№ 904/299/22 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2023 року

м. Київ

cправа № 904/299/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників

позивача: Пивоварова Р.В.,

відповідача: Черкавський Ю.С. (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НТК"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.02.2023

у справі № 904/299/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НТК"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Модуль"

про стягнення 2 095 878, 24 грн,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "НТК" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Модуль" про стягнення на свою користь 2 095 878,24 грн збитків.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору №02/02/21-1 від 02.02.2021 в частині поставки товару (27 рулонів сталі загальною масою 110,24 т вартістю 4 292 001,20 грн) з показниками якості, які відповідають показникам, задекларованим в сертифікаті (покриття цинку має знаходитися в межах 138 -142 г/кв.м). З огляду на те, що заміна, як вказує позивач, неякісного товару відповідачем здійснена не була, він замовив аналогічний товар в іншого постачальника (Товариства з обмеженою відповідальністю «Астік») на підставі договору поставки №20/024 від 01.12.2020; заявлені збитки в сумі 2 095 878,24 грн визначає додатковими витратами, які зазнав позивач, та складають різницю у вартості товару, що була поставлена відповідачем та замовлена в іншого постачальника.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 01.08.2022 (суддя Бондарєв Е.М.) позовні вимоги задоволені повністю. Стягнуто з ТОВ "Євро-Модуль" на користь ТОВ "НТК" 2 095 878,24 грн збитків, завданих порушенням умов договору №02/02/21-2 щодо якості товару та 31 438,17 грн витрат по сплаті судового збору.

Додатковим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2022 частково задоволено заяву ТОВ "НТК" про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 48 584,81 грн. Стягнуто з ТОВ "Євро-Модуль" на користь ТОВ "НТК" витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15 000,00 грн. В іншій частині вимог заяви відмовлено.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28.02.2023 (колегія суддів у складі: Орєшкіна Е.В. - головуючий, Іванов О.Г., Кощеєв І.М.) рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.08.2022 та додаткове рішення від 29.08.2022 скасовані. Прийнято нове рішення., яким у задоволенні позову та у зв`язку з цим в задоволенні заяви ТОВ "НТК" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.

Судами обох інстанцій встановлено, що між ТОВ "НТК" (покупець) та ТОВ "Євро-Модуль" (продавець) 02.02.2021 укладений договір №02/02/21-1, відповідно до розділу 1 якого продавець зобов`язався передати у власність покупця металопродукцію, а покупець зобов`язався прийняти й оплатити його. Відомості про товар: найменування: сталь тонколистова оцинкована з полімерним покриттям в рулонах (виробник Китай); розмір: цинк 140г/м2, 05х1100+0-3; колір РАЛ 9003; марка DX51D; обсяг 100 т +/- 10%; ціна за 1 т - 1 390 доларів США; всього 139 000,00 доларів США.

Поставка товару проводиться за умови здійснення передоплати за товар/партію товару згідно виставлених рахунків. Підставою для виставляння рахунку є підписаний покупцем договір на певну партію товару (п. 2.1 договору).

Згідно з п. 2.2 договору датою поставки вважається дата одержання товару на складі за адресою: Дніпропетровська область, проспект Богдана Хмельницького, 122А (самовивіз).

Строк поставки за договором - 120 календарних днів з моменту здійснення 20% оплати згідно з п. 4.1 договору (п. 2.3 договору).

Ціна на товар вказуються в рахунку й накладній, які є невід`ємною частиною договору (п. 3.1 договору).

Загальна сума договору орієнтовно становить 139 000,00 доларів США, у тому числі ПДВ. Оплата проводиться в гривнях за комерційним курсом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" на дату оплати (п. 3.2 договору).

Відповідно до п. 4.1 договору оплата погодженої партії товару, що поставляється за договором, проводиться в наступному порядку:

- 20% передоплата протягом 3-х робочих днів з дати виставлення рахунку;

- 80% протягом 2-х робочих днів з моменту одержання покупцем повідомлення про прихід судна у морський порт.

Платежі здійснюються в гривнях на розрахунковий рахунок продавця, зазначений у договорі (п. 4.2 договору).

Приймання товару по якості, кількості та комплектності проводиться сторонами відповідно до вимог Положення про поставку продукції виробничо-технічного призначення з вимогами, викладеними в Інструкції №П-6 "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення й товарів споживання по кількості" і Інструкції № П-7 "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення й товарів народного споживання по якості" (п. 5.1 договору).

Договір набуває чинності після його підписання й діє до 31.07.2021 (п. 10.1 договору).

Для оплати товару відповідачем виставлено рахунок №4 від 02.02.2021 на суму 3 920 000,00 грн. Вказаний рахунок позивачем оплачено декількома платежами на загальну суму 3 500 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №323 від 02.02.2021 на суму 400 000,00 грн, №349 від 05.02.2021 на суму 200 000,00 грн, №364 від 10.02.2021 на суму 100 000,00 грн, №372 від 12.02.2021 на суму 100 000,00 грн, №640 від 09.04.2021 на суму 500 000,00 грн, №714 від 22.04.2021 на суму 1 000 000,00 грн, №739 від 26.04.2021 на суму 500 000,00 грн, №756 від 27.04.2021 на суму 300 000,00 грн, №764 від 29.04.2021 на суму 400 000,00 грн.

Крім того, відповідно до платіжних доручень №579 від 31.03.2021 на суму 400 000,00 грн, №629 від 07.04.2021 на суму 200 000,00 грн, №639 від 09.04.2021 на суму 300 000,00 грн позивачем перераховано відповідачу 900 000,00 грн з призначенням платежу: "Сплата за сталь оцинковану згідно рахунку №17 від 25.03.2021, договір №25/03/21-1 від 25.03.2021».

Таким чином, загальна сума коштів, що надійшла від позивача на рахунок відповідача складає 4 400 000,00 грн.

У зв`язку з тим, що виконання договору №25/03/21-1 від 25.03.2021 відповідачем не здійснювалось, листами №9 та №10 від 11.05.2021 позивач звернувся до відповідача з проханням зарахувати сплачену по договору №25/03/21-1 від 25.03.2021 передплату у розмірі 792 001,20 грн як оплату за договором №02/02/21-1 від 02.02.2021, а кошти у сумі 107 998,80 грн повернути позивачеві (792 001,2 + 107 998,8 = 900 000,00 грн). Прохання позивача 12.05.2021 виконане відповідачем, на рахунок позивача повернуто 107 998,80 грн.

Таким чином, загальна сума коштів, яка була сплачена позивачем на рахунок відповідача (за вирахуванням повернутої суми) складає 4 292 001,20 грн.

Поставка товару за договором здійснювалась за окремими-видатковими накладними на загальну суму 4 292 001,20 грн: №184 від 27.05.2021 на суму 851 719,09 грн; №188 від 02.06.2021 на суму 470 322,51 грн; №201 від 10.06.2021 на суму 361 307,06 грн; №564 від 28.09.2021 на суму 866 747,60 грн; №565 від 28.09.2021 на суму 870 952,47 грн; №566 від 28.09.2021 на суму 870 952,47 грн.

Всього за договором передано позивачу 27 рулонів сталі загальною масою 110,24 т та вартістю згідно видаткових накладних 4 292 001,20 грн.

Разом із товаром відповідачем передано позивачу сертифікат якості товару, наданий відповідачу виробником товару щодо всієї партії. Показники якості партії товару (покриття цинком), задекларовані у сертифікаті, знаходяться в межах 138-142 г/кв.м.

З метою перевірки якості товару перед його використанням у виробництві позивачем було замовлено проведення експертизи якості товару, поставленого відповідно до видаткових накладних №184 від 27.05.2021, №188 від 02.06.2021, №201 від 10.06.2021, у Харківської торгово-промислової палати.

Згідно з експертним висновком Харківської торгово промислової палати №ИМ-82 від 29.06.2021 товщина покриття з верхньої сторони складає 24,35 мкм та 28.40 мкм, з нижньої 10,74 мкм та 8,61 мкм; у зразках №№ 1,4 цинкового покриття не виявлено; виявлені недоліки є виробничим дефектом; поставлений товар не відповідає вимогам стандартів, а саме п. 7.3 ЕN 10346:2009 щодо мінімальної загальної маси покриву (г/кв.м) на обох поверхнях.

20.07.2021 комісією у складі директора та начальника цеха позивача складено акт №1 про фактичну якість та комплектність продукції та акт №2 про приховані недоліки товару.

20.07.2021 вказані акти та зразки товару №№3, 5, відібрані з товару у відповідності до вимог ДСТУ 2834-94, ДСТУ ЕN 10346:2009, направлені на адресу відповідача разом із вимогою №20/07-1 від 20.07.2021 про заміну товару неналежної якості за договором поставки №02/02/21-1 від 02.02.2021. У цій вимозі позивач вимагав від відповідача протягом 20 календарних днів з дня отримання вимоги здійснити заміну неякісного товару, поставленого за договором №02/02/21-1 від 02.02.2021, на товар належної якості, який відповідатиме умовам договору (цинк 140 г/кв.м), показникам, задекларованим у сертифікаті якості виробника, та вимогам ДСТУ; надати докази на підтвердження належної якості оплаченого покупцем товару, поставка якого на даний час не здійснена, та забезпечити передачу товару, який повністю відповідатиме узгодженим сторонами умовам договору (цинк 140 г/кв.м), показникам, задекларованим у сертифікаті якості виробника, та вимогам ДСТУ.

Письмової відповіді на вказану вимогу від відповідача позивач не отримав, заміна неякісного товару відповідачам здійснена не була. Проте у ході переговорів та пошуку шляхів вирішення проблемної ситуації, відповідачем було надано позивачу копію протоколу випробувань Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕНДЛАБ» №0-771 від 03.09.2021, здійснених на замовлення відповідача, за висновком якого товщина цинкового покриття у наданих для дослідження зразках (рулоні JBF-P-210310C15) складає 335,93 г/кв.м, тобто більше ніж вдвічі перевищує вимоги до товару, погоджені сторонами у договорі та задекларовані у сертифікаті якості виробника.

Позивач також звернувся до атестованої лабораторії з контролю виробництва для перевірки маси цинкового покриття. За результатами випробування, проведеного лабораторією та зафіксованого в протоколі №П-34 від 30.09.2021, у зразку металу з партії, отриманої від відповідача (в тому числі рулон JBF-P-210310C09), маса цинкового покриття з двох сторін складає 12,5 г/кв.м.

З метою остаточної перевірки якості товару позивачем було замовлено проведення незалежної судової експертизи. За висновком експерта Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз від 30.11.2021 №5052 прокат, отриманий позивачем від відповідача за договором, не відповідає вимогам щодо маси цинкового покриву (г/кв.м), які передбачені ДСТУ EN 10346:2014. Експертом встановлено, що маса цинкового покриття, нанесеного з двох сторін листа у зразках, становить відповідно 8,1 та 8,3 г/кв.м.

За доводами позивача, згідно з договором №20/024 від 01.12.2020 та специфікаціями №08 від 09.08.2021, №09 від 28.10.2021 було замовлено аналогічний товар у Товариства з обмеженою відповідальністю «Астік». Різниця у вартості 110,24 т прокату, придбаного у відповідача та вимушено, як зазначає позивач, придбаного у Товариства з обмеженою відповідальністю «Астік», склала 2 095 878,24 грн. Відповідність ціни прокату умовам ринку на дату підписання зазначених специфікацій підтверджує висновком Харківської торгово-промислової палати №9-ЦЗ/22 від 19.01.2022.

Позивач стверджує, що у зв`язку з грубим порушенням зі сторони відповідача умов договору, а саме поставкою товару, який не відповідає вимогам якості, встановленим у договорі, сертифікату якості та міжнародним стандартам, позивач не має можливості використовувати товар з метою, для якої він придбавався, та був змушений понести додаткові витрати для відновлення свого порушеного права - придбання товару належної якості в іншого постачальника, що відбулося за збільшеною в мовах зміни ринку ціною.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з того, що наявними у справі належними письмовими доказами є доведеним повний склад цивільного правопорушення, а саме: факт наявності господарського правопорушення відповідача щодо неналежного виконання договору в частині постачання товару належної якості; факт наявності та розмір збитків в сумі 2 095 878,24 грн прямих витрат позивача на заміщення поставленого відповідачем товару неналежної якості; факт наявності прямого причинно-наслідкового зв`язку між господарським правопорушенням відповідача та завданими таким правопорушенням збитками, оскільки за поставки відповідачем товару належної якості відповідно до умов договору такі витрати позивачем не були б необхідними та не були б зроблені. Таким чином, позовні вимоги є законним та обґрунтованим, позовні вимоги доведені наявними у справі письмовими доказами, а відтак підлягають задоволенню в заявленій сумі 2 095 878,24 грн збитків.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та постановляючи нове - про відмову в позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що для підтвердження існування причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками позивача, останній мав довести, що понесення ним витрат, які складають різницю у ціні поставленого відповідачем та замовленого у ТОВ «Астік» товару, було наслідком саме направомірних дій/бездіяльності відповідача. Позивачем не доведено обставин, які б засвідчували існування реальної виробничої необхідності у тих обсягах товару, що був поставлений відповідачем, та нагальної необхідності його заміщення станом на жовтень 2021 року, січень 2022 року, а також того, що незадоволення відповідної виробничої потреби могло б потягнути за собою які-небудь негативні наслідки. З огляду на викладене отримання позивачем товару за специфікаціями №08 від 09.08.2021, №09 від 28.10.2021, які підписані на виконання договору №20/024 від 01.12.2020 (укладений до договору №02/02/21-1 від 02.02.2021), свідчить про більший об`єм закупівлі товару (132 т), ніж по договору (110,24 т), є результатом його самостійних ініціативних дій, які вчинені на власний ризик з метою досягнення економічних результатів та одержання прибутку, тому, ризик економічної неефективності чи збитковості такої поставки згідно зі ст. 42 ГК України лежить на самому позивачеві і правових підстав для перекладення його на відповідача немає. Крім цього, матеріали справи №904/299/22 не містять належного повідомлення відповідача про судове засідання, що призначено на 01.08.2022, тому доводи апелянта в частині порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині неповідомлення його про час та місце розгляду справи 01.08.2022 є обґрунтованими, що є самостійною підставою для скасування рішення місцевого господарського суду відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 277 ГПК України.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, рішення місцевого господарського суду залишити без змін, додаткове рішення місцевого господарського суду в частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу - скасувати та прийняте нове, яким задовольнити вимоги позивача про відшкодування цих витрат.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що:

- апеляційним судом безпідставно поновлено відповідачу строк на подання апеляційної скарги. Так 20-денний строк на оскарження рішення Господарського суду Дніпропетровської області, повний текст якого було складено 09.08.2022, сплинув 29.08.2022 та є пропущеним з 30.08.2022. Тобто, навіть з огляду на строк подання апеляційної скарги, на який посилається відповідач (05.09.2022), він вже був пропущений, а підстави його пропуску мали бути оцінені судом апеляційної інстанції, який цього не зробив. В подальшому з даних, розміщених на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень позивач дізнався, що ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.01.2023 виправлено описку, допущену в резолютивній частині ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 24.10.2022 у справі №904/299/22, доповнено її абзацем наступного змісту: «Поновити строк на апеляційне оскарження. Зупинити дію рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.08.2022 у справі №904/299/22». Таке виправлення не відповідає суті «технічної описки», суд фактично цією ухвалою прийняв процесуальне рішення, яке не було ним прийняте своєчасно та обґрунтовано при відкритті провадження у справі, намагаючись у такий спосіб видати його лише за формальну описку, тоді як, вочевидь, «опискою» це не є. Тобто суд апеляційної інстанції діяв в порушення норм процесуального права, що призвело до необґрунтованого поновлення строку на апеляційне оскарження та є порушенням принципу справедливості та рівності учасників справи, а також не відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 14.12.2020 у справі № 521/2816/15-ц;

- судом апеляційної інстанції порушено норми права, викладені у ст. 22, ст. 623 ЦК України та ст. 224 ГК України. Так, у зв`язку з невиконання відповідачем свого обов`язку щодо передання замовленого позивачем товару належної якості, нездійсненням заміни товару, позивач був вимушений придбавати необхідний йому товар належної якості в іншого постачальника, інакше це призвело б до повної зупинки роботи підприємства, оскільки вироби, які виготовляє та реалізовує позивач неможливо виготовити без такого виду металу. І при цьому, використання для виготовлення сендвіч-панелей металу, поставленого відповідачем, є неможливим, оскільки він не відповідає Технічним умовам. Таким чином, наявний прямий причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою відповідача та завданими позивачеві збитками. Якщо б позивач зупинив роботу підприємства до вирішення спору про якість поставленого відповідачем товару, то збитки були б набагато більшими, оскільки включали б витрати, у зв`язку із простоєм виробництва та упущену вигоду;

- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права, викладених у ст.ст. 623, ч. 2-3 ст. 678 ЦК України у подібних правовідносинах, щодо того, як має вирішуватись питання щодо відшкодування збитків за ринковими цінами, як це встановлено ст. 623 ЦК України, у випадках наявності істотних недоліків поставленого товару, щодо якого постачальником не задоволено вимогу про його заміну, всупереч ч. 2 ст. 678 ЦК України;

- судом апеляційної інстанції застосовано норми права, викладені у п. 3 ч. 3 ст. 277 ГПК України, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19, оскільки скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, серед іншого, зазначив, що однією з підстав є також неповідомлення відповідача про судове засідання у суді першої інстанції 01.08.2022. Водночас провадження у суді першої інстанції у справі, що розглядається, було відкрито 31.01.2022, рішення суду ухвалене 01.08.2022. Тобто, справа розглядалась у суді першої інстанції протягом 6 місяців. Протягом цього часу суд повідомляв відповідача про дату розгляду справи, надсилаючи ухвали за юридичною адресою відповідача (адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), судові засідання неодноразово відкладались через неявку представника відповідача. Позивач, зі свого боку, вжив додаткових заходів щодо повідомлення відповідача про дату та час проведення судового засідання у справі, призначеного на 04.07.2022 о 14:00. До повідомлення представником позивача було додано копію ухвали господарського суду Дніпропетровської області по справі №904/299/22 від 06.06.2022 та 07.06.2022 було відправлено на адресу відповідача. Докази направлення містяться в матеріалах справи. Рішення суду, яке було надіслане за тією ж юридичною адресою, відповідач отримав без жодних проблем. Також, відповідач не заперечує факту отримання вимоги, щодо надсилалась позивачем відповідачу на юридичну адресу до подання позовної заяви до суду. Така вибірковість в отриманні кореспонденції за юридичною адресою підприємства може бути або ознакою зловживання процесуальними правами, або недбалістю. Будь-який з цих варіантів не є поважною причиною неможливості отримання ухвал суду. І тим більше, не свідчить про порушення судом першої інстанції норм процесуального права у вигляді неповідомлення відповідача про судові засідання у справі;

- неправомірне скасування судом апеляційної інстанції рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.08.2022 призвело також до порушення права позивача на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, які необгрунтовано було зменшено судом першої інстанції без будь-якої заяви на те відповідача, що є порушенням ст.126 ГПК України.

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - судом апеляційної інстанції застосовано норми матеріального права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: 1) від 14.12.2020 у справі № 521/2816/15-ц (щодо безпідставності поновлення строку на апеляційне оскарження); 2) від 05.11.2019 у справі № 914/2047/18 та від 02.11.2021 у справі № 915/526/20 (щодо ст.22, ст. 623 ЦК України та ст.224 ГК України); 3) від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19 (сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України"). Крім цього, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права, викладених у ст.ст. 623, ч. 2-3 ст. 678 ЦК України у подібних правовідносинах щодо того, як має вирішуватись питання щодо відшкодування збитків за ринковими цінами, як це встановлено ст. 623 ЦК України, у випадках наявності істотних недоліків поставленого товару, щодо якого постачальником не задоволено вимогу про його заміну, всупереч ч. 2 ст. 678 ЦК України.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.03.2023 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 02.05.2023 та надано відповідачу строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 10.04.2023.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 09.02.2023 від відповідача надійшла заява про надання копії касаційної скарги в електронному вигляді (з ЕЦП), на яку 24.04.2023 Верховним Судом надіслану відповідачу копію касаційної скарги.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 28.04.2023 від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу в електронному вигляді (аналогічний надійшов 02.05.2023 по пошті) у яких представник просить поновити строк на подання відзиву та зазначає, що копію касаційної скарги отримав лише 24.04.2023. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за можливе поновити вказаний строк на прийняти відзив на касаційну скаргу до розгляду, у якому відповідач вказує на помилковість доводів скаржника, та просить оскаржену постанову залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного господарського суду, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається, зокрема, на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 14.12.2020 у справі № 521/2816/15-ц (щодо безпідставності поновлення строку на апеляційне оскарження).

У вказаній постанові Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду скасував ухвалу апеляційного суду Одеської області (якою поновлено строк на оскарження рішення суду першої інстанції) та рішення апеляційного суду Одеської області, а справу передав до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження, оскільки останній, поновлюючи строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, не зазначив поважної причини пропуску строку на апеляційне оскарження, і за відсутності такої причини в клопотанні скаржника, не навівши належного обґрунтування поновлення такого строку, порушив вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так Верховний Суд зазначив, що: «відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Європейський суд з прав людини неодноразово зауважував, що:

«вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження» (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року);

«одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.

Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.

11 квітня 2011 року апеляційний суд постановив, що апеляційну скаргу було подано 13 січня 2011 року, тобто з порушенням десятиденного строку. Відповідач цю ухвалу до Вищого адміністративного суду України не оскаржив. Відповідно до національного законодавства це означало, що постанова районного суду вступила в законну силу та підлягала виконанню, і відповідач виконав її, збільшивши розмір пенсії заявника (див. пункти 11 і 12).

У своєму клопотанні про поновлення пропущеного строку, поданому 15 серпня 2011 року, відповідач, як вбачається, доводив, що насправді строк оскарження пропущено не було, оскільки він «оскаржує ... постанову» районного суду з 31 грудня 2010 року, тобто апеляцію було подано в межах встановленого строку. Проте 26 січня 2012 року апеляційний суд дійшов висновку, що заяву було подано 13 січня 2012 року, тобто з порушенням строку. Тим не менш, апеляційний суд вирішив поновити строк оскарження, просто посилаючись, без надання будь-яких додаткових пояснень, на «поважні причини».

Згідно з твердженнями Уряду «поважними причинами», на які посилався апеляційний суд, була затримка в отриманні копії постанови районного суду. Проте Суд зазначає, що ані відповідач, ані апеляційний суд не навели цей факт в якості причини поновлення строку оскарження. У будь-якому разі зазначена причина не може вважатися такою, що має стосунок до рішення про поновлення пропущеного строку, оскільки згідно з національним законодавством строк оскарження відраховується з моменту фактичного отримання копії постанови особою, яка подає скаргу.

Іншими словами, опосередковано відхиливши єдину причину, наведену відповідачем у його клопотанні про поновлення пропущеного строку, апеляційний суд, тим не менш, задовольнив клопотання, не посилаючись при цьому на жодні конкретні обставини справи, і просто обмежився вказівкою на наявність у відповідача «поважних причин» для поновлення пропущеного строку оскарження. У світлі цих обставин Суд доходить висновку, що апеляційний суд поновив пропущений строк оскарження остаточної постанови суду, ухваленої на користь заявника, не вказавши чітких причин такого рішення.

Отже, національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції (USTIMENKO v. UKRAINE, № 32053/13, § 46 - 53, ЄСПЛ, від 29 жовтня 2015 року).

«саме до повноважень національних судів належить вирішувати питання про будь-яке поновлення строку на апеляційне оскарження, такі повноваження не є необмеженими. Національні суди зобов`язані навести підстави. У кожній справі суди мають перевірити, чи можуть підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження виправдати втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує свободу розсуду судів щодо часу або підстав для поновлення строків.

Повертаючись до цих заяв, Суд зазначає, що національні суди або посилались на «поважні підстави» (заява № 2075/13) в обґрунтування поновлення строку, без надання будь-якого пояснення чи оцінки цих підстав, або обмежувались встановленням того, що апеляційні скарги були подані з дотриманням процесуальних формальностей, без наведення будь-яких підстав.

У більшості заяв підставою, за її наявності, на яку посилались відповідачі, управління Пенсійного фонду, у своїх заявах про поновлення строку було пізнє вручення постанови суду першої інстанції. Однак у матеріалах справ немає доказів (таких як супровідні листи, поштові записи тощо) цих тверджень, що особливо дивно для справ, у яких апеляційні скарги були подані зі значною затримкою (більше 3 років у заяві пані В. Кашук (№ 56107/14) та 2 років і 5 місяців у заяві пані ОСОБА_4 (№ 21478/14)). Також немає жодних ознак того, що такі докази були надані національним судам» (OSOVSKA AND OTHERS v. UKRAINE, № 2075/13, 19306/13, 28131/13, 21478/14, 56107/14, § 27 - 29, ЄСПЛ, від 28 червня 2018 року);

«у декількох попередніх справах, у яких порушувалися доволі схожі процесуальні питання, Суд встановив, що коли строк для оскарження поновлюється після спливу значного періоду часу без жодної потреби у виправленні серйозних судових помилок чи недоліків правосуддя, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Тоді як вирішення питання про будь-яке поновлення строку на оскарження відноситься саме до повноважень національних судів, такі повноваження не є необмеженими. У кожній справі національні суди мають перевірити, чи є підстави для поновлення строку на оскарження виправданими, а також обґрунтувати своє рішення про поновлення строку. У цій справі провадження було відновлено після затримки у шість місяців, що є суттєво меншим періодом, аніж затримки у понад два роки та один рік відповідно у згаданих справах «Пономарьов проти України» та «Устименко проти України». Проте це не означає, що у цій справі для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції ВССУ користувався необмеженою свободою розсуду, розглядаючи питання про відновлення провадження за поданою із запізненням касаційною скаргою заступника прокурора Херсонської області. ВССУ повинен був застосовувати відповідні процесуальні норми згідно з принципом юридичної визначеності. З цього випливає, що ВССУ просто погодився з аргументом заступника прокурора про порушення строку з «поважних причин», оскільки про рішення апеляційного суду Херсонської області від 27 вересня 2011 року він дізнався зі звернення одного з опонентів заявника, поданого до прокуратури 04 квітня 2012 року, і задовольнив його клопотання про поновлення строку. Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з відсутністю належного обґрунтування щодо відновлення провадження у справі заявника» (SABADASH v. UKRAINE № 28052/13, § 31-34, ЄСПЛ, від 23 липня 2019 року)».

Колегія суддів, розглядаючи справу № 904/299/22, зазначає, що як вбачається з матеріалів справи, 01.08.2022 ухвалено рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі про задоволення позову. Дата складання тексту повного судового рішення - 09.08.2022.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій мітиться клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, в обґрунтування якого зазначено, що оскаржуване судове рішення він отримав 18.08.2022 і звертається до суду з апеляційною скаргою 05.09.2022.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Відтак, як правильно зазначає позивач у касаційній скарзі, 20-денний строк на оскарження рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/299/22, повний текст якого було складено 09.08.2022, сплинув 29.08.2022 та є пропущеним з 30.08.2022. Тобто, навіть з огляду на строк подання апеляційної скарги, на який посилається відповідач (05.09.2022), він вже був пропущений, а підстави його пропуску мали бути оцінені судом апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку (ч. 3 ст. 260 ГПК України).

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 261 цього Кодексу (ч. 1 ст. 260 ГПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Проте суд апеляційної інстанції при відкритті апеляційного провадження не врахував положення ст.ст. 119 256 ГПК України та не розглянув питання щодо поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження, оскільки ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.10.2022 апеляційну скаргу відповідача залишено без руху лише з підстав, що ним не додано доказів сплати судового збору. Суд у цій ухвалі взагалі не дослідив питання пропуску строку на апеляційне оскарження, хоча це є обов`язковим при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою із пропуском строку на апеляційне оскарження.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.10.2022, враховуючи, що відповідачем подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги з доказами сплати судового збору, відкрито апеляційне провадження за його скаргою.

В подальшому ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.01.2023 виправлено описку, допущену в резолютивній частині ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 24.10.2022 у справі №904/299/22, доповнено її абзацем наступного змісту: «Поновити строк на апеляційне оскарження. Зупинити дію рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.08.2022 у справі №904/299/22».

При цьому у тексті вказаної ухвали зазначено, що вирішивши питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Модуль" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.08.2022 у справі №904/299/22, суд дійшов висновку про поважність причин пропуску апелянтом процесуального строку з огляду на дату отримання копії рішення суду (18.08.2022), дати звернення з апеляційною скаргою (05.09.2022) та положень п.1 ч.2 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України. Втім, з технічних причин про вказане не було зазначено в ухвалі Центрального апеляційного господарського суду від 24.10.2022 у справі №904/299/22, що є підставою для виправлення допущеної описки.

Проте, як правильно зазначає скаржник, таке виправлення не відповідає суті «технічної описки», оскільки суд фактично цією ухвалою прийняв процесуальне рішення, яке не було ним прийняте своєчасно та обґрунтовано при відкритті провадження у справі.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини неодноразово зауважував, зокрема, що: "вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження" (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03.04.2008);

"Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.

Отже, національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за п. 1 ст. 6 Конвенції" (USTIMENKO v. UKRAINE, № 32053/13, § § 46, 47, 53, ЄСПЛ, від 29.10.2015).

Відтак, можливість поновлення пропущеного строку судом апеляційної інстанції не є необмеженою, а вирішення цього питання пов`язується із наявністю поважних причин пропуску строку, обов`язок з доведення яких покладено на скаржника.

Законодавець не передбачив обов`язок суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.

Тлумачення вказаних вище норм ГПК України, з урахуванням усталеної практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Відкриття апеляційного провадження без розгляду клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та як наслідок не дослідження питання щодо можливості поновлення такого строку на оскарження рішення є порушенням вимог норм ГПК України.

Відповідний обов`язок відповідає практиці та висновкам, викладеним Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 14.12.2020 у справі № 521/2816/15-ц.

За таких обставин апеляційний суд, відкриваючи апеляційне провадження не розглянув відповідне клопотання відповідача про поновлення строку на апеляційне провадження, і, не перевіривши наявності такої причини пропуску у вказаному клопотанні, не навів обґрунтування поновлення такого строку, чим порушив вимоги норм процесуального права. Більше того, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.01.2023 виправляючи описку, допущену в резолютивній частині ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 24.10.2022 у справі №904/299/22, апеляційний господарський неправильно застосував ст. 243 ГПК України, оскільки таке виправлення не відповідає суті «технічної описки», і також не навів мотивів, за яких уважав причини пропуску строку поважними, і сама по собі вказівка про наявність поважних причин для поновлення строку не є належним мотивуванням для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженої постанови апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Згідно з ч. 2 ст. 304 ГПК України скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову. У разі подання касаційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення чи постанови суду, суд повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.

Згідно з ч. 4 ст. 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а прийняті у справі ухвала про відкриття апеляційного провадження і постанова - скасуванню з направленням справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.

З огляду на наведене вище у цій постанові, колегія суддів зазначає про передчасність доводів касаційної скарги, що стосуються розгляду справи по суті та відповідних висновків суду апеляційної інстанції у цій частині.

Оскільки Суд частково задовольняє касаційну скаргу позивача та направляє справу до суду апеляційної інстанції зі стадії вирішення питання про відкриття провадження, розподіл судових витрат, зокрема, судового збору, сплаченого позивачем за подання касаційної скарги, здійснює апеляційний господарський суд з урахуванням результатів розгляду, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст. 300 301 304 308 310 314 315 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НТК" задовольнити частково.

Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.02.2023 та ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 24.10.2022 у справі № 904/299/22 скасувати.

Передати справу № 904/299/22 до Центрального апеляційного господарського суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.