ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2022 року

м. Київ

cправа № 903/142/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Васьковського О.В. - головуючого, Білоуса В.В., Погребняка В.Я.,

за участі секретаря судового засідання Аліференко Т.В.

розглянув касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Волиньтурист"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду (головуючий - І.О. Павлюк, судді: О.О. Демидюк, Г.І. Савченко) від 07.09.2021

та рішення Господарського суду Волинської області (суддя А.С. Вороняк) від 16.06.2021

за позовом заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

до Приватного акціонерного товариства "Волиньтурист"

про стягнення 1 294 212 грн 00 коп.

.

Учасники справи:

представник позивача - Пономаренко В.С., в порядку самопредставництва,

представник відповідача - не з`явився,

представник Офісу Генерального прокурора - Біньковська А.В.

1. Короткий зміст вимог

1.1. 26.02.2021 Заступник керівника Волинської обласної прокуратури (далі - Прокурор) подав в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі - Позивач) позов про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Волиньтурист" (далі - Відповідач) 1 294 212 грн 00 коп. безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування приміщенням готелю "Лісова пісня" за адресою: місто Ковель, бульвар Лесі України, 12 (далі - Об`єкт).

1.2. Позов обґрунтований здійсненням Відповідачем з 15.08.2016 (ухвалення судового рішення про виселення Відповідача з приміщення Об`єкта) до 24.10.2018 безпідставного (за відсутності правових підстав - укладеного договору оренди тощо) користування Об`єктом, що належить державі в особі Позивача. Звернення Прокурора обґрунтоване здійсненням кримінального провадження за фактом неналежного виконання службовими особами Позивача своїх обов`язків - невжиттям заходів зі стягнення з Відповідача коштів за використання державного майна - приміщення Об`єкта.

2. Короткий зміст рішень судів першої і апеляційної інстанцій

2.1. 16.06.2021 Господарський суд Волинської області прийняв рішення (залишене без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2021) про задоволення позову та стягнення з Відповідача на користь Позивача 1 294 212 грн 00 коп. безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування Відповідачем приміщенням Об`єкта.

2.2. Судові рішення мотивовані безпідставним збереженням Відповідачем спірної суми коштів орендної плати через фактичне користування Відповідачем приміщенням Об`єкта у заявлений Прокурором період часу за відсутності для цього правових підстав, тоді як за судовим рішенням у справі № 5004/1997/11 право власності на Об`єкт визнано за державою в особі Позивача, а за судовим рішення у справі № 903/369/16 - Відповідача було виселено з приміщення Об`єкта, Відповідач же добровільно це приміщення не звільнив та продовжував користуватись ним протягом всього заявленого Прокурором періоду. При цьому суди, перевіривши розрахунок спірної суми, виходили з меж позовних вимог.

3. Встановлені судами обставини

3.1. Рішенням Господарського суду Волинської області від 10.11.2011 у справі № 5004/1997/11 позов виконуючого обов`язки Ковельського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Фонду державного майна України задоволено, а саме: визнано за державою в особі Фонду державного майна України право власності на Об`єкт та зобов`язано Волинське обласне закрите акціонерне товариство по туризму та екскурсіях "Волиньтурист" повернути державі в особі Фонду державного майна України безпідставно набуте майно - Об`єкт.

3.2. Відповідач продовжував використовувати Об`єкт, а тому Фонд державного майна України звернувся до суду з позовом про виселення Відповідача з незаконно займаного Об`єкту.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 15.08.2016 у справі № 903/369/16 позов Фонду державного майна України задоволено повністю, а саме виселено Відповідача з незаконно займаного приміщення Об`єкту.

3.3. Відповідач добровільно займане ним приміщення Об`єкта не звільнив та продовжував користуватися ним у період з 15.08.2016 до 24.10.2018 без будь-яких правових підстав, що підтверджується: інформацією Головного управління ДПС у Волинській області від 23.03.2020 про сплату Відповідачем податку на землю у 2016-2019 роках; інформацією Відповідача про розірвання 10.12.2018 договору на постачання електричної енергії для потреб готелю - Об`єкта; заявою Відповідача від 18.07.2019 № 81/1.6а про вчинення кримінального правопорушення особами Фонду державного майна України; постановою Наглядової ради Відповідача від 12.11.2018 № ПР-125-2 про припинення господарської діяльності та неможливість подальшого використання Об`єкта.

3.4. Згідно з витягом з ЄДРПОУ та Статуту Відповідача основним видом його діяльності є організація та здійснення туристичної діяльності.

3.5. За змістом позовної заявим Прокурор визначив розмір орендної плати, виходячи з вартості орендованого майна, яка становить, згідно з висновком експерта за результатами проведення оціночно-будівельної експертизи, 8 898 342 грн 25 коп. Розмір річної орендної ставки становить 1 957 635 грн 30 коп. (8898342,25х22/100), відповідно місячної - 163 136 грн 30 коп., денної - 5 437 грн 80 коп.

3.6. Волинською обласною прокуратурою 03.02.2021 за № 15- 248вих-21 на адресу Фонду державного майна України було скеровано лист, у якому повідомлено уповноважений орган про наявність порушень закону зі сторони Відповідача, наявність порушень інтересів держави, зволікання відповідного органу у їх захисті та висловлено прохання про інформування прокуратури про те, чому не вживались заходи до захисту інтересів держави.

На вказаний лист Фонд державного майна України листом від 23.02.2021 за № 1025-3786 повідомив Волинську обласну прокуратуру про те, що через відсутність державного фінансування не має можливості звернутись до суду з відповідним позовом про стягнення з Відповідача безпідставно збережених коштів та пропонує прокурору самостійно вжити заходів до захисту державних інтересів в особі Фонду державного майна України.

На час подання Прокурором до суду цього позову, як зазначено в позовній заяві, пропущено більше двох років позовної давності щодо стягнення з Відповідача безпідставно збережених коштів.

3.7. Відповідач не звертався до суду із заявами про відстрочення або розстрочення виконання рішення суду про виселення, чи зміну способу його виконання.

Постановою державного виконавця від 22.09.2017 про повернення виконавчого документу стягувачу з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" - стягувач не здійснив авансування витрат виконавчого провадження.

Угода № 73 від 17.02.2012 про взаємодію Фонду державного майна України та Федерації професійних спілок України не звільняла Відповідача від обов`язку щодо виконання рішення суду про звільнення приміщення Об`єкта.

3.8. Приміщення готелю "Лісова пісня" вперше передано в оренду 25.10.2018 (договір оренди укладений 25.10.2018 між Фондом державного майна України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівер Парк Лтд").

З метою передання приміщення готелю в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Рівер Парк Лтд" було проведено незалежну оцінку його вартості - звіт незалежної оцінки від 31.07.2018, складений Товариством з обмеженою відповідальністю "Стоун Брідж".

При розрахунку розміру позовних вимог взято до уваги цей звіт, оскільки до 25.10.2018 приміщення готелю "Лісова пісня" в оренду не передавалось, а тому, як зазначалось заявниками, доцільності та потреби проводити його оцінку упродовж 2017 року та станом на лютий 2018 року не було.

Відповідність складання даного звіту про оцінку майна від 31.07.2018 вимогам законодавства, а також правильність визначення вартості майна підтверджено висновком оціночно-будівельної експертизи від 11.01.2021 № 1-2, проведеної Товариством з обмеженою відповідальністю "Волинь-експерт".

У вказаному висновку експерта зазначено, що ймовірна ринкова вартість 5-поверхової будівлі готелю "Лісова пісня" загальною площею 5774,7 кв.м станом на 01.08.2017 складає 8 898 342,25грн. До такого висновку експерт дійшов у зв`язку із тим, що з 01.08.2017 по 31.07.2018 не відбулись різкі валютні та інфляційні коливання, а також враховано наявність стабільного попиту та пропозиції на ринку нерухомого майна, що дало можливість експерту визначити ймовірну вартість об`єкта нерухомості.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги

4.1. 07.10.2021 Відповідач подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2021 та рішення Господарського суду Волинської області від 16.06.2021 і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог Прокурора в інтересах держави в особі Позивача про стягнення з Відповідача 1 294 212 грн 00 коп. безпідставно збережених коштів.

5. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

5.1. Згідно з аргументами в касаційній скарзі суди попередніх інстанцій встановили обставини на підставі наданих у справі недопустимих доказів, що перебували у межах кримінального провадження та були одержані Прокурором з порушенням закону - з порушенням таємниці слідства, однак суди цього не врахували.

Скаржник також вказав на врахування судами недопустимих доказів при перевірці розрахунків спірної суми, оскільки суди керувалися припущеннями, посилаючись на висновок експерта, яким визначено ймовірну ринкову ціну Об`єкта, а висновок від 25.09.2018, та який на момент звернення із позовом у цій справі втратив шестимісячний строк чинності.

5.2. Крім цього, за аргументами скаржника, суди не врахували, що Позивач відмовився приймати на відповідальне зберігання Об`єкт у межах виконавчого провадження з виконання судового рішення про виселення Відповідача з приміщень Об`єкта, а виконавцем встановлені обставини перебування у приміщеннях Об`єкта третіх осіб, однак не Відповідача, що виключає стягнення з нього безпідставно отриманих коштів з оренди. При цьому Відповідач, у межах виконання Угоди № 73 від 17.02.2012 про взаємодію Фонду державного майна України та Федерації професійних спілок України, забезпечував утримання та зберігання об`єкта у належному стані.

Суди залишили поза увагою аргументи Відповідача щодо його пропозиції Позивачу орендувати Об`єкт та взяти участь у відповідній конкурсній процедурі.

5.3. Згідно з аргументами в касаційній скарзі підставою для касаційного оскарження судових рішень у цій справі також є положення пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки суди всупереч та без застосування положень статті 1166 Цивільного кодексу України, а також без врахування відповідних висновків Верховного Суду, з посиланням на висновки не у подібних правовідносинах, помилково кваліфікували спірну суму як безпідставно отримані Відповідачем кошти з орендної плати, тоді як ця сума є збитками, а у спірних правовідносинах відсутній склад цього цивільного правопорушення, одним із елементів якого має бути вина, яка щодо Відповідача відсутня через відмову Позивача прийняти Об`єкт на відповідальне зберігання.

5.4. Також скаржник вказує на безпідставну, всупереч висновкам Верховного Суду в постанові від 17.12.2018 у справі № 924/1256/17, від 03.12.2019 у справі № 810/3164/18 тощо, відмову судів у задоволенні заяви Відповідача про залишення без розгляду позову Прокурора, що безпідставно звернувся із позовом у цій справі - через відсутність будь-якого обґрунтування ним причин нездійснення Позивачем захисту відповідних інтересів держави у спірних правовідносинах.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

6.1. Прокурор та Позивач у відзивах на касаційну скаргу заперечують вимоги та обґрунтування, наведені в касаційній скарзі, з підстав, які загалом аналогічні мотивам в оскаржуваних судових рішеннях, вказавши на спростування матеріалами справи недопустимості доказів у справі, дозвіл на використання яких був наданий прокурором у кримінальному провадженні та які не є документами з обмеженим або забороненим доступом.

При цьому Прокурор окремо наголосив, що Відповідач у першій інстанцій у відзиві на позов не заперечував допустимість відповідних доказів, а тому позбавляється подальшого права заперечувати у справі відповідні обставини.

7. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права

Щодо кваліфікації правовідносин за наслідками користування майном за відсутності правової підстави

7.1. Спір виник щодо заявленої до стягнення спірної суми, яку Позивач кваліфікує як безпідставно збережені Відповідачем кошти орендної плати за фактичне користування Об`єктом (нерухомим майном), що належить до державної власності, а Відповідач заперечує таку кваліфікацію спірних правовідносин, з якою погодились суди, задовольнивши позовні вимоги, та стверджує, зокрема, про виникнення між сторонами стосовно користування Об`єктом правовідносин з відшкодування шкоди (збитків), що потребує доведення вини Відповідача у спричиненні Позивачу збитків на спірну суму.

7.2. Правовідносини з відшкодування шкоди (збитків) (правовідносини з деліктних зобов`язань) регламентовані, зокрема, положеннями глави 82 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); тоді як правовідносини, що виникають з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (правовідносини з кондикційних зобов`язань) - положеннями глави 83 цього Кодексу.

Для встановлення відмінностей між цими правовідносинами Суд зазначає про таке.

7.3. Відповідно до положень пунктів 3, 4 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Частиною першої статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном; а частиною першої статті 319 цього Кодексу - власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України збитками, зокрема, є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Отже, відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника майна.

7.4. Частина перша статті 1166 ЦК України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Отже, за змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. На відміну від збитків, для стягнення яких підлягає доведенню наявність складу правопорушення, для висновків про наявність підстав для повернення безпідставно набутих коштів є встановлення обставин набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (потерпілого) та те, що набуття або збереження цього майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Отже, у разі коли особа користувалася майном без достатньої правової підстави, у зв`язку з чим зберегла кошти, вона зобов`язана повернути ці кошти власнику майна на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

У цих висновках Суд звертається до послідовно сформульованої правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постановах: від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18), від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19), а також в постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 06.02.2019 у справі № 922/587/18, від 26.06.2019 у справі № 686/17335/18-ц (провадження № 61-4630св19), від 17.11.2021 у справі № 686/23793/17 (провадження № 61-87св21).

7.5. За змістом статті 326, частини першої статті 759, частини першої статті 762 ЦК України користування майном здійснюється за договором найму (оренди) та є платним, відповідні права щодо розпорядження, в тому числі передачі об`єктів державної власності здійснюють відповідні органи державної влади

Спеціальні норми Закону України "Про оренду державного та комунального майна", що регулює правові, економічні та організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим, а також з передачею права на експлуатацію такого майна, також передбачають платне користування об`єктами державного майна на підставі договору оренди (забороняється передавати державне або комунальне майно в безоплатне користування або позичку, частина друга статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

7.6. Суди встановили обставини використання Відповідачем Об`єкта без достатньої правової підстави - без укладення договору оренди в період з дня ухвалення 15.08.2016 рішення про виселення Відповідача з приміщень Об`єкта (пункт 3.3) до 24.10.2018, виходячи з факту та дати (25.10.2018) передачі цього майна в оренду третій особі згідно з укладеним з Позивачем договором оренди (пункт 3.8), однак без здійснення Відповідачем у наведений період плати за користування цим майном, яку б Позивач міг отримувати від Відповідача за наявності відповідної правової підстави - договору оренди між сторонами.

7.7. Таким чином, здійснюючи правову кваліфікацію спірних правовідносин, Суд доходить висновку про відсутність підстав для застосування до них приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) державі Україна як власнику Об`єкта, від імені та в інтересах якого право власності здійснює Позивач як відповідний орган державної влади (частина друга статті 326 ЦК України), оскільки у заявленому у спорі періоді відносини з фактичного користування Відповідачем Об`єктом без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

З огляду на викладене Відповідач як фактичний користувач Об`єкта, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цього майна зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ним у наведений період, зобов`язаний повернути ці кошти власнику Об`єкта на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

А тому, у спірних правовідносинах, що виникли з кондикційних зобов`язань доведення вини Відповідача не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна (спірної суми орендної плати) ним за рахунок іншої - Позивача.

Дійшовши наведених висновків, Суд погоджується з аналогічними висновками судів в оскаржуваних рішеннях та відхиляє протилежні аргументи скаржника (пункт 5.3).

7.8. Суд також відхиляє аргументи скаржника (пункт 5.2), в яких він апелює:

- до відмови Позивача приймати на відповідальне зберігання Об`єкт у межах виконавчого провадження з виконання рішення про виселення Відповідача з приміщень Об`єкта, - з огляду на недоведення Відповідачем та невстановлення судами обставин припинення користування Відповідачем приміщеннями Об`єкта, зокрема і у межах виконання Відповідачем судового рішення про виселення у відповідному виконавчому провадженні - до 25.10.2018 -дати передачі Позивачем Об`єкта в оренду третій особі, що має значення для кондикційних зобов`язань, а саме для визначення періоду безпідставного користування майном та, відповідно, для визначення розміру плати за таке користування;

- а також до пропозиції Відповідача Позивачу орендувати Об`єкт та взяти участь у відповідній конкурсній процедурі, - з огляду на неспростування скаржником встановленого судами факту перебування у нього в користуванні Об`єкта після судового рішення про виселення за відсутності між сторонами договору оренди Об`єкта та враховуючи відсутність правового значення у спорі за кондикційними зобов`язаннями причин неукладення вказаного договору з огляду на предмет спору та вимог, серед яких вимог про укладення (зобовязання укласти) договору оренди між сторонами не заявлялось (пункт 7.4).

7.9. Крім цього Суд відхиляє аргументи скаржника (пункт 5.1) про встановлення судами обставин стосовно предмету спору на підставі недопустимих доказів (пункт 3.3), що були отримані Прокурором, за твердженням скаржника, з порушенням закону:

- з огляду на спростовування цих аргументів доказами у справі (доданим до позовної заяви листом від 23.02.2021 прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Луцької місцевої прокуратури);

- з огляду на незаперечення Відповідачем в суді першої інстанції факту надання відповідних доказів у цю справу, що виключає їх подальше заперечення в силу положень частини четвертої статті 165 ГПК України;

- та враховуючи неспростовування Відповідачем тих обставин, що були встановлені на підставі доказів, які Відповідач вважає недопустими.

Суд доходить висновку про відхилення аргументів скаржника (пункт 6.1) також про недопустимість як доказу у справі висновку експерта (згідно з яким визначена ринкова ціна Об`єкта), що врахований судами при перевірці розрахунків спірної суми, оскільки заперечення скаржником відомостей в цьому висновку по суті не є запереченням допустимості цього доказу, а тому зводяться до необхідності переоцінки такого доказу Судом, що суперечить повноваженням суду касаційної інстанції, закріпленим частиною другою статті 300 ГПК України.

7.10. Аргументи скаржника про здійснення судом розгляду позову за вимогами Прокурора, позовна заява якого не містить будь-якого обґрунтування причин нездійснення Позивачем захисту відповідних інтересів держави у спірних правовідносинах, спростовується змістом позовної заяви (пункт 1.2), відповідним аргументам в якій суди попередніх інстанцій надали належну оцінку та зробили правильні висновки, з якими погоджується касаційний суд.

7.11. Таким чином доводи скаржника про відсутність підстав для стягнення з нього спірної суми безпідставно збережених за рахунок Позивача коштів орендної плати за фактичне користування Об`єктом, не знайшли свого правого та матеріального підтвердження, не ґрунтуються на нормі закону та не відповідають обставинам справи, а тому відповідні вимоги не підлягають задоволенню.

7.12. Висновки судів в оскаржуваних рішеннях зроблені відповідно до норм законодавства, а також відповідно до встановлених на підставі доказів у справі обставин справи.

У зв`язку з викладеним та з урахуванням положень пункту 1 частини першої статті 308 та статті 309 ГПК України оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають залишенню без змін як законні та обґрунтовані.

7.13. Дійшовши висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги та залишення без змін оскаржуваних судових рішень, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Волиньтурист" залишити без задоволення.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2021 та рішення Господарського суду Волинської області від 16.06.2021 у справі № 903/142/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.В. Васьковський

Судді В.В. Білоус

В.Я. Погребняк