ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 826/8575/17

касаційне провадження № К/9901/69686/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Юрченко В.П., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.07.2018 (суддя Літвінова А.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2018 (головуючий суддя - Безименна Н.В., судді - Аліменко В.О., Кучма А.Ю.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у місті Києві (далі - Управління) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Управління, у якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.04.2017 № 1920879.

На обґрунтування зазначених позовних вимог ОСОБА_1 послалась на те, що: обов`язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності, або користування земельною ділянкою, тоді як за ОСОБА_1 не зареєстровані речові права на земельну ділянку, на якій розміщено належну їх нежитлову будівлю; ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець та є платником єдиного податку за ставкою 5%; на земельній ділянці, за яку позивачу нараховане податкове зобов`язання згідно оспорюваного податкового повідомлення-рішення, розташована нежитлова будівлі, приміщення у якій здаються позивачем в оренду, тобто використовуються нею у господарській діяльності. Також, ОСОБА_1 посилається на обставини, встановлені у постановах Окружного адміністративного суду міста Києва у справах № 826/1418/13-а та № 2а-10637/12/2670.

Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 30.07.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2018, у задоволенні позову відмовив.

Ухвалюючи рішення відмову у задоволені позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що: обов`язок зі сплати земельного податку для фізичної особи-підприємця, який є власником чи користувачем земельної ділянки, залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їх правомочностей, як-от набуття нею статусу суб`єкта господарювання, діяльність якого пов`язана з використанням земельної ділянки або без такого; правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов`язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб`єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності; приміщення, надані позивачем в оренду, використовуються орендарями, а не позивачем, а відтак підстав для звільнення позивача від сплати земельного податку немає; твердження позивача щодо необгрунтованості розрахунку податкового зобов`язання, визначеного оспорюваним податковим повідомленням-рішенням, спростовуються витягом з технічного документації №Н-00720/207 про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки.

ОСОБА_1 оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, який ухвалою від 03.01.2019 відкрив касаційне провадження та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, оскільки суди не надали належної правової оцінки тому, що: витяг з технічної документації, що міститься у матеріалах справи, є роздруківкою, а тому не може розглядатись як доказ, на підставі якого встановлюються обставини у даній справі, з урахуванням того, що в ньому відсутній підпис розпорядника цієї інформації; при визначенні моменту, з якого у власника нежитлової будівлі виникає обов`язок по сплаті земельного податку, суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, оскільки положеннями пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що такий обов`язок у платника податку виникає з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

У відзиві на касаційну скаргу Управління просить суд відмовити у її задоволенні, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін з підстав того, що: у даному випадку ухилення позивача від реєстрації права користування земельною ділянкою у встановленому законом порядку унеможливлює застосування положень пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України, зокрема, використання даних Держгеокадастру при розрахунку податкового зобов`язання; з моменту набуття права власності на будівлю у набувача виникає право (власності або користування) на земельну ділянку, на якій знаходиться ця будівля, а з ним і обов`язок сплачувати земельний податок; відповідно до довідки про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (код ділянки 72:052:001), яка була видана ОСОБА_1 , загальна площа земельної ділянки складає 1727,17 кв.м. Зазначена довідка була сформована за допомогою ПК «Кадастр», тому і не має підпису посадової особи, з урахуванням того, що така довідка розробляється за заявою власника (користувача) земельної ділянки і її оригінал був виданий ОСОБА_1 , а до Управління Департаментом земельних ресурсів була надіслана лише копія.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 29.07.2022 призначив справу до касаційного розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін на 02.08.2022.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець з 26.11.2002.

Відповідно до свідоцтва платника єдиного податку серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 з 01.01.2012 є платником єдиного податку 3 групи за ставкою 5%, видом діяльності якої є здавання під найм власної та державної нерухомості виробничо-технічного та культурного призначення (70.20.1), місце провадження господарської діяльності - АДРЕСА_1 .

Також, ОСОБА_1 є нежитлової будівлі АДРЕСА_1 , , яку здає в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Клініка репродуктивної медицини «Надія» (договір оренди нежитлового приміщення від 23.08.2013 №20/1), Товариству з обмеженою відповідальністю «Систем Фо Груп» (договір оренди нежитлового приміщення від 01.05.2014 №18/2) та фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 (договір оренди нежитлового приміщення від 01.02.2015 №7).

Відповідно до витягу з технічної документації №Н-00720/2007 від 12.01.2007 про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки, що виданий Головним управлінням земельних ресурсів КМДА за заявою ОСОБА_1 , нормативна грошова оцінка земельної ділянки, місцерозташування якої: АДРЕСА_1 , площею 1727,17 кв.м., становить 1534941,97 грн.

28.04.2017 Управління прийняло податкове повідомлення-рішення №1920879-1305, яким визначила ОСОБА_1 податкове зобов`язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб у розмірі 298807,84 грн.

За підпунктами 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ПК України) земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

За пунктом 287.7 статті 287 ПК України у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

Згідно з пунктом 287.8 статті 287 ПК України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ЗК України) встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За статтями 125 і 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яке оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). За статтею 378 цього Кодексу право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належною йому на праві власності нежитловою будівлею, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, обов`язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Така позиція відповідає висновку Верховного Суду України щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові від 07.07.2015 у справі 826/12388/13-а.

Також, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду вказує про відсутність підстав для звільнення позивача від сплати земельного податку з огляду на перебування останнього на спрощеній системі оподаткування як фізичної особи-підприємця та використання належного йому на праві власності нерухомого майна у господарській діяльності шляхом його здавання в найм (оренду).

Так, аналіз наведених вище норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об`єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов`язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Зокрема, в розумінні зазначених норм обов`язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правомочностей, як-от набуття нею статусу суб`єкта господарювання, діяльність якого пов`язана з використанням земельної ділянки або без такого.

Відповідно до пункту 291.3 статті 291 ПК України юридична особа чи фізична особа-підприємець можуть самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 розділу XIV ПК України та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

За пунктом 291.2 статті 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

У пункті 269.2 статті 269 ПК України також передбачено, що суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

За підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 статті 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм (оренду) будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24.11.2015 у справі № 21-2352а15 (№ 826/14703/13-а), який в подальшому був підтриманий і Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 15.02.2019 (справа №826/9948/16), від 09.04.2019 (справа №826/12960/16), від 21.05.2020 (справа №826/10983/18) тощо.

Таким чином, надання нежилих приміщень в найм (оренду) не вважається використанням земельної ділянки у господарській діяльності, а тому і не є підставою для звільнення від сплати земельного податку.

Крім того, умови наявних у матеріалах справи договорів оренди, укладених між позивачем (орендодавцем) та орендарями, не містять положень про те, що орендна плата включає в себе сплату земельного податку, або ж положень про те, що земельний податок окремо сплачується орендарями.

Таким чином, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій у справі, що розглядається, ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права до встановлених у справі обставин, у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 слід відмовити. При цьому, посилання скаржника на те, що копія витягу з технічної документації не містить підпису розпорядника цієї інформації є безпідставними, оскільки згідно примітки на цьому витязі він виконаний за допомогою КП «Кадастр» на замовлення ОСОБА_1 , якій був виданий оригінал цього витягу, а його копія (яка долучена до матеріалів справи) була надіслана до Управління, тоді як оригіналу такого витягу ОСОБА_1 на підтвердження доводів щодо відсутності підпису посадової особи до судів першої та апеляційної інстанцій не надала. Не додано таких доказів і до касаційної скарги.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.07.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2018 - без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.07.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.П. Юрченко Р.Ф. Ханова