ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2020 року

м. Київ

cправа № 904/5912/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючого (доповідача), Волковицької Н.О., Случа О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників

позивача: не з`явились,

відповідачів: не з`явились,

третьої особи: не з`явились,

ОГП: Бересток Б.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренессанс-Клуб"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.06.2019

та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.03.2019

у справі № 904/5912/18

за позовом Першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради

до:

1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренессанс-Клуб",

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство з питань нотаріату та банкрутства"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради,

про визнання недійсним договору іпотеки та скасування державної реєстрації обтяжень на нерухоме майно,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2018 року Перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренессанс-Клуб" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство з питань нотаріату та банкрутства" про: визнання недійсним укладеного 13.07.2016 між відповідачами іпотечного договору № 393, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального' округу Гуфман Я.С., записи внесені до Державного реєстру іпотек 13.07.2016 за номерами: 15385127, 15386286, 15387198, 15388036, 15389615, 15391593, 15392080, 15392564, 15393153, 15398432; скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, винесених приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Гуфман Я.С. у зв`язку із посвідченням іпотечного договору № 393 від 13.07.2016 у вигляді заборони відчуження зазначеного в договорі майна, перелік яких вказаний у прохальній частині позову.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 02.01.2019, зокрема, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.03.2019 (суддя Бєлік В.Г.), залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 18.06.2019 (колегія суддів у складі: Чередко А.Є. - головуючий, Коваль Л.А., Білецька Л.М.), позов задоволено повністю. Визнано недійсним іпотечний договір № 393, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального' округу Гуфман Я.С., записи внесені до Державного реєстру іпотек 13.07.2016 за номерами: 15385127, 15386286, 15387198, 15388036, 15389615, 15391593, 15392080, 15392564, 15393153, 15398432, та скасовані рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, винесені приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Гуфман Я.С. у зв`язку із посвідченням іпотечного договору № 393 від 13.07.2016 у вигляді заборони відчуження зазначеного в договорі майна.

Судами обох інстанцій встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ренессанс-Клуб" (іпотекодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агентство з питань нотаріату та банкрутства" (іпотекодержателем) 13.07.2016 укладено іпотечний договір із реєстровим номером № 393, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Гуфман Я.С., пунктом 1.1 якого визначено, що іпотекодавець передає іпотекодержателю в іпотеку наступне майно: нежитлове приміщення № 2, що розташоване на першому поверсі житлового будинку № 32 на вул. Велика Діївська у м. Дніпро; нежитлове приміщення № 1, що розташоване у підвалі та на першому поверсі житлового будинку № 2 на проспекті Богдана Хмельницького у м. Дніпро; нежитлове приміщення № 180, що розташоване на першому поверсі житлового будинку № 45 на вул. Крюкова у м. Дніпро; нежитлове приміщення № 3, що розташоване на першому поверсі житлового будинку № 32 на вул. Велика Діївська у м. Дніпро; нежитлове приміщення № 351, що розташоване на першому поверсі житлового будинку № 17 на вул. Кожем`яки у м. Дніпро; нежитлове приміщення № 145, розташоване на першому поверсі житлового будинку № 17 на вул. Кожем`яки у м. Дніпро; будівлі та споруди, що розташовані за адресою: вул. Путилівська, 20 у м; Дніпро; нежитлове приміщення № 279, що розташоване на першому поверсі житлового будинку № 44 на вул. Маршала Малиновського у м. Дніпро; нежитлове приміщення № 153, що розташоване на першому поверсі житлового будинку № 44 на вул. Маршала Малиновського у м. Дніпро; нежитлове приміщення № 552, що розташоване на першому поверсі житлового будинку № 7 на вул. Донецьке шосе у м. Дніпро.

Пунктом 1.1 договору визначено, що вищевказані нежитлові приміщення належать іпотекодавцю ТОВ "Ренессанс-Клуб" на праві власності на підставі договорів купівлі-продажу.

Згідно з п. 1.2 договору ним забезпечується повне та своєчасне виконання зобов`язань іпотекодавця перед іпотекодержателем (основного зобов`язання у розумінні ст.ст. 1, 3, 18 Закону України "Про іпотеку") за договором № 0107 про надання поворотної фінансової допомоги від 12.07.2016 укладеним між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а також усіх договорів про внесення змін, додаткових угод, змін, додатків та доповнень до нього, як існуючих, так і тих, які можуть бути укладені до закінчення строку дії договору (іменований сторонами Основне зобов`язання та/або Основний договір), за яким іпотекодавець зобов`язаний повернути іпотекодержателю грошові кошти у розмірі 5 000 000,00 грн. з кінцевим терміном виконання основного зобов`язання не пізніше ніж до 31.12.2017 зі сплатою нарахованих штрафних санкцій, відшкодування збитків та інших понесених витрат іпотекодержателя.

Відповідно до п. 1.3 іпотечного договору, за рахунок нерухомого майна, що передається в іпотеку, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги та відшкодувати витрати в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення вимог, а саме: вимоги за основним договором, включаючи сплату неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, передбаченого основним договором та п. 1.2 договору, інших платежів на користь іпотекодержателя, передбачених основним договором; збитків, завданих порушенням зобов`язання за основним договором чи умов іпотечного договору; витрат пов`язаних з пред`явленням вимог за основним договором чи іпотечним договором.

У пункті 1.7 договору зазначено, що на дату укладення договору предмет іпотеки чи його частина: а) не перебуває в іпотеці; б) не перебуває під забороною відчуження чи під будь яким обтяженням; в) не є предметом судового спору; г) не внесений в статутний капітал інших юридичних осіб.

Разом з тим, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 у справі № 38/5005/6637/2012 визнано неправомірними дії ліквідатора щодо включення до ліквідаційної маси підприємства-банкрута нерухомого майна, визнано недійсними результати біржових торгів та договори купівлі-продажу, укладені на їх підставі. Встановлена належність, зазначених у п. 1.1 іпотечного договору об`єктів нерухомого майна до комунальної власності та на підставі рішень судів у вказаних справах проведено відповідну державну реєстрацію права власності, про що внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Посилаючись на те, що предметом іпотеки може бути нерухоме майно, яке належить іпотекодавцю на праві власності, а рішеннями судів підтверджується, що іпотекодавцем за спірним договором право власності на спірне нерухоме майно не набувалось (з огляду на визнання недійсними договорів купівлі-пролажу нерухомого майна та витребування його з чужого незаконного володіння в порядку ст. 388 Цивільного кодексу України), у зв`язку з чим іпотечний договір в частині передачі нежитлових приміщень суперечить ст. 5 Закону України "Про іпотеку", перший заступник прокурора Дніпропетровської області звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з їх доведеності та обґрунтованості. Крім цього, суди обох інстанцій дійшли висновків, що прокурором надано належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону стосовного того, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження.

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, відповідач-1 звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю посилаючись на те, що суди обох інстанцій дійшли помилкових висновків про доведеність підстав для представництва інтересів держави прокурором у даному випадку.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.07.2019 відкрито провадження за касаційною скаргою, зупинено провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №587/430/16-ц та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 05.08.2019.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 06.08.2019 надійшов відзив на касаційну скаргу у встановлений в ухвалі від 18.07.2019 строк, у якому прокурор Прокуратури Дніпропетровської області просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на правильність висновків судів та помилковість доводів відповідача-1.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.10.2019 поновлено провадження у справі та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 21.11.2019.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.11.2019 зупинено провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 912/2385/18.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.09.2020 поновлено провадження у справі та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 08.10.2020.

До Верховного Суду 08.10.2020 до початку судового засідання від ТОВ "Ренессанс-Клуб" надійшла заява про залишення позову без розгляду, яка, по суті, є доповненнями касаційної скарги. Разом з тим, відповідно до ст. 298 ГПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження. Крім цього, у разі доповнення чи зміни касаційної скарги особа, яка подала касаційну скаргу, повинна подати докази надіслання копій відповідних доповнень чи змін до касаційної скарги іншим учасникам справи; в іншому випадку суд не враховує такі доповнення чи зміни. Оскільки вказана заява подана поза межами строку на касаційне оскарження та без доказів надіслання копій відповідних доповнень чи змін до касаційної скарги іншим учасникам справи, вказані додаткові пояснення залишаються Судом без розгляду.

Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення прокурора, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на таке.

Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Частинами 1, 3 ст. 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Водночас, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 з`ясовуючи поняття "інтереси держави" визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 1311 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 1311 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та у постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Сама по собі обставина не звернення позивача/позивачів з позовом протягом певного періоду, без з`ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання таким органом/органами своїх функцій із захисту інтересів держави.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві права" передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

При цьому, на сьогодні однозначною є практика ЄСПЛ, яка відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав.

Отже, з урахуванням вище викладеного, у розумінні положень статей 73 76 77 ГПК України прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

Колегія суддів звертає увагу на те, що саме лише посилання прокурора у позовній заяві на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження захисту державних інтересів, не достатньо для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абз. 2 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (відповідний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18).

Колегія суддів звертає увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, у якій наведено такі правові висновки:

"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

Судами обох інстанцій встановлено, що прокуратурою Дніпропетровської області надано інформацію про здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017040000000948 від 28.07.2017 за ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України (далі - КК України) за фактом зловживання службовим становищем службовими особами Дніпровської міської ради, КВ ЖРЕП Амур-Нижньодніпровського району, КВ ЖРЕП Ленінського району, КЖЕП "Південне", КЖЕП "Лівобережжя" та арбітражних керуючих, які діючи умисно, всупереч інтересам територіальної громади міста Дніпро, з метою одержання неправомірної вигоди у період 2012-2013 років допустили відчуження за заниженою вартістю об`єктів комунального майна, які перебували на їх балансі на користь суб`єктів приватного права, чим спричинили тяжкі наслідки. Матеріали зазначеного кримінального провадження виділено з кримінального провадження № 42016040000000777 від 05.09.2016 за обвинуваченням арбітражного керуючого ліквідатора КЖЕП "Південне", який зловживаючи повноваженнями у процедурі банкрутства комунального підприємства з метою отримання неправомірної вигоди на користь третіх осіб здійснив продаж об`єктів комунальної власності, чим спричинив тяжкі наслідки територіальній громаді м. Дніпро.

Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06.11.2017 кримінальне провадження № 42016040000000777 від 05.09.2016 за обвинуваченням арбітражного керуючого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 3652 КК України закрито на підставі п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв`язку із набранням чинності Законом України від 06.10.2016 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності".

Також, прокуратурою надано інформацію про те, що Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська розглядається справа № 201/13061/16-к за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України щодо зловживань посадових осіб Дніпропетровської міської ради у вигляді не передачі на баланс КП "Бюро по обліку майнових прав та діяльністю з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради об`єктів нерухомого майна, що спричинило їх незаконне відчуження на користь третіх осіб, внаслідок чого із комунальної власності міста вибули 230 об`єктів.

Таким чином, слідчими органами розслідуються кримінальні провадження, які стосуються неправомірного віджчуження спірних об`єктів нерухомості, які належать до комунальної власності територіальної громади м. Дніпра та саме за позовами прокурорів судами ухвалювалися рішення про визнання недійсними відповідних правочинів та повернення спірних об`єктів нерухомості до комунальної власності, тобто даний позов спрямований на завершення здійснених прокурором заходів з захисту інтересів держави в особі Дніпровської міської ради щодо повернення територіальній громаді належного їй майна.

Окрім цього, Дніпровською міською радою, тривалий час не здійснювалося дій зі звернення до господарського суду з позовом про визнання недійсним спірного договору іпотеки та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийнятих на підставі спірного договору іпотеки, що враховуючи закінчення строку позовної давності для пред`явлення даного позову могло призвести до непоправних наслідків та неможливості захисту порушених прав територіальної громади м. Дніпра, чим в т.ч. і обгрунтована заступником прокурора необхідність звернення з даним позовом до господарського суду.

З огляду на імперативні приписи ст. 300 ГПК України Верховний Суд не вправі здійснювати ані встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, ані вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Враховуючи викладене та беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, що прокурором доведено наявність передбачених законом підстав для звернення до суду за захистом інтересів держави.

Оскільки колегія суддів погоджується з висновками апеляційного та місцевого господарських судів про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в даному випадку, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів з оскаржуваних підстав - без змін з віднесенням судових витрат, відповідно до ст. 129 ГПК України, на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 300 301 308 309 314 315 317 ГПК України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренессанс-Клуб" залишити без задоволення.

Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.06.2019 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.03.2019 у справі № 904/5912/18 залишити без змін з оскаржуваних підстав.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.