ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2022 року

м. Київ

cправа № 904/4393/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників

позивача: Скляр Н.Ф. (в режимі відеоконференції),

відповідача: не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПКФ ЛІТМЄХ"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.02.2022

та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.09.2021

у справі № 904/4393/21

за позовом Криворізької міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПКФ ЛІТМЄХ"

про стягнення безпідставно збережених коштів,

В С Т А Н О В И В:

Криворізька міська рада звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПКФ ЛІТМЄХ", в якому просила суд, з урахуванням заяви про уточнення позову, стягнути з відповідача на її користь безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за користування земельними ділянками з кадастровими номерами 1211000000:04:086:0038 та 1211000000:04:086:0038 за період з 07.07.2020 до 31.03.2021 у розмірі 1 141 193,49 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.09.2021 (суддя Красота О.І.), залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16.02.2022 (колегія суддів у складі: Дармін М.О. - головуючий, Березкіна О.В., Антонік С.Г.), позов задоволено в повному обсязі. Стягнуто з відповідача на користь позивача безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за користування земельними ділянками з кадастровими номерами 1211000000:04:086:0037 та 1211000000:04:086:0038 за період з 07.07.2020 до 31.03.2021 у розмірі 1 141 193,49 грн.

Судами обох інстанцій встановлено, що Товариству з обмеженою відповідальністю "ПКФ ЛІТМЄХ" (далі - ТОВ"ПКФ ЛІТМЄХ" ) на праві приватної власності належить 975/1000 частка комплексу будівель та споруд, які розташовані на вул. Ракітіна, 31, у м. Кривий Ріг.

Рішенням Криворізької міської ради від 30.06.2020 №4824, прийнятим за результатом розгляду звернення відповідача, затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано відповідачу із земель комунальної власності в оренду терміном на 5 років земельну ділянку промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення площею 4,0700 га на вул. Ракітіна, 31у (ділянка 1) в Покровському районі (кадастровий номер 1211000000:04:086:0037) за цільовим призначенням землі для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (код 11.02) для розміщення комплексу будівель та споруд у складі будівель ливарного цеху, побутових приміщень, обрубувального відділення та складу сипких матеріалів з крановою естакадою; будівель цеху та побутових приміщень, будівель механоскладального цеху корпус №2; будівель складу лісу та моделей; будівель складу будматеріалів; центральної трансформаторної підстанції; майстерні; будівель буфету будматеріалів «Ефект»; кранової естакади №3. Цим же рішенням міська рада вирішила зареєструвати територіальною громадою міста Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради комунальної власності, у тому числі і на вказану земельну ділянку.

Водночас, пунктом 5 рішення Криворізької міської ради від 30.06.2020 №4824 відповідачу визначено у тримісячний термін від дати ухвалення рішення: укласти з міською радою договір оренди земельної ділянки (пп. 5.2.1) та зареєструвати право оренди, що підлягає державній реєстрації, відповідно до закону (пп.5.2.2).

Також, рішенням Криворізької міської ради від 30.06.2020 №4825, прийнятим за результатом розгляду звернення відповідача, затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано відповідачу із земель комунальної власності в оренду терміном на п`ять років земельну ділянку промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення площею 0,1326 га на вул. Ракітіна, 31у (ділянка 2) у Покровському районі (кадастровий номер 1211000000:04:086:0038) за цільовим призначенням - землі для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (код 11.02) для розміщення комплексу будівель та споруд у складі будівель ливарного цеху, побутових приміщень, обрубувального відділення та складу сипких матеріалів з крановою естакадою; будівель цеху та побутових приміщень, будівель механоскладального цеху корпус №2; будівель складу лісу та моделей; будівель складу будматеріалів; центральної трансформаторної підстанції; майстерні; будівель буфету будматеріалів «Ефект»; кранової естакади №3. Цим же рішенням міська рада вирішила зареєструвати територіальною громадою міста Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради комунальної власності, у тому числі і на вказану земельну ділянку.

06.07.2020 рішення Криворізької міської ради від 30.06.2020 №4824 та від 30.06.2020 №3825 оприлюднені на офіційному веб-сайті виконкому Криворізької міської ради.

За твердженням позивача, відповідач право оренди на вищевказані земельні ділянки не зареєстрував та орендна плата за період з 07.07.2020 по 31.03.2021 останнім не сплачувалась, що підтверджується інформацією Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області від 03.03.2021 вих.№4547/5/04-36-04-11-09 та від 09.04.2021 №8406/5/04-36-04-11-09 хоча фактично земельні ділянки використовувались для розміщення об`єктів нежитлової нерухомості.

Як підтверджується інформаційної довідкою з Державного реєстру речових на нерухоме майно від 07.07.2021 №264726306, 01.10.2020 за Приватним підприємством - фірмою «Дарьял» зареєстровано право приватної (спільної часткової) власності на 25/1000 на комплекс будівель та споруд розташованих на вул. Ракітіна, будинок 31у, міста Кривого Рогу.

26.06.2019 Криворізькою міською радою прийнято рішення №3897 «Про встановлення ставок плати за землю та пільг щодо земельного податку на території Кривого Рогу у 2020 році» (далі - Рішення від 26.06.2019 №3897), яким установлено, у тому числі, ставки орендної плати за землю в залежності від цільового призначення земельної ділянки згідно Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 №54 (додаток 2 рішення), яке набрало чинності з 01.01.2020.

За даними витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку від 16.07.2021 №97-4-0.22-1511/165-20 та від 16.07.2021 №97-4-0.22-1510/165-20, цільове призначення земельних ділянок, що використовується відповідачем за адресою: м. Кривий вул. Ракітіна, 31у, кадастрові номера 1211000000:04:086:0038 та 1211000000:04:086:0037 віднесено до секції J 11.02. для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, що відповідає розміру ставки орендної плати - 2,5% від нормативної грошової оцінки земель міста (рядок 11.02. в додатку 2 до Рішення від 26.06.2019 №3897).

В подальшому рішенням Криворізької міської ради від 30.06.2020 №4799 встановлено ставки плати за землю та пільги із земельного податку на території м. Кривого Рогу на 2021 рік (далі - Рішення від 30.06.2020 №4799), яке набрало чинності з 01.01.2021 та в якому ставка орендної плати для тієї ж секції J 11.02. залишилася незмінною - 2,5% від нормативної грошової оцінки земель міста (рядок 11.02. в додатку 2 до Рішення від 6.2020 №4799).

Оскільки відповідач, як фактичний користування земельних ділянок, без достатньої правової підстави за рахунок Криворізької міської ради зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками на рівні орендної плати за період з 07.07.2020 по 31.03.2021, позивач розрахував суму безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельними ділянками з кадастровими номерами 1211000000:04:086:0038 та 1211000000:04:086:0037 за період з 01.10.2020 до 31.03.2021 пропорційно частці відповідача у праві власності на нерухомість - 975/1000, що знаходиться на таких земельних ділянках, всього у сумі 1 141 193, 49 грн, за стягненням яких і звернувся до суду з позовом у даній справі.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з їх доведеності та обґрунтованості.

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвали нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що:

- апеляційний господарський суд неправильно застосував у спірних правовідносинах положення ст. 1212 ЦК України, без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 09.03.2021 у справі № 922/1453/20, а земельні ділянки за період з 07.07.2020 до 31.03.2021 не були об`єктами цивільних прав, і стали такими лише після реєстрації права комунальної власності на них 08.04.2021;

- починаючи з 01.10.2020 рішення Криворізької міської ради від 30.06.2020 №4824, №4825 про передачу відповідачу в оренду земельних ділянок з кадастровими номерами 1211000000:04:086:0037, 1211000000:04:086:0038 втратили чинність. Відповідно, державна реєстрація 08.04.2021 Криворізькою міською радою в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 1211000000:04:086:0037, 1211000000:04:086:0038 не була пов`язана з передачею цих земель в оренду, так як такі рішення по оренді втратили чинність 01.10.2020, а нові рішення по оренді не були позивачем прийняті;

- у спірних правовідносинах як єдина судову практика повинна застосовуватися ст. 613 ЦК України, якщо обставині спору доводять про бездіяльність та ухилення орендодавця землі від узгодження з орендарем договірної орендної плати за землю, і судами не враховані обставини бездіяльності Криворізької міської ради по вирішенню суперечки з ТОВ «ПКФ ЛІТМЄХ» при укладанні договорів оренди земельних ділянок комунальної власності, що призвело до порушення судом принципів верховенства права та пропорційності. При цьому до врегулювання спорів щодо укладання договорів оренди землі ТОВ «ПКФ ЛІТМЄХ» не може виконати свій обов`язок по оплаті орендної плати, отже, обов`язок відповідача по сплаті орендної плати відстрочений на час врегулювання спорів з позивачем щодо укладання договорів оренди землі в силу ч. 2 ст. 613 ЦК України;

- у подібних правовідносинах як єдина судова практика повинна застосовуватися ч. 13 ст.79-1 Земельного кодексу України з метою визначення строків існування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав, якщо обставини спору доводять бездіяльність та ухилення орендодавця землі по наданню дозволу на поділ цієї земельної ділянки у зв`язку із продажем нежитлової будівлі на ній та зміною її поштової адреси;

- судами при вирішенні справи №904/4393/21 по строках і порядку застосування рішення Криворізької міської ради від 24.06.2015 №3728 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Кривого Рогу» повинна застосовуватися ст.271.2 Податкового кодексу України по визначенню строків та порядку застосування рішень міських рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок;

- Господарський суд Дніпропетровської області необґрунтовано відхилив клопотання ТОВ «ПКФ ЛІТМЄХ» від 12.07.2021 та Центральний апеляційний господарський суд необґрунтовано відхилив клопотання ТОВ «ПКФ ЛІТМЄХ» від 25.11.2021 про призначення у справі №904/4393/21 судової експертизи з питань землеустрою, чим порушили завдання господарського судочинства на справедливе, неупереджене вирішення справи (ст.2 ГПК України);

- Центральний апеляційний господарський суд необґрунтовано відхилив клопотання ТОВ «ПКФ ЛІТМЄХ» від 25.11.2021 про зупинення провадження у справі №904/4393/21 до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №160/18398/21 за позовом ОСОБА_1 до Криворізької міської ради визнати протиправним та скасувати рішення Криворізької міської ради від 24.06.2015 року №3728 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Кривого Рогу» з моменту його ухвалення, чим порушив п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України;

- Центральний апеляційний господарський суд не розглянув клопотання ТОВ «ПКФ ЛІТМЄХ» від 19.01.2022 про зупинення провадження у справі №904/4393/21 до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №280/10561/21 за позовом ТОВ «ПКФ ЛІТМЄХ» до Криворізької міської ради та Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області;

- Господарський суд Дніпропетровської області необґрунтовано відхилив клопотання ТОВ «ПКФ ЛІТМЄХ» від 12.07.2021 залучити Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області до участі у справі №904/4393/21 третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача;

- Господарський суд Дніпропетровської області необґрунтовано відхилив клопотання ТОВ «ПКФ ЛІТМЄХ» від 12.07.2021 залишити позов Криворізької міської ради без розгляду, тому що ця позовна заява була підписана представником Криворізької міської ради Котляром Олександром Михайловичем без наявності у нього повноважень від Криворізької міської ради на її представництво(самопредставництво);

- суди для розрахунку безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельними ділянками з кадастровими номерами 1211000000:04:086:0037, 1211000000:04:086:0038 за період з 07.07.2020 до 31.03.2021 в сумі 1141193,49 грн. незаконно застосували рішення Криворізької міської ради від 26.06.2019 №3897 «Про встановлення ставок плати за землю та пільг щодо земельного податку на території м. Кривого Рогу у 2020 році», яке являється недопустимим доказом;

- про дату, час і місце судового засідання Центрального апеляційного господарського суду, яке відбулося 16.02.2022, відповідач не був повідомлений.

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 3 ,4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме:

1) апеляційний господарський суд неправильно застосував у спірних правовідносинах положення ст. 1212 ЦК України, без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 09.03.2021 у справі № 922/1453/20;

2) відсутній висновок стосовно застосування відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах - ТОВ «ПКФ ЛІТМЄХ» вважає, що у подібних правовідносинах як єдина судова практика повинна застосовуватися ст. 613 ЦК України, якщо обставини спору доводять про бездіяльність та ухилення орендодавця землі від узгодження з орендарем договірної орендної плати за землю; повинна застосовуватися ч. 13 ст.79-1 Земельного кодексу України, якщо обставини спору доводять про бездіяльність та ухилення орендодавця землі по наданню дозволу на поділ цієї земельної ділянки у зв`язку із продажем нежитлової будівлі на ній та зміною її поштової адреси; повинна застосовуватися ст. 271.2 Податкового кодексу України по визначенню строків та порядку застосування рішень міських рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок;

3) судові рішення оскаржується з підстав, передбачених ч.ч. 1, 3 ст. 310 ГПК України, тому що справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання (п.5 ч.1 ст.310 ГПК України), суди необґрунтовано відхилили клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (п.3 ч.3 ст.310 ГПК України), суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (п.4 ч.3 ст.310 ГПК України).

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.08.2022 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 06.09.2022 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 19.08.2022.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 22.08.2022 від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, поданий 18.08.2022, у якому представник вказує на помилковість доводів скаржника та правильність висновків судів обох інстанцій, і просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів - без змін.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Щодо підстави відкриття касаційного провадження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення ст. 1212 ЦК України, без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 09.03.2021 у справі № 922/1453/20.

Так у справі № 922/1453/20 розглядався спір за позовом Харківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-технічний центр "ІСЖМ" про стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 1 834 195,31 грн.

Верховний Суд у постанові від 09.03.2021 у справі № 922/1453/20 залишив без змін рішення попередніх судових інстанцій про відмову у задоволенні позову, які мотивовано тим, що твердження позивача про існування станом на 01.11.2018 та 01.12.2018 земельних ділянок, площею 0,4030 га та 8,4327 га, по вул. Каштановій, 14, у м. Харкові, за кадастровими номерами 6310136900:05:001:0017, 6310136900:02:005:0165 як об`єктів цивільних прав, не узгоджуються з вимогами ст. 79-1 ЗК України, а тому, відповідач не міг безпідставно зберегти кошти у вигляді орендної плати за землю, якої не існувало як об`єкта цивільних прав.

При цьому Суд досліджував таке спірне питання, як момент, з якого виникає право вимагати стягнення безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати: дата формування земельної ділянки (присвоєння кадастрового номеру та реєстрації її у Державному земельному кадастрі) чи дата її державної реєстрації права власності на неї, та дійшов висновку, що Верховним Судом вже сформована стала практика щодо безпідставного стягнення збережених коштів у вигляді орендної плати.

Серед іншого, Верховний Суд наголошував, що об`єктом цивільних прав може бути земельна ділянка з моменту її формування та державної реєстрації права власності.

Так, застосовуючи приписи ст. 79-1 ЗК України до спірних правовідносин, помилковим буде врахування лише положень щодо сформованості земельної ділянки після реєстрації її у Державному земельному кадастрі. Так, частина 1 цієї статті чітко зауважує, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. За приписами ч. 9 ст.79-1 ЗК України земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Тобто під час розгляду спору про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати зазначені положення ст. 79-1 ЗК України не можуть застосовуватися окремо, тільки в частині її формування із присвоєнням кадастрового номеру, оскільки лише після державної реєстрації права власності, така земельна ділянка набуває статусу об`єкта, щодо якого можуть виникнути будь-які цивільні права.

Дійсно, у цьому контексті посилання заявника касаційної скарги на те, що право передати спірну земельну ділянку в оренду виникає у позивача лише з моменту державної реєстрації речового права на таку земельну ділянку, тобто виключає право розпорядження нею до вчинення такої реєстрації, є виправданим.

Разом з тим, відповідно до ч. 4 ст. 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Так, у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20, яка була прийнята після подання касаційної скарги відповідачем у справі № 904/4393/21, сформульовано такий висновок про застосування норми прави:

«За загальним правилом, правом власності на земельну ділянку, розташовану в межах відповідного населеного пункту, орган місцевого самоврядування наділений в силу закону, зокрема з уведенням 01.01.2002 у дію нового Земельного кодексу України. При цьому відсутність державної реєстрації речового права на земельну ділянку після 01.01.2013 не впливає на наявність права комунальної власності на відповідну земельну ділянку.

Крім цього, нездійснення державної реєстрації речового права на сформовану земельну ділянку за органом місцевого самоврядування у відповідності до положень статті 79-1 Земельного кодексу України не є підставою для звільнення набувача права власності на будівлю або споруду від обов`язку сплачувати за фактичне користування земельною ділянкою комунальної власності, на якій розташований такий об`єкт нерухомості».

Так, Верховний Суд у справі № 922/2060/20 акцентував увагу на тому, що: «із прийняттям 28.06.1996 Конституції України визначено один із фундаментальних принципів конституційного ладу держави, а саме гарантування права власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).

Ці положення створили принципово нову основу як для галузевого (земельного та цивільного) законодавства, так і для господарської діяльності і фактично відображені у ст. 1 ЗК України та ст. 373 ЦК України.

Історико-правовий аналіз чинного законодавства свідчить, що до державної власності в Україні відповідно до ст. 31 Закону України від 07.02.1991 № 697-XII "Про власність" (діяв до 20.06.2007) належала загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).

При цьому суб`єктами права комунальної власності відповідно до ч. 2 ст. 32 цього Закону були визначені адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад народних депутатів.

Згідно із ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За змістом ч. 2 ст. 60 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (у редакції, чинній на 21.05.1997) підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

У пункті 10 прикінцевих та перехідних положень Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що з набранням чинності цим Законом майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст. Майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні і обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу. За пропозицією сільських, селищних, міських рад районні, обласні ради повинні приймати рішення про передачу до комунальної власності відповідних територіальних громад окремих об`єктів, спільної власності територіальних громад, які знаходяться на їх території і задовольняють колективні потреби виключно цих територіальних громад.

Із уведенням у дію 01.01.2002 нового ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності, про що зазначено у ч. 2 ст. 83 ЗК України.

Отже, принцип розмежування земель державної і комунальної власності відображено у положеннях ЗК України, який, зокрема, полягає у визнанні пріоритету належності земель у межах населеного пункту відповідній територіальній громаді. Тобто всі землі у межах населеного пункту вважаються такими, що із 01.01.2002 перебувають у комунальній власності, крім земель, належність яких державі або приватним власникам зафіксована у ЗК України.

Законом України від 05.02.2004 № 1457-IV "Про розмежування земель державної та комунальної власності" (втратив чинність 01.01.2013, підстава - Закон № 5245-VI) було визначено правові засади розмежування земель державної та комунальної власності і повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо регулювання земельних відносин з метою створення умов для реалізації ними конституційних прав власності на землю, забезпечення національного суверенітету, розвитку матеріально-фінансової бази місцевого самоврядування.

У статті 5 цього Закону було наголошено, що суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Водночас при розмежуванні земель державної та комунальної власності до земель комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст передаються: усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної власності та земель, віднесених до державної власності; земельні ділянки за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти комунальної власності; землі запасу, які раніше були передані територіальним громадам сіл, селищ, міст відповідно до законодавства України; земельні ділянки, на яких розміщені об`єкти нерухомого майна, що є спільною власністю територіальної громади та держави (стаття 7 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності").

Із 01.01.2013 набув чинності Закон № 5245-VI, за змістом пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" якого з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки:

на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади;

які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;

б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

Згідно з пунктом 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно зі статтею 122 ЗК України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.

Як передбачено у пункті 6 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI, "у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються:

у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами;

за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками".

За змістом пункту 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI державна реєстрація речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності, зазначених у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється в порядку, встановленому законом.

Отже, беручи до уваги наведені положення Конституції України ЗК України і пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI, Міськрада є власником спірної земельної ділянки, оскільки ця ділянка розташована в межах населеного пункту - м. Харкова, а відсутність державної реєстрації речового права не впливає на обставини виникнення права комунальної власності на неї.

Цьому висновку відповідає також положення пункту 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI: "державна реєстрація речових прав на земельні ділянки … здійснюється в порядку, встановленому законом", що з урахуванням змісту пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI лише визначає порядок державної реєстрації права, однак не змінює моменту, з якого земля вважається комунальною власністю відповідних територіальних громад в силу закону.

За таких підстав Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду вважає, що правом власності на спірну земельну ділянку, розташовану в межах відповідного населеного пункту, Міськрада наділена в силу закону, зокрема з уведенням 01.01.2002 у дію нового ЗК України. При цьому за змістом пунктів 1, 3, 7, 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VІ державну реєстрацію речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності об`єктивно не можна було здійснити раніше, ніж із часу розмежування земель державної та комунальної власності, тобто до 01.01.2013. Подібну за змістом правову позицію Верховний Суд виклав у постанові від 12.05.2020 у справі № 911/488/18. Водночас відсутність державної реєстрації речового права на спірну земельну ділянку після 01.01.2013 не впливає на обставини виникнення та наявність права комунальної власності на відповідну земельну ділянку. Наведене повністю спростовує твердження скаржника про те, що право комунальної власності на конкретну земельну ділянку в межах населеного пункту виникає з моменту державної реєстрації цього речового права.

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду зазначає, що у статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" наведено дефініцію поняття "державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", згідно з якою державна реєстрація - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державна реєстрація є не підставою набуття права власності, а лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, і ототожнювати факт набуття права власності із фактом його державної реєстрації не можна. Досліджуючи обставини наявності в особи права власності, насамперед необхідно з`ясувати підстави, з яких особа набула такого права, оскільки факт реєстрації права власності є лише елементом юридичного складу, що зумовлює визнання права власності, а не підставою набуття цього права. Сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права власності, оскільки такої підстави закон не передбачає.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 917/553/17.

Крім цього, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду акцентує увагу на тому, що у разі виникнення спору щодо приналежності земельної ділянки в межах населеного пункту до комунальної власності або відповідних доводів особи, яка заперечує це, судам слід виходити з того, що за умов правового регулювання статті 83 ЗК України право власності територіальної громади (комунальної власності) на земельні ділянки в межах населених пунктів є спростовною презумпцією.

Обов`язок щодо спростування цієї презумпції належними, допустимими та достовірними доказами покладається саме на ту особу, яка її заперечує, а оцінка таких доказів здійснюється судами з урахуванням вимог ст. 86 ГПК України. При цьому для особи, яка заперечує цю обставину, не достатньо лише послатися на те, що спірна земельна ділянка не є комунальною власністю, переклавши тягар доведення на орган місцевого самоврядування (у цій справі Міськраду), а необхідно саме спростувати зазначену презумпцію.».

Колегія суддів зазначає, що у розглядуваній справі право комунальної власності підтверджено розташуванням спірної земельної ділянки у межах м. Кривого Рогу, чого не заперечували та не спростовували сторони справи. Також зі встановлених судами обставин справи вбачається, що рішеннями Криворізької міської ради від 30.06.2020 №4824 та від 30.06.2020 №4825 затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надано відповідачу із земель комунальної власності в оренду терміном на 5 років земельні ділянки кадастровий номер 1211000000:04:086:0037 та кадастровий номер 1211000000:04:086:0038. Протилежного скаржник не довів та не спростував відповідну презумпцію, про яку йшлося вище.

Враховуючи те, що позивач є власником земельних ділянок з кадастровими номерами 1211000000:04:086:0037 та 1211000000:04:086:0038 і як власник цієї земельної ділянки, позивач має повноваження на захист свого права на землю (спірну земельну ділянку), тобто цивільного права, у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відтак, посилання заявника касаційної скарги на те, що право передати спірну земельну ділянку в оренду виникає у позивача лише з моменту державної реєстрації речового права на таку земельну ділянку, тобто виключає право розпорядження нею до вчинення такої реєстрації, не стосується даних спірних правовідносин, які виникли із приводу фактичного користування відповідачем сформованою та внесеною (зареєстрованою) до Державного земельного кадастру земельною ділянкою комунальної власності за відсутності для того достатніх правових підстав за рахунок позивача, якому належать ці землі відповідно до закону.

Таким чином, беручи до уваги положення ч. 4 ст. 300 ГПК України, висновок щодо застосування норми права, викладений у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20, колегія суддів зазначає, що підстава касаційного оскарження, передбачена у п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, як і доводи скаржника в цій частині.

При цьому посилання заявника касаційної скарги на те, що починаючи з 01.10.2020 рішення Криворізької міської ради від 30.06.2020 №4824, №4825 про передачу відповідачу в оренду земельних ділянок з кадастровими номерами 1211000000:04:086:0037, 1211000000:04:086:0038 втратили чинність і, відповідно, державна реєстрація 08.04.2021 Криворізькою міською радою в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 1211000000:04:086:0037, 1211000000:04:086:0038 не була пов`язана з передачею цих земель в оренду, так як такі рішення по оренді втратили чинність 01.10.2020, а нові рішення по оренді не були позивачем прийняті, не впливають на правильність вирішення спору у даній справі.

Так, положення глави 15, статей 120 125 ЗК України, статті 1212 ЦК України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 22/207/15 і № 922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17.

Верховний Суд зазначає, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Судами обох інстанцій встановлено, що відповідач як власник об`єкта нерухомого майна у відповідній частині у спірний період користувався земельними ділянками, на якій цей об`єкт розташований, за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування земельною ділянкою, не сплачуючи коштів за користування нею, відтак суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що відповідач є фактичним користувачем спірної земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок позивача - власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, тому зобов`язаний повернути ці кошти власникові земельної ділянки на підставі положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Щодо підстави відкриття касаційного провадження, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

В обґрунтування п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України скаржник посилається на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. ТОВ «ПКФ ЛІТМЄХ» вважає, що у подібних правовідносинах як єдина судова практика повинна застосовуватися ст. 613 ЦК України, якщо обставини спору доводять про бездіяльність та ухилення орендодавця землі від узгодження з орендарем договірної орендної плати за землю; повинна застосовуватися ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України, якщо обставини спору доводять про бездіяльність та ухилення орендодавця землі по наданню дозволу на поділ цієї земельної ділянки у зв`язку із продажем нежитлової будівлі на ній та зміною її поштової адреси; повинна застосовуватися ст. 271.2 Податкового кодексу України по визначенню строків та порядку застосування рішень міських рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

Стосовно ст. 613 ЦК України за текстом касаційної скарги відповідач вказує на бездіяльність Криворізької міської ради щодо узгодження з ним розміру договірної орендної плати за землю як «землі змішаного використання», що у свою чергу, на думку останнього, є перепоною для здійснення оплати за користування землею.

Водночас, плата за землю за використання земельних ділянок державної та комунальної власності регулюється нормами законодавства та рішеннями міської ради, якими встановлюються ставки плати за землю, оскільки плата встановлюються у відсотковому відношенні до нормативної грошової оцінки.

Так, рішеннями Криворізької міської ради від 30.06.2020 №4824 та №4825 затверджено проект землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок за цільовим призначенням - землі для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, код 11.02 (промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення).

Судами встановлено, що земельні ділянки з кадастровими номерами 1211000000:04:086:0038 та 1211000000:04:086:0037 були зареєстровані в Державному земельному кадастрі, на праві комунальної власності, за категорією земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

При цьому, відповідно до ст. 20 ЗК України зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється виключно за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Відтак, пропозиція відповідача про застосуванні під час узгодження розміру орендної плати іншої категорії земель, ніж тієї, яка затверджена рішеннями Криворізької міської ради не може вважатися належною в розумінні ст. 613 ЦК України. Крім цього, апеляційним господарським судом констатовано, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження обставин оскарження дій позивача щодо «не сприяння врегулювання обставин, які перешкоджають укладанню проекту договору земельної ділянки 4,0700га за рішенням Криворізької міської ради від 30.06.2020 №4824».

Доводи касаційної скарги скарги в частині того, що до врегулювання спорів щодо укладання договорів оренди землі ТОВ «ПКФ ЛІТМЄХ» не зможе виконати свій обов`язок по оплаті орендних платежів відхиляються колегією суддів з огляду на можливість вирішення питання стягнення відповідних сум в порядку ч. 1 ст. 1212 ЦК України з вищенаведених підстав.

Посилання скаржника на те, що у даних правовідносинах повинна застосовуватися ч. 13 ст.79-1 ЗК України, якщо обставини спору доводять про бездіяльність та ухилення орендодавця землі по наданню дозволу на поділ цієї земельної ділянки у зв`язку із продажем нежитлової будівлі на ній та зміною її поштової адреси колегією суддів відхиляються. По-перше, судами не встановлено обставин бездіяльності позивача та ухилення орендодавця землі по наданню дозволу на поділ земельної ділянки. По-друге, за ч. 13 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі: поділу або об`єднання земельних ділянок, обставин чого судами обох інстанцій не встановлено.

Щодо доводів скаржника про те, що у спорі повинна застосовуватися ст. 271.2 Податкового кодексу України по визначенню строків та порядку застосування рішень міських рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок, то вони зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою розрахунків, проте в силу меж перегляду справи в суді касаційної інстанції, передбачених ч. 2 ст. 300 ГПК України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, Верховний Суд не вбачає необхідності застосування правових норм, визначених відповідачем в якості підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи, а тому не формулює висновок з приводу їх застосування.

Щодо підстави відкриття касаційного провадження, передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених ч.ч. 1, 3 ст. 310 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 310 ГПК України передбачено, що судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: 1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; 4) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; 5) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; 6) судове рішення ухвалено з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; 8) суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Частиною 3 ст. 310 ГПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник посилається на те, що справу розглянуто за відсутності будь-кого з відповідача, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання (п.5 ч.1 ст.310 ГПК України), суди необґрунтовано відхилили клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (п.3 ч.3 ст.310 ГПК України), суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (п.4 ч.3 ст.310 ГПК України).

Одним з доводів відповідача є те, що Господарський суд Дніпропетровської області необґрунтовано відхилив клопотання ТОВ «ПКФ ЛІТМЄХ» від 12.07.2021 та Центральний апеляційний господарський суд необґрунтовано відхилив клопотання ТОВ «ПКФ ЛІТМЄХ» від 25.11.2021 про призначення у справі №904/4393/21 судової експертизи з питань землеустрою, чим порушили завдання господарського судочинства на справедливе, неупереджене вирішення справи (ст.2 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 99 ГПК України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Відповідно до ч. 2 ст. 98 ГПК України предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Тобто, судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

При цьому неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про правову оцінку дій сторін тощо.

Місцевим господарським судом встановлено, що як вбачається з поданого клопотання, представник відповідача просив призначити судову експертизу з питань землеустрою щодо відповідності виконаної відділом у Криворізькому районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області нормативної грошової оцінки спірних земельних ділянок за Витягами з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок вимогам нормативно-правових актів.

Проте зважаючи на заявлені міською радою позовні вимоги, представником відповідача не обґрунтовано необхідності та доцільності призначення експертизи з огляду на предмет доказування у даній справі. Крім того, відповідач не навів обставин, які будуть встановлювати, спростовувати обставини, що входять до предмету доказування у даній справі та є такими, що викликають сумнів і потребують спеціальних знань.

Предметом доказування у справі є наявність заборгованості зі сплати за землю, а не перевірка долучених позивачем до позову витягів з технічної документації про нормативно грошову оцінку спірних земельних ділянок, які в свою чергу мають статус офіційного документу та видані в межах повноважень відповідним державним органом, на їх відповідність вимогам законодавства.

Відтак, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що проведення експертизи не узгоджується з підставами позовних вимог, встановлені за результатами її проведення обставини не матимуть значення для вирішення даного спору по суті, а тому обґрунтовано відмовив у призначенні у справі судової експертизи.

Так само і апеляційний господарський суд, з урахуванням заявленого предмету і підстав позову, дійшов правильного висновку, що наслідки проведеної експертизи з питань землеустрою не впливають на можливість вирішення спору у даній справі, а тому підставно відмовив у призначенні судової експертизи.

Ще одним доводом скаржника є те, що Центральний апеляційний господарський суд необґрунтовано відхилив клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №160/18398/21 за позовом ОСОБА_1 до Криворізької міської ради визнати протиправним та скасувати рішення Криворізької міської ради від 24.06.2015 №3728 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Кривого Рогу» з моменту його ухвалення, чим порушив п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідне клопотання відповідача про зупинення провадження вмотивоване тим, що рішення в адміністративній справі №160/18398/21 може вплинути на вирішення справи №904/4393/21 стосовно наданню судової оцінки розрахунку по стягненню з ТОВ «ПКФ ЛІТМЄХ» на користь Криворізької міської ради 1141193,49 грн. на підставі Витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 16.07.2020 №97-4-0.22-1510/165-20, №97-4-0.22-1511/165-20, виданих відділом у Криворізькому районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровської області на виконання рішення Криворізької міської ради від 24.06.2015 №3728 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Кривого Рогу».

Адміністративний позов у справі № 160/18398/21 подано до Дніпропетровського окружного адміністративного суду 06.10.2021, ухвалу про відкриття провадження в адміністративній справі № 160/18398/21 винесено 09.11.2021. Тобто, на час прийняття рішення судом першої інстанції відповідний позов не перебував на розгляді в суді адміністративної юрисдикції, дана обставина не була і не могла бути відома суду першої інстанції, і відповідно, враховуватися при прийнятті рішення.

Крім цього, Верховний Суд зазначає, що відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Пов`язаною із цією справою є така інша справа, в якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання та оцінку доказів у цій справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (ч.ч. 4, 6 ст. 75 ГПК України).

Під неможливістю розгляду зазначеної справи слід розуміти неможливість для цього господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи цьому господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному випадку з`ясовувати: як саме пов`язана справа, що розглядається господарським судом, зі справою, яка розглядається іншим судом, чим саме зумовлена неможливість розгляду справи.

Отже, провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього.

Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що наявні матеріали є достатніми для прийняття рішення у справі № 904/4393/21. Крім цього, апеляційним судом не встановлено об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення справи № 160/18398/21, чого не вбачає і колегія суддів Верховного Суду, а тому погоджується з висновком про відмову в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №160/18398/21.

Також скаржник зазначає, що Господарський суд Дніпропетровської області необґрунтовано відхилив клопотання про залучення Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області до участі у справі №904/4393/21 третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.

Враховуючи підстави, на які посилався відповідач та обставини справи, місцевий господарський суд не дійшов необхідності для залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, оскільки підстави та предмет позовних вимог ніяким чином не впливає на його права та обов`язки, з чим погоджується Верховний Суд.

Ще одним доводом скаржника є те, що Господарський суд Дніпропетровської області необґрунтовано відхилив клопотання про залишення позову Криворізької міської ради без розгляду, тому що позовна заява була підписана представником Криворізької міської ради Котляром Олександром Михайловичем без наявності у нього повноважень від Криворізької міської ради на її представництво(самопредставництво).

Відповідно до ст. 51 Закону України "Про місцеве самоврядування", виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень. Після закінчення повноважень ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради її виконавчий комітет здійснює свої повноваження до сформування нового складу виконавчого комітету. Кількісний склад виконавчого комітету визначається відповідною радою. Персональний склад виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради затверджується радою за пропозицією сільського, селищного, міського голови, районної у місті ради - за пропозицією голови відповідної ради. Виконавчий комітет ради утворюється у складі відповідно сільського, селищного, міського голови, районної у місті ради - голови відповідної ради, заступника (заступників) сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету, а також керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, інших осіб. Сільська, селищна, міська рада утворює у складі виконавчого комітету ради орган з питань містобудування та архітектури. Секретар сільської, селищної, міської ради входить до складу виконавчого комітету відповідної ради за посадою. Сільська, селищна, міська рада за пропозицією сільського, селищного, міського голови може прийняти рішення про входження старост до складу виконавчого комітету відповідної ради за посадою.

Згідно з ч. 3 ст. 56 ГПК України юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Місцевим господарським судом встановлено, що Котляр Олександр Михайлович є секретарем Криворізької міської ради на підставі рішення Криворізької міської ради від 17.12.2020 №5 «Про обрання секретаря Криворізької міської ради та введення його до складу виконавчого комітету» та у відповідності до відомостей, котрі знаходяться у відкритому доступі на офіційному вебсайті Криворізької міської ради та її виконавчого комітету за посиланням http://kr.gov.ua/sklad_vikonavchogo_komstetu.

З відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що Котляр Олександр Михайлович є особою, що може вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори тощо, подавати документи для державної реєстрації, без обмежень щодо представництва, а тому він повноважний на подання та підписання позовної заяви.

Крім того, довіреністю від 29.12.2020 за вих. №17/26/1271, підписаною Криворізьким міським головою Павловим Костянтином Юрійовичем, Криворізька міська рада надала секретарю міської ради Котляру Олександру Михайловичу право на звернення в інтересах Криворізької міської ради до суду, інших підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, підписання позовних та інших заяв, ведення всіх справ, у яких Криворізька міська рада є позивачем, заявником, відповідачем, третьою особою, потерпілим, у судах всіх спеціалізацій та інстанцій, інших підприємствах, установах та організаціях, з усіма правами, що надані законом позивачу, заявнику, відповідачу, третій особі, потерпілому, у тому числі з правом підпису всіх необхідних для виконання цієї довіреності документів, оскарження судових рішень шляхом подання апеляційних та касаційних скарг, укладення мирової угоди, а також засвідчення підписом копій документів на відповідність їх оригіналу, у тому числі довіреностей.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд обґрунтовано відхилив клопотання відповідача щодо залишення позовної заяви без розгляду.

Також скаржник зазначає, що Центральний апеляційний господарський суд не розглянув клопотання ТОВ «ПКФ ЛІТМЄХ» від 19.01.2022 про зупинення провадження у справі №904/4393/21 до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №280/10561/21 за позовом ТОВ «ПКФ ЛІТМЄХ» до Криворізької міської ради та Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

Вказане спростовується протоколом судового засідання від 16.02.2022, який міститься у матеріалах справи, відповідно до якого апеляційним господарським судом відмовлено у задоволенні двох клопотань про зупинення провадження у справі.

При цьому Верховний Суд зазначає, що норми ГПК України не містять положень щодо обов`язкового постановлення ухвали про відмову у зупиненні провадження у справі окремим документом.

Щодо тверджень скаржника, що суди для розрахунку безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельними ділянками з кадастровими номерами 1211000000:04:086:0037, 1211000000:04:086:0038 за період з 07.07.2020 до 31.03.2021 в сумі 1141193,49 грн. незаконно застосували рішення Криворізької міської ради від 26.06.2019 №3897 «Про встановлення ставок плати за землю та пільг щодо земельного податку на території м. Кривого Рогу у 2020 році», яке являється недопустимим доказом.

В силу статті 143 Конституції України, статті 12 ПК України, частини першої статті 69 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Криворізька міська рада наділена повноваженнями самостійно встановлювати місцеві податки та збори у порядку, визначеному Податковим кодексом України, чим забезпечується реалізація принципу правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності місцевого самоврядування, під яким розуміється право територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

До місцевих податків, зокрема, належить податок на майно, до складу якого входить плата за землю - обов`язковий платіж, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (ст. 10, пп. 14.1.147. п. 14.1 ст. 14 ПК України).

За умовами підпунктів 288.5.1, 288.5.2 пункту 288.5. статті 288 ПК України річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Апеляційним господарським судом встановлено, що 26.06.2019 Криворізькою міською радою прийнято рішення №3897 «Про встановлення ставок плати за землю та пільг щодо земельного податку на території м. Кривого Рогу у 2020 році», яким встановлено, у тому числі, ставки орендної плати за землю в залежності від цільового призначення земельної ділянки згідно Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 №54 (додаток 2 до рішення), та яке набрало чинності з 01.01.2020.

За даними витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку від 16.07.2021 №97-4-0.22-1511/165-20 та від 16.07.2021 №97-4-0.22-1510/165-20, цільове призначення земельних ділянок, що використовується відповідачем за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Ракітіна, Зіу, кадастрові номера 1211000000:04:086:0038 та 1211000000:04:086:0037 віднесено до секції J 11.02. для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, що відповідає розміру ставки орендної плати - 2,5% від нормативної грошової оцінки земель міста.

В подальшому рішенням Криворізької міської ради від 30.06.2020 №4799 встановлено ставки плати за землю та пільги із земельного податку на території м. Кривого Рогу на 2021 рік, яке набрало чинності з 01.01.2021, та в якому ставка орендної плати для тієї ж секції J 11.02. залишилася незмінною - 2,5% від нормативної грошової оцінки земель міста.

Долучені позивачем до позову витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку спірних земельних ділянок мають статус офіційного документу, оформлені у відповідності до вимог закону та положень Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та земель населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.1995 № 213 і на час розгляду справи скаржником не надано доказів скасування в судовому порядку відповідних рішень міськради.

В свою чергу, вказані рішення міської ради від 26.06.2019 №3897 та від 30.06.2020 №4799 є нормативними актами, були офіційно оприлюднені у визначений податковим законодавством строк, є чинними, діючими у відповідному періоді, та не скасованими у передбаченому законом порядку, а тому підлягають, у відповідності до статті 144 Конституції України та статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», обов`язковому виконанню та застосуванню на всій території міста Кривого Рогу при здійсненні розрахунку розміру плати за землю за відповідний рік.

При цьому всупереч тверджень скаржника, необхідність застосування Рішення від 26.06.2019 №3897 та Рішення від 30.06.2020 №4799 у жодному випадку не може бути поставлене в залежність від рішень міської ради від 30.06.2020 №4824 та №4825, які за своєю правовою природою є актами індивідуальної дії та були прийняти виключно задля укладання між сторонами договорів оренди спірних земельних ділянок.

Крім цього, скаржник зазначає, що не був повідомлений про дату, час і місце судового засідання Центрального апеляційного господарського суду, яке відбулося 16.02.2022, що є безумовною підставою для скасування рішення в силу ст. 310 ГПК України.

Як зазначено у оскаржуваній постанові апеляційного господарського суду, ухвалою апеляційного господарського суду від 01.11.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "ПКФ ЛІТМЄХ" на рішення місцевого господарського суду у справі №904/4393/21, і розгляд останньої призначено у судовому засіданні на 15.12.2021.

15.12.2021 судове засідання не відбулося, через перебування головуючого судді Дарміна М.О. у відпустці з 24.11.2021 до 17.12.2021.

Ухвалою суду від 20.12.2021 розгляд справи призначено у судовому засіданні на 24.01.2022.

Ухвалою суду від 24.01.2022 розгляд апеляційної скарги відкладено на 16.02.2022.

Апеляційний господарський суд зазначив, що про дату час і місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованими поштовими повідомленнями про вручення поштового відправлення № 4900093433284 та шляхом спрямування на відповідну поштову адресу відпралення №4900095639050, яке повернулося до суду з поміткою "адресат відсутній за вказаною адресою", однак попереднє відправлення, за аналогічною адресою було вручено відповідачу у встановленому порядку.

Верховний Суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду.

Оскільки ухвалу апеляційного господарського суду від 24.01.2022 надіслано за адресою скаржника, повідомленою самим же скаржником, Верховний Суд вважає, що судом вчинено всі можливі дії щодо належного повідомлення скаржника про існуюче судове рішення.

Колегія суддів звертає увагу на те, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, а й усіх осіб, які беруть участь у справі. Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (див. mutatis mutandis рішення у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" (Case of Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) від 07.07.89, N 11681/85)).

Сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див. mutatis mutandis, рішення у справах "Олександр Шевченко проти України" (Case of Aleksandr Shevchenko v. Ukraine) від 26.04.2007, N 8371/02 та "Трух проти України" (Trukh v. Ukraine) від 14.10.2003, заява N 50966/99)).

Отже, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів для прискорення процедури розгляду. Скаржник, подавши апеляційну скаргу, з метою добросовісного користування процесуальними правами учасника судового процесу згідно з вимогами ст. 43 ГПК України повинен був виявляти інтерес до відомого йому провадження, зокрема, щодо руху поданої ним скарги та результату розгляду її судом.

Верховний Суд бере до уваги, що саме скаржник був ініціатором апеляційного провадження, а тому, звернувшись з апеляційною скаргою у справі він є безпосередньо зацікавленим вчиняти дії з метою одержання інформації про хід та стан справи.

На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення ЄСПЛ "Богонос проти Росії" від 05.02.2004).

Верховний Суд також зауважує, що електронний варіант ухвали суду від 24.01.2022 розміщено в мережі Інтернет за адресою: https://reestr.court.gov.ua/Review/102745663 та оприлюднено 27.01.2022.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Таким чином, відповідач мав можливість ознайомитись з текстами процесуальних документів по вказаній справі в державному реєстрі судових рішень, тим паче знаючи, що попереднє судове засідання було призначено на 24.01.2022, однак вказаного не зробив.

Скаржник як учасник судового провадження який добросовісно користується процесуальними правами, вживає заходів спрямованих на слідкування за розглядом його справи в суді, в тому числі він не позбавлений можливості ознайомитися з повним текстом зазначеної ухвали в Єдиному державному реєстрі судових рішень, доступ до якого є відкритим. Зазначене відповідає рішенню Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", який підкреслив, що сторони у розумні інтервали часу повинні вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами.

Також Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що на відміну від розгляду справи в суді першої інстанції, відповідно до положень ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Відповідно до ч.ч. 11-13 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

Як зазначив апеляційний господарський суд, участі свого представника у судових засіданнях відповідач жодного разу не забезпечив.

За наведених обставин, саме лише посилання скаржника на неотримання ухвали апеляційного господарського суду від 24.01.2022 за відсутності існування обставин, які об`єктивно унеможливили ознайомлення представника або скаржника з текстом судового рішення в ЄДРСР, яке було розміщене там за 5 днів до судового засідання, а також з урахуванням того, що явка учасників судового процесу не визнана обов`язковою, і неявка відповідача не перешкоджала розгляду апеляційної скарги у справі по суті (вирішення чого є прерогативою апеляційного господарського суду), не свідчить про порушення апеляційним господарським норм процесуального права та що справу розглянуто за відсутності відповідача, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання.

Відтак, підстави касаційного оскарження, передбачені п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не знайшли свого підтвердження.

Підсумовуючи викладене, беручи до уваги передбачені ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного та місцевого господарських судів про задоволення позову, у зв`язку з чим касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів підлягають залишенню без змін (в межах касаційного оскарження).

Керуючись ст.ст. 300 301 308 309 314 315 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПКФ ЛІТМЄХ" залишити без задоволення.

Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.02.2022 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.09.2021 у справі № 904/4393/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.