№ 902/613/22 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2023 року

м. Київ

cправа № 902/613/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючий, Кондратової І. Д., Студенця В. І.

за участю секретаря судового засідання Низенко В. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський Енергоконсалтинг"

на рішення Господарського суду Вінницької області

у складі судді Тварковського А. А.

від 21 грудня 2022 року

та на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Савченко Г. І., Павлюк І. Ю., Дужич С. П.

від 07 березня 2023 року

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Форест Транс Сервіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський Енергоконсалтинг"

про стягнення 5 814 801,10 грн,

за участю представників:

від позивача: не з`явилися

від відповідача: Давидюк І. А.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У липні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Форест Транс Сервіс" звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський Енергоконсалтинг" про стягнення 5 814 801,10 грн заборгованості за договором про надання послуг № 20190128/1 від 28 січня 2019 року, з яких: 4 288 785,96 грн - основний борг, 1 233 318,45 грн - інфляційні втрати та 292 696,69 грн - три відсотки річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Енджисі Енерджі» зазначеного договору про надання послуг неналежним чином виконав свої зобов`язання з оплати їх вартості, а саме: не в повному обсязі оплатив вартість наданих йому послуг за актом приймання-передачі наданих послуг ВР-20190128/1-001 від 26 лютого 2019 року, оплатив за цим актом лише частину суми, внаслідок чого у відповідача перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Енджисі Енерджі» виникла заборгованість, право вимоги якої Товариство з обмеженою відповідальністю «Енджисі Енерджі» відступило позивачу на підставі договору про відступлення права вимоги № 08122021/3 від 08 грудня 2021 року.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Форест Транс Сервіс" як новий кредитор Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський Енергоконсалтинг" заявив до стягнення з останнього 4 288 785,96 грн основної заборгованості та нараховані на зазначену суму заборгованості інфляційні втрати та три відсотки річних.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

28 січня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Енджисі-Енерджі" (Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Подільський Енергоконсалтинг" (Замовник) був укладений договір про надання послуг № 20190128/1 (далі по тексту договір, договір про надання послуг), відповідно до пункту 1.1. якого Виконавець зобов`язався надавати Замовнику послуги, а Замовник зобов`язався прийняти надані послуги та оплатити їх вартість в розмірі і порядку, визначеними цим договором.

Згідно з пунктом 2.4. договору Виконавець зобов`язався надати Замовнику податкову накладну в електронній формі (розрахунок коригування до податкової накладної) у термін і порядку, встановлених законодавством, чинним на момент виникнення податкових зобов`язань.

У пункті 2.5. договору сторони договору погодили, що у разі порушення Виконавцем зобов`язань передбачених пунктом 2.4. цього договору, що спричинить ризик нарахування або нарахування іншій стороні штрафу податковими органами згідно з Податковим кодексом України за невиконання іншою стороною своїх зобов`язань як платника податку, винна сторона зобов`язана сплатити іншій стороні штраф в наступному розмірі від суми ПДВ, яка зазначена в розрахунках коригувань:

- 10 відсотків у разі порушення терміну від 1 до 5 календарних днів;

- 20 відсотків у разі порушення терміну від 6 до 25 календарних днів;

- 30 відсотків у разі порушення терміну від 26 до 55 календарних днів;

- 40 відсотків у разі порушення терміну від 56 до 175 календарних днів;

- 50 відсотків у разі порушення терміну протягом 175 календарних днів і більше.

Замовник має право не здійснювати оплату Виконавцю за вже надані послуги у розмірі, що дорівнює сумі податкового кредиту з ПДВ, до подання Виконавцем на користь Замовника податкової накладної з ПДВ, складеної в електронній формі з дотриманням умови щодо її реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої Виконавцем особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних. Замовник сплачує суму, що дорівнює податковому кредиту з ПДВ протягом 5-ти банківських днів з моменту виконання Виконавцем відповідних зобов`язань, передбачених Податковим кодексом України. Зазначений пункт застосовується незалежно від умов оплати, передбачених будь-якими додатками до цього договору і має перевагу перед будь-якими іншими умовами додатків чи Специфікацій, які визначають умови оплати послуг (пункт 2.7. договору).

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його підписання Сторонами і діє до 28 лютого 2019 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (пункт 9.2. договору).

У специфікації послуг від 28 січня 2019 року (додаток № 1 до договору) сторони погодили найменування та вартість за одиницю виміру таких послуг.

На виконання умов договору в лютому 2019 року сторони договору підписали акти приймання-передачі наданих послуг на загальну суму 40 069 436,26 грн, а саме:

- акт № ВР-20190128/1-001 від 05 лютого 2019 року на суму 6 854 762,9 грн (в т.ч. ПДВ 1 142 460,48 грн);

- акт № ВР-20190128/1-002 від 14 лютого 2019 року на суму 10 183 099,54 грн (в т.ч. ПДВ 1 697 183,26 грн);

- акт № ВР-20190128/1-003 від 20 лютого 2019 року на суму 10 488 092 грн (в т.ч. ПДВ 1 748 015,33 грн);

- акт № ВР-20190128/1-004 від 26 лютого 2019 року на суму 12 543 481,82 грн (в т.ч. ПДВ 2 090 580,3 грн).

Замовник у період з 13 лютого 2019 року по 28 лютого 2019 року сплатив Виконавцю суму основного боргу за зазначеними актами (в т.ч. ПДВ), за винятком акту № ВР-20190128/1-004 від 26 лютого 2019 року, за яким Замовник здійснив часткову оплату на суму 8 254 695,86 грн, що підтверджується банківськими виписками (1-й том справи, а.с. 34-92). Вартість наданих послуг за актом № ВР-20190128/1-004 від 26 лютого 2019 року у розмірі 4 288 785,95 грн не була оплачена Замовником.

На підставі зазначених актів приймання-передачі наданих послуг та на виконання пункту 2.7. договору Виконавець підготував та зареєстрував в Єдиному реєстрі податкових накладних наступні податкові накладні: ПН № 1 від 05 лютого 2019 року, ПН № 2 від 14 лютого 2019 року, ПН № 3 від 20 лютого 2019 року, ПН № 4 від 26 лютого 2019 року.

Однак, реєстрація таких податкових накладних була зупинена органами Державної податкової служби України, внаслідок чого Товариство з обмеженою відповідальністю "Енджисі-Енерджі" звернулося з відповідним позовом до суду.

За наслідками розгляду справи № 580/2132/19 Черкаський окружний адміністративний суд задовольнив позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Енджисі-Енерджі" та зобов`язав ДПС України зареєструвати вищезазначені податкові накладні днем їх фактичного подання.

Фактична реєстрація податкових накладних за рішенням суду відбулася 24 грудня 2020 року.

08 грудня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Енджисі-Енерджі" як первісним кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю "Форест Транс Сервіс" як новим кредитором був укладений договір відступлення права вимоги № 08122021/3, відповідно до пункту 1.1. якого Первісний кредитор відступив Новому кредитору, а Новий кредитор набув право вимоги, належне Первісному кредиторові, та стає кредитором за договором надання послуг № 20190128/1 від 28 січня 2019 року (основний договір), укладеним між Первісним кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю "Подільський Енергоконсалтинг" (боржник).

Відповідно до пункту 1.2. договору відступлення права вимоги за цим договором Новий кредитор одержує право замість Первісного кредитора вимагати від Боржника належного виконання зобов`язань за основним договором у сумі 4 288 785,96 грн з ПДВ.

Як стверджує позивач, оскільки зобов`язання з реєстрації податкової накладної № 4 від 26 лютого 2019 року в ЄРПН були фактично виконані Виконавцем 24 грудня 2020 року, строк оплати послуг в частині ПДВ у розмірі 2 090 580,30 грн за актом № ВР-20190128/1-004 від 26 лютого 2019 року для Замовника настав, та така оплата повинна була бути здійснена відповідно до пункту 2.7. договору на протязі 5 банківських днів після здійснення зазначеної реєстрації податкової накладної, тобто до 31 грудня 2020 року.

Також, за твердженням позивача, згідно з актом № ВР-20190128/1-004 від 26 лютого 2019 року відповідач зобов`язаний був сплатити вартість наданих йому послуг у розмірі 2 198 205,66 грн шляхом її перерахування на рахунок Виконавця до 01 березня 2019 року відповідно до пункту 4 Специфікації послуг до договору, тобто протягом 3-х банківських днів з моменту підписання сторонами договору акту приймання-передачі наданих послуг.

Однак, відповідач не здійснив оплати решти послуг за актом № ВР-20190128/1-004 від 26 лютого 2019 року ні в частині сплати ПДВ у строк до 31 грудня 2020 року, ні в частині вартість наданих йому послуг у строк до 01 березня 2019 року.

Набувши від Товариства з обмеженою відповідальністю "Енджисі-Енерджі" право вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський Енергоконсалтинг" щодо виконання зобов`язань за договором у надання послуг № 20190128/1 від 28 січня 2019 року сумі 4 288 785,96 грн з ПДВ, Товариство з обмеженою відповідальністю "Форест Транс Сервіс" звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Подільський Енергоконсалтинг» про стягнення 4288785,96 грн основного боргу, з якого 2 198 205,66 грн - вартість наданих за договором послуг та 2 090 580,30 грн - розмір грошового зобов`язання зі сплати ПДВ за зареєстрованою податковою накладною, а також нарахованих на зазначену суму боргу 1 233 318,45 грн - інфляційних втрат та 292 696,69 грн - 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання.

3. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду і мотиви їх ухвалення.

Господарський суд Вінницької області рішенням від 21 грудня 2022 року позов задовольнив частково: стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський Енергоконсалтинг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Форест Транс Сервіс" 2 198 205,66 грн основного боргу, 704 698,97 грн інфляційних втрат, 198 019,18 грн три відсотки річних та 46 513,86 грн витрат на сплату судового збору. В задоволенні решти позову щодо стягнення 2 090 580,3 грн основного боргу, 528 619,48 грн інфляційних втрат та 94 677,51 грн трьох відсотків річних відмовив.

Місцевий господарський суд виходив з того, що позовні вимоги про стягнення вартості наданих послуг за договором у розмірі 2 198 205,66 грн, що є складовою частиною заявленого до стягнення основного боргу, а також інфляційних втрат та трьох відсотків річних, нараховані на цю суму боргу, є обґрунтованими та доведеними. Натомість, інша частина основного боргу на суму 2 090 580,30 грн, що є розміром грошового зобов`язання зі сплати ПДВ, задоволенню не підлягає, оскільки цей борг був уступлений позивачу до моменту здійснення фактичної реєстрації відповідної податкової накладної, тобто уступка права вимоги в цій частині відбулася до моменту виникнення у відповідача зобов`язання зі сплати цієї суми в силу вимог пункту 2.7. договору, з огляду на що позивач не має підстав заявляти до відповідача право вимоги сплати цієї частини боргу. У зв`язку з викладеним суд також відмовив і у задоволенні позову в частині стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних, нарахованих на суму основного боргу, що є розміром ПДВ.

Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 07 березня 2023 року скасував рішення Господарського суду Вінницької області від 21 грудня 2022 року в частині відмови у стягненні 2 090 580,3 грн основного боргу, 528 619,48 грн інфляційних втрат, 94 677,51 грн трьох відсотків річних та 40 708,16 грн судового збору за подання позовної заяви. Ухвалив в цій частині нове рішення, яким задовольнив позовні вимоги у цій частині: стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський Енергоконсалтинг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Форест Транс Сервіс" 2 090 580,3 грн основного боргу, 528 619,48 грн інфляційних втрат, 94 677,51 грн три відсотки річних та 40 708,16 грн судового збору за подання позовної заяви. У решті рішення Господарського суду Вінницької області від 21 грудня 2022 року залишив без змін. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський Енергоконсалтинг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Форест Транс Сервіс" 61 062,24 грн за подання апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду щодо обґрунтованості та доведеності позовних вимог в частині стягнення вартості наданих послуг за договором надання послуг у розмірі 2 198 205,66 грн, що є складовою частиною заявленого до стягнення основного боргу. Однак визнав помилковим висновок місцевого господарського суду про відсутність у позивача підстав для стягнення з відповідача іншої частини основного боргу на суму 2 090 580,30 грн, що є розміром грошового зобов`язання зі сплати ПДВ.

За висновком суду апеляційної інстанції у відповідача за договором на підставі акту приймання-передачі наданих послуг № ВР-20190128/1-004 від 26 лютого 2019 року існує несплачений основний борг в сумі 2 198 205,66 грн, що є вартістю наданих послуг, а також відповідно до пункту 2.7. договору у відповідача за фактом реєстрації податкової накладної № 4 від 26 лютого 2019 року виникло грошове зобов`язання перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Енджисі-Енерджі" зі сплати суми ПДВ, що становить 2 090 580,30 грн. Наявність у відповідача несплаченого боргу у загальній сумі 4 288 785,96 грн, що охоплює зазначені суми ПДВ та вартості наданих послуг за актом приймання-передачі наданих послуг № ВР-20190128/1-004 від 26 лютого 2019 року, та визнання відповідачем цього боргу підтверджується підписаним ним актом звіряння станом на 31 грудня 2020 року.

Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відступлення права вимоги відбулося у грошовому зобов`язанні, що виникло з договору про надання послуг, та відсутні правові обмеження, які б не допускали заміну кредитора у зобов`язанні в силу вимог статті 515 Цивільного кодексу України, оскільки відсутні ознаки, які б вказували на нерозривну пов`язаність зобов`язання з особою попереднього кредитора. За висновком суду уступка права вимоги відбулася після здійснення реєстрації податкової накладної в ЄРПН за судовим рішенням, тобто після виникнення у відповідача зобов`язання здійснити оплату на суму, що є розміром ПДВ.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Подільський Енергоконсалтинг» просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 21 грудня 2022 року і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07 березня 2023 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

Як на підстави касаційного оскарження судових рішень скаржник послався на пункти 1 та 4 абзацу 1 частини другої статті 287 та пунктів 1 та 4 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що суди попередніх інстанцій:

1) неправильно застосували норми матеріального права, а саме: частину першу статті 212, частину другу статті 215, частину першу статті 509, частину третю статті 510, частину першу статті 514, частину першу статті 515, частину першу статті 526 та частину першу статті 528 Цивільного кодексу України, не врахували висновки Верховного Суду України та Верховного Суду щодо застосування цих норм, зокрема

- щодо відсутності у Первісного кредитора дійсного права вимоги станом на дату укладення договору відступлення, викладені у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 911/2445/14, а також у постановах Верховного Суду:

від 05 листопада 2019 року у справі № 904/4009/18,

від 22 січня 2020 року у справі № 925/1204/15,

від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19,

від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц,

від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17,

від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (6/77-5/100);

- щодо акту звіряння як доказу підтвердження заборгованості, викладені у таких постановах Верховного Суду:

від 19 квітня 2018 року у справі № 905/1198/17,

від 05 березня 2019 року у справі № 910/1389/18,

від 04 грудня 2019 року у справі № 916/1727/17;

- щодо втрати відповідачем права включити суми до податкового кредиту та понесення збитків у зв`язку з невиконанням первісним кредитором договірних зобов`язань з реєстрації розрахунків коригувань до податкових накладних, викладених у постановах Верховного Суду

від 03 грудня 2018 року у справі № 908/76/18,

від 10 січня 2022 року у справі № 910/3338/21;

- щодо застосування відповідачем доктрини належної обачності та індивідуальної юридичної відповідальності в частині не прийняття до обліку податкових накладних, складених на підставі первинних документів, які містять завідомо помилкові дані, викладені у таких постановах Верховного Суду:

від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19,

від 07 лютого 2023 року у справі № 2а-10234/09/0470;

2) порушили норми процесуального права, а саме:

- статті 2, 4, 7 та 42 Господарського процесуального кодексу України в частині прав учасників судового процесу;

- статті 76 - 86 Господарського процесуального кодексу України в частині об`єктивного та всебічного розгляду справи з наданням належної правової оцінки доказам та обставинам справи.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи скаржника є безпідставними, ґрунтуються на припущеннях та обставинах, що не входять до предмету спору у цій справі, зводяться до встановлення обставин справи та переоцінки доказів та виходяться за межі предмету даного спору. Також позивач зазначив про те, що висновки Верховного Суду, на які послався скаржник не є релевантними для цієї справи, оскільки зроблені у неподібних до цієї справи правовідносинах.

Позиція Верховного Суду

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій.

Верховний Суд, обговоривши доводи сторін, наведені у касаційній скарзі та у відзиві на касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи, дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановили суди попередніх інстанцій спірні правовідносини виникли між сторонами у справі на підставі укладеного між ними договору про надання послуг № 20190128/1 від 28 січня 2019 року.

Згідно зі статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

За умовами укладеного між сторонами договору надання послуг Замовник зобов`язався прийняти надані йому Виконавцем послуги та оплатити їх вартість у розмірі і в порядку, визначених цим договором (пункти 1.1., 4.4. договору надання послуг).

За змістом пунктів 5.1., 5.4., 5.5. договору приймання-передача наданих послуг здійснюється сторонами шляхом підписання акту приймання-передачі наданих послуг, який повинен містити усі реквізити та інформацію згідно з Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. У випадку невідповідності положень акту вказаним вище нормативно-правовим актам Замовник повертає такий акт для доопрацюванню Виконавцю, а надані послуги вважаються невиконаними.

Замовник після отримання звіту та акту від Виконавця зобов`язаний протягом 5-ти календарних днів підписати обидва примірники акту та один примірник повернути Виконавцю або в разі наявності зауважень щодо обсягу та / або якості наданих послуг, вартості послуг направити Виконавцю письмову мотивовану відмову від підписання акту із зазначенням зауважень та підстав для відмови. У випадку обґрунтованої відмови Замовника від приймання наданих послуг Сторонами складається двосторонній акт про виявлені недоліки із переліком необхідного доопрацювання (виправлень) Виконавцем та термінів їх виконання за рахунок Виконавця.

Порядок розрахунків визначений сторонами у розділі 4 договору надання послуг.

Згідно з пунктом 2.3. договору розрахунки за даним договором здійснюються Замовником згідно з умовами, визначеними в Специфікаціях послуг, що є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до пункту 4 Специфікації послуг, що є додатком № 1 до договору, Замовник здійснює розрахунки з Виконавцем за надані послуги в наступному порядку:

- на протязі 3-х банківських днів з моменту отримання рахунку-фактури від Виконавця та сплачує на користь Виконавця попередню оплату у розмірі, зазначеному в рахунку-фактурі;

- на протязі 3-х банківських днів з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг сплачується решта вартості послуг.

Відповідно до пункту 2.5. договору Виконавець зобов`язується надати Замовнику податкову накладну в електронній формі (розрахунок коригування до податкової накладної) у термін і порядку, встановлених законодавством, чинним на момент виникнення податкових зобов`язань.

У пункті 2.7. договору сторони погодили, що Замовник має право не здійснювати оплату Виконавцю за вже надані послуги у розмірі, що дорівнює сумі податкового кредиту з ПДВ, до подання Виконавцем на користь Замовника податкової накладної з ПДВ, складеної в електронній формі з дотриманням умови щодо її реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої Виконавцем особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних. Замовник сплачує суму, що дорівнює податковому кредиту з ПДВ протягом 5-ти банківських днів з моменту виконання Виконавцем відповідних зобов`язань, передбачених Податковим кодексом України. Зазначений пункт застосовується незалежно від умов оплати, передбачених будь-якими Додатками до цього Договору і має перевагу перед будь-якими іншими умовами Додатків чи Специфікацій, які визначають умови оплати Послуг.

Як встановили суди попередніх інстанцій на виконання умов договору надання послуг сторони договору склали між собою та підписали, зокрема акт приймання-передачі наданих послуг № ВР-20190128/1-004 від 26 лютого 2019 року на загальну суму наданих послуг 12 543 481,81 грн, в тому числі ПДВ - 2 090 580,30 грн.

Однак, відповідач здійснив лише частковий розрахунок за цим актом, сплативши на користь позивача 8 254 695,86 грн. Решту суми за цим актом у розмірі 4 288 785,96 грн відповідач не сплатив. При цьому, як встановили суди, ця несплачена відповідачем за цим актом сума включає в себе (1) вартість наданих послуг за актом у розмірі 2 198 205,66 грн та (2) суму ПДВ у розмірі 2 090 580,30 грн.

Зазначений акт приймання-передачі наданих послуг № ВР-20190128/1-004 від 26 лютого 2019 року був підписаний відповідачем без зауважень та заперечень щодо обсягу, якості, вартості наданих послуг та строків їх надання.

В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що цей акт відповідно до пункту 5.4. договору направлявся Замовником Виконавцю на доопрацювання з огляду на невідповідність акту Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. Не містять матеріали справи і доказів направлення Замовником Виконавцю письмової мотивованої відмови від підписання акту із зазначенням зауважень та підстав для відмови в порядку, передбаченому пунктом 5.5. договору.

Крім того, як встановили суди попередніх інстанцій, між сторонами договору був складений та підписаний акт звіряння взаємних розрахунків станом на 31 січня 2020 року, в якому відображена сума заборгованості відповідача за договором надання послуг № 20190128/1 від 28 січня 2019 року у розмірі 4 288 785,96 грн.

З огляду на ці обставини, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що у відповідача перед позивачем існує невиконане зобов`язання зі сплати решти боргу за актом приймання-передачі наданих послуг № ВР-20190128/1-004 від 26 лютого 2019 року у розмірі 4 288 785,96 грн, що охоплює як вартість наданих послуг за актом, так і суму ПДВ. При цьому підписавши зазначені акт приймання-передачі наданих послуг № ВР-20190128/1-004 від 26 лютого 2019 року та акт звіряння взаємних розрахунків, відповідач фактично визнав наявність у нього перед Виконавцем цього боргу, про що правильно зазначив суд апеляційної інстанції.

Відповідач у касаційній скарзі посилається на те, що акт звіряння взаємних розрахунків є недопустимим доказом у справі, а висновки суду апеляційної інстанції про наявність у відповідача боргу за договором надання послуг № 20190128/1 від 28 січня 2019 року, зроблені на підставі цього акту звіряння, є помилковими.

Однак, Верховний Суд вважає ці доводи скаржника безпідставними, з огляду на таке.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі № 905/1198/17, від 05 березня 2019 року у справі № 910/1389/18, на які послався відповідач у касаційній скарзі, сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій (поставки, надання послуг тощо), оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Крім того, Верховний Суд у постановах від 05 березня 2019 року у справі № 910/1389/18, від 10 листопада 2022 року у справі № 916/1294/21, від 20 грудня 2021 року у справі № 904/5236/20 дійшов висновку про те, що сам по собі акт звірки розрахунків не доводить факту здійснення будь-яких господарських операцій, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що відображена в акті інформація підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акта звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості.

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність у відповідача заборгованості за договором надання послуг № 20190128/1 від 28 січня 2019 року на підставі оцінки саме сукупності доказів. При цьому, акт звіряння взаємних розрахунків не був єдиним основним доказом, на підставі якого суд апеляційної інстанції дійшов такого висновку. Висновки суду апеляційної інстанції ґрунтувалися, зокрема на оцінці акту приймання-передачі наданих послуг № ВР-20190128/1- 004 від 26 лютого 2019 року як первинного документу, а також на оцінці акту звіряння взаємних розрахунків, банківських виписок, податкових накладних тощо.

Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на те, що наявний в матеріалах справи акт звіряння не містить підписів керівників сторін або інших уповноважених на його підписання осіб, оскільки зазначені доводи скаржника зводяться до встановлення обставин справи, оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції.

Отже, висновки суду апеляційної інстанцій, що стосуються акту звіряння, не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі № 905/1198/17, від 05 березня 2019 року у справі № 910/1389/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 916/1727/17, на які послався відповідач у касаційній скарзі.

Крім того, відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 01 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Обов`язок Виконавця надати Замовнику зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі по тексту - ЄРПН) податкову накладну в електронній формі визначений у пункті 2.5. договору надання послуг, а у пункті 2.7. договору визначені наслідки невиконання Виконавцем цього обов`язку. У разі настання обставин, передбачених пунктом 2.7. договору, обов`язок Замовника оплатити Виконавцю суму ПДВ з вартості наданих послуг відтерміновується до моменту подання йому Виконавцем зареєстрованої в ЄРПН податкової накладної в електронній формі.

При цьому, умова, закріплена у пункті 2.7. договору надання послуг стосується виключно суми ПДВ, включеного Виконавцем до вартості наданих послуг, та не стосується відтермінування оплати основного боргу, що є безпосередньо вартістю наданих послуг. Крім того, ця умова договору не звільняє Замовника від обов`язку сплатити Виконавцю суму ПДВ, а лише відтерміновує виконання ним цього обов`язку.

Як встановили суди попередніх інстанцій фактична реєстрація податкової накладної № 4 від 26 лютого 2019 року, складеної на підставі акта приймання-передачі наданих послуг № ВР-20190128/1-004 від 26 лютого 2019 року, була здійснена за рішенням суду 24 грудня 2020 року, що підтверджується матеріалами справи та відповідачем не заперечується.

З огляду на цю обставину суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідно до положень пункту 2.7. договору надання послуг факт реєстрації Виконавцем податкових накладних у ЄРПН є достатньою підставою для виникнення у відповідача грошового зобов`язання перед Виконавцем в силу вимог пункту 2.7. договору на загальну суму 2 090 580,30 грн. Верховний Суд зазначає про те, що з огляду на цей факт у відповідача відсутнє право на утримання суми, що дорівнює податковому кредиту.

Відповідач у касаційній скарзі посилається на те, що податкова накладна № 4 від 26 лютого 2019 року оформлена з порушенням вимог чинного законодавства: містить неправильні дані щодо ціни та обсягу послуг, складена на підставі акту приймання-передачі, який містить неправдиві відомості щодо вартості послуг, та не відповідає іншим складеним між сторонами первинним документам, що потребує коригування кількісних і вартісних показників цієї податкової накладної. У зв`язку з цим відповідач посилається на наявність в матеріалах справи наданого ним суду іншого складеного між ним та позивачем акту прийому-передачі наданих послуг № ВР-20190128/1-004 від 26 лютого 2019 року, ніж той, що був наданий позивачем, а також на надані ним суду заявки-специфікації, звіти про надання послуг, складенні на виконання умов договору надання послуг.

Однак, Верховний Суд не бере до уваги ці посилання відповідача, оскільки зазначені доводи зводяться до встановлення обставин справи, оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції. Крім того, зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суд апеляційної інстанцій надав належну правову оцінку цим доводам та доказам. Як встановив суд апеляційної інстанції, в матеріалах справи дійсно містяться різні надані сторонами примірники специфікації послуг (додаток № 1 до договору) та акту прийому-передачі наданих послуг № ВР-20190128/1-004 від 26 лютого 2019 року. Однак, усі примірники специфікації та акту, надані як позивачем, так і відповідачем, є підписаними обома сторонам договору в один і той самий день. При цьому, вартісні показники проведених господарських операцій та відповідні розміри ПДВ як в первинній документації, поданій позивачем, так і в первинній документації, наданій відповідачем, збігаються. Тобто підсумкові суми (підсумкова вартість) наданих послуг в обох примірниках акту прийому-передачі наданих послуг № ВР-20190128/1-004 від 26 лютого 2019 року є однаковими.

Крім того, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, за умовами пункту 2.7. договору надання послуг для стягнення суми ПДВ, що дорівнює податковому кредиту, має значення лише дотримання Виконавцем умови щодо реєстрації податкової накладної. З огляду на викладене суд обґрунтовано визнав безпідставними посилання відповідача на інші, ніж надано суду позивачем, специфікацію та акт прийому-передачі № ВР-20190128/1-004 від 26 лютого 2019 року, складені на виконання умов договору надання послуг, та на необхідність коригування кількісних і вартісних показників податкової накладної, оскільки ці обставини (наявність у матеріалах справи різних специфікацій та актів прийому-передачі до договору) не спростовують факту реєстрації відповідних податкових накладних, а реальність та товарність здійснення господарських операцій між відповідачем та його контрагентом не є предметом розгляду в цій справі. Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції правильно та обґрунтовано відхилив зазначені доводи відповідача, а також правильно зазначив про те, що змістовна оцінка господарських операцій може бути проведена лише за результатом здійснення податкової перевірки платника податків, підстави та порядок проведення якої визначено нормами Податкового кодексу України.

З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що відповідач не обґрунтував на підставі поданих ним доказів більшу вірогідність існування обставин, що відповідали б його процесуальній позиції.

Також відповідач у касаційній скарзі посилається на те, що станом на дату укладення між Товариством з обмеженою відповідальністю «Енджисі-Енерджі» та позивачем у справі договору відступлення у Товариства з обмеженою відповідальністю «Енджисі-Енерджі» (Первісного кредитора) було відсутнє дійсне право вимоги за договором надання послуг № 20190128/1 від 28 січня 2019 року.

Однак, Верховний Суд також вважає ці доводи скаржника безпідставним, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

При цьому правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина перша статті 513 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 08 грудня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Енджисі-Енерджі» та Товариством з обмеженою відповідальністю "Форест Транс Сервіс" був укладений договір про відступлення права вимоги № 08122021/3, відповідно до умов якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Форест Транс Сервіс" стало новим кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський Енергоконсалтинг" у правовідносинах, що виникли на підставі договору про надання послуг №20190128/1 від 28 січня 2019 року, щодо належного виконання зобов`язання у сумі 4 288 785,96 грн.

Як правильно встановив суд апеляційної інстанції уступка права вимоги відбулася 08 грудня 2021 року та підтверджується договором відступлення права вимоги № 08122021/3 (додаток № 10 до позовної заяви), а зобов`язання здійснити оплату наданих послуг у розмірі, що дорівнює сумі ПДВ, згідно з пунктом 2.7. договору надання послуг виникло 24 грудня 2020 року, тобто коли була зареєстрована податкова накладна № 4. При цьому, зазначені дата: дата реєстрації податкової накладної №4 від 26 лютого 2019 року в ЄРПН (24 грудня 2020 року) та дата уступлення права вимоги (08 грудня 2021 року) відповідачем не заперечувалися.

Встановивши зазначені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що уступка права вимоги в частині стягнення 2 090 580,30 грн, що дорівнює сумі ПДВ з вартості наданих послуг, відбулася згідно з пунктом 2.7. договору надання послуг після виникнення у відповідача зобов`язання здійснити оплату послуг у розмірі 2 090 580,30 грн, що дорівнює сумі ПДВ, тобто після 24 грудня 2020 року - дати, коли була зареєстрована податкова накладна № 4 від 26 лютого 2019 року в ЄРПН.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції правильно визнав помилковим висновок місцевого господарського суду про те, що уступка права вимоги в частині основного боргу на суму 2 090 580,30 грн, що є розміром грошового зобов`язання зі сплати ПДВ, відбулася до моменту виникнення у відповідача зобов`язання зі сплати цієї суми в силу вимог пункту 2.7. договору, з огляду на що позивач не має підстав заявляти до відповідача право вимоги сплати цієї частини боргу та правильно скасував рішення місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 2 090 580,30 грн основного боргу.

Крім того, відповідач у касаційній скарзі посилається також і на те, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Енджисі-Енерджі» та Товариством з обмеженою відповідальністю "Форест Транс Сервіс" договір про відступлення права вимоги № 08122021/3 від 08 грудня 2021 року суперечить статті 515 Цивільного кодексу України, оскільки заміна кредитора за цим договором відбулася у зобов`язанні, яке є нерозривно пов`язаним з особою кредитора.

Однак, Верховний Суд не бере до уваги ці посилання скаржника з огляду на таке.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Однак, матеріали цієї справи не містять документів, які б свідчили про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги № 08122021/3 від 08 грудня 2021 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Енджисі-Енерджі» та Товариством з обмеженою відповідальністю "Форест Транс Сервіс".

Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів визнання недійсним зазначеного договору відступлення прав вимоги, Верховний Суд виходить зі встановленої статтею 204 Цивільного кодексу України презумпції дійсності правочину, а саме: договору про відступлення права вимоги № 08122021/3 від 08 грудня 2021 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Енджисі-Енерджі» та Товариством з обмеженою відповідальністю "Форест Транс Сервіс". З огляду на викладене Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на те, що цей договір відступлення права вимоги суперечить статті 515 Цивільного кодексу України. Зазначені доводи фактично зводяться до обґрунтування недійсності цього правочину, що не є предметом спору у цій справі.

Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постанові 05 листопада 2019 року у справі № 904/4009/18, оскільки в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутня інформація щодо існування такої постанови Верховного Суду.

Крім того, на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 22 січня 2020 року у справі № 925/1204/15, від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19, від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц, від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, оскільки правовідносини у зазначених справах стосувалися визнання недійсними договорів відступлення або факторингу. Однак, як уже зазначалося, недійсність договору відступлення права вимоги не є предметом спору у цій справі № 902/613/22, що переглядається.

З огляду на викладене висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 22 січня 2020 року у справі № 925/1204/15, від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19, від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц, від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, не є релевантними для цієї справи № 902/613/22, що переглядається, оскільки були зроблені у неподібних до цієї справи правовідносинах.

Крім того, висновки Верховного Суду, що містяться у постанові від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (6/77-5/100), були зроблені за результатом розгляду заяви кредитора у справі про банкрутство про заміну кредитора у зобов`язанні його правонаступником. Однак, ця справа № 902/613/22, що переглядається, не стосується банкрутства та така заява у справі не заявлялася і не була предметом розгляду, що також свідчить про неподібність правовідносин зазначених справ.

Верховний Суд також не бере до уваги і посилання скаржника на висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 01 квітня 2015 року у справі № 911/2445/14, оскільки у справі № 911/2445/14 предметом договору відступлення було право вимоги стягнення заборгованості з курсової різниці вартості товару за договором і на момент відступлення такого права вимоги спір між сторонами договору щодо стягнення заборгованості був вирішений у судовому порядку. У цій справі, яка розглядається, суди встановили, що заборгованість відповідача за договором надання послуг у розмірі суми податку на додану вартість по зареєстрованим податковим накладним останнім не сплачена, що зумовлює право нового кредитора, якому відступлено право вимоги вказаної заборгованості після реєстрації відповідних податкових накладних, вимагати сплати такої заборгованості на свою користь.

Наведене свідчить про те, що правовідносини, які виникли у справі № 911/2445/14 не є подібними тим, що склалися між сторонами спору у цій справі № 902/613/22, що переглядається, оскільки правовідносини у зазначених справах різняться предметом і підставами позовних вимог, змістом спірних правовідносин і фактичними обставинами спорів.

З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Енджисі-Енерджі» (Виконавець за договором надання послуг) правомірно на підставі договору відступлення права вимоги відступило позивачу право вимоги до Замовника виконання грошового зобов`язання за договором надання послуг, а відтак, позивач став новим кредитором стосовно відповідача у правовідносинах, що виникли на підставі договору про надання послуг №20190128/1 від 28 січня 2019 року, щодо належного виконання боржником (відповідачем) зобов`язання у сумі 4 288 785,96 грн.

У касаційній скарзі відповідач також посилається на те, що внаслідок неправомірних дій первісного кредитора, який не здійснив реєстрацію розрахунків корегування до помилкових податкових накладних, він був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та скористатися правом на зменшення податкового зобов`язання з ПДВ, а також поніс у зв`язку з цим збитки. У цій частині доводів відповідач посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 03 грудня 2018 року у справі № 908/76/18 та від 10 січня 2022 року у справі № 910/3338/21.

Однак, Верховний Суд також вважає ці доводи скаржника безпідставними, оскільки правовідносини у зазначених справах стосувалися стягнення збитків, що не є предметом спору цій справі № 902/613/22. Правовідносини у справах № 908/76/18 та № 910/3338/21 відрізняються від правовідносин, що виникли у цій справі, предметом, підставами позову, змістом спірних правовідносин, а також матеріально-правовим регулюванням. З огляду на викладене висновки Верховного Суду, викладені у зазначених постановах, не є релевантними для цієї справи № 902/613/22, що переглядається, оскільки були зроблені у неподібних до цієї справи правовідносинах.

Доводи скаржника, пов`язані з посиланням на зазначені висновки Верховного Суду, фактично зводяться про позбавлення його права на включення сум ПДВ з помилкових податкових накладних до складу податкового кредиту відповідача внаслідок порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Енджисі-Енерджі" строків відповідного коригування. Однак, зазначені відповідачем обставини не входять до предмету дослідження та не належать до предмету спору у цій справі, про що правильно зазначив суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові. Також апеляційний господарський суд обґрунтовано зазначив про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Подільський Енергоконсалтинг" не позбавлене права та можливості доводити відповідні матеріальні втрати у судовому порядку в межах іншого провадження за його позовом, в тому числі шляхом доведення наявності складу цивільного правопорушення для стягнення збитків чи шляхом обґрунтування підстав для стягнення штрафу згідно з пунктом 2.5. договору надання послуг.

Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19 та від 07 лютого 2023 року у справі № 2а-10234/09/0470, оскільки правовідносини у зазначених справах є неподібними до правовідносин у цій справі № 902/613/22, що переглядається.

В адміністративній справі № 160/3364/19 спірні правовідносини виникли між Товариством з обмеженою відповідальністю «АТБ-маркет» та органом податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Однак, у цій справі № 902/613/22, що переглядається, орган податкової служби не є стороною спору, а позовні вимоги не стосуються визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, що свідчить про неподібність правовідносин у зазначених справах як за суб`єктним, так і за змістовним критеріями.

В адміністративній справі № 2а-10234/09/0470 спірні правовідносини виникли між органом податкової служби (позивач) та господарським товариством (відповідач) про стягнення в дохід держави заборгованості, що є несплаченою сумою ПДВ.

Однак, у цій справі № 902/613/22, що переглядається, орган податкової служби не є стороною спору, а позовні вимоги не стосуються стягнення в дохід держави заборгованості з ПДВ. Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 07 лютого 2023 року у справі № 2а-10234/09/0470, на яку послався відповідач у касаційній скарзі, є нерелевантними для цієї справи № 902/613/22, що переглядається, оскільки зроблені у неподібних правовідносинах. У справі № 2а-10234/09/0470 суди досліджували питання нікчемності договору, реальності господарських операцій та фіктивного підприємництва. Однак, як уже зазначалося вище у тексті цієї постанови, такі обставини з огляду на заявлені предмет та підстави позову, не входять до предмету дослідження у цій справі. Обставини щодо здійснення податковими органами перевірки реальності проведених господарських операцій не є предметом дослідження у цій справі, ця справа також не є спором про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій, а отже правовідносини у зазначених справах є очевидно неподібними до правовідносин, що склалися в справі, яка розглядається.

Решта доводів скаржника зводиться до встановлення обставин справи, оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції.

Верховний Суд не бере до уваги і доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги та не розглянув клопотання відповідача про відкладення розгляду справи від 06 березня 2023 року, з огляду на таке.

Відповідно до частин одинадцятої та дванадцятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 13 лютого 2023 року відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський Енергоконсалтинг" на рішення Господарського суду Вінницької області від 21 грудня 2022 року у справі № 902/613/22, прийняв апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Форест Транс Сервіс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський Енергоконсалтинг" на рішення Господарського суду Вінницької області від 21 грудня 2022 у справі № 902/613/22 до спільного розгляду, призначив їх розгляд на 07 березня 2023 року об 11:30 у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду.

Крім того, явка сторін у справі обов`язковою Північно-західним апеляційним господарським судом не визнавалася. Суд апеляційної інстанції в ухвалі від 13 лютого 2023 року визначив явку сторін такою, що покладена на власний розсуд їх представників, а також роз`яснив учасникам справи про їх право на участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в порядку статті 197 Господарського процесуального кодексу України.

Зазначена ухвала суду апеляційної інстанції була надіслана сторонам у справі в електронному вигляді та доставлена на їх електронні адреси 13 лютого 2023 року, що підтверджується довідками про доставку електронного листа (2-й том справи, а.с.167 (зворотна сторона)).

Отже, відповідач був обізнаний про дату, час і місце засідання суду апеляційної інстанції у цій справі майже за місяць до відповідного засідання. Однак, відповідач не забезпечив свою участь та / або участь свого представника у засіданні суду апеляційної інстанції, правом на участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції не скористався.

Крім того, відповідно до відомостей, що містяться в описі вкладення до цінного листа та поштовій накладній клопотання про відкладення розгляду справи (вх. № 2021/23, 2-й том справи, а.с. 215 - 219), на неврахування якого судом апеляційної інстанції послався скаржник, було відправлене відповідачем до суду апеляційної інстанції засобами поштового зв`язку 06 березня 2023 року, тобто за 1 день до призначеної апеляційним господарським судом дати судового засідання у цій справі та було отримане Північно-західним апеляційним господарським судом 10 березня 2023 року, тобто через 3 дні після судового засідання. З огляду на викладене станом на 07 березня 2023 року та на час початку судового засідання клопотання відповідача про відкладення розгляду справи до Північно-західного апеляційного господарського суду не надійшло, з огляду на що суд апеляційної інстанції, правильно зазначив у постанові про те, що станом на день судового засідання (07 березня 2023 року) представник скаржника в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

За таких обставин доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції положень статей 2, 4, 7 та 42 Господарського процесуального кодексу України є безпідставними.

Верховний Суд критично оцінює доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови не взяв до уваги відзив відповідача на апеляційну скаргу позивача, оскільки, як вбачається з матеріалів справи та зі змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції апеляційний розгляд цієї справі проводився спільно за двома апеляційними скаргами, поданими як позивачем, так і відповідачем. При цьому, правова позиція відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Подільський Енергоконсалтинг» була викладена в його апеляційній скарзі. Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції, хоча і не зазначив у постанові про відзив відповідача на апеляційну скаргу позивача, проте врахував доводи відповідача та надав цим доводам належну правову оцінку.

Відповідно до частини другої статті 309 Господарського процесуального кодексу України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції відзиву на апеляційну скаргу позивача не можуть бути підставою для скасування законної та обґрунтованої постанови суду апеляційної інстанції.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на те, що доводи позивача у касаційній скарзі не знайшли свого підтвердження, а наведені ними підстави касаційного оскарження є необґрунтованими, Верховний Суд не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду Вінницької області від 21 грудня 2022 року та постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 07 березня 2023 року у справі № 902/613/22.

Враховуючи те, що Північно-західний апеляційний господарський суд за результатом перегляду справи № 902/613/21 в апеляційному порядку скасував рішення Господарського суду Вінницької області від 21 грудня 2022 року в частині відмови у стягненні 2 090 580,3 грн основного боргу, 528 619,48 грн інфляційних втрат, 94 677,51 грн трьох відсотків річних та 40 708,16 грн судового збору за подання позовної заяви та ухвалив в цій частині нове рішення, яким стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський Енергоконсалтинг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Форест Транс Сервіс" 2 090 580,3 грн основного боргу, 528 619,48 грн інфляційних втрат, 94 677,51 грн трьох відсотків річних та 40 708,16 грн судового збору за подання позовної заяви, а в решті рішення Господарського суду Вінницької області від 21 грудня 2022 року залишив без змін, Верховний Суд за результатом здійснення касаційного провадження залишає без змін лише постанову Північно-західного апеляційного господарського суду.

9. Судові витрати.

Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржників.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, cуд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський Енергоконсалтинг" залишити без задоволення.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07 березня 2023 року у справі № 902/613/22 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді І. Кондратова

В. Студенець