ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 903/468/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.,

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Волинської області

(суддя - Дем`як В.М.)

від 03.07.2024

та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Саврій В.А., судді: Коломис В.В., Миханюк М.В.)

від 14.10.2024

у справі № 903/468/24

за позовом Заступника керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Луцької міської ради

до Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельний кооператив "Супернова"

про стягнення 1 884 028,97 грн,

за участю представників учасників справи:

прокуратури - Зінкевич Ю.В.

позивача - не з`явилися

відповідача - Мельничук С.М.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Заступник керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Луцької міської ради звернувся з позовом до Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельний кооператив "Супернова" (далі - ЖБК "Супернова) та просить стягнути із відповідача на користь Луцької міської ради для зарахування в дохід місцевого бюджету Луцької міської територіальної громади грошові кошти у розмірі 1 884 028,97 грн.

1.2. В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на невиконання замовником будівництва свого обов`язку з перерахування до місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі).

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Волинської області від 03.07.2024 у справі №903/468/24 у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

2.2. Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з того, що прокурор, подаючи до суду позов, не навів норму закону та не обґрунтував правові підстави для здійснення розрахунку суми безпідставно збережених коштів на дату здачі об`єкта в експлуатацію та застосування в 2023 році порядку розрахунку, який встановлений законом для 2020 року.

2.3. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.10.2024 рішення Господарського суду Волинської області від 03.07.2024 у справі №903/468/24 залишено без змін.

2.4. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки прокурором належними доказами не підтверджено та відповідачем не спростовано, що будівництво об`єкта щодо якого заявлено позов, а саме секцій 3, 4 будинку №7 по вул. Цегельній 28 було розпочато з 02.07.2019 (з дати видачі дозволу) і до 01.01.2021. Суд апеляційної інстанції зазначив, що встановити період в якому було розпочато будівництво за наявними документами в справі не вбачається можливим.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Волинської області від 03.07.2024 та постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.10.2024 у справі №903/468/24, Перший заступник керівника Рівненської обласної прокуратури звернувся з касаційною скаргою, якою просить оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

3.2. Підставами касаційного оскарження Перший заступник керівника Рівненської обласної прокуратури визначив пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

3.4. Перший заступник керівника Рівненської обласної прокуратури підставою касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (станом на 02.07.2019), пункт 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", Показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджені наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 27.07.2023 №647 без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 13.12.2022 у справі №910/21307/21, від 07.09.2023 у справі №916/2709/22, від 23.05.2024 у справі №915/149/23, від 15.08.2024 у справі №914/2145/23 (щодо визначення початку виконання будівельних робіт з моменту отримання замовником дозволу на виконання будівельних робіт), від 07.09.2023 у справі №916/2709/22, від 15.08.2024 у справі №914/2145/23 (щодо здійснення обрахунку розміру пайової участі на підставі основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, чинних на момент прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію), від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (щодо застосування судами стандарту переваги більш вагомих доказів та вірогідності доказів), від 22.09.2021 у справі № 904/2258/20 (щодо обов`язку суду застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм), від 08.10.2019 у справі №911/594/18, від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 (щодо застосування абз. 3 підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні"); від 20.07.2022 у справі №910/9548/21 (щодо застосування статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

3.5. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

3.6. Також підставою касаційного оскарження зазначає пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування підпункту 3 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" щодо наявності обов`язку замовника будівництва укладати договір пайової участі з дати фактичного початку будівельних робіт, а не з дати отримання дозволу на виконання будівельних робіт, за наявності у замовника такого дозволу, виданого раніше дати початку фактичного будівництва.

Крім того вважає, що судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, а саме: статей 76 79 86 91 236 237 Господарського процесуального кодексу України.

3.7. У відзиві на касаційну скаргу ОК "Житлово-будівельний кооператив "Супернова" проти вимог та доводів касаційної скарги заперечує, вважає що прокурор намагається спростувати належні висновки судів попередніх інстанцій, а саме щодо недоведеності визначення моменту початку будівництва з дати отримання дозволу на виконання будівельних робіт та недоведеності правомірності розрахунку розміру пайової участі з використанням показників опосередкованої вартості будівництва на дату здачі об`єкта в експлуатацію.

3.8. Рівненська обласна прокуратура та ОК "Житлово-будівельний кооператив "Супернова" подали до Суду додаткові пояснення.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Державною інспекцією архітектури та містобудування України Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Супернова" видано сертифікат від 04.10.2023 №ІУ123230926412, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта: секції №№ 3, 4 житлового будинку № 7 по вул. Цегельній, 28 у м. Луцьку проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації.

Даний об`єкт побудовано згідно дозволу на виконання будівельних робіт від 02.07.2019 №ІУ113191831301 "Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку" (Позиція № 7 по детальному плану) на вул. Цегельній, 28 у м. Луцьку".

Код об`єкта, відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000: 1122.1 - "Будинки багатоквартирні масової забудови".

Відповідно до пункту 12 акта готовності об`єкта до експлуатації (дата створення: 07.09.2023), пайова участь відповідачем до місцевого бюджету не сплачувалася (підстава для звільнення від сплати пайової участі - пункт 13 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні").

Вказані відомості наявні також у відкритому доступі в мережі Інтернет - "Портал Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва" (вебсайт "e-construction.gov.ua").

Згідно даних сертифіката від 04.10.2023 №ІУ123230926412, загальна площа квартир об`єкта будівництва по секціям 3, 4 становить 4 625,2 квадратних метрів.

За доводами прокурора у період із 02.07.2019 по 28.07.2023 Обслуговуючим кооперативом Житлово-будівельний кооператив "Супернова", згідно дозволу на виконання будівельних робіт від 02.07.2019 №ІУ113191831301, було здійснено будівництво об`єкта: "Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку" (Позиція № 7 по детальному плану) на вул. Цегельній, 28 у м. Луцьку".

На дату прийняття об`єкта в експлуатацію (згідно із сертифікатом № ІУ123230926412, виданим 04.10.2023) діяли показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджені наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 27.07.2023 № 647. Зокрема, вартість одного квадратного метра загальної площі квартир будинку (з урахуванням податку на додану вартість) на території Волинської області становила 20 367,00 гривень.

Враховуючи наведене та зважаючи на норми абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", прокурор вважає, що розмір пайової участі, який на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України підлягає до стягнення з відповідача до бюджету на користь позивача становить 1 884 028,97 грн (4 625,2 квадратних метрів х 20 367,00 грн = 94 201 448,4 грн; 94 201 448,4 грн х 2% =1 884 028,97 грн).

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд

5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Верховний Суд у постанові від 17.01.2023 у справі №910/20309/21 зазначив, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

5.3. Відповідно до частин першої та другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтями 15 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

5.4. Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", відповідно до статті 1 якого замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.

5.5. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем 02.07.2019 отримано дозвіл на виконання будівельних робіт № ІУ113191831301, 04.10.2023 - сертифікат про відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтвердження його готовності до експлуатації № ІУ123230926412 .

5.6. Статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, яка діяла до 31.12.2019 року) закріплювався обов`язок замовника будівництва, що має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, взяти пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту (крім випадків, передбачених частиною четвертою 4 цієї статті) шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

У свою чергу, органи місцевого самоврядування встановлювали порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Порядок укладення договору пайової участі за вказаною статтею Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачався у декілька етапів: замовник повинен був звернутися до органу місцевого самоврядування із заявою про укладення договору про пайову участь, яка реєструвалась органами місцевого самоврядування. На підставі доданих замовником до заяви документів, що підтверджують кошторисну вартість будівництва об`єкта, протягом 10 робочих днів з дня реєстрації заяви визначався розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, з органом місцевого самоврядування укладався договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, істотними умовами якого були розмір пайової участі, строк (графік) її сплати, відповідальність сторін, невід`ємною частиною такого договору був розрахунок величини пайової участі (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. Замовник до прийняття об`єкта в експлуатацію повинен був сплатити в повному обсязі кошти пайової участі єдиним платежем або частинами, якщо договором було передбачено графік сплати пайової участі.

Отже, зі змісту статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" вбачалося, якщо об`єкт будівництва не відносився до переліку об`єктів, у разі будівництва яких замовники не залучалися до пайової участі, укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковував перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, було обов`язковим через пряму вказівку закону.

5.7. Верховний Суд, вирішуючи спори щодо участі замовника будівництва у створенні і розвитку інфраструктури населеного пункту, неодноразово зазначав, що відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов`язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов`язання має бути виконано до прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23.05.2024 у справі № 915/149/23,

5.8. Разом з тим, 01.01.2020 набули чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", якими з 01.01.2020 було виключено статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яка регулювала пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" договори про сплату пайової участі, укладені до 01 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.

5.9. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 зазначила наступне.

За змістом Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" та Прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.

Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.

Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов`язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.

Водночас, зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.

Стаття 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, що діяла до 01.01.2020 року) визначала зобов`язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію.

Аналіз правової природи цих правовідносин дає підстави для висновку, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" після втрати нею чинності.

Крім того, пунктом 2 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 01.01.2020. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи питання пайової участі забудовника у розвитку інфраструктури населеного пункту та визначаючи належний спосіб захисту порушеного права, також зауважила, що:

- з 01.01.2020 скасовано дію статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яка передбачала обов`язкове укладення договору, тому визнання судом договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним та встановлення цивільних прав та обов`язків сторін договору на майбутнє на підставі нормативно-правового акта, який було скасовано, суперечитиме принципу правової визначеності та не дозволить суду захистити право сторони належним способом. Відтак якщо на час здачі новозбудованого об`єкта до експлуатації або ухвалення судового рішення було скасовано норму статті закону, яка зобов`язувала укласти договір про участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, то суд не має підстав для задоволення позову обраним позивачем способом, а саме зобов`язати укласти договір або визнати договір укладеним;

- у зв`язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом. У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України;

- у разі порушення зобов`язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.

5.10. Разом з тим законодавцем під час внесення змін до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні") було чітко встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (абз. 2 пункту 2 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" у такому розмірі та порядку:

1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):

- для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта;

- для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;

3) замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва;

4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію;

5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;

6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.

Суд зазначає, що передбачений Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:

1) об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;

2) об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

Тож у вказаних двох випадках, враховуючи вимоги пунктів 3, 4 абз. 2 пункту 2 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію.

Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає:

- для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;

- для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.

Наведене свідчить про те, що норми абзаців 1, 2 пункту 2 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" не перебувають у взаємозв`язку та не є взаємодоповнюючими.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №910/9548/21, від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, від 20.02.2024 у справі № 910/20216/21.

5.11. Судами попередніх інстанцій встановлено, що дозвіл на виконання будівельних робіт від 02.07.2019 №ІУ113191831301 було видано на весь об`єкт будівництва на вул. Цегельній, 28 у м. Луцьку, багатоквартирний житловий будинок № 7 - секції 1, 2, секції 3, 4, секції 5, 6.

Згідно з актом готовності об`єкта до експлуатації від 07.09.2023, у період із липня 2019 по липень 2023 ОК "ЖБК "Супернова" було здійснено будівництво об`єкта: "Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку (позиція №7 по детальному плану) на вул. Цегельній, 28 у м. Луцьку".

04.10.2023 Державна інспекція архітектури та містобудування України видала відповідачу сертифікат № ІУ123230926412, яким засвідчила відповідність вказаного закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтвердила його готовність до експлуатації.

Таким чином, враховуючи, що згідно дозволу на виконання будівельних робіт будівництво об`єкта розпочалося в липні місяці 2019 року, тобто до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", відповідач зобов`язаний був у період з початку будівельних робіт забудови і до 01.01.2020 звернутися до Міськради із заявою про укладення договору про пайову участь, до якої додати документи, що підтверджують кошторисну вартість будівництва об`єкта та очікувати від Міськради відповідного розрахунку та примірника договору.

Натомість, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОК "ЖБК "Супернова" як замовник будівництва до Луцької міської ради із заявою про укладення договору про пайову участь не звертався, відповідно такий договір між сторонами не укладався, та як наслідок грошові кошти до місцевого бюджету відповідачем не сплачувались, що свідчить про порушення останнім норми статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" щодо обов`язкової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту, яка на момент початку побудови об`єкта і до 01.01.2020 була чинною.

При цьому, враховуючи, що у цій справі будівництво об`єкту розпочате у липні 2019 році, абз. 2 пункту 2 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

Разом з тим усупереч зазначеним вимогам законодавства щодо містобудівної діяльності, ОК "ЖБК "Супернова" до Луцької міської ради протягом 10 робочих днів після 01.01.2020 з заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва не звернувся.

У постановах від 07.09.2023 у справі №916/2709/22 та від 15.08.2024 у справі №914/2145/23 Верховний Суд зазначив, що відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва на виконання вимог підпункту 3 абз.2 пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" та ненадання ним передбачених цією нормою документів, не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі на підставі наявних у нього документів із доведенням під час розгляду справи їх обґрунтованості.

Разом з тим, у випадку, якщо замовниками зазначених об`єктів будівництва не буде дотримано передбаченого Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" обов`язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи №643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування (в інтересах якого у цій справі діє прокурор) з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Така позиція підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.07.2022 у справі №910/9548/21, 13.12.2022 у справі №910/21307/21, від 07.09.2023 у справі №916/2709/22.

Окрім того, для об`єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абз.2 пунктом 2 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" визначено обов`язок (за винятком передбачених пп.2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

При цьому Верховний Суд у постанові Верховного Суду від 20.07.2022 року у справі №910/9548/21 зазначив, що наведені висновки щодо застосування абз. 2 пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" у спірних правовідносинах відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та / або після 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом обов`язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво, але до введення об`єкта в експлуатацію такого обов`язку не виконав, можливо навіть свідомо уникаючи сплати пайової участі.

Отже, враховуючи викладене, відповідач зобов`язаний був у 2020 році звернутися до позивача із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва в строк до 10.01.2020 і до введення об`єкта в експлуатацію сплатити пайові внески.

5.12. З огляду на зазначене, колегія суддів не погоджується з висновками судів, що у відповідача міг виникнути обов`язок зі сплати пайової участі з 02.07.2019 до 01.01.2021, оскільки він не узгоджується з висновками Верховного Суду щодо застосування абз. 2 пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні". Невиконання відповідачем законодавчо закріпленого обов`язку щодо сплати пайової участі у зв`язку з будівництвом об`єкта саме до введення об`єкта в експлуатацію надає право на стягнення цих коштів відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України.

5.13. Колегія суддів звертає увагу на те, що, визначаючи розмір належної до стягнення суми грошових коштів, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов`язком суду (подібний висновок щодо обов`язку суду перевірити розрахунок заявлених позовних вимог викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).

Господарський суд з огляду на вимоги статей 79 86 Господарського процесуального кодексу України має з`ясувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок здійснено неправильно, суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми проведених нарахувань, не виходячи при цьому за межі позовних вимог.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, розрахунок розміру пайової участі у зв`язку з будівництвом об`єкта, проведено на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", сертифікату готовності об`єкта до експлуатації від 04.10.2023 №ІУ123230926412 та затверджених наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 27.07.2023 №647 показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України.

У постанові від 23.05.2024 у справі № 915/149/23 Верховний Суд виснував, що у випадку, якщо замовниками об`єктів будівництва не буде дотримано передбаченого Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" обов`язку щодо перерахування коштів пайової участі саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання. Одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 Цивільного кодексу України забудовник стає власником забудованого об`єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.

У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов`язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Водночас, ключовим і визначальним, є саме строк, коли забудовник порушив визначенні законом зобов`язання.

Аналогічні висновки застосовані в постановах Верховного Суду від 15.08.2024 у справі №914/2145/23, від 03.12.2024 у справі №910/6226/23.

Проте, суди першої та апеляційної інстанції, дійшовши висновку про відсутність підстав для задоволення позову, обмежилися лише висновком щодо не наведення прокурором норми закону та не обґрунтування правових підстав для здійснення розрахунку суми безпідставно збережених коштів, при цьому не перевірили розрахунок пайового внеску у зв`язку з будівництвом об`єкта з точки зору відповідності його приписам абз. 2 пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", не надали такому розрахунку належної оцінки, що також призвело до передчасного висновку про відмову у задоволенні позову.

Також колегія суддів звертає увагу, що у відповідності до вимог пункту 3 частини першої статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення саме суд, а не позивач вирішує яку правову норму належить застосувати до спірних правовідносин.

Господарський суд при постановленні судового рішення керується не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами на які посилаються сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме статей 80 86 236 237 Господарського процесуального кодексу України, що мало своїм наслідком не встановлення обставин, що є визначальними і ключовими у цій справі для вирішення даного спору, з огляду на предмет і підстави позову, предмет доказування, беручи до уваги, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, які імперативно визначені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правових наслідків є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам не відповідають.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

6.2. Згідно із частиною третьою статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

6.3. За наведених обставин колегія суддів вважає висновок судів передчасним і таким, що зроблений без дослідження всіх зібраних у справі доказів на підтвердження наявності чи відсутності підстав для задоволення позовних вимог, а тому судові рішення у справі належить скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, оцінити правомірність вимог позивача, надати належну оцінку всім доводам учасників справи із належним обґрунтуванням прийняття або неприйняття відповідних доводів і доказів, а отже, і встановити обставини щодо наявності або, навпаки, відсутності підстав для задоволення позову.

7. Судові витрати

7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 236 238 240 300 301 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури задовольнити частково, рішення Господарського суду Волинської області від 03.07.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.10.2024 у справі №903/468/24 скасувати, а справу №903/468/24 направити на новий розгляд до Господарського суду Волинської області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді С. Бакуліна

О. Кібенко