№ 904/2812/22 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 904/2812/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Булгакової І.В., Ємця А.А.,

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу акціонерного товариства «Покровський гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - Комбінат, відповідач, скаржник)

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.06.2023 (головуючий - суддя Юзіков С.Г.)

та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.11.2023 (головуючий - суддя Іванов О.Г., судді Верхогляд Т.А., Парусніков Ю.Б.)

у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі - Товариство, позивач)

до Комбінату

про стягнення 169 621,55 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

ВСТУП

Предметом судового розгляду є наявність/відсутність підстав для стягнення суми боргу за надання послуг з передачі електричної енергії, 3% річних, інфляційних втрат, пені та штрафу.

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача заборгованості, 3% річних, інфляційних втрат, пені та штрафу за надання послуг з передачі електричної енергії.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем його зобов`язань за договором про надання послуг з передачі електричної енергії від 01.01.2019 №0062-02024 (далі - Договір) у частині своєчасної плати за послуги.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.06.2023 у справі №904/2812/22 позов задоволено частково; стягнуто з Комбінату на користь Товариства 119 641,12 грн основного боргу, 4 866,21 грн 3 % річних, 18 846,35 грн інфляційних втрат, 8 374,88 грн штрафу, 2 275,93 грн судового збору; у решті позову відмовлено.

2.2. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 17.11.2023 у справі №904/2812/22 апеляційну скаргу Комбінату залишено без задоволення; апеляційну скаргу Товариства задоволено; рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.06.2023 у справі №904/2812/22 в частині відмови у стягненні пені скасовано та змінено у частині розподілу судових витрат; прийнято в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги щодо стягнення пені задовольнити, стягнувши з Комбінату на користь Товариства 17 890,71 грн пені та 2 544,32 грн судового збору за подачу позову; в іншій частині рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.06.2023 у справі №904/2812/22 залишено без змін; стягнуто з Комбінату на користь Товариства 4 026 грн судового збору за подачу апеляційної скарги.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі (уточненій) Комбінат просить скасувати рішення суду першої інстанції і постанову суду апеляційної інстанції у повному обсязі та передати справу №904/2812/22 у повному обсязі на новий розгляд до Господарського суду дніпропетровської області.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. В уточненій касаційній скарзі (уточненій), поданій на виконання ухвали Верховного Суду, Комбінат з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - Г ПК України) зазначає, що суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги Товариства щодо стягнення з Комбінату штрафних санкцій у вигляді штрафу та пені не врахували дію постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 25.02.2022 №332 «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії, під час особливого періоду» (далі - Постанова №332) та винесли оскаржувані рішення всупереч практики Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 26.07.2023 у справі №922/1948/22.

4.2. Також, скаржник у касаційній скарзі з посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 Г ПК України та пункти 1, 3 частини третьої статті 310 Г ПК України, зазначає, що судами попередніх інстанцій не були враховані пояснення відповідача, саме щодо періоду виникнення заборгованості, а прийняті пояснення та доводи позивача, у зв`язку з чим судами порушені вимоги Г ПК України про всебічний та об`єктивний розгляд та з`ясування всіх обставини справи та врахування всіх наявних та доданих відповідачем доказів.

4.3. Водночас скаржник не погоджується з оскаржуваною постановою апеляційного суду у цій справі щодо стягнення пені та вважає, що Господарський суд Дніпропетровської області правомірно застосував норми частини шостої статті 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України), відмовивши позивачу у стягненні пені у розмірі 17 890,71 грн, у зв`язку з тим, що пеня нарахована поза межами строку, протягом якого можливо нараховувати пеню.

5. Позиція іншого учасника справи

5.1. У визначений Судом строк відзив на касаційну скаргу від позивача не надійшов.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство виконує функції оператора системи передачі - юридичної особи, відповідальної за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії (пункт 55 частини першої статті 1 Закону України «Про ринок електричної енергії»).

6.2. Товариством і Комбінатом укладено Договір , за умовами якого:

- Товариство (далі - Оператор системи передачі/ОСП) зобов`язується надавати послугу з передачі електричної енергії (далі - Послуга) відповідно до умов Договору, а Комбінат (далі - Користувач) зобов`язується здійснювати оплату за Послугу відповідно до умов Договору (пункт 1.1 в редакції додаткової угоди від 21.09.2021 №3);

- планова та/або фактична вартість послуги визначається на підставі діючого на момент надання послуги тарифу на послуги з передачі електричної енергії та планового та/або фактичного обсягу послуги в розрахунковому періоді. На вартість послуги нараховується податок на додану вартість відповідно до законодавства України. Тариф на послуги з передачі електричної енергії затверджується НКРЕКП (Регулятором), та оприлюднюється ОСП на своєму офіційному вебсайті в мережі Інтернет (пункт 3.1 в редакції додаткової угоди від 21.09.2021 №3);

- для розрахунків за Договором використовується плановий і фактичний обсяг послуги:

1) плановий обсяг послуги визначається на основі наданих Користувачем повідомлень щодо планового обсягу передачі електроенергії на розрахунковий місяць. У разі ненадання або несвоєчасного надання Користувачем повідомлень плановим обсягом послуги визначається фактичний обсяг наданої послуги у попередньому розрахунковому періоді;

2) фактичний обсяг послуги у розрахунковому місяці визначається відповідно до розділу ХІ Кодексу системи передачі (пункт 4.1 в редакції додаткової угоди від 21.09.2021 №3);

- розрахунковим періодом за Договором є 1 календарний місяць (пункт 5.1 в редакції додаткової угоди від 21.09.2021 №3);

- Користувач здійснює поетапну попередню оплату планової вартості послуги ОСП таким чином:

1 платіж - до 17:00 другого банківського дня розрахункового місяця у розмірі 1/5 від планової вартості послуги, визначеної згідно з розділом 3 Договору. Подальша оплата здійснюється шляхом сплати 1/5 від планової вартості послуг, яка визначена згідно з розділом 3 Договору, відповідно до такого алгоритму:

2 платіж - до 10 числа розрахункового місяця;

3 платіж - до 15 числа розрахункового місяця;

4 платіж - до 20 числа розрахункового місяця;

5 платіж - до 25 числа розрахункового місяця (пункт 5.2 в редакції додаткової угоди від 21.09.2021 №3);

- Користувач здійснює розрахунок з ОСП за фактичний обсяг послуги протягом 3 банківських днів з моменту та на підставі отриманого акта приймання-передачі послуги, який ОСП надає Користувачу протягом перших 11 календарних днів місяця, наступного за розрахунковим. Оплата послуги здійснюється на підставі рахунків, наданих ОСП або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою "Системи управління ринком" (далі Сервіс), з використанням кваліфікованого електронного підпису тієї особи, яка уповноважена підписувати документи в електронному вигляді, в порядку, визначеному законодавством. Вартість наданих послуг за розрахунковий період визначається на підставі даних, що надаються до 08 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно), Адміністратором комерційного обліку. Коригування обсягів та вартості наданої послуги відповідного розрахункового періоду здійснюється за уточненими даними комерційного обліку, що надається АКО протягом 10 календарних днів з дати проведення процесу врегулювання в Сервісі згідно з вимогами Правил ринку. Акт коригування наданої послуги у відповідному розрахунковому періоді ОСП направляє Користувачу. Користувач здійснює підписання акта коригування наданої Послуги відповідно розрахункового періоду протягом 3 календарних днів та повертає один примірник підписаного акта ОСП. Оплату вартості послуг, що виникла в результаті коригування обсягів та вартості послуг, Користувач здійснює протягом 3 банківських днів з дня отримання акта (пункт 5.5 в редакції додаткової угоди від 21.09.2021 №3);

- у разі виникнення розбіжностей за отриманим від ОСП за попередній розрахунковий місяць актом приймання-передачі послуги Користувач має право оскаржити зазначену в акті приймання-передач послуги вартість послуги шляхом направлення ОСП повідомлення протягом 5 робочих днів з моменту отримання акта. Процедура оскарження не звільняє Користувача від платіжного зобов`язання у встановлений Договором термін. Якщо Користувач не надає ОСП повідомлення з обґрунтуванням розбіжностей протягом 5 робочих днів з дати отримання акта приймання-передачі послуги, то вважається, що цей акт прийнятий без розбіжностей (пункт 5.6 в редакції додаткової угоди від 21.09.2021 №3);

- у випадку порушення будь-яких термінів розрахунку за Договором Користувач сплачує ОСП пеню у розмірі 0,1% (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня) від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, ураховуючи день фактичної оплати. Пеня нараховується до повного виконання Користувачем своїх зобов`язань. За прострочення зазначеного терміну понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % від суми простроченого платежу. ОСП направляє Користувачу окремий рахунок на суму пені та/або штрафу протягом 5 робочих днів після виявлення порушення. Рахунок підлягає оплаті протягом 3 робочих днів від дати отримання. У разі якщо фактичний обсяг оплати Користувачем послуги перевищує суму, зазначену в акті приймання-передачі наданої Послуги, ОСП (за заявою Користувача) протягом 5 банківських днів з дня отримання заяви повертає Користувачу надлишок коштів або, у разі відсутності такої заяви Користувача, ураховує їх як оплату послуги останнього платежу наступного розрахункового періоду відповідно до пункту 5.2 Договору. За наявності заборгованості кошти зараховуються першочергово в оплату заборгованості минулих періодів з найдавнішим терміном її виникнення (за Договором). При повній сплаті заборгованості минулих періодів надлишок коштів може бути зарахований в оплату пені та штрафних санкцій за наявності письмової згоди Користувача. У разі недотримання ОСП термінів повернення коштів Користувач має право нараховувати пеню у розмірі 0,1 % від суми коштів (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня), що підлягають поверненню, за кожен день прострочення. Пеня нараховується до повного виконання ОСП зобов`язань щодо повернення коштів. За прострочення зазначеного терміну понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % від суми коштів, що підлягають поверненню (пункт 5.7 в редакції додаткової угоди від 21.09.2021 №3);

- Договір набуває чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2021. Якщо Користувач не направив ОСП у строк не менший ніж за місяць до закінчення терміну дії Договору повідомлення про припинення дії Договору, то цей Договір вважається продовженим на наступний календарний рік на тих самих умовах (пункт 13.1 в редакції додаткової угоди від 21.09.2021 №3).

6.3. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановлено, що позивач і відповідач підписали такі акти приймання-передачі послуг: за липень 2019 року від 31.07.2019 на суму 1 182 572,69 грн; за серпень 2019 року від 31.08.2019 на суму 1 317 920,28 грн; за вересень 2019 року від 30.09.2019 на суму 2 361 189,16 грн; за жовтень 2019 року від 31.10.2019 на суму 2 645 896,19 грн; за грудень 2019 року від 31.12.2019 на суму 1 567 659,22 грн; за листопад 2019 року від 30.11.2019 на суму 1 602 625 грн; за лютий 2020 року від 29.02.2020 на суму 2 959 251,12 грн; за січень 2020 року від 31.01.2020 на суму 3 296 092,37 грн; за березень 2020 року від 31.03.2020 на суму 3 146 673, 41 грн; за квітень 2020 року від 30.04.2020 на суму 3 509 338,78 грн; за травень 2020 року від 31.05.2020 на суму 3 983 032,66 грн; за червень 2020 року від 30.06.2020 на суму 3 862 958,94 грн; за липень 2020 року від 31.07.2020 на суму 3 634 195, 15 грн; за серпень 2020 року від 31.08.2020 на суму 5 101 715,22 грн; за вересень 2020 року від 30.09.2020 на суму 5 435 771,17 грн; за жовтень 2020 року від 31.10.2020 на суму 5 814 356,54 грн; за листопад 2020 року від 30.11.2020 на суму 6 403 694,46 грн; за грудень 2020 року від 31.12.2020 на суму 8 966 947,55 грн; за січень 2021 року від 31.01.2021 на суму 7 404 835,75 грн; за лютий 2021 року від 28.02.2021 на суму 7 069 238,12 грн; за березень 2021 року від 31.03.2021 на суму 7 226 057,06 грн; за квітень 2021 року від 30.04.2021 на суму 7 156 745,20 грн; за травень 2021 року на суму 7 326 009,73 грн; за червень 2021 року від 30.06.2021 на суму 6 101 651,72 грн; за липень 2021 року від 31.07.2021 на суму 6 908 962,56 грн.

6.4. В подальшому сторонами підписані такі акти коригування: від 28.11.2019 до акта від 31.07.2019, відповідно до якого вартість наданих послуг становить 1 181 760,31 грн; від 31.12.2019 до акта від 31.08.2019, відповідно до якого вартість наданих послуг становить 1 307 146,75 грн; від 31.12.2019 до акта від 30.09.2019, відповідно до якого вартість наданих послуг становить 1 162 967,71 грн; від 31.12.2019 до акта від 31.10.2019, відповідно до якого вартість наданих послуг становить 1 554 299,41 грн; від 17.02.2020 до акта від 31.12.2019, відповідно до якого вартість наданих послуг становить 1 173 332,99 грн; від 30.03.2020 до акта коригування від 31.12.2019 та до акта від 31.10.2019 приймання-передачі послуги, відповідно до якого вартість наданих послуг становить 1 547 547,83 грн; від 18.05.2020 до акта від 30.11.2019, відповідно до якого вартість наданих послуг становить 1 595 687,59 грн; від 19.06.2020 до акта від 31.12.2019, відповідно до якого вартість наданих послуг становить 1 558 714,92 грн; від 18.08.2020 до акта від 31.01.2020, відповідно до якого вартість наданих послуг становить 3 275 855 грн; від 23.09.2020 до акта від 29.02.2020, відповідно до якого вартість наданих послуг становить 2 925 540,20 грн; від 29.09.2020 до акта від 31.03.2020, відповідно до якого вартість наданих послуг становить 3 120 577,58 грн; від 02.11.2020 до акта від 30.04.2020, відповідно до якого вартість наданих послуг становить 3 487 773,30 грн; від 17.11.2020 до акта від 31.05.2020, відповідно до якого вартість наданих послуг становить 3 971 860,08 грн; від 25.11.2020 до акта від 30.06.2020, відповідно до якого вартість наданих послуг становить 3 849 922,49 грн; від 21.12.2020 до акта від 31.07.2020, відповідно до якого вартість наданих послуг становить 3 625 437,49 грн; від 18.01.2021 до акта від 31.08.2020, відповідно до якого вартість наданих послуг становить 5 094 656,48 грн; від 19.02.2021 до акта від 30.09.2020, відповідно до якого вартість наданих послуг становить 5 422 029,92 грн; від 16.08.2021 до акта від 31.10.2020, відповідно до якого вартість наданих послуг становить 5 789 900,08 грн; від 20.09.2021 до акта від 30.11.2020, відповідно до якого вартість наданих послуг становить 6 370 036,85 грн; від 27.09.2021 до акта від 31.12.2020, відповідно до якого вартість наданих послуг становить 8 921 719,08 грн; від 20.10.2021 до акта від 31.01.2021, відповідно до якого вартість наданих послуг становить 7 342 625,12 грн; від 29.10.2021 до акта від 28.02.2021, відповідно до якого вартість наданих послуг становить 7 005 657,89 грн; від 17.11.2021 до акта від 31.03.2021, відповідно до якого вартість наданих послуг становить 7 181 377,82 грн; від 17.12.2021 до акта від 30.04.2021, відповідно до якого вартість наданих послуг становить 7 124 795,12 грн; від 29.12.2021 до акта від 31.05.2021, відповідно до якого вартість наданих послуг становить 7 296 195 грн; від 30.12.2021 до акта від 30.06.2021, відповідно до якого вартість наданих послуг становить 6 296 995,72 грн; від 28.01.2022 до акта від 31.07.2021, відповідно до якого вартість наданих послуг становить 6 971 629,61 грн.

6.5. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач частково оплатив надані послуги, що підтверджується такими платіжними дорученнями: від 02.06.2020 №628 на суму 721 624,82 грн; від 09.06.2020 №635 на суму 721 624,82 грн; від 12.06.2020 №637 на суму 721 624,82 грн; від 12.06.2020 №636 на суму 130 866,31 грн; від 19.06.2020 №640 на суму 721 624,82 грн; від 24.06.2020 №645 на суму 721 624,82 грн; від 02.07.2020 №654 на суму 723 514,06 грн; від 09.07.2020 №660 на суму 245 890,54 грн; від 09.07.2020 №658 на суму 723 514,06 грн; від 14.07.2020 №661 на суму 723 514,06 грн; від 17.07.2020 №665 на суму 723 514,06 грн; від 24.07.2020 №666 на суму 723 514,06 грн; від 04.08.2020 №667 на суму 1 092 853,45 грн; від 07.08.2020 №671 на суму 1 092 853,45 грн; від 10.08.2020 №675 на суму 16 624,85 грн; від 14.08.2020 №677 на суму 1 092 853,45 грн; від 19.08.2020 №680 на суму 1 092 853,45 грн; від 21.08.2020 №682 на суму 1 092 853,45 грн; від 02.09.2020 №685 на суму 1 183 173,78 грн; від 09.09.2020 №691 на суму 1 183 173,78 грн; від 14.09.2020 №697 на суму 800 384,38 грн; від 18.09.2020 №702 на суму 1 183 173,78 грн; від 24.09.2020 №703 на суму 1 183 173,78 грн; від 02.10.2020 №706 на суму 1 221 408,12 грн; від 09.10.2020 №709 на суму 1 221 408,12 грн; від 13.10.2020 №712 на суму 994 651,95 грн; від 19.10.2020 №713 на суму 1 221 408,12 грн; від 23.10.2020 №714 на суму 1 221 408,12 грн; від 03.11.2020 №715 на суму 1 351 755,56 грн; від 09.11.2020 №720 на суму 1 351 755,56 грн; від 13.11.2020 №724 на суму 1 216 186,58 грн; від 19.11.2020 №726 на суму 898 754,11 грн; від 24.11.2020 №730 на суму 1 351 755,56 грн; від 02.12.2020 №740 на суму 1 645 996,45 грн; від 09.12.2020 №745 на суму 1 645 996,45 грн; від 14.12.2020 №750 на суму 1 277 876,67 грн; від 18.12.2020 №752 на суму 1 645 996,45 грн; від 24.12.2020 №758 на суму 1 645 996,45 грн; від 05.01.2021 №763 на суму 1 441 929,82 грн; від 06.01.2021 №767 на суму 1 441 929,82 грн; від 14.01.2021 №43 на суму 728 207,64 грн; від №44 14.01.2021 на суму 1 441 929,82 грн; від 19.01.2021 №49 на суму 1 441 929,82 грн; від 22.01.2021 №52 на суму 1 441 929,82 грн; від 02.02.2021 №62 на суму 1 490 162,32 грн; від 09.02.2021 №63 на суму 1 490 162,32 грн; від 12.02.2021 №68 на суму 1 490 162,32 грн; від 19.02.2021 №72 на суму 1 490 162,32 грн; від 24.02.2021 №75 на суму 1 490 162,32 грн; від 24.02.2021 №79 на суму 188 127,90 грн; від 02.03.2021 №876 на суму 1 436 067,32 грн; від 09.03.2021 №82 на суму 1 436 067,32 грн; від 12.03.2021 №84 на суму 1 040 752,59 грн; від 19.03.2021 №90 на суму 1 436 067,32 грн; від 24.03.2021 №93 на суму 1 436 067,32 грн; від 02.04.2021 №31143 на суму 1 496 939,76 грн; від 09.04.2021 №101 на суму 1 496 939,76 грн; від 14.04.2021 №103 на суму 1 496 939,76 грн; від 19.04.2021 №106 на суму 1 496 939,76 грн; від 23.04.2021 №113 на суму 1 496 939,76 грн; від 29.04.2021 №112 на суму 45 720,46 грн; від 06.05.2021 №908 на суму 1 534 235,59 грн; від 07.05.2021 №120 на суму 1 534 235,59 грн; від 14.05.2021 №122 на суму 1 206 281,99 грн; від 19.05.2021 №123 на суму 1 534 235,59 грн; від 24.05.2021 №125 на суму 1 534 235,59 грн; від 02.06.2021 №10502 на суму 1 479 670,43 грн; від 09.06.2021 №131 на суму 1 479 670,43 грн; від 14.06.2021 №133 на суму 1 134 502,21 грн; від 18.06.2021 №135 на суму 1 479 670,43 грн; від 24.06.2021 №137 на суму 1 479 670,43 грн; від 02.07.2021 №33864 на суму 1 536 976,90 грн; від 09.07.2021 №142 на суму 1 536 976,90 грн; від 14.07.2021 №144 на суму 240 276,47 грн; від 19.07.2021 №145 на суму 1 536 976,90 грн; від 23.07.2021 №34622 на суму 534 701,40 грн; від 11.08.2021 №946 на суму 150 787,13 грн.

6.6. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції вказав, що сума боргу відповідача складає 119 641,12 грн.

6.7. Судами попередніх інстанцій вказано, що:

- листом від 18.09.2019 №320/04 відповідач повернув рахунок від 04.09.2019 №0062-02024/04/09/2019 та акт прийому-передачі послуги від 01.08.2019 у зв`язку з неправильно зазначеними фактичними обсягами;

- листом від 31.01.2020 №32/04 відповідач направив позивачу підписані акти коригування за серпень, вересень та жовтень 2019 року;

- листом від 17.03.2020 №79/04 відповідач направив позивачу підписані акти коригування за серпень, вересень, жовтень, вересень 2019 року;

- листом від 13.07.2021 №264/04 відповідач повідомив позивача, що відповідно до пункту 15.9 Договору відповідач тимчасово припиняє діяльність з постачання електроенергії як електропостачальник та купує електричну енергію як споживач;

- позивач листом від 09.03.2022 №01/10197 повідомив, що станом на 14.02.2022 користувач не оплатив за надані послуги, тому борг за Договором становить 119 641,12 грн з ПДВ;

- на зазначений лист відповідач надав відповідь від 15.03.2022 №85/04, в якій заперечив борг у розмірі 119 641,12 грн;

- у листі від 29.03.2022 №01/12734 позивач надав роз`яснення щодо заборгованості у розмірі 119 641,12 грн.

6.8. Предметом позовних вимог є заборгованість за Договором за послуги з передачі електричної енергії, яка виникла за період травень 2020 року - липень 2021 року. Крім того, за неналежне виконання грошового зобов`язання позивач нарахував 4 868,49 грн 3 % річних, 18 846,35 грн інфляційних втрат, 17 890,71 грн пені та 8 374,88 грн штрафу.

6.9. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем належним чином виконані зобов`язання з надання послуг за Договором, у свою чергу, відповідач в порушення строків оплати, не здійснив оплату отриманих послуг вчасно та в повному обсязі, що є підставою для задоволення позовних вимог в частині основного боргу.

6.10. Щодо вимог про стягнення штрафу, 3% річних та інфляційних втрат, судом першої інстанції здійснена перевірка розрахунку позивача, встановлена його арифметична правильність, тому в цій частині позовні вимоги задоволені у повному обсязі.

6.11. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач просив стягнути 3% річних у розмірі 4 868,49 грн і в мотивувальній частині рішення зазначено про правильність цього розрахунку, втім, у резолютивній частині рішення судом стягнуто тільки 4 866,21 грн 3% річних. Таким чином, оскільки вказані обставини не є предметом розгляду апеляційних скарг ні позивача, ані відповідача, суд першої інстанції не позбавлений права виправити цю арифметичну помилку самостійно.

6.12. Щодо вимог про стягнення пені, то суд першої інстанції зазначив, що пеня нарахована поза межами строку, протягом якого можливо нараховувати пеню, у зв`язку з наведеним, вимога про стягнення пені не задоволена.

6.13. Рішення суду першої інстанції оскаржується Товариством лише в частині відмови у стягненні суми пені в розмірі 17890,71 грн, відтак, колегія суддів апеляційної інстанції розглядає скаргу в межах наведених вимог.

6.14. Суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції щодо відмови в позові в частині стягнення пені в розмірі 17 890,71 грн з таких мотивів.

6.14.1. За прострочення платежу за актом приймання-передачі послуг за червень 2021 року згідно з актом коригування від 30.12.2021 вона нарахована за період з 21.01.2022 до 20.07.2022 та становить 7 898,32 грн, за прострочення платежу за актом приймання-передачі послуг за липень 2021 року згідно з актом коригування від 28.01.2022 вона нарахована за період з 17.02.2022 до 15.08.2022 та становить 9 992,39 грн.

6.14.2. Суд першої інстанції не взяв до уваги, що за наведеним у позові розрахунком (помісячним) заборгованість за березень 2021 року на момент настання дати оплати відсутня, а тому неустойка відповідачу позивачем за цей місяць не нараховувалась, натомість, розрахунок неустойки здійснений:

- за актом коригування від 30.12.2021 до акта про приймання-передачі послуг за червень 2021 року, оплата якого, з урахуванням умов Договору та отримання рахунку відповідачем 17.01.2022, мала відбутись 20.01.2022, з 21.01.2022 до 20.07.2022, тобто за шість місяців, як і визначено частиною шостою статті 232 ГК України;

- за актом коригування від 28.01.2022 до акта про приймання-передачі послуг за липень 2021 року, оплата якого, з урахуванням умов Договору та отримання рахунку відповідачем 11.02.2022, мала відбутись 16.02.2022, з 17.02.2022 до 15.08.2022, тобто за шість місяців, як і визначено частиною шостою статті 232 ГК України.

6.14.3. Помилкове посилання у позові позивачем на дату акта від 31.03.2021 в обох випадках нарахування пені, що явно свідчить про допущену описку, не впливає на правильність такого розрахунку, наведеного у позові, зокрема, періоду нарахування, суми заборгованості з якої здійснювалось нарахування неустойки, кількості днів прострочення, договірного розміру неустойки, на що не звернув увагу суд першої інстанції, безпідставно відмовивши позивачу у законних вимогах щодо стягнення неустойки (пені).

6.14.4. Таким чином, позивач при нарахуванні пені дотримався норм матеріального права щодо періоду нарахування пені і строку позовної давності.

6.14.5. Судом апеляційної інстанції перевірений розрахунок пені та встановлено, що на суму заборгованості 56 974,07 грн за актом коригування від 30.12.2021 за період з 21.01.2022 до 20.07.2022, з розміром пені 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення, розмір пені становить 10 255,33 грн, а за актом коригування від 28.01.2022 за період з 17.02.2022 до 15.08.2022 на суму заборгованості 62 667,05 грн, розмір пені становить 11 217,40 грн.

6.14.6. В той же час, за нормою частини першої статті 14 та частини другої статті 237 Г ПК України, суд не може виходити за межі позовних вимог, а відтак, задоволенню підлягають позовні вимоги у заявленому позивачем розмірі, а саме щодо стягнення з відповідача на користь позивача неустойки в розмірі 7 898,32 грн за актом коригування від 30.12.2021 та в розмірі 9 992,39 грн за актом коригування від 28.01.2022.

6.14.7. Більш того, колегія суддів апеляційної інстанції акцентує увагу на тому, що відповідно до пункту 7 розділу ІХ "Прикінцеві положення" ГК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

6.14.8. З урахуванням наведеного суд першої інстанції неповно дослідив обставини справи, надав їм неправильну оцінку, у зв`язку з чим апеляційну скаргу позивача слід задовольнити, рішення в частині відмови у стягненні пені - скасувати та змінити у частині розподілу судового збору. Ухвалити у цій частині нове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 17 890,71 грн пені та 2 544,32 грн судового збору.

6.15. Щодо апеляційної скарги Комбінату суд апеляційної інстанції вказав таке.

6.15.1. Дослідивши Договір, додаткові угоди, підписані представниками сторін акти приймання-передачі послуг за період з травня 2020 року до грудня 2020 року та акти коригування до актів з грудня 2019 року до червня 2020 року, платіжні доручення, суд першої інстанції визнав обґрунтованими та підтвердженими вимоги про стягнення основного боргу в розмірі 119 641,12 грн.

6.15.2. Враховуючи те, що що предметом позову є сума основного боргу, яка виникла по актам, складеним в грудні 2020 року та січні 2021 року, вимоги про стягнення нарахувань заявлені в позовній заяві з травня 2020 року до 26 серпня 2022 року, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що позивачем правомірно розраховано вартість послуги відповідно до тарифу 347,43 грн/МВт год. без ПДВ, матеріалами справи підтверджена наявна заборгованість за наведений позивачем період травень 2020 року - липень 2021 року, чим спростовуються доводи відповідача про належне виконання зобов`язань.

6.15.3. При цьому, відповідач жодним доказом не підтвердив власні доводи стосовно того, що заявлена позивачем заборгованість стосується саме серпня 2019 року, натомість, відповідно до поданої позовної заяви та доданих до неї доказів, вказані твердження спростовані матеріалами справи.

6.15.4. З огляду на що не приймаються колегією суддів апеляційної інстанції доводи апеляційної скарги про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду, як з основною вимогою, так і з нарахуванням пені, 3% річних, інфляційних втрат.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Ухвалою Верховного Суду від 08.01.2024, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №904/2812/22 на підставі пунктів 1 і 4 частини першої статті 287 Г ПК України у взаємозв`язку з пунктами 1 і 3 частини третьої статті 310 Г ПК України, у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та зупинено касаційне провадження у справі №904/2812/22 за касаційною скаргою Комбінату на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.06.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.11.2023 у справі №904/2812/22 до звершення перегляду судового рішення об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №911/1359/22.

7.2. Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 21.05.2024 у зв`язку з відпусткою судді Бенедисюка І.М. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №904/2812/22, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуюча), Булгакова І.В., Ємець А.А.

7.3. Ухвалою Верховного Суду від 21.05.2024, зокрема, поновлено касаційне провадження за касаційною скаргою Комбінату на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.06.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.11.2023 у справі №904/2812/22.

7.4. Від Товариства 29.01.2024 до Суду через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просив Суд продовжити строк для подачі відзиву на касаційну скаргу до 30.01.2024.

7.5. Оскільки, в ухвалі від 08.01.2024 у справі №904/2812/22 вказано, що учасники справи мають право подати відзиви на касаційну скаргу до 23.01.2024, то відзив подано Товариством поза межами встановленого Судом строку. Ураховуючи те, що клопотання позивача про продовження строку подано після закінчення строку (29.01.2024), то в силу приписів статті 119 Г ПК України відсутні підстави для прийняття відзиву. Втім, Суд долучив вказаний відзив як письмові пояснення в силу приписів статті 42 Г ПК України до матеріалів справи, та оцінюватиме їх у межах статті 300 Г ПК України.

7.6. Відповідно до частини першої статті 300 Г ПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.7. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 Г ПК України).

7.8. Відповідно до частини четвертої статті 300 Г ПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 Г ПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.3. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Г ПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.4. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 Г ПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

8.5. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 Г ПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.6. Щодо застосування норми права без урахування висновку щодо застосування якої, викладеного у постанові Верховного Суду, Суд відзначає, що наявність самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.6.1. Таким чином, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі (така правова позиція є сталою і послідовною, та викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11.04.2023 у справі №910/12405/21, від 21.03.2023 у справі №908/125/18, від 19.04.2023 у справі №921/64/22, від 06.06.2023 у справі №914/217/22, від 09.04.2024 у справі №910/6316/23).

8.7. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

8.8. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

8.9. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 Г ПК України та пункту 5 частини першої статті 296 Г ПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

8.10. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

8.11. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

8.12. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

8.13. Слід зазначити, що Комбінат в уточненій касаційній скарзі зазначає, що суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги Товариства щодо стягнення з Комбінату штрафних санкцій у вигляді штрафу та пені не врахували дію Постанови №332 та винесли оскаржувані рішення всупереч практики Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 26.07.2023 у справі №922/1948/22.

8.14. Предметом розгляду у даній справі є стягнення заборгованості, 3% річних, інфляційних втрат, пені та штрафу за надання послуг з передачі електричної енергії.

8.15. Предметом розгляду справи №922/1948/22 було стягнення основного боргу, пені, штрафу, інфляційних втрат і 3 % річних за надання послуг з передачі електричної енергії.

8.16. З огляду на вищевикладене, Суд, у результаті аналізу змісту судових рішень у даній справі та у справі №922/1948/22, дійшов висновку, що спірні правовідносини у вказаних справах, з урахуванням предмету та підстав позову, за правовим регулюванням і кваліфікацією, у контексті змістовного критерію є подібними.

8.17. Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

8.17.1. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

8.17.2. Сама по собі різниця судових рішень не свідчить про безумовне підтвердження незастосування правового висновку.

8.18. Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 Г ПК України).

8.19. Втім, касаційне провадження у даній справі було зупинено до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №911/1359/22.

8.20. Так, предметом касаційного розгляду у справі №911/1359/22 було питання застосування, зокрема, підпункту 16 пункту 1 Постанови №332 (з урахуванням внесених змін постановами НКРЕКП від 27.02.2022 №333 та від 26.04.2022 №413).

8.21. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду висловила у постанові від 19.04.2024 у справі №911/1359/22 правову позицію такого змісту:

« 8.13.1. Правовий статус НКРЕКП, її завдання, функції, повноваження та порядок їх здійснення визначає Закон України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг".

8.13.2. Відповідно до статті 1 вказаного Закону Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Регулятор), є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який утворюється Кабінетом Міністрів України. Особливості спеціального статусу Регулятора обумовлюються його завданнями і повноваженнями та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливостях організації та порядку діяльності Регулятора, в особливому порядку призначення членів Регулятора та припинення ними повноважень, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Регулятора та гарантії незалежності в прийнятті ним рішень у межах повноважень, визначених законом, встановленні умов оплати праці членів та працівників Регулятора.

8.13.3. Згідно з частиною 1 статті 3 цього Закону Регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України.

8.13.4. Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 6 Закону України «Про ринок електричної енергії» до повноважень Регулятора на ринку електричної енергії належать, зокрема, затвердження правил ринку, правил ринку «на добу наперед» та внутрішньодобового ринку, кодексу системи передачі, кодексу систем розподілу, кодексу комерційного обліку, правил роздрібного ринку, порядку розподілу пропускної спроможності міждержавних перетинів, який включає в тому числі положення щодо особливостей розподілу пропускної спроможності міждержавних перетинів з третіми державами, інших нормативно-правових актів та нормативних документів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії.

8.13.5. Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 6 Закону України «Про ринок електричної енергії» Регулятор має право приймати рішення, що є обов`язковими до виконання учасниками ринку.

8.13.6. Пунктом 3 частини 2 статті 14 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» визначено, що Регулятор на своїх засіданнях приймає нормативно-правові акти з питань, що належать до його компетенції. Згідно частини 2 цієї статті рішення Регулятора оформлюються постановами, крім рішень щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення контролю, які оформлюються розпорядженнями. Рішення Регулятора підписуються Головою.

8.13.7. Відповідно до пункту 1 частини 1 вказаного Закону для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор приймає обов`язкові до виконання рішення з питань, що належать до його компетенції.

8.13.8. Отже, НКРЕКП (Регулятор) здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, Регулятор на своїх засіданнях приймає нормативно-правові акти з питань, що належать до його компетенції та є обов`язкові до виконання.

8.13.9. Об`єднана палата констатує, що постанова №332 від 25.02.2022 (у редакції від 26.04.2022) прийнята НКРЕКП (Регулятором) в межах своїх повноважень, а тому її положення, у тому числі, підпункт 16 пункту 1, відповідно до якого на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії, є обов`язковими до виконання всіма учасниками ринку та мають застосовуватись останніми у своїй господарській діяльності.

8.13.10. Що стосується посилання скаржника на те, що у даному випадку мали застосовуватися норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, оскільки вони мають вищу юридичну силу ніж постанова НКРЕКП №332 від 25.02.2022 (у редакції від 26.04.2022) Об`єднана палата виходить з наступного.

8.13.11. Статтею 1 Конституції України передбачено, що Україна є правовою державою.

8.13.12. Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні №9-рп/2001 від 19.06.2001 у справі № 1-37/2001, в правовій державі існує сувора ієрархія нормативних актів, відповідно до якої постанови та інші рішення органів виконавчої влади мають підзаконний характер і не повинні викривляти сутність і зміст законів.

8.13.13. Отже, нормативні акти, що затверджуються Регулятором, не можуть суперечити Конституції України та законам, які регулюють господарські відносини на ринку електроенергії.

8.13.14. Відповідно до частини першої статті 66 Закону «Про ринок електричної енергії» купівлю-продаж електричної енергії за двосторонніми договорами здійснюють виробники, електропостачальники, оператор системи передачі, оператори систем розподілу, трейдери, гарантований покупець та споживачі.

8.13.15. Істотні умови двосторонніх договорів визначені у частині третій статті 66 вказаного Закону, якими є, зокрема, умови про права, обов`язки та відповідальність сторін (пункт 8 частини третьої статті 66 Закону).

8.13.16. Згідно з частиною третьою статті 6 Закону «Про ринок електричної енергії» до повноважень Регулятора на ринку електричної енергії належить, зокрема, затвердження типових та примірник договорів, визначених цим Законом, а відповідно до частини четвертої цієї ж статті рішення Регулятора є обов`язковими до виконання учасниками ринку (крім споживачів, що не є учасниками оптового енергетичного ринку).

8.13.17. Таким чином, наведений аналіз нормативних актів дозволяє дійти висновку, що Регулятор наділений повноваженням нормативного регулювання договірних відносин на ринку електроенергії, зокрема, через затвердження типових і примірних договорів.

8.13.18. Типові і примірні договори входять до системи джерел господарського договірного права як особливі нормативно-правові акти. Затвердження таких договорів уповноваженими державними органами є формою державною регулювання договірних відносин у сфері господарювання.

8.13.19. Відповідно до частини четвертої статті 179 ГК України типові договори затверджуються Кабінетом Міністрів України або у випадках, передбачених законом, іншим органом або органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

8.13.20. Одним з принципів функціонування ринку електричної енергії є відповідальність учасників ринку за недотримання правил ринку, правил ринку «на добу наперед» та внутрішньо добового ринку, кодексу системи передачі, кодексу систем розподілу, кодексу комерційного обліку, правил роздрібного ринку, інших нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії, та умов договорів, що укладаються на цьому ринку (пункт 16 частини другої статті З Закону «Про ринок електричної енергії»).

8.13.21. Унормування відповідальності за невиконання договорів на ринку електроенергії відбувається, зокрема, шляхом визначення відповідних положень щодо відповідальності у типових договорах, які затверджуються Регулятором, і мають силу нормативно-правового акта.

8.13.22. Частина четверта статті 179 Господарського кодексу України закріплює межі вільного розсуду сторін господарського договору при визначенні його умов, а саме обов`язковість відповідності умов господарського договору певного виду типовим договорам, затвердженим Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим державним органом або органом державної влади. Укладаючи договір на основі типового договору, затвердженого відповідним державним органом в межах його компетенції, сторони повинні враховувати імперативні правила, що містяться в типовому договорі. Разом з тим сторони мають право конкретизувати його умови та доповнити їх, якщо такі доповнення не суперечать його змісту.

8.13.23. Законом України від 24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 24.02.2022 №64/2022, яким у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

8.13.24. В подальшому Законами України від 15.03.2022 №2119-ІХ, від 21.04.2022 №02212-ІХ, від 22.05.2022 №2263-ІХ, від 15.08.2022 №2500-IX, від 16.11.2022 №2738-IX, від 7.02.2023 №2915-IX, від 2.05.2023 № 3057-IX, від 27.07.2023 №3275-IX, від 8.11.2023 №3429-IX, від 06.02.2024 №3564-IX «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затверджено укази Президента України від 14.03.2022 №133/2022, від 18.04.2022 №259/2022, від 17.05.2022 №341/2022, від 12.08.2022 №573/2022, від 07.11.2022 №757/2022, від 6.02. 2023 №58/2023 , від 1.05.2023 №254/2023, від 26.07.2023 року №451/2023,від 6.11.2023 №734/2023, від 5.02.2024 №49/2024 строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

8.13.25.Статтею 1 Закону України від 12.05.2015 «Про правовий режим воєнного стану» визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

8.13.26. Відповідно до частини 2 статті 9 цього Закону Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, військове командування, військові адміністрації, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України.

8.13.27. Статтею 17 вказаного Закону встановлено, що органи державної влади України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, громадські об`єднання, а також громадяни зобов`язані сприяти діяльності військового командування та військових адміністрацій у запровадженні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану на відповідній території.

8.13.28. Відповідно до положень частини 1 статті 20 наведеного Закону правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону.

8.13.29. Об`єднана палата ураховує, що Національна комісія, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в преамбулі Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 зазначила мету та підстави її прийняття.

8.13.30. Зокрема, Регулятор заначив, що такою метою є забезпечення операційної безпеки функціонування основної частини ОЕС України від 25 лютого 2022 року, ураховуючи Протокол наради щодо обговорення заходів стабілізації учасників ринку електричної енергії під час особливого періоду та діє відповідно до законів України «Про ринок електричної енергії», «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг».

8.13.31. Згідно з пунктом 5 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 27.02.2022 №333) рекомендовано учасникам ринку електричної енергії на період дії особливого періоду зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії".

8.13.32. Згідно з підпунктом 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 26.04.2022 №413) на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування надати такі настанови - зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії.

8.13.33. Отже, з урахування дії на території України воєнного стану, для учасників ринку електричної енергії, якими укладено типові договори відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» та постанов НКРЕКП, пункт 5 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 27.02.2022 №333) - це бажана з точки зору держави модель поведінки, яка має обов`язковий характер для учасників ринку електричної енергії.

8.13.34. Підпункт 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 26.04.2022 №413) - це імперативна норма, якою держава вказала учасниками ринку електричної енергії, що на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії».

8.13.35. Отже, Об`єднана палата доходить висновку про те, що рішення Регулятора щодо порядку застосування норм про відповідальність учасників на ринку електроенергії не суперечать нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України про відповідальність у договірних відносинах з огляду на те, що Регулятор в силу Закону наділений повноваженнями унормовувати договірні відносини суб`єктів господарювання, що проводять свою діяльність у сфері енергетики, у тому числі в частині відповідальності за невиконання (неналежне виконання) договірних зобов`язань на ринку електричної енергії.

8.13.36. При цьому Об`єднана палата наголошує на тому, що такі рішення Регулятора не скасовують встановлену нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України відповідальність за порушення договірних зобов`язань для учасників ринку електроенергії, та не встановлюють мораторію для застосування цієї відповідальності, позаяк Регулятор, який наділений повноваженнями нормативного регулювання договірних відносин на ринку електроенергії, з метою забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії, під час особливого періоду, в межах наданих йому Законом повноважень тимчасово зупинив нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії.

8.13.37. Об`єднана палата звергає увагу, що норми постанови №332 від 25.02.2022 (у редакції від 27.02.2022 №333, у редакції від 26.04.2022 ) прийняті Регулятором в межах своїх повноважень.

8.13.38. Таким чином, хоча постанова НКРЕКП №332 від 25.02.2022 має нижчу юридичну силу порівняно з Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України, втім її норми є обов`язковими до виконання всіма учасниками ринку та мають застосовуватись останніми у своїй господарській діяльності на ринку електроенергії, зокрема, які уклали між собою двосторонні договори відповідно до статті 66 Закону України "Про ринок електричної енергії", що також обумовлено положеннями статті 179 Господарського кодексу України, яка встановлює нормативне обмеження вільного розсуду сторін господарського договору при визначенні його умов у разі укладання типового договору.

8.13.39. Відмовляючи у задоволенні позову у стягненні пені, суди попередніх інстанцій посилалися на приписи Постанови №332, а саме підпункт 16 пункту 1 такого змісту: на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування надати таку настанову - зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії.

8.13.40. Суд першої та апеляційної інстанцій, вказували, зокрема, таке:

- повноваження НКРЕКП, визначені Законом, пунктом 1 частини другої статті 17 якого установлено, що регулятор має право приймати рішення з питань, що належать до його компетенції, які є обов`язковими до виконання;

- як визначено пунктом 1 частини першої статті 2 Закону регулятор, яким є НКРЕКП, здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг, зокрема у сфері енергетики: діяльності з виробництва, передачі, розподілу, постачання електричної енергії, зберігання енергії; діяльності з організації купівлі-продажу електричної енергії на ринку "на добу наперед" та внутрішньодобовому ринку, забезпечення купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом, трейдерської діяльності тощо;

- відповідно до частини першої статті 3 Закону регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України;

- вказаною постановою регулятор надав настанову щодо зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених відповідними договорами, для всіх учасників ринку електричної енергії, у тому числі у випадку застосування таких штрафних санкцій не лише оператором системи передачі, яким є позивач, але й у випадку застосування до такої особи відповідальності у вигляді штрафних санкцій іншим учасником ринку за іншими договорами, чим досягається баланс інтересів всіх учасників ринку у період оголошення воєнного стану для запобігання негативним наслідкам у відповідній сфері.

8.13.41. Отже, суди попередніх інстанцій застосували приписи Постанови №332 як ті, що мають обов`язковий характер для учасників ринку електричної енергії.

8.13.42. Об`єднана палата погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, виходячи з вищенаведених висновків про обов`язковість застосування учасниками ринку електроенергії у цьому аспекті саме норм постанов НКРЕКП, відповідно до яких на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" між учасниками ринку електричної енергії.

8.13.43. Об`єднана палата також виходить з того, що Регулятор визначив модель поведінки як зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" між учасниками ринку електричної енергії, та вказав чітко визначений період, а саме на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування, а не скасував нарахування та стягнення штрафних санкцій або увільнив від їх нарахування або стягнення.

8.13.44. Об`єднана палата також ураховує, що 15.03.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» №2120-IX, 2) .

8.13.45. У підпункті 2 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону передбачено: «розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003р., №40-44, ст. 356) доповнити пунктами 18 і 19 такого змісту:

"18. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

19. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії".

8.13.46. Отже, відповідно до цього Закону прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України доповнені пунктом 19.

8.13.47. Статтями 257-259 Цивільного кодексу України унормовано загальна позовна давність, спеціальна позовна давність, зміна тривалості позовної давності.

8.13.48. Враховуючи вищевикладене, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права, а саме відмовили у задоволенні пені з посиланнями на приписи Постанови №332».

8.22. Вказана правова позиція, з огляду на дату ухвалення постанови у справі №911/1359/22, викладена пізніше, ніж дата подання касаційної скарги у даній справі, що відноситься до випадку означеного у частині четвертій статті 300 Г ПК України.

8.23. Верховний Суд виходить з того, що відповідно до положень статті 236 Г ПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

8.24. Згідно з частиною першою статті 237 Г ПК України при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

8.25. У мотивувальній частині рішення зазначаються, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику (пункт 5 частини четвертої статті 238 Г ПК України).

8.26. Відповідно до статті 86 Г ПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність (стаття 76 Г ПК України), допустимість (стаття 77 Г ПК України), достовірність (стаття 78 Г ПК України) кожного доказу окремо, а також вірогідність (стаття 79 Г ПК України) і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

8.27. Згідно із статтею 79 Г ПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

8.28. Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 Г ПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

8.29. З огляду на викладене доводи касаційної скарги частково знайшли своє підтвердження, наявні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції, адже суд першої інстанції не з`ясував питання необхідності застосування норми права, що регулює спірні правовідносини, а суд апеляційної інстанції не усунув вказані порушення, що мало своїм наслідком не встановлення обставин, що є визначальними, вагомими і ключовими у цій справі у вирішенні даного спору в частині позовних вимог стосовно стягнення пені та штрафу.

8.30. Суд у контексті спірних правовідносин, підстав і предмету позову, підстав і предмета касаційного оскарження виходить з принципу jura novit curia ("суд знає закони").

8.30.1. Так, Велика Палата Верховного Суду в постановах від 25.06.2019 у справі №924/1473/15 та від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 висловила правову позицію, що суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін. При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

8.31. Касаційне провадження у даній справі також відкрито на підставі пункту 4 частини другої статті 287 Г ПК України у поєднанні з пунктами 1, 3 частини третьої статті 310 Г ПК України.

8.32. Так, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не були враховані пояснення відповідача, саме щодо періоду виникнення заборгованості, а прийняті пояснення та доводи позивача, у зв`язку з чим судами порушені вимоги Г ПК України про всебічний та об`єктивний розгляд та з`ясування всіх обставини справи та врахування всіх наявних та доданих відповідачем доказів.

8.33. Втім, зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій надали оцінку аргументам учасників справи щодо періоду виникнення заборгованості (дивись, зокрема, пункти 6.15.1 - 6.15.4 цієї постанови).

8.34. Узагальнені доводи касаційної скарги в частині, що стосується пункту 4 частини другої статті 287 Г ПК України у поєднанні з пунктами 1, 3 частини третьої статті 310 Г ПК України фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень у повному обсязі та передачі справи на новий розгляд в частині всіх позовних вимог.

8.35. Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій в частині позовних вимог щодо стягнення заборгованості, 3 % річних та інфляційних втрат надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду даного господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 Г ПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки, встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80 86 300 Г ПК України.

8.36. Втім, що поза увагою судів першої та апеляційної інстанції у контексті застосування приписів Постанови №332 (з урахуванням внесених змін постановами НКРЕКП від 27.02.2022 №333 та від 26.04.2022 №413) залишилось дослідження та оцінка моделі поведінки ПрАТ "Укренерго", визначена Регулятором "як зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій", з огляду на час звернення з позовом до суду та дати вирішення спору у розрізі періоду нарахування штрафу та пені та їх стягнення.

8.37. Верховний Суд виходить з того, що висновки судів попередніх інстанцій в частині стягнення штрафних санкцій (штрафу та пені) не в повній мірі відповідають правовим висновкам, викладеним у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2024 у справі №911/1359/22 щодо застосування положень постанови №332 (з урахуванням внесених змін постановами НКРЕКП від 27.02.2022 №333 та від 26.04.2022 №413) та положенням означених постанов НКРЕКП.

8.38. З огляду на приписи частини четвертої статті 300 Г ПК України, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, ураховуючи те, що суд першої інстанції не з`ясував питання необхідності застосування норми права, що регулює спірні правовідносини, а суд апеляційної інстанції не усунув вказані порушення, що мало своїм наслідком не встановлення обставин, що є визначальними, вагомими і ключовими у цій справі у вирішенні даного спору, ураховуючи доводи касаційної скарги, які є нерозривними у їх сукупності, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, імперативно визначені статтею 300 Г ПК України, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню в частині позовних вимог щодо стягнення пені та штрафу, а справа в цій частині - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

8.39. Верховний Суд, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Доводи скаржника про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку частково знайшли своє підтвердження з мотивів і міркувань, викладених у розділі 8 цієї постанови.

9.2. Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права унеможливило, з огляду на доводи та докази, надані учасниками справи, встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи в частині позовних вимог щодо стягнення пені та штрафу, не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції передбаченими статтю 300 Г ПК України.

9.3. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 Г ПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

9.4. В силу приписів частини четвертої статті 310 Г ПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

9.5. Ураховуючи, що спочатку суд першої інстанції, а потім і суд апеляційної інстанції допустили порушення норм процесуального права, то за таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Комбінату задовольнити частково, оскаржувані судові рішення у справі скасувати в частині позовних вимог щодо стягнення пені та штрафу, а справу у цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

9.6. Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене у розділі 8 цієї постанови, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.

10. Судові витрати

10.1. Судовий збір у розмірі 4 300,67 грн, сплачений Комбінатом у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції в частині стягнення, основного боргу, 3% річних та інфляційних втрат, покладається на Комбінат, оскільки, судові рішення в цій частині залишаються без змін.

10.2. Оскільки, Суд дійшов висновку про скасування судових рішень попередніх інстанцій в частині стягнення пені та штрафу та направлення справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанцій, то з урахуванням положень статті 315 Г ПК України підстави для розподілу судового збору, сплаченого Комбінатом за подання касаційної скарги в частині стягнення штрафу та пені, у Суду відсутні.

Керуючись статтями 129 300 308 310 315 317 Г ПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу акціонерного товариства «Покровський гірничо-збагачувальний комбінат» задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.06.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.11.2023 у справі №904/2812/22 в частині розгляду позовних вимог про стягнення пені та штрафу скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.06.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.11.2023 у справі №904/2812/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Булгакова

Суддя А. Ємець