ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2022 року

м. Київ

cправа № 905/1866/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткаченко Н. Г. - головуючого, Жукова С. В., Огородніка К. М.,

за участю секретаря судового засідання Громак В. О.

за участю представників: НАК "Нафтогаз України" - адвоката Лисенка В.В.,

АТ "К.ЕНЕРГО" - адвоката Жукова А. О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.12.2021

та рішення Господарського суду Донецької області від 22.09.2021

у справі №905/1866/19

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Акціонерного товариства "К.ЕНЕРГО"

про стягнення пені у сумі 12 893 996,49 грн, 3% річних у сумі 1 978 138,46 грн, інфляційних втрат у сумі 10 984 432,50 грн, всього 25856567,45грн.

в межах справи № 905/1965/19

про банкрутство Акціонерного товариства "К.ЕНЕРГО"

ВСТАНОВИВ:

НАК "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до АТ "К.Енерго" про стягнення 25 856 567, 45 грн, з яких: 12 893 996,49 грн - пеня, 1 978 138 46,00 грн - 3% річних та 10 984 432,50 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги НАК "Нафтогаз України" були обґрунтовані неналежним виконанням АТ "К.Енерго" взятих на себе зобов`язань за договором №4437/16-ТЕ-41 від 25.01.2016 в частині своєчасної оплати отриманого за цим договором природного газу.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 09.07.2020 у справі №905/1866/19, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.10.2020, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.05.2021 постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.10.2020 та рішення Господарського суду Донецької області від 09.07.2020 у справі №905/1866/19 скасовано в частині відмови в задоволенні позову про стягнення пені у сумі 12 893 996,49 грн, 3% річних у сумі 1 746 073,55 грн, інфляційних втрат у сумі 9 322 477,03 грн. Справу №905/1866/19 в скасованій частині передано на новий розгляд до Господарського суду Донецької області.

Скасовуючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, касаційний суд виходив з того, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили наданого позивачем до позовної заяви розрахунку пені, 3 % річних та інфляційних втрат на предмет визначених позивачем періодів нарахування заявлених до стягнення з відповідача спірних сум, не перевірили на підставі належних доказів, чи мало місце прострочення відповідача в оплаті боргу за поставлений природний газ у визначені позивачем періоди. Крім того, суди не визначили, в якій частині загальної суми позовних вимог нарахування були здійснені на заборгованість, яка була сплачена шляхом укладення спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20), а яка частина заборгованості погашалась шляхом розподілу коштів із застосуванням спецрахунків відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 №217, а тому, як зазначив Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, суди попередніх інстанцій дійшли передчасних висновків про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

При цьому, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що на спірні правовідносини поширюється дія Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії". Водночас, апеляційним судом не встановлено, яка сума боргу була сплачена до моменту набрання чинності цим Законом (30.11.2016), а яка частина - погашалась уже після 30.11.2016, що також свідчило про передчасність висновків судів попередніх інстанцій про відмову у позові в оскаржуваній частині.

За результатами нового розгляду ухвалою Господарського суду Донецької області від 22.09.2021 у справі № 905/1866/19 залишено без розгляду заяву НАК "Нафтогаз України" про зменшення розміру позовних вимог, а рішенням Господарського суду Донецької області від 22.09.2021 у справі № 905/1866/19 (суддя Аксьонова К. І.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 21.12.2021 (колегія суддів: Крестьянінов О. О. - головуючий, Тарасова І. В., Шевель О. В.) рішення Господарського суду Донецької області від 22.09.2021 у справі № 905/1866/19 залишено без змін.

У касаційній скарзі НАК "Нафтогаз України" просить постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.12.2021 та рішення Господарського суду Донецької області від 22.09.2021 у справі № 905/1866/19 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов НАК "Нафтогаз України" про стягнення з АТ "К.Енерго" 6?536?092,99 грн пені, 1?463?101,66 грн 3 % річних, 6?584?072,02 грн інфляційних втрат задовольнити.

Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій зазначено ?п. 3??ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" №1730-VIII від 03.11.2016 в редакції Закону України № 1639-ІХ від 14.07.2021, що набув чинності 29.08.2021 та п. 14 ст. 39 Кодексу України з процедур банкрутства.

В обґрунтування вимог касаційної скарги НАК "Нафтогаз України" зазначає, що судами попередніх інстанцій:

- здійснено неправильне тлумачення ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" №1730-VIII від 03.11.2016 в редакції Закону України № 1639-ІХ від 14.07.2021;

- не застосовано закон, який підлягав застосуванню, а саме ч. 2 ст. З Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" №1730-VIII від 03.11.2016 в редакції Закону України № 1639-ІХ від 14.07.2021, п. 14 Порядку ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 № 93;

- неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а саме факт включення/не включення відповідача, для участі у процедурі врегулювання заборгованості до відповідного реєстру; факт подання/неподання відповідачем до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, інформації щодо кредиторської заборгованості із зазначенням кредиторів, величини заборгованості, розміру неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, що підлягає врегулюванню, станом на 01.06.2021;

- порушено п. 1 ч.1 ст. 231, п. 3 ч. 1 ст. 226 ГПК України, п. 14 ст. 39 Кодексу України з процедур банкрутства.

У відзиві на касаційну скаргу АТ "К.Енерго" просить залишити касаційну скаргу НАК "Нафтогаз України" без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

АТ "К.Енерго" вважає, що судами попередніх інстанцій було правильно застосовано положення ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" №1730-VIII від 03.11.2016 в редакції Закону України№ 1639-ІХ від 14.07.2021, оскільки єдиною умовою застосування наведеної норми є погашення основної заборгованості до 01.06.2021, що відповідно і було встановлено судами у даній справі.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н. Г., пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 25.01.2016 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (споживач) укладено договір постачання природного газу №4437/16-ТЕ-41, за умовами п.1.1 якого постачальник зобов`язався передати у власність покупцю у 2016 році природний газ, а споживач зобов`язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах договору.

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач та відповідач змінили найменування на Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Акціонерне товариство "К.Енерго" відповідно.

Згідно з п. 1.2 договору №4437/16-ТЕ-41 від 25.01.2016 газ, що продається за цим договором використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

В п. 5.2 вказаного договору сторони узгодили ціну природного газу, яку неодноразово змінювали шляхом підписання відповідних додаткових угод до договору №4437/16-ТЕ-41 від 25.01.2016.

На виконання умов договору №4437/16-ТЕ-41 від 25.01.2016 на підставі відповідних актів приймання-передачі позивачем у січні - вересні 2016 року було передано, а відповідачем прийнято природний газ на загальну суму 1 171 873 487,88грн з ПДВ.

Оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1 договору №4437/16-ТЕ-41 від 25.01.2016)

Додатковою угодою №2 від 31.03.2016 внесено зміни до п.6. 1 договору №4437/16-ТЕ-41 від 25.01.2016 та визначено, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 8.2 договору №4437/16-ТЕ-41 від 25.01.2016 в редакції додаткової угоди №5 від 15.08.2016 встановлено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно з п. 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплати, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 №20.

Відповідач здійснив оплату переданого у січні - вересні 2016 року природного газу у загальній сумі 1 171 873 487,88 грн з ПДВ, що вбачається з наявної в матеріалах справи довідки за період з 01.01.2016 по 31.01.2017.

Розрахунки за договором №4437/16-ТЕ-41 від 25.01.2016 здійснювались відповідачем:

-шляхом розподілу коштів із застосуванням спецрахунків (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 №217);

-шляхом укладення спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20.

За спільними протокольними рішеннями про організацію взаєморозрахунків відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 відповідачем було оплачено вартість природного газу на загальну суму 47 251 766,87 грн.

Разом з тим шляхом розподілу коштів із застосуванням спецрахунків відповідно до постанови Кабінету міністрів України №217 від 18.06.2014 був оплачений природній газ на загальну суму 1 124 621 721,01грн.

Під час нового розгляду справи предметом спору була вимога позивача про стягнення з відповідача пені, 3 % річних та інфляційний втрат, нарахованих за порушення строків оплати природного газу, який оплачувався шляхом розподілу коштів із застосуванням спецрахунків відповідно до постанови Кабінету міністрів України №217 від 18.06.2014.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з того, що основна заборгованість за договором №4437/16-ТЕ-41 від 25.01.2016 у розмірі 982 883 484,38 грн сплачена відповідачем до 30.11.2016, тобто до набрання чинності Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожитті енергоносії" №1730-VIII, а заборгованість в сумі 141 738 236,63 грн сплачена до 01.06.2021, тобто у строк, визначений ч. 1 ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" в редакції Закону №1639-ІХ. У зв`язку із викладеним суди дійшли висновків, що на вказані суми основної заборгованості пеня, інфляційні втрати та проценти річних не нараховуються в силу положень наведених вище законодавчих норм.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.

Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що виробництво теплової енергії - господарська діяльність, пов`язана з перетворенням енергетичних ресурсів будь-якого походження, у тому числі альтернативних джерел енергії, на теплову енергію за допомогою технічних засобів з метою її продажу на підставі договору; постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору; теплогенеруюча організація - суб`єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію; теплопостачальна організація - суб`єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" діяльність у сфері теплопостачання може здійснюватися суб`єктами господарської діяльності у сфері теплопостачання всіх організаційно-правових форм та форм власності, зокрема, на основі договорів оренди, підряду, концесії, лізингу та інших договорів.

Як встановили суди попередніх інстанцій, за договором №4437/16-ТЕ-41 від 25.01.2016 НАК "Нафтогаз України" зобов`язалась передати у власність відповідачу у 2016 році природний газ для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, а відповідач зобов`язався оплатити переданий йому позивачем природний газ на умовах цього договору.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, природній газ загальною вартістю 1 124 621 721,01 грн оплачувався відповідачем шляхом розподілу коштів відповідно до постанови Кабінету міністрів України №217 від 18.06.2014, у якій визначено алгоритм розподілу коштів, які надходять на поточні рахунки теплогенеруючих та теплопостачальних організацій зі спеціальним режимом використання для проведення уповноваженим банком розрахунків відповідно до затверджених НКРЕКП нормативів з гарантованим постачальником природного газу як ресурсу для виробництва теплової енергії.

При цьому, що оплата за поставленого позивачем газу на загальну суму 1 124 621 721,01 грн була здійснена відповідачем з порушенням строку визначеного в п. 6.1 договору №4437/16-ТЕ-41 від 25.01.2016.

Відповідно до правової позиції, що викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі №903/918/19 затверджений постановою Кабінету міністрів України №217 від 18.06.2014 Порядок розподілу коштів не стосується договірних зобов`язань гарантованого постачальника природного газу та теплопостачальної організації, як споживача, в частині порядку та строків розрахунків за договором постачання та не змінює строків розрахунків за поставку природного газу, які було погоджено сторонами у договорі.

Разом з тим, 03.11.2016 Верховною Радою України був прийнятий Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожитті енергоносії" №1730-VІІІ, який набрав чинності 30.11.2016.

Згідно з ч. 3 ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожитті енергоносії" №1730-VIII (в редакції, чинній до внесення змін Законом №1639-ІХ від 14.07.2021) на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідно до усталеної судової практики Верховного Суду ч. 3 ст. 7 вказаного Закону є нормою прямої дії. Виконання цієї норми не потребує від відповідача вчинення будь-яких дій. Право на списання неустойки, інфляційних нарахувань та процентів річних поставлено у залежність лише до умови погашення основної заборгованості за отриманий природний газ у строк до набрання чинності цим Законом. Застосування даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, і застосування процедури, передбаченої ст. ст. 1, 2, 3 вказаного Закону, за умови погашення заборгованості до набрання чинності цим Законом.

Правова позиція аналогічного змісту викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2020 у справі 911/19/19, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.06.2019 у справі № 905/1964/18, від 07.11.2019 у справі №920/67/19, від 29.05.2019 у справі № 916/2279/18, від 10.06.2019 у справі №904/4592/18.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що заборгованість за договором №4437/16-ТЕ-41 від 25.01.2016 в сумі 982 883 484,38 грн (відповідно до постанови Кабінету міністрів України №217 від 18.06.2014) сплачена відповідачем до 30.11.2016, тобто до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожитті енергоносії" №1730-VІІІ, у зв`язку з чим суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що на цю суму заборгованості пеня, інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються в силу положень ч. 3 ст. 7 цього Закону (в редакції до внесення змін згідно із Законом №1639-ІХ від 14.07.2021).

Крім того, 29.08.2021 набрав чинності Закон України від 14.07.2021 №1639-IX "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", яким, зокрема, внесено зміни до Закону України від 03.11.2016 №1730-VIII, в тому числі внесено зміни до назви цього Закону.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення", дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ та послуги з його розподілу і транспортування, за теплову енергію, а також підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення", в редакції Закону №1639-ІХ, для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Частиною 1 ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення", в редакції Закону №1639-ІХ, передбачено, що на реструктуризовану заборгованість за спожитий природний газ, а також послуги з його розподілу та транспортування, а також за теплову енергію станом на 01 червня 2021 року неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються.

Нараховані на заборгованість за спожитий природний газ, послуги з його розподілу та транспортування, а також за теплову енергію, отриману для її подальшого постачання споживачам та/або надання відповідних комунальних послуг, утворену станом на 01 червня 2021 року, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не можуть бути предметом подальшого продажу та врегульовуються у такий спосіб:

- підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом, якщо погашення основної частини боргу здійснено до 01 червня 2021 року або до моменту укладення договорів про реструктуризацію відповідно до статті 5 цього Закону, у тому числі шляхом проведення взаєморозрахунків відповідно до статті 4 цього Закону;

- підлягають списанню, за умови повного виконання теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями умов укладеного договору про реструктуризацію заборгованості.

У даному випадку викладення законодавцем положень ст. 7 Закону №1730-VІІІ у новій редакції (в редакції Закону №1639-ІХ), не є підставою для зміни судової практики і відступлення від висновку, що така норма є нормою прямої дії у правовідносинах щодо списання нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, оскільки фактично зміни стосувалися текстуально лише дати, до якої має бути здійснено погашення основної частини боргу, та дати виникнення боргу (до 01.06.2021). Суть правовідносин не змінилась.

Аналогічний правовий висновок наведений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.06.2022 у справі №920/526/21.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що основна заборгованість за спожитий природний газ за договором №4437/16-ТЕ-41 від 25.01.2016, на яку позивачем були нараховані пеня, 3 % річних та інфляційні втрати, що є предметом спору у цій справі, була повністю погашена відповідачем до 01.06.2021.

За таких обставин положення ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" від 03.11.2016 № 1730-VIII у редакції Закону від 14.07.2021 №1639-IX виключають можливість застосування щодо відповідача відповідальності у вигляді стягнення штрафних та компенсаційних нарахувань, оскільки відповідна основна заборгованість за спірним договором повністю погашена відповідачем до 01.06.2021.

У такому разі не мають значення обставини включення/не включення відповідача до реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії.

Таким чином, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про помилкове не застосування судами попередніх інстанцій ч. 2 ст. З Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" №1730-VIII від 03.11.2016 в редакції Закону України № 1639-ІХ від 14.07.2021 та п. 14 Порядку ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 № 93.

Разом з тим у касаційній скарзі зазначено, що судами попередніх інстанцій було порушено п. 1 ч. 1 ст. 231, п. 3 ч. 1 ст. 226 ГПК України, п. 14 ст. 39 КУзПБ. В обґрунтування наведеного, заявник касаційної скарги стверджував, що після відкриття провадження у справі №905/1965/19 про банкрутство АТ "К.Енерго" позивач звернувся до суду з конкурсними кредиторськими вимогами до боржника, які включають і заборгованість, що є предметом спору у №905/1866/19, та які наразі перебувають на розгляді в суді першої інстанції. У зв`язку з цим НАК "Нафтогаз України" вважає, що із врахуванням положень п. 14 ст. 39 Кодексу України з процедур банкрутства суд першої інстанції зобов`язаний був залишити позов без розгляду (п. 3 ч. 1 ст. 226 ГПК України), або закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч.1 ст. 231 ГПК України.

Відповідно до п. 14 ст. 39 КУзПБ з моменту відкриття провадження у справі пред`явлення конкурсними та забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення можуть здійснюватися лише у порядку, передбаченому цим Кодексом, та в межах провадження у справі.

Приймаючи справу за позовом з майновими (грошовими) вимогами до боржника, господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, з`ясовує питання щодо заявлення позивачем кредиторських вимог відповідно до ч. 1 ст. 45 КУзПБ та, якщо таку заяву подано позивачем до завершення розгляду позовних вимог, господарський суд має зупинити провадження у справі за позовом з майновими (грошовими) вимогами до боржника на підставі п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України до набрання законної сили ухвалою суду за результатами розгляду конкурсних вимог такого позивача в порядку КУзПБ.

Після постановлення господарським судом ухвали за результатами розгляду таких вимог позовне провадження у справі з майновими (грошовими) вимогами до боржника, що розглядається в межах справи про банкрутство, підлягає закриттю повністю або в частині на підставі п. 2 ч. 1 ст. 175, п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України у випадку тотожності суб`єктного складу, предмета і підстав позову.

Неподання позивачем заяви про визнання його грошових вимог до боржника у справі про банкрутство в порядку, передбаченому КУзПБ, не може вважатися відмовою від таких вимог у позовному провадженні або бути підставою для відмови у задоволенні позову з майновими (грошовими) вимогами до боржника, що розглядається в межах справи про банкрутство відповідача в порядку ст. 7 КУзПБ.

У разі незаявлення вимог до боржника у справі про банкрутство справа за позовом з майновими (грошовими) вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство, відповідно до приписів ст. 7 КУзПБ має бути розглянута господарським судом, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство відповідача, по суті спору за правилами ГПК України у позовному провадженні в межах справи про банкрутство.

Зазначеної правової позиції дотримується судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 23.09.2022 у справі № 904/4455/19.

Водночас не зупинення судом першої інстанції провадження у даній справі до розгляду грошових вимог НАК "Нафтогаз України" у справі про банкрутство АТ "К.Енерго" не призвело до ухвалення незаконного судового рішення та не може підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Враховуючи викладене суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації"), яку згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права, повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, доводи касаційної скарги НАК "Нафтогаз України" не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони спростовуються встановленими у справі обставинами та не доводять порушення або неправильного застосування судами норм матеріального та процесуального права, а колегія суддів не встановила допущених судами першої та апеляційної інстанцій фундаментальних порушень при розгляді спору у цій справі.

Крім того, суд касаційної інстанції аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, враховує висновки Європейського суду з прав людини у рішенні у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 в якому зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до вимог ч. ч. 1 та 2 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

У зв`язку із наведеним, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що постанова Східного апеляційного господарського суду від 21.12.2021 та рішення Господарського суду Донецької області від 22.09.2021 у справі №905/1866/19 прийняті судами відповідно до фактичних обставин, вимог матеріального та процесуального права і підстав для їх зміни або скасування не вбачається.

Оскільки суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається, судовий збір відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст. ст. 300 301 314 315 317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - залишити без задоволення.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.12.2021 та рішення Господарського суду Донецької області від 22.09.2021 у справі №905/1866/19 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий, суддя Ткаченко Н. Г.

Судді Жуков С. В.

Огороднік К. М.