ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 826/8599/16
адміністративне провадження № К/9901/44838/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бучик А.Ю.,
суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 серпня 2017 року у складі судді Ведорчука А.Б. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Желтобрюх І.Л., Бєлової Л.В., Парінова А.Б., у справі № 826/8599/16 за позовом Публічного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві, третя особа: Київська міська рада, про визнання протиправним та скасування рішення,
УСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство «Судноплавна компанія «Укррічфлот» (надалі по тексту також - позивач) звернулось до суду з позовом, в якому просило скасувати повністю рішення Головного управління Держгеокадастру у м. Києві (надалі по тексту також - відповідач) від 02.03.2016 №РВ-8000054752016 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення відповідач прийняв, на думку позивача, з порушенням норм чинного законодавства, оскільки підстави для відмови позивачу у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру є нелогічними та непослідовними. Крім того, позивача зазначив, що подана товариством технічна документація їх землеустрою відповідає вимогам Закону України «Про Державний земельний кадастр» і Порядку ведення державного земельного кадастру.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 серпня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повній мірі.
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що право користування на земельну ділянку площею 25.29 га на хуторі Микільському виникло до 2004 року, тому твердження відповідача, з яким погодився і суд першої інстанції, щодо несформованості земельної ділянки не відповідає дійсності, оскільки така земельна ділянка визнається сформованою на підставі п. 2 Перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр».
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
У ході розгляду справи судами встановлено, що 25.02.2016 ПАТ «Судноплавна компанія «Укррічфлот» відповідно до ст. 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр» звернулося до Головного управління Держгеокадасту у м. Києві із заявою №ЗВ-8000310282016 про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру про користувача земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: м. Київ, Оболонський район, пров. Лісовий (Межигірське лісництво - Димерське шосе).
До вказаної заяви долучено технічну документацію щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ПАТ «Судноплавна компанія «Укррічфлот» для експлуатації та обслуговування приймального радіоцентру у пров. Лісовому, 5 (Межигірське лісництво - Димерське шосе) в Оболоснькому районі м. Києва від 2013 року та електронний документ.
За результатами розгляду поданих позивачем документів відповідачем 02.03.2016 прийнято рішення №РВ-8000054752016 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, яким встановлено невідповідність поданих документів вимогам, установленим Законом України «Про Державний земельний кадастр» і Порядку ведення Державного земельного кадастру, а саме: абзац 4 п. 6 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини; абзац 8 пп.2 п. 1.1. Постанови 1051 «Про порядок ведення Державного земельного кадастру», ст. 79-1 Земельного кодексу.
Незгода позивача з даним рішенням та підставами для його прийняття зумовила його звернення до суду з даним позовом.
Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскільки відповідно до статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав та передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру і здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок, у Головного управління Держземагентства у м. Києві були відсутні правові підстави для реєстрації земельної ділянки, яка знаходиться по пров. Лісовому, 5 (Межигірське лісництво - Димерсью шосе) в Оболонському районі м. Києві відповідно до технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ПАТ «Судноплавна компанії «Укррічфлот».
У технічному завданні на встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ПАТ «Судноплавна компанія «Укррічфлот» зазначено, що підставою для виконання даних робіт є рішення виконкому Київської міської ради депутатів трудящих № 782 від 05 квітня 1947 року; План земельної ділянки, складений Управлінням в справах архітектури м. Києва від 12 грудня 1947 року; Державний акт на право постійного користування землею від 22 серпня 1967; Постанова Вищого господарського суду України № 36/396 від 10 вересня 2008 року та договір на виконання робіт від 12 червня 2013 року № КЗР.12-06/Г.
Разом з цим, судами встановлено, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 18 березня 2008 року у справі № 36/396, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 10 вересня 2008 року, визнано за позивачем право постійного користування земельною ділянкою, розташованою в м. Києві на Хуторі Микільському в Оболонському районі по провулку Лісовий, 5 (Межигірське лісництво-Димерське шосе), межі якої визначено на Плані земельної ділянки від 12 грудня 1947 року, складеному Управлінням у справах архітектури м. Києва Виконкому Київської міської ради депутатів трудящих та уточнено згідно Плану, який є додатком до Державного акту на право постійного користування землею від 22 серпня 1967 року, зареєстрованим в державній книзі реєстрації за № 242 від 22 серпня 1967 року.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що додана до заяви про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру від 25.02.2016 р., зареєстрована за №ЗВ-8000310282016, документація із землеустрою «Технічна документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ПАТ «Судноплавна компанія «Укррічфлот» для експлуатації та обслуговування приймального радіоцентру у пров. Лісовому, 5 (Межигірське лісництво - Димерське шосе) в Оболонському районі м. Києва » не містить всіх відомостей, які повинні бути включені до Державного земельного кадастру.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з наступного.
Порядок державної реєстрації земельної ділянки визначено Законом України № 3613-VI від 07.07.2011 «Про Державний земельний кадастр», який набрав чинності з 01 січня 2013 року.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки - це внесення до Державного земельного кадастру відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.
Згідно з абз. 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» (у редакції, що діяла на час виникнення спірних відносин) земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.
Відповідно до абз. 2 цього пункту у разі, якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом.
Згідно з абз. 1 пункту 4 Розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державний земельний кадастр» у разі, якщо земельні ділянки, обмеження (обтяження) у їх використанні зареєстровані до набрання чинності цим Законом у Державному реєстрі земель, відомості про такі земельні ділянки, обмеження (обтяження) підлягають перенесенню до Державного земельного кадастру в автоматизованому порядку, без подання заяв про це їх власниками, користувачами та без стягнення плати за таке перенесення.
Аналіз наведених норм Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" свідчить про те, що порядок перенесення (внесення) відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру - автоматично або ж на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі за заявою їх власників чи землекористувачів, залежить від того, коли зареєстровано право власності на земельну ділянку та від наявності або ж відсутності відповідних відомостей про земельну ділянку у Державному реєстрі земель.
Тобто, підставою перенесення відомостей про земельні ділянки до Державного земельного кадастру в автоматизованому порядку є факт реєстрації такої земельної ділянки до набрання чинності Законом України «Про Державний земельний кадастр», тобто до 01 січня 2013 року, у Державному реєстрі земель.
Державна реєстрація земельних ділянок у складі державного реєстру земель була передбачена ч.1 ст.202 Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-ІІІ, в редакції чинній до 01.01.2013. Зазначеною статтею передбачалось, що Державний реєстр земель складався з двох частин: а) книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок; б) Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку.
У той же час, відповідно до чинної ст. 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відсутність у Державному земельному кадастрі відомостей про запитувану земельну ділянку є підставою для відмови державним кадастровим реєстратором у наданні відомостей з Державного земельного кадастру.
Ведення державного реєстру земель запроваджено одночасно із набранням чинності наказу Державного комітету України по земельних ресурсах від 02.07.2003 №174 "Про затвердження Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель" (втратив чинність на підставі наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 07.07.2012 № 408).
Положеннями зазначеного Тимчасового порядку визначено порядок ведення книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок та Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку, як складових частин Державного реєстру земель.
Як зазначено позивачем, право користування на земельну ділянку у позивача виникло до 2004 року.
До прийняття Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель від 02.07.2003 №174 порядок реєстрації державних актів на право користування на землю регулювався положеннями Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999 №43.
Пункт 3.5 цієї Інструкції передбачав ведення п`яти окремих книг для реєстрації державних актів на право власності - книги записів (реєстрації) державних актів на право приватної власності на землю; книги реєстрації державних актів на право колективної власності на землю; книги реєстрації державних актів на право власності на землю; книги реєстрації державних актів на право постійного користування землею (громадянами) та книги реєстрації державних актів на право постійного користування землею (юридичними особами).
Відповідно до абз. 5 та 7 пункту 1.2 Тимчасового порядку ведення земель від 02.07.2003 №174 Державний реєстр земель складався з книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок та Поземельної книги.
Отже, земельна ділянка вважається зареєстрованою в Державному реєстрі земель за умови внесення записів до книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок та Поземельної книги.
Але внесення записів до книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок та Поземельної книги, як складових Державного реєстру земель, розпочалося з липня 2003 року (Тимчасовий порядок ведення державного реєстру земель від 02.07.2003 №174).
З огляду на викладене, Суд дійшов висновку, що реєстрація державного акту у Книзі записів (реєстрації) державних актів на право користування земельною ділянкою та подальше присвоєння земельній ділянці кадастрового номеру, за умови відсутності записів у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок та Поземельній книзі, не може вважатися реєстрацією такої земельної ділянки у Державному реєстрі земель.
За таких обставин відомості про зазначену земельну ділянку підлягають внесенню до Державного земельного кадастру не в автоматизованому порядку у відповідності до п.4 Розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр», а за заявою користувача такої земельної ділянки у порядку, передбаченому п.2 Розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» та п.115 Порядку ведення Державного земельного кадастру.
Водночас, відсутність реєстрації земельної ділянки у Державному реєстрі земель не позбавляє особу права користування на земельну ділянку, а лише впливає на порядок внесення відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру, оскільки відсутність записів щодо земельної ділянки у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок та Поземельній книзі унеможливлює перенесення відомостей про таку земельну ділянку до Державного земельного кадастру в автоматизованому порядку.
У зв`язку з цим, неправильним є покликання позивача на те, що його ділянка є сформованою відповідно до статті 79-1 Земельного кодексу України.
Відповідно до положень статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Зазначене положення стосується тих земельних ділянок, які сформовано після 2011 року, коли почала діяти стаття 79-1 Земельного кодексу України. Натомість земельна ділянка позивача сформована до 2004 року. Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» така земельна ділянка вважається сформованою незалежно від присвоєння їй кадастрового номера.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подаються:
- заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин;
- оригінал документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки;
- документація із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа.
Відповідно до пункту 115 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051, державна реєстрація земельних ділянок, переданих у власність (користування) без проведення їх державної реєстрації (в тому числі у разі, коли відомості про земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, не внесені до державного реєстру земель), здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельних ділянок державної чи комунальної власності) в порядку, визначеному для державної реєстрації земельної ділянки.
Таким чином, законодавством передбачено подання власником ділянки саме оригіналу документації із землеустрою.
Окрім того, до зазначеного Порядку ведення Державного земельного кадастру №1051 від 17.10.2012 внесення відомостей про земельну ділянку в Державний земельний кадастр (ДЗК) здійснюється, зокрема через подачу кадастровому реєстратору обмінного файлу (електронного документу) у форматі XML. Обмінний файл створюється сертифікованим інженером-землевпорядником та обов`язково завіряється електронним цифровим підписом останнього. Зміст, структура та технічні характеристики обмінного файлу повинні відповідати вимогам Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою №1051 від 17.10.2012 Кабінету міністрів України.
На підставі даних кадастрової зйомки, інженер-землевпорядник, під час розробки такої технічної документації, складає кадастровий план земельної ділянки з відповідними координатами поворотних точок, визначенням складу угідь, власників суміжних земельних ділянок, відомостей про обмеження у використанні земельної ділянки, тощо. До складу технічної документації також входить обмінний файл XML.
Зважаючи на наведене правове регулювання порядку державної реєстрації земельних ділянок, права на які виникли до 2004 року та відомості про яку не були внесені до Державного земельного кадастру, для державної реєстрації земельної ділянки власнику (землекористувачу) слід подавати документи, передбачені частиною 4 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» та Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №1051 від 17.10.2012.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі 369/5489/18.
Разом з тим, судами попередніх інстанцій вірно вказано, що оскільки відповідно до статті 79-1 Земельного кодексу України формування земель ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав та передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру і здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок, у Головного управління Держземагентства у м. Києві були відсутні правові підстави для реєстрації земельної ділянки, яка знаходиться по пров. Лісовому, 5 (Межигірське лісництво - Димерсью шосе) в Оболонському районі м. Києві відповідно до технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ПАТ «Судноплавна компанії «Укррічфлот».
Згідно ч. 1 ст. 350 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15.01.2020 № 460-IX) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 серпня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Ю. Бучик
Судді Л.Л. Мороз
А.І. Рибачук