№ 826/7778/17 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 826/7778/17

адміністративне провадження № К/9901/19134/21 К/9901/29011/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Тацій Л.В.,

суддів: Стеценка С.Г., Стрелець Т.Г., -

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року (ухвалену судом у складі: головуючого судді Бабенка К.А., суддів: Сорочка Є.О., Чаку Є.В.) та додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2021 року (ухвалену судом у складі: головуючого судді Безименної Н.В., суддів: Сорочка Є.О., Чаку Є.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Фонд, про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невключення рахунку ОСОБА_1 до переліку рахунків, які мають право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «КБ «Хрещатик» за рахунок Фонду;

- зобов`язати відповідача внести зміни та доповнення до переліку рахунків, які мають право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «КБ «Хрещатик» за рахунок Фонду та включити ОСОБА_1 до переліку рахунків, які мають право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «КБ «Хрещатик» за рахунок Фонду на підставі договору банківського вкладу №153D-644571 від 09.12.2015 у сумі 200 000,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої й апеляційної інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.01.2020 позов задоволено.

Вказане рішення було оскаржено відповідачем в апеляційному порядку, однак ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.08.2020 у відкритті апеляційного провадження було відмовлено.

За наслідками розгляду заяви позивача про відшкодування судових витрат на правову допомогу, додатковим рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.05.2020 у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відшкодування судових витрат на правову допомогу, суд першої інстанції виходив із того, що судом не прийнято до уваги витрати понесені позивачем, що зазначені в акті приймання-передачі наданих послуг під пунктами а) - є), також суд зазначив, що позивачем не було надано квитанцію або інший документ, який би підтверджував сплату витрат на правову допомогу, а, надавши копію прибуткового касового ордеру, не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що адвокат має касу і веде касову книгу.

Не погоджуючись із таким додатковим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати та ухвалити нове рішення на її користь.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.10.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2020 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким заяву про ухвалення додаткового судового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено повністю, постановлено стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 119 200,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Приймаючи таке рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачем підтверджено розмір витрат на професійну правничу допомогу, клопотання відповідачем про зменшення суми витрат на оплату правничої допомоги подано не було, тому, враховуючи вимоги статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про те, що зазначені витрати підлягають стягненню повністю.

Додатковою постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.04.2021 постановлено стягнути з Фонду на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 13 200,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

02 листопада 2020 року Фонд звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.10.2020 скасувати та залишити в силі додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.05.2020.

У скарзі посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 та від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, а також у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18, від 31.03.2020 у справі № 726/549/19, у яких викладена правова позиція про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У постановах від 12.12.2019 у справі № 2040/6747/18, від 31.03.2020 у справі № 726/549/19 Верховний Суд зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулися рішення, всі його витрати на адвоката, якщо керуючись принципом справедливості як одним з основних елементів принципу верховенства права, установить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час тощо, є нерозмірним.

Крім того, у постанові від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18 Верховний Суд зазначив, що з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Посилається на те, що розрахунок вартості наданих адвокатом послуг здійснено наступним чином: 52 год. х 2100,00 грн = 109 200,00 грн.

Проте апеляційним судом помилково віднесено до правничої допомоги частину з наданих послуг, оскільки витрати, які понесені позивачем до відкриття провадження у даній справі, що зазначені в акті під пунктами а) - є) не можуть бути віднесені до витрат на професійну правничу допомогу, та не пов`язані із розглядом справи.

Зазначає, що апеляційним судом не враховано критерії розумності розміру та реальності адвокатських витрат, а також їх неминучості.

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема чи пов`язані ці витрати з розглядом справи та чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Посилається на те, що у даному випадку, адвокатом необґрунтовано, безпідставно та умисно завищено вартість години роботи за технічні процедурні дії (усунення недоліків позовної заяви, складення заяв до Уповноваженої особи Фонду та Фонду, подання процесуальних документів позивачу на підпис, пересилання поштових відправлень, оплата судового збору, підтвердження позиції клієнта надання роз`яснень та письмових висновків щодо судової практики).

Також судом не враховано, що спори із Уповноваженою особою Фонду є абсолютно типовими та фактично мають масовий характер.

Із наведеного в сукупності вбачається, що стягнутий з Фонду розмір витрат на правову допомогу в сумі 119 200,00 грн є неспівмірним із складністю справи та характером виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, їх обсягом, та самою ціною позову (200 000,00 грн).

Йдеться у скарзі й про те, що розмір витрат, покладених на Фонд, є надмірним тягарем для відповідача, з огляду на великий розмір боргу Фонду перед Державою.

У відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

24 травня 2021 року Фонд звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.04.2021 та відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 в ухваленні додаткового рішення.

Загалом доводи касаційної скарги є подібними до тих, що наведені у касаційній скарзі, поданій раніше (02 листопада 2020 року).

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

1) Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.11.2020 визначено такий склад колегії суддів: головуючий суддя Желєзний І.В.. судді: Шарапа В.М., Коваленко Н.В.

Верховний Суд ухвалою від 18.11.2020 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року.

Ухвалою від 30.03.2021 Верховний Суд визнав заяву ОСОБА_1 про відвід суддів Желєзного І.В., Шарапи В.М., Коваленко Н.В. необґрунтованою. Ухвалою від 31.03.2021 Верховний Суд відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід колегії суддів.

На підставі службової записки від 01.06.2021 № 1614/0/64-21 у зв`язку із відпусткою суддів Шарапи В.М., Коваленко Н.В. відповідно до розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 01.06.2021 № 981/0/78-21 за допомогою автоматизованої системи здійснено заміну суддів Коваленко Н.В. та Шарапи В.М. та визначено таку колегію суддів: головуючий суддя Желєзний І.В., судді: Берназюк Я.О., Чиркін С.М.

02 червня 2021 року Верховний Суд своєю ухвалою визнав заяву ОСОБА_1 про відвід судді Желєзного І.В. від участі у розгляді справи необґрунтованою. Ухвалою від 04 червня 2021 року Верховний Суд відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Желєзного І.В. від участі у цій справі.

2) Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 24.05.2021 визначено такий склад колегії суддів: головуючий суддя Желєзний І.В.. судді: Шарапа В.М., Коваленко Н.В.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 01.06.2021 визначено такий склад колегії суддів: головуючий суддя Желєзний І.В.. судді: Берназюк Я.О., Чиркін С.М.

Верховний Суд ухвалою від 02.06.2021 відкрив касаційне провадження на додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2021 року.

Ухвалою від 03 грудня 2021 року відмовлено у задоволенні заяви Фонду про зупинення виконання додаткової постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2021 року.

У зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Желєзного І.В. на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 10.12.2021 № 2242/0/78-21 здійснено повторний автоматизований розподіл справи та визначено нову колегію суддів: головуючий суддя ОСОБА_2, судді: Бучик А.Ю., Рибачук А.І.

У зв`язку з ухваленням Вищою радою правосуддя рішення від 08 червня 2023 року № 622/0/15-23 «Про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку» на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 13.06.2023 № 906/0/78-23 призначено повторний автоматизований розподіл судових справ та протоколами повторного автоматизованого розподілу судових справ між суддями та передачі судової справи раніше визначеному складу суду визначено такий склад колегії: головуючий суддя Тацій Л.В., суддів: Стеценко С.Г., Стрелець Т.Г., справу передано судді доповідачу.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у межах доводів касаційних скарг перевірив постановлені у цій справі судові рішення, обговорив доводи касаційних скарг і дійшов висновку про таке.

Відповідно до статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно із пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05.12.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VІ встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

Згідно з частиною дев`ятою статті 139 КАС України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз положень процесуального законодавства, якими врегульовано питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Водночас, незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Правова позиція щодо застосування норм права у аналогічних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 26.04.2023 у справі № 540/2505/19.

У цій справі, зменшуючи розмір витрат на правничу допомогу з 3000 грн до 1000 грн з власної ініціативи, суди попередніх інстанцій не врахували установлену практику Верховного Суду, викладену у спірних правовідносинах.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду щодо вирішення питань з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата в додатковій постанові № 910/12876/19.

Наведений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 815/1479/18, від 15 липня 2020 року у справі № 640/10548/19, від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20, від 18 травня 2022 року у справі № 640/4035/20, від 16 червня 2022 року у справі № 380/4759/21.

Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі №200/9888/19-а Верховний Суд виклав висновок щодо застосування статей 134 139 КАС України щодо ролі суду під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що: «Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до КАС України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін.

Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.

Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат, керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України».

Аналогічні висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 640/15803/19, від 28 жовтня 2021 року у справі № 160/15983/20.

Така ж правова позиція була викладена і в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 22 листопада 2019 року у справі № 902/347/18, від 22 листопада 2019 року у справі № 910/906/18, від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19), де зазначено, що оскільки зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, відповідно до норм процесуального кодексу можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони з підстав недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт, суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції, застосувавши зазначену вище правову позицію, лише послався на те, що у даній справі відповідачем клопотання про зменшення суми витрат на оплату правничої допомоги позивачу подано не було.

Проте апеляційний суд не дослідив чи був відповідач обізнаний про заяву позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, розмір цих витрат та документи, які підтверджують обсяг наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості. Тобто чи була у відповідача реальна можливість подати клопотання про зменшення суми витрат на оплату правничої допомоги адвоката, але він його не подав.

Так, у постанові Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 922/2821/18 зазначено, що неповідомлення учасником справи іншого учасника справи про попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, а також ненаправлення на його адресу документів на підтвердження відповідних вимог позбавляє іншого учасника справи можливості подати до суду клопотання про зменшення розміру таких витрат.

Отже, для забезпечення дотримання положень статті 9 КАС України, за змістом якої розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості, та враховуючи те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги входить до предмета доказування у справі, необхідно з`ясувати чи був відповідач обізнаний про заяву позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, розмір цих витрат та документи, які підтверджують обсяг наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

До того ж суд апеляційної інстанції взагалі не дослідив чи пов`язані заявлені позивачем витрати з розглядом справи (як-от, наприклад, пункт «е» акта приймання-передачі наданих послуг від 26.11.2018 - складання адресованої прокуратурі м. Києва заяви від 01.08.2016 про вчинення кримінального правопорушення Уповноваженою особою Фонду Костенко І.І. з приводу протиправного невключення рахунку клієнта до переліку рахунків вкладників ПАТ «КБ «Хрещатик» з метою виплати клієнту коштів у межах гарантованої суми відшкодування, подання заяви на підпис клієнту та надсилання заяви від 01.08.2016 на адресу прокуратури міста Києва - дії у формі окремої позасудової процесуальної процедури тривалістю 3 години (а.с. 132 т.1)).

Адже навіть у разі неподання клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, суд відповідно до вимог частини дев`ятої статті 139 КАС має перевірити чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Отже, суд апеляційної інстанції внаслідок неправильного застосування норм процесуального права належним чином не дослідив спірні правовідносини в частині заявлених позивачем вимог щодо витрат на правничу допомогу.

В аспекті наведеного слід зазначити, що відповідно до статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За правилами пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За вказаних обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, а постанову суду апеляційної інстанції скасувати із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків, надати оцінку вказаним обставинам й аргументам сторін та, у залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права і постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

У зв`язку із скасуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року, прийнятої за наслідками перегляду додаткового рішення суду першої інстанції, скасуванню підлягає і додаткова постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2021 року, якою вирішено питання розподілу судових витрат в суді апеляційної інстанції.

21.12.2020 ОСОБА_1 подала заяву про закриття провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 238 КАС України, оскільки відповідно до повідомлення Фонду у формі листа від 08.10.2020 № 02-036-12750/20 ПАТ «КБ «Хрещатик» 02.10.2020 припинено як юридичну особу.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи або припинення юридичної особи, за винятком суб`єкта владних повноважень, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Згідно з частиною першою статті 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.

Відповідачем у цій справі є Уповноважена особа Фонду, яка в силу приписів Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є працівником Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Отже, припинення ПАТ «КБ «Хрещатик» не є підставою для закриття провадження у справі через те, що Банк не є стороною у справі.

Керуючись статтями 345 349 353 355 356 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнити частково.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року та додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2021 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.В. Тацій

Судді : С.Г. Стеценко

Т.Г. Стрелець