ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2021 року

м. Київ

cправа № 904/2780/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕРКУРІЙ ІНТЕР СЕРВІС" (далі - ТОВ "МЕРКУРІЙ ІНТЕР СЕРВІС", позивач, скаржник)

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2019 (головуючий - суддя Золотарьова Я.С.) та

постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.07.2021 (головуючий - суддя Чус О.В., судді: Кощеєв І.М., Кузнецова І.Л.)

у справі №904/2780/19

за позовом ТОВ "МЕРКУРІЙ ІНТЕР СЕРВІС"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛУРГТРАНС" (далі - ТОВ "МЕТАЛУРГТРАНС", відповідач)

про стягнення заборгованості в розмірі 400 662, 36 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. ТОВ "МЕРКУРІЙ ІНТЕР СЕРВІС" звернулося до суду з позовом до ТОВ "МЕТАЛУРГТРАНС" про стягнення заборгованості у розмірі 400 662,36 грн, з яких: 93 855,06 грн - сума боргу, 5 676,92 грн - пеня, 946,18 грн - 3% річних, 300 184,20 грн - неустойка.

1.2. Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов договору орендного користування від 28.04.2016 № 28/04-16 в частині повного і своєчасного внесення орендної плати за вагон № 52903127 та повернення вказаного вагону на вимогу позивача.

Позивач зазначив, що на момент звернення із цим позовом до суду відповідач вагон № 52903127 позивачу не повернув, після 26.08.2018 відповідач продовжує не сплачувати орендну плату за вказаний вагон.

2. Короткий зміст рішень суду першої інстанції та постанов суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2019, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 15.07.2021, у задоволенні позову відмовлено повністю.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. ТОВ "МЕРКУРІЙ ІНТЕР СЕРВІС" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2019 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.07.2021 у справі № 904/2780/19; прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема статті 16 628 762 785 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтю 286 Господарського кодексу України; а також суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 20.11.2012 у справі №12/75-2167-33/75-4/180, від 18.04.2011 у справі № 30/190 та у справі № 30/191, від 26.12.2011 у справі №5005/2712/2011, від 28.02.2017 року у справі №910/12949/16 та постановах Верховного Суду від 04.06.2018 у справі №926/2119/17, від 27.07.2018 у справі №925/1358/17, від 07.05.2018 у справі №910/9078/17, від 06.03.2019 у справі № 905/1851/17, від 10.05.2018 у справі №910/14259/17, від 08.05.2018 у справі №910/7495/16.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу, який надійшов 26.10.2021 на електронну адресу Верховного Суду з використанням ЕЦП та 28.10.2021 на адресу Суду (ідентичні за змістом) ТОВ "МЕТАЛУРГТРАНС" заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. ТОВ "МЕРКУРІЙ ІНТЕР СЕРВІС" (орендодавець) та ТОВ "МЕТАЛУРГТРАНС" (орендар) 28.04.2016 уклали договір орендного користування №28\04-2016 (далі - договір).

6.2. Згідно з пунктом 4.7 договору орендна плата нараховується з дати підписання сторонами акту прийому-передачі РС в орендне користування і до дати підписання сторонами Акту прийому-передачі РС з орендного користування.

6.3. Відповідно до пункту 5.3 договору кожна зі сторін має право в односторонньому порядку, шляхом направлення відповідного повідомлення (вимоги) іншій стороні, достроково вивести (повернути/відкликати) з орендного користування РС в цілому або його частину (окремі одиниці). У випадку дострокового виведення (повернення/відкликання) РС з орендного користування за вимогою однієї зі сторін, про своє рішення сторона, що вирішила достроково вивести (повернути/відкликати) РС з орендного користування, письмово повідомляє іншу сторону за 30 (тридцять) діб до запланованої дати виведення (повернення/відкликання) РС.

6.4. У пункті 7.2 договору визначено, що після закінчення терміну дії договору або у разі дострокового виведення (відкликання/повернення РС) з орендного користування, орендар повинен повернути орендодавцю за Актом прийому-передачі орендований РС на станції повернення РС з орендного користування не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів від встановленої дати закінчення строку дії договору або дати отримання повідомлення про виведення (відкликання/повернення РС) з орендного користування.

6.5. Пунктом 6.3.10 договору встановлено, що у випадку обрання шляху слідування РС:

- по/через територію, на якій проводяться антитерористичні операції, будь-які інші бойові дії;

- по/через тимчасово окуповану територію України - територію Автономної Республіки Крим та міста Севастополя;

- по/через тимчасово окуповані території України, які визнані такими чинним законодавством України, Орендар відповідає за збереження РС в повному обсязі та не має права посилатись на форс-мажорні обставини, що випливають або пов`язані із зазначеними в цьому пункті подіями. У разі направлення РС на території, визначені цим пунктом, орендар не має права вимагати зменшення орендної плати, якщо через такі обставини змінилися передбачені договором умови господарювання або істотно погіршився стан об`єкта оренди.

6.6. На виконання умов договору позивач передав відповідачу в оренду залізничні вантажні вагони на підставі акту прийому-передачі № 1 від 04.05.2016.

6.7. Відповідачем 22.02.2017 повернуто позивачу вагон № 2353 згідно з актом прийому-передачі № 2; згідно з актом прийому-передачі № 3 від 20.03.2017 повернуто вагон № 2350; згідно з актом прийому-передачі № 4 від 27.03.2017 повернуто вагон № 2351; згідно з актом прийому-передачі № 5 від 02.04.2017 повернуто вагон № 2352 (вказані заводські номери).

6.8. Cторонами 01.08.2016 укладено Додаткову угоду № 1 до Договору №28\04-2016 від 28.04.2016, у відповідності до якої сторони дійшли згоди викласти пункт 4.1 договору в такій редакції: "З 01 серпня 2016 року (включно) орендна плата за користування одиницею рухомого складу за добу становить 258,35 грн, крім того ПДВ 20 % 51,67 грн, всього з ПДВ - 310,02 грн".

6.9. Cторонами 24.10.2016 укладено Додаткову угоду № 1 до Договору №28/04-2016 від 28.04.2016, у відповідності до якої сторони дійшли згоди викласти пункт 4.1 договору в такій редакції: "З 01 листопада 2016 року орендна плата за користування одиницею рухомого складу за добу становить 316,65 грн, крім того ПДВ 20 % - 63,33 грн, всього з ПДВ - 379,98 грн".

6.10. Вказані обставини встановлені рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.2018 у справі № 904/4034/18, залишеним в силі постановою Центрального апеляційного господарського суду від 25.02.2019, яким стягнуто з ТОВ "МЕТАЛУРГТРАНС" на користь ТОВ "МЕРКУРІЙ ІНТЕР СЕРВІС" 109 814,02 грн основного боргу, 14 331,66 грн пені, 1 400,19 грн 3% річних та 1 900,66 грн витрат зі сплати судового збору за договором орендного користування № 28/04-2016 від 28.04.2016.

6.11. Станом на час розгляду справи № 904/4034/18 відповідачем не повернуто із оренди один вагон - заводський № 2349.

6.12. Додатковою угодою № 2 від 24.10.2016 до договору сторони погодили продовжити строк дії договору до 31.03.2018.

6.13. Рада національної безпеки і оборони України 15.03.2017 прийняла рішення "Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України", за яким тимчасово вирішено припинити переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей.

6.14. Указом Президента України від 15.03.2017 № 62/2017 зазначене рішення Ради національної безпеки і оборони України введено в дію.

6.15. Розпорядженням АТ "Укрзалізниця" від 15.03.2017 № Ц-1/2-2/156 та № Ц-1/2-2/156 запроваджено заборону на залізничні перевезення (всіх вантажів та порожніх вагонів) з усіх станцій України на станції призначення, які знаходяться на території, на якій органами державної влади тимчасово не здійснюються або здійснюються не в повному обсязі їх повноваження.

6.16. Починаючи з 28.02.2017 вагон № 52903127 з вантажем (антрацит) із станції відправлення "Довжанська" рухався на станцію призначення "Городній", але був зупинений на станції "Дебальцево-Сортове" у зв`язку з введенням заборони руху вантажу залізничним транспортом, що підтверджується листом АТ "Українська залізниця" філії "Головний інформаційно-обчислювальний центр" №72/3570 від 21.10.2019 та довідкою ГІВЦ УЗ "Інформація про вагонні операції" від 21.10.2019.

6.17. Листом вих. № 7964 від 21.03.2017 ТОВ "МЕТАЛУРГТРАНС" звернулось до ПАТ "Укрзалізниця", в якому просило звернутись до РНБО, СБУ та інших органів влади для отримання дозволу на переміщення у порожньому стані залізничних вагонів оператора ТОВ "МЕТАЛУРГТРАНС" на територію України та забезпечити переміщення у порожньому стані залізничних вагонів оператора ТОВ "МЕТАЛУРГТРАНС" на територію України.

6.18. Листом вих. № 7976 від 21.03.2017 ТОВ "МЕТАЛУРГТРАНС" звернулось до Ради національної безпеки і оборони України, в якому просило надати офіційне роз`яснення чи не протирічить інтересам держави переміщення зазначених вагонів оператора ТОВ "МЕТАЛУРГТРАНС" у порожньому стані з непідконтрольних територій на територію України та надати дозвіл на здійснення такого переміщення.

6.19 Листом вих. №ЦЦО-13/256 від 21.04.2017 ПАТ "Укрзалізниця" повідомило ТОВ "МЕТАЛУРГТРАНС", що залізничні перевезення вагонів зі станцій, які знаходяться на територіях окремих районів Донецької та Луганської областей України, на територію, яка контролюється державною владою, можливе тільки за умови прийняття відповідного рішення РНБО.

6.20. Листом вих. № 519/14-05/2-17 від 31.03.2017 РНБО повідомило ТОВ "МЕТАЛУРГТРАНС", що звернення від 21.03.2017 № 7976 було перенаправлено за належністю до об`єднаного штабу ЦУ СБУ в районі проведення АТО із проханням його розглянути та про результати повідомити ТОВ "МЕТАЛУРГТРАНС".

6.21. ТОВ "МЕТАЛУРГТРАНС" 24.10.2017 звернулось із заявою № 31899 про повернення транспортних засобів до керівника Координаційного центру з питань режиму та економічної діяльності на територіях, прилеглих до смуги безпеки вздовж лінії розмежування.

6.22. Протокольним рішенням Координаційного центру з питань режиму та економічної діяльності при штабі АТО №12 від 24.11.2017 про надання дозволу ТОВ "МЕТАЛУРГТРАНС" на повернення транспортних засобів, останньому було надано дозвіл на повернення 486 транспортних засобів з території окремих районів Донецької та Луганської областей, зокрема, вагону № 52903127.

Але реалізувати вказане протокольне рішення Координаційного центру з питань режиму та економічної діяльності при штабі АТО відповідач не зміг.

6.23. АТ "Українська залізниця" листом вих. №ЦЦО-13/700 від 29.07.2019 (після розгляду адвокатського запиту від 16.07.2019 № 160719/3, пов`язаного із наданням правової допомоги ТОВ "МЕТАЛУРГТРАНС") повідомило Адвокатське об`єднання "СОТА", що ним не здійснюється надання послуг з доступу до інфраструктури залізничного транспорту та інших послуг, пов`язаних з використанням об`єктів інфраструктури, що розташовані на території Донецької та Луганської областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

6.24. Міністерство інфраструктури України (після розгляду адвокатського запиту від 16.07.2019 №160719/2) листом вих. № 8651/47/10-19 від 26.07.2019 повідомило Адвокатське об`єднання "СОТА", що переміщення вантажів та порожніх вагонів через лінію зіткнення не територіях Донецької та Луганської областей припинено і наразі не відбувається.

6.25. Філія "Головний інформаційно-обчислювальний центр" АТ "Укрзалізниця" на запит ТОВ "Металургтранс" листом від 21.10.2019 № 72/3570 повідомила інформацію про дислокацію вагону № 52903127.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції, розгляд клопотань

7.1. Ухвалою Верховного Суду від 12.10.2021 відкрито касаційне провадження у справі №904/2780/19 за касаційною скаргою ТОВ "МЕРКУРІЙ ІНТЕР СЕРВІС" на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

7.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.3. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів за неналежне виконання умов договору орендного користування №28\04-2016.

8.2. Верховний Суд на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і зазначає таке.

У касаційній скарзі ТОВ "МЕРКУРІЙ ІНТЕР СЕРВІС" зазначає про те, що судами не було враховано правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 20.11.2012 у справі №12/75-2167-33/75-4/180, від 18.04.2011 у справі №30/190 та у справі № 30/191, від 26.12.2011 у справі №5005/2712/2011, від 28.02.2017 року у справі №910/12949/16, постановах Верховного Суду від 04.06.2018 у справі №926/2119/17, від 27.07.2018 у справі №925/1358/17, від 07.05.2018 у справі №910/9078/17, від 06.03.2019 у справі № 905/1851/17, від 10.05.2018 у справі №910/14259/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/7495/16 щодо застосування приписів статей 16 628 762 785 ЦК України та статті 286 ГК України у подібних правовідносинах, в результаті чого суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про наявність підстав для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язань та щодо відсутності підстав для сплати відповідачем орендної плати.

Верховний Суд зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/7495/16 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 910/14259/17, від 06.03.2019 у справі № 905/1851/17, на які посилається ТОВ "МЕРКУРІЙ ІНТЕР СЕРВІС" у поданій касаційній скарзі, Верховний Суд зазначив, що згідно з частиною шостою статті 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Наведена норма права визначає в якості підстави звільнення від зобов`язання сплатити орендну плату об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно через обставини, за які орендар не відповідає.

При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили, тощо. Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї ж норми закону він вправі порушувати питання і про повне звільнення його від внесення орендної плати.

Крім того, обставини, зазначені у частині шостій статті 762 ЦК України, повністю не охоплюються поняттям форс-мажорних обставин, адже на відміну від останніх, ознаками яких є їх об`єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність, перші можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією орендодавця, тобто, обставини згідно з частиною шостою статті 762 ЦК України можуть включати обставини непереборної сили та випадку, втім не обмежуються ними.

Відсутність у частині шостій статті 762 ЦК України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засоби їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

Орендар несе повну відповідальність та не звільняється від зобов`язань із сплати орендних платежів та повернення орендованого майна у разі, якщо орендоване майно знаходиться або ж потрапило на непідконтрольні державним органам України території, а договір оренди укладений між сторонами вже після початку АТО.

Ухвалюючи оскаржувані судові рішення суди попередніх інстанцій виходили з того, що договір оренди № 28\04-2016 від 28.04.2016 розірвано в односторонньому порядку за ініціативою позивача. Враховуючи наявність листа позивача № 66 від 15.12.2017, у якому позивач повідомив відповідача про те, що у зв`язку із невиконання відповідачем умов пунктів 5.3, 7.2 договору, керуючись пунктом 8.4 договору, вважає вагон № 52903127 втраченим та вимагав повернення іншого (аналогічного) технічно справного вагону або відшкодування вартості втраченого вагону, суди дійшли висновку про те, що одностороннє дострокове розірвання позивачем договору орендного користування № 28/04-2016 від 28.04.2016 відбулось до 15.12.2017.

Наявність підстав для звільнення відповідача від сплати за оренду одного вагону № 52903127 у період з 27.08.2018 по 30.04.2019, пені та 3% річних, відповідно до положень частини шостої статті 762 ЦК України суди попередніх інстанцій обґрунтували тим, що відповідачем належними і допустимими доказами доведено обставини невикористання ним об`єкту оренди з 15.03.2017 через заборону руху вагонів, а також після припинення дії договору (15.12.2017).

Також суди виходили з того, що неустойка згідно зі статтею 785 ЦК України нараховується у випадку невиконання обов`язку повернути об`єкт оренди, якщо це відбувається з вини орендаря, а у даному випадку обставини, які зумовили причину неможливості повернення відповідачем позивачу вагону № 50923127 виникли та існують не залежно від волі, дій або бездіяльності відповідача та не з його вини. Оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем здійснено усі можливі дії, спрямовані на повернення вагону на територію підконтрольну Україні і він не користувався спірним вагоном в той період, за який відповідач просить стягнути неустойку, то вирішено, що позовні вимоги в частині стягнення неустойки також не підглядають задоволенню.

Однак, дійшовши висновку про наявність підстав для звільнення відповідача від сплати орендних платежів за один вагон, пені, 3% річних та від відповідальності у зв`язку з виникненням обставин, які не залежали від волі відповідача, а також у зв`язку з вжиттям відповідачем усіх дій для виконання умов договору, суди попередніх інстанцій на порушення вимог статті 86 ГПК України не надали належної оцінки умовам договору, зокрема пунктам 4.7, 5.3, 7.2, 6.3.10 договору, з огляду на зміст листа позивача № 66 від 15.12.2017 та з урахуванням того, що договір оренди укладений сторонами вже після початку АТО і відповідач добровільно відправив вагон № 52903127 з вантажем (антрацит) із станції відправлення "Довжанська" на станцію призначення "Городній".

Верховний Суд зазначає, що свобода договору, відповідно до статті 3 ЦК України, є однією із засад цивільного законодавства.

Статтею 6 ЦК України передбачено право сторін укласти договір, який не передбачено актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право відступити в договорі від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або суті правовідносин сторін.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами статей 525, 526 цього Кодексу зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями статті 615 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.

За змістом положень статей 626 627 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої та третьої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Отже, за змістом наведених норм розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Право сторони на одностороннє розірвання договору може бути передбачено законом або безпосередньо у договорі, а може залежати від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.

Без врахування викладеного, ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції не проаналізували за яких підстав та умов договором оренди передбачено право орендодавця одностороннього розірвання договору та не з`ясували чи направлений позивачем лист № 66 від 15.12.2017 є підставою для одностороннього розірвання договору.

Статтями 283 286 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, уклавши договір оренди, сторони погодилися з передбаченими у ньому умовами щодо відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за договором і кожна зі сторін цього договору беззаперечно взяла на себе певні обов`язки, які відображені в його умовах.

Верховний Суд вважає необхідним також зазначити, що у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій (аналогічна правова позиція викладена у пункті 6.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17).

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для звільнення відповідача від сплати орендної плати за один вагон, пені, 3% річних та звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання зроблено передчасно та без врахування наведених вище правових позицій Верховного Суду, на які, зокрема, посилається позивач в касаційній скарзі.

Вказані порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж перегляду справи судом касаційної інстанції і взагалі унеможливлюють здійснення касаційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, однак оцінка викладених вище обставин та доводів є необхідною для правильного вирішення спору по суті.

Таким чином доводи касаційної скарги в цій частині знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду справи.

8.3. Водночас Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 20.11.2012 у справі №12/75-2167-33/75-4/180, від 18.04.2011 у справі №30/190 та у справі № 30/191, від 26.12.2011 у справі №5005/2712/2011, від 28.02.2017 року у справі №910/12949/16, постановах Верховного Суду від 04.06.2018 у справі №926/2119/17, від 27.07.2018 у справі №925/1358/17, від 07.05.2018 у справі №910/9078/17, з огляду на таке.

Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі №910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 №910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 №925/3/17, пункт 40 постанови від 25.04.2018 №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та 13.09.2017 у справі №923/682/16.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц).

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Так, у постанові Верховного Суду України від 20.11.2012 у справі №12/75-2167-33/75-4/180 за позовом орендодавця до орендаря про стягнення орендної плати за фактичне користування нежилим приміщенням та неустойки, суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову з огляду на те, що згідно з умовами договору оренди після його дострокового припинення нарахування орендної плати за фактичне користування майном припиняється з моменту підписання акта приймання-передачі приміщення позивачеві. Тому зазначеною постановою було скасовано постанову Вищого господарського суду України від 11.01.2012 у справі № 12/75-2167-33/75-4/180 в частині вимог позивача про стягнення орендної плати і направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції. При цьому в постанові Верховного Суду України від 20.11.2012 у справі №12/75-2167-33/75-4/180 висловлено правову позицію про те, що стягнення з відповідача орендної плати за період фактичного користування орендованими приміщеннями після розірвання договору оренди є правомірним.

У справі № 30/190 предметом позову було стягнення неустойки. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторонами було укладено договір оренди житлового приміщення, термін дії якого неодноразово продовжувався, однак відповідач згідно з актом прийому-передачі зазначене житлове приміщення не передав та безпідставно продовжував ним користуватися, тому позивач просив стягнути неустойку у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення на підставі частини другої статті 785 ЦК України. За результатами розгляду касаційної скарги у цій справі Вищий господарський суд України постановою від 12.01.2011 залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції і, відповідно, рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову. При цьому суд касаційної інстанції, застосувавши до спірних правовідносин ті самі норми матеріального права, виходив із того, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин (право на яку виникає в орендодавця у разі несвоєчасного повернення орендованого майна орендарем) та підлягає стягненню за весь час прострочення зобов`язання щодо повернення речі, що виключає можливість застосування шестимісячного строку нарахування, встановленого частиною шостою статті 232 ГК України, оскільки і умовами договору оренди, укладеного сторонами, і нормами закону (частина друга статті 785 ЦК України) встановлено нарахування неустойки за весь час прострочення. Постановою від 18.04.2011 Верховний Суд України скасував зазначену Вищого господарського суду України та направив справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, оскільки умовами договору оренди, укладеного між сторонами у цій справі, та законодавством, що регулює орендні правовідносини, встановлено можливість стягнення неустойки за час прострочення виконання зобов`язання щодо повернення об`єкта оренди після закінчення строку дії договору, тому визнав висновок Вищого господарського суду України про зменшення строку нарахування неустойки за прострочення виконання зобов`язання до шести місяців безпідставним.

У справі № 30/191 предметом позову було стягнення коштів. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторонами було укладено договір оренди житлового приміщення, термін дії якого неодноразово продовжувався, оскільки відповідач згідно з актом прийому-передачі зазначене житлове приміщення не передав та безпідставно продовжував користуватися ним, позивач просив стягнути неустойку у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення на підставі частини другої статті 785 ЦК України. Постановою Вищого господарського суду України від 12.01.2011 рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, якими задоволені позовні вимоги, змінено та зменшено суму неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача. Скасовуючи постанову Вищого господарського суду України від 12.01.2011 та направляючи справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, Верховний Суд України у постанові від 18.04.2011 виходив з того, що оскільки умовами договору оренди, укладеного між сторонами у цій справі, та законодавством, що регулює орендні правовідносини, встановлено можливість стягнення неустойки за час прострочення виконання зобов`язання щодо повернення об`єкта оренди після закінчення строку дії договору, тому висновок Вищого господарського суду України про зменшення строку нарахування неустойки за прострочення виконання зобов`язання до шести місяців є безпідставним.

У постанові від 26.12.2011 у справі №5005/2712/2011 за позовом про стягнення коштів, Верховний Суд України, залишаючи без змін постанову Вищого господарського суду України від 21.09.2011, зазначив, що оскільки законодавством, що регулює орендні правовідносини, встановлено можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов`язання щодо повернення об`єкта оренди, Вищий господарський суд України, змінивши судові рішення першої та апеляційної інстанції, дійшов правомірного висновку про безпідставність зменшення строку нарахування неустойки до шести місяців.

Постанову Вищого господарського суду України від 28.02.2017 у справі №910/12949/16, якою залишено без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача основного боргу по орендній платі, неустойки за неповернення майна з орендного користування у розмірі подвійної плати за користування майном, на яку також посилається скаржник, скасовано постановою Верховного Суду від 13.02.2018, оскільки господарські суди у даній справі неправильно застосували до спірних правовідносин положення частини другої статті 785 ЦК України, що призвело до неправильного вирішення спору, внаслідок чого суди помилково стягнули з відповідача, як орендаря, який не повернув майно з орендного користування у визначний договором строк, одночасно орендну плату та неустойку, передбачену частиною другою статті 785 ЦК України.

У справі №926/2119/17 спір виник між позивачем та відповідачем щодо правомірності нарахування позивачем заборгованості з орендної плати, яка виникла після закінчення дії договору оренди, оскільки орендоване приміщення орендодавцю не повернуто, що стало підставою для нарахування орендної плати до дня фактичного повернення майна з оренди за актом приймання-передачі. Верховний Суд зазначає, що у постанові Верховного Суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відступила від правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.05.2018 у справі № 926/2119/17, яка полягала у тому, що зобов`язання орендаря оплачувати орендну плату за весь час користування майном не припиняється зі спливом строку дії договору оренди, і зазначила про те, що обов`язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення договору (до спливу строку дії договору оренди).

Предметом позову у справі №925/1358/17 було стягнення заборгованості за неналежне виконання відповідачем умов договору оренди індивідуально визначено (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності. Позовні вимоги обгрунтовано тим, що не зважаючи на те, що вказаний договір припинив свою дію у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено, відповідач не виконував свого обов`язку щодо звільнення безпідставно зайнятого ним приміщення. Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, яким задоволені позовні вимоги, Верховний Суд у постанові від 26.07.2018 зазначив про те, що враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини щодо припинення дії договору оренди, неповернення орендарем майна з оренди, з урахуванням приписів статті 629 ЦК України, частини другої статті 795 ЦК України вимога позивача про стягнення з відповідача орендної плати за період фактичного користування орендованим приміщення з лютого 2017 року по вересень 2017 року обґрунтовано задоволена судами попередніх інстанцій. Також враховуючи норми права та те, що сторонами за взаємною згодою визначено саме такі умови договору (пункт 10.11 договору), що прямо не заборонено чинним законодавством і є реалізацією вільного волевиявлення сторін під час визначення умов договору, Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі подвійної плати за користування майном за невиконання орендарем обов`язку щодо повернення майна, нарахованої у відповідності до положень договору оренди та приписів частини другої статті 785 ЦК України.

Предметом позову у справі №910/9078/17 було стягнення заборгованості по орендній платі згідно з договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності. Верховний Суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позовних вимог, у постанові від 07.05.2018 зазначив, що суди попередніх інстанції помилково не врахували вимоги статті 628 ЦК України та пункт 3.11 Договору оренди, відповідно до яких орендна плата сплачується після розірвання договору оренди до повернення орендованого майна за актом приймання-передачі, про що сторони домовилися відповідно до умов вказаного Договору. Верховний Суд також зазначив, що ні відповідно до вимог статті 785 ЦК України, ні умовами пункту 5.5. Договору оренди не передбачено право позивача (балансоутримувача) на стягнення неустойки, оскільки таким правом наділений лише орендодавець - Регіональне відділенню Фонду держмайна України у Дніпропетровській області, а відтак, відсутні підстави для застосування статті 785 ЦК України щодо стягнення неустойки з відповідача на користь балансоутримувача.

Проаналізувавши зміст наведених скаржником постанов, Верховний Суд відхиляє як помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення прийняті без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 20.11.2012 у справі №12/75-2167-33/75-4/180, від 18.04.2011 у справі №30/190 та у справі № 30/191, від 26.12.2011 у справі №5005/2712/2011, від 28.02.2017 року у справі №910/12949/16, постановах Верховного Суду від 04.06.2018 у справі №926/2119/17, від 27.07.2018 у справі №925/1358/17, від 07.05.2018 у справі №910/9078/17, оскільки зміст правовідносин, їх предмет, підстави, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у зазначених справах і у справі, яка переглядається, є різними; хоча й за однакового правового регулювання спірних правовідносин, що має місце в цій справі, але за іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у них доказів), ніж у справі, що розглядається, тобто зазначені справи і справа, судові рішення в якій переглядаються, є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них.

8.4. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Однак, ухвалені у справі судові рішення таким вимогам в повній мірі не відповідають, оскільки не з`ясувавши всіх обставин, що мають значення для справи, не дослідивши пов`язані з ними докази та без належного мотивування, залишивши поза увагою доводи позивача, що стосуються підстав позову, попередні судові інстанції припустилися порушення вимог статей 86 236 ГПК України щодо повного та всебічно дослідження обставин, доказів та аргументів сторін, що мають значення для правильного вирішення даної справи.

Ураховуючи, що вказані доводи касаційної скарги у контексті кваліфікації спірних правовідносин є визначальними і вагомими та знайшли своє часткове підтвердження з вищевказаних міркувань, наслідком чого є скасування оскаржуваних судових рішень, то інші наведені у касаційній скарзі доводи щодо дотримання/недотримання норм матеріального та процесуального права, висновку суду касаційної інстанції не спростовують і не мають впливу на здійснення правової кваліфікації відносин, а тому суд вважає їх недоречними.

8.5. З урахуванням мотивів, які містяться у розділі 8 цієї постанови Касаційним господарським судом аргументи викладені у відзиві на касаційну скаргу відхиляються як такі, що не узгоджуються з нормами матеріального і процесуального права.

8.6. З огляду на викладене, враховуючи те, що суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі вагомі, ключові та доречні питання, порушені у касаційній скарзі та відзиві, які мають значення для вирішення даного спору під час нового розгляду.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Доводи ТОВ "МЕРКУРІЙ ІНТЕР СЕРВІС" щодо порушення судами попередніх інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку частково знайшли своє підтвердження з мотивів, викладених у розділі 8 цієї постанови.

9.2. З огляду на те, що суди попередніх інстанцій не встановили обставин, що є визначальними і ключовими у цій справі, ураховуючи доводи касаційної скарги, які є нерозривними у їх сукупності, Суд вважає за можливе з огляду на повноваження, визначені ГПК України, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

9.3. Під час нового розгляду справи судам необхідно: врахувати викладене у цій постанові; надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з оцінки доказів здійсненим за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів за правилами статті 86 ГПК України; ураховуючи принципи господарського судочинства, перевірити вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні, ухваленому за результатами судового розгляду.

9.4. За змістом частини третьої статті 310 зазначеного Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

10. Судові витрати

10.1. Відповідно до статті 129 ГПК України питання про розподіл судових витрат суд розглядає лише, якщо вирішено спір по суті і ухвалено остаточне рішення у справі. Оскільки судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд, то розподіл судових витрат у справі, у тому числі й судового збору, сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги здійснює господарський суд, який ухвалює рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 308 310 315 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕРКУРІЙ ІНТЕР СЕРВІС" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2019 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.07.2021 у справі №904/2780/19 скасувати.

Справу направити до Господарського суду Дніпропетровської області на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Булгакова