ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2020 року

м. Київ

Справа № 903/927/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кролевець О.А. - головуючий, Губенко Н.М., Кондратова І.Д.,

за участю секретаря судового засідання - Черненка О.В.

за участю представників:

Позивача: Замлинський С.С.

Відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Телерадіокомпанія "АВЕРС" Відкритого акціонерного товариства "Корпорація "АВЕРС"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.05.2020

(головуючий - Олексюк Г.Є., судді Петухов М.Г., Маціщук А.В.)

та рішення Господарського суду Волинської області від 04.02.2020

(суддя Гарбар І.О.)

у справі №903/927/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фурніро"

до Дочірнього підприємства "Телерадіокомпанія "АВЕРС" Відкритого акціонерного товариства "Корпорація "АВЕРС"

про визнання інформації недостовірною та такою, що принижує ділову репутацію, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Фурніро" (далі - ТОВ "Фурніро") звернулось до Господарського суду Волинської області з позовом до Дочірнього підприємства "Телерадіокомпанія "АВЕРС" відкритого акціонерного товариства "Корпорація "АВЕРС" (далі - ДП "Телерадіокомпанія "АВЕРС") про визнання недостовірною, такою, що принижує ділову репутацію, інформацію про ТОВ "Фурніро" у вигляді фактичних тверджень: "це саме та фірма, яку підозрюють у незаконній вирубці та вивезенні лісу, чию незаконну діяльність викрили журналісти Аверсу", що була поширена ДП "Телерадіокомпанія "АВЕРС" 07.11.2019 у прямому ефірі телепрограмі "Новини на часі";

- зобов`язання ДП "Телерадіокомпанія "АВЕРС" спростувати недостовірну, що принижує ділову репутацію, інформацію про ТОВ "Фурніро" шляхом оприлюднення резолютивної частини ухваленого у справі судового рішення у прямому ефірі телепрограмі "Новини на часі" ТРК "Аверс" не пізніше місяця з дня набрання судовим рішенням законної сили. Резолютивна частина судового рішення має бути зачитана диктором у тій самій передачі і в той самий час ефіру, в якій була поширена недостовірна інформація. Редагування органом масової інформації тексту судового рішення або коментар до нього не допускаються.

- стягнення з ДП "Телерадіокомпанія "АВЕРС" на користь ТОВ "Фурніро" відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі 1,00 грн, а також понесених судових витрат.

2. Позов обґрунтовано тим, що 07.11.2019, у прямому ефірі, телепрограми "Новини на часі" ДП "Телерадіокомпанія "АВЕРС" поширено зазначену неправдиву інформацію, що не відповідає дійсності та принижує ділову репутацію позивача.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Волинської області від 04.02.2020, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.05.2020, позов задоволено.

4. Судові рішення мотивовано тим, що відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження поширеної, 07.11.2019 у прямому ефірі телепрограми "Новини на часі "ДП "Телерадіокомпанія "АВЕРС", інформації щодо позивача, зокрема, доказів відкриття кримінальних проваджень чи вироків судів стосовно службових осіб позивача (як і стосовно засновника), отже, така інформація є недостовірною, що об`єктивно принижує ділову репутацію позивача, а відтак підлягає спростуванню відповідачем.

5. Крім того, враховуючи положення ст. 23 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), а також те, що поширення відповідачем в прямому ефірі на телебаченні неправдивої інформації про позивача, яка в розумінні положень Кримінального кодексу України, сприймається і розцінюється як причетність позивача до кримінальної діяльності, завдано моральної шкоди позивачу, внаслідок приниження ділової репутації через дискредитацію способу ведення його господарської (підприємницької) діяльності, підрив довіри до діяльності підприємства, зниження престижу серед кола споживачів, у зв`язку з чим, об`єктивно, знижується вартість його нематеріальних активів, а тому, суди дійшли висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 1,00 грн є обґрунтованою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, ДП "Телерадіокомпанія "АВЕРС" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про відмову у позові.

7. Звертаючись із скаргою, скаржник зазначає про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, та посилаючись на пункт 2 частини 2 статті 287 ГПК України, вважає за необхідне у даній справі відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

8. Скаржник вважає невірним тлумачення судами попередніх інстанцій засад кримінального провадження, а також застосування положень статті 34 Конституції України, статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому, скаржник також зазначає про безпідставне посилання судів попередніх інстанцій на правову позицію Верховного Суду від 08.05.2019 у справі № 761/37180/17 та постанову Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 910/17819/17.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

9. Позивач надав до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в якому посилаючись на безпідставність доводів та вимог викладених у касаційній скарзі, просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

10. Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 07.11.2019 у прямому ефірі телепрограми "Новини на часі" ДП "Телерадіокомпанія "АВЕРС" щодо ТОВ "Фурніро" поширено інформацію, а саме: "це саме та фірма, яку підозрюють у незаконній вирубці та вивезенні лісу, чию незаконну діяльність викрили журналісти Аверсу", що підтверджується цифровим носієм - СD-R диском, із відеозаписом.

11. Позивач вважає поширену інформацію недостовірною, та такою, що об`єктивно принижує ділову репутацію позивача, а відтак вказана інформація має бути спростована.

Позиція Верховного Суду

12. Перевіривши повноту встановлення судами попередніх інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

13. Відповідно до ст. 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

14. За положеннями статті 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.

15. Згідно з статтею 1 Закону України "Про інформацію", приписи якої кореспондуються з частиною 1 статті 200 ЦК України, під інформацією розуміються будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, під документом - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі.

16. Відповідно до статті 5 Закону України "Про інформацію" кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

17. Частинами 1, 2 статті 7 Закону України "Про інформацію" визначено, що право на інформацію охороняється законом. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

18. Згідно із статтею 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім`я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

19. Частиною 4 статті 32 Конституції України передбачено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

20. За змістом частини першої статті 91 ЦК України право на спростування недостовірної інформації, передбачене статтею 277 ЦК України, належить не лише фізичним, але й юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, яка порушує право на ділову репутацію юридичної особи.

21. При цьому суди повинні враховувати такі відмінності: а) при спростуванні поширена інформація визнається недостовірною, а при реалізації права на відповідь - особа має право на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права без визнання її недостовірною; б) спростовує недостовірну інформацію особа, яка її поширила, а відповідь дає особа, стосовно якої поширено інформацію.

22. При розгляді справ зазначеної категорії необхідно враховувати, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

23. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

24. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

25. Негативною необхідно вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

26. Відповідно до частин 1, 2 статті 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

27. Тобто, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати.

28. Таким чином, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, необхідно визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

29. Так, судами встановлено, що інформація поширена 07.11.2019 у прямому ефірі телепрограми "Новини на часі" ДП "Телерадіокомпанія "АВЕРС", а саме: "це саме та фірма, яку підозрюють у незаконній вирубці та вивезенні лісу, чию незаконну діяльність викрили журналісти Аверсу", стосується саме ТОВ "Фурніро".

30. При цьому, проаналізувавши положення вищезазначеного законодавства судами встановлено, що вказана інформація не є оціночним судженням, а є негативною і недостовірною, оскільки судом не було встановлено будь якого процесуального статусу, передбаченого законодавством України, розглядати позивача як сторону або іншого учасника кримінального провадження.

31. Отже, оскільки поширена інформація є твердженням про факти, яких не існувало, які не були перевірені відповідачем та які не можуть бути підтверджені, оспорювана позивачем інформація підлягає спростуванню.

32. Відповідно до частини 7 статті 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

33. Згідно із статтею 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

34. Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

35. Частиною 1 статті 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

36. Згідно із статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

37. Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, врахувавши зміст поширеної відповідачами інформації щодо позивача в її системному зв`язку з фактичними обставинами справи, обґрунтовано відхиливши доводи відповідача про те, що спірна інформація стосується не ТОВ "Фурніро", а його засновника, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

38. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 910/10429/18.

39. Як вказувалось провадження у справі щодо перегляду судових рішень у справі було відкрито на підстав п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

40. При цьому, згідно з пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, - якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

41. Водночас, пунктом 5 частини 2 статті 290 ГПК України визначено, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

42. З врахуванням зазначеного суд касаційної інстанції зауважує, що в касаційній скарзі скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень ст. 34 Конституції України та ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі-Конвенція), при цьому, скаржник вказує на безпідставність посилання судів попередніх інстанцій на правові висновки у постановах Верховного Суду від 08.05.2019 у справі 761/37180/17 та від 28.11.2018 у справі № 910/17819/17 та вважає за необхідне у цій справі відступити від застосування норми права у подібних правовідносинах викладених у постановах Верховного Суду.

43. Проте Верховний Суд вважає такий зміст доводів касаційної скарги суперечливим, оскільки зі змісту доводів не вбачається аргументів у яких скаржник вмотивовано, однозначно обґрунтовує необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права викладеного у конкретній постанові Верховного Суду, тоді як, саме такий процесуальний обов`язок пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України покладено на заявників касаційних скарг, які обґрунтовують свою скаргу закріпленою в ньому підставою.

44. Разом з цим, доводи скаржника щодо неправильного застосування судами положень ст. 34 Конституції України та ст. 10 Конвенції, з посиланням на те, що свою професійну діяльність відповідач здійснює, в тому числі і на підставі вказаних положень законодавства, суд касаційної інстанції відхиляє з огляду на таке.

45. Згідно зі статтею 10 Конвенції і частинами другою та третьою статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

46. Відповідно до статті 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

47. Згідно частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе і членів сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням і поширенням такої недостовірної інформації.

48. При цьому, частиною першою статті 68 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

49. Отже, суд касаційної інстанції зауважує керуючись вказаними положеннями ст. 34 Конституції України та ст. 10 Конвенції необхідно дотримуватись балансу між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

50. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 398/4136/15-ц, і Верховний Суд не вбачає підстав відступати від вказаного висновку.

51. Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

52. Враховуючи наведені положення законодавства та обставини, установлені судами, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів зазначає, що судові рішення у справі прийнято із додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для їх скасування, отже, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

53. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

54. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 309 ГПК України).

55. Отже, колегія суддів вважає, що обґрунтованих доводів щодо неправильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права касаційна скарга не містить, доводи скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову, а тому визначені законом підстави для зміни або скасування оскаржуваних рішень відсутні.

Розподіл судових витрат

56. Оскільки підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.

Ураховуючи наведене та керуючись ст.ст. 129 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Телерадіокомпанія "АВЕРС" Відкритого акціонерного товариства "Корпорація "АВЕРС" залишити без задоволення.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.05.2020 та рішення Господарського суду Волинської області від 04.02.2020 у справі № 903/927/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.А. Кролевець

Судді Н.М. Губенко

І.Д. Кондратова