ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2022 року

м. Київ

cправа № 904/3864/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратова І.Д. - головуючий, судді - Баранець О.М., Губенко Н.М.,

за участю секретаря судового засідання - Коровай Л.В.;

за участю представників учасників справи:

позивача - Іващенко В.О. (адвокат), Мостапанюк В.І. (адвокат),

відповідачів 4, 6, 7, 8 - Шпакова Т.С. (адвокат)

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області

(суддя - Ніколенко М.О.)

від 10.11.2021

та постанову Центрального апеляційного господарського суду

(головуючий - Верхогляд Т.А., судді - Білецька Л.М., Вечірко І.О.)

від 08.06.2022

у справі за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

до: 1) ОСОБА_1 ;

2) ОСОБА_2 ;

3) ОСОБА_3 ;

4) ОСОБА_4 ;

5) ОСОБА_5 ;

6) ОСОБА_6 ;

7) ОСОБА_7 ;

8) ОСОБА_8 ;

9) ОСОБА_9 ;

10) ОСОБА_10 ;

11) ОСОБА_11

про солідарне відшкодування шкоди у розмірі 61 012 958,04 грн,

Короткий зміст позовних вимог та заперечень сторін

1. У квітні 2021 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог № 46-10518/21 від 02.08.2021) до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 про солідарне відшкодування шкоди у розмірі 61 012 958, 04 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що загальна сума заборгованості позичальників за кредитними договорами №0/ЮКЛ/23/13 від 17.04.2013 та № 0/ЮКЛ/63/13 від 28.10.2013 у розмірі 61 012 958, 04 грн є збитками, які були нанесені банку спільними діями та рішеннями посадових осіб Публічного акціонерного товариства "Меліор Банк" (далі - Банк). Позивач вважає, що шкода у вказаному розмірі була нанесена Банку спільними діями та рішеннями посадових осіб останнього, які не забезпечили здійснення Банком своєї діяльності у відповідності до нормативів Національного банку України (далі - НБУ), вимог законодавства, допустили здійснення Банком ризикових кредитних операцій (надавалися кредити без достатнього забезпечення) на задоволення потреб групи компаній, пов`язаних між собою, що призвело до втрати ліквідності Банку.

3. Позивач визначає заявлену до стягнення шкоду у розмірі неповерненої Банку суми кредитної заборгованості за вказаними договорами та списану у збиток.

4. Підставою для покладення відповідальності на відповідачів, як пов`язаних осіб Банку, позивач визначає норми статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", статтей 42, 43, 44 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статтей 92 1190 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

5. Представник відповідачів 4, 6, 7, 8, 9 заперечував проти вимог позовної заяви та вказував, що позивачем не було надано доказів на підтвердження надання Банком грошових коштів фіктивним підприємствам та пов`язаності таких підприємств з керівництвом банку.

6. Щодо укладених Банком кредитних договорів, визначених Фондом як «очевидно ризикові», представник відповідачів вказав, що Банком була проведена оцінка стану позичальника, визначено високі показники якості кредиту, його клас та зроблено висновок стосовно задовільного стану позичальника у відповідності до положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями. Упродовж 2013 - 2014 років Банк неодноразово перевірявся НБУ. За результатами таких перевірок було встановлено, що якість здійснених перевірок службою внутрішнього аудиту та наступного контролю обліку доходів та витрат банку задовільна.

7. Також представником відповідачів 4, 6, 7, 8, 9 було подано копію свідоцтва про смерть ОСОБА_2 від 24.03.2015.

8. Крім того, представник відповідачів 4, 6, 7, 8, 9 заявив про застосування строків позовної давності, мотивуючи це тим, що позивач отримав змогу дізнатись про наявність порушеного права 10.10.2014 (дата, з якої Фонд здійснював керівництво Банком). На думку відповідачів, крайній строк, на який позивач може посилатись - 22.05.2015, коли позивачем було затверджено реєстр акцептованих вимог кредиторів Банку, а тому строк для звернення позивача до суду з цим позовом закінчився 23.05.2018.

9. Позивач, у свою чергу, звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про визнання причин пропуску ним строку позовної давності поважними.

Фактичні обставини справи, установлені судами

10. 09.10.2014 постановою Правління НБУ № 648/БТ Банк було віднесено до категорії неплатоспроможних. На підставі вказаної постанови виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 09.10.2014 № 109 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Меліор Банк", згідно з яким з 10.10.2014 в Банку запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію.

11. Постановою Правління НБУ № 87 від 10.02.2015 було відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації Банку, на підставі якої рішенням виконавчої дирекції Фонду від 11.02.2015 № 27 було розпочато ліквідаційну процедуру та призначено уповноважену особу на ліквідацію Банку.

12. 01.02.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань було внесено запис № 12241110010054090 про припинення Банку. За наслідками завершення ліквідаційної процедури розмір незадоволених вимог кредиторів склав 80 214, 07 тис. грн.

13. Під час здійснення процедури ліквідації Банку встановлено, що у 2013 році Банком укладено низку кредитних договорів, зокрема:

- між Банком та Товариством з обмеженою відповідальністю «МСВ Укрбуд» (далі - ТОВ «МСВ Укрбуд») було укладено договір про надання відновлюваної кредитної лінії № 0/ЮКЛ/23/13 від 17.04.2013, на підставі якого Банк відкрив ТОВ «МСВ Укрбуд» відновлювальну кредитну лінію в розмірі 37 000 000, 00 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 16 % річних та кінцевим терміном повернення кредиту 16.04.2014;

- 03.09.2014 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань було внесено запис про припинення ТОВ «МСВ Укрбуд». Цей запис був внесений на підставі ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2014 у справі № 904/3071/14 про ліквідацію юридичної особи;

- ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2014 у справі №904/3071/14 визнано грошові вимоги Банку до ТОВ «МСВ Укрбуд» у розмірі 1218, 00 грн - 1 черга та 23 191 865, 26 грн - 4 черга;

- надалі заборгованість ТОВ «МСВ Укрбуд» перед Банком за кредитним договором № 0/ЮКЛ/23/13 від 17.04.2013 в розмірі 22 270 801, 41 грн було списано у збиток;

- після продажу банком такої заборгованості (сума, отримана від продажу склала 1 781, 66 грн) сума коштів, які списані у збиток, становила 22 269 019, 75 грн;

- 28.10.2013 між Банком та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтернешнл Девелопмент Інвестмент» (далі - ТОВ «Інтернешнл Девелопмент Інвестмент») було укладено договір про надання відновлюваної кредитної лінії № 0/ЮКЛ/63/13 від 28.10.2013, на підставі якого Банк відкрив ТОВ «Інтернешнл Девелопмент Інвестмент» відновлювальну кредитну лінію в розмірі 36 000 000, 00 грн, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 16 % річних та кінцевим терміном повернення кредиту 27.10.2014;

- 20.02.2015 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань було внесено запис про припинення ТОВ «Інтернешнл Девелопмент Інвестмент». Цей запис був внесений на підставі ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2015 у справі № 904/6602/14 про ліквідацію юридичної особи;

- ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 20.01.2015 у справі №904/6602/14 визнано грошові вимоги Банку до ТОВ «Інтернешнл Девелопмент Інвестмент» у розмірі 38 208 416, 98 грн - 4 черга, та 618 169, 45 грн - 6 черга;

- надалі заборгованість ТОВ «Інтернешнл Девелопмент Інвестмент» перед Банком за кредитним договором № 0/ЮКЛ/63/13 від 28.10.2013 в розмірі 38 747 038, 05 грн було списано у збиток;

- після продажу банком такої заборгованості (сума, отримана від продажу становила 3 099, 76 грн) сума коштів, які списані у збиток, склала 38 743 938, 29 грн.

14. Загальна сума заборгованості позичальників за кредитними договорами №0/ЮКЛ/23/13 від 17.04.2013 та № 0/ЮКЛ/63/13 від 28.10.2013 у розмірі 61 012 958, 04 грн за доводами Фонду є збитками банку.

15. Шкода у вказаному розмірі була нанесена Банку спільними діями та рішеннями таких посадових осіб останнього:

- ОСОБА_1 , яка займала посаду голови спостережної ради, власник істотної участі через Товариство з обмеженою відповідальністю "Криан" (далі - ТОВ "Криан");

- ОСОБА_2 , який займав посаду заступника голови спостережної ради;

- ОСОБА_12 , який займав посаду члена спостережної ради;

- ОСОБА_4 , яка займала посаду голови правління, член кредитного комітету;

- ОСОБА_5 , яка займала посаду заступника голови правління, член кредитного комітету;

- ОСОБА_6 , який займав посаду заступника голови правління, голова кредитного комітету;

- ОСОБА_7 , яка займала посаду члена правління, члена кредитного комітету, головного бухгалтера;

- ОСОБА_8 , яка займала посаду заступника голови кредитного комітету, начальник управління цінних паперів;

- ОСОБА_9 , який займав посаду члена кредитного комітету, начальник управління безпеки;

- ОСОБА_10 , яка займала посаду члена кредитного комітету, начальник управління фінансовими ризиками;

- ОСОБА_11 , яка займала посаду члена кредитного комітету, начальник юридичного управління.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

16. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.11.2021, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 08.06.2022, закрито провадження в частині позовних вимог Фонду до ОСОБА_2 . Відмовлено у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 ; ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 ; ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 .

17. Суд першої інстанції відмовляючи в позові, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що:

- посадові особи мають відповідати за шкоду саме перед Банком;

- редакція частини п`ятої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", станом на 02.04.2021 (дата подачі позову) передбачала право Фонду звертатись з вимогою саме під час ліквідаційної процедури;

- Фонд не є правонаступником ліквідованого Банку та не набуває статусу кредитора по відношенню до боржників Банку;

- Фонд не наділений правом звертатись до пов`язаних з Банком осіб, як правонаступник Банку, задля стягнення на свою користь грошових коштів майнової шкоди, завданої Банку;

- станом на момент звернення Фонду до суду з позовом у нього були відсутні повноваження на представництво інтересів Банку, права ж та інтереси самого Фонду відповідачами у справі порушені не були;

- Фондом не долучено до матеріалів справи кредитної документації (справ) боржників за спірними договорами;

- відповідно до інформації, що міститься в листах НБУ, документи Банку були знищені за закінченням встановленого терміну зберігання;

- станом на момент звернення позивача до суду з цим позовом у 2021 році, дослідити кредитні документації (справи) боржників за спірними договорами є неможливо, отже, позовні вимоги Фонду є недоведеними;

- доказів здійснення дій, направлених на стягнення з позичальників заборгованості за кредитними договорами, позивачем до матеріалів справи не додано.

18. Провадження у справі у частині позовних вимог до ОСОБА_2 суд закрив на підставі наданої представником відповідачів копії свідоцтва про смерть.

19. Щодо строків позовної давності суди зазначили, що помилкова кваліфікація позивачем правовідносин, що виникли між сторонами, яка мала наслідком закриття провадження у справі, не є підставою для визнання поважними причини пропуску позивачем строків позовної давності; подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності не перериває перебігу позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу. Підстава (підстави) відкриття касаційного провадження

20. 11.07.2022 Фонд звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

21. Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 цього Кодексу, скаржник зазначає, що суди не повністю встановили всі обставини справи та не надали їм належної правової оцінки, не дослідили належним чином зібрані у справі докази, не встановили дійсних обставин справи, необхідних для правильного вирішення справи, зокрема:

- суд першої інстанції порушив норму пункту 1 частини першої статті 227 ГПК України, оскільки повинен був зупинити провадження у справі у випадку смерті особи, яка була стороною у справі ( ОСОБА_2 ); порушив норми частин другої, четвертої та шостої статті 91 ГПК України, оскільки взяв до уваги докази, які позивач ставив під сумнів; неправильно застосував норму пункту 6 частини першої статті 231 ГПК України щодо закриття провадження у справі у частині позовних вимог до ОСОБА_2 , оскільки помилково дійшов висновку, що правовідносини у справі не допускають правонаступництво;

- суди не застосували норми частини першої статті 52 ГПК України, норми статей 16 22 1166 1219 1231 1281 ЦК України, статті 63 Закону України "Про акціонерні товариства", статті 49 Закону України "Про банки та банківську діяльність" щодо дотримання обов`язку основних принципів кредитування, статті 346 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 79 ГПК України;

- суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 755/7730/16-ц, від 21.10.2020 у справі № 662/541/15-ц, від 01.04.2021 у справі № 205/9764/16-ц, щодо встановлення кола спадкоємців померлого відповідача та спадкового правонаступництва обов`язку відшкодувати майнову шкоду;

- суди неправильно застосували норми статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки незважаючи на те, що позивач звернувся з позовом в квітні 2021 року, при розгляді справи повинен враховувати норми в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин - 2014 рік, та не врахували висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18 (щодо права Фонду звертатись до суду після ліквідації банку), у постанові від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18 (щодо застосовування редакцій статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 58 цього Закону, що були чинними станом на момент вчинення Фондом відповідних дій, а також щодо відповідальності посадових осіб перед юридичною особою). Також зазначає, що у спірних правовідносинах слід керуватися нормами статті 1166 ЦК України, оскільки предметом позову є відшкодування майнової шкоди;

- неправильно застосували норми статей 92 ЦК України та 89 ГК України та не врахували висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/21493/17 щодо неналежного та недобросовісного виконання дій посадових осіб банку, без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень (аналогічний висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі 910/20261/16 та від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17).

22. Також у касаційній скарзі Фонд просить визнати поважними причини пропущення строку позовної давності відповідно до частини п`ятої статті 267 ЦК України та посилається на висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 20.04.2018 у справі № 910/8982/17 та від 13.06.2018 у справі № 910/4749/16.

23. 16.09.2022 до суду касаційної інстанції від позивача надійшли додаткові пояснення, в яких сторона вказала, що після відкриття касаційного провадження у цій справі 03.08.2022 Великою Палатою Верховного Суду було ухвалено постанову у справі № 910/11027/18, якою справу було передано на новий розгляд до суду першої інстанції з підстави відсутності в матеріалах справи повного реєстру акцептованих вимог кредиторів. Враховуючи такий висновок, Фонд просив направити цю справу на новий розгляд, оскільки повний реєстр акцептованих вимог кредиторів у справі, що розглядається, також не досліджувався.

Позиція інших учасників справи

24. 29.08.2022 до суду касаційної інстанції від представника відповідачів 4, 6, 7, 8, 9 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому представник просив відмовити Фонду в задоволенні касаційної скарги, а судові рішення залишити без змін.

25. Представник відповідачів зазначає таке:

- процесуальне правонаступництво у разі смерті фізичної особи в порядку статті 52 ГПК України можливе лише шляхом залучення правонаступника померлої сторони за умови, що смерть настала після звернення позивача до суду та відкриття провадження у справі, адже залучення правонаступників особи, яка померла до відкриття провадження у справі, суперечить принципам господарського судочинства;

- задоволення вимог кредиторів банку, що ліквідується, шляхом звернення з вимогами про відшкодування збитків до пов`язаних з банком осіб, можливе під час здійснення процедури ліквідації банку та виключно в межах вказаної процедури, а не після закінчення такої процедури та внесення відомостей про припинення юридичної особи;

- при визначені підстав відповідальності та кола осіб, які можуть бути притягнуті до такої відповідальності, суд повинен керуватися тією редакцією статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", яка була чинною станом на момент виникнення спірних правовідносин;

- у матеріалах справи відсутні докази протиправної поведінки посадових осіб банку, яка призвела до погіршення фінансового становища банку та загрожувала інтересам кредиторів банку. Натомість у матеріалах справи наявні докази ліквідності банку до моменту запровадження тимчасової адміністрації, що підтверджується довідками про перевірки, інспектування та висновком рейтингового агентства;

- на день подання позову Фонд не мав документів Банку, а отже не мав можливості проаналізувати діяльність пов`язаних осіб та їх рішень. При цьому позивачем не було враховано наявності резервного фонду Банку, його обсягу та оцінки системи кредитних ризиків;

- розмір заявлених збитків є недоведеним і не визначено їх структуру для визначення обсягу відповідальності кожної пов`язаної особи Банку;

- позивач отримав змогу дізнатися про наявність порушеного у нього права 10.10.2014 (запровадження тимчасової адміністрації), крайній строк на який може посилатися Фонд - 22.05.2015 (затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів), а тому строк для подання позовної заяви закінчився 23.05.2018. Натомість Фонд звернувся до суду з цим позовом 06.04.2021, тобто з пропуском строку позовної давності.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство

26. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевірив в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи, й дійшов висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з такого.

27. Повноваження Фонду, регулювання відносин між Фондом, банками, НБУ, визначення повноважень та функцій Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків урегульовано Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

28. Нормою статті 52 указаного Закону передбачено, зокрема, повноваження Фонду на звернення з позовом про відшкодування збитків понесених банком та/або шкоди вкладникам та іншим кредиторам банку.

29. Суд враховує висновки Верховного Суду щодо застосування частини п`ятої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та частин четвертої - шостої статті 58 Закону "Про банки і банківську діяльність" стосовно процесуального чи матеріального характеру цих норм, зроблених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №910/12930/18, а саме:

"До норм матеріального права належать норми, які визначають осіб, що можуть бути притягнуті до відповідальності, підстави та розмір відповідальності. Тоді як до процесуальних, процедурних норм належать норми, які визначають порядок притягнення особи до відповідальності.

Норми права, що визначають порядок дій Фонду як ліквідатора банку, зокрема щодо вжиття заходів, спрямованих на задоволення вимог кредиторів банку, що ліквідується, шляхом звернення з вимогами про відшкодування шкоди до пов`язаних з банком осіб, а у випадку їх невиконання - до суду, є процесуальними, процедурними нормами.

Відповідно до правовідносин, учасником яких є Фонд як ліквідатор неплатоспроможного банку (який вчиняє дії з виявлення недостатності майна для розрахунків з кредиторами, виявлення нікчемних та сумнівних правочинів, протиправної діяльності пов`язаних з банком осіб, збитків, звернення з вимогами до пов`язаних з банком осіб, звернення з позовом до суду) мають застосовуватися редакції статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 58 Закону "Про банки та банківську діяльність", що були чинними станом на момент вчинення Фондом відповідних дій.

Водночас норми статті 52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 58 Закону "Про банки і банківську діяльність" щодо підстав, розміру цивільно-правової відповідальності за завдану банку або його кредиторам шкоду є матеріально-правовими, а відтак щодо них застосовується принцип незворотної дії закону в часі (статті 58 Конституції України). Такі норми поширюють свою дію тільки на ті відносини, що виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. <…> Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи (абз. 2, 4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України №1-зп/1997 від 13 травня 1997 року).

Отже при визначенні підстав відповідальності та кола осіб, які можуть бути притягнуті до такої відповідальності, суд повинен керуватися тією нормою, яка була чинною станом на момент виникнення спірних правовідносин, а саме вчинення такими особами відповідних дій, тобто у спірних правовідносинах у 2013 році".

30. Наявність запису про припинення банку не виключає, що будь-який з кредиторів банку може звернутися з позовною вимогою про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи. Крім того, відповідно до частини одинадцятої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» юридична особа в особі відповідного органу може звернутися до державного реєстратора для державної реєстрації рішення про відміну рішення про припинення юридичної особи.

31. Абзацом четвертим частини п`ятої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній на момент звернення з цим позовом) встановлено, що ліквідація неплатоспроможного банку не є підставою для закінчення судового розгляду на підставі поданого Фондом позову до пов`язаної з банком особи та не є підставою для звільнення від відповідальності пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду.

32. До того ж норма частини першої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній на момент звернення з цим позовом) передбачала, що вимоги до банку, незадоволені за недостатністю його майна, вважаються погашеними, що не позбавляє Фонд або уповноважену особу Фонду права звертатися з вимогами до пов`язаної з банком особи у порядку, визначеному частиною п`ятою цієї статті.

33. У справі № 904/3864/21 Банку належить майно - право вимоги про відшкодування шкоди, тож внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення банку як юридичної особи саме по собі це право не припиняє.

34. Суд касаційної інстанції зазначає, що одним з головних завдань Фонду під час виведення неплатоспроможного банку з ринку та його ліквідації є задоволення вимог кредиторів (частина п`ята статті 44 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»). Нормативне урегулювання задоволення вимог кредиторів, які не були задоволені під час ліквідації банку, знайшло своє відображення у Положенні про порядок складання і ведення реєстру акцептованих вимог кредиторів та задоволення вимог кредиторів банків, що ліквідуються затвердженого рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21.08.2017 № 3711. Зокрема, пунктом 11 Глави VIII вказаного Положення визначено, що у разі, коли після затвердження ліквідаційного балансу банку Фонд одержав кошти в результаті вжиття заходів з відшкодування шкоди (збитків), заподіяної банку особами, визначеними у частині п`ятій статті 52 Закону, - такі кошти спрямовуються Фондом кредиторам банку - особам, акцептовані вимоги яких до банку були віднесені до першої - восьмої черги та в результаті ліквідаційної процедури залишилися незадоволеними та вважаються погашеними, у межах розміру шкоди, заподіяної їм внаслідок визнання погашеними їхніх акцептованих вимог, в порядку та черговості задоволення вимог, встановлених Законом і цим Положенням, після відшкодування витрат Фонду, понесених у зв`язку із стягненням шкоди (збитків).

35. Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом (частина перша статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

36. Отже, у разі недостатності майна банку норма частини п`ятої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" наділяє Фонд правом звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди заподіяної кредиторам та / або банку. Норма статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не містила заборони для Фонду звернутися до суду з позовом після ліквідації Банку, а навпаки, враховуючи спеціальний статус Фонду, визначала, що ліквідація неплатоспроможного банку не припиняє таке право (абзац 2 частини першої статті 52) та не є підставою для звільнення від відповідальності пов`язаної з банком особи (абзац 4 частини п`ятої статті 52). До того ж, таку прогалину у нормі було усунено законодавцем шляхом ухвалення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізмів виведення банків з ринку та задоволення вимог кредиторів цих банків" від 30.06.2021 № № 1588-IX. Указаним законом було доповнено статтю 52, зокрема, частиною 7, абзацом 2 якої передбачено, що Фонд має право звертатися з такими позовами протягом процедури ліквідації банку та протягом трьох років після внесення запису про припинення банку як юридичної особи (спеціальна позовна давність).

37. За таких обставин, висновок судів попередніх інстанцій про те, що Фонд не може звертатися до суду з позовом про відшкодування шкоди, у зв`язку з вчиненням запису про припинення Банку визнається необґрунтованим. У цій справі Фонд, обґрунтовуючи свої вимоги заподіянням шкоди банку та/або кредиторам, міг звернутися до суду з позовом про відшкодування шкоди, що було прямо передбачено законом. З наведених підстав визнаються помилковими висновки судів про те, що посадові особи мають відповідати за шкоду саме перед Банком, адже в першу чергу за рахунок таких коштів мають задовольнятися вимоги кредиторів банку. З цих же підстав відхиляються мотиви судів попередніх інстанцій про те, що звернення з позовом можливе тільки під час ліквідації Банку та відсутності у Фонду повноважень на представництво інтересів Банку.

38. При цьому помилковим є висновок судів попередніх інстанцій про те, що оскільки Фонд не є правонаступником Банку та не набув статусу кредитора по відношенню до боржників, то Фонд не наділений правом звертатися з позовом про відшкодування шкоди, оскільки таке право Фонду надано в силу закону з огляду на його спеціальний статус та повноваження (статті 3, 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»). До повноважень Фонду, зокрема, віднесено звернення з позовами про відшкодування шкоди завданої банку, вкладникам та іншим кредиторам. Відповідно, Фонду не потрібно набувати статусу правонаступника Банку, оскільки звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої Банку або його кредиторам, безпосередньо віднесено до його функцій, передбачених законом. У вказаній частині судом касаційної інстанції приймаються доводи скаржника.

39. Щодо суті заявлених позовних вимог, суд касаційної інстанції вважає за необхідне вказати таке.

40. Частинами першою та другою статті 1166 ЦК України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану шкоду передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

41. Відповідно, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як - неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства; наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, вина заподіювача шкоди.

42. При зверненні з позовом про відшкодування заподіяної майнової шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.

43. Позивач у цій справі мав довести неправомірність рішень та дій відповідачів або вчинення ними неправомірної бездіяльності, в чому полягав негативний результат їх діяльності в контексті зменшення обсягу майна банку чи його знецінення, розмір майнових втрат, а також пов`язаність протиправної поведінки відповідачів та існуючого негативного результату.

44. Натомість відповідачі мали право та можливість спростувати доводи та докази позивача, а також навести обставини та доводи, які свідчили б про відповідність їх діяльності інтересам банку та про відсутність підстав для їх відповідальності. Аналіз норм Закону України "Про банки і банківську діяльність", зокрема глави 7 цього Закону, дозволяє зробити висновок, що доказами виконання свого обов`язку вживати своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку можуть бути дані, які підтверджують обставини, що власники істотної участі, керівник, члени ради, члени виконавчого органу, посадові особи іншого органу управління вжили заходів для запобігання ризиковій діяльності; для недопущення в діяльності банку ознак, наявність яких є підставою для висновку НБУ про провадження банком ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, зокрема, через вплив на управління чи діяльність юридичної особи (у тому числі шляхом ухвалення рішень про винесення на розгляд загальних зборів учасників банку питання ризикової діяльності); відновлення платоспроможності банку; встановлення осіб, відповідальних за ризикову діяльність тощо (пункти 31 - 34 постанови Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 910/15260/18).

45. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.12.2018 у справі № 910/21493/17, на яку посилається скаржник, зазначено, що згідно з вимогами статті 92 ЦК України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема, директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень (аналогічні висновки містяться і в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 910/20261/16, від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17 та постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18, на які посилається скаржник у касаційній скарзі).

46. Отже, при застосуванні статті 92 ЦК України потрібно оцінювати не лише формальну сторону питання - дотримання посадовою особою всіх положень законодавства, статуту, рішень загальних зборів учасників/акціонерів тощо. Адже навіть коли посадова особа формально виконала всі вимоги законодавства та установчих документів товариства, її дії (бездіяльність) можуть не бути добросовісними, розумними та вчиненими в інтересах товариства.

47. Суд касаційної інстанції зазначає, що обов`язки виступати від імені юридичної особи, обов`язки щодо представництва у контексті статті 92 ЦК України охоплюють як дії щодо формування внутрішньої волі, так і дії щодо формування її волевиявлення. У статті 92 ЦК України йдеться про фідуціарні обов`язки та солідарну відповідальність членів органів управління банку в цілому, а не лише тих членів виконавчого органу, які представляють банк у відносинах з третіми особами.

48. За змістом Закону України «Про банки і банківську діяльність» банкам забороняється здійснювати ризикову діяльність, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.

49. Нормою частини п`ятої статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній станом на момент укладення кредитних договорів) передбачено, що банк зобов`язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених НБУ вимог щодо концентрації ризиків. Частиною сьомою цієї статті встановлено, що банк має право видавати бланкові кредити за умов додержання економічних нормативів.

50. Вимоги до діяльності банків встановлює Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затверджена постановою правління НБУ № 368 від 28.08.2001 (далі - Інструкція № 368). Розділ VI Інструкції № 368 встановлює нормативи кредитного ризику. До кредитних операцій належать активні операції банку, що пов`язані з наданням клієнтам залучених коштів у тимчасове користування (надання кредитів у готівковій або безготівковій формі, на фінансування будівництва житла та у формі врахування векселів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, операцій репо, фінансового лізингу тощо) або прийняттям зобов`язань про надання коштів у тимчасове користування (надання гарантій, поручительств, авалів тощо), а також операції з купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів і від свого імені (включаючи андеррайтинг), будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов`язання боржника щодо повернення заборгованої суми.

51. Відповідно до Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, затвердженого постановою правління НБУ № 23 від 25.01.2012 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) банк розробляє та затверджує рішенням уповноваженого органу внутрішньобанківські положення щодо оцінки ризиків, формування та використання резервів за кожним видом фінансових активів, групою фінансових активів, дебіторською заборгованістю за господарською діяльністю банку та наданими фінансовими зобов`язаннями. Внутрішньобанківські положення розробляються банком з урахуванням законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів НБУ, повинні містити методики та процедури, визначені в додатку 1 до цього Положення, які є обов`язковими і мінімально необхідними для оцінки ризиків (пункт 1.7 глави 1. розділу І).

52. Банк за кожним кредитом боржника формує кредитну документацію (справу) боржника відповідно до вимог, визначених цим Положенням. Кредитна документація (справа) боржника має містити мінімально необхідні дані, перелік яких наведено в додатку 2 до цього Положення. Залежно від виду кредитної операції банк може розширити перелік даних про боржника, попередньо зазначивши їх у внутрішньобанківських положеннях.

53. Предметом доказування у цій справі є:

1) персональний склад органів управління банку на момент ухвалення рішень про вчинення сумнівних правочинів; дати обрання/призначення та звільнення з посади кожного з відповідачів; належність відповідачів до керівників банку; наявність у відповідачів статусу посадової особи акціонерного товариства, пов`язаної з банком особи;

2) факт ухвалення рішення органом управління банку про вчинення сумнівного правочину, персональний склад органу на момент ухвалення такого рішення, результати голосування кожного члена (за, проти, утримався); інші фактичні обставини ухвалення такого рішення на підставі яких документів (наданих контрагентом та внутрішніх документів банку) ухвалювалося рішення, чи була дотримана внутрішня процедура банку щодо погодження таких рішень, хід обговорення;

3) факт вчинення банком сумнівного правочину (укладення договору);

4) факт виконання банком сумнівного правочину (перерахування/отримання коштів, передання/отримання майна чи майнових прав);

5) факти протиправної поведінки відповідачів (недотримання законодавства про банківську діяльність, нормативів діяльності банку, індивідуальних приписів НБУ, обставини, що підтверджують невиваженість інвестиційної політики та ризикованість кредитної політики банку, відсутність в банку ефективної системи запобігання ризикам, порушення відповідачами фідуціарних обов`язків, дії відповідачів усупереч інтересам банку тощо);

6) збитки банку від конкретного правочину (балансова вартість активу на дату початку виведення банку з ринку, розмір грошових коштів, фактично стягнутих за рішенням суду та включених до ліквідаційної маси, оціночна вартість активу, визначена незалежним оцінювачем у процедурі ліквідації, вартість продажу такого активу в процесі ліквідації банку) та їх причини;

7) розмір недостатності майна банку для розрахунків з кредиторами (як мінімальний розмір збитків банку та шкоди, завданої кредиторам банку невиваженою інвестиційною політикою, ризикованою кредитною діяльністю, бездіяльністю відповідачів, що призвело до неплатоспроможності та ліквідації банку (аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №910/12930/18 та від 25.07.2022 у справі № 922/2860/18).

54. Крім того відповідачі мають довести відсутність своєї вини у завданні шкоди, а суди дослідити обставини наявності / відсутності вини відповідачів у її заподіянні.

55. У частині першій статті 614 ЦК України зазначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Таким чином, виною є невжиття особою всіх належних від неї заходів для запобігання заподіянню шкоди ("поведінкова концепція вини").

56. Таким чином, саме відповідачі, а не позивач мали доводити суду відсутність вини, тобто вжиття ними всіх можливих заходів і вчинення дій для запобігання завданню шкоди Банку, свою добросовісну і розумну поведінку, як керівників Банку.

57. Позивач, на підтвердження завданої шкоди, надав договори про надання відновлюваної кредитної лінії № 0/ЮКЛ/23/13 від 17.04.2013, № 0/ЮКЛ/63/13 від 28.10.2013 з додатками та додатковими угодами, ухвали господарських судів про включення кредиторських вимог до боржників за вказаними договорами у процедурі банкрутства, ухвали судів про припинення таких боржників, акти інвентаризації майна Банку, звіти про оцінку майна з додатками, інформацією про власників істотної участі, протоколи засідання кредитного комітету, протоколом засідання спостережної ради та зазначав, що укладення договорів відбувалося без достатнього забезпечення та кредитоспроможності позичальників.

58. Відмовляючи в задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю вимог, суд першої інстанції зазначив, що НБУ у листах повідомив про відсутність документів Банку, які передавались на зберігання у 2011 - 2015 роках, оскільки вони були знищені за закінченням встановленого терміну зберігання, дослідити кредитну документацію (справи) боржників за спірними договорами є неможливим.

59. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).

60. Водночас, якої саме кредитної документації було недостатньо для дослідження питання кредитоспроможності позичальників, дотримання / недотримання законодавства про банківську діяльність, не ризикованості / ризикованості кредитної та виваженості / невиваженості інвестиційної політики банку, з урахуванням поданих документів, судом першої інстанції не зазначено. Також судом не з`ясовано у кого перебувають чи мали перебувати спірні кредитні справи. Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на вказані недоліки, у зв`язку з чим також дійшов передчасних висновків про недоведеність позовних вимог.

61. Суди попередніх інстанцій, обмежившись формальними підставами для відмови в позові, фактично вирішили спір без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18, не здійснили мотивованого пояснення зроблених висновків, ґрунтовного аналізу аргументів сторін, оцінки наданих ними доказів, встановлення обставин справи, які належать до предмета доказування. Зокрема, вказуючи на відсутність у Фонду повноважень на звернення з цим позовом та недостатністю документів, суди взагалі не надали оцінки діям відповідачів на предмет дотримання ними вимог чинного законодавства і їх фідуціарних обов`язків, закріплених у статті 92 ЦК України, Методичних рекомендаціях щодо вдосконалення корпоративного управління в банках України, затверджених постановою правління НБУ № 98 від 28.03.2007 (чинною станом на 2013 рік); на підставі наявних у матеріалах справи доказів не встановили чи діяли відповідачі добросовісно, розумно під час прийняття рішень про намір укласти спірні кредитні договори або під час їх укладення, що є необхідним при розгляді вказаного спору з огляду на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/21493/17, на яку посилається скаржник в обґрунтування пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, чи не були їх рішення необачними або марнотратними; належним чином не проаналізували дії/бездіяльність відповідачів на предмет дотримання приписів нормативних актів, які регулюють банківську діяльність, а також не встановили, чи відбулось прийняття рішення вказаними особами і укладення спірних правочинів в інтересах товариства з дотриманням принципів кредитування з посиланням на відповідні докази.

62. Крім того, помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що Фондом не вчинялися дії, направлені на стягнення з позичальників заборгованості за спірними кредитними договорами і не настання строку виконання зобов`язань за такими договорами з огляду на визнання вимог за цими договорами в процедурах банкрутства позичальників. Відповідно, строк виконання таких зобов`язань настав в силу законодавства про банкрутство, а Фондом вчинено дії зі стягнення такої заборгованості і їх розмір визнано судовими рішеннями.

63. Отже, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову прийняті без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18, від 04.12.2018 у справі № 910/21493/17, на які посилається скаржник в обґрунтування пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, без належної оцінки всіх наявних у матеріалах справи доказів відповідно до вимог ст. 86 ГПК України, з урахуванням лише доводів і доказів відповідачів, що є недопустимим.

64. Рішення суду першої інстанції і постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та розподілу судового збору необхідно скасувати, а справу в цій частині - направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

65. При новому розгляді справи у цій частині необхідно врахувати викладене, вжити всіх передбачених законом засобів для всебічного, повного і об`єктивного встановлення обставин справи, перевірити надані учасниками справи докази та доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, на підставі чого, з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права встановити відповідність складу відповідачів нормі статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній на момент здійснення спірних кредитних операцій), наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення в діях відповідачів ( ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ), а отже наявність чи відсутність підстав для задоволення позову.

66. Крім того, суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, також зробив висновок про пропуск Фондом строку позовної давності, зазначаючи що такий сплив 23.05.2018 (після трьох років з дня затвердження Фондом реєстру акцептованих вимог кредиторів). Посилаючись на правову позицію Верховного Суду у постановах від 02.04.2019 у справі №902/326/16 та від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18, суд першої інстанції вказав, що звернення Фонду з позовом до суду цивільної юрисдикції не є підставою для визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

67. Водночас у постанові Верховного Суду від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18 зазначено, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що причини пропуску строку позовної давності пов`язані з обставинами, що залежать не тільки і не стільки від позивача, а й з обставинами, які знаходяться поза межами його контролю. Такими обставинами було визнано помилку у визначенні підвідомчості відповідної справи і позбавлення його права на захист у спірних правовідносинах. У вказаній справі було задоволено клопотання позивача про визнання причин пропуску строку позовної давності поважними.

68. У постанові Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №902/326/16 та від 24.09.2019 було зазначено, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою та не надали належної правової оцінки клопотанням банку про визнання причин пропуску позовної давності поважними. Тобто питання поважності пропуску строку позовної давності взагалі не вирішувалося судом.

69. При цьому суд касаційної інстанції зазначає, що за правилами статті 267 ЦК України застосування наслідків спливу позовної давності можливе за клопотанням іншої сторони та у випадку, якщо судом буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені (позовні вимоги обґрунтовані). З огляду на зазначене, тільки у разі встановлення судом обґрунтованості позовних вимог, суд розглядає питання застосування наслідків спливу строку позовної давності з урахуванням клопотання позивача про визнання причин пропуску такого строку поважними. А тому висновок суду першої інстанції у вказаній частині визнається передчасним. Суд апеляційної інстанції не надав належну оцінку такому висновку.

70. Щодо оскарження судових рішень в частині закриття провадження у справі щодо солідарного стягнення з відповідача 2 - ОСОБА_2 шкоди необхідно зазначити таке.

71. Суд першої інстанції дійшов висновку про закриття провадження у справі щодо ОСОБА_2 на підставі пункту 6 частини першої статті 231 ГПК України з огляду на його смерть і що спірні правовідносини не допускають правонаступництва. З таким висновком погодився суд апеляційної інстанції.

72. На момент звернення до суду з цим позовом (у квітні 2021 року) ОСОБА_2 помер, про що свідчить свідоцтво про його смерть серія НОМЕР_1 від 24.03.2015. Тобто, позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, який на час звернення з позовом до суду помер.

73. Господарське процесуальне законодавство України не містить норм, які б передбачали здійснення провадження у справах щодо осіб, які померли до відкриття провадження у справі. Процесуальне правонаступництво у разі смерті фізичної особи в порядку статті 52 ГПК України можливо лише шляхом залучення правонаступника померлої сторони за умови, що смерть фізичної особи настала після звернення позивача до суду та відкриття провадження у справі, адже залучення правонаступників особи, яка померла до відкриття провадження у справі, суперечить принципам господарського судочинства (подібні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 473/1433/18).

74. За таких обставин, оскільки чинним законодавством України не передбачено судового вирішення спору з особою, яка на час звернення до суду померла та правоздатність якої відповідно до вимог статті 25 ЦК України припинено, та в силу вказаного вище не могла бути стороною у справі, провадження у справі в частині позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_2 підлягало закриттю з підстав, передбачених пунктом 1 частиною статті 231 ГПК України у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду у порядку господарського судочинства (аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 904/3867/21.

75. Отже, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для закриття провадження у справі але з мотивів, викладених у цій постанові.

76. Доводи касаційної скарги про скасування судових рішень в частині закриття провадження у справі є безпідставними, а постанови Верховного Суду, на які скаржник посилається в обґрунтування пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, не є релевантними до спірних правовідносин.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

77. Відповідно до пунктів 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

78. Частинами третьою та п`ятою статті 310 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 3) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

79. Враховуючи вищевикладене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню в частині позовних вимог заявлених до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , а справа у цій частині направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази, не встановили фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

80. Під час нового розгляду справи суду необхідно з`ясувати обставин справи щодо наявності або відсутності шкоди завданої банку або його кредиторам, з`ясування кола осіб, які підлягають відповідальності, наявності / відсутності протиправної поведінки у діях таких та причинного зв`язку між такими діями і завданою шкодою, з урахуванням документів що підтверджують або ж спростовують відповідні обставини. В залежності від встановлених обставин вирішити питання щодо розгляду клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності та клопотання про визнання причин пропуску строку поважними.

Розподіл судових витрат

81. Відповідно до статті 129 ГПК України питання про розподіл судових витрат суд розглядає лише, якщо вирішено спір по суті і ухвалено остаточне рішення у справі.

82. У зв`язку із скасуванням судових рішень і передачею справи на новий розгляд, розподіл судових витрат у справі, в тому числі понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини першої статті 308, статтями 310 314 - 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.11.2021 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 08.06.2022 у справі № 904/3864/21 в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 про солідарне стягнення шкоди у сумі 61 012 958,04 грн та розподілу судового збору скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

3. У решті рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.11.2021 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 08.06.2022 у справі № 904/3864/21 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кондратова

Судді О. Баранець

Н. Губенко