ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 червня 2022 року
м. Київ
cправа № 904/5663/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючого, Берднік І. С., Дроботової Т. Б.,
помічника судді, який виконує обов`язки секретаря судового засідання, - Мірошниченка К. Є.,
за участю представників:
позивача - В`юнченка О. А. (самопредставництво, в режимі відеоконференції),
відповідача 1 - Астраханцевої Л. Т. (адвоката, в режимі відеоконференції),
відповідача 2 - Слуценка Р. П. (самопредставництво),
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Нікопольської міської ради
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2022 (колегія суддів: Яковлєв М. Л. - головуючий, Тищенко А. І., Куксов В. В.) і рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2021 (суддя Кирилюк Т. Ю.) у справі
за позовом Нікопольської міської ради
до 1) Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз", 2) Міністерства енергетики України
про зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У жовтні 2021 року Нікопольська міська рада звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" (далі - АТ "Дніпропетровськгаз") та Держави Україна в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (з урахуванням поданих уточнень) про зобов`язання відповідачів у місячний термін з моменту набрання цим судовим рішенням законної сили вжити заходів щодо оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки під належними їм об`єктами газорозподільних мереж у місті Нікополі Дніпропетровської області шляхом письмового звернення до Нікопольської міської ради про надання дозволу на розробку землевпорядної документації відповідно до чинного земельного законодавства України.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовано наявністю встановленого законодавством обов`язку оформити правовстановлюючі документи на земельні ділянки під належними відповідачам об`єктами газорозподільних мереж.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.11.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2022 у справі № 904/5663/21 відмовлено у повному обсязі у задоволенні позовних вимог Нікопольської міської ради до АТ "Дніпропетровськгаз" та Держави Україна в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України.
2.2. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що заявлена позивачем у цій справі вимога (за умови встановлення наявності суб`єктивного права на захист) про зобов`язання вжити заходів щодо оформлення правовстановлюючих документів та державної реєстрації речових прав на користування земельними ділянками не призведе до поновлення порушеного права та у разі її задоволення не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення. Судами констатовано, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.
3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї
3.1. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2022 та рішенням Господарського суду міста Києва від 23.11.2021 у справі № 904/5663/21, до Верховного Суду звернулася Нікопольська міська рада із касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, Нікопольська міська рада зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Нікопольська міська рада, звертаючись із касаційною скаргою, зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пунктів 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.3. Скаржник наголошує, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 22.06.2020 у справі № 922/2155/18 щодо права позивача пред`являти будь-яку вимогу, яка не передбачена законом, а також обов`язку суду захистити порушене право у спосіб, не перебачений законом.
3.4. Крім того, на думку скаржника, на цей час відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування положень статей 123 125 206 Земельного кодексу України.
3.5. При цьому скаржник зазначає, що суди порушили положення статей 5 86 236 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на невмотивоване відхилення доказів.
3.6. Міністерство енергетики України у відзиві на касаційну скаргу Нікопольської міської ради просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій - без змін. Міністерство енергетики України наголошує, що позовні вимоги Нікопольської міської ради не можуть бути задоволені у зв`язку з обранням неналежного способу захисту порушеного права.
3.7. АТ "Дніпропетровськгаз" у відзиві на касаційну скаргу Нікопольської міської ради просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій - без змін. АТ "Дніпропетровськгаз" зазначає, що такий спосіб захисту як зобов`язання оформити правовстановлюючі документи на земельну ділянку не відповідає належному способу захисту та критеріям його визначення відповідно до правових позицій Верховного Суду.
4. Обставини справи, встановлені судами
4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що на території міста Нікополь Дніпропетровської області, розташоване державне майно - об`єкти газорозподільної системи (46 газорегуляторних пунктів та 93 шафових регуляторних пунктів газу), що обліковуються на балансі АТ "Дніпропетровськгаз".
4.2. За твердженням позивача, належні відповідачам об`єкти газорозподільної системи розташовані на земельних ділянках у місті Нікополі без належних правових підстав. У відповідачів відсутні документи дозвільного характеру - рішення Нікопольської міської ради про надання відповідачам земельних ділянок у користування на підставі відповідної документації із землеустрою.
4.3. Враховуючи наведене, позивач звернувся до суду та просив зобов`язати відповідачів у місячний строк з моменту набрання судовим рішенням законної сили вжити заходів відповідно до чинного законодавства України щодо оформлення правовстановлюючих документів та державної реєстрації речових прав на користування земельними ділянками під належними їм об`єктами газорозподільних мереж у місті Нікополі.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.
5.2. Предметом позову в цій справі є вимоги Нікопольської міської ради про зобов`язання відповідачів у місячний термін з моменту набрання судовим рішенням законної сили вжити заходів щодо оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки під належними їм об`єктами газорозподільних мереж у місті Нікополі Дніпропетровської області шляхом письмового звернення до Нікопольської міської ради про надання дозволу на розробку землевпорядної документації відповідно до чинного земельного законодавства України.
5.3. Підставою позовних вимог, на думку Нікопольської міської ради, є наявність встановленого законодавством обов`язку у відповідачів оформити правовстановлюючі документи на земельні ділянки під належними їм об`єктами газорозподільних мереж.
5.4. Верховний Суд зазначає, що, вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (пункт 8.5 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18).
5.5. За змістом частин 1, 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
5.6. Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
5.7. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
5.8. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом, та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.
5.9. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
5.10. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави- учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
5.11. Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
5.12. Додатково, в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).
5.13. Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).
Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
5.14. Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та інших.
5.15. Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).
5.16. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, пункт 99 постанови Великої Палаьи Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19).
5.17. Частиною 1 статі 74 Господарського процесуального кодексу України установлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
5.18. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
5.19. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.
5.20. Нікопольська міська рада не погоджується із висновками господарських судів попередніх інстанцій, а тому звернулася із касаційною скаргою на оскаржувані судові рішення. Водночас Нікопольська міська рада, звертаючись із касаційною скаргою, зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пунктів 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
5.21. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України
5.22. Касаційну скаргу з посиланням на положення частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не врахували висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 22.06.2020 у справі № 922/2155/18 щодо права позивача пред`являти будь-яку вимогу, яка не передбачена законом, а також обов`язок суду захистити порушене право у спосіб, не перебачений законом
5.23. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
5.24. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
5.25. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на таке.
5.26. Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 22.06.2020 у справі № 922/2155/18, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом першого заступника керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області до Фермерського господарства "Салій І. А." про визнання відсутнім права постійного користування земельною ділянкою.
5.27. У зазначеній постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:
" 15. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
16. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
17. Виходячи зі змісту предмета та підстав позову, даний спір щодо права користування земельною ділянкою виник саме із земельних правовідносин, які згідно із статтею 3 Земельного кодексу України регулюються Конституцією України, цим кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно - правовими актами.
18. Способи захисту прав на земельні ділянки передбачено положеннями статті 152 Земельного кодексу України, згідно з частиною 2 якої власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь - яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до положень частини 3 статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Зазначений у частині 3 статті 152 Земельного кодексу України перелік способів захисту у земельних спорах не є вичерпним.
19. Відповідно до статті 5 ГПК України, який встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (ст. 1 ГПК України) здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Таким чином, процесуальним законом господарському суду надано право здійснювати захист порушених прав і законних інтересів у земельних правовідносинах іншими, ніж передбачено у статті 152 Земельного кодексу України, способами захисту виходячи із їх ефективності.
20. Отже, у спорах щодо захисту прав на землю у визначенні предмета позову, як способу захисту права та законного інтересу, слід враховувати положення спеціальної норми статті 152 Земельного кодексу України, а також частини 1 та 2 статті 5 ГПК України.
21. З аналізу наведених норм частини 2 статті 5 ГПК України слід дійти висновку, що порушення прав на земельну ділянку чи законного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, хоча й не передбачений законом, але який є ефективним способом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
22. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання чи оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Така позиція відповідає усталеній практиці Великої Палати Верховного Суду.
…29. Як вже було зазначено, визначення способів захисту прав на землю врегульовано спеціальними нормами статті 152 Земельного кодексу України, а також положеннями частин 1 та 2 статті 5 ГПК України, а тому не потребує застосування інших кодексів України.
…31. З огляду на встановлені статтею 152 Земельного кодексу України способи захисту прав на земельні ділянки та визначені статтею 5 ГПК України вимоги щодо ефективності способу захисту права, позивач у спорі про захист прав на земельну ділянку може пред`явити будь - яку позовну вимогу, яка не передбачена законом або договором, а суд може захистити порушене право у заявлений спосіб, у тому числі й шляхом визнання відсутнім права, але за умови, що такий спосіб захисту прав на земельну ділянку, обраний позивачем, відновлює (захищає) порушене право позивача або нівелює негативні для нього наслідки у зв`язку з порушенням права, тобто, є ефективним способом захисту і виключає у подальшому необхідність пред`явлення інших позовів для захисту (відновлення) порушеного права".
5.28. Розглянувши наведені доводи скаржника, колегія суддів зазначає, що оскаржувані судові рішення не суперечать наведеним висновкам, оскільки такий спосіб захисту як зобов`язання оформити правовстановлюючі документи на земельну ділянку не відповідає вимогам щодо належного способу захисту та критеріям його визначення, такий спосіб захисту не призведе до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Крім того, судове рішення у разі задоволення позовних вимог не може бути виконане у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення. При цьому позовна вимога про зобов`язання відповідачів вжити заходи щодо оформлення правовстановлюючих документів та державної реєстрації речових прав на користування земельними ділянками під належними їм об`єктами газорозподільних мереж у місті Нікополі не може бути належним способом захисту, оскільки така вимога не містить конкретного переліку необхідних та достатніх заходів щодо оформлення правовстановлюючих документів, не конкретизує, які саме правовстановлюючі документи необхідно оформити.
5.29. З огляду на викладене Верховний Суд констатує, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цих підстав.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України
5.30. Скаржник вважає, що на цей час відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування положень статей 123 125 206 Земельного кодексу України. Зазначені висновки, на думку скаржника, відсутні в частині правових підстав експлуатації об`єктів газорегуляторних пунктів (ГРП) та шафових регуляторних пунктів газу (ШРПГ) без документації на землі, на яких знаходиться ці об`єкти, та способу справляння плати за землю під такими об`єктами.
5.31. В контексті наведених доводів скаржника Верховний Суд зазначає, що господарські суди попередніх інстанцій не мотивували свої рішення наведеними положеннями земельного законодавства, оскільки дійшли висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту своїх прав. При цьому положеннями пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Водночас відмова у задоволенні позовних вимог у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту своїх прав свідчить про передчасність доводів скаржника про неправильне застосування судами положень статей 123 125 206 Земельного кодексу України.
5.32. Отже, зазначені обставини свідчать про відсутність у Верховного Суду підстав для формування висновку у цій справі щодо питання застосування положень, на які посилається скаржник.
5.33. За таких обставин наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України
5.34. Скаржник зазначає, що в процесі розгляду цієї справи, Нікопольською міською радою надавалися докази, які позивач подавав в обґрунтування своїх позовних вимог, а саме: пояснення від 21.09.2021 № 428/21 з додатками; заява від 04.11.2021 № 474/21 з додатками; пояснення від 17.01.2022 № 25/22 з додатками. Проте суди порушили положення статей 5 86 236 Господарського процесуального кодексу України, з огляду невмотивованого відхилення цих доказів. Отже, доводи скаржника зводяться до того, що суди не в повному обсязі дослідили, оцінили докази та не з`ясували обставини справи.
5.35. Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
5.36. Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
5.37. Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
5.38. За таких обставин, недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.11.2020 у справі № 910/12765/19, від 05.11.2020 у справі № 922/3472/19, від 10.11.2020 у справі № 912/441/18, від 19.11.2020 у справі № 912/217/18.
5.39. При цьому саме тільки посилання скаржника на те, що суди не в повному обсязі дослідили докази та не з`ясували обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судові рішення.
5.40. Крім того, Верховний Суд зазначає, що доводи скаржника щодо скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судами при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою фактів, на які посилався скаржник, а також до незгоди з висновками суду, які покладені в основу оскаржуваних судових рішень про відмову у задоволенні позовних вимог у цій справі.
5.41. Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог у цій справі з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту свої прав. Також Верховний Суд констатує, що деякі доводи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з положеннями частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
5.42. Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови з цих підстав.
5.43. Крім того, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують правильних та обґрунтованих висновків судів.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до частин 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
6.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
6.3. Пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
6.4. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.5. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.6. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
7. Судові витрати
7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу Нікопольської міської ради залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2021 у справі № 904/5663/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Багай
Судді І. С. Берднік
Т. Б. Дроботова