№ 904/5897/18 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2020 року

м. Київ

Справа № 904/5897/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.10.2019 (колегія суддів: Широбокова Л.П. - головуючий, Іванов О.Г., Орєшкіна Е.В.)

за позовом Криворізької міської ради

до Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича

про стягнення заборгованості з орендної плати

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Звернувшись в суд з даним позовом Криворізька міська рада (далі - позивач) просила стягнути з Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича (далі - відповідач)153 448,44 грн заборгованості з орендної плати.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору №140 оренди земельної ділянки (державна реєстрація від 05.03.2008 за №040810800140) від 29.12.2007 і додаткової угоди від 23.04.2010 про продовження терміну дії договору оренди земельної ділянки від 05.03.2008 №040810800140 та внесення змін до нього, в частині сплати орендної плати за період з 01.01.2016 по 31.12.2016.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2019 (суддя Соловйова А.Є.) провадження у справі закрито.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 07.10.2019 ухвалу суду першої інстанції скасовано, справу передано до суду першої інстанції для продовження розгляду.

2.2. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивачем не доведено використання у своїй господарській діяльності земельної ділянки Штефаном В.О. як фізичною особою-підприємцем, а відтак не доведено віднесення цієї справи до суб`єктної юрисдикції господарських судів.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що предметом спору у цій справі є стягнення з ФОП Штефан В.О. орендної плати, нарахованої міськрадою після припинення дії договору оренди земельної ділянки внаслідок неповернення її цим суб`єктом господарювання за актом приймання-передачі (повернення) та використання її останнім для розміщення автостоянки, то між сторонами існують правовідносини, які притаманні господарській діяльності.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнюючи доводи інших учасників справи

3.1. Фізична особа-підприємець Штефан Владислав Олександрович в касаційній скарзі просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, а також просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Так відповідач посилається на те, що у прийнятті оскарженої постанови брали участь судді, яким заявлялись відводи і підстави вказаних відводів обґрунтовані. Апеляційним судом було незаконно залишено без задоволення клопотання відповідача про витребування доказів. Апеляційним судом не взято до уваги доводів відповідача щодо невикористання земельної ділянки відповідачем після закінчення строку договору, а тим більше для розміщення автостоянки. Наявні в матеріалах справи акти обстеження земельної ділянки не складені належними посадовими особами і не містять доказів використання земельної ділянки в комерційних цілях. В адміністративних судах оскаржувались рішення міської ради про затвердження технічної документації з нормативно-грошової оцінки земель, на підставі якої розраховується радами заборгованість з орендної плати, тому з цього приводу необхідно направити справу на розгляд до Великої Палати Верховного Суду, що є важливим в частині застосування визнаного нечинним у судовому порядку рішення органу місцевого самоврядування до існуючих правовідносин. Також на розгляд Великої палати Верховного Суду слід передати дану справу, оскільки оскаржується рішення суду з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції.

3.2. Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що спір є господарським, оскільки відповідач отримував земельну ділянку як підприємець, для комерційного призначення, не повернув її за актом і статус підприємця не втратив. Апеляційним судом правильно було враховано висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №904/5896/18, що виключає можливість передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення питання, пов`язаного з суб`єктною і предметною юрисдикцією.

4. Мотивувальна частина

4.1. Судами встановлено, що рішенням Криворізької міської ради від 28.11.2007 №2007 Фізичній особі-підприємцю Штефану В.О. затверджений проект відведення земельної ділянки комерційного використання (код 1.11.1) для розміщення тюнінг-центру та автостоянки, розташованої на вул. Електрозаводській біля будинку №28 у Жовтневому районі м. Кривого Рогу.

29.12.2007 між Криворізькою міською радою (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Штефаном В.О. (орендар) укладено договір оренди №140 зазначеної земельної ділянки площею 0,3962 га (державна реєстрація від 05.03.2008 за №040810800140).

Згідно з п.1 Договору позивач надав, а відповідач прийняв у строкове платне користування земельну ділянку для розміщення тюнінг-центру та автостоянки.

Рішенням Криворізької міської ради від 24.04.2013 №1926 відповідачу відмовлено в поновленні Договору за його зверненням від 31.01.2013 у зв`язку з порушенням останнім меж земельної ділянки шляхом самовільного збільшення прощі, не виконанням податкових зобов`язань та зобов`язано припинити комерційне використання земельної ділянки та повернути міській раді за актом приймання-передачі.

Згідно пунктів 18-19 Договору після його припинення повернення земельної ділянки здійснюється за актом приймання- передачі.

Відповідно до пункту 21 Договору неповернення земельної ділянки в зазначений термін не звільняє "Орендаря" від орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою. Плата за фактичне користування земельною ділянкою вноситься у розмірах, визначених розділом "Орендна плата" цього договору. Нарахування орендної плати припиняється з дати оформлення акту приймання-передачі (повернення) земельної ділянки.

Позивач вказує, що відповідачем рішення міської ради від 24.04.2013 №1926 не виконано, зазначену земельну ділянку позивачу за актом приймання-передачі не повернуто, відповідач продовжує користуватися ділянкою під розміщення автостоянки, при цьому, господарські зобов`язання щодо внесення орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою належним чином не виконує.

Згідно заявлених позовних вимог позивач просив стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати за землю за період з 01.01.2016 по 31.12.2016 у сумі 153 448,44 грн.

4.2. Відповідачем у справі оскаржується постанова апеляційного суду, якою скасовано ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі з підстав її непідсудності господарському суду.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо, спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

В порядку цивільного судочинства відповідно до приписів ст.19 Цивільного процесуального кодексу України можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом (ч.1). Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2).

Юрисдикція господарських судів визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України, за змістом частини першої якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці, інші справи у спорах між суб`єктами господарювання.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що спір у даній справі виник у зв`язку із виконанням правочину у господарській діяльності щодо сплати орендної плати за договором оренди землі для розміщення тюнінг-центру та автостоянки, укладеного між Криворізькою міською радою (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Штефаном В.О. (орендар), отже в силу наведених положень статті 20 Господарського процесуального кодексу України спір у даній справі підвідомчий господарському суду.

Оскільки предметом спору у цій справі є стягнення з ФОП Штефан В.О. орендної плати, нарахованої міськрадою після припинення дії договору оренди земельної ділянки внаслідок неповернення її цим суб`єктом господарювання за актом приймання-передачі (повернення) та використання її останнім для розміщення автостоянки, то між сторонами існують правовідносини, які притаманні господарській діяльності.

Такий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06.08.2019 у справі №904/5896/18 за позовом Криворізької міської ради до ФОП Штефана В.О. про стягнення заборгованості з орендної плати за період з 01.01.2016 по 31.12.2016 в розмірі 75 228,20 грн за фактичне користування ним земельною ділянкою після припинення іншого договору оренди земельної ділянки, наданої для розміщення автостоянки. Обставини справи в цій справі є аналогічними тим, що встановлені в справі, що переглядається у касаційному порядку.

При цьому відповідно до ч.4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів Верховного Суду вважає, що оскільки земельна ділянка надавалась відповідачу як фізичній особі-підприємцю для здійснення господарської діяльності, за актом приймання-передачі орендодавцю не була повернена, і позов подано про стягнення з відповідача орендної плати за фактичне користування відповідачем землею, що також передбачено умовами договору, посилання відповідача на те, що даний спір не підвідомчий господарському суду, є безпідставними.

4.3. Відповідач в касаційній скарзі в обґрунтування своїх вимог посилається на те, що апеляційним судом незаконно було залишено клопотання відповідача, подане 22.04.2019, про витребування доказів, які спростовують доводи позивача щодо комерційного використання земельної ділянки.

Згідно статті 269 частини 1 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 3 цієї статті визначено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У даній справі суд апеляційної інстанції переглядав ухвалу місцевого господарського суду, якою провадження у справі було закрито.

Отже виходячи із положень наведеної норми права суд апеляційної інстанції мав перевірити, чи були у суду першої інстанції підстави для закриття провадження у справі саме за наявними у суду першої інстанції матеріалами. Із вказаної норми права та наведених скаржником доводів не вбачається, що додаткові матеріали, які не були у розпорядженні місцевого господарського суду, можуть визначати правомірність такого судового рішення, у тому числі і за результатами апеляційного перегляду.

В оскарженій постанові апеляційний суд зазначив, що вказані докази не впливають на розгляд апеляційної скарги, оскільки спір не розглядається по суті.

Виходячи із наведеного вище такі висновки суду апеляційної інстанції є правильними.

4.4. Також в якості підстав для скасування оскарженої постанови відповідачем заявлено про те, що постанова прийнята суддею, якій заявлено відвід, у задоволенні якого йому необґрунтовано було відмовлено.

Відповідно до ч.1 статті 310 Господарського процесуального кодексу України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими (п.2).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем у суді апеляційної інстанції заявлялось чотири відводи судді Широбоковій Л.П., яка брала участь у прийнятті оскарженої постанови, і один відвід судді Подобєд І.М.

Відповідно до положень статті 35 Господарського процесуального кодексу України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо, зокрема, є обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.

Підставами вказаних відводів стало те, що: 1) під час перебування суду у нарадчій кімнаті по розгляду клопотання відповідача про витребування доказів до неї заходили особи, які не є суддями по справі, що свідчить про упереджений розгляд справи та порушення таємниці нарадчої кімнати; 2) суд із грубим порушенням прав учасників процесу не повідомив сторін про дату та час розгляду заявленого 22.04.2019 клопотання про відвід головуючого судді Широбокової Л.П. від розгляду цієї справи, не зважаючи на те, що заявник просив розглянути заяву за участю сторін; судом у судовому засіданні 22.04.2019 не було озвучено про прийняття на місці рішення про оголошення перерви до 22.05.2019, не розглянуто клопотання про витребування доказів, яке подане 22.04.2019, що свідчить про відсутність об`єктивності у судової колегії; 3) суддя Широбокова Л.П. допускає знищення промислових гігантів України та конкурентноздатної кольорової металургії, оскільки перебувала у складі суду по справі №908/846/17, який прийняв явно замовне та незаконне рішення, що свідчить про навмисну шкоду економічній безпеці України, та є доказом того, що судова реформа в Україні провалилася; інформація, розміщена у соціальній мережі фейсбук на офіційній сторінці народного депутата Купрія Віталія Миколайовича 04.06.2019, свідчить про те, що суддя Широбокова Л.П. не має вершити правосуддя у цілому; суддя може заявити самовідвід від участі в розгляді справи навіть тоді, коли у стороннього спостерігача лише могли б виникнути сумніви в його неупередженості.

Разом з тим, колегія суддів не вважає вказані сумніви відповідача такими, що дають підстави вважати наявність існування обставин, які виключають можливість участі судді у розгляді справи, а відповідно не має підстав вважати, що у задоволенні відводів відповідачу було відмовлено необґрунтовано.

4.5. Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності постанови суду апеляційної інстанції, а доводи відзиву на касаційну скаргу, з урахуванням наведеного, узгоджуються із висновками суду апеляційної інстанції.

4.6. Відповідач у касаційній скарзі просить також направити справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку із застосуванням визнаного нечинним у судовому порядку рішення органу місцевого самоврядування щодо затвердження технічної документації про нормативно-грошову оцінку земель до існуючих правовідносин, а також у зв`язку з тим, шо оскаржується рішення суду з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції.

Згідно з частиною третьої статті 303 Господарського процесуального кодексу України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати може бути вирішене до прийняття постанови судом касаційної інстанції.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 302 Господарського процесуального кодексу суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду; суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Частиною п`ятою цієї статті визначено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Із наведених норм права вбачається, що на розгляд Великої Палати Верховного Суду справа передається у випадках, якщо відповідні питання виникають під час розгляду спору по суті.

Оскільки із обставин даної справи не вбачається, що під час її розгляду спір вирішувався по суті, доводи скаржника в частині застосуванням судами рішення органу місцевого самоврядування щодо затвердження технічної документації про нормативно-грошову оцінку земель до існуючих правовідносин, не можуть бути підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до частини шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

Разом з тим, питання предметної та суб`єктної юрисдикції у подібних правовідносинах, як зазначалось вище, вже розглядалося Великою Палатою Верховного Суду і відповідний висновок викладено у постанові від 06.08.2019 у справі № 904/5896/18 за позовом Криворізької міської ради до Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича про стягнення заборгованості з орендної плати за іншим договором оренди землі на тих же правових підставах, а тому, з урахуванням правових висновків зроблених у даній справі щодо віднесення цього спору до господарської юрисдикції, підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду згідно з частиною шостою статті 302 Господарського процесуального кодексу України, відсутні.

Отже, у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду суд відмовляє.

4.7. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду апеляційної інстанції.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

4.8. Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

4.9. За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови та задоволення касаційної скарги немає.

Керуючись статтями 300 301 308 309 315 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича залишити без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.10.2019 у справі Господарського суду Дніпропетровської області №904/5897/18, залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов