ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2020 року

м. Київ

Справа № 903/766/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Електротермометрія" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.02.2020 (Тимошенко О.М., Крейбух О.Г., Павлюк І.Ю.) та рішення Господарського суду Волинської області від 25.11.2019 (Дем`як В.М.) у справі № 903/766/19

за позовом Публічного акціонерного товариства "Електротермометрія" до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", третя особа Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області про зобов`язання вчинити дії

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. Публічне акціонерне товариство "Електротермометрія" (далі - Позивач) звернулося в Господарський суд Волинської області з позовом до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (далі - Відповідач) про зобов`язання Відповідача виконувати розпорядження Позивача про перерахування коштів на виплату заробітної плати, сплату єдиного соціального внеску, військового збору, податку на доходи фізичних осіб незалежно від наявності арешту на кошти на рахунках, що належать товариству.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що кошти на рахунках Позивача, відкриті у Відповідача, арештовано відповідно до постанови державного виконавця. Подані до Відповідача платіжні доручення на виплату заробітної плати банком не виконані, чим порушується право Позивача на розпорядження власними коштами, які мають бути спрямовані на виконання зобов`язань з виплати заробітної плати.

Короткий зміст оскаржуваного рішення, ухваленого судом першої інстанції

3. Рішенням Господарського суду Волинської області від 25.11.2019 в позові відмовлено.

4. Рішення суду мотивовано тим, що в матеріалах справи відсутні докази щодо інформації про зняття арешту з коштів на рахунку; відсутні докази, що поточний рахунок відноситься до спеціальних рахунків, кошти на яких не можуть бути предметом звернення стягнення в силу Закону України "Про виконавче провадження", а тому обраний Позивачем спосіб захисту порушеного права не відповідає нормам статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України, оскільки позовні вимоги є абстрактними та спрямовані на майбутнє і, в силу приписів пункту 2 статті 14 ЦК України, особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Короткий зміст оскаржуваної постанови, прийнятої судом апеляційної інстанції

5. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.02.2020 рішення Господарського суду Волинської області від 25.11.2019 змінено в його мотивувальній частині та викладено в редакції постанови. В іншій частині рішення Господарського суду Волинської області від 25.11.2019 залишено без змін.

6. Постанова суду мотивована тим, що обраний Позивачем спосіб захисту порушеного права у вигляді зобов`язання Відповідача виконувати розпорядження товариства узгоджується з визначеним статтею 16 ЦК України способом захисту про примусове виконання обов`язку в натурі, а саме - визначеного договором та законом зобов`язання. Надані Позивачем докази прямо не вказують на невиконання Відповідачем розпоряджень Позивача по виплаті заробітної плати внаслідок обтяження коштів на рахунках арештом згідно з постановою ДВС.

Короткий зміст вимог касаційної скарги Позивача

7. Позивач подав касаційну скаргу на постанову та рішення судів попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.

Аргументи учасників справи

Доводи Позивача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

8. Суд застосував норми статей 86 236 ГПК України без врахування правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові у справі №755/19916/15-ц, де зазначено, що усунення суду від оцінки всіх наявних в справі доказів в сукупності та взаємозв`язку є ухиленням суду від вирішення спору по суті. Також, апеляційний суд відступив від правової позиції, викладеної Верховним Судом в постанові у справі №910/7054/18, про те, що в рішенні суду мають відображатися результати дослідження всіх доказів, зібраних у справі, в тому числі тих, які відхилені судом.

9. Дійшовши висновку про недоведеність відмови Відповідача виконувати розпорядження Позивача попри наявні докази та те, що Відповідач визнав обставини невиконання розпорядження Позивача на виплату зарплати та платежів до бюджету, але доводив правомірність невиконання платіжних доручень наявністю арешту коштів, суд порушив принцип повного та всебічного дослідження доказів, що призвело до неправильного встановлення обставин справи та, як наслідок, відмову в позові.

10. Відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме, що Відповідач, як самостійний учасник господарських правовідносин, повинен здійснювати розпорядження Позивача на виплату заробітної плати незважаючи на накладення арешту на кошти, які знаходяться на поточному рахунку.

Позиція інших учасників справи у відзиві на касаційну скаргу

11. Відповідач просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін судові рішення попередніх інстанцій, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, а в силу вимог статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

12. Третя особа відзив на касаційну скаргу не надала, що у відповідності до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень у даній справі у касаційному порядку.

Інші документи

13. Від Позивача 28.07.2020 до Верховного Суду надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи нових доказів (лист Позивача від 16.06.2020 та лист Відповідача від 17.07.2020). При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

14. Як встановлено судами попередніх інстанцій, між Позивачем (Клієнт) та Відповідачем (Банк) укладено договір банківського рахунка №23134, за умовами якого Банк відкриває Клієнту поточний (поточні) рахунок (рахунки) у національній та іноземній валюті (у тому числі ) картковий та інші рахунки зі спеціальним режимом використання та здійснює його розрахункове та касове обслуговування відповідно до чинного законодавства України, нормативних актів Національного банку України та умов цього договору.

Згідно з пунктами 1.2, 1.3 договору Банк зобов`язався приймати і зараховувати на рахунок, відкритий Клієнту, грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження Клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та здійснювати інші операції за рахунком у порядку та на умовах, передбачених цим договором. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку Клієнта гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Нарахування відсотків на залишки вільних коштів на рахунку Клієнта (розміри, порядок оплати та строки) здійснюються згідно з тарифами Банку, зазначеними у додатку 1, який є невід`ємною частиною даного договору.

15. Відповідно до постанови органу ДВС від 13.02.2019 на кошти, які обліковуються на розрахунковому рахунку Позивача № НОМЕР_1 у фінансовій установі Відповідача, накладено арешт в межах виконавчого провадження і ця постанова Позивачем не оскаржена та, як встановлено попередніми судовими інстанціями, на день розгляду справи є чинною.

16. Позивач 31.10.2017 звернувся до Відповідача зі скаргою №151/1-19, в якій просив здійснювати розрахункові операції по рахунках Позивача щодо сплати заробітної плати та інших платежів незалежно від наявності арешту коштів на рахунках, накладених виконавчими службами та приватними виконавцями.

17. Предметом позовних вимог є зобов`язання Відповідача виконувати розпорядження Позивача про перерахування коштів на виплату заробітної плати попри обставину, що кошти на рахунку товариства № НОМЕР_1 за постановою від 13.02.2019, арештовані органом ДВС з метою здійснення стягнення на користь інших кредиторів.

18. Здійснюючи розгляд справи, суди попередніх інстанцій не знайшли підстав для задоволення позовних вимог.

19. Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, Позивач оскаржує рішення та постанову судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

20. Частиною 1 статті 300 ГПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

21. Таким чином, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень про відмову в задоволенні позовних вимог в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

22. Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

22.1. Питання права касаційного оскарження врегульовано статтею 287 ГПК України, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

22.2. Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується судами як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden").

23. Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому, процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №910/4647/18).

24. Відповідно до пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1); якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3).

25. У поданій касаційній скарзі Позивач, обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, вказав, що суди попередніх інстанцій у рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування такої норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у справах №755/19916/15-ц та №910/7054/18. Зокрема, скаржник посилається на те, що судами порушено статтю 86 ГПК України, відповідно до якої суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; суд оцінює кожний доказ окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності. Порушення полягає в тому, що суди не дотрималися принципу повного та всебічного дослідження доказів у справі, а усунення суду від оцінки всіх наявних у справі доказів в сукупності та взаємозв`язку, є ухиленням суду від вирішення спору по суті.

26. Проте, обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилися з огляду на таке.

27. Зі змісту пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України вбачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

28. Верховний Суд в постанові від 14.03.2018 у справі №755/19916/15-ц, на яку скаржник послався як на підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, передаючи справу на новий апеляційний розгляд, зазначив, що апеляційним судом повністю не встановлено фактичні обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи, а тому судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України. При цьому, предметом позовних вимог у вказаній справі є стягнення кредитної заборгованості, яка виникла на підставі Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та Правил надання продукту кредитних карт від 20.11.2014.

29. В постанові від 27.02.2019 у справі №910/7054/18, висновками у якій Позивачем також обґрунтовано наявність підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення попередніх інстанцій, погодився з висновками судів про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про передання Позивачу оригіналів кредитного договору та усіх інших документів, що підтверджують перехід права вимоги за кредитним договором, платіжні доручення, квитанції тощо та всі інші документи, які свідчать про їх виконання, на підставі договору поруки.

30. Натомість у цій справі №903/766/19, в якій Позивачем подано касаційну скаргу, суд апеляційної інстанції та місцевий господарський суд встановили, що предметом позовних вимог є зобов`язання Відповідача виконувати розпорядження Позивача про перерахування коштів на виплату заробітної плати, сплати єдиного соціального внеску, військового збору, податку на доходи фізичних осіб незалежно від наявності арешту на кошти на рахунках, що належить товариству.

31. Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

32. Відмовляючи в позові у цій справі, як суд першої інстанції, так і апеляційний господарський суд надавали оцінку поданим у справу доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності у відповідності до положень статті 86 ГПК України, про що зазначено в оскаржуваних Позивачем судових рішеннях. Проте, скаржник в касаційній скарзі послався на те, що суди усунулися від дослідження та оцінки всіх доказів у справі, що призвело до неправильного встановлення обставин справи.

33. Колегія суддів вважає, що аналіз висновків, зроблених у судових рішеннях попередніх інстанцій у цій справі №903/766/19 в частині обов`язковості застосування статті 86 ГПК України, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним Верховним Судом у справах №755/19916/15-ц та №910/7054/18, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки (про необхідність застосування норми процесуального права щодо оцінки доказів під час розгляду справи) не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

34. Пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

35. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі №903/766/19 за касаційною скаргою Позивача в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

36. Оскаржуючи судові рішення з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, Позивач зазначив, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме, що Відповідач, як самостійний учасник господарських правовідносин, повинен здійснювати розпорядження Позивача на виплату заробітної плати, незважаючи на накладення арешту на кошти, які знаходяться на поточному рахунку.

37. Як вбачається із оскаржуваних судових рішень у цій справі, суди попередніх інстанцій не знайшли підстав для задоволення позовних вимог.

37.1. Відмовляючи в позові, суд першої інстанції, надавши оцінку поданим доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. Суд, з посиланням на Закон України "Про виконавче провадження" зазначив, що обраний Позивачем спосіб захисту спрямований на майбутнє, не містить в собі доводів, підтверджених доказами щодо конкретного випадку порушеного права, а тому позовна вимога є абстрактною та спрямована на майбутнє і, в силу приписів пункту 2 статті 14 ЦК України, особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

37.2. Апеляційний господарський суд, змінюючи мотивувальну частину рішення суду за результатами дослідження поданих в обґрунтування позовних вимог доказів, у відповідності до положень статті 86 ГПК України, дійшов висновку, що останніми не підтверджуються викладені Позивачем обставини; Позивачем не подано доказів, які беззаперечно підтверджують заявлені позовні вимоги, а тому в позові слід відмовити за недоведеністю.

37.3. В обґрунтування касаційної скарги Позивач зазначив, що позивався до Відповідача, як самостійного учасника господарських відносин, який повинен здійснювати розпорядження Позивача на виплату заробітної плати, незважаючи на накладення арешту на кошти, які знаходяться на поточному рахунку, оскільки банк зобов`язаний дотримуватися вимог законодавства про першочергову сплату заробітної плати незалежно від заборгованості перед іншими кредиторами та контролювати сплату платежів до бюджету одночасно з виплатою заробітної плати.

38. Приписами частини 1статті 2, частини 2 статті 10 Конвенції про захист заробітної плати № 95 від 01.07.1949, ратифікованої Україною 04.08.1961, визначено, що дана Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватися заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім`ї. Заробітна плата в розумінні поняття "власності" є майном, на захист якого в тому числі стає стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Принципи, закріплені в статях 3 та 43 Конституції України, також знаходять своє вираження в положеннях статей 97 Кодексу законів про працю, статтях 15, 22, 24 Закону України "Про працю".

Зазначені норми в сукупності свідчать про те, що держава гарантує та захищає законом право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю.

38.1. Згідно з пунктом 2 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статей 191 та 261 Закону України "Про теплопостачання", статті 151 Закону України "Про електроенергетику", та на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки", на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

Відповідно до частин 3, 4 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.

38.2. Тобто, рахунки, які передбачені для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов`язкових платежів до Державного бюджету України, є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається, а виокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавчої служби.

39. При цьому, під час розгляду справи судами не встановлено, що рахунок № НОМЕР_1 , на кошти на якому виконавцем згідно з постановою від 13.02.2019, на яку посилався в позові Позивач, було накладено арешт, є рахунком зі спеціальним режимом його використання.

40. У разі виникнення в боржника зобов`язання з виплати заробітної плати в певному розмірі, на кошти, які знаходяться на поточному рахунку боржника, у такому ж розмірі не може бути накладений арешт, а якщо він накладений, то підлягає зняттю.

Таке зняття арешту здійснюється виконавцем відповідно до частини 4 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" на підставі поданих боржником документів, підтверджуючих виникнення в боржника зобов`язання з виплати заробітної плати та його розміру. Також арешт в розмірі суми зобов`язання з виплати заробітної плати може бути знятий судом у порядку оскарження відмови виконавця зняти арешт з коштів, призначених для виплати заробітної плати.

Даної правової позиції щодо застосування наведених норм права дотримується Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.05.2020 у справі №905/361/19. Однак, правовідносини у цій справі не є подібними.

41. З урахуванням наведеного, колегія суддів у даних спірних правовідносинах дійшла такого висновку.

У разі накладення виконавцем арешту на кошти, що знаходяться на банківському поточному рахунку суб`єкта господарювання, реалізація державних гарантій та захисту права громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю, передбачених положеннями статті 10 Конвенції про захист заробітної плати, частини 5 статті 97 Кодексу законів про працю України, частини 6 статті 24 Закону України "Про працю", здійснюється в порядку, встановленому частинами 3 і 4 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" шляхом зняття арешту з коштів на підставі поданих боржником документів, які підтверджують виникнення у боржника зобов`язання з виплати заробітної плати.

Таким чином, без зняття арешту з коштів, призначених для виплати заробітної плати, вимоги суб`єкта господарювання (клієнта) до банку про виконання платіжних доручень щодо виплати заробітної плати за рахунок арештованих коштів, що знаходяться на поточному рахунку клієнта, не узгоджуються з нормами чинного законодавства України.

42. Як вбачається з матеріалів справи, судами попередніх інстанцій не встановлено, що боржник (Позивач) звертався до виконавця із заявою про виникнення в нього зобов`язання з виплати заробітної плати в певному розмірі та просив не накладати або зняти арешт з відповідної суми коштів на рахунку № НОМЕР_1 для виплати заробітної плати своїм працівникам.

43. Враховуючи, що предметом розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, тому, проаналізувавши зміст судових рішень, а також те, що судом апеляційної інстанції обґрунтовано змінено мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, слід дійти висновку, що апеляційним господарським судом було прийнято постанову відповідно до встановлених ним обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер, притаманний для правовідносин, які виникли саме між сторонами справи, які є суб`єктами таких відносин.

44. З урахуванням наведеного, скаржником не доведено, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права.

45. З огляду на наведене вище, відхиляються доводи скаржника, вказані в пункті 9 постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

46. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

47. Враховуючи те, що доводи касаційної скарги Позивача про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення не знайшли свого підтвердження, Суд, переглянувши оскаржувану постанову апеляційного господарського суду в межах доводів касаційної скарги (в редакції уточнення до касаційної скарги), які стали підставами для відкриття касаційного провадження, вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з додержанням норм процесуального та матеріального права, а відтак підстав для її зміни чи скасування не вбачається.

Щодо розподілу судових витрат

48. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржуване судове рішення, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 296 300 301 308 309 314 315 317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити касаційне провадження у справі №903/766/19 за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Електротермометрія" в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

2. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Електротермометрія" в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, залишити без задоволення.

3. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.02.2020 у справі №903/766/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.