ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2023 року

м. Київ

cправа № 903/845/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Сокар Україна» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Фонд»

на рішення Господарського суду Волинської області від 18.05.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.09.2022 у справі

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Сокар Україна»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Фонд»

про стягнення 7 728 864,64 грн

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Фонд»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Сокар Україна»

про стягнення 6 301 542,32 грн.

У судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Тележинський М. М., відповідача - Кухарук І. М.

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У жовтні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Сокар Україна» (далі - ТОВ «Торговий дім «Сокар Україна» та/або позивач) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Фонд» (далі - ТОВ «Агро Фонд» та/або відповідач) про стягнення 7 728 864,64 грн, з них: 482 456,89 грн пені за період з 06.08.2021 по 05.10.2021 та за період з 16.08.2021 по 05.10.2021, 1 825 018,50 грн штрафу за порушення строку поставки більше 10 днів, 912 509,25 грн штрафу за відмову від поставки передбаченої договором кількості товару, 4 508 880,00 грн збитків.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані, зокрема, неналежним виконанням ТОВ «Агро Фонд» умов договору поставки від 24.06.2021 № С01 (далі - договір поставки) у частині своєчасної та узгодженої сторонами кількості поставки товару. При цьому позивач вказував, що поставка товару здійснювалася за трьома специфікаціями, а саме: від 24.06.2021 № 2401, від 02.07.2021 № 2407, від 07.07.2021 № 4500000026. Фактично виконаною була лише специфікація від 24.06.2021 № 2401, відповідно до якої відповідач поставив, а позивач прийняв та оплатив 1 040,26 т ячменю. Поставка за специфікацією від 02.07.2021 № 2407 здійснена частково, відповідачем поставлено, а позивачем прийнято та оплачено товару в кількості 1938,4 т пшениці 3 класу. За специфікацією від 07.07.2021 № 4500000026 відповідачем поставлено, а позивачем прийнято та оплачено товару в кількості 276,7 т ячменю 3 класу. ТОВ «Торговий дім «Сокар Україна» наголошувало на тому, що недопоставка товару у визначеній у специфікаціях кількості свідчить про неналежне виконання відповідачем своїх обов`язків, внаслідок чого відбулося прострочення виконання зобов`язання з поставки товару, а тому позивачем на підставі пунктів 8.3, 8.4, 8.5, 8.6 договору поставки нараховано пеню, штраф та збитки.

1.3. ТОВ «Агро Фонд» у відзиві на позовну заяву зазначило про те, що не погоджується з позовними вимогами, вважає їх необґрунтованими та просило у задоволені первісного позову відмовити повністю. При цьому ТОВ «Агро Фонд» вказувало на те, що позивачем було допущено прострочення оплат за всіма специфікаціями, у зв`язку з чим у відповідача було право призупинити поставку, про що неодноразово повідомлявся позивач.

1.4. 16.11.2021 від ТОВ «Агро Фонд» на адресу місцевого господарського суду надійшла зустрічна позовна заява про стягнення 6 301 542,32 грн, з них: 43 682,32 грн пені за несвоєчасну оплату поставленого товару за період з 27.07.2021 по 16.08.2021 за специфікацією від 02.07.2021 № 2407, з 03.08.2021 по 15.09.2021 за специфікацією від 07.07.2021 № 4500000026, з 12.08.2021 по 16.08.2021 за специфікацією від 24.06.2021 № 2401 та 6 257 860,00 грн збитків, з них 3 600 100,00 грн упущеної вигоди, 2 657 760,00 грн реальні збитки.

1.5. Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням ТОВ «Торговий дім «Сокар Україна» умов договору поставки у частині своєчасної оплати товару, у зв`язку з чим ТОВ «Агро Фонд» на підставі пункту 8.2 договору поставки нарахувало пеню в сумі 43 682,32 грн. ТОВ «Агро Фонд» також зауважувало, що у зв`язку з несвоєчасним виконанням ТОВ «Торговий дім «Сокар Україна» своїх зобов`язань у межах договору поставки ТОВ «Агро Фонд» зазнало збитків у сумі 6 257 860,00 грн, оскільки ТОВ «Агро Фонд» з метою виконання умов договору поставки уклало договір поставки від 21.07.2021 № 21/07/2021/1 із Селянським приватним підприємством «Рудники» (далі - СПП «Рудники») на закупівлю товару, проте у зв`язку з простроченням оплат ТОВ «Торговий дім «Сокар Україна» ТОВ «Агро Фонд» було позбавлене можливості закупити товар у СПП «Рудники».

1.6. 24.12.2021 ТОВ «Торговий дім «Сокар Україна» подало відзив на зустрічну позовну заяву, в якому зазначило, що позовні вимоги за зустрічним позовом не визнає, вважає їх необґрунтованими, доводи, наведені у ній, суб`єктивними та хибними, при цьому вказувало на те, що у зустрічному позові зазначено, що ТОВ «Торговий дім «Сокар Україна» допустило порушення зобов`язань з оплат за поставлений товар, однак ТОВ «Агро Фонд» не врахувало листи від 26.07.2021 № 286 про призупинення платежів та надання документів та від 29.07.2021 № 291 про відновлення платежів та надання документів. ТОВ «Торговий дім «Сокар Україна» акцентувало увагу на тому, що лише за поставкою від 05.07.2021 ТОВ «Торговий дім «Сокар Україна» не дотримано строків оплати. Позивач звертав увагу суду на положення пунктів 6.1 та 6.2 договору поставки, відповідно до яких оплаті підлягає лише партія товару, яка відповідає розміру мінімальної партії, яка в свою чергу визначається в специфікації, а у пунктах 9 специфікацій визначено, що мінімальна партія до оплати становить 500,00 метричних тон, окрім останньої партії товару. Щодо нарахованих за зустрічним позовом збитків зазначав, що ТОВ «Торговий дім «Сокар Україна» станом на 20.07.2021 перерахувало ТОВ «Агро Фонд» 4 521 861,26 грн, цієї суми, на думку позивача, вистачило б для закупівлі всього обсягу недопоставленого ячменю.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Волинської області від 18.05.2022 у справі № 903/845/21 (суддя Вороняк А. С.), залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.09.2022 (Бучинський Г. Б. - головуючий, судді Гудак А. В., Петухов М. Г.) первісний позов задоволено частково; стягнуто з ТОВ «Агро Фонд» на користь ТОВ «Торговий дім «Сокар Україна» 518 885,51 грн, з них 95 755,01 грн пені, 423 130,50 грн штрафу, 7 783,28 грн витрат зі сплати судового збору; у стягненні 7 209 979,13 грн, з них 386 701,88 грн пені, 4 508 880,00 грн збитків, 912 509,25 грн штрафу, 1 401 888,00 грн штрафу - відмовлено; зустрічний позов задоволено частково; стягнуто з ТОВ «Торговий дім «Сокар Україна» на користь ТОВ «Агро Фонд» 1 783,17 грн пені, а також 26,75 грн витрат зі сплати судового збору; у зустрічному позові на суму 6 299 759,15 грн, з них 41 899,15 грн пені, 6 257 860,00 грн збитків - відмовлено.

2.2. Судові рішення арґументовані тим, що стягнення штрафу за порушення термінів поставки більш ніж на 10 календарних днів та штрафу за повну або часткову відмову постачальника від поставки товару є подвійною відповідальністю за порушення зобов`язання, що не узгоджується з положеннями статті 61 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути двічі притягнутий до відповідальності одного виду. Таким чином, первісні позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача штрафу в розмірі 10 % (більшого за в розмірі штраф 5 %) за порушення термінів поставки за специфікацією від 24.06.2021 № 4500000026 у сумі 423 130,50 грн; у задоволенні решти позовних вимог про стягнення штрафу в сумі 211 565,25 грн за цією специфікацією суд відмовив. З врахуванням наведеного місцевий господарський суд, із висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що підставною за первісним позовом є пеня в сумі 94 755,01 грн, нарахована за невиконання ТОВ «Агро Фонд» умов специфікації від 24.06.2021 № 4500000026.

Щодо пені в сумі 384 847,06 грн та штрафів в сумі 700 944,00 грн (5 %), а також 1 401 888,00 грн (10 %) за первісним позовом, нарахованої за специфікацією від 24.06.2021 № 2407, то суд зазначив, що вони нараховані позивачем безпідставно, оскільки ТОВ «Торговий дім «Сокар Україна» здійснило оплату за поставлений товар з порушенням строку, передбаченого пунктом 6.2 договору поставки, в останній день, коли поставка мала бути виконана, тим самим надавши право відповідачу до 05.08.2021 не виконувати поставку (відбулося призупинення поставки). Крім того, на переконання суду, немає вини відповідача у непоставках після 05.08.2021 за даною специфікацією (за іншою специфікацію № 4500000026 строк ще був до 15.08.2021), оскільки постачальник зобов`язується здійснювати поставку товару лише у відповідності до узгодженого з покупцем графіка (пункт 4.5 договору поставки), а іншого строку поставки ніж до 05.08.2021 сторонами узгоджено не було.

Щодо пені за зустрічним позовом то, місцевий суд зазначив, що підставною є пеня в сумі 1 783,17 грн, оскільки ТОВ «Торговий дім «Сокар Україна» здійснило оплату за партію товару за специфікацією від 24.06.2021 № 2407 у 695,6 т, з урахуванням листів від 26.07.2021 № 286 щодо призупинення платежів та надання документів та від 29.07.2021 № 291 щодо відновлення платежів та надання документів, з пропуском строку, встановленого пунктом 6.2 договору поставки, в один банківський день (04.08.2021), у решті пені в сумі 41 899,15 грн відмовлено як в безпідставно нарахованій.

Місцевий господарський суд також акцентував увагу на тому, що розрахунки позивача за первісним позовом стосовно розміру збитків не підтвердженні відповідними належними та допустимими доказами в розумінні положень статей 76- 79 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), які свідчили б про конкретний розмір збитків, яких зазнав позивач, у зв`язку з невиконанням умов договору поставки відповідачем. Наявність теоретичного обґрунтування збитків не є підставою для їх стягнення.

Крім цього, досліджуючи наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення, судом встановлено, що відповідач не обґрунтував розмір заявленої до стягнення упущеної вигоди, реальних збитків; прострочка оплати мала місце лише 04.08.2021 (один банківський день) і лише щодо однієї партії товару; відсутній причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та завданими збитками.

3. Короткий зміст касаційних скарг і заперечень на них

3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Волинської області від 18.05.2022 і постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.09.2022 у справі № 903/845/21, ТОВ «Агро Фонд» звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати в частині стягнення з ТОВ «Агро Фонд» на користь ТОВ «Торговий дім «Сокар Україна» 518 885,21 грн.

3.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

3.3. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що судом першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний господарський суд, не враховано правові висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 05.03.2019 у справі № 923/123/18, від 17.04.2018 у справі № 910/17868/16, від 16.05.2018 у справі № 908/3074/16, від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17, від 30.10.2018 у справі № 910/2589/17 щодо застосування положень статей 230 231 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статей 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

Водночас ТОВ «Агро Фонд» зауважує, що у наведених ним постановах Верховного Суду зазначає про те, що одним із видів порушення зобов`язання є прострочення боржника або кредитора. Цитуючи положення статей 612 613 616 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) скаржник вказує, що судом апеляційної інстанції при прийняті оскаржуваної постанови не досліджувалося питання прострочення зобов`язань саме кредитором - ТОВ «Торговий дім «Сокар Україна», зокрема, питання щодо вчасної оплати 14 % від вартості поставленої партії товару. ТОВ «Агро Фонд» стверджує, що невиконання відповідачем свого зобов`язання з поставки товару за договором поставки у визначений договором строк обумовлене простроченням саме кредитора - позивача.

У цьому контексті скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином погоджені сторонами в договорі умови поставки, зокрема, умови щодо оплати 14 % та 86 % вартості поставленої партії товару та не з`ясували з достовірністю, чи дійсно існував у відповідача обов`язок здійснити виконання поставки товару у визначені договором строки, враховуючи порушення позивачем оплати раніше поставленої продукції. Таким чином, наведене вище свідчить про те, що суди неправильно застосували положення статей 612 613 ЦК України та дійшли передчасних висновків про те, що у спірних правовідносинах, саме в оскаржуваній частині мало місце прострочення боржника - ТОВ «Агро Фонд», а не кредитора - ТОВ «Торговий дім «Сокар Україна».

3.4. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Волинської області від 18.05.2022 і постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.09.2022 у справі № 903/845/21, ТОВ «Торговий дім «Сокар Україна» звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Волинської області у справі № 903/845/21 від 18.05.2022 скасувати частково в межах первісного позову, а саме пункти 1- 3 рішення та скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.09.2022 частково, щодо залишення без задоволення апеляційної скарги ТОВ «Торговий Дім «Сокар Україна», та в цій частині ухвалити нове рішення, яким первісний позов ТОВ «Торговий Дім «Сокар Україна» задовольнити повністю. Стягнути з ТОВ «Агро Фонд» на користь ТОВ «Торговий Дім «Сокар Україна» судові витрати, які складаються з судового збору та витрат на професійну правову допомогу повністю.

3.5. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

3.6. На обґрунтування касаційної скарги ТОВ «Торговий Дім «Сокар Україна» зауважує, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Скаржник посилаючись на положення статей 594 595 ЦК України наголошує на тому, що право на притримання виникає у кредитора лише за умови прострочення боржником виконання відповідного зобов`язання. З цього моменту кредитор може цілком правомірно притримати в себе річ, але він, згідно з частиною 1 статті 595 ЦК України, повинен негайно повідомити про це боржника.

Відтак, у разі притримання поставки чергової партії товару відповідач повинен був негайно повідомити про це позивача. Разом з тим, судами першої та другої інстанцій встановлено, що лист від 26.07.2021 № 3 направлений позивачу 26.07.2021, тоді як прострочення за оплату товару настало лише 04.08.2021, а тому не можна стверджувати про зміну відповідачем умов зобов`язання та застосування притримання товару, з огляду на порушену процедуру реалізації відповідачем такого права, вставлену статтею 595 ЦК України щодо необхідності негайного повідомлення про це боржника.

Аналогічна правова позиція щодо застосування положень статті 595 ЦК України викладена в постановах Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 910/23003/16 та від 04.04.2019 у справі № 914/2668/17.

Крім цього, ТОВ «Торговий Дім «Сокар Україна» наголошує на тому, що Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

3.7. У відзиві на касаційну скаргу представник позивача - ТОВ «Торговий дім «Сокар Україна» просить відмовити у задоволенні касаційної скарги ТОВ «Агро Фонд» повністю.

3.8. ТОВ «Торговий дім «Сокар Україна» у клопотанні від 16.12.2022 зазначило, що даним клопотання заявляє та підтверджує до компенсації витрати в розмірі 135 000,00 грн. Заявлена сума гонорару кореспондується із нормами процесуального законодавства, є дійсною, обґрунтованою, розумною і співмірною відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. ТОВ «Торговий дім «Сокар Україна» просить прийняти дане клопотання до розгляду та задовольнити його, взяти до уваги дані, наведені в клопотанні, та долучити його разом із додатками до матеріалів справи.

До клопотання додано, зокрема, договір № 15-02/22 про надання професійних правничих послуг від 15.02.2022, акт приймання-передачі послуг за договором № 15-02/22 про надання професійних правничих послуг від 15.02.2022, рахунок-фактуру від 16.12.2022 № 93.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами

4.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, 24.06.2021 між ТОВ «Агро Фонд» (постачальник) та ТОВ «Торговий дім «Сокар Україна» (покупець) укладено договір поставки № С01, за умовами якого постачальник зобов`язався передати, а покупець прийняти та оплатити товар, згідно з умовами договору.

Відповідно до пункту 1.2 договору поставки товар за даним договором вказується в специфікаціях, які є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно із пунктом 3.1 договору поставки ціна товару вказується в специфікаціях, які є невід`ємною частиною цього договору.

Загальна вартість договору складає загальну вартість поставленого товару згідно специфікацій до даного договору (пункт 3.2 договору поставки).

Розділом 4 договору поставки сторони визначили умови та термін поставки, зокрема:

постачальник повинен здійснити поставку товару у строки, які вказані в специфікаціях, які є невід`ємною частиною цього договору (пункт 4.1 договору поставки);

поставка товару здійснюється автомобільним транспортом та/чи залізничним транспортом. Поставка партіями допускається (пункт 4.2 договору поставки);

датою поставки партії товару для автомобільного транспорту вважається дата його прийняття в місці призначення, що підтверджується датою відмітки на товарно-транспортній накладній в місці призначення. Датою поставки товару для залізничного транспорту - дата залізничної накладної (пункт 4.3 договору поставки);

постачальник зобов`язується здійснювати поставку товару лише у відповідності до узгодженого з покупцем графіка (пункт 4.5 договору поставки);

постачальник зобов`язується електронною поштою (на адреси: o.kavaler@socar.ua, r.turenko@socar.ua, s.nechyporenko@socar.ua, execution@m-grain.com) надсилати інформаційний лист на бланку постачальника, завірений підписом уповноваженої особи та печаткою постачальника. Такий лист має бути надано не пізніше 48 годин з моменту відвантаження кожної фактично відвантаженої партії товару (навіть якщо ця партія не відповідає розміру мінімальної партії для оплати) (пункт 4.9 договору поставки).

Відповідно до пункту 5.2 договору поставки при передачі товару постачальник зобов`язаний надати покупцю оригінал договору та належним чином завірені копії таких документів: рахунок-фактуру на передану партію товару; видаткову накладну на товар; акт прийому-передачі права власності на товар; товарно-транспортну накладну; податкову накладну, надіслану через програмні засоби, які дозволяють обмін податковими накладними в електронному вигляді, для її узгодження з покупцем перед реєстрацією, а також таку податкову накладну, зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних, після її погодження з покупцем; сертифікат якості встановленого зразка з поміткою не-ГМЩ і безпеки вантажу (з обов`язковим зазначенням дати і номера проведеної експертизи); накопичувальний реєстр транспортних засобів, прийнятих в місці призначення, завірений печаткою і підписом; копію карантинного сертифіката (на вимогу покупця); копію ветеринарного свідоцтва (форма 2) (на фуражну групу товару). Оригінали документів, перерахованих у пункті 5.2 вище, мають бути надані покупцеві протягом 7-ми робочих днів з дати оформлення документів на адресу, надану в інструкціях покупця. Оригінали належним чином оформлених ветеринарних свідоцтв (форма 2) постачальник повинен відправити в місце призначення.

Пунктом 6.4 договору поставки сторони визначили право покупця призупиняти платежі.

Згідно з підпунктом 6.4.3 договору поставки відновлення призупинених оплат здійснюється покупцем протягом 3-х банківських днів, починаючи від дня наступного за днем отримання покупцем від постачальника належних доказів, які спростовують наявну в покупця негативну інформацію про постачальника чи після усунення постачальником інших порушень, які стали підставою для призупинення оплат.

Відповідно до підпункту 7.1.5 договору поставки у випадку, якщо постачальник не надасть усі документи, зазначені в договорі та додатках, або такі документи будуть надані з помилками, друкарськими помилками, або такі документи будуть відсутні частково або повністю, покупець має право затримати оплату за товар до моменту надання постачальником усього переліку належним чином оформлених документів. При цьому постачальник зобов`язаний відшкодувати понесені покупцем збитки.

Договір поставки набуває чинності з моменту його належного підписання сторонами, а саме з 24.06.2021 і діє до 30.06.2022 (пункт 11.4 договору поставки).

Договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплений печатками підприємств.

На виконання умов договору поставки між сторонами було погоджено та підписано три специфікації до договору, а саме:

- від 24.06.2021 № 2401, за якою товаром, що підлягав поставці, був визначений «Ячмінь 3 класу українського походження, врожаю 2021р.» загальним обсягом 1000 м.т. +/-5% за ціною 7 000,00 грн з ПДВ та загальною вартістю 7 000 000,00 грн +/-5% та строком поставки з 24.06.2021 до 20.07.2021 включно;

- від 02.07.2021 № 2407, за якою товаром, що підлягав поставці, була визначена «Пшениця 3 класу українського походження, врожаю 2020р.» загальним обсягом 4000 м.т. +/-5% за ціною 6 800,00 грн з ПДВ та загальною вартістю 27 200 000,00 грн +/~5% та строком поставки з 02.07.2021 до 25.07.2021 включно;

- від 07.07.2021 № 4500000026, за якою товаром, що підлягав поставці, був визначений «Ячмінь 3 класу українського походження, врожаю 2021» загальним обсягом 1000 м.т. +/-5% за ціною 5 850,00 грн з ПДВ та загальною вартістю 5 850 000,00 грн +/-5% та строком поставки з 15.07.2021 до 15.08.2021 включно.

22.07.2021 між сторонами було погоджено та підписано доповнення № 2 до специфікації від 02.07.2021 № 2407, яким сторони переглянули пункт 7 специфікації, а саме визначили, що строк поставки становить з 02.07.2021 до 05.08.2021 включно.

На виконання умов специфікації від 24.06.2021 № 2401 постачальник поставив 1040,26 т ячменю на загальну суму 7 281 818,97 грн, що підтверджується такими доказами: видаткові накладні від 25.07.2021 № 1601 та від 26.07.2021 № 1602, залізнична накладна від 19.0.2021 № 37137056 на 416,05 т, видаткова накладна від 20.07.2021 № 1597, залізнична накладна від 13.07.2021 № 36985216 на 554,0 т, видаткова накладна від 13.07.2021 № 1516, товаротранспортні накладні від 08.07.2021 № 9991, від 10.07.2021 № 00008/07/21/20, від 08.07.2021 № 255 на 78,96 т.

За специфікацією від 02.07.2021 № 2407 постачальником було фактично поставлено, а покупцем прийнято товару в обсязі 1938,4 т на загальну суму 13 181 114,99 грн, що підтверджується такими докази: видаткова накладна від 08.07.2021 № 1473, залізнична накладна від 03.07.2021 № 36765030 на 207,5 т, видаткова накладна від 14.07.2021 № 1527, залізничні накладні від 05.07.2021 № 36784445 та № 36798288 на 695,6 т, видаткова накладна від 16.07.2021 № 1528, залізнична накладна від 11.07.2021 № 36939452 на 343,35 т, видаткова накладна від 25.07.2021 № 1607, залізнична накладна від 19.07.2021 № 37137064 на 343,25 т, видаткова накладна від 28.07.2021 № 1621, залізнична накладна від 05.07.2021 № 36798288 на 348,7 т.

За специфікацією від 07.07.2021 № 4500000026 постачальником було фактично поставлено, а покупцем прийнято товару у кількості 276,7 т, що підтверджується видатковою накладною від 28.07.2021 № 1667 та залізнична накладна від 22.07.2021 № 37206679 на 276,7 т.

З дослідженого місцевим судом та перевіреного колегією суддів вбачається, що за специфікацією від 24.06.2021 № 2407 недопоставлено 2061,6 т +/-5% пшениці 3 класу українського походження, врожаю 2020 року, а за специфікацією від 07.07.2021 № 4500000026 недопоставлено 723,3 т +/-5% ячменю 3 класу українського походження, врожаю 2021 року.

Судами установлено, що пункт 6.1 договору поставки містить наступне формулювання: «Розмір мінімальної партії товару для оплати згідно специфікацій до даного договору».

Відповідно до пункту 9 всіх трьох специфікацій мінімальна партія до оплати становить 500,00 метричних тонн, окрім останньої партії.

Згідно з пунктом 6.2 договору поставки покупець здійснює оплату 86 % вартості кожної поставленої мінімальної партії товару на розрахунковий рахунок постачальника, протягом 3 (трьох) банківських днів після отримання покупцем документів, передбачених в пункті 4.9 та пункті 5.2 даного договору.

За специфікацією від 24.06.2021 № 2401 документи на оплату 86 % вартості поставленого товару отримано покупцем, що позивач визнає, тому даний факт не підлягає доказуванню, а іншого відповідачем не доведено:

на партію 554,0 т - 13.07.2021, оплачено - 14.07.2021;

на партію 416,05 т - 19.07.2021, оплачено - 20.07.2021;

на партію 78,96 т - 15.07.2021, оплачено - 20.07.2021.

Як правильно встановив місцевий господарський суд, дані оплати здійснено в межах строку, передбаченого пунктом 6.2 договору поставки.

За специфікацією від 24.06.2021 № 2407 документи на оплату 86 % вартості поставленого товару отримано покупцем:

на партію 207,5 т - 12.07.2021, оплачено - 12.07.2021;

на партію 695,6 т - 21.07.2021, оплачено - 05.08.2021;

на партію 343,35 т - 12.07.2021, оплачено - 13.07.2021;

на партію 343,25 т - 19.07.2021, оплачено - 20.07.2021;

на партію 348,7 т - 22.07.2021, оплачено - 05.08.2021.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, оплату за партію товару в 695,6 т, з урахуванням листів від 26.07.2021 № 286 та від 29.07.2021 № 291 здійснено з пропуском строку, встановленого пунктом 6.2 договору поставки, в один банківський день (04.08.2021), що визнано позивачем у відзиві на зустрічну позовну заяву та підтверджено його представником у судовому засіданні. Інші оплати здійснено в межах строку, передбаченого пунктом 6.2 договору поставки та пунктом 9 специфікації щодо мінімальної партії товару до оплати.

За специфікацією від 24.06.2021 № 4500000026 документи на оплату 86 % вартості поставленого товару отримано покупцем на партію 276,7 т - 22.07.2021, оплачено - 28.07.2021. Дана оплата здійснена в межах строку, передбаченого пунктом 6.2 договору поставки та пунктом 9 специфікації щодо мінімальної партії товару до оплати (відсутній обов`язок оплати, оскільки відсутня мінімальна партія товару на оплату в розмірі 500,00 метричних тонн).

Відповідно до пункту 6.3 договору поставки залишок у розмірі 14 % вартості поставленої партії товару оплачується покупцем протягом (трьох) банківських днів з моменту: 1) повідомлення постачальника про реєстрацію податкової накладної з урахуванням усіх вимог чинного законодавства України. Повідомлення повинно містити номер договору та специфікації і суми, на які зареєстровано податкові накладні й має бути надіслане на електронні поштові адреси: o.kavaler@socar.ua, r.turenko@socar.ua, s.nechyporenko@socar.ua, execution@m-grain.com. У випадку декількох постачань у межах даного договору постачальник зобов`язується оформляти податкові накладні та вести податковий облік ПДВ у розрізі договору і специфікацій; 2) отримання наступного пакету документів (подається один раз на весь товар, вказаний в специфікації до договору): у разі, якщо постачальник є виробником товару - свідоцтво про реєстрацію сільгосппідприємства як суб`єкта спецрежиму сплати ПДВ (витяг з реєстру платників ПДВ) або свідоцтво платника єдиного податку, Державне статистичне спостереження за формою 4-СГ і формою 29-СГ; у разі, якщо постачальник не є виробником товару - завірені особистим підписом, копії документів, що підтверджують факт придбання товару у виробника (по всьому ланцюгу поставки), а саме: договори поставки, видаткові накладні, податкові накладні із квитанціями, свідоцтво про реєстрацію сільгосппідприємства як суб`єкта спецрежиму сплати ПДВ (витяг з реєстру платників ПДВ) або свідоцтво платника єдиного податку, Державне статистичне спостереження за формою 4-СГ і формою 29-СГ.

За твердженнями позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним), що не спростовано відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним), пакет документів на оплату залишку у розмірі 14 % вартості поставленої партії товару за специфікаціями № 2401 та № 2407 отримано ТОВ «Торговий дім «Сокар Україна» 12.08.2021. Оплата 14 % залишку вартості поставленої продукції за специфікаціями № 2401 та № 2407 ТОВ «Торговий дім «Сокар Україна» здійснено 16.08.2021. Оплата 14 % залишку вартості поставленої продукції за специфікацією № 4500000026 ТОВ «Торговий дім «Сокар Україна» здійснено 16.09.2021.

Дані оплати здійснені в межах строку передбаченого пунктом 6.3 договору поставки та пунктом 9 специфікації щодо мінімальної партії товару до оплати (відсутній обов`язок оплати, оскільки відсутня мінімальна партія товару на оплату в розмірі 500,00 метричних тонн).

5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційних скаргах та запереченнях на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувані судові рішення в межах вимог касаційних скарг.

5.3. Щодо касаційної скарги ТОВ «Агро Фонд», Верховний Суд виходить з такого.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц.

Разом з тим на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

Звідси з`ясування наявності права скаржника на касаційний перегляд судових рішень з підстав, наведених у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, перебуває в залежності від встановлення таких складових елементів (критеріїв), як подібність предмета спору (заявлених вимог), підстав позову (вимог), змісту позовних вимог та встановлених судами фактичних обставин, а також наявності однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин.

Проаналізувавши правовідносини у справі, що розглядається, та у справах, на неврахування правових висновків в яких посилається скаржник у касаційній скарзі, шляхом співставлення їх суб`єктів, об`єктів та юридичного змісту, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що правовідносини у справах не є подібними, тому підстави для врахування при розгляді цієї справи правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, наведених скаржником у тексті касаційної скарги, відсутні з огляду на таке.

По-перше, скаржник наголошує на тому, що судом першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний господарський суд, не враховано правові висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 05.03.2019 у справі № 923/123/18, від 17.04.2018 у справі № 910/17868/16, від 16.05.2018 у справі № 908/3074/16, від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17, від 30.10.2018 у справі № 910/2589/17 щодо застосування положень статей 230 231 ГК України та статей 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань». Проте у наведених скаржником постановах Верховний Суд правових висновків щодо застосування положень статей 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» не викладав. Відповідно судові рішення у справах № 923/123/18, № 910/17868/16, № 908/3074/16, № 922/4099/17, № 910/2589/17 та у справі, що переглядається, ухвалено у правовідносинах, які не є подібними, що унеможливлює їх порівняння.

По-друге, із загального змісту касаційної скарги вбачається, що скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій положень статей 612 613 ЦК України (прострочення кредитора).

Водночас, як убачається з аналізу наведених скаржником посилань на позиції Верховного Суду, зазначені доводи мають нерелевантний характер, оскільки наведені правові висновки зроблені за інших встановлених обставин справи, а доводи скаржника фактично зводяться до незгоди із встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи та оцінкою доказів і спрямовані на спонукання Верховного Суду щодо встановлення інших, відмінних від встановлених судами попередніх інстанцій, обставин справи та переоцінку (додаткову перевірку) зібраних у справі доказів.

Крім цього, Верховний Суд звертає увагу на те, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити формулювання щодо застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо норми права, з яким не погоджується скаржник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах.

Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 04.08.2022 у справі № 922/19/21, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого судження, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Водночас наведені ТОВ «Агро Фонд» у касаційній скарзі постанови Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 923/123/18, від 17.04.2018 у справі № 910/17868/16, від 16.05.2018 у справі № 908/3074/16, від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17, від 30.10.2018 у справі № 910/2589/17 не є висновком щодо застосування конкретної норми права, який мав би врахувати суд апеляційної інстанції, а лише містить в собі висновки суду касаційної інстанції стосовно фактичних обставин справи, яким суди попередніх інстанцій не надали оцінки.

В цілому справи № 923/123/18, № 910/17868/16, № 908/3074/16, № 922/4099/17, № 910/2589/17 та справа № 903/845/21 не є подібними за предметами та підставами позову, матеріально-правовим регулюванням, ці справи різняться за фактичними обставинами, встановленими судами, що свідчить про неподібність наведених справ.

Так, у справі № 923/123/18, на постанову Верховного Суду від 05.03.2019 в якій міститься посилання у касаційній скарзі, касаційна інстанція скасувала судові рішення попередніх судових інстанцій, справу направила на новий розгляд. зазначивши, що, розглядаючи позов, суди дійшли протилежних висновків щодо задоволення позовних вимог. Місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги частково, оскільки дійшов висновку про те, що відповідач допустив порушення виконання зобов`язання з поставки товару за біржовим договором у визначені договором строки, однак порушив зазначене зобов`язання після спливу строку, на який виконання такого зобов`язання було відстрочене у зв`язку із простроченням кредитора. За висновком суду апеляційної інстанції, підстави для задоволення позову відсутні, оскільки відповідач взагалі не порушив зобов`язання з поставки товару у визначені договором строки, тобто прострочення боржника не настало у зв`язку з тим, що зобов`язання не могло бути виконане відповідачем внаслідок прострочення кредитора (позивача), який не вчинив дій, встановлених договором, до вчинення яких відповідач не міг виконати своєчасно свій обов`язок з поставки товару. Отже, суди, ухваливши по суті спору різні рішення, разом з цим дійшли однакового висновку про те, що у спірних правовідносинах, які склались між сторонами у справі з приводу виконання умов укладеного між ними біржового договору поставки зерна врожаю 2017 року від 02.12.2016 № 2353Ф, мало місце прострочення кредитора (позивача).

Однак, як наголосив Верховний Суд, суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином погоджені сторонами в біржовому договорі умови поставки та, зокрема, умови поставки ЕХW Інкотермс-2010. У зв`язку з цим суди не з`ясували з достовірністю, чи існувала у відповідача можливість виконати обов`язок з поставки товару на визначений в договорі базис поставки (зерновий склад) у визначені договором строки, враховуючи відсутність у нього офіційного повідомлення покупця про зміну базису поставки.

У зв`язку з цим суди не надали належну оцінку обставині того, що між відповідачем - Фермерським господарством «Восход-2012» як поклажодавцем та Публічним акціонерним товариством «Державна продовольчо-зернова корпорація України» як зерновим складом був укладений договір складського зберігання зерна від 03.07.2017 № 4-ЗБ/2017, а також не з`ясували відповідного до умов зазначеного договору, чи мав відповідач як поклажодавець можливість на підставі цього договору передати зерно на зберігання на зерновий склад, визначений сторонами біржового договору базисом поставки, незалежно від того, чи був укладений договір складського зберігання між таким зерновим складом і наступним покупцем зерна.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17, на висновки в якій також посилається скаржник у тексті касаційної скарги, наведено правовий висновок про те, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, не є додатковими вимогами у розумінні статті 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат. Стягнення трьох процентів річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову.

Отже, у справі № 922/4099/18 та у справі № 923/123/18 Верховний Суд не робив висновків про правильне або навпаки - неправильне застосування положень статей 612 613 ЦК України. Відповідно судові рішення у справах № 922/4099/18, № 923/123/18 та у справі, що переглядається, ухвалено у правовідносинах, які не є подібними, що унеможливлює їх порівняння.

Крім того, рішення попередніх судових інстанцій у справі № 923/123/18 взагалі було скасовано Верховним Судом повністю з передачею справи на новий розгляд, що не означає остаточного вирішення відповідної справи, а отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у такій справі та в судових рішеннях. Слід також зазначити, що за результатами нового розгляду справи фактично-доказова база в них може істотно змінитися, адже й сам новий розгляд став наслідком недостатнього дослідження в ній судами обставин і доказів у справі, а така зміна, у свою чергу, вплине на правові висновки в ній.

У справі № 910/17868/16, на постанову Верховного Суду від 17.04.2018 в якій міститься посилання у касаційній скарзі, розглядався спір за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» (далі - ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат») до Товариства з обмеженою відповідальністю «КТС ГРУП» (далі - ТОВ «КТС ГРУП») про стягнення 60 822,00 грн збитків і 17 784,00 грн штрафу на підставі статей 193 224 ГК України, статей 509 525 526 530 610 612 631 651 ЦК України. При цьому позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором на проектно-вишукувальні роботи від 03.10.2013 № 878/3-031013 у частині вчасного виконання підрядних робіт.

Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що господарські суди попередніх інстанцій, дослідивши обставини та оцінивши наявні у матеріалах справи докази, визнали недоведеною наявність правових підстав для стягнення з відповідача спірних збитків і неустойки. Господарські суди установили відсутність усіх складових цивільного правопорушення у діях відповідача, що є обов`язковою умовою для покладення на відповідача відповідальності у виді відшкодування збитків. Судами було установлено, що вини відповідача у несвоєчасному виконанні зобов`язань немає; неналежне виконання відповідачем умов спірного договору не є наслідком протиправних дій або його бездіяльності, оскільки у цьому випадку мало місце прострочення самого кредитора (позивача). Водночас господарськими судами не установлено причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою і збитками, що унеможливлює висновок про обґрунтованість позову.

У справі № 908/3074/16, на постанову Верховного Суду від 16.05.2018 в якій міститься посилання у касаційній скарзі, розглядався спір за позовом Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» про стягнення з ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат» 163 675 090,51 грн, з яких 81 689 888,01 грн - заборгованість за спожиту активну електричну енергію у листопаді - грудні 2014 року, 31 254 982, 85 грн - пеня, 4 502 120,67 грн - 3 % річних, 46 228 098,98 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат» на порушення умов договору № 76, укладеного 01.12.2012 між споживачем і постачальником електричної енергії, не оплатив спожиту електричну енергію, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню.

Верховний Суд, залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду про часткове задоволення позову, виходив з того, що апеляційний суд дійшов безпідставного висновку про те, що прострочення виконання зобов`язання за договором від 01.12.2012 № 76 відбулось у зв`язку з простроченням позивача (за період, вказаний апеляційним судом), адже апеляційним судом не було встановлено того, що позивач відмовлявся прийняти належне виконання, запропоноване відповідачем з оплати за спожиту електричну енергію за цей період та, що позивачем вчинялися дії, до застосування яких відповідач не міг виконати свого обов`язку зі сплати за спожиту електричну енергію, а отже, поза увагою апеляційного суду залишилося те, що в діях позивача відсутнє прострочення кредитора, про що йдеться в статті 613 ЦК України, на яку безпідставно послався апеляційний господарський суд, ухвалюючи постанову від 10.01.2018. За таких обставин постанова апеляційного господарського суду підлягає скасуванню. Верховний Суд наголосив на тому, що рішення місцевого господарського суду прийняте відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому його необхідно залишити в силі.

У постанові Верховного Суду від 30.10.2018 у справі № 910/2589/17 Міністерство інфраструктури України звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Акціонерного товариства «Догуш Іншаат ве Тіджарет А.Ш.» у дохід Державного бюджету України пені у розмірі 110 000 доларів США, що становить 2 880 108 грн, та про зобов`язання Державного територіально-галузевого об`єднання "Південно-Західна залізниця" вжити заходів для виконання Акціонерним товариствам умов договору підряду на виконання будівельних робіт від 14.11.2004 № ПЗ/ДН-6-0415.

З викладеного слідує, що правовідносини у справах, на які посилається скаржник, не є подібними правовідносинам у справі, що розглядається, оскільки предмети та підстави позовів у цих справах, відповідно і встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у цих справах. При цьому посилання судів на положення статей 612 613 ЦК України також не свідчить про подібність справ, адже у кожній з наведених справ суди виходили із конкретно встановлених обставин та наданих сторанами доказів. При цьому варто зауважити, що наведені скаржником постанови хоча і містять посилання на положення статей 612 613 ЦК України, проте не містять правового висновку щодо застосування цих норми права, тобто казуального тлумачення цих норми при касаційному розгляді справи.

Таким чином, наведена ТОВ «Агро Фонд» підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

5.4. Щодо касаційної скарги ТОВ «Торговий дім «Сокар Україна», то Верховний Суд виходить з такого.

5.5. Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, колегія суддів зазначає таке.

У касаційній скарзі ТОВ «Торговий дім «Сокар Україна» зазначило про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України).

Проте Верховний Суд вважає необґрунтованою наведену скаржником підставу касаційного оскарження судових рішень, оскільки ця процесуальна норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі зазначеного пункту скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

Однак у касаційній скарзі ТОВ «Торговий дім «Сокар Україна» не зазначило щодо якої саме норми права відсутній висновок Верховного Суду та не обґрунтувало необхідності формування висновку щодо застосування конкретних норм права у спірних правовідносинах; як свідчить зміст касаційної скарги, ТОВ «Торговий дім «Сокар Україна» не погоджуються із встановленими судами обставинами справи та оцінкою судом наявних у справі доказів, проте з огляду на визначені у статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції переоцінка доказів та встановлення знов обставин справи не належить до повноважень Верховного Суду.

Отже, зважаючи на викладене, підстава, передбачена у пункті 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилася.

5.6. Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, колегія суддів зазначає таке.

Як вбачається з матеріалів касаційної скарги, ТОВ «Торговий дім «Сокар Україна» конкретно не визначило норму, застосовуючи яку, апеляційним судом не враховано правових висновків Верховного Суду у зазначених скаржником постановах. Тоді як із загального змісту касаційної скарги вбачається, що скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій положень статті 595 ЦК України (обов`язки кредитора, який притримує річ у себе).

Проте щодо постанови Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 910/23003/16, то у вказаній справі предметом спору є вимоги ПрАТ «АПК-Інвест» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дахміра-Україна» про зобов`язання відповідача здійснити поставку товару за договором та стягнення штрафних санкцій у зв`язку з порушенням відповідачем строків поставки товару за цим договором, за зустрічним позовом - про визнання недійсним пункту 5.3 договору поставки, укладеного між сторонами, оскільки він суперечить положенням частин 2, 3 статті 549 ЦК України, статті 1, 3 Закону України «Про відповідальність за невиконання грошових зобов`язань» та стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат. Судовими рішеннями у справі № 910/23003/16 первісний і зустрічний позов задоволено частково. Постановою Верховного Суду судові рішення залишено без змін. У цій справі суди дійшли висновку, що сторони у договорі визначили відповідальність у вигляді неустойки від суми непоставленого товару, яка розраховується за кожний день прострочення поставки, тому суди дійшли правомірного висновку, що порушення постачальником зобов`язання з поставки є підставою для застосування до нього правових наслідків, встановлених договором у вигляді нарахування та стягнення неустойки відповідно до умов договору за весь час прострочення поставки товару.

У справі № 914/2668/17 (постанова Верховного Суду від 04.04.2019), на яку міститься посилання у касаційній скарзі, предметом позову була вимога покупця до постачальника про стягнення штрафних санкцій в сумі 148 544,19 грн за договором постачання та зобов`язання вчинити дії, а також зустрічні позовні вимоги про визнання недійсним договору поставки. У справі № 914/2668/17 Верховний Суд дійшов, зокрема, таких висновків: «Доводи скаржника в касаційній скарзі про те, що ним на підставі статті 594 ЦК України здійснено притримання товару внаслідок того, що покупець товару допустив несвоєчасну його оплату - Верховним Судом відхиляється, з огляду на порушену процедуру реалізації відповідачем такого права, вставлену статтею 595 ЦК України щодо необхідності негайного повідомлення про це боржника. Судами попередніх інстанцій факту повідомлення ПАТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" щодо притримання ТОВ Компанія "Західпроектінжбудсервіс" товару, у зв`язку з порушенням позивачем умов договору в частині оплати товару, не встановлено».

Зі змісту перелічених скаржником у касаційній скарзі судових рішень Суд убачає, що наведені в них висновки Верховного Суду стосуються застосування норм права у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.

Отже, Суд констатує, що доводи ТОВ «Торговий дім «Сокар Україна» про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 910/23003/16 та від 04.04.2019 у справі № 914/2668/17, не знайшли свого підтвердження, оскільки висновки в зазначених справах і у справі № 903/845/21, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично - доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

Усі інші доводи касаційної скарги (1) не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, передбаченими частиною 2 статті 287 ГПК України; (2) не доводять порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права; (3) направлені на переоцінку доказів та обставин справи, що були предметом розгляду та їм була надана належна правова оцінка, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, а тому відхиляються Судом (касаційний розгляд здійснюється в межах, передбачених статтею 300 ГПК України). Посилання на інші постанови Верховного Суду (зокрема, щодо стандартів доказування і права власності не землю) у справах № 910/18036/17, № 917/1307/18, № 902/761/18, № 917/2101/17) носять декларативний характер, ухвалені у справах з очевидно іншою нормативно-доказовою базою і також не свідчать про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Зважаючи на викладене, підстава, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилася.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.3. Взявши до уваги викладене, касаційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

7. Розподіл судових витрат

7.1. З огляду на висновок Верховного Суду про залишення касаційних скарг без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржників.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Сокар Україна» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Фонд» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Волинської області від 18.05.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.09.2022 у справі № 903/845/21 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ