ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 904/3260/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратова І.Д. - головуючий, судді - Кролевець О.А., Ткач І.В.,

за участю секретаря судового засідання - Півень А.Л.;

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області

(суддя Васильєв О.Ю.)

від 19.11.2019

та постанову Центрального апеляційного господарського суду

(головуючий - Подобєд І.М., судді - Орєшкіна Е.В., Кузнецова І.Л.)

від 13.07.2020

у справі за позовом Приватного підприємства "Альянс-Запчастина"

до Акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат"

про стягнення 1 976 708, 98 грн.

1. Короткий зміст позовних вимог.

1.1. У липні 2019 Приватне підприємство "Альянс-Запчастина" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення 1807247, 01 грн основної заборгованості, 119372,45 грн інфляційних втрат і 50089,52 грн - 3% річних.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем договірних зобов`язань щодо здійснення своєчасної і повної оплати виконаних позивачем робіт за договором підряду №2017/д/ОГМ/1207 від 23.08.2018.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.

2.1. 19.11.2019 Господарський суд Дніпропетровської області ухвалив рішення, яким стягнув з АТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь ПП "Альянс-Запчастина" 396 785,92 грн заборгованості та закрив провадження у справі в частині стягнення з відповідача 1 609 573,59 грн.

2.2. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов`язання щодо оплати вартості виконаних робіт за договором підряду №2017/д/ОГМ/1207 від 23.08.2018 на суму 1807247,01 грн, тому має сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, навіть незважаючи на погоджені у пункті 13.4 договору домовленості щодо виконання відповідачем прострочених грошових зобов`язань без врахування цих сум.

2.3. Закриваючи провадження у частині вимог про стягнення боргу в сумі 1609573,59 грн на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами спору відбувся залік зустрічних однорідних вимог на вказану суму в порядку статті 601 Цивільного кодексу України на підставі заяви відповідача від 18.10.2019 № 5040.

2.4. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 13.07.2020 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.11.2019 залишено без змін.

2.5. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду, у тому числі щодо наявності підстав для стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, та відхилив посилання відповідача на положення пункту 13.4 договору, у якому сторони домовились, що прострочені замовником грошові зобов`язання, передбачені цим договором, повинні виконуватися без врахування індексу інфляції і трьох процентів річних.

2.6. Постанова мотивована тим, що:

2.6.1. сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України);

2.6.2. Верховний Суду України в постанові від 28.01.2015 у справі №6-230цс14 вказав, що сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини, лише у випадках якщо: існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; заборона випливає із змісту акта законодавства; така домовленість суперечить суті відносин між сторонами;

2.6.3. відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України сторони можуть визначити лише інший розмір процентів. Натомість, право вимагати сплати суму боргу з врахуванням індексу інфляції виникає у кредитора незалежно від того, чи встановлено таке право умовами договору;

2.6.4. у пункті 13.4 договору сторони не визначили інший розмір процентів, а твердження відповідача, що у такому разі розмір процентів повинен дорівнювати нулю, ґрунтується на хибному тлумаченні відповідачем умов договору.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу та виклад позиції інших учасників справи.

3.1. 04.08.2020 АТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" звернулося з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.11.2019 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.07.2020 у справі № 904/3260/19, в якій просить скасувати судові рішення в частині стягнення 119 372,45 грн інфляційних втрат та 50 089,52 грн 3% річних та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині.

3.2. Скаржник визначає підставою касаційного оскарження судових рішень неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм статті 6, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, та необхідність відступлення від застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 28.01.2015 у справі №6-230цс14 (пункт 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України).

3.3. Касаційна скарга мотивована тим, що положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України не є імперативними. Враховуючи принцип свободи договору, закріплений у статтях 3, 6, 627 цього Кодексу, і відсутність на це законодавчих обмежень, передбачений порядок відмови від виконання грошових зобов`язань без урахуванням індексу інфляції, може визначатися в договорі. Скаржник вважає, що зміст фрази "без врахування індексу інфляції", погодженої у пункті 13.4 договору, означає, що сторони встановили інший розмір процентів - 0.

3.4. 08.09.2020 на електронну адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, скріплений електронним цифровим підписом представником ПП "Альянс-зачастина" Стрюк Н.О. з клопотанням про поновлення строку для подання відзиву на касаційну скаргу.

3.5. Відповідно до частин 1 та 4 статті 295 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження. До відзиву додаються докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

3.6. До відзиву не додані докази надсилання його копій та доданих до нього документів іншим учасникам справи, а також довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника. У справі немає підтвердження такого повноваження, оскільки ордер ДП № 2178/029 від 11.03.2020 виданий на представництво у Центральному апеляційному господарському суді (а.с. 90 т. 3), а довіреність від 11.03.2019 видана строком на 1 рік (а.с. 195 т. 3)).

3.7. У зв`язку з цим Верховний Суд залишає цей відзив без розгляду та не враховує його при ухваленні постанови.

3.8. Згідно з частиною 3 статті 295 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду судових рішень (рішення).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство.

4.1. Здійснивши розгляд касаційної скарги, дослідивши наведені у ній доводи, перевіривши наявні матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

4.2. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

4.3. Як вже зазначалось, підставою касаційного оскарження АТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" з посиланням на пункт 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України визначило необхідність відступлення від застосованого судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 28.01.2015 у справі № 6-230цс14.

4.4. Згідно з частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

4.5. Відповідно до підпункту 7 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

4.6. Отже законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду України. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що відступ може мати місце від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

4.7. У мотивувальній частині постанови Верховного Суду України від 28.01.2015 у справі № 6-230цс14 дійсно сформульований такий висновок, що був застосований судом апеляційної інстанції:

"Частина третя статті 6 Цивільного кодексу України передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, надаючи, таким чином, особам право вибору: використати існуючі норми законодавства для регулювання своїх стосунків або встановити для цих стосунків власні правила поведінки.

Отже принцип свободи договору відповідно до статей 6 627 Цивільного кодексу України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Таким чином сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини, лише у випадках якщо:

1) існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства;

2) заборона випливає із змісту акта законодавства;

3) така домовленість суперечить суті відносин між сторонами".

4.8. Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що такий висновок є загальним і випливає зі змісту частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України, яка прямо та дослівно передбачає, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, (1) якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, (2) якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або (3) із суті відносин між сторонами.

4.9. Згідно з абз. 3 пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

4.10. У касаційній скарзі відсутнє достатньо вмотивоване обґрунтування того, як по іншому вважає скаржник необхідним застосувати норму статті 6 Цивільного кодексу України, що відрізниться від того, як таку норму права застосував Верховний Суд України у справі № 6-230цс14.

4.11. Фактично всі доводи касаційної скарги зводяться до неправильного застосування статті 625 Цивільного кодексу України.

4.12. Проте жодних висновків про правильне застосування цієї норми та право сторін у договорі виключати відповідальність боржника, Верховний Суд України у постанові від 28.01.2015 у справі № 6-230цс14 не робив.

4.13. Справа, яка переглядалась Верховним Судом України, стосувалася розгляду позову про визнання шлюбного договору недійсним та визнання майна особистою приватною власністю.

4.14. У постанові від 28.01.2015 у справі № 6-230цс14 Верховний Суд України за результатами вирішення спору виклав таку правову позицію: "Поряд із нормативним регулюванням правовідносин подружжя (чоловіка і жінки, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, або в будь-якому іншому шлюбі) щодо майна, набутого до шлюбу чи за час шлюбу (статті 57 60 61 62 Сімейного кодексу України) закон у статтях 7 8 9 64 74 93-97 Сімейного кодексу України передбачає можливість договірного регулювання цих правовідносин. Норма статті 97 Сімейного кодексу України надає подружжю право визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під час шлюбу, та не містить заборон або обмежень цього права. Встановивши, що правовідносини сторін та правовий режим спірного майна урегульовано сторонами в шлюбному договорі, суд обґрунтовано, виходячи з принципу свободи договору (стаття 8 Сімейного кодексу України, статті 6 627 Цивільного кодексу України) застосував до цих правовідносин норми шлюбного договору, а не загальні норми Сімейного кодексу України.

4.15. Тобто, спірні правовідносини у зазначеній справі та у справі № 6-230цс14, що розглядалась Верховним Судом України, є очевидно неподібними. Помилкові посилання апеляційного господарського суду на цю постанову в обґрунтування своїх висновків за результатами розгляду апеляційної скарги в цілому не призвели до прийняття неправильного по суті рішення, і не можуть бути достатньою підставою для його скасування відповідно до частини 2 статті 309 Господарського процесуального кодексу України.

4.16. З урахуванням викладеного та неподібності спірних правовідносин, колегія суддів вважає, що в межах цієї справи відсутні правові підстави для відступу від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 28.01.2015 у справі № 6-230цс14, щодо застосування частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України.

4.17. Щодо доводів касаційної скарги стосовно неправильного застосування норми частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, то Верховний Суд вважає їх необґрунтованими, виходячи з таких підстав.

4.18. Згідно із статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

4.19. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

4.20. Із змісту частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, яка не містить застережень щодо можливості встановлення у договорі інших положень, окрім як визначення іншого розміру процентів річних від простроченої суми, та суті спірних відносин випливає, що відповідна норма має імперативний характер, що спрямована на захист майнового права та інтересу кредитора. Зміст норми можна вважати диспозитивним лише в контексті наділення учасників правовідносин свободою вибору щодо розміру процентів річних. Наведене свідчить про неможливість формулювання у договорі альтернативного правила, що анулює (скасовує, відміняє) відповідне право кредитора та виключає можливість прямого застосування норми частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України у разі наявності факту прострочення виконання грошового зобов`язання.

4.21. Тобто на свій розсуд сторони можуть лише зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Але, відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України, сторони не можуть, реалізуючи наявну свободу у визначенні умов договору, відступити повністю від положень частини 2 статті 625 цього Кодексу, змінити зміст відповідного правила та уникнути настання відповідальності за цієї статтею, домовившись про відсутність у кредитора взагалі права вимагати сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також процентів річних за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

4.22. Подібний правовий висновок Верховного Суду сформульований у постанові від 16.04.2020 у справі № 914/479/19.

4.23. Так, у цій справі сторони, керуючись статтею 203 Цивільного кодексу України, у договорі домовились, що санкції, передбачені частиною 2 статті 625 цього Кодексу в частині % річних, не застосовуються позивачем у випадках порушення відповідачем строків розрахунків, зазначених у цьому договорі, за виконані роботи, надані послуги та поставлену продукцію, що є предметом цього договору.

4.24. Верховний Суд залишив без змін рішення суду про стягнення 3% річних за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань і зробив висновок, що вимоги частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України мають імперативний характер. Цією правовою нормою передбачено можливість сторін у договорі лише змінювати розмір процентів річних. Право сторін у договорі забороняти та не застосовувати вимоги закону, встановлені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, вказаною правовою нормою не передбачено.

5. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги.

5.1. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

5.2. Згідно зі статтею 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.3. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі вимог та доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для їх зміни чи скасування.

5.4. Водночас за змістом пункту 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

5.5. Зважаючи на те, що після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові від 16.04.2020 у справі № 914/479/19 викладав висновок щодо питання застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, і колегія суддів не вважає за необхідне відступити від такого висновку, касаційне провадження в цій частині закривається на підставі пункту 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

6. Розподіл судових витрат.

6.1. З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно з статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 287, 300, 301, пунктом 4 частини 1 статті 296, пунктом 1 частини 1 статті 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження у справі № 904/3260/19 у частині оскарження Акціонерним товариством "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" постанови Центрального апеляційного господарського суду від 13.07.2020 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.11.2019 з підстав неправильного застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" в частині оскарження постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.07.2020 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.11.2019 у справі № 904/3260/19 частині стягнення 119 372,45 грн інфляційних втрат та 50 089,52 грн 3% річних з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кондратова

Судді О. Кролевець

І. Ткач