ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2023 року

м. Київ

cправа № 904/7413/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Банасько О.О., Пєсков В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,

представників учасників справи:

скаржник (Акціонерне товариство "Укрсиббанк") - Мандик В.А.,

керуючий реструктуризацією - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укрсиббанк"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.09.2022 (колегія суддів у складі: Вечірко І.О. - головуючий, Білецька Л.М., Верхогляд Т.А.)

та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2022 (суддя Мартинюк С.В.)

у справі №904/7413/21

за заявою ОСОБА_1

про неплатоспроможність,

ВСТАНОВИВ:

Хід розгляду справи

1. ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи на підставі ст. 116 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).

2. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13.09.2021 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 , введено процедуру реструктуризації боргів фізичної особи ОСОБА_1 ; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на 120 днів; призначено керуючим реструктуризацією боргів фізичної особи ОСОБА_1 арбітражного керуючого Лященко Сергія Сергійовича.

Стислий виклад вимог заяви кредитора

3. 24.09.2021 до Господарського суду Дніпропетровської області від Акціонерного товариства "Укрсиббанк" (далі - АТ "Укрсиббанк") надійшла заява про визнання грошових вимог до боржника у розмірі 12364075,19 грн та судового збору у розмірі 4540,00 грн.

4. Заява обґрунтована тим, що у ОСОБА_1 існує заборгованість у сумі 12364075,19 грн, яка виникла у зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору від 25.12.2007, укладеного між АТ "Укрсиббанк" та ОСОБА_1 .

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

5. 25.12.2007 між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №11277191000, за яким банк зобов`язався надати позичальнику однією сумою, а позичальник зобов`язувався прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 133000,00 доларів США та сплатити проценти за його користування шляхом внесення ануїтетних платежів в порядку і на умовах, визначених цим договором. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 671650,00 грн.

6. Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19.06.2013 у справі №2-6443/11 присуджено до солідарного стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованість за кредитним договором №11277191000 від 25.12.2007 в сумі: заборгованість за сумою кредиту - 1025048,90 грн; заборгованість за процентами по користуванню кредитом - 473505,28 грн; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом - 26536,11 грн; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за користування кредитом - 58695,57 грн; судовий збір в сумі - 1700,00 грн; витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30,00 грн, разом - 1585515,86 грн.

7. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19.06.2013 у справі №2-6443/11 боржником не виконано.

8. Кредитором заявлено до стягнення 128513,44 дол. США, що еквівалентно 3431668,69 грн - заборгованість по кредиту (на підставі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19.06.2013 у справі №2-6443/11), 96077,91 дол. США, що еквівалентно 2565549,22 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом (відповідно до п. 1.3.1 кредитного договору та ст. 1048 ЦК України, у тому числі 48884,79 дол. США, які присуджено до стягнення рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19.06.2013 у справі №2-6443/11); 227748,32 дол. США, що еквівалентно 6081517,84 грн - заборгованість за процентами за користування грошовими коштами понад встановлений договором термін (за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідно до ст. 625 ЦК України, у тому числі 10479,98 дол. США, які присуджено до стягнення рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19.06.2013 у справі №2-6443/11); 3326,91 дол. США, що еквівалентно 88837,81 грн - заборгованість по пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом (які присуджено до стягнення рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19.06.2013 у справі №2-6443/11); 7358,84 дол. США, що еквівалентно 196501,63 грн - заборгованість по пені за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами (які присуджено до стягнення рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19.06.2013 у справі №2-6443/11).

9. Також кредитором заявлено судові витрати у розмірі 4540,00 грн за подання заяви кредитора та судовий збір у розмірі 1700,00 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30,00 грн, які присуджено до стягнення рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19.06.2013 у справі №2-6443/11.

10. ОСОБА_1 подано заяву щодо застосування позовної давності до грошових вимог АТ "Укрсиббанк".

Стислий виклад ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

11. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2022 грошові вимоги АТ "Укрсиббанк" визнано частково, а саме: суму 6013724,42 грн (заборгованість) - 2 черга задоволення вимог кредиторів, 3 черга - 85231,68 грн (пеня) 4540,00 грн (судовий збір) - позачергове задоволення вимог кредиторів. Решту вимог відхилено.

12. Задовольняючи позовні вимоги частково, господарський суд першої інстанції виходив з того, що частина вимог щодо заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом та процентів за користування грошовими коштами понад встановлений договором термін заявлені кредитором з пропуском позовної давності. Позовна давність, з урахуванням нормативних актів, що регулюють запровадження в Україні карантину, починає свій перебіг з 12.03.2017. В зв`язку з цим, судом визнано грошові вимоги щодо заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом на суму 31054,29 грн, а по сплаті процентів за користування грошовими коштами понад встановлений договором термін в розмірі 4482385,95 грн. Господарським судом також враховано, що рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19.06.2013 у справі №2-6443/11 вирішено питання щодо стягнення з боржника заборгованості за кредитом, заборгованості за процентами пені та судових витрат, а тому грошові вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі в розмірі 1585515,86 грн.

13. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 21.09.2022 ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2022 змінено, виклавши абзац перший резолютивної частини ухвали в такій редакції: "Грошові вимоги АТ "Укрсиббанк" до фізичної особи ОСОБА_1 визнано частково, а саме: в розмірі 2289812,09 грн, серед яких 2204580,41 грн боргу (2 черга задоволення), 85231,68 грн пені (3 черга задоволення) та 4540,00 грн судового збору (позачергове задоволення)". В решті ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2022 залишено без змін.

14. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги АТ "Укрсиббанк" на суму 1585515,86 грн, серед яких 85231,68 грн пені, є обґрунтованими.

15. При цьому, суд апеляційної інстанції відхилив твердження АТ "Укрсиббанк" про необхідність обрахування заборгованості в іноземній валюті, як передбачено договором, оскільки в резолютивній частині рішення сума, що стягнута, була зазначена в національній валюті України, що зумовлює виконання рішення суду у тому вигляді, в якому воно прийнято. Також суд апеляційної інстанції відхилив доводи боржника щодо необхідності застосування до вказаних вимог позовної давності, оскільки вони не ґрунтуються на нормах чинного цивільного законодавства України.

16. Суд апеляційної інстанції встановив, що п. 1.2 кредитного договору передбачено строк кредитування не пізніше 25.12.2017, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін.

17. Оскільки доказів укладення додаткової угоди про продовження строку кредитування матеріали справи не містять, Центральний апеляційний господарський суд зауважив на тому, що проценти за користування кредитом відповідно до п. 1.3.1 договору підлягають нарахуванню у межах установленого договором строку кредитування, тобто до 25.12.2017, тоді як кредитором необґрунтовано нараховано відсотки за користування кредитом за межами встановленого договором строку кредитування, а саме за період з 25.01.2008 по 24.11.2020 на загальну суму 96077,91 дол. США, що еквівалентно 2565549,22 грн.

18. На думку суду апеляційної інстанції, правомірним, за наведених обставин, є нарахування відсотків за користування кредитом з 25.01.2008 по 25.12.2017, однак боржником у межах цієї справи подана заява про застосування позовної давності.

19. Згідно з наданим кредитором розрахунком заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом сума заборгованості за вказаний період складає 26375,37 дол. США, тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вимоги кредитора по сплаті процентів за користування кредитом підлягають задоволенню у розмірі 704296,23 грн, що є еквівалетним сумі 26375,37 дол. США, нарахованої кредитором за період в межах строку позовної давності, а інші вимоги кредитора по сплаті процентів за користування кредитом задоволенню не підлягають.

20. Щодо заявлених кредитором вимог зі сплати заборгованості по процентам за користування грошовими коштами понад встановлений договором термін, суд апеляційної інстанції з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 22.06.2022 у справі №3-188/2020(455/20), висновки Верховного Суду щодо застосування ч. 1 ст. 1050 та ст. 625 ЦК України у їх взаємозв`язку, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц та від 04.02.2020 у справі №912/1120/16, дійшов висновку, що строк кредитування в межах якого позичальник має сплачувати проценти за користування кредитними коштами встановлено до 25.12.2017, а тому нарахування кредитором процентів за період після настання строку погашення кредиту щодо позичальника, допускається відповідно до диспозиції охоронної норми ч. 2 ст. 625 ЦК України - із застосуванням процентної ставки річних відповідно цієї норми - 3%, або із застосуванням іншої (підвищеної ставки) ставки річних за умови, що сторони в кредитному договорі узгодили цю ставку, як цього вимагає ч. 2 ст. 625 ЦК України.

21. Оскільки зміст договору про надання споживчого кредиту від 25.12.2007 та додаткової угоди до цього договору свідчать про те, що сторонами не було узгоджено порядок нарахування та ставку процентів річних за період після настання строку погашення кредиту, як цього вимагає ч. 2 ст. 625 ЦК України, суд апеляційної інстанції зазначив, що кредитор неправомірно нарахував проценти за користування грошовими коштами понад встановлений договором термін за ставками процентів 13,4 та 26,8, визначених договором у загальному розмірі 227748,32 дол. США, що еквівалентно 6081517,84 грн.

22. З урахуванням наведеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що нарахування банком заборгованості по процентам за період після настання строку погашення кредиту не відповідає правовим висновкам Верховного Суду. Отже, визнання господарським судом вимог кредитора із заборгованості по процентам за користування грошовими коштами понад встановлений договором термін з посиланням на норму ст. 625 ЦК України є необґрунтованим.

23. Щодо доводів ОСОБА_1 про необхідність застосування до спірних правовідносин позовної давності й відмови у зв`язку із цим у визнанні грошових вимог кредитора, апеляційний господарський суд зазначив про те, що у суду відсутні підстави для застосування до вимог, що підтверджуються рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19.06.2013 у справі №2-6443/11, позовної давності. Разом з тим наявність заяви про застосування позовної давності взято до уваги судом при розгляді грошових вимог кредитора щодо заборгованості по сплаті процентів, наслідком чого стало їх визнання за період в межах позовної давності.

Стислий виклад вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

24. АТ "Укрсиббанк" (далі - скаржник) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.09.2022 та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2022 в частині невизнаних вимог кредитора АТ "Укрсиббанк" до боржника ОСОБА_1 , а справу в цій частині передати на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

25. Скаржник у касаційній скарзі як на підставу для касаційного оскарження вищезазначених судових рішень посилається на п. 1, п. 3, п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

26. Так, скаржник вважає, що судами не враховано правовий висновок Верховного Суду щодо застосування ст. 75 ГПК України (щодо звільнення від доказування та необхідності врахування мотивувальних частин рішення та обставин встановлених за мотивувальною частиною судових рішень), викладений у постановах від 10.10.2019 у справі №910/2164/18, від 08.07.2019 у справі №908/156/18, від 13.10.2020 у справі №5004/1694/11; щодо застосування ст. 1048 ЦК України (підстав припинення зобов`язання та нарахування процентів на підставі вказаної статті), викладений у постановах від 25.04.2018 у справі №311/4189/15-ц, від 18.01.2022 у справі №910/17048/17, в ухвалі від 24.01.2020 у справі №444/9519/12; щодо застосування ст. 625 ЦК України (правомірності нарахування 3% річних в порядку вказаної статті на розмір зобов`язань за кредитним договором у валюті зобов`язання), викладений у постановах від 19.01.2022 у справі №204/3530/21, від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, від 13.01.2022 у справі №921/27/21, від 14.12.2021 у справі №911/3150/20, від 04.06.2018 у справі №916/190/18, 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц, від 16.01.2019 у справі №464/3790/16-ц, від 23.10.2019 у справі №723/304/16-ц, від 23.03.2021 у справі №909/1347/19, від 23.03.2019 у справі №521/21255/13-ц.

27. Також скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду стосовно питання застосування ст. 1512 Конституції України (щодо співвідношення (конфлікту) та пріоритетності застосування між собою положень ст.1512 Конституції України та ч. 4 ст. 236 ГПК України), а саме, стосовно пріоритету норм між собою в аспекті наступного питання: яким чином застосовувати між собою положення ст. 1512 Конституції України та ч. 4 ст. 236 ГПК України за наявності елементу обов`язковості обох рішень (у рішенні Конституційного суду України та постановах Верховного Суду) проте за наявності різного підходу щодо застосування однієї і тієї норми права, зокрема положень ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1050 ЦК України.

28. Скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій не здійснили та не дали належної оцінки доказам, наявним у матеріалах справи №904/7413/21, зокрема щодо умов кредитного договору (п. 1.3.3), укладеного між банком та ОСОБА_1 .

29. Крім того, скаржником у судовому засіданні 15.06.2023 заявлено усне клопотання про те, що він не погоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст. 1048 ЦК України, зокрема щодо права банку нараховувати проценти за користування грошовими коштами понад встановлений договором термін, у зв`язку з чим просив передати справу №904/7413/21 за ініціативою Верховного Суду на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

30. Відзиви від інших учасників справи до Верховного Суду не надійшли.

Щодо усного клопотання скаржника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

31. Частини 4, 5 ст. 302 ГПК України передбачають, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

32. Відповідно до ч. 1 ст. 303 ГПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

33. Верховний Суд зазначає, що висновки щодо застосування ст.ст. 625 та 1048 ЦК України у спірних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц, від 04.02.2020 у справі №912/1120/16, від 05.04.2023 у справі №910/4518/16.

34. Вказане свідчить про послідовну та сталу правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст.ст. 625 та 1048 ЦК України у питанні можливості нарахування процентів за користування кредитом поза межами строку кредитування, зокрема й після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове його погашення.

35. Водночас, зміст ч. 4 ст. 302 ГПК України вказує, що має існувати необхідність відступу, така необхідність виникає з певних визначених об`єктивних причин, і такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані. До того ж відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини.

36. Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, тощо.

37. Скаржник, заявляючи усне клопотання про незгоду із застосуванням Великою Палатою Верховного Суду ст. 1048 ЦК України, таких підстав не навів.

38. З огляду на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 вкотре підтримала свою правову позицію у питанні нарахування процентів за користування кредитом поза межами строку кредитування, Верховний Суд за розглядом цієї справи не вбачає підстав для відступу від висновків Верховного Суду.

39. Також Верховний Суд зазначає, що виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з врахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

40. З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що судами були допущені істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; судами була допущена явна й груба помилка у застосуванні норм процесуального права, в тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.

41. При цьому справа має принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.

42. Разом з тим скаржник не навів під час розгляду справи обставин, які по- різному тлумачяться судами у справах, що виникають з подібних правовідносин, які б свідчили про те, що передача цієї справи до Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

43. Отже, наведені заявником аргументи для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в розумінні приписів ч.ч. 4, 5 ст. 302 ГПК України, не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему, та не свідчать про необхідність відступу від правових висновків Верховного Суду, зазначених заявником у клопотанні. Тому підстави для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду указаної справи згідно зі ст. 302 ГПК України відсутні.

44. З огляду на викладене в задоволенні усного клопотання скаржника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

45. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права під час відхилення грошових вимог АТ "Укрсиббанк".

46. Верховний Суд відзначає, що за змістом ст. 1 КУзПБ грошовим зобов`язанням є зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України, зокрема до грошових зобов`язань належать зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.

47. Порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника у справі про банкрутство (після відкриття провадження) та порядок розгляду судом відповідних заяв визначені, зокрема ст.ст. 45 46 47 КУзПБ.

48. У справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов`язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №908/710/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17).

49. Суди попередніх інстанцій у цій справі встановили, що грошові вимоги АТ "УкрСиббанк" до боржника ґрунтуються в тому числі на рішенні суду цивільної юрисдикції, яке набрало законної сили, і за яким грошові кошти стягнуті з боржника на користь кредитора у національній валюті - гривні.

50. При цьому скаржник не погоджується з судовими рішеннями, що оскаржуються, в частині визнання його грошових вимог у гривні та вважає, що ці вимоги підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів у доларах США, оскільки кредити надавалися боржнику саме у доларах США.

51. Верховний Суд відзначає, що аналіз судового рішення у справі №2-6443/11 свідчить про те, що АТ "УкрСиббанк" не зверталося зі скаргами на рішення у наведеній справі в частині стягнення з боржника сум в гривневому еквіваленті.

52. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.05.2018 у справі №750/8676/15-ц виклала правовий висновок, за яким кредитор, який сам визначив заборгованість у валюті гривні України, погодився із судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов`язання у національній валюті, у якій і прийняв його виконання.

53. При цьому, Верховний Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі №761/12665/14-ц виклала позицію, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

54. Однак, суди попередніх інстанцій встановили, що судовим рішенням у справі цивільної юрисдикції стягнута заборгованість за кредитним договором з боржника у національній валюті - гривні, тобто немає двозначності до розуміння суті обов`язку боржника щодо виконання зобов`язання.

55. У цьому зв`язку Верховний Суд погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для визнання грошових вимог АТ "УкрСиббанк" у гривні, оскільки кредитор, який сам визначив заборгованість в еквіваленті на національну валюту - гривню України, погодився із судовими рішеннями, якими таку заборгованість стягнуто з боржника, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов`язання у національній валюті, у якій і прийняв його виконання.

56. Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що заявивши до стягнення в судовому порядку заборгованість за кредитним договором в гривневому еквіваленті та погодившись з судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, АТ "УкрСиббанк" втратило право при зверненні в подальшому з грошовими вимогами до ОСОБА_1 у справі про її неплатоспроможність визначити суму боргу з урахуванням курсової різниці.

57. При цьому Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про те, що суди не врахували правовий висновок Верховного Суду щодо застосування ст. 75 ГПК України (а саме звільнення від доказування та необхідності врахування мотивувальних частин рішення та обставин, встановлених у мотивувальній частині судових рішень), викладений у постановах від, оскільки в цьому випадку не зважаючи на те, що у судовому рішенні суду цивільної юрисдикції, на яке посилається скаржник, у мотивувальній частині встановлено факт надання кредитів у доларах США, заборгованість була стягнута у національній валюті - гривні.

58. Наведене вище спростовує доводи касаційної скарги стосовно необхідності визначення суми заборгованості за кредитом у доларах США, оскільки сума заборгованості вже була визначена рішенням суду та це б зумовило невиправдане втручання судом у принцип res judicata.

59. Висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Верховного Суду від 23.03.2021 у справі №909/1347/19, від 23.03.2019 у справі №521/21255/13-ц та інших, на які посилається скаржник.

60. Водночас, Верховний Суд не бере до уваги доводи скаржника про неврахування апеляційним господарським судом правових висновків у наведених постановах Верховного Суду у справах №464/3790/16-ц, №723/304/16-ц, №373/2054/16-ц, №909/1347/19, №521/21255/13-ц щодо стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, яка визначена умовами кредитного договору, та стягнення 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України також в іноземній валюті, адже правовідносини у зазначених справах не є подібними до цієї справи. У справі, що переглядається, вирішується питання щодо визнання грошових вимог кредитора у справі про банкрутство як в частині суми основної заборгованості, так і в частині 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України за наявності судового рішення, яким стягнуто заборгованість за кредитним договором в національній валюті, тобто з урахуванням принципу res judicata.

61. Відповідно до змісту касаційної скарги, скаржник по суті не погоджується з судовими рішеннями судів попередніх інстанцій в частині відхилення грошових вимог банку, які не охоплюються судовим рішенням у справі №2-6443/11, зокрема щодо відхилення заявлених грошових вимог щодо заборгованості за процентами за користування кредитом, нарахованих відповідно до п. 1.3.1 кредитного договору та ст. 1048 ЦК України, та заборгованості за процентами за користування грошовими коштами понад встановлений договором термін, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України.

Щодо відхилення заявлених грошових вимог щодо заборгованості за процентами за користування кредитом, нарахованих відповідно до п. 1.3.1 кредитного договору та ст. 1048 ЦК України

62. Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

63. Зокрема, згідно з положеннями ст.ст. 1048 1049 1054 ЦК України на підставі кредитного договору у позичальника виникає обов`язок з повернення наданих йому банком грошових коштів (кредиту) та сплати процентів у встановлені договором строки (терміни). Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (абз. 2 ч. 1 ст. 1048 зазначеного Кодексу).

64. Водночас невиконання зобов`язання або виконання його з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, є порушеннями зобов`язання, що зумовлюють настання правових наслідків, встановлених договором або законом: зміни умов зобов`язання, сплати неустойки, зокрема пені, тощо (ст.ст. 549 610 611 ЦК України).

65. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу, згідно з частиною 2 якої боржник, що прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

66. Стосовно застосування наведених норм матеріального права Велика Палата Верховного Суду неодноразово в своїх постановах (зокрема в постанові від 04.02.2020 у справі №912/1120/16) викладала висновок про те, що припис абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

67. Натомість в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

68. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно.

69. Вирішуючи виключну правову проблему щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, що виникли у зв`язку з невиконанням договору банківського кредиту, які за своєю сутністю є процентами за користування кредитом, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 дійшла висновку про відсутність таких підстав для відступу від наведеної правової позиції як: застарілість внаслідок розвитку в певній сфері суспільних правовідносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці Європейського суду з прав людини; вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість, зокрема внаслідок існування невідповідності критерію "якість закону" законодавчих норм, що призвело до різного тлумачення судами (колегіями, палатами) норм права).

70. Велика Палата Верховного Суду в зазначеній постанові у справі №910/458/16 наголосила, що проценти відповідно до ст. 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

71. Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає ч. 2 ст. 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до ст. 1048 ЦК України.

72. Зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до ст. 1048 ЦК України.

73. Тобто регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

74. При цьому щодо можливості нарахування процентів поза межами строку кредитування Велика Палата Верховного Суду зауважила, що сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини, виходячи з правової природи останніх.

75. Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі ст. 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд.

76. При вирішенні відповідних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування (або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту). Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

77. У зв`язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду також уточнила висновок, наведений у постанові від 18.01.2022 у справі №910/17048/17, на який посилається скаржник, про те, що з огляду на умови кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, таким: у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за "користування кредитом" (ст. 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (ст. 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.

78. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі 755/10947/17 наголосила на тому, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

79. Отже, твердження скаржника про необхідність нарахування процентів за "користування кредитом" по день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитного договору не ґрунтуються на нормі закону.

80. Відповідно до змісту заяви з грошовими вимогами до боржника, банк нарахував відповідні суми на підставі ст. 1048 ЦК України, які складаються з процентів, нарахованих на підставі рішення суду цивільної юрисдикції у справі №2-6443/11, а також за період після звернення із позовом про дострокове стягнення кредиту.

81. Відповідно до змісту рішення у справі №2-6443/11, стягуючи солідарно заборгованість в судовому рішення зазначено, що заборгованість утворилася станом на 27.10.2011.

82. Отже, звернувшись із позовом про дострокове стягнення кредиту на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України, банк втратив право нараховувати проценти за кредитом.

83. Враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, визначені ч. 1 ст. 300 ГПК України, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

84. Судові рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються в частині відхилення грошових вимог АТ "Укрсиббанк", у зв`язку з чим Верховний Суд не переглядає рішення господарських судів попередніх інстанцій в частині часткового визнання грошових вимог банку, нарахованих на підставі ст. 1048 ЦК України.

Щодо відхилення заявлених грошових вимог щодо заборгованості за процентами за користування грошовими коштами понад встановлений договором термін, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України

85. Як зазначено вище, звернувшись із позовом про дострокове стягнення кредиту на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України, банк втратив право нараховувати проценти за кредитом, але це не позбавляє його можливості застосовувати до боржника заходи відповідальності за порушення грошового зобов`язання, передбачені ст. 625 ЦК України.

86. Верховний Суд бере до уваги, зокрема, що зміст п. 1.3.1 кредитного договору, на який посилається банк, не свідчить про узгодження сторонами певного розміру процентів як міри відповідальності за неповернення кредиту після закінчення строку кредитування чи пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту (у тому числі в розмірі, що дорівнює процентам за правомірне користування кредитом). До того ж наведені пункти кредитного договору розташовані в розділах, які регулюють правомірну поведінку сторін ("Предмет договору"), а не в окремому розділі, що регулює відповідальність позичальника ("Відповідальність сторін").

87. Крім того, відповідно до заяви з грошовими вимогами до боржника банк нарахував відповідні суми, зокрема за період після звернення із позовом про дострокове стягнення кредиту, саме як проценти за користування кредитом понад встановлений договором термін, а не як міру відповідальності на підставі ст. 625 ЦК України.

88. Суд апеляційної інстанції правильно врахував постанову Верховного Суду від 29.10.2020 у справі №917/814/16 у якій викладено висновок про те, що за відсутності (невстановлення судами) обставин узгодження сторонами в кредитному договорі відмінної від визначеної законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України 3%), підвищеної тощо, процентної ставки річних відповідно до диспозиції ч. 2 ст. 625 ЦК України, заявлені кредитором (позикодавцем) вимоги щодо процентів, нарахованих за період після настання строку погашення кредиту щодо позичальника, однак з розрахунком цих вимог відповідно до врегульованої кредитним договором, а не законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України - 3%) підвищеної процентної ставки річних, узгодженої в договорі як проценти, що сплачуються за період користування кредитом - до настання строку його погашення, з огляду на принцип диспозитивності у господарському процесі (ст. 14 ГПК України), не підлягають задоволенню судом на заявлену кредитором суму.

89. Суд апеляційної інстанції встановив, що зміст договору про надання споживчого кредиту від 25.12.2007 та додаткової угоди до цього договору свідчать про те, що сторонами не було узгоджено порядок нарахування та ставку процентів річних за період після настання строку погашення кредиту, як цього вимагає ч. 2 ст. 625 ЦК України.

90. Верховний Суд зауважує, що відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

91. Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

92. Оскільки ст. 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

93. За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.

94. Положення ст. 11 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

95. Тобто відповідно до положень ст. 11 ЦК України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов`язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, - за наявності прямої вказівки про це в законі.

96. За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

97. Приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 цього Кодексу), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 цього Кодексу).

98. Отже, у ст. 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).

99. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

100. Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц.

101. Верховний Суд виходить з того, що надане АТ "УкрСиббанк" обґрунтування вимог в цій частині та проведений розрахунок відсотків у сумі 227748,32 дол. США, що еквівалентно 6081517,84 грн, за період з 27.10.2008 до 25.08.2021 не узгоджується з положеннями ст. 625 ЦК України.

102. Фактично АТ "УкрСиббанк" нарахував починаючи з 27.10.2008 передбачені кредитним договором відсотки за користування кредитом, до того ж за визначеними договором процентними ставками за користування кредитом 13,4 та 26,8, як за правомірне користування кредитом (13,4) і як за порушення зобов`язання позичальником в частині не сплати чергового ануїтечного платежу в установлений день сплати такого платежу чи сплати у розмірі меншому ніж передбачено договором (26,8).

103. Водночас у цій справі, у зв`язку із зверненням з позовом у справі №2-6443/11 про стягнення заборгованості по кредитному договору, припинилося право кредитора - АТ "УкрСиббанк" нараховувати передбачені договором проценти боржнику за кредитом, а рішення від 19.06.2013 у вказаній справі, яке набрало законної сили, засвідчило дані обставини.

104. Проте у цій справі банк, хоч і послався на ст. 625 ЦК України та наводить відповідні правові позиції Верховного Суду, проте відсотки розрахував не із розрахунку трьох відсотків річних від простроченої суми, а із розрахунку розміру відсотків, вказаних у п. 1.3 та п. 8.1 кредитного договору, безпідставно вважаючи, що положення кредитного договору необхідно розглядати як передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України положення "якщо інший розмір процентів не встановлений договором".

105. Вказане унеможливлює тлумачення нарахованих банком процентів за "користування кредитом" у розмірі 13,4% та 26,8% поза межами строку кредитування як міри відповідальності на підставі ст. 625 ЦК України та, як наслідок - унеможливлює визнання АТ "УкрСиббанк" кредитором боржника в частині заявлених процентів, нарахованих поза межами строку кредитування.

106. Доводи скаржника про віднесення розміру вказаних процентів з огляду на їх правову природу до процентів річних за ч. 2 ст. 625 ЦК України Верховний Суд вважає безпідставними, оскільки, як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій кредитний договір не містить положень про віднесення вказаного позивачем розміру процентів до міри відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, яка визначена у відповідності до положень ст. 625 ЦК України. Доказів іншого врегулювання кредитних правовідносин банку із боржником після зміни основного зобов`язання, а саме стягнення боргу в судовому порядку, банком не надано.

107. Водночас Верховний Суд зазначає, що АТ "УкрСиббанк" не позбавлений права захисту своїх інтересів за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання зверненням до суду в порядку ст. 625 ЦК України, оскільки в межах даної справи такі вимоги не заявлені і відповідно не розглядалися.

108. Щодо наведених скаржником в обґрунтування касаційної скарги постанов Верховного Суду, Верховний Суд виходить з такого.

109. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень ст. 625 ЦК України, зробила висновок, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (п. 43 постанови), а поєднання цих вимог в одній справі не є обов`язковим.

110. Відповідна правова позиція також викладена у постановах Верховного Суду від 13.01.2022 у справі №921/27/21 та від 14.12.2021 у справі №911/3150/20. Також у цих постановах зазначено, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

111. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2010 у справі №916/190/18 викладено правову позицію, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

112. В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2019 проаналізовано п. 6.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 та зазначено, що відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

113. Доводи касаційної скарги щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду у наведених постановах Верховного Суду, зокрема, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, передбаченої ст. 625 цього Кодексу; що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю; що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, відхиляються Верховним Судом, з огляду на те, що зазначені висновки не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки, незважаючи на посилання на ст. 625 ЦК України, банк по суті заявив вимоги про стягнення саме відсотків як плати за користування кредитом.

114. При цьому, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 19.01.2022 у справі №204/3530/17, в якій зазначено, що "суди не врахували, що при обрахунку трьох процентів річних за основу може братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні; стягнення судами кредитної заборгованості в національній валюті в еквіваленті за курсом НБУ не змінює змісту такого зобов`язання, не є перешкодою обрахунку кредитором трьох процентів річних у валюті зобов`язання та не свідчить про інший предмет спору". При цьому, у наведеній справі позивач просив стягнути в тому числі 3% річних за несплачену суму кредиту у розмірі 92579,33 грн, а сума боргу за кредитом вже була стягнута на підставі рішення суду у національній валюті - гривні. У зв`язку з чим Верховний Суд стягнув з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "МТБ Банк" 92579,33 грн 3% річних, тобто в національній валюті, а не в іноземній валюті, що і було зроблено судами у справі, що переглядається. Отже, прийняті судові рішення у справі №902/986/21 не суперечать наведеній позиції.

115. Враховуючи наведене, Верховний Суд оцінивши застосування норм матеріального та процесуального права у оскаржуваних судових рішеннях, керуючись позицією Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно того, що обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника, дійшов висновку про необґрунтованість аргументів скаржника.

Щодо відсутності висновку Верховного Суду стосовно питання застосування ст. 1512 Конституції України (щодо співвідношення (конфлікту) та пріоритетності застосування між собою положень ст. 1512 Конституції України та ч. 4 ст. 236 ГПК України)

116. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 22.06.2022 у справі №3-188/2020(455/20) передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми.

117. У наведеному рішенні Конституційного Суду України, перевіряючи на відповідність Конституції України припис першого речення ч. 1 ст. 1050 ЦК України, Конституційний Суд України вказав, що приписи ч. 2 ст. 625 ЦК України, першого речення ч. 1 ст. 1050 ЦК України та ч. 1 ст. 1048 ЦК України регулюють різні за змістом правовідносини, які не є взаємовиключними, адже за загальним правилом (ч. 1 ст. 622 цього Кодексу), якщо інше не встановлено в договорі або законі, застосування заходів цивільної відповідальності не звільняє боржника від виконання зобов`язань за договором у натурі.

118. Вирішуючи виключну правову проблему, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 дійшла висновку, що таке обґрунтування рішення Конституційного Суду України збігається з висновками Великої Палати Верховного Суду. Саме тому, що приписи ч. 2 ст. 625 та ч. 1 ст. 1048 ЦК України регулюють різні за змістом відносини, які не є взаємовиключними, кредитор після прострочення повернення кредиту може вимагати як сплати процентів за прострочення виконання грошового зобов`язання (які нараховуються за ст. 625 ЦК України як наслідок неправомірної поведінки боржника), так і сплати кредиту та процентів за наданий кредит, нарахованих до настання строку повернення кредиту (які нараховуються за ст. 1048 ЦК України як наслідок правомірної поведінки сторін) (п. 143 постанова Великої Палати Верховного Суду).

119. Крім того Велика Палата Верховного Суду зауважила, що Конституційний Суд України у вказаному рішенні наголосив, що забезпечення сталості та єдності судової практики є основоположною функцією Верховного Суду (ч. 1 ст. 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"), яку не може здійснювати інший орган державної влади, зокрема Конституційний Суд України (останній абзац пункту 8 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22.06.2022 у справі №3-188/2020(455/20)). Виконуючи це завдання, саме Верховний Суд здійснює тлумачення та застосування норм ЦК України й інших Законів України, а Конституційний Суд України вирішує питання про конституційність цих норм, зокрема за конституційними скаргами, та здійснює офіційне тлумачення Конституції України (пункти 1, 2 частини першої статті 150, стаття 1511 Конституції України, пункти 1, 2, 9 частини першої статті 7 Закону України "Про Конституційний Суд України").

120. У зв`язку з викладеним Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення або підходи, застосовані в цих рішеннях, мають бути очевидно застарілими внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці Європейського суду з прав людини; вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість, зокрема внаслідок існування невідповідності критерію "якість закону" законодавчих норм, що призвело до різного тлумачення судами (колегіями, палатами) норм права.

121. Однак у процесі розгляду справи №910/4518/16 вказаних вище підстав виявлено не було. Натомість Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за "користування кредитом", сформульованого у постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 та підтвердженого у постанові від 04.02.2020 у справі №912/1120/16.

122. Отже, враховуючи викладене, доводи скаржника щодо відсутності висновку Верховного Суду стосовно питання застосування ст. 1512 Конституції України (щодо співвідношення (конфлікту) та пріоритетності застосування між собою положень ст. 1512 Конституції України та ч. 4 ст. 236 ГПК України) не знайшли свого підтвердження, оскільки це питання вже вирішувалося Великою Палатою Верховного Суду і остання дійшла висновку про рішення Конституційного Суду України від 22.06.2022 у справі №3-188/2020(455/20) збігається з висновками Великої Палати Верховного Суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

123. Верховний Суд вважає висновок суду апеляційної інстанції про відхилення грошових вимог у справі обґрунтованим. Суд апеляційної інстанції правильно застосував норми процесуального і матеріального права до цих правовідносин сторін.

124. Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

125. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції, - без змін.

Судові витрати

126. У зв`язку з тим, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укрсиббанк" залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.09.2022 у справі №904/7413/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Картере

Судді О. Банасько

В. Пєсков