№ 904/5693/20 (904/4517/21) - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2022 року

м. Київ

Cправа № 904/5693/20 (904/4517/21)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пєскова В. Г.,

суддів: Банаська О. О., Білоуса В. В.,

за участю секретаря судового засідання Багнюка І. І.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ре Кон",

представник - Дробот Д. М.,

відповідач-1: ОСОБА_1 ,

представник - Колошина О.С.,

відповідач-2: Товариство з обмеженою відповідальністю "Метал-Корт"

арбітражний керуючий Касаткін Д.М. - присутній в судовому засіданні особисто в режимі відео конференції,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.11.2021

у складі колегії суддів: Білецької Л.М. (головуюча), Верхогляд Т.А., Чередка А.Є.

та на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.08.2021

у складі судді Мартинюка С.В.

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ре Кон"

до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Метал-Корт"

про визнання договору недійсним

в межах справи № 904/5693/20

за заявою ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ре Кон"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Метал-Корт"

про визнання банкрутом

На розгляд Суду постало питання позовних вимог в межах справи про банкрутство про визнання недійсним договору поруки за позовом не сторони цього договору.

ВСТАНОВИВ

Обставини справи

1. 09.02.2016 між ОСОБА_1 , в якості позикодавця, та ОСОБА_3 (громадянин Молдови), в якості позичальника, укладеного договір позики коштів у сумі 6 190 000 грн. (п. 1.1. Договору позики). Строк повернення позики - 09.04.2016 включно (п. 1.2. Договору позики). Позика надається на безоплатній основі (п.1.4. Договору позики).

2. Про отримання коштів позичальником складено розписку від 09.02.2016.

3. 09.02.2016 з метою забезпечення виконання позичальником свого зобов`язання з повернення коштів у повному обсязі та в строки, вказані вище між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Метал-Корт" (далі - ТОВ "Метал-Корт") укладено Договір поруки, за умовами якого поручитель безумовно та безоплатно зобов`язується відповідати перед позикодавцем за належне виконання позичальником зобов`язань за Договором позики (п. 1.1 Договору позики).

4. У відповідності до положень п. 1.2. Договору позики сума грошового зобов`язання, яка забезпечується порукою ТОВ "Метал-Корт", становить 6 190 000 грн.

5. Позичальник та поручитель несуть солідарну відповідальність перед позичальником за належне виконання позичальником зобов`язань. Поручитель забезпечує повне виконання позичальником зобов`язань за Договором позики (п. 2.1. та п. 2.2. Договору поруки).

6. 04.08.2016 сторони дійшли згоди щодо внесення змін у п. 7.4. Договору поруки шляхом визначення 6-річного строку позовної давності при зверненні сторін до суду за захистом своїх порушених/невизнаних прав. Всі інші умови Договору поруки залишились незмінні.

7. 24.11.2020 ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області відкрито провадження у справі №904/5693/20 за заявою ОСОБА_2 та ТОВ "Ре Кон" про визнання банкрутом ТОВ "Метал-Корт". Введено процедуру розпорядження майном боржника. Призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Касаткіна Д.М.

8. 16.12.2020 ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з грошовими вимогами до боржника - ТОВ "Метал-Корт" на загальну суму 6 375 000 грн (заява від 16.12.2020), в межах справи №904/5693/20 про банкрутство ТОВ "Метал-Корт".

9. В основу вказаних вимог покладено у тому числі грошове зобов`язання за Договором поруки від 09.02.2016.

Подання позову

10. У квітні 2021 року ТОВ "Ре Кон" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій позивач просив суд визнати недійсним договір поруки, укладений 09.02.2016 між ОСОБА_1 та ТОВ "Метал-Корт" в забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов`язань за договором позики від 09.02.2016.

11. Позивач посилається на те, що оскаржуваний правочин не мав на меті настання реальних наслідків поруки, а тому має бути визнаний недійним відповідно до положень частини п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України. На думку позивача, спірний договір поруки порушує його права, як конкурсного кредитора та інших кредиторів боржника. Наявність кредиторських вимог ОСОБА_1 , які ґрунтуються на спірному договорі, зменшує обсяг грошових коштів, які будуть направлені на погашення кредиторських вимог, зокрема, ТОВ "Ре Кон". Наведені обставини зумовили 29.04.2021 звернення позивача до суду.

12. Також позивачем зазначено про відсутність пропуски ним строку позовної давності, оскільки про оспорюваний правочин йому стало відомо лише з моменту, постановлення ухвали господарського суду першої інстанції від 28.12.2020 про відкладення вирішення питання про прийняття до розгляду заяви ОСОБА_1 , з грошовими вимогами до ТОВ "Метал-Корт".

13. 10.08.2021 в судовому засіданні суду першої інстанції представник ТОВ "Метал-Корт" заявив усне клопотання про застосування строків позовної давності.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

14. 10.08.2021 рішенням Господарського суду Дніпропетровської області позовні вимоги задоволено та визнано недійсним договір поруки б/н від 09.02.2016, укладений між ОСОБА_1 , ТОВ "Метал-Корт" та ОСОБА_3 . Стягнуто з ТОВ "Метал-Корт" на користь ТОВ "Ре Кон" витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 135 грн, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Ре Кон" витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 135 грн.

15. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

- право ТОВ "Ре Кон" на звернення з позовною заявою про визнання договору поруки від 09.02.2016 недійсним до ТОВ "Метал-Корт" та ОСОБА_1 виникло з моменту порушення провадження у справі про банкрутство;

- укладення договору поруки від 09.02.2016 та безпідставне безоплатне прийняття на себе додаткових зобов`язань щодо солідарної відповідальності з ОСОБА_3 за виконання ним зобов`язань у значному розмірі (6 190 000 грн) свідчать про нелегітимність мотивів укладення такого договору;

- дії відповідачів, внаслідок укладення договору поруки, не містять прозорої економічної мети, а навпаки пов`язані зі зменшенням платоспроможності ТОВ "Метал Корт" та є сумнівними в частині їх добросовісності, а відтак, набувають ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам);

- щодо заяви ТОВ "Метал-Корт" про застосування строків позовної давності, то ухвалою господарського суду від 24.11.2020 відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ "Метал-Корт", а 23.12.2020 до суду ОСОБА_1 направив заяву про визнання кредиторських вимог до боржника, які виникли на підставі Догвоору поруки від 09.02.2016. ТОВ "Ре Кон" 19.04.2021 вернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із даним позовом, з моменту порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ "Метал Корт", ТОВ "Ре Кон" відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України стало заінтересованою особою, то строк позовної давності позивачем не пропущено.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

16. 16.11.2021 постановою Центрального апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.08.2021 у справі № 904/5693/20 (904/4517/21) залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.08.2021 у справі № 904/5693/20 (904/4517/21) залишено без змін.

17. Апеляційний господарський суд погодився із висновками суду першої інстанції про наявність підстав для визнання спірного Договору поруки недійсним та відсутність пропуску позивачем строку позовної давності.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

18. 07.12.2021 ОСОБА_1 надіслано на адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій скаржник просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.11.2021 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.08.2021 у справі № 904/5693/20 (904/4517/21). Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви ТОВ "Ре Кон" до ОСОБА_1 та ТОВ "Метал-Корт" відмовити в повному обсязі.

19. Підставами касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій скаржник вказує пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

20. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій було неправильно застосовано та порушено статтю 13 Закону України "Судоустрій та статус суддів", статті 4 236 Господарського процесуального кодексу України, статті 15 16 203 215 267 Цивільного кодексу України, статтю 1, частину другу статті 42, статтю 45 Кодексу України з процедур банкрутства та не враховано висновків викладених у постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 901/594/19, від 04.11.2020 у справі № 904/9024/16, від 22.05.2019 у справі № 234/334/15-ц, від 09.09.2021 у справі № 916/4644/15.

21. На думку скаржника, суди першої інстанції та апеляційної інстанції посилаються на практику Вер ховного Суду щодо визнання фраудаторних правочинів недійсними, зали шили поза увагою факт укладання касатором оспорюваного договору поруки 09.02.2016, тобто до того як виникли зобов`язання у ТОВ "Метал-Корт" із погашення заборгованості перед ТОВ "Ре Кон", зобов`язання перед яким виникли в грудні 2016 року. Відповідно ТОВ "Ре Кон" не мав порушених прав, так як права виникли пі сля укладання договору (здійснення правочину), а позовна заява не підлягає задоволенню в силу відсутності порушеного права. При цьому, скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 9901/594/19, в якій зазначено, що "гарантоване стат тею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, ... було обґрунтованим. Таке порушення прав має бу ти реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення".

22. Скаржник, посилаючись на неврахування судами постанови Верховного Суду від 04.11.2020 у справі №904/9024/16, в якій було сформовано правовий висновок щодо права не залучених до справи осіб на оскарження, стверджує, що позивач не мав права звертатися із позовом до моменту визнання його кредитором у цій справі банкрутство. Отже, на думку скаржника суди попередніх інстанцій порушили статтю 4 Господарського процесуального кодексу України та статті 42 45 Кодексу України з процедур банкрутства.

23. ОСОБА_1 стверджує, що суди безпідставно послалися на положення статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, яка не підлягає у цьому випадку застосу ванню, через невідповідність умовам, викладеним в зазначеній нормі, а також через укладення спірного правочину задовго до набрання чинності цим Кодексом. При цьому, скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 904/3069/18 (904/903/20) в якій зазначено про те, що положеннями Кодексу України з процедур банкрутства не передбачено надання зво ротної дії в часі положенням статті 42 цього Кодексу.

24. Крім того, скаржник вважає, що судами попередніх інстанцій безпідставно не застосовано наслідків пропуску строків позовної давності та не враховано висновків Верховного суду щодо застосування відповідних норм права у постановах від 22.05.2019 справа №234/3341/15-ц, від 09.09.2021 у справі №916/4644/15. Стверджує, що позовна давність сплинула на кінець 2019 року, натомість позов подано у 2021 році.

25. Скаржник також вказує про безпідставне визнання Договору поруки від 09.02.2016 недійсним з підстави його "фраудаторності" та не вірне застосування статей 203 215 Цивільного кодексу України без врахування висновків Верховного суду щодо застосування зазначених норм. Скаржник вважає, що поняття фраудаторності правочину застосовується в межах справи про банкрутство лише в розумінні статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства.

26. Скаржник посилається на висновки у постановах Вер ховного Суду у складі Касаційного цивільного суду у постанові від 24.07.2019 у справі №405/1820/17 та від 19.05.2021 у справі №693/624/19 та стверджує, що одним з важливих критеріїв фраудаторності оплатних договорів є момент вчинення договорів. Водночас, спірний договір укладено задовго до укладення договорів з позивачем та задовго до порушення справи про банкрутство.

Б. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу

27. 24.01.2022 від ТОВ "Ре Кон" до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просить залишити без змін оскаржувані судові акти, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись на її необґрунтованість та безпідставність.

В. Касаційне провадження

28. 09.12.2021 згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду, зазначену касаційну скаргу передано колегії суддів у складі: головуючого - Пєскова В.Г., суддів: Банаська О.О., Білоуса В.В.

29. У зв`язку з перебуванням судді Білоуса В.В. у відпустці, автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 904/5693/20 (904/4517/21) визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Пєсков В.Г., суддя - Банасько О.О., суддя - Картере В.І., що підтверджується протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду між суддями від 28.12.2021.

30. 29.12.2021 ухвалою Верховного Суду, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі № 904/5693/20 (904/4517/21) за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.11.2021 та на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.08.2021; розгляд справи призначено в судовому засіданні на 27.01.2022; надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 до 20.01.2022.

31. У зв`язку з перебуванням судді Картере В. І. у відпустці, № 904/5693/20 (904/4517/21) визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Пєсков В.Г., суддя - Банасько О.О., суддя - Білоус В.В., що підтверджується протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду між суддями від 25.12.2021.

25.01.2022 ухвалою Верховного Суду Заяву задоволено заяву арбітражного керуючого Касаткіна Дениса Миколайовича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі № 904/5693/20 (904/4517/21); ухвалено здійснити проведення судового засідання в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку "EаsyCon" (https://easycon.com.ua/).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

32. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

33. Предметом касаційного перегляду у цій справі постало питання правомірності правочину, укладеного боржником в забезпечення виконання зобов`язань третьої особи та на виконанні якого ґрунтуються кредиторські вимоги у справі про банкрутство. При цьому, із позовом в межах даної справи про банкрутство про визнання спірного договору поруки недійсним звернувся один із ініціюючих кредиторів, вимоги якого були визнані у справі про банкрутство після звернення із позовом.

34. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за спірним договором поруки від 09.02.2016 ТОВ "Метал-Корт" прийняло на себе зобов`язання щодо солідарної відповідальності за виконання ОСОБА_3 грошових зобов`язань за договором позики від 09.02.2016, що в свою чергу надає кредиторові/позикодавцю ( ОСОБА_1 ) право, при порушенні позичальником ( ОСОБА_3 ) зобов`язання, вимагати його виконання від будь-якої зобов`язаної особи - позичальника або/та поручителя (ТОВ "Метал-Корт").

35. Щодо права ТОВ "Ре Кон" на звернення із відповідним позовом у цій справі колегія суддів виходить з такого.

36. Так, за змістом статей 15 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

37. Згідно із частиною першою статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

38. Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України, статтею 42 Кодексу України з процедур банкрутства.

39. Верховний Суд звертає увагу, що реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і залежно від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17.

40. Крім того, як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3 15 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, а й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно сталося.

41. У цій справі, звертаючись із позовом, ТОВ "Ре Кон" в обґрунтування своїх позовних вимог посилається на загальні підстави для визнання недійсними правочинів, визначених статтею 215 Цивільного кодексу України та стверджує, що оскаржуваний правочин не мав на меті настання реальних наслідків поруки. При цьому, на думку позивача, спірний договір поруки порушує його права, як конкурсного кредитора та інших кредиторів боржника, а наявність кредиторських вимог ОСОБА_1 , які ґрунтуються на спірному договорі, зменшують обсяг грошових коштів, які будуть направлені на погашення кредиторських вимог, в тому числі, ТОВ "Ре Кон".

42. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що право ТОВ "Ре Кон" на звернення з позовною заявою про визнання договору поруки від 09.02.2016 недійсним до ТОВ "Метал-Корт" та ОСОБА_1 виникло з моменту порушення провадження у справі про банкрутство (24.11.2020) та відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України позивач набув статусу заінтересованої особи щодо спірного договору, отримав можливість звернення до суду.

43. Колегія суддів погоджується із таким висновком судів попередніх інстанцій та при цьому враховує також, що провадження у справі про банкрутство ТОВ "Метал-Корт" було відкрито ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.11.2020 за заявою ОСОБА_2 та ТОВ "Ре Кон".

44. Верховний Суд також звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

45. Частиною першою статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

46. Відповідно до частини другої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

47. Отже, частина друга статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначає підсудність спорів одному господарському суду, який акумулює усі майнові вимоги, стороною яких є боржник.

48. Таким чином, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи. Аналогічна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 918/335/17 (провадження № 12-160гс19).

49. У справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи (частина перша статі 41 Господарського процесуального кодексу України).

50. Відповідно до частини першої, третьої, четвертої статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

51. Колегія суддів зауважує, що можливість звернення з позовом до юридичної особи, яка знаходиться в процедурі банкрутства, не пов`язується із обов`язковою наявністю у позивача, який бажає реалізувати своє право на судовий захист, статусу кредитора у справі про банкрутство. Водночас, звернення із позовом до боржника зумовлює розгляд такого позову в межах справи про банкрутство, що випливає з положень статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства.

52. Суд не бере до уваги посилання скаржника в касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій постанови Верховного Суду від 04.11.2020 у справі №904/9024/16, в якій було сформовано правовий висновок щодо права не залучених до справи про банкрутство осіб на оскарження, а тому позивач не мав права звертатися із позовом до моменту визнання його кредитором у цій справі банкрутство, з огляду на таке.

53. Предметом касаційного перегляду у справі №904/9024/16 була постанова суду апеляційної інстанції про скасування ухвали місцевого господарського суду про закриття провадження у справі про банкрутство боржника, яка була переглянута за апеляційною скаргою особи, яка не є учасником справи про банкрутство.

54. Тобто у справі №904/9024/16 вирішувався спір щодо специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства, тобто непозовному провадженню, водночас у цій справі № 904/5693/20 (904/4517/21), предметом перегляду є позовні вимоги до боржника, розгляд яких, з урахуванням наведених вище положень має відбуватися за правилами позовного провадження в межах справи про банкрутство.

55. Оцінюючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення про визнання недійсним спірного договору поруки, тобто суті позовних вимог, Верховний Суд вважає за необхідне врахувати правову позицію, викладену в постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19), яка була прийнята судом касаційної інстанції після ухвалення оскаржуваних у цій справі судових актів.

56. Так, у постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) предметом судового розгляду справі був позов не сторони правочину в межах справи про банкрутство про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, який обґрунтовано, зокрема, вчиненням боржником до відкриття провадження у справі про його банкрутство фраудаторного правочину.

57. Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) щодо суті позовних вимог дійшла таких висновків.

58. Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

59. Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

60. Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

61. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі;

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

62. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

63. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

64. Слід звернути увагу, в контексті цього спору, на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16:

"Поручитель, який став солідарним боржником у зв`язку з невиконанням позичальником свого обов`язку у кредитному зобов`язанні, що виникло первинно з його волі та згідно з його бажанням, не є абсолютно вільним в обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, в якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами. Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності), після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора".

65. Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17)).

66. Цивільні й господарські відносини, у межах яких передбачається виконання обов`язку боржника в майбутньому без забезпечення такого боргу, ґрунтуються в основному на довірі учасників відносин до свого контрагента, а також на впевненості в можливості захистити свої майнові права в спосіб, передбачений законом, зокрема через суд.

67. У сучасному українському законодавстві, як і в іноземних правопорядках, оспорювання так званих підозрілих угод божника є одним з найважливіших юридичних інструментів консолідації та збільшення конкурсної маси шляхом повернення до неї майна боржника, переданого іншим особам.

68. Таким чином, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства на підставі пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного коексу України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 Цивільного кодексу України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі статті 234 Цивільного кодексу України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

69. Підсумовуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що укладення відповідачами договору поруки від 09.02.2016 та безпідставне безоплатне прийняття боржником на себе додаткових зобов`язань щодо солідарної відповідальності з позичальником за виконання ним зобов`язань в значному розмірі (6 190 000 грн) свідчить про нелегітимність мотивів укладення такого договору, а дії відповідачів не містять прозорої економічної мети, а навпаки пов`язані зі зменшенням платоспроможності ТОВ "Метал-Корт" та є сумнівними в частині їх добросовісності, а відтак набувають ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).

70. Таким чином, Верховний Суд вважає правомірними та обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для визнання спірного договору поруки від 09.02.2016 недійсним, оскільки зміст оспорюваного договору поруки не відповідає критеріям розумності та добросовісності, є фраудаторним та фактично направленим на збільшення розміру боргових зобов`язань підприємства, що суперечить вимогам частини п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

71. У зв`язку з наведеним Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм статей 203 215 Цивільного кодексу України при ухваленні оскаржуваних судових рішень.

72. При цьому, колегія суддів не бере до уваги доводи касаційної скарги у цій справі про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм статей 42 45 Кодексу України з процедур банкрутства із посиланням на неврахування судами постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 904/3069/18 (904/903/20), оскільки, як вбачається із оскаржуваних судових актів, зазначені норми судами не застосовувалися. Крім того, судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначено, що ТОВ "Ре Кон" в обґрунтування своїх позовних вимог, посилається на загальні підстави для визнання недійсними правочинів, передбачені статтею 215 Цивільного кодексу України, а не на спеціальні підстави для визнання недійсним правочину, передбачені статтею 42 Кодексу України з процедур банкрутства.

73. Щодо доводів скаржника про пропуск позивачем строку позовної давності, колегія суддів враховує таке.

74. Виходячи з вимог статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

75. Важливим у застосуванні норм інституту позовної давності є правильне визначення моменту початку перебігу позовної давності.

76. За загальним правилом, встановленим у частині першій статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

77. Початок перебігу строку позовної давності для звернення до суду пов`язується як з об`єктивним моментом - наявністю порушення прав особи, так і з суб`єктивним, коли особа, яка звертається до суду, дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.

78. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

79. У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що 23.12.2020 до суду першої інстанції ОСОБА_1 направив заяву про визнання його кредиторських вимог до боржника, які виникли на підставі спірного Договору поруки від 09.02.2016.

80. Позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області 19.04.2021 із позовом до ТОВ "Метал-Корт" та ОСОБА_1 про визнання договору поруки недійсним та стверджує, що дізнався про своє порушене право оскаржуваним договором лише з моменту постановлення ухвали господарського суду від 28.12.2020 про відкладення вирішення питання про прийняття до розгляду заяви ОСОБА_1 , з грошовими вимогами до ТОВ "Метал-Корт".

81. З огляду на встановлені судами обставини та враховуючи, що позивач у справі не є стороною спірного договору, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність у цій справі пропуску позивачем строку позовної давності, і як наслідок, правомірне задоволення судами позовних вимог про визнання правочину недійсним.

82. У контексті встановлених обставин цієї конкретної справи, Верховний Суд не вбачає невірного застосування судами попередніх інстанцій положень статті 261 Цивільного кодексу України.

83. Щодо посилання скаржника на неврахування судами висновків щодо застосування позовної давності, викладених у постанові Верховного Суду від 09.09.2021 у справі № 916/4644/15, колегія суддів зазначає таке.

84. У справі № 916/4644/15 на вирішення судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду постали питання щодо: чи підлягає застосуванню позовна давність у справі про банкрутство при розгляді заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника; хто може бути правомочним суб`єктом звернення із заявою про застосування позовної давності під час розгляду грошових вимог кредитора в процедурі розпорядження майном боржника.

85. Вирішуючи ці питання судова палата дійшла таких висновків: "У справі про банкрутство при розгляді кредиторських грошових вимог до боржника застосовуються загальні норми цивільного законодавства про позовну давність, визначені у главі 19 "Позовна давність" Цивільного кодексу України. Тлумачення частин п`ятої, шостої статті 23 Закону про банкрутство (частин п`ятої, шостої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства з 21.10.2019) у взаємозв`язку зі статтею 256, частинами третьою, четвертою статті 267 Цивільного кодексу України свідчить, що стороною, яка може зробити заяву про застосування позовної давності під час розгляду грошових вимог кредитора в процедурі розпорядження майном боржника, слід розуміти інших кредиторів, боржника та розпорядника майна боржника. Кредитор наділений правом звернутися до суду із заявою про застосування позовної давності під час розгляду грошових вимог кредиторів у процедурі розпорядження майном боржника: 1) у разі розгляду заявлених вимог кредиторів до боржника в період дії Закону про банкрутство від 19.01.2013 - з моменту визнання його вимог боржником чи господарським судом; 2) у разі розгляду заявлених вимог кредиторів до боржника в період дії Кодексу України з процедур банкрутства - з моменту подання ним заяви про визнання грошових вимог до боржника."

86. Наведене свідчить про помилковість посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків у постанові Верховного Суду від 09.09.2021 у справі № 916/4644/15, предметом розгляду в якій були кредиторські вимоги до боржника, у цій справі № 904/5693/20 (904/4517/21), предметом розгляду в якій є позовні вимоги про визнання недійсним договору поруки, з огляду на відмінність правовідносин у цих справах.

87. Аналогічно, посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій постанови Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 233/3341/15-ц колегія суддів також не бере до уваги, оскільки у вказаній справі предметом судового розгляду постали первісні позовні вимоги щодо оспорення одним із подружжя відчуження належної на праві спільної сумісної власності подружжя квартири без письмового дозволу позивачки, а також зустрічні позовні вимоги про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності, що не свідчить про подібність правовідносин у справі № 233/3341/15-ц та цій справі № 904/5693/20 (904/4517/21).

88. Верховний Суд також відхиляє посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 9901/594/19, предметом розгляду в якій було оскарження акта індивідуальної дії, ухваленого ВККС за результатами кваліфікаційного оцінювання стосовно судді, з огляду на неподібність правовідносин із цією справою та різне матеріально-правове регулювання.

89. Щодо посилань скаржника на постанови Верховного Суду від 24.07.2019 у справі №405/1820/17 та від 19.05.2021 у справі №693/624/19, колегія суддів зазначає, що у вказаних постановах суду касаційної інстанції наведено наступний правовий висновок: "однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із частинами другою та третьою статті 13 Цивільного кодексу України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України)."

90. Таким чином, наведена правова позиція узгоджується із висновками, яких дійшли суди першої та апеляційної інстанції у цій справі № 904/5693/20 (904/4517/21), а також із висновками, викладеними вище у постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) щодо недопустимості зловживанням правами при укладенні правочинів.

91. Враховуючим викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим Суд залишає скаргу без задоволення, а прийняті у справі судові рішення - без змін.

92. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

93. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновків про те, що рішення та постанова у справі прийняті з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

94. Враховуючи вищевикладене та керуючись пунктом 1 частини першої статті 308, статтею 309 Господарського процесуального кодексу України, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а прийняті у справі постанова Центрального апеляційного господарського суду від 16.11.2021 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.08.2021 - залишенню без змін.

В. Розподіл судових витрат

95. У зв`язку з тим, що Суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення Суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини першої статті 308, статтею 309 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.11.2021 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.08.2021 у справі № 904/5693/20 (904/4517/21) залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Пєсков

Судді О. Банасько

В. Білоус