№ 826/930/18 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 лютого 2020 року

Київ

справа №826/930/18

адміністративне провадження №К/9901/3046/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Чиркіна С.М., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 826/930/18

за позовом ОСОБА_1

до Начальника відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб, державного реєстратора Печерського районної в місті Києві державної адміністрації Панкової Олександри Євгенівни,

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "ІПП-Центр"

про зобов`язання вчинити дії

за касаційною скаргою ТОВ "ІПП-Центр"

на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року (у складі колегії суддів: Шурка О.І., Василенка Я.М., Кузьменка В.В.),

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Начальника відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб, державного реєстратора Печерського районної в місті Києві державної адміністрації Панкової Олександри Євгенівни (далі також - державний реєстратор, відповідач), за участю третьої особи Товариство з обмеженою відповідальністю "ІПП-Центр" (далі - ТОВ "ІПП-Центр", третя особа), у якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність та зобов`язати Начальника відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців - державного реєстратора Печерської районної в місті Києві державної адміністрації Панкову Олександру Євгеніївну вчинити дії, а саме внести зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців щодо поновлення з моменту виключення ОСОБА_1 у складі учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ІПП-Центр", визнати недійсним рішення загальних зборів ТОВ "ІПП-Центр" від 10 лютого 2016 року, оформлене протоколом № 01/2016 від 10 лютого 2016 року; визнати недійсним рішення загальних зборів ТОВ "ІПП-Центр" від 23 березня 2016 року, оформлене протоколом № 02/2016 від 23 березня 2016 року; визнати недійсним з моменту реєстрації статут ТОВ "ІПП-Центр" у редакції, затвердженій рішенням Загальних зборів учасників товариства від 10 лютого 2016 року, внесений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців державним реєстратором Печерського району реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві Більською Ольгою Федорівною 12 лютого 2016 року за № 10701070028005546; визнати недійсним з моменту реєстрації статут ТОВ "ІПП-Центр" у редакції, затвердженій рішенням Загальних зборів учасників товариства від 23 березня 2016 року, внесений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців державним реєстратором Печерського району реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві Більською Ольгою Федорівною 24 березня 2016 року за № 10701050030005546, шляхом внесення записів в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю "ІПП-Центр".

В обґрунтування позову позивач зазначає, що вона є учасником третьої особи, рішення про виключення позивача було визнано недійсним судом, проте, відповідач протиправно, на думку позивача, ухиляється від виконання рішення суду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 жовтня 2018 року позов задоволено частково, а саме: зобов`язано начальника відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб державного реєстратора Печерської районної в місті Києві державної адміністрації Панкову Олександру Євгенівну скасувати в Єдиному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців записи від 12 лютого 2016 року № 10701050029005546 та від 24 березня 2016 року № 10701050030005546 відносно Товариства з обмеженою відповідальністю "ІПП- Центр".

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що ефективним способом захисту в даному випадку є скасування реєстраційних записів, які були вчинені на підставі скасованих рішень загальних зборів третьої особи.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 жовтня 2018 року скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено повністю.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що в даному випадку реєстратор протиправно не виконав функції та завдання покладені саме на нього, як на спеціалізований орган щодо контролю та реалізації державної політики у сфері державної реєстрації юридичних осіб.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ТОВ "ІПП-Центр" звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року і залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 жовтня 2018 року.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга надійшла до суду 24 січня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/930/18, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІПП-Центр", ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24 березня 2017 року, яке було залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13 червня 2017 року та постановою Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 910/807/17, на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України припинено провадження у справі в частині позовних вимог про визнання за позивачем права власності на частку в статутному капіталі ТОВ "ІПП-Центр" у розмірі 50%; визнання недійсним договору від 13 серпня 2015 року про відступлення шляхом дарування частки у статутному капіталі ТОВ "ІПП-Центр", укладеного між учасником ТОВ "ІПП-Центр" ОСОБА_2. та ОСОБА_3 В решті позовних вимог позов задоволено частково. Визнано недійсним рішення загальних зборів ТОВ "ІПП-Центр" від 10 лютого 2016 року, яке оформлене протоколом № 01/2016 від 10 лютого 2016 року; визнано недійсним рішення загальних зборів ТОВ "ІПП-Центр" від 23 березня 2016 року, яке оформлене протоколом № 02/2016 від 23 березня 2016 року; визнано недійсним з моменту реєстрації статут ТОВ "ІПП-Центр" в редакції, затвердженій рішенням загальних зборів учасників ТОВ "ІПП-Центр" від 10 лютого 2016 року, внесений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 12 лютого 2016 року за № 10701070028005546; визнано недійсним з моменту реєстрації статут ТОВ "ІПП-Центр" у редакції, затвердженій рішенням загальних зборів учасників ТОВ "ІПП-Центр" від 23 березня 2016 року, внесений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 24 березня 2016 року за № 10701050030005546; поновлено позивача у складі учасників ТОВ "ІПП-Центр" з моменту виключення. У задоволенні позовних вимог в іншій частині позову відмовлено.

04 грудня 2017 року ОСОБА_1 було подано Начальнику відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців - державному реєстратору Печерської районної в місті Києві державної адміністрації Панковій О.Є. заяву про виконання рішення господарського суду, з доданою до неї копією рішення господарського суду.

Згідно з листом від 11 грудня 2017 року № 18535 за підписом ОСОБА_4 , начальника Відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Печерської районної в місті Києві державної адміністрації (надалі - реєстратор), ОСОБА_1 було відмовлено у виконанні вищезазначеного рішення господарського суду.

Відмова мотивована тим, що державному реєстратору не зрозуміло судове рішення, а визнанні судом статути втратили чинність й виконати рішення неможливо.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суд першої інстанції належним чином дослідив та встановив, що резолютивна частина рішення Господарського суду міста Києва від 24 березня 2017 року, на підставі якої визнано незаконним виключення позивача зі складу засновників ТОВ "ІПП-Центр", не містить будь-яких зобов`язань державного реєстратора вчинити реєстраційні дії, зокрема, скасувати записи, вчинені на підставі скасованих рішень. Крім того, скаржник зазначає, що оскаржуваним реєстраційним діям передує невирішений спір про право господарське, зокрема про чинність рішень загальних зборів учасників ТОВ "ІПП-Центр", які були прийняті після 24 березня 2016 року. Вирішуючи даний спір, суд апеляційної інстанції фактично встановив факт недійсності установчих документів та рішень загальних зборів учасників ТОВ "ІПП-Центр", а тому фактично вийшов за межі предметної юрисдикції адміністративного судочинства.

13 лютого 2019 року від ОСОБА_5 надійшла заява, в якій повідомляється про те, що загальні збори учасників ТОВ "ІПП-Центр" не надавали повноважень директору ОСОБА_6, або будь-яким іншим особам на подання від імені ТОВ "ІПП-Центр" касаційної скарги на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року.

26 лютого 2019 року від ОСОБА_1 надійшло клопотання, в якому також зазначено про ненадання директору ТОВ "ІПП-Центр" повноважень щодо звернення з касаційною скаргою, а також про зловживання ОСОБА_6 своїм службовим становищем.

Від інших учасників справи відзиву на касаційну скаргу ТОВ "ІПП-Центр" не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, в якій зазначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 жовтня 2018 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Розглядаючи дану справу та приймаючи рішення по суті позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що між сторонами існує публічно-правовий спір, у зв`язку з чим розгляд даної справи слід здійснювати за правилами адміністративного судочинства.

З такими висновками судів колегія суддів не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 КАС України).

У цій справі правовідносини стосуються правомірності дії державного реєстратора, пов`язані з невнесенням змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців щодо поновлення з моменту виключення ОСОБА_1 . у складі учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ІПП-Центр" та про визнання недійсними: рішення загальних зборів ТОВ "ІПП-Центр" від 10 лютого 2016 року, оформлене протоколом № 01/2016; рішення загальних зборів ТОВ "ІПП-Центр" від 23 березня 2016 року, оформлене протоколом № 02/2016; статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "ІПП-Центр" з моменту реєстрації.

З висловлених позивачем у ході розгляду справи мотивів звернення до суду вбачається, що порушення її корпоративних прав, як учасника ТОВ "ІПП-Центр" створює для позивача негативні наслідки, результати яких можуть мати для неї матеріальні збитки у великих розмірах.

Відносини, пов`язані з реєстрацією змін до установчих документів, регулюються Господарським кодексом України, Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час подання позову) господарським судам були підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, правами та обов`язками учасників (засновників, акціонерів, членів) такої особи, крім трудових спорів.

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб`єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

У справі, що розглядається, оскаржуються реєстраційні дії, стосовно яких існує невирішений корпоративний спір, зокрема щодо чинності рішень загальних зборів учасників ТОВ "ІПП-Центр", що були прийняті після 24 березня 2016 року, у межах якого можуть бути розв`язані й питання, пов`язані з реєстрацією зміни складу або інформації про засновників та визнання недійсним статуту товариства, а тому цей спір не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства. Крім того, суд звертає увагу на клопотання учасників ТОВ "ІПП-Центр" щодо ненадання загальними зборами товариства повноважень генеральному директору ОСОБА_6 на звернення з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного Суду, що також свідчить про існування корпоративних спорів між учасниками товариства та директором ТОВ "ІПП-Центр".

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що спір щодо правомірності дій державного реєстратора, які пов`язані з реєстрацією змін до установчих документів не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

За таких обставин, спір у цій справі не може вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до статті 1 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно статті 1 ГК України господарські відносини виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Відповідно до частин першої та другої статті 20 ГК України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Як убачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли між ОСОБА_1 та ТОВ "ІПП-Центр". Крім того, сторони зазначили, що рішенням Господарського суду міста Києва від 24 березня 2017 року, яке було залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13 червня 2017 року та постановою Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 910/807/17, на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України припинено провадження у справі в частині позовних вимог про визнання за позивачем права власності на частку в статутному капіталі ТОВ "ІПП-Центр" у розмірі 50%; визнання недійсним договору від 13 серпня 2015 року про відступлення шляхом дарування частки у статутному капіталі ТОВ "ІПП-Центр", укладеного між учасником ТОВ "ІПП-Центр" ОСОБА_2. та ОСОБА_3 В решті позовних вимог позов задоволено частково. Визнано недійсним рішення загальних зборів ТОВ "ІПП-Центр" від 10 лютого 2016 року, яке оформлене протоколом № 01/2016 від 10 лютого 2016 року; визнано недійсним рішення загальних зборів ТОВ "ІПП-Центр" від 23 березня 2016 року, яке оформлене протоколом № 02/2016 від 23 березня 2016 року; визнано недійсним з моменту реєстрації статут ТОВ "ІПП-Центр" в редакції, затвердженій рішенням загальних зборів учасників ТОВ "ІПП-Центр" від 10 лютого 2016 року, внесений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 12 лютого 2016 року за № 10701070028005546; визнано недійсним з моменту реєстрації статут ТОВ "ІПП-Центр" у редакції, затвердженій рішенням загальних зборів учасників ТОВ "ІПП-Центр" від 23 березня 2016 року, внесений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 24 березня 2016 року за № 10701050030005546; поновлено позивача у складі учасників ТОВ "ІПП-Центр" з моменту виключення. У задоволенні позовних вимог в іншій частині позову відмовлено.

З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що цей спір може вирішуватися в порядку господарського судочинства.

Важливо, що на момент прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанції у цій справі, Верховним Судом України, зокрема, в ухвалах від 25 червня 2008 року у справі № 6-7130св08, від 16 липня 2008 року у справі № 6-7848св08, від 24 грудня 2008 року у справі № 6-24762св06, від 03 листопада 2010 року у справі № 6-47828св10 та у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 522/27392/13-ц, вже була висловлена правова позиція стосовно поширення юрисдикції господарських судів на спори, що виникають з подібних правовідносин, пов`язаних з державною реєстрацією змін до установчих документів.

Аналогічна правова позиція щодо визначення судової юрисдикції у справах з аналогічним предметом позову міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 805/4506/16-а, від 22 серпня 2018 року у справі № 805/4505/16-а, від 28 листопада 2018 року у справі № 815/3490/16.

Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від цієї правової позиції.

Таким чином, сформована відповідно до статей 37, 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 346 КАС України практика Великої Палати Верховного Суду (постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду, що забезпечує, зокрема, здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права) стосовно обов`язку касаційного суду, встановивши порушення судами правил юрисдикції адміністративних судів, закривати провадження у справі незалежно від доводів касаційної скарги, має вже сталий характер.

Метою розгляду однакової категорії справ у межах судів однієї юрисдикції є, серед іншого, забезпечення єдності судової практики.

Зокрема, Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) у виходить з того, що принцип правової визначеності (legal certainty) має важливе значення для довіри до судової системи і верховенства права; правова визначеність також сприяє розвитку та економічного прогресу; необхідно, щоб суди, особливо вищі суди, створювали механізми для запобігання конфліктам та забезпечення узгодженості їхньої судової практики (Доповідь Венеціанської комісії № 512/2009 "Про верховенство права" (Venice Commission: the Rule of Law), що була прийнята на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року на основі зауважень її членів П`єтера Ван Дзіка (Нідерланди), Грет Халлер (Швейцарія), Джефрі Джоуела (Сполучене Королівство), Каарло Туорі (Фінляндія); п. 44-50).

Колегія суддів також враховує, що у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.

В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6 124 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Законом України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.

На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина перша статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" ("Golder v. the United Kingdom"), заява № 4451/70, п. 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Станєв проти Болгарії" ("Stanev v. Bulgaria"), заява № 36760/06, п. 230).

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 13089/87).

Суд також враховує позицію ЄСПЛ, висловлену в справі "Омельченко проти України" (заява № 45965/08) про визнання заяви, яка стосувалася розмежування юрисдикцій між адміністративним та цивільними судами, неприйнятною у зв`язку з відсутністю порушення права заявника на доступ до суду; Суд нагадав, що згідно з його прецедентною практикою, п. 1 ст. 6 Конвенції закріплює "право на суд", в якому право на доступ до суду (тобто право на звернення до національних судів) становить лише один з його аспектів; для того щоб право на доступ було ефективним, особа повинна мати чітку, практичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (Bellet v. France, № 23805/94 п. 36, "Церква села Сосулівка проти України" № 37878/02 п. 50; Суд зазначає, що заявники мали можливість порушити провадження в національних судах, а суди ухвалити рішення, виходячи із суті їхніх позовів, незважаючи на початкову затримку, викликану питаннями щодо відповідної юрисдикції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, правовий статус учасників справи, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому касаційна скарга ТОВ "ІПП-Центр" підлягає частковому задоволенню, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю, оскільки спір у цій справі може вирішуватися в порядку господарського судочинства.

Керуючись статтями 238, 239, 341, 344, 349, 354, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ТОВ "ІПП-Центр" задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 жовтня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Начальника відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб, державного реєстратора Печерського районної в місті Києві державної адміністрації Панкової Олександри Євгенівни, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "ІПП-Центр" про зобов`язання вчинити дії закрити.

Роз`яснити, що спір може бути розглянуто, зокрема, за правилами господарського судочинства, відтак ОСОБА_1 має право звернутися протягом 10 днів з дня отримання відповідної постанови до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: Н.В. Коваленко

С.М. Чиркін