ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 904/2618/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомагістраль 2016» та Департаменту благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради

на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 19.06.2024 (суддя Красота О. І.) та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.09.2024 (Кощеєв І. М., Дармін М. О., Чус О. В.) у справі

за заявою заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради

до 1) Департаменту благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомагістраль 2016»

про забезпечення позову до подачі позовної заяви,

1. Короткий зміст судових рішень

1.1. Заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області із заявою про забезпечення до подачі позову Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до Департаменту благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомагістраль 2016» (далі - ТОВ «Автомагістраль 2016») про визнання недійсним договору про надання послуг № 18/03-1 від 18.03.2024, шляхом заборони:

- Головному управлінню Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області здійснювати будь-які розрахункові операції за рахунком (рахунками) Департаменту благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради, пов`язані з виконанням умов договору про закупівлю послуг № 18/03-1 від 18.03.2024, укладеного між Департаментом благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради та ТОВ «Автомагістраль 2016»;

- Департаменту благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради здійснювати платежі за договором про закупівлю послуг № 18/03-1 від 18.03.2024, укладеним із ТОВ «Автомагістраль 2016»;

- ТОВ «Автомагістраль 2016» надавати послуги за договором про закупівлю послуг № 18/03-1 від 18.03.2024, укладеним із Департаментом благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради.

Заява обґрунтована тим, що під час проведення процедури відкритих торгів із закупівлі послуг з благоустрою населених пунктів-послуги з поточного ремонту автошляхів у м. Дніпро Департаментом благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автомагістраль 2016» (Виконавець) допущено порушення законодавства у сфері публічних закупівель, що підтверджується висновком Східного офісу Держаудитслужби про результати моніторингу процедури закупівлі № UA-2024-02-19-012478-a від 30.05.2024. При цьому, Департамент благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради не відхилив тендерну пропозицію Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомагістраль 2016», натомість визнав його переможцем процедури закупівлі та уклав Договір про надання послуг № 18/03-1 від 18.03.2024 (далі - Договір) на суму 362 542 211,71 грн. Прокурор зазначає, що наявність висновку Східного офісу Держаудитслужби про виявлені порушення законодавства у сфері публічних закупівель та вимог уповноваженого органу про розірвання укладеного Договору не зупиняє виконання сторонами договірних зобов`язань, тому заява про забезпечення позову є єдиним ефективним процесуальним засобом з метою недопущення порушення інтересів держави та витрачення бюджетних коштів. Закупівля послуг з порушенням законодавства у сфері публічних закупівель в умовах воєнного стану не відповідає інтересам держави і територіальної громади щодо прозорого та ефективного використання бюджетних коштів. Наслідком допущених Замовником порушень при здійсненні процедури закупівлі є очевидна загроза незаконного витрачання бюджетних коштів у розмірі понад 200 млн. грн., а також унеможливлення досягнення мети, визначеної Законом України «Про публічні закупівлі», - забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції. Наразі за укладеним Договором вже сплачено бюджетних коштів на суму понад 150 млн. грн. та є очевидний і обґрунтований ризик виконання сторонами умов Договору та сплати решти бюджетних коштів.

1.2. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 19.06.2024 у справі № 904/2618/24, залишеною без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду, заяву про забезпечення позову задоволено.

Рішення судів аргументовані тим, що такі заходи забезпечення позову є адекватними по відношенню до позовних вимог, на забезпечення яких вони вживаються, та не матимуть наслідком припинення господарської діяльності ТОВ «Автомагістраль 2016» та втручання у господарську діяльність відповідачів, оскільки такі заходи мають тимчасовий характер та стосуються виключно заборони виконання зобов`язання відповідачами за спірним у цій справі договором до вирішення спору по суті.

Заборона вжиття заходів забезпечення позову, не порушує положення частини дванадцятої статті 137 ГПК України. При цьому, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 06.12.2023 у справі № 916/3414/23 дійшов висновку про можливість забезпечення позову прокурора шляхом заборони здійснювати платежі за укладеним договором, а також здійснювати надання послуг за ним.

Крім того, недотримання розпорядником чи одержувачем бюджетних коштів обмежень, які введені законодавчими та іншими нормативно-правовими актами, зокрема статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», є підставою для відмови з боку органів Казначейства у реєстрації зобов`язань та фінансових зобов`язань, оскільки утворює склад бюджетного правопорушення, передбаченого пунктами 21 та 40 частини першої статті 116 Бюджетного кодексу України. Тож у такому випадку органи Казначейства мають право застосувати заходи впливу, у тому числі у вигляді прийняття розпорядження про зупинення операцій з бюджетними коштами.

2. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

2.1. ТОВ «Автомагістраль 2016» та Департамент благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради звернулися із касаційними скаргами, в яких просять рішення судів скасувати і відмовити у задоволенні заяви Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради про забезпечення позову до подачі позовної заяви.

2.2. ТОВ «Автомагістраль 2016» зазначає, що прокурор не надав суду належних та допустимих доказів існування обставин, які в розумінні статей 136 137 ГПК України можуть бути підставами для вжиття заходів забезпечення позову у даній справі. Забезпечення позову шляхом заборони відповідачам проводити (здійснювати) будь-які фінансові операції та будь-які роботи (дії) за договором фактично має ознаки вирішення спору по суті, що є недопустимим у розумінні приписів статті 137 Господарського процесуального кодексу України. Застосування того заходу забезпечення позову, як заборона відповідачу-1 проводити будь-які фінансові операції за сплати коштів за укладеним договором, а відповідачу-2 проводити будь-які роботи за вказаним договором призводить до блокування господарської діяльності відповідачів

2.3. Департамент благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради стверджує, що вжиті заходи забезпечення позову не є співмірними по відношенню до позовних вимог, на забезпечення яких вони вживаються, оскільки підставами заявлення позовних вимог є порушення процедури закупівлі передбаченої Законом України «Про публічні закупівлі». Заборона Головному управлінню Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, яке не є учасником справи, здійснювати розрахункові операції за рахунками Департаменту є втручанням в діяльність вказаних органів, оскільки проведення розрахунково-касового обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів є одним із основних завдань Казначейства. Застосування заходів впливу з боку Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області у вигляді прийняття розпорядження про зупинення операцій з бюджетними коштами, на які посилається прокурор у поданій заяві, є дискреційними повноваженнями вказаних органів та не належать до компетенції господарського суду в межах розгляду заяви про забезпечення позову.

3. Розгляд касаційних скарг та позиція Верховного Суду

3.1. За змістом статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

3.2. Здійснивши розгляд касаційних скарг у письмовому провадженні, дослідивши наведені у ній доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню з огляду на таке.

3.3. Розгляд касаційного провадження у справі № 904/2618/24, зупинявся до закінчення перегляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 916/4954/23 і колегія суддів враховує висновки, викладені у постанові від 17.01.2025 у вказаній справі на підстав частини четвертої статі 300 ГПК України.

Щодо заяви про забезпечення позову в частині заборони Головному управлінню Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області здійснювати будь-які розрахункові операції за рахунком (рахунками) Департаменту благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради, пов`язані з виконанням умов договору про закупівлю послуг № 18/03-1 від 18.03.2024, укладеного між Департаментом благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради та ТОВ «Автомагістраль 2016», колегія суддів звертає увагу на таке.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову унормовані у статті 136 ГПК України, згідно з положеннями частини 1 якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 137 цього Кодексу заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (частина 2 статті 136 ГПК України).

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Відповідно до пунктів 2, 4 частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується: забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 18.06.2020 №5-р(II)/2020 принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori); «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali); «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Згідно з частиною другою статті 7 Закону України «Про публічні закупівлі» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, вживає таких заходів:

1) до здійснення оплати за договором про закупівлю перевіряє наявність річного плану, договору про закупівлю та звіту про результати проведення закупівлі з використанням електронної системи закупівель, що підтверджують проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та за результатами якої укладено договір про закупівлю;

2) не допускає здійснення платежів із рахунка замовника згідно з узятим фінансовим зобов`язанням за договором про закупівлю у випадках: відсутності або невідповідності встановленим законодавством вимогам необхідних документів, передбачених пунктом 1 цієї частини; відміни процедури закупівлі/спрощеної закупівлі; набрання законної сили рішенням суду про визнання результатів процедури закупівлі/спрощеної закупівлі недійсною та/або договору про закупівлю нікчемним; оскарження відповідно до статті 18 цього Закону на період призупинення процедури закупівлі; наявності відповідного рішення органу оскарження відповідно до статті 18 цього Закону.

Частиною четвертою статті 3 Закону України «Про публічні закупівлі» (в новій редакції, чинній з 19.04.2020) передбачено, що відносини, пов`язані із сферою публічних закупівель, регулюються виключно цим Законом і не можуть регулюватися іншими законами, крім випадків, встановлених цим Законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законом про внесення змін до цього Закону. Якщо для реалізації положень поданого проєкту закону про внесення змін до цього Закону необхідні законодавчі зміни до інших законодавчих актів, такі зміни викладаються в розділі «Прикінцеві положення» (перехідні положення) проєкту закону про внесення змін до цього Закону.

Визначаючи співвідношення між загальною та спеціальною нормою, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.02.2023 у справі №910/18214/19 звернула увагу на те, що спеціальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у певних випадках, визначених такою нормою, а загальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у всіх випадках, крім тих, на які поширюється гіпотеза спеціальної норми. Тому загальна та спеціальна норми не суперечать одна одній, а встановлюють системне законодавче регулювання.

Таким чином, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду спеціальна норма не суперечить загальній нормі та не скасовує її, а лише встановлює певні винятки із загальної норми. Тому спеціальна норма застосовується лише до тих відносин, щодо яких вона встановлює спеціальне правило (відмінне від загального). У решті, тобто у відносинах, які не охоплені спеціальною нормою, підлягає застосуванню загальна норма.

Виходячи з наведеного вище співвідношення загальних і спеціальних норм, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 17.01.2025 у справі №916/4954/23, наголошувала, «що в силу вимог частини 4 статті 3 Закону України «Про публічні закупівлі» (в новій редакції, чинній з 19.04.2020) у спірних правовідносинах у співвідношенні із загальним законом (пункт 4 частини 1 статті 137 ГПК України) спеціальним законом є Закон України «Про публічні закупівлі», імперативна норма пункту 2 частини 2 статті 7 якого підлягає пріоритетному застосуванню до спірних правовідносин, пов`язаних зі встановленням вичерпного кола підстав нездійснення органом Державної казначейської служби України платежів із рахунка замовника за договором про закупівлю, тоді як в іншій частині, не врегульованій цим Законом, можуть застосовуватися загальні норми ГПК, зокрема, частини 1 статті 137 цього Кодексу.

Адже, виходячи із системного аналізу змісту положень частини 4 статті 3 та пункту 2 частини 2 статті 7 Закону України «Про публічні закупівлі», до вичерпного переліку випадків, за наявності яких органом Державної казначейської служби України не допускається здійснення платежів із рахунка замовника згідно з узятим фінансовим зобов`язанням за договором про закупівлю, включено, зокрема, набрання законної сили рішенням суду про визнання результатів процедури закупівлі/спрощеної закупівлі недійсною та/або договору про закупівлю нікчемним.

Тобто до вказаного вичерпного переліку підстав нездійснення органом Державної казначейської служби України платежів із рахунка замовника згідно з договором про закупівлю, який (перелік) розширеному тлумаченню не підлягає, не входить набрання законної сили ухвалою суду про забезпечення позову шляхом заборони вказаному органу вчиняти відповідні платежі на виконання замовником своїх договірних зобов`язань».

При цьому Суд зауважує, що наведена норма пункту 2 частини другої статті 7 Закону України «Про публічні закупівлі» узгоджується із закріпленою статтею 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) презумпцією правомірності правочину, згідно з якою вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду про визнання договору недійсним, яке набрало законної сили. Відтак у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Тлумачення статті 629 ЦК також свідчить, що в ній закріплено один із фундаментальних принципів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Схожі за змістом висновки щодо застосування положень статей 204 629 ЦК викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №916/5073/15, від 14.11.2018 у справі №2-1383/2010 та в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №355/385/17.

Водночас Суд враховує, що згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Суд незалежно від наявності посилання сторін вирішує, які норми права повинні застосовуватися для вирішення спору, при цьому сторони не зобов`язані доказувати в суді наявність та необхідність застосування певної норми до спірних правовідносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц).

У зв`язку з цим господарський суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15).

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17).

Зважаючи на те, що пункт 2 частини другої статті 7 Закону України «Про публічні закупівлі», який є спеціальним законом у співвідношенні із загальним законом (ГПК), не передбачає такої підстави для нездійснення органом Державної казначейської служби України платежів із рахунка замовника згідно з узятим фінансовим зобов`язанням за договором, укладеним за результатами процедури закупівлі, як постановлення судом ухвали про забезпечення позову шляхом заборони вказаному органу вчиняти розрахункові операції на виконання замовником своїх договірних зобов`язань, а спірні правовідносини в сфері публічних закупівель не регулюються положеннями пункту 4 частини першої статті 137 ГПК України, Суд вважає, що вжиття судами такого заходу забезпечення позову як заборона Головному управлінню Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області здійснювати будь-які розрахункові операції за рахунком (рахунками) Департаменту благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради, пов`язані з виконанням умов договору про закупівлю послуг № 18/03-1 від 18.03.2024, суперечить імперативним приписам спеціального закону.

Разом з тим Суд враховує, що ймовірне виконання уповноваженим державним органом відповідної судової заборони призведе до блокування господарської діяльності відповідачів (сторін такого договору), оскільки наслідком нездійснення вказаним органом платежів із рахунка замовника може стати неможливість придбання підрядником матеріалів для виконання робіт та оплата супутніх витрат (оплата праці працівників, послуги оренди спецтехніки тощо), тому в цьому випадку вжиття господарським судом зазначеного заходу забезпечення позову слід вважати тотожним передчасному задоволенню заявлених позовних вимог без вирішення спору по суті, що за змістом положень частини одинадцятої статті 137 ГПК не допускається.

3.4. Щодо забезпечення позову шляхом заборони Департаменту благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради і ТОВ «Автомагістраль 2016» вчиняти дії на виконання договору про закупівлю послуг від 18.03.2024 № 18/03-1

У цій частині, колегія суддів звертає увагу, що постановою об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.01.2025 у справі №916/4954/23, відступлено від висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 06.12.2023 у справі №916/3414/23 (на яку, зокрема, посилався суд першої інстанції задовольняючи заяву про забезпечення позову), і зазначено таке:

«Згідно з пунктом 2 частини першої статті 137 ГПК позов забезпечується забороною відповідачу вчиняти певні дії.

Відповідно до частини одинадцятої статті 137 ГПК не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментальних принципів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (аналогічний висновок викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №355/385/17).

Водночас статтею 204 ЦК передбачено, що правомірність правочину презюмується.

Закріплена зазначеною статтею ЦК презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Відтак, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.»

Схожі за змістом висновки щодо застосування положень статей 204 629 ЦК, від яких об`єднана палата не вбачила підстав відступати, викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №916/5073/15, від 14.11.2018 у справі №2-1383/2010, від 19.06.2019 у справі №643/17966/14-ц.

У зв`язку з цим об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.01.2025 у справі №916/4954/23 наголосила на тому, що вжиття судом заходів забезпечення позову у виді заборони відповідачам виконувати зобов`язання за оспорюваним правочином вочевидь створює непереборні перешкоди для реалізації прав сторін такого правочину та унеможливлює виконання ними своїх обов`язків, що не відповідає зазначеним вище правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, які (висновки) за змістом норм частини четвертої статті 236 ГПК та статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» підлягають врахуванню судами при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову, оскільки саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

З метою формування єдиної правозастосовчої практики в питанні застосування норм частин першої, одинадцятої статті 137 ГПК та статті 204 ЦК в такій категорії спорів (визнання недійсними договорів про закупівлю робіт за державні кошти) та недопущення можливостей довільного трактування цих норм, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 17.01.2025 у справі №916/4954/23 зазначила:

«за загальним правилом чинний ГПК дозволяє застосування такого заходу забезпечення позову, як заборона відповідачу вчиняти певні дії (сплачувати кошти, виконувати роботи, надавати послуги тощо), однак у справі за позовом про визнання недійсним договору про закупівлю підрядних робіт за державні кошти не допускається застосування такого заходу забезпечення позову, як заборона відповідачам (замовнику та підряднику) вчиняти дії (сплачувати кошти та виконувати роботи), спрямовані на виконання зобов`язань за оспорюваним правочином, оскільки така заборона не відповідає встановленій законом презумпції правомірності правочину, сутність якої полягає в тому, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду про визнання договору недійсним, яке набрало законної сили. Відтак, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Таким чином, вжиті заходи забезпечення позову у виді заборони відповідачам вчиняти дії з виконання укладеного між ними договору, визнання якого недійсним є предметом позову, мають ознаки часткового вирішення спору по суті, оскільки фактично зводяться до застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину та повністю припиняють виконання сторонами договору своїх зобов`язань за цим договором ще до ухвалення судом рішення по суті спору, ставлячи при цьому під сумнів правомірність вчинення оспорюваного правочину та спонукаючи сторони до невиконання умов договору, що в силу положень частини 11 статті 137 ГПК є неприпустимим.

Крім того, встановлення такої заборони фактично призводить до втручання суду в договірні відносини сторін оспорюваного договору, що є складовою господарської діяльності, блокує її та порушує при цьому збалансованість інтересів сторін договору.

Водночас у разі, якщо укладений між сторонами договір про закупівлю підрядних робіт за державні кошти стосується будівництва, капітального ремонту або реконструкції об`єктів критичної інфраструктури (дамби, гідроелектростанції, атомні електростанції тощо), то тривале невиконання сторонами оспорюваного договору може призвести до критичних наслідків та надзвичайних ситуацій техногенного характеру (їх руйнування, аварії, завдання істотної шкоди навколишньому природньому середовищу та населенню), що, у свою чергу, може спричинити для державного та/або місцевого бюджетів додаткові витрати на оперативне усунення зазначених негативних наслідків.

За таких обставин об`єднана палата висновує, що в спорі про визнання недійсним договору про закупівлю вжиття такого заходу забезпечення позову, як заборона сторонам оспорюваного договору виконувати договірні зобов`язання: 1) не відповідає вимогам розумності, обґрунтованості та адекватності заходу забезпечення позову із заявленими позовними вимогами; 2) порушує збалансованість інтересів сторін такого договору; 3) є неспівмірним із негативними наслідками, що можуть настати в результаті вжиття судом такого заходу забезпечення позову; 4) спрямоване на втручання в господарську діяльність сторін оспорюваного договору; 5) фактично підмінює собою судове рішення у справі, яке має ухвалюватися за результатами розгляду справи по суті заявлених позовних вимог».

У справі № 904/2618/24, яка переглядається, вживаючи заходи забезпечення позову шляхом заборони відповідачам вчиняти дії на виконання зобов`язань за оспорюваним договором (сплачувати кошти та виконувати роботи), суди не врахували, що така заборона не відповідає встановленій законом презумпції правомірності правочину, сутність якої полягає в тому, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду про визнання договору недійсним, яке набрало законної сили.

Крім того, встановлення такої заборони фактично призводить до втручання суду в договірні відносини сторін оспорюваного договору, що є складовою господарської діяльності, блокує її, свідчить про неспівмірність такого заходу забезпечення позову та порушує збалансованість інтересів сторін договору.

У зв`язку із цим, суд касаційної інстанції зазначає, що доводи касаційних скарг знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду судових рішень у справі, суди попередніх інстанцій допустили порушення статей 136 137 ГПК України та дійшли помилкових висновків про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову з підстав, визначених заявником, у зв`язку з чим оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а в задоволенні заяви про забезпечення позову необхідно відмовити повністю.

4. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

4.1. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 308 та частин першої, другої статті 311 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині. Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Ураховуючи наведене, касаційні скарги підлягають задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

Судові витрати

Враховуючи положення частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, з огляду на те, що суд задовольняє касаційні скарги відповідачів, судовий збір, понесений скаржниками у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної та касаційної інстанцій, покладається на прокурора.

Керуючись статтями 300, пунктом 4 частини першої статті 308, статтями 312 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомагістраль 2016» та Департаменту благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 19.06.2024 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.09.2024 у справі № 904/2618/24 скасувати.

3. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури про забезпечення позову відмовити.

4. Стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 38, код 02909938) на користь Департаменту благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, вул. Виконкомівська, 6, код 40506232) 3 028,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги та 2422,40 грн за подання касаційної скарги.

5. Стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 38, код 02909938) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомагістраль 2016» (51217, Дніпропетровська область, Новомосковський район, смт Меліоративне, вул. Заводська, 1, код 40944521) 3 028,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги та 2422,40 грн за подання касаційної скарги.

6. Видачу відповідних наказів доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ