ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 904/1486/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Зуєва В. А.,

секретар судового засідання: Мартинюк М. О..,

за участю представників сторін:

позивача - Донця С. О. - адвоката (в режимі відеоконференції),

відповідача 1 - не з`явиился,

відповідача 2 - не з`явилися,

відповідача 3 - не з`явилися,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства "Самара"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.09.2019 (судді: Кощеєв І. М. - головуючий, Подобед І. М., Орєшкіна Е. В.) і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.07.2019 (суддя Бєлік В. Г.) у справі

за позовом Фермерського господарства "Самара"

до 1) Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, 2) Новомосковської районної державної адміністрації, 3) Вільненської сільської ради,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Новомосковської районної ради,

про визнання права постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер: 1223281500:01:009:0001 та земельною ділянкою кадастровий номер: 1223281500:01:009:0002,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Фермерське господарство "Самара" (далі - ФГ "Самара") звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (далі - Держгеокадастр), Новомосковської районної державної адміністрації (далі - Новомосковська РДА), Вільненської сільської ради, в якій просило визнати за ФГ "Самара" право постійного користування земельними ділянками кадастровий номер: 1223281500:01:009:0001 та кадастровий номер: 1223281500:01:009:0002, які розташовані на землях Вільненської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області (далі - земельні ділянки).

1.2. Обґрунтовуючи позовну заяву, позивач зазначав, що ОСОБА_1 , який був засновником фермерського господарства, земельні ділянки були виділені для ведення фермерського господарства рішенням Новомосковської районної Ради народних депутатів. В подальшому ОСОБА_1 зазначені земельні ділянки були надані у постійне користування, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею серії ДП Нв 000148. У 2001 році ОСОБА_1 змінив назву фермерського господарства - на ФГ "Самара". Позивач зазначав, що після смерті ОСОБА_1 рішенням суду засновником ФГ "Самара" визнано сина ОСОБА_1 - ОСОБА_2 . Позивач стверджував, що внаслідок того, що державний акт на право постійного користування землею був виданий громадянину ОСОБА_1 , а не фермерському господарству, засновник господарства позбавлений можливості одержати новий документ зразка 1996 (99) року, що посвідчує факт постійного користування земельними ділянками за ФГ "Самара".

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 02.07.2019 у задоволенні позовних вимог ФГ "Самара" до Держгеокадастру, Новомосковської РДА та Вільненської сільської ради про визнання права постійного користування земельними ділянками кадастровий номер: 1223281500:01:009:0001 та кадастровий номер: 1223281500:01:009:0002, які розташовані на землях Вільненської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, відмовлено у повному обсязі.

2.2. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12.09.2019 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.07.2019 залишено без змін, апеляційну скаргу ФГ "Самара" залишено без задоволення.

2.3. Судові рішення ухвалені з посиланням на частини 1, 2 статті 92 Земельного кодексу України, статті 116 118 123 125 126 131 Земельного кодексу України, статтю 1225 Цивільного кодексу України, статті 12, 23, 19, 20 Закону України "Про фермерське господарство". Суди виходили з того, що право користування земельною ділянкою, яке виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право. Крім того зазначили, що між власником спірних земельних ділянок не укладалися договори, положеннями яких передбачалася можливість передачі в порядку спадкування права користування чужими земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис). За вказаних обставин, дійшли висновків про відсутність правових підстав для визнання за позивачем як за юридичною особою права користування земельною ділянкою.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12.09.2019 та рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 02.07.2019, ФГ "Самара" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.09.2019 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.07.2019 в повному обсязі, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

3.2. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошує, що на час оформлення земельних ділянок позивач мав назву Фермерське господарство "Самара" Саєнко Михайло Михайлович" і всі документи із землеустрою підписані представником юридичної особи із зазначенням голови фермерського господарства. На думку скаржника, суди не надали правову оцінку законодавству, що діяло під час виникнення правовідносин з оформлення спірних земельних ділянок. Зазначає, що суди не взяли до уваги правові позиції Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні у справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04), щодо земель, які були надані фізичним особам для створення фермерського господарства, а саме те, що відповідні землі надані фермерському господарству. Крім того скаржник стверджує, що суди не взяли до уваги висновки, викладені у постанові Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.08.2012 у справі № 2а/0470/4313/13.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу Новомосковська РДА просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а справу повернути на новий розгляд. Зазначає, що земельні ділянки відповідно до відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно з 22.05.2017 зареєстровані за Новомосковською РДА на підставі рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.11.2017 у справі № 183/623/17. На думку Новомосковської РДА, право постійного користування спірними земельними ділянками за ФГ "Самара" припинилося, натомість ФГ "Самара" продовжує користуватися земельними ділянками. У зв`язку з цим за фактом самовільного зайняття земельної ділянки відкрито кримінальне провадження № 12020040350000983 за статтею 197-1 частина 2 Кримінального кодексу України.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарськими судами попередніх інстанцій установлено, що 18.04.1991 виконавчий комітет Новомосковської районної ради народних депутатів прийняв рішення № 148 "Про реєстрацію фермерського господарства ОСОБА_1 ", яким вирішив зареєструвати фермерське господарство ОСОБА_1

18.04.1991 виконавчий комітет Новомосковської районної ради народних депутатів зареєстрував Статут Фермерського господарства ОСОБА_1 , який є засновником і головою фермерського господарства.

4.2. 31.05.1991 Новомосковська районна рада народних депутатів прийняла рішення № 5/4 "Про виділення земельних ділянок", яким ОСОБА_1 виділила земельні ділянки для ведення фермерського господарства громадянам, зокрема, ОСОБА_1 .

4.3. Згідно зі свідоцтвом № 21939299 (код) про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності від 16.04.1994, Фермерське господарство Саєнко Михайла Михайловича змінило назву на Фермерське господарство "Самара" ОСОБА_1 .

4.4. 31.05.1996 Новомосковська районна рада народних депутатів видала ОСОБА_1 державний акт серії ДП Нв № 000148 на право постійного користування землею площею 34,3 га, розташованої на території Вільненської сільської Ради народних депутатів. Землю надано для ведення фермерського господарства на підставі рішення Новомосковської районної Ради народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської області № 7-8/ХХП.

4.5. 29.07.1996 рішенням Новомосковської районної ради № 8-17/ХХІІІ ОСОБА_1 виділено в постійне користування земельну ділянку для створення селянських (фермерських) господарств в розмірі 18,69 га на території радгоспу "Вільненський", про що внесено відповідний запис до державного акта серії ДП Нв №000148 на право постійного користування землею, шляхом видачі нового акта від 29.07.1996.

4.6. Згідно зі статутом в новій редакції від 24.01.2001, фермерське господарство змінило назву на ФГ "Самара".

4.7. Згідно зі свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

4.8. 24.01.2011 ФГ "Самара" було надано витяг із форми 6-зем, який підписаний начальником відділу Держкомзему у Новомосковському районі Красновим В.С., про наявність у ФГ "Самара" у користуванні земельних ділянок площею 52,99 га.

4.9. Прокурор Новомосковської міжрайонної прокуратури Дніпропетровської області вніс протест на даний витяг та зазначив, що вказаний витяг є незаконним, оскільки за ФГ "Самара" станом на момент видачі витягу не зареєстровано жодних прав на земельні ділянки на території Вільненської сільської ради Новомосковського району за межами населеного пункту.

4.10. Начальник відділу Держкомзему у Новомосковському районі розглянув та задовольнив протест на витяг, який скасував. На підставі вказаного витягу 19.11.2011 Новомосковська об`єднана податкова інспекція Дніпропетровської обласної державної податкової служби (далі - Новомосковська ОДПІ) видала позивачу довідку № 23601/10/15-348 про надання статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку, а протест прокуратури про її скасування був відхилений.

4.11. Прокурор звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати незаконними дії Новомосковської ОДПІ щодо відхилення протесту Новомосковського міжрайонного прокурора на довідку № 23601/10/15-348 від 09.11.2011 про надання статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку ФГ "Самара"; визнати незаконними дії Новомосковської ОДПІ щодо надання у 2011 році статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку ФГ "Самара"; скасувати довідку Новомосковської ОДПІ № 23601/10/15-348 від 09.11.2011 про надання статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку ФГ "Самара".

4.12. Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.08.2012 у справі № 2а/0470/4313/12 у задоволенні адміністративного позову прокурора було відмовлено. Судове рішення мотивоване тим, що у ФГ "Самара" на момент отримання статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку на 2011 рік у користуванні перебувало 50 га сільськогосподарських угідь, які є об`єктом оподаткування, оскільки спірні земельні ділянки використовувались не гр. ОСОБА_1 , а ФГ "Самара" як юридичною особою.

4.13. Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06.03.2014 у справі № 183/8718/13-ц визнано за ОСОБА_2 право засновника ФГ "Самара" в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_1

4.14. Спір виник у зв`язку з тим, що згідно з інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10.04.2019 власником спірних земельних ділянок є Новомосковська РДА, тому, на думку позивача, у нього відсутня реальна можливість одержати новий документ зразка 1996(99) року, що посвідчує факт постійного користування землею фермерським господарством, а визнання за позивачем у судовому порядку права постійного користування, за твердженням позивача, надасть йому можливість звернутися до державного реєстратора речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень з заявою про реєстрацію права користування земельними ділянками площею 34,3 га і 18,69 га за ФГ "Самара".

5. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

5.1. 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

5.2. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.11.2019 (у складі колегії суддів: Багай Н. О. - доповідач, Дроботова Т. Б., Зуєв В. А.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФГ "Самара" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.09.2019 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.07.2019 та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні 05.12.2019.

Згідно з ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.12.2019 зупинено провадження у справі № 904/1486/19 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 922/989/18.

Великою палатою Верховного Суду 23.06.2019 ухвалено постанову у справі № 922/989/18, яка була оприлюднена 20.07.2020.

12.08.2020 від Фермерського господарства "Самара" надійшло клопотання про поновлення провадження у справі № 904/1486/19.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.08.2020 (у складі колегії суддів: Багай Н. О. - доповідач, Дроботова Т. Б., Зуєв В. А.) поновлено касаційне провадження за касаційною скаргою ФГ "Самара" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.09.2019 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.07.2019 та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні 03.09.2020.

5.3. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і заперечення не неї, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга може бути задоволена частково з таких підстав.

5.4. Предметом позову у цій справі є вимоги позивача про визнання права постійного користування земельними ділянками за ФГ "Самара".

5.5. Згідно з частиною 1 статті 51 Земельного кодексу Української РСР (у редакції Закону від 13.03.1991, на момент створення ФГ Саєнко М. М., яке у подальшому змінило назву на ФГ "Самара") громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Відповідно до положення статті 6 Земельного кодексу Української РСР (у редакції Закону від 13.03.1991, на момент виділення земельної ділянки у розмірі 34,3 га ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства), у довічне успадковуване володіння земля надавалася громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського господарства).

У 1992 році в Україні відбулася земельна реформа, в результаті якої Земельним кодексом України у редакції від 13.03.1992 не передбачалося такого виду права як довічне успадковуване володіння земельною ділянкою.

Відповідно до пункту 8 Постанови Верховної Ради України від 13.03.1992 № 2200 "Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі" громадяни, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до Земельного кодексу України.

Зокрема, статтею 23 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 05.05.1993, на момент оформлення земельних ділянок ОСОБА_1 ) передбачалося, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Подібний правовий висновок щодо правового режиму земельних ділянок, виділених громадянам України у 90-х роках для ведення селянського (фермерського) господарства, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18.

5.6. Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) створюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 (провадження № 14-385цс19).

Таким чином, на момент надання та оформлення земельних ділянок ОСОБА_1 (1996 рік), земельні ділянки на праві постійного користування надавалися ОСОБА_1 не як громадянину, а як спеціальному суб`єкту - голові створеного фермерського господарства.

5.7. Верховний Суд України, застосовуючи положення статей 9, 11, 14, 16, 17, 18 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" № 2009-XII, який був чинним до 29.07.2003, та статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" № 937-IV, який набрав чинності 29.07.2003, вважав, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась (ухвали Верховного Суду України від 24.10.2007 у справі № 6-20859св07, від 10.10.2007 у справі № 6-14879св07, від 30.01.2008 у справі № 6-20275св07).

5.8. Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 704/29/17-ц, 16 січня 2019 року у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 628/776/18).

5.9. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 зазначила, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).

5.10. Отже, з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства та набуття ним прав юридичної особи таке господарство набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. При цьому, право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві, зокрема, статтею 141 Земельного кодексу України.

5.11. Відповідно до статті 141 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 15.01.2009, на момент смерті голови СФГ "Самара" ОСОБА_1 ) підставами припинення права користування земельною ділянкою були: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Отже, підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство).

5.12. У земельному законодавстві (як чинному на момент створення ФГ "Самара", так і дотепер) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою як смерть громадянина - засновника фермерського господарства (ФГ) відсутня.

5.13. Правове становище ФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

5.14. Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення ФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття ФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення ФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, є припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

Звідси, у разі смерті громадянина - засновника ФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

Аналогічна правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18.

5.15. Отже, набуті ОСОБА_1 спірні земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства зберігаються за ФГ "Самара" до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку, оскільки ФГ "Самара" набуло як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання спірних земельних ділянок.

5.16. Натомість суди, помилково посилаючись на статті 2, 5, 7, 23, 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", статті 22 116 Земельного кодексу України, частину 3 статті 407 Цивільного кодексу України, дійшли висновків, що право користування земельною ділянкою, яке виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

При цьому суди послалися на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 23.11.2016 у справі № 657/731/14-ц і від 05.10.2016 у справі № 6-2329цс16, від 18.03.2019 у справі № 922/3312/17, від 11.06.2019 у справі № 912/3219/17 (які на момент розгляду справи у Верховному Суді є неактуальними згідно з постановою від 23.06.2020 у справі № 922/989/18) і, зважаючи на них, помилково зазначили про неможливість належності ФГ "Самара" на праві постійного користування земельних ділянок, переданих у постійне користування громадянину ОСОБА_1 , на підставі відповідного рішення місцевих органів влади згідно з державним актом на право постійного користування землею.

5.17. Окремо слід зазначити, що ФГ "Самара" звернулося з позовом до Держгеокадастру, Новомосковської РДА, Вільненської сільської ради про визнання права постійного користування земельними ділянками, які розташовані на землях Вільненської сільської ради, на підставі державного акта на право постійного користування землею.

5.18. За змістом статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і в разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

У статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 923/364/19, від 16.06.2020 у справі № 904/1221/19.

5.19. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц, від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17.

5.20. За змістом частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Тому суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

5.21. Під час вирішення цього спору суди попередніх інстанцій зазначили, що підрозділ органу місцевого самоврядування відмовив позивачеві у внесенні відомостей до державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо права постійного користування позивачем земельними ділянками з тих підстав, що вона надана у постійне користування фізичній особі, а не позивачу, як юридичній особі.

З огляду на положення частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, пункту "а" частини 3 статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав.

Водночас, позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права. Зокрема, визнання права можливе у разі виникнення спору щодо його належності між особою, яка вважає право порушеним, та іншою особою, яка претендує на відповідний титул. Такий спосіб захисту прав може бути застосований за наявності спору про право.

5.22. Проте, у цій справі суди попередніх інстанцій зазначили лише про наявність заперечень, які стосуються процедури оформлення спірних земельних ділянок, при цьому не встановили чи були порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси позивача, чи мав місце факт порушення прав позивача щодо постійного користування спірною земельною ділянкою з боку відповідачів. Отже, суди не оцінили належність обраного позивачем способу захисту і дійшли передчасних висновків про відмову у задоволенні позову з підстав відсутності у позивача державного акта на право користування земельними ділянками і смерті особи, на ім`я якої було видано державний акт.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судові рішення у справі № 904/1486/19 зазначеним положенням не відповідають.

6.2. У частині 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 300 цього Кодексу суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.3. За змістом пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною 3 статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

6.4. За наведених обставин колегія суддів вважає висновок судів попередніх інстанцій передчасним, зробленими без урахування вимог статей 2 4 236 Господарського процесуального кодексу України, частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, пункту "а" частини 3 статті 152 Земельного кодексу України, тому рішення і постанову належить скасувати, а справу - передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду необхідно урахувати викладене, оцінити належність та ефективність позовних вимог позивача, установити фактичні обставини порушення, невизнання прав позивача, надати належну оцінку всім доводам учасників справи з урахуванням правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, та встановити обставини щодо наявності або, навпаки, відсутності підстав для задоволення позову.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Фермерського господарства "Самара" задовольнити частково.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.09.2019 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.07.2019 у справі № 904/1486/19 скасувати, справу передати на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

В. А. Зуєв