ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2022 року

м. Київ

cправа № 904/1760/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.02.2022 (головуючий Дармін М.О., судді: Березкіна О.В. і Іванов О.Г.)

у справі № 904/1760/21

за позовом акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" (далі - Позивач)

до ОСОБА_1 (далі - Відповідач)

про стягнення вартості необлікованої електричної енергії у розмірі 102 208,08 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Відповідача про стягнення 102 208,08 грн за необліковану електроенергію.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що працівниками Позивача було виявлено порушення Відповідачем Правил роздрібного ринку електричної енергії (далі - ПРРЕЕ), а саме фіксація індикатором впливу фізичного поля, схематично вмонтованого у лічильник № 0130938, внаслідок чого спожита електрична енергія недораховується, і такі порушення були зафіксовані в акті про порушення ПРРЕЕ від 15.10.2020 № 028485.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 09.08.2021 позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 102 208,08 грн вартості недоврахованої електроенергії.

Рішення суду першої інстанції мотивоване доведеністю та обґрунтованістю позовних вимог.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 01.02.2022 рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.08.2021 скасовано та ухвалено нове рішення, яким провадження у справі закрито.

Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що:

- на час подання позовної заяви Відповідач втратив статус фізичної особи-підприємця, а тому позов не підлягав розгляду за правилами господарського судочинства;

- відповідач станом на дату складання акта про порушення від 15.10.2020 № 028435 втратив статус фізичної особи-підприємця, провадження у справі підлягає закриттю.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Позивач звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та на те, що апеляційним судом при ухваленні оскаржуваної постанови не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду, які прийняті в інших справах у подібних правовідносинах, просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що скарга стосується питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики через те, що судом апеляційної інстанції ухвалено оскаржуване судове рішення, що не відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18 щодо застосування статей 51 52 598-609 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 202-208 Господарського кодексу України (далі - ГК України), частини восьмої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" та статей 4 20 45 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Від Відповідача відзив на касаційну скаргу не надходив.

Перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ним обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржувану постанову, виходив з того, що відповідно до частини першої статті 52 ГПК України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.

Стосовно фізичних осіб-підприємців, що є сторонами у справах, таке правонаступництво було можливе за одночасної наявності двох умов: відповідні правонаступники мали аналогічний правовий статус (зокрема, фізичних осіб-підприємців); цей статус існував у них на момент вирішення господарським судом питання про правонаступництво. Можливість виникнення правонаступництва в майбутньому не бралася господарським судом до уваги.

Згідно із статтею 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Частиною сьомою статті 4 Закону України ?Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань? передбачено, що фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до відповідного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Відповідно до статті 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Отже, у разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою як її права, так і обов`язки за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що фізична особа, яка мала статус суб`єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратила його, до 15.12.2017 не могла бути стороною у господарському процесі, якщо для цього не було визначених підстав. З часу державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи спори за її участю, зокрема пов`язані з підприємницькою діяльністю, що здійснювалася нею раніше, слід було розглядати за правилами цивільного судочинства, за винятком випадків, коли провадження у відповідних справах були відкриті у господарському суді до настання таких обставин. Крім того, у разі припинення провадження у господарській справі на підставі пункту 6 частини першої статті 80 ГПК України у редакції, чинній до 15.12.2017, спори за участю фізичної особи, яка припинила підприємницьку діяльність, мали розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Вказане узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постановах від 14.03.2018 у справі № 593/793/14-ц та від 05.06.2018 у справі № 338/180/17.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Відповідач втратив статус підприємця 06.09.2019.

Позивач звернувся з позовними вимогами до Відповідача 26.02.2021, про що свідчить відтиск штампу вхідної кореспонденції господарського суду Дніпропетровської області на першому аркуші позовної заяви.

Тобто на час подання позовної заяви Відповідач втратив статус фізичної особи-підприємця, а тому апеляційний суд дійшов висновку, що позов не підлягав розгляду за правилами господарського судочинства.

Оскільки Відповідач станом на дату складання акта про порушення від 15.10.2020 № 028435 втратив статус фізичної особи-підприємця, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі.

Однак, суд касаційної інстанції не може погодитись з такими висновками суду апеляційної інстанції, оскільки апеляційний суд, посилаючись на те, що фізична особа, яка мала статус суб`єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратила його, до 15.12.2017 не могла бути стороною у господарському процесі, якщо для цього не було визначених підстав; з часу державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи спори за її участю, зокрема пов`язані з підприємницькою діяльністю, що здійснювалася нею раніше, слід було розглядати за правилами цивільного судочинства, за винятком випадків, коли провадження у відповідних справах були відкриті у господарському суді до настання таких обставин; крім того, у разі припинення провадження у господарській справі на підставі пункту 6 частини першої статті 80 ГПК України у редакції, чинній до 15.12.2017, спори за участю фізичної особи, яка припинила підприємницьку діяльність, мали розглядатися за правилами цивільного судочинства (вказане узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постановах від 14.03.2018 у справі № 593/793/14-ц та від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), - залишив поза увагою, що вказане стосується норм ГПК України у редакції, чинній до 15.12.2017, при цьому провадження у даній справі № 904/1760/21 відкрито після 15.12.2017, тобто на неї поширюються вимоги ГПК України у редакції, чинній після 15.12.2017; крім того, самим же апеляційним судом встановлено, що Відповідач втратив статус підприємця 06.09.2019.

Також Суд звертає увагу на те, що апеляційним судом при ухваленні оскаржуваної постанови не враховано, що поняття ?суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

Згідно із статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (наприклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Наведена норма підлягає застосуванню, якщо предмет спору чи суб`єктний склад його учасників не охоплюється юрисдикцією господарських судів, або коли право чи інтерес не підлягають судовому захисту.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18, зокрема, на яку посилався скаржник у касаційній скарзі.

Тобто суду апеляційної інстанції у даній справі № 904/1760/21 необхідно було встановити наявність/відсутність між сторонами саме господарських правовідносин, що має суттєве значення для розгляду даної справи, оскільки ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Позивача слід задовольнити частково, а оскаржувану постанову скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції необхідно врахувати викладене у цій постанові, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об`єктивного встановлення обставин справи, прав і обов`язків сторін, перевірити вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні, ухваленому за результатами судового розгляду.

Оскільки постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд, то розподіл судових витрат у справі, у тому числі й судового збору, сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарг, здійснює господарський суд, який ухвалює рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 129 300 308 310 315 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" задовольнити частково.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.02.2022 у справі № 904/1760/21 скасувати.

3. Справу № 904/1760/21 передати на новий розгляд до Центрального апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя В. Селіваненко