ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2021 року

м. Київ

Справа № 905/1252/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Зуєва В. А.,

секретар судового засідання: Гогусь В. О.,

за участю представників сторін:

позивача - Литвина П. В. (адвоката),

відповідача - Галичевої О. М. (адвоката),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.07.2021 (колегія суддів: Зубченко І. В. - головуючий, Гребенюк Н. В., Медуниця О. Є.) і рішення Господарського суду Донецької області від 25.02.2021 (колегія суддів: Зекунов Е. В. - головуючий, Матюхін В. І., Чернова О. В. ) у справі

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Маріупольгаз"

про стягнення 21 438 941,89 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ "НАК "Нафтогаз України") звернулося з позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Маріупольгаз" (далі - ПАТ "Маріупольгаз") про стягнення (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 09.12.2020 № 39/5-3946-20) 21438 941,89 грн, з яких основний борг 4208 038,66 грн, пеня 11235447,96 грн, 3% річних 1074357,93 грн, інфляційні втрати 4921097,34 грн.

1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу від 18.04.2014 № 08/1867-13 (далі - договір).

2. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

2.1. Рішенням господарського суду Донецької області від 25.02.2021, яке залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.07.2021, позовні вимоги АТ "НАК "Нафтогаз України" до ПАТ "Маріупольгаз" про стягнення 21438941,89 грн задоволено частково. Вирішено стягнути з ПАТ "Маріупольгаз" на користь АТ "НАК "Нафтогаз України" 3% річних у сумі 332168,82 грн, інфляційні в сумі 732502,21 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

2.2. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, частково відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення суми основного боргу, виходив із того, що сертифікат Торгово-промислової палати (далі - ТПП) про форс-мажорні обставини, долучений відповідачем до матеріалів справи, за змістом статті 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" та статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", є належним та достатнім доказом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), які мали місце на території проведення антитерористичної операції та зумовили неможливість виконання зобов`язань відповідача перед позивачем. Тому відповідно до пунктів 8.1, 8.2 договору відповідачем належним чином доведено факт існування форс-мажорних обставин, які настали з 01.10.2014 у м. Новоазовську та Новоазовському районі Донецької області та тривають дотепер. Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку, що у цьому випадку строк виконання зобов`язання щодо оплати поставленого природного газу для потреб населення м. Новоазовська та Новоазовського району Донецької області за договором у жовтні 2014 на суму 1943523,53 грн, у листопаді 2014 на суму 2264515,13 грн у відповідача не настав, тому позовні вимоги в цій частині не можуть бути задоволені. Відносно штрафних санкцій, суд першої інстанції встановив, що відповідно до умов договору нарахування пені повинно здійснюватися з 21.07.2015 і сума пені документально підтверджується у розмірі 3449904,27 грн (за розрахунками, проведеними експертом, в межах позовних вимог, заявлених позивачем). Водночас господарський суд дійшов висновку про відмову позивачу як енергопостачальному підприємству у стягненні пені з відповідача як юридичної особи - виконавця житлово-комунальних послуг, що надає такі послуги у районі проведення антитерористичної операції, з огляду на введення мораторію на стягнення пені відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси".

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.07.2021 і рішенням Господарського суду Донецької області від 25.02.2021, АТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 25.02.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.07.2021 в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги АТ "НАК "Нафтогаз України" про стягнення основного боргу 4208038,66 грн, інфляційних нарахувань 4188592,13 грн, 3% річних 742189,11 грн, пені 381439,59 грн. Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги просить покласти на відповідача.

3.2. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник зазначає, що оскаржувані судові рішення (в частині відмови у задоволенні позовних вимог) ухвалені з порушенням норм матеріального права, зокрема частини 2 статті 2 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на території проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси", статті 19 Закону України "Про теплопостачання", статті 218 Господарського кодексу України, статей 184 263 607 614 617 625 Цивільного кодексу України; з порушенням норм процесуального права (статей 73 74 77 78 86 104 Господарського процесуального кодексу України), що унеможливило встановлення фактичних обставин, зокрема, стосовно наявності у обставин непереборної сили ознак надзвичайності та невідворотності, що об`єктивно унеможливили належне виконання відповідачем свого обов`язку за договором перед позивачем. Скаржник зазначає, що судові рішення ухвалено без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 16.07.2019 у справі № 911/1897/18, від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 24.07.2018 у справі № 905/1722/17, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17. Крім того, АТ "НАК "Нафтогаз" вважає, що Верховний Суд повинен відступити від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду від 09.10.2019 у справі № 910/23489/17, та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

3.3. ПАТ "Маріупольгаз" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Відповідач зазначає, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник, зроблені судом за іншої фактично-доказової бази, при цьому правовідносини не є подібними. ПАТ "Маріупольгаз" стверджує про встановлення судами всіх фактичних обставин справи на підставі належних доказів, зокрема встановлення форс-мажорних обставин - на підставі сертифікату ТПП України № 3390, який відповідно до Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" є достатнім для висновку про наявність таких обставин щодо зобов`язань відповідача з оплати за природний газ, спожитий населенням м. Новоазовська та Новоазовського району за період з 01.10.2014 по 31.10.2014 та за період з 01.11.2014 по 30.11.2014. Відповідач вважає, що суд апеляційної інстанції правильно послався на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 09.10.2019 у справі № 910/23489/17, щодо необхідності враховувати умови договору про продовження строку виконання зобов`язань у разі настання форс-мажорних обставин на весь період дії таких обставин. ПАТ "Маріупольгаз" зауважує, що період нарахування пені за договором починається з 21.07.2015, тому безпідставними є доводи скаржника про те, що сума пені повинна бути стягнена з відповідача, оскільки Закон України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на території проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси" набрав чинності з 07.05.2015, а сума пені розрахована за зобов`язаннями грудня 2014 року.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Суди попередніх інстанцій установили, що 18.04.2014 між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (Продавець) та ПАТ "Маріупольгаз" (Покупець) укладено типовий договір на купівлю-продаж природного газу (між власниками та постачальниками природного газу) № 08/1867-13, згідно з яким Продавець передає у власність Покупцю у 2014 році природний газ, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити газ на умовах договору.

4.2. Відповідно до пункту 1.2 договору, газ, що продається за договором, використовується Покупцем виключно для подальшої реалізації населенню.

4.3. За змістом пункту 2.1 договору (в редакції додаткової угоди № 5 від 27.03.2015 року) Продавець передає Покупцеві у період з 01.01.2014 по 31.12.2015 газ в обсязі до 319521,100 тис. куб. м, у тому числі у 2014 році - 175974,151 (тис. куб. м); у 2015 році - до 143546,949 (тис. куб. м): січень 23899,450; лютий 19678,499; березень 16000,000; квітень - 10167,000; травень 3870,000; червень 3392,000; липень 3275,000; серпень 3275,000; вересень 4410,000; жовтень 10380,000; листопад 18200,000; грудень - 27000,000.

4.4. Відповідно до пункту 3.3 договору, приймання-передача газу, переданого Продавцем Покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

4.5. Пунктом 3.4 договору встановлено, що підписаний акт є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

4.6. Згідно з пунктом 5.1 договору ціна (граничний рівень ціни) на природний газ установлюється Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики (далі - НКРЕ), при цьому пунктом 5.3 договору встановлено, що у разі зміни НКРЕ ціни на природний газ вона є обов`язковою для сторін за договором з моменту введення її в дію, про що сторонами підписується додаткова угода до договору.

4.7. Пунктом 6.1 договору встановлено, що оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється Покупцем протягом 5-ти календарних днів після підписання сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць.

4.8. Оплата за газ здійснюється з поточного рахунка із спеціальним режимом використання Покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Продавця відповідно до вимог Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з нормативами розподілу коштів, затвердженими відповідною постановою НКРЕ, та зараховується як оплата за газ, поставлений Продавцем Покупцю у тому самому місяці, у якому надійшли кошти (пункт 6.2 договору).

4.9. Сторони погоджуються, що сума, яка була сплачена Покупцем понад вартість фактично отриманого газу за розрахунковий місяць, зараховується сторонами як погашення заборгованості Покупця перед Продавцем за минулі періоди за договором, а у випадку відсутності простроченої заборгованості за договором сума, яка була сплачена Покупцем понад вартість фактично отриманого газу за розрахунковий місяць, зараховується Продавцем як авансовий платіж на наступний розрахунковий місяць (пункт 6.5 договору).

4.10. Відповідно до пункту 7.2 договору у разі невиконання Покупцем умов пункту 6.1 договору Покупець зобов`язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Неустойка враховується Продавцем протягом шести місяців, що передують звернення з вимогою, претензією, позовом.

4.11. Сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання обов`язків щодо договору, якщо це невиконання є наслідком непереборної сили (форс-мажорних обставин) (пункт 7.1 договору).

4.12. Під форс-мажорними обставинами розуміють обставини, які виникли внаслідок непередбачених сторонами подій надзвичайного і невідворотного характеру, включаючи вибухи на газопроводі, пожежі, землетруси, повені, оповзні, інші стихійні лиха, війну або військові дії. Строк виконання зобов`язань відкладається на строк дії форс-мажорних обставин (пункт 8.2 договору). Сторони зобов`язані негайно повідомити про обставини форс-мажору та протягом чотирнадцяти днів з дати їх виникнення надати підтвердні документи відповідно до законодавства. Настання обставин форс-мажору підтверджується у встановленому законодавством порядку.

4.13. Договір набуває чинності з 01.01.2014 і діє в частині реалізації газу до 31.12.2014, а в частині проведення розрахунків за газ до повного погашення заборгованості.

4.14. У подальшому сторони вносили зміни до договору шляхом укладення додаткових угод до договору. Так, сторони неодноразово вносили зміни до пункту 2.1 договору додатковими угодами № 1 від 18.04.2014, № 2 від 14.05.2014, № 3 від 23.06.2014, № 4 від 22.12.2014, № 5 від 27.03.2015. При цьому остаточно встановили обсяг постачання природного газу у 2014 році на рівні 175974,151 тис. куб. м та встановили обсяг постачання природного газу у 2015 році до 143546,949 тис. куб. м.

4.15. Додатковими угодами сторони вносили зміни щодо ціни газу. Зокрема, додатковою угодою № 1 пункт 4, пункт 6.1 договору був викладений у наступній редакції: "Оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється Покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу на підставі підписаного Сторонами акта приймання-передачі газу."

Пунктом 5 додаткової угоди № 1 від 18.04.2014 пункт 7.2 договору викладено у редакції, відповідно до якої у разі якщо до 20 числа місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії договору в частині поставки газу (розділ ХІ договору), Покупець не здійснить повну оплату фактично отриманого за договором природного газу, Покупець зобов`язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (пункту 6.1 договору)."

Відповідно до пункту 10 додаткової угоди № 1 вона поширює свою дію на відносини, що фактично склались з 01.01.2014 в частині пунктів 1, 3, 6, 8 та з 18.03.2014 в частині пунктів 2, 4, 5, 7.

Додатковою угодою № 6 від 19.06.2015 сторони погодили остаточну редакцію статті 11 договору, відповідно до якої договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між Сторонами з 01.01.2014, і діє в частині реалізації газу до 30.06.2015 (включно), а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.

4.16. Матеріали справи містять акти приймання-передачі природного газу, підписані та скріплені печатками сторін, за 2014 рік, 2015 рік, відповідно до яких позивачем поставлено, а відповідачем прийнято згідно з умовами договору природний газ за період січень - грудень 2014 року у загальному обсязі 175974,151 тис. куб. м на суму 104067543,69 грн; за період січень - травень 2015 року у загальному обсязі 77244,814 тис. куб. м на суму 115294898,17 грн; за період січень 2014 року - травень 2015 року у загальному обсязі 253218,965 тис. куб. м на суму 219362441,86 грн. Між сторонами відсутній спір щодо кількості поставленого газу.

4.17. Суди зазначили, що відповідач на виконання умов договору здійснив оплату на загальну суму 215154403,20 грн, що підтверджується наданими сторонами доказами, а саме реєстром оплат ПАТ "Маріупольгаз" за договором, завіреним Акціонерним товариством "Ощадбанк", за 2014-2015 роки щодо оплати природного газу в порядку, встановленому алгоритмом розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання газопостачальних підприємств; платіжними дорученнями ПАТ "Маріупольгаз"; листом ПАТ "Маріупольгаз" від 30.04.2014 № 04-764 "Про уточнення призначення платежу"; спільними протокольними рішеннями про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду державного бюджету України; платіжними дорученнями ПАТ "Маріупольгаз" згідно зі спільними протокольними рішеннями про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду державного бюджету України; даними виписок по рахунку АТ "НАК "Нафтогаз України" за період з 26.06.2014 по 25.09.2015; заявами про зарахування зустрічних однорідних вимог АТ "НАК "Нафтогаз України", які надіслані ПАТ "Маріупольгаз" листами від 30.11.2015 № 26-8248/1.2-15, від 22.12.2015 № 26-9789/1-1.2-15, висновком експерта Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції від 21.08.2020 № 5826-5830.

4.20. Спір у цій справі виник у зв`язку із наявністю/відсутністю правових підстав для стягнення основного боргу, нарахування пені, інфляційних витрат та 3 % річних за несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов`язань з оплати вартості поставленого позивачем газу протягом січня - грудня 2014 року, січня - червня 2015 року.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "НАК "Нафтогаз", відкрите з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, належить закрити, а касаційну скаргу - залишити без задоволення з огляду на таке.

5.2. Предметом позову в цій справі є вимоги про стягнення основного боргу, нарахування пені, інфляційних витрат та 3 % річних за несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов`язань з оплати вартості поставленого позивачем газу протягом січня - грудня 2014 року, січня - червня 2015 року.

5.3. Частиною 1 статті 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Згідно зі статтею 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

5.4. При цьому у пункті 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

У частині 2 статті 218 Господарського кодексу України також міститься визначення непереборної сили як надзвичайних і невідворотних обставин.

Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що ця особа не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

5.5. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина 2 статті 14-1 Закон України "Про торгово-промислові палати в Україні").

5.6. Тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення визначає Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції".

Згідно зі статтею 1 цього Закону період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Згідно зі статтею 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" протягом терміну дії цього Закону єдиним належним і достатнім документом, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат ТПП України.

Отже, вимоги цієї статті поширюються на відносини, які виникають у разі невиконання чи неналежного виконання зобов`язань і встановлюють форму підтвердження підстави звільнення від відповідальності - сертифікат ТПП України про засвідчення обставин непереборної сили (форс-мажору), які мали місце на території проведення антитерористичної операції.

5.7. Територія проведення антитерористичної операції - це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 № 1053-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

До цього переліку, зокрема, належать м. Новоазовськ та Новоазовський район Донецької області.

5.8. Суди установили, що позивач поставив відповідачу природний газ на загальну суму 219362441,86 грн, відповідач фактично сплатив 215154403,20 грн, таким чином сума боргу, яку позивач просив стягнути з відповідача складає 4208038,66 грн. Відповідно до наданого позивачем розрахунку штрафних санкцій сума боргу виникла за зобов`язаннями червня 2015 року. Відповідач суму боргу не визнав у повному обсязі та, посилаючись на умови пунктів 8.1, 8.2 договору, стверджував, що строк виконання щодо оплати поставленого газу у жовтні, листопаді 2014 року не настав, оскільки мали місце форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили).

5.9. Частково відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення суми основного боргу, суди виходили із того, що наданий відповідачем сертифікат ТПП України про форс-мажорні обставини за змістом статті 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" та статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" є належним та достатнім доказом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), які мали місце на території проведення антитерористичної операції та зумовили неможливість виконання зобов`язань відповідача перед позивачем. Тому відповідно до пунктів 8.1, 8.2. договору відповідачем належним чином доведений факт існування форс-мажорних обставин, які настали з 01.10.2014 у м. Новоазовську та Новоазовському районі Донецької області та тривають по теперішній час. Зважаючи на наведене, суди зазначили, що у цьому випадку строк виконання зобов`язання щодо оплати поставленого природного газу для потреб населення м. Новоазовська та Новоазовського району Донецької області за договором у жовтні 2014 на суму 1943 523,53 грн, у листопаді 2014 на суму 2264 515,13 грн у відповідача не настав, тому позовні вимоги в цій частині не можуть бути задоволені. Відносно штрафних санкцій, суди встановили, що відповідно до умов договору нарахування пені повинно здійснюватися з 21.07.2015 і сума пені документально підтверджується у розмірі 3449904,27 грн (за розрахунками, проведеними експертом, в межах позовних вимог, заявлених позивачем). Водночас, дійшли висновку про відмову позивачу як енергопостачальному підприємству у стягненні пені з відповідача як юридичної особи - виконавця житлово-комунальних послуг, що надає такі послуги у районі проведення антитерористичної операції, з огляду на введення мораторію на стягнення пені відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси".

5.10. З урахуванням положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.11. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.12. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновку щодо застосування положень статті 218 Господарського кодексу України, статей 184 263 607 614 617 625 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18; від 16.07.2019 у справі № 911/1897/18; від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16; від 24.07.2018 у справі № 905/1722/17; від 17.12.2020 у справі № 913/785/17.

5.13. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

5.14. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.15. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

Крім того, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 також зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

5.16. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не підтвердилися з огляду на таке.

5.17. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, щодо застосування статті 617 Цивільного кодексу України та статті 218 Господарського кодексу України у подібних правовідносинах, а саме: "Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

За оцінкою суду апеляційної інстанції, Сертифікат ТПП України № 8168 від 26.06.2018, виданий ТОВ "ДРІЛЛТЕХ ІМПОРТ", підтверджує період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) з 01.10.2017 по 31.12.2017 і є належним доказом, який підтверджує неможливість належного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором внаслідок форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), про настання яких відповідач у встановленому порядку повідомив позивача.

Однак за змістом ст. 617 ЦК України особа звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання за умови доведення цією особою, що порушення є наслідком непереборної сили.

При цьому ч. 2 ст. 218 ГК України передбачено, що не вважаються обставинами непереборної сили зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Так, форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

У той же час суд апеляційної інстанції не з`ясував, чи містять наведені у сертифікаті ТПП України №8168 від 26.06.2018 обставини непереборної сили ознаки надзвичайності та невідворотності, що об`єктивно унеможливили належне виконання відповідачем свого обов`язку за договором поставки. В свою чергу саме лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання відповідних доказів в підтвердження своїх доводів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду, оскільки саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Саме ж дослідження таких обставин повинно відбуватись із дотриманням вимог ч. 1 ст. 86 ГПК України, відповідно до якої суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та положень ст. 236 ГПК України, відповідно до яких обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому не можна визнати належним чином та повністю дослідженими обставини, в розумінні ст. 236 ГПК України, саму лише констатацію судом апеляційної інстанції факту про підтвердженість матеріалами справи у відповідача обставин непереборної сили, які звільняють його від відповідальності за порушення зобов`язання, без дослідження наявності у таких обставин ознак надзвичайності та невідворотності."

У справі № 917/1053/18, на яку посилається скаржник, предметом позову були вимоги про стягнення коштів за порушення відповідачем строків поставки за договором поставки. Скасовуючи судові рішення та направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції у справі № 917/1053/18 виходив із того, що господарські суди не дослідили і не встановили наявності ознак надзвичайності та невідворотності обставин, що об`єктивно унеможливили належне виконання відповідачем свого обов`язку за договором поставки, а лише обмежився оцінкою обставин дотримання відповідачем умов договору стосовно вчасного та належного повідомлення позивача про обставини, на які відповідач посилався як на обставини непереборної сили, що унеможливили вчасне виконання ним своїх обов`язків за договором поставки.

Отже, під час прийняття рішення у справі № 917/1053/18, на відміну від справи № 905/1252/16, яка розглядається, не досліджувалася обставина непереборної сили, що мала місце на території проведення антитерористичної операції, і суд касаційної інстанції не надавав висновку щодо застосування статей 617 Цивільного кодексу України та статті 218 Господарського кодексу України з урахуванням положень Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції". Крім того, не встановлено і обставини щодо наявності у тексті договору аналогічних умов щодо строку виконання зобов`язань у разі настання форс-мажорних обставин.

5.18. Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16 щодо застосування статті 617 Цивільного кодексу України та статті 218 Господарського кодексу України у подібних правовідносинах, а саме: "Згідно зі статтею 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

При цьому у пункті 1 частини першої статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

У частині другій статті 218 Господарського кодексу України також міститься визначення непереборної сили як надзвичайних і невідворотних обставин.

Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Таким чином, непереборна сила (форс-мажорні обставини) повинна мати ознаки надзвичайності і невідворотності, однак встановлені Торгово-промисловою палатою у Сертифікаті від 29 березня 2016 року № 6076 обставини, а саме, дії/бездіяльність третіх осіб, які призвели до унеможливлення виконання відповідачем своїх зобов`язань, визначених пунктом 6.1 Договору по оплаті придбаного протягом 2014-2015 років природного газу в частині обсягів виробничо-технологічних витрат та нормативних втрат, які не були враховані при встановленні тарифів на розподіл природного газу, не мають ознак надзвичайності і невідворотності.

Такі обставини не відповідають розумінню непереборної сили, визначеної в статті 617 Цивільного кодексу України, оскільки протягом дії Договору відповідач отримував природний газ та погоджувався на його ціну, у тому числі й шляхом укладання додаткових угод щодо ціни на природний газ і при цьому був обізнаний щодо встановлених тарифів.

Таким чином, зазначені Торгово-промисловою палатою у сертифікаті від 29 березня 2016 року № 6076 обставини не є підставою для звільнення відповідача як від виконання основного зобов`язання щодо оплати природного газу, так і від відповідальності за його невиконання.

Отже, у справі, яка розглядається, суд касаційної інстанції, погодившись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій в частині застосування положень статті 617 Цивільного кодексу України, допустив неоднакове й неправильне застосування норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яким позивачу повністю відмовлено у задоволенні позовних вимог, а тому судові рішення не можуть залишатися без змін і підлягають скасуванню."

У справі № 926/2343/16, на яку посилається скаржник, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося з позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Чернівцігаз" про стягнення 139568597,41 грн основного боргу, 22191959,18 грн пені, 1709985,78 грн - 3% річних, 5 870656,08 грн інфляційних втрат, мотивуючи позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором від 04.01.2013 № 13-248-ВТВ в частині сплати. У справі № 926/2343/16 суди, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходили із того, що дії третіх осіб (Міністерства енергетики України та Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг) призвели до часткової неможливості оплати відповідачем того обсягу природного газу, який не було враховано при встановленні тарифів на розподіл природного газу. Верховний Суд, скасовуючи судові рішення та направляючи справу на новий розгляд, виходив із того, що непереборна сила (форс-мажорні обставини) повинна мати ознаки надзвичайності і невідворотності, однак встановлені ТПП у сертифікаті обставини, а саме дії/бездіяльність третіх осіб, які призвели до унеможливлення виконання відповідачем своїх зобов`язань, визначених пунктом 6.1 договору з оплати придбаного протягом 2014-2015 років природного газу в частині обсягів виробничо-технологічних витрат та нормативних втрат, які не були враховані при встановленні тарифів на розподіл природного газу, не мають ознак надзвичайності і невідворотності. Суд зазначив, що "такі обставини не відповідають розумінню непереборної сили, визначеній статті 617 Цивільного кодексу України, оскільки протягом дії Договору відповідач отримував природний газ та погоджувався на його ціну, у тому числі й шляхом укладання додаткових угод щодо ціни на природний газ і при цьому був обізнаний щодо встановлених тарифів." Тому суд касаційної інстанції дійшов висновку, що "зазначені Торгово-промисловою палатою у сертифікаті від 29 березня 2016 року № 6076 обставини не є підставою для звільнення відповідача як від виконання основного зобов`язання щодо оплати природного газу, так і від відповідальності за його невиконання".

Отже, під час прийняття рішення у справі № 926/2343/16, на відміну від справи № 905/1252/16, яка розглядається, не досліджувалася обставина непереборної сили, що мала місце на території проведення антитерористичної операції, засвідчені сертифікатом ТПП форс-мажорні обставини не були пов`язані із військовими діями, актами тероризму, тому суд касаційної інстанції не надавав висновків щодо застосування положення статті 617 Цивільного кодексу України з урахуванням положень Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", що свідчить про неподібність правовідносин.

5.19. Скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 24.07.2018 у справі № 905/1722/17 щодо застосування статті 617 Цивільного кодексу України та статті 218 Господарського кодексу України у подібних правовідносинах, а саме: "Статтею 617 Цивільного кодексу України встановлено підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, а саме: особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України непереборною силою є надзвичайні і невідворотні обставини, за умов настання яких виконання договірних зобов`язань є неможливим.

У пункті 1 частини першої статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, яка повністю звільняє від відповідальності особу, що порушила зобов`язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила однак не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

При цьому слід зазначити, що статтею 617 Цивільного кодексу України встановлено загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок дії непереборної сили, у той час як норми статті 625 Цивільного кодексу України, яка визначає відповідальність за порушення саме грошового зобов`язання незалежно від наявності чи відсутності вини боржника, є спеціальними, конкретизуючими і не передбачають жодних підстав звільнення від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання (частина перша статті 625 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення відповідачем умов договору щодо оплати вартості наданих послуг є підставою для нарахування визначених статтею 625 Цивільного кодексу України платежів, а наявність обставин непереборної сили за договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Крім того, як правильно зазначено судом апеляційної інстанції, однієї констатації факту наявності форс-мажорних обставин недостатньо для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов`язання. Обов`язковим елементом, необхідним для звільнення боржника від відповідальності з цієї підстави, є причинно-наслідковий зв`язок між такими обставинами та неможливістю виконати зобов`язання.

При цьому, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність відповідачем наявності такого причинно-наслідкового зв`язку між обставинами захоплення підприємства відповідача та неможливістю проведення ним розрахунків з позивачем, оскільки, як встановлено судом, відповідачем не надано та матеріали справи не містять доказів того, що наявність форс-мажорних обставин, на які він посилається, перешкоджає виконанню ним свого грошового зобов`язання перед позивачем.

Крім того, як зазначає сам відповідач, він з метою продовження ведення господарської діяльності зареєстрував своє місцезнаходження у місті Добропіллі Донецької області, яка є контрольованою територією України.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про обґрунтованість заявлених позовних вимог про стягнення трьох відсотків та інфляційних втрат."

У справі № 905/1722/17, на яку посилається скаржник, предметом позову були вимоги про стягнення заборгованості з оплати транспортних послуг за договором; пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, трьох відсотків річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов`язання. Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем взятих на себе зобов`язань з оплати наданих позивачем транспортних послуг за укладеним між сторонами договором. Касаційний господарський суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції про обґрунтованість заявлених позовних вимог. Зокрема, Верховний Суд визнав правильним висновок суду апеляційної інстанції, що "настання форс-мажорних обставин не припиняє зобов`язання відповідача з оплати наданих позивачем послуг, яке є грошовим, в силу специфічної природи грошей та не звільняє відповідача від відповідальності за несвоєчасне виконання зобов`язання." Суд зазначив, що обґрунтованим є також висновок апеляційного суду, "що однієї констатації факту наявності форс-мажорних обставин недостатньо для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов`язання, а обов`язковим елементом, необхідним для звільнення боржника від відповідальності з цієї підстави, є причинно-наслідковий зв`язок між такими обставинами та неможливістю виконати зобов`язання, чого не було враховано місцевим господарським судом. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність наявності причинно-наслідкового зв`язку між обставинами захоплення підприємства відповідача та неможливістю проведення ним розрахунків з позивачем, оскільки відповідачем не наведено жодного обґрунтування та матеріали справи не містять доказів того, що наявність форс-мажорних обставин, на які він посилається, перешкоджає виконанню ним свого грошового зобов`язання перед позивачем".

Отже, у справі № 905/1722/17, на відміну від справи № 905/1252/16, яка розглядається, відповідач посилався на неможливість виконання своїх зобов`язань у зв`язку із захопленням підприємства, яке знаходиться на непідконтрольній території, терористами, які підтверджував сертифікатом ТПП. Правовою підставою невиконання відповідачем своїх зобов`язань у справі № 905/1722/17, на відміну від справи № 905/1252/16, яка розглядається, зазначено положення статті 607 Цивільного кодексу України. Договірні відносини у справі № 905/1722/17, на відміну від справи № 905/1252/16, яка розглядається, виникли у 2017 році, тобто вже після початку антитерористичної операції. Суд касаційної інстанції не надавав висновку щодо застосування статті 617 Цивільного кодексу України та статті 218 Господарського кодексу України з урахуванням положень Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції". Крім того, у справі № № 905/1722/17, на відміну від справи № 905/1252/16, що розглядається, не встановлено обставин щодо наявності у тексті договору аналогічних умов щодо строку виконання зобов`язань у разі настання форс-мажорних обставин.

5.20. Скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 17.12.2020 у справі № 913/785/17 щодо застосування положень частини 2 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", статті 617 Цивільного кодексу України та статті 218 Господарського кодексу України у подібних правовідносинах, а саме: "Відповідно до частини другої статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

8.7. Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що такі обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

8.8. Таким чином, доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

8.12. З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій на порушення норм статей 86 269 ГПК України не здійснили оцінки таких вирішальних, ключових і доречних питань необхідних для вирішення цієї справи, як такі: чи є обставини на які посилається відповідач форс-мажорними; чи такі обставини унеможливлюють виконання його зобов`язань за договором; чи наявний причинно-наслідковий зв`язок між обставинами виникнення форс-мажору (у разі підтвердження таких обставин) та наслідками неможливості виконання своїх зобов`язань відповідачем за договором; чи наявні дії зовнішнього характеру, які виникли без вини та всупереч волі та бажанню відповідача, які не можна було ні передбачити, ні уникнути; чи стало неможливим повною мірою здійснювати господарську діяльність та виконати зобов`язання, передбачені укладеним договором, у разі підтвердження наявності таких обставин та чи у відповідності до пунктів 8.1 та 8.2 настав строк виконання зобов`язання."

У справі № 913/785/17 ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до з позовною заявою до ПАТ "Луганськгаз" про стягнення заборгованості за договором від 04.01.2013 № 13-202-ВТВ на купівлю-продаж природного газу. Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору від 04.01.2013 № 13-202-ВТВ на купівлю-продаж природного газу в частині оплати. Касаційний Суд зазначив, що "форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що такі обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання." Скасовуючи судові рішення у справі № 913/785/17 та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд виходив із того, що, ухвалюючи судові рішення, суди не здійснили оцінку доводів відповідача щодо настання/відсутності форс-мажорних обставин, не дослідили та не надали належної оцінки, наданому відповідачем на підтвердження настання форс-мажорних обставин, зокрема Сертифікату ТПП України від 19.09.2014 № 583; не надали оцінки ані змісту, ані обставинам, викладеним у названому сертифікаті ТПП України.

У справі № 913/785/17, на відміну від справи № 905/1252/16, яка розглядається, відповідач подавав два сертифікати ТПП, один з яких засвідчував обставини, які мали місце на території проведення антитерористичної операції. Проте, як вже було зазначено, сертифікатам ТПП не була надана правова оцінка у відповідності з умовами договору.

5.21. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 911/1897/18, а саме: "Таким чином, зобов`язання щодо повідомлення про наявність форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) виникає у зв`язку із неможливістю виконання саме зобов`язання за договором, а не у зв`язку із їх існуванням як таких протягом його дії."

У справі 911/1897/18, на яку посилається скаржник, предметом позову були вимоги про стягнення попередньої оплати, позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем умов договору щодо поставки товару, у зв`язку з чим позивач просив повернути 50 % попередньої оплати за непоставлений товар. Залишаючи без змін судові рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, Верховний Суд зазначив, що "установивши, що невиконання відповідачем зобов`язань за договором поставки виникло у зв`язку із форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили), засвідченими сертифікатом Торгово-промислової палати України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що прострочення боржника згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України не відбулося, а тому відсутні правові підстави для стягнення з відповідача сплаченої суми авансу".

Отже, у справі № 911/1897/18, на відміну від справи № 905/1252/16, яка розглядається, спір у справі стосувався стягнення авансу внаслідок невиконання відповідачем зобов`язань за договором поставки товару, (неможливість виконання зобов`язань за договором щодо поставки товару у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації). Також встановлено обставини, що договір поставки товару є пролонгованим відповідно до умов договору, а відтак є чинним, договірні правовідносини за ним тривають, тому прострочення відповідача не відбулося.

5.22. Таким чином, судові рішення у справах № 917/1053/18, № 926/2343/16, № 905/1722/17, № 913/785/17, № 911/1897/18, на які посилається скаржник, ухвалені з урахуванням інших установлених фактичних обставин справи, що свідчить про неподібність правовідносин у зазначених справах та у справі № 905/1252/16, яка розглядається.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Оскільки наведені скаржником підстави касаційного оскарження після відкриття касаційного провадження не підтвердилися, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою АТ "НАК "Нафтогаз України" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.07.2021 і рішення Господарського суду Донецької області від 25.02.2021 у справі № 905/1252/16.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.23. Вимоги касаційної скарги з посиланням на пункт 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України обґрунтовані необхідністю відступити від правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 09.10.2019 у справі № 910/23489/17.

5.24. Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, зокрема, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

5.25. Відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).

Основним завданням Верховного Суду відповідно до положень частини 1 статті 36 Закону "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення сталості та єдності судової практики.

Отже, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

5.26. Колегія суддів зазначає, що принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема, їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності.

Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

5.27. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

Аналогічний висновок, викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16.

5.28. Суд апеляційної інстанції у справі, яка розглядається встановив, що пунктами 1, 2 Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1053-р від 30.10.2014, № 1275-р від 02.12.2015, передбачено, зокрема місто Новоазовськ та Новоазовський район. Відповідач на виконання умов договору повідомив позивача про настання обставин форс-мажору щодо виконання зобов`язань з оплати за природний газ у жовтні, листопаді 2014 року листом від 01.12.2014 № 03-1848 та надав позивачу сертифікат ТПП України № 3390 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили). Відповідно до сертифікату ТПП України засвідчувала форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), зокрема: акти тероризму на території м. Новоазовськ та Новоазовського району Донецької області щодо зобов`язання з оплати за природний газ спожитий населенням м. Новоазовська та Новоазовського району за період з 01.10.2014 по 31.10.2014 у розмірі 1943523,53 грн (обсяг газу 2320818 куб. м; з оплати за природний газ спожитий населенням м. Новоазовська та Новоазовського району за період з 01.11.2014 по 30.11.2014 у розмірі 2264515,13 грн (обсяг газу 2722136 куб. м за договором, які унеможливили його виконання в зазначений термін. Період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): дата настання: з 01 жовтня 2014 року; дата закінчення: тривають, дату встановити неможливо.

Суд апеляційної інстанції врахував, що відповідно до договору газ, що продається, використовується Покупцем виключно для подальшої реалізації населенню. Відповідач на момент виникнення форс-мажорних обставин здійснював постачання природного газу за регульованим тарифом на підставі ліцензії, виданої НКРЕ, він не був кінцевим споживачем природного газу відповідно до укладеного договору, а також був позбавлений можливості здійснювати припинення постачання газу окремим споживачам через відсутність доступу до цих територій. В той же час, пунктом 6.2 договору передбачено, що оплата за газ здійснюється з поточного рахунка із спеціальним режимом використання Покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Продавця відповідно до вимог Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з нормативами розподілу коштів, затвердженими відповідною постановою НКРЕ, та зараховується як оплата за газ, поставлений Продавцем Покупцю у тому самому місяці, у якому надійшли кошти. Можливість розраховуватися за природний газ відповідно до умов договору сторонами прямо поставлена у залежність від оплати за природний газ споживачами на поточний рахунок із спеціальним режимом використання гарантованого постачальника. Відповідно до листа Національного банку України від 24.11.2014 № 25-112/69267 року "Про окремі питання діяльності банків" та Постанови від 06.08.2014 № 466 "Про призупинення здійснення фінансових операцій" введено надзвичайний режим банківської системи, призупинено банками, небанківськими установами, національним оператором поштового зв`язку здійснення усіх видів фінансових операцій (приймання /виплати коштів) у населених пунктах, які не контролюються українською владою.

5.29. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки при укладенні договору сторони не могли передбачити зазначені обставини непереборної сили, що засвідчені сертифікатом ТПП, тому вказані обставини мають ознаки надзвичайності і невідворотності, а сертифікат ТПП про форс-мажорні обставини за змістом статті 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" та статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" є належним та достатнім доказом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), які мали місце на території проведення антитерористичної операції та зумовили неможливість виконання зобов`язань перед позивачем.

Зважаючи на умови пунктів 8.1, 8.2 договору, суд апеляційної інстанції констатував факт існування форс-мажорних обставин, які настали з 01.10.2014 у м. Новоазовську та Новоазовському районі Донецької області та тривають по теперішній час, та дійшов висновку, що у цьому випадку строк виконання зобов`язання щодо оплати поставленого природного газу для потреб населення м. Новоазовська та Новоазовського району Донецької області за договором у жовтні 2014 на суму 1943523,53 грн, листопаді 2014 року на суму 2264515,13 грн у відповідача не настав.

При цьому в оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції зазначив, що подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09.10.2019 у справі № 910/23489/17.

5.30. Колегія суддів зазначає, що у постанові Верховного Суду від 09.10.2019 у справі № 910/23489/17 наведені висновки щодо застосування положень статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" (про те, що за загальним правилом неможливість виконання зобов`язання внаслідок дії непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання), частини 4 статті 14 Цивільного кодексу України (щодо кореляції з умовами договору щодо продовження строку виконання зобов`язань на період дії форс-мажорних обставин), Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (відносно того, що законом визначений правовий режим на тимчасово окупованій території України, за матеріальну шкоду, завдану юридичним особам, відповідає Російська Федерація, як держава, що здійснює окупацію).

Скаржник у касаційній скарзі зазначає про необхідність відступити від правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 09.10.2019 у справі № 910/23489/17, проте в касаційній скарзі не наведено висновку, від якого необхідно відступити, та не обґрунтовано необхідність відступлення від нього, а саме не наведено причин для відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість висновку). Тому колегія суддів вважає, що правові підстави для відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 09.10.2019 у справі № 910/23489/17, відсутні.

5.31. Оскільки під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Верховним Судом не було встановлено наявності підстав для відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у зазначеній скаржником постанові Верховного Суду, та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, тому підстав для зміни чи скасування оскаржуваної у справі постанови у касаційного суду немає.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.33. З приводу підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, який, зокрема, відсилає до пункту 1 частини 3 статті 310 цього Кодексу, колегія суддів зазначає таке.

5.34. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

5.35. Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

5.36. Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

5.37. За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом апеляційної інстанції питання наявності у обставин непереборної сили ознак надзвичайності та невідворотності за умови не підтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.38. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

6.3. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.

6.4. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

6.3. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

6.4. За змістом статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "НАК "Нафтогаз" в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а касаційну скаргу АТ "НАК "Нафтогаз" залишити без задоволення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 296 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.07.2021 і рішення Господарського суду Донецької області від 25.02.2021 у справі № 905/1252/16, в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

3. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.07.2021 і рішення Господарського суду Донецької області від 25.02.2021 у справі № 905/1252/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

В. А. Зуєв