ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 826/8394/18
адміністративне провадження № К/9901/12657/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Бучик А.Ю.,
суддів: Коваленко Н.В., Рибачука А.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.01.2019 (суддя Добрянська Я.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.04.2019 (колегія суддів: Мельничук В.П., Земляна Г.В., Лічевецький І.О.) у справі № 826/8394/18 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо непризначення йому одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності II групи, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ» (далі - Закон № 2011-ХІІ) та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» (далі - Порядок № 975);
- зобов`язати Міністерство оборони України призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку з встановленням II групи інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби відповідно до Закону № 2011-ХІІ та Порядку № 975 у розмірі 300 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності, з урахуванням висновків суду;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо відсутності вимоги до Міністерства оборони України щодо непризначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності II групи, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби відповідно до Закону № 2011-ХІІ та Порядку № 975;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 надіслати до Міністерства оборони України письмову вимогу щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності II групи, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби відповідно до Закону № 2011-ХІІ та Порядку № 975.
2. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 17.01.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.04.2019, позов задовольнив частково.
Визнав протиправним та скасував рішення Міністерства оборони України стосовно відмови ОСОБА_1 призначити одноразову грошову допомогу, а саме пункт 22 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 30.03.2018 № 34, затвердженого Міністром оборони України Полтораком С.Т.
Зобов`язав Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, відповідно до статті 16 Закону № 2011-ХІІ та Порядку № 975 з урахуванням раніше виплаченої суми.
В іншій частині позовних вимог відмовив.
3. Не погоджуючись з судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.
4. Верховний Суд ухвалою від 10.06.2019 відкрив касаційне провадження.
5. Відзив на касаційну скаргу не надходив.
6. Заслухавши суддю - доповідача, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
7. Судами встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України з 01.08.1990 по 10.09.2012, що підтверджується копією витягу з наказу директора Адміністративного департаменту Міністерства оборони України (по стройовій частині) від 10.09.2012 № 113.
Відповідно до виписки з акту огляду МСЕК від 01.08.2013 серії АВ № 0070079 позивачу встановлено третю групу інвалідності з 18.07.2013 внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби.
Згідно з витягом із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця від 21.06.2014 № 1706, травма, так, пов`язана з виконанням обов`язків військової служби; захворювання, так, пов`язані з проходженням військової служби.
У зв`язку з встановленням ІІІ групи інвалідності позивачу виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 127678,8 грн., що не заперечується сторонами.
Під час повторного огляду позивачу встановлено ІІ групу інвалідності з 15.01.2018 внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, що підтверджується копією довідки до акта огляду МСЕК від 16.01.2018 серії АВ № 0967284.
Позивач звернувся до військового комісаріату із заявою, в якій просив вирішити питання щодо призначення одноразової грошової допомоги.
Листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05.05.2018 № ВСЗ/945 позивача повідомлено про те, що військовим комісаріатом до Департаменту фінансів Міністерства оборони України були направлені документи щодо розгляду питання правомірності виплати одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи. 30.03.2018 відбулось засідання комісії Міністерства оборони України, за результатом якого прийнято рішення, оформлене протоколом від 02.04.2018 № 34 про відмову позивачу в призначенні одноразової грошової допомоги.
Як вбачається зі змісту вищезазначеного протоколу, позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки зміна групи інвалідності відбулась понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності, що згідно з пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ та пунктом 8 Порядку № 975, не дає підстав для здійснення доплати одноразової грошової допомоги у зв`язку зі зміною групи інвалідності.
8. Позивач вважаючи протиправною бездіяльність відповідачів, яка призвела до відмови у призначенні одноразової грошової допомоги після встановлення ІІ групи інвалідності, звернувся до суду з цим позовом.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
9. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що право особи на одноразову грошову допомогу не може підлягати часовим обмеженням і залежати від того чи пройшов дворічний термін з часу первинного огляду і встановлення інвалідності, оскільки першочергово є встановленим той факт, що особа отримала незворотні негативні зміни стану здоров`я внаслідок перебування на військовій службі. Також суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом відновлення порушених прав Позивача є зобов`язання відповідача призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення йому ІІ групи інвалідності, а саме 15.01.2018, відповідно до Закону № 2011-ХІІ та Порядку № 975 з урахуванням раніше виплаченої суми.
10. Касаційна скарга обґрунтована тим, що обмеження дворічним строком, протягом якого відбувається зміна групи інвалідності, її причин або ступеня втрати працездатності запроваджені з 01.01.2014, шляхом доповнення пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ. Позивачу первинно інвалідність ІІІ групи встановлено з 18.07.2013, а ІІ групу інвалідності встановлено 15.01.2018. Оскільки з дня первинного встановлення позивачу інвалідності до дня встановлення ІІ групи інвалідності минуло понад два роки, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
11. Колегія суддів, дослідивши спірні правовідносини, зазначає таке.
12. Відповідно до частини першої статті 16 Закону №2011-ХІІ (в редакції, чинній на момент встановлення) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
13. Згідно пункту 4 частини другої статті 16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
14. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII (який набрав чинності з 01.01.2017) частину четверту статті 16-3 Закону № 2011-XII доповнено абзацом другим, яким передбачено: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється».
15. Згідно з пунктом 6 Порядку № 975 (у редакції, чинній на час повторного встановлення інвалідності позивачу) одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності II групи.
16. Пунктом 8 Порядку № 975 передбачено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
17. Обидві ці норми (абзац перший пункту 4 статті 16-3 Закону та пункт 8 Порядку № 975) передбачають дворічний строк, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності, або причини інвалідності, можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
18. Верховний Суд в постанові від 15.07.2020 у справі № 240/10153/19 сформулював висновок про застосування пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII:
(1) право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв`язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду;
(2) передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01.01.2014;
(3) зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01.01.2014 чи після).
19. Проте колегія суддів звертає увагу на те, що Рішенням Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022 у справі про посилений соціальний захист військовослужбовців положення пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII визнано такими, що не відповідають Конституції України, а саме: статтям 1, 3, частині першій та другій статті 8, частині п`ятій статті 17, частині першій статті 17 Конституції України.
20. Установлені приписами пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги у більшому розмірі за умови встановлення вищої групи інвалідності (або більшого відсотка втрати працездатності) лише протягом двох років є невиправданими та такими, що непропорційно обмежують право на посилений соціальний захист військовослужбовців, гарантований частиною першою статті 46 Конституції України у взаємозв`язку з частиною п`ятою її статті 17 (пункт 5.3. Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 №1-р(II)/2022).
21. Оспорювані приписи Закону, якими встановлено обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі за умови встановлення вищої групи інвалідності (або більшого відсотка втрати працездатності) лише протягом двох років, не узгоджуються з засадничими конституційними цінностями, зокрема такими, як принцип поваги до захисту прав людини, принцип верховенства права в аспекті домірності та вимог щодо соціального захисту військовослужбовців (статті 3 8 17 46 Конституції України) (пункт 6.2. Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 №1-р(II)/2022).
22. У постанові від 21.03.2023 у справі № 240/7411/21 Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, вирішуючи питання щодо відступу від висновків Верховного Суду у наведених вище правовідносинах, дійшла таких висновків:
(1) частина четверта статті 7 КАС України не може бути застосована до правових актів, які визнані неконституційними за рішенням Конституційного Суду України;
(2) правовий висновок Верховного Суду, висловлений у постановах від 15.07.2020 у справі № 240/10153/19, від 02.12.2022 у справі № 1.380.2019.006957, стосується редакції пункту четвертого статті 16-3 Закону України № 2011-ХІІ, що діяла до ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022, і застосовується до правовідносин, що виникли до 06.04.2022.
23. До правовідносин, що виникли після 06.04.2022, стаття 16-3 Закону № 2011-ХІІ застосовується без урахування пункту четвертого цієї статті, оскільки його визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022.
24. В подальшому Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду розглянув справу № 240/19209/21 (постанова від 10.12.2024), у якій вирішувалось питання щодо застосування положень частини четвертої статті 7 КАС України до положень пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ, які за Рішенням Конституційного Суду від 06.04.2022 №1-р(ІІ)/2022 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), до правовідносин, які виникли до ухвалення цього Рішення Конституційного Суду України, та питання відступу від висновків Верховного Суду, сформульованих у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 21.03.2023 у справі №240/7411/21.
25. У постанові від 10.12.2024 у справі № 240/19209/21 Верховний Суд вказав, що у разі недотримання принципу верховенства права (відсутність дискримінації і рівність перед законом), невідповідності приписів закону нормам Конституції України, суд в силу приписів частини четвертої статті 7 КАС України при виборі норм права, які застосовуються до спірних відносин при вирішенні спору, має застосувати принцип верховенства права.
26. Суд має застосувати правовий акт, який має вищу юридичну силу, а саме, норми Конституції України, а не норми закону, оскільки пряме (безпосереднє) застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає повноваження судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України у цілому або частково.
27. Положення частини четвертої статті 7 КАС України мають бути застосовані до правовідносин, які виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, яким положення закону визнані неконституційними. Після прийняття рішення Конституційним Судом України застосуванню підлягають положення Конституції України із урахуванням юридичної позиції, сформульованої у рішенні Конституційного Суду України.
28. Установлені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги у більшому розмірі за умови встановлення вищої групи інвалідності (або більшого відсотка втрати працездатності) лише протягом двох років, на думку Судової палати, суперечать Конституції України з моменту встановлення такого обмеження.
29. Оскільки судовий захист не може бути побудовано на неправовому (неконституційному) законі, норму якого, до того ж, вже визнано неконституційною, відповідно виникає необхідність відступу від правового висновку, висловленого у постанові Верховного Суду від 21.03.2023 у справі № 240/7411/21 про те, що частина четверта статті 7 КАС України не може бути застосована до правових актів, які визнані неконституційними за рішенням Конституційного Суду України та інших висновків у цій справі як похідних у правовідносинах щодо призначення одноразової грошової допомоги особам з інвалідністю, яка виникла внаслідок, зокрема поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаного з захистом суверенітету і територіальної цілісності України, підвищення групи якої відбулось після спливу дворічного строку з дня встановлення первинної групи інвалідності.
30. Тому Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 10.12.2024 у справі № 240/19209/21 дійшов висновків щодо необхідності застосування вказаних норм у подібних правовідносинах у такий спосіб:
1) на будь-якій стадії судового процесу у випадку, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції, він не застосовує такий закон чи інший правовий акт, зокрема й до правовідносин, які виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, яким положення закону визнані неконституційними, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії, оскільки принцип прямого (безпосереднього) застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає повноваження судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України;
2) суди застосовують процесуальний механізм, передбачений частиною четвертою статті 7 КАС України, зокрема й у випадку, коли Конституційним Судом України сформульовано юридичну позицію щодо положення закону, яке підлягало застосуванню на час виникнення відповідних правовідносин;
3) установлені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі за умови встановлення вищої групи інвалідності (або більшого відсотка втрати працездатності) лише протягом двох років суперечать Конституції України, а тому для вирішення цього спору підлягає застосуванню частина перша статті 46 Конституції України у взаємозв`язку з частиною п`ятою її статті 17 як норми прямої дії з урахуванням юридичної позиції Конституційного Суду України, сформульованої у Рішенні від 06.04.2022 № 1-р(II)/2022.
31. Отже, незважаючи на те, що позивачу первинна ІІІ група інвалідності встановлена 01.08.2013, а ІІ група встановлена у понад дворічний строк - 16.01.2018, і до ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 06.04.2022 № 1-р(II)/2022, колегія суддів дійшла висновку, що частина четверта статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ щодо визначення підстав для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги, як то сплив дворічного строку у разі зміни групи інвалідності після первинного її встановлення, до спірних правовідносин не застосовується.
32. Застосовуючи наведені вище висновки до обставин справи, колегія суддів вважає, що відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги з посиланням на пункт 4 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ та пункт 8 Порядку № 975 у зв`язку із тим, що заявнику групу інвалідності змінено після спливу двох років з дня виставлення первинної групи інвалідності, діяв всупереч принципу верховенства права (дотримання прав людини, відсутність дискримінації і рівність перед законом), не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією України.
33. За таких обставин, рішення Міноборони України про відмову позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги як особі з інвалідністю ІІ групи від 30.03.2018 № 34 протиправне й має бути скасоване.
34. Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
35. З урахуванням наведеного, у задоволенні касаційної скарги слід відмовити, а судові рішення залишити без змін.
36. Зважаючи на результат касаційного перегляду, відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають розподілу.
Керуючись статтями 345 349 350 355 356 359 КАС України, - Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.01.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.04.2019 залишити без змін.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Ю. Бучик
Судді Н.В. Коваленко
А.І. Рибачук