№ 905/1965/19 (905/654/20) - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2021 року

м. Київ

Справа № 905/1965/19 (905/654/20)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Білоуса В.В., Ткаченко Н.Г.,

за участю секретаря судового засідання Ксензової А.Є.

за участю представників сторін: Комунального концерну "Центру комунального сервісу" - Алавердян Т.О., Жекової Г.І., Акціонерного товариства "К.Енерго"- Щербань Л.А.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального концерну "Центру комунального сервісу"

на рішення Господарського суду Донецької області від 10.09.2020

та постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2020

у справі №905/1965/19 (905/654/20)

за позовом Комунального концерну "Центру комунального сервісу"

до Акціонерного товариства "К.Енерго",

про стягнення 500 000,00 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2020 року Комунальний концерн "Центр комунального сервісу" (далі - Концерн, позивач) звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до Акціонерного товариства "К.Енерго" (далі - Товариство, відповідач) про стягнення 500 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем умов договору доручення №123-КЕ від 25.05.2018.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

25.05.2018 між Акціонерним товариством "Київенерго" (довіритель) та Концерном (повірений) укладено договір доручення №123-КЕ (в редакції додаткової угоди №3 від 01.07.2019).

Згідно відомостей, які наявні у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідач змінив повне та скорочене найменування. За кодом ЄДРОПОУ 00131305 значиться Акціонерне товариство "К.Енерго".

Пунктом 2.1 договору передбачено, що довіритель доручає, а повірений приймає на себе зобов`язання вчинити від імені та на користь довірителя (з урахуванням вимог регламентів та/або додаткових угод до цього договору, які є його невід`ємними частинами) наступні дії:

2.1.1. Прийом споживачів;

2.1.2. Обробка звернень споживачів та надання відповідей;

2.1.3. Проведення звіряння взаєморозрахунків споживачами за відпущену теплову енергію/комунальні послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання з подальшим підписанням документів від імені довірителя;

2.1.4. Врегулювання взаємовідносин зі споживачами, які мають дебіторську заборгованість;

2.1.5. Врегулювання взаємовідносин із споживачами, які одночасно мають дебіторську та кредиторську заборгованість за визначеним довірителем алгоритмом;

2.1.6. Прийняття від споживачів заяв, які мають переплату (кредиторську заборгованість);

2.1.7. Проведення досудової роботи з боржниками довірителя яка супроводжується підготовкою та направленням боржникам претензій, інформаційних повідомлень, контактом із боржниками за допомогою засобів телефонного зв`язку, мережі Інтернет (за допомогою веб-сайту, електронних розсипок тощо), особистим контактом (у разі потреби);

2.1.8. Укладення із боржниками від імені довірителя договорів реструктуризації (розстрочки) заборгованості, договорів поруки, договорів переведення боргу, та здійснення контролю за їх виконанням відповідно до розроблених довірителем та наданих повіреному критеріїв та опису взаємодії сторін при прийнятті рішення, викладених в регламентах та/або додатках до цього договору, які є його невід`ємними частинами;

2.1.9. Здійснення всіх типів коригувань в базах даних білінгових систем відповідно до розроблених довірителем та наданих повіреному критеріїв та опису взаємодії сторін при прийнятті рішення щодо проведення коригувань та під час їх проведення, викладених в регламентах та/або додатках до цього договору, які є його невід`ємними частинами;

2.1.10. Внесення інформації в бази даних програмних продуктів по всім типам договорів споживачів;

2.1.11. Виконання комплексу доручень з обробки інформації про споживачів для проведення обліку особових рахунків, договорів, коригувань, оплат, заборгованості споживачів і т.і. відповідно до розроблених довірителем та наданих повіреному критеріїв та опису взаємодії сторін при прийнятті рішення, викладених в регламентах та/або додатках до цього договору, які є його невід`ємними частинами;

2.1.12. Підготовка проектів відповідей на запити довірителя згідно із законодавством з питань, які потребують опрацювання у відповідних структурних підрозділах довірителя;

2.1.13. Формування звітів та розрахункових і звітних документів для бухгалтерського та податкового обліку, визначених в регламентах та/або додатках до цього договору, які є його невід`ємними частинами;

2.1.14. Вносити в базу даних білінгових систем інформацію щодо прийнятих платежів споживачів на рахунки довірителя;

2.1.15. Виконувати підготування реєстрів здійснення перерахунків, прийнятих платежів, що надійшли на рахунки довірителя за відпущені споживачам теплову енергію, комунальні послуги централізованого опалення/гарячого водопостачання в розрізі адміністративних районів.

Відповідно до п. 4.3. договору доручення винагорода повіреного за представництво інтересів довірителя на умовах цього договору за кожен календарний місяць виконання доручень довірителя, 500000,00 (п`ятсот тисяч гривень) грн., враховуючи ПДВ.

За результатами виконання доручень довірителя, повірений до 8 (восьмого) числа місяця, наступного за місцем, в якому виконувались доручення, оформляє та передає на підписання довірителю акти (п.4.5 договору).

Дорученням визначено, що протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту отримання актів, довіритель, у разі відсутності заперечень, підписує акти, після чого один примірник акту повертає повіреному або у цей же строк направляє повіреному письмову вмотивовану відмову від їх підписання. Після усунення зауважень повірений повторно надає акти на підписання довірителю (п.4.6 договору).

У випадку не підписання довірителем актів у встановлений цим пунктом строк та не направлення у вищевказаний строк мотивованої відмови, акти вважаються погодженими довірителем без зауважень, що є підставою для виплати повіреному винагороди (п.4.7 договору).

Оплата винагороди та відшкодування витрат повіреного здійснюється шляхом щомісячного перерахування довірителем грошових коштів в безготівковій формі на рахунок повіреного у 10-денний строк з дати підписання сторонами актів (п.4.8 договору).

Цей договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2019 (п.9.1 договору). У разі, якщо за 30 днів до моменту припинення дії даного договору жодна із сторін не повідомить про його розірвання, договір вважається пролонгованим щоразу на кожний наступний рік (п.9.2 договору).

При цьому, закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (п.9.3 договору).

Договір підписано представниками сторін та скріплено печатками юридичних осіб.

Заявлена позивачем сума до стягнення у розмірі 500 000,00 грн становить заборгованість відповідача за договором доручення №123-КЕ від 25.05.2018, а саме за актом наданих послуг №3 від 07.02.2020.

У акті наданих послуг №3 від 07.02.2020 зазначено "представництво інтересів Довірителя" тобто, відповідно до п. 3.2.4. договору доручення довіритель має видати повіреному довіреність на вчинення дій, визначених у п. 2.1. цього договору.

Відповідач, як довіритель за договором доручення, на виконання п. 3.2.4. договору доручення, 01.07.2019 видав повіреному довіреність, строк дії якої скінчився 31.12.2019.

Водночас, у січні 2020 року довіритель обмежив права доступу повіреному до своїх баз даних/програмних продуктів щодо інформації про споживачів, які мають заборгованість/переплату за послуги довірителя..

Своїм листом №02/78 від 08.01.2020 позивач повідомив відповідача про всі вищевказані обставини: про відсутність доступу до бази даних/програмних продуктів, про закінчення строку дії довіреності 31.12.2019, про відсутність у повіреного необхідних умов та повноважень для належного виконання умов договору доручення.

На зазначений лист відповідач направив позивачу відповідь, де, було зазначено, чому відповідач обмежив права доступу повіреному до своїх баз даних/програмних продуктів щодо інформації про споживачів, які мають заборгованість/переплату за послуги довірителя, а саме відповідачем було зафіксовано непоодинокі порушення позивачем умов розділу 8 договору доручення, які виражаються у розголошенні конфіденційної інформації, яка розміщена у відповідних програмних продуктах Товариства, третім особам. Цим же листом відповідач повідомив позивача про те, що не вважає за необхідне продовжувати дію договору доручення, а тому припинив надавити доручення позивачу як повіреному і повідомив позивача про відмову довірителя від договору доручення №123-КЕ від 25.05.2018 та його припинення на підставі пункту 1 частини першої 1 статті 1008 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

При цьому, додатковою угодою №6 від 20.01.2020 до договору доручення від 25.08.2018 №123-КЕ сторони дійшли згоди припинити дію договору доручення від 25.08.2018 №123-КЕ в частині виконання доручення з 01.02.2020. В частині проведення розрахунків договір доручення від 25.05.2018 №123-КЕ продовжує діяти до повного їх виконання.

20.02.2020 відповідач направив на адресу позивача лист з актом надання послуг №3 від 07.02.2020.

Позивач зазначив, що акт отримано відповідачем 26.02.2020, тобто з урахуванням пп. 4.6. договору доручення, останнім днем підписання та направлення такого акту повіреному або надання вмотивованої письмової відмови від його підписання припадало на 03.03.2020.

Оскільки, відповідачем не було відреаговано на лист позивача від 20.02.2020, тому позивачем 20.03.2020 було направлено на адресу відповідача вимогу про сплату заборгованості за актом надання послуг від 07.02.2020 №3.

Однак, відповідач вказану вимогу залишив без відповіді та задоволення.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом у даній справі.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Господарського суду Донецької області від 10.09.2020 у справі №905/1965/19 (905/654/18) (суддя Зекунов Е.В.) у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 (колегія суддів: Хачатрян В.С. - головуючий, Гетьман Р.А., Шутенко І.А.) апеляційну скаргу Концерну залишено без задоволення; рішення Господарського суду Донецької області від 10.09.2020 у справі №905/1965/19 (905/654/20) залишено без змін.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження виконання умов договору - представництва інтересів довірителя згідно договору-доручення №123-КЕ від 25.05.2018 за січень 2020 року. Складання і направлення акту №3 від 07.02.2020 не свідчить беззаперечно про реальну зміну майнового стану суб`єкта господарювання відповідача (використання результату отриманої послуги у господарській діяльності).

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, Концерн звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить рішення Господарського суду Донецької області від 10.09.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 у справі 905/1965/19(905/654/20) скасувати та передати справу на новий розгляд.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що оскаржувані рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права, а саме статей 86 210 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судами не досліджено та не надано правової оцінки Додатковій угоді №6 від 20.01.2020 та Договору доручення від 25.05.2018 №123-КЕ, відтак суди в порушення вимог пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України не дослідили зібрані у справі докази. Судом апеляційної інстанції, порушено вимоги статей 42 56 270 ГПК України щодо не забезпечення скаржнику реалізації права брати участь у судовому засіданні з розгляду його ж апеляційної скарги на рішення місцевого суду та відповідно брати участь у дослідженні доказів у справі, виступати у судових дебатах. Крім того, апеляційним судом неправомірно застосовано правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №927/986/17.

Позиція інших учасників справи

Товариство подало відзив на касаційну скаргу Концерну, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а відповідні судові рішення без змін.

Касаційне провадження

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №905/1965/19(910/5104/18) визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - (головуючий), Ткаченко Н.Г., Білоус В.В., що підтверджується витягом з протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 09.01.2021.

Ухвалою Верховного Суду від 08.02.2021 касаційну скаргу Концерну залишено без руху; надано скаржнику строк для усунення недоліків.

На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 08.02.2021 скаржником усунуто недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 16.03.2021, серед іншого, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Концерну на рішення Господарського суду Донецької області від 10.09.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 у справі №905/1965/19 (905/654/20); призначено скаргу до розгляду на 07.04.2021 о 11:10 год.

Судове засідання 07.04.2021 відбулось за участі представників Концерну та Товариства, які надали пояснення у справі.

Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржувані судові рішення на предмет повноти встановлених обставин справи та правильності їх юридичної оцінки, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанції норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників учасників справи, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Щодо реалізації заявником апеляційної скарги процесуальних прав

Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога Концерну до Товариства про стягнення 500 000,00 грн заборгованості відповідача за договором доручення.

За результатами розгляду спору по суті місцевим господарським судом прийнято рішення від 10.09.2020 про відмову у задоволенні позовних вимог Концерну.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, Концерном було реалізовано гарантоване пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України та частиною 3 статті 2 ГПК України право на оскарження прийнятого судом першої інстанції рішення від 10.09.2020 в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 апеляційну скаргу Концерну залишено без задоволення, а рішення місцевого суду від 10.09.2020 - без змін.

Об`єктом касаційного оскарження у даній справі є вказані судові рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, при цьому постанова Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 оскаржена Концерном до касаційного суду, в тому числі, з підстав порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що полягало у не забезпеченні скаржнику реалізації права брати участь у судовому засіданні з розгляду його ж апеляційної скарги на рішення місцевого суду та відповідно брати участь у дослідженні доказів у справі, виступати у судових дебатах.

З урахуванням встановлених статтею 300 ГПК України меж розгляду справи судом касаційної інстанції, Верховний Суд переглядає судові рішення в межах вимог та доводів касаційної скарги Концерну.

Статтею 129 Конституції України принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості визначені як одні з основних засад судочинства. Тому будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях 2 7 13 ГПК України.

Принцип рівності перед законом і судом в процесуальному аспекті означає рівність суб`єктивних процесуальних прав усіх учасників судового процесу незалежно від їх особистих якостей (правового статусу, майнового стану), визначення процесуального становища учасників судочинства тільки процесуальним законодавством і ніяким іншим, визначення процесуального порядку розгляду справ певною процесуальною формою. В матеріальному аспекті принцип рівності повинен розумітися таким чином, що до всіх учасників процесу матеріальний закон має застосовуватися однаково (право є застосуванням рівного масштабу до різних осіб).

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема, керує ходом судового процесу; роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункти 1, 3, 4 частини п`ятої статті 13 ГПК України).

Згідно пунктів 2, 3 частини першої статті 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема, подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Отже, при підготовці справи до розгляду суду слід вжити належних заходів щодо повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду справи, до початку її розгляду по суті з`ясувати явку учасників справи в судове засідання та вирішити питання про можливість розгляду справи у разі неявки того чи іншого учасника справи, виходячи з визначеного пунктом 4 частини 5 статті 13 ГПК України обов`язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними процесуальних прав, в тому числі визначених вищенаведеними пунктами 2, 3 частини 1 статті 42 ГПК України.

Як вбачається з матеріалів справи, за апеляційною скаргою Концерну відкрито апеляційне провадження ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.10.2020, розгляд справи призначено на 16.11.2020 о 11:30 год., повідомлено учасників справи про можливість участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції (т.с.2, а.с. 28-30).

З матеріалів справи також вбачається наступне:

- 02.11.2020 до апеляційного суду від представника Концерну надійшло клопотання про проведення судового засідання у справі №905/1965/19(905/654/20), призначеного на 16.11.2020 о 11:30 год., у режимі відеоконференції з одним із судів, зазначених у переліку прохальної частини клопотання (т.с.2, а.с. 31-34);

- ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 04.11.2020 клопотання Концерну про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено, доручено Київському апеляційному суду забезпечити проведення відеоконференції у справі №905/1965/19(905/654/20), розгляд якої відбудеться 16.11.2020 о 11:30 год.;

- 09.11.2020 до апеляційного суду від представника Товариства надійшло клопотання про участь у судовому засіданні у справі №905/1965/19(905/654/20), призначеного на 16.11.2020 о 11:30 год., у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, зокрема системи відеоконференцзв`язку "EasyCon" (т.с.2, а.с. 52-53);

- ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.11.2020 заяву Товариства про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено, ухвалено забезпечити участь адвоката Щербань Л.А. представника Товариства у судовому засіданні у справі №905/1965/19(905/654/20), призначеному на 16.11.2020 о 11:30 год., у режимі відеоконференції;

- 16.11.2020 Східним апеляційним господарським судом постановлено ухвалу, якою, серед іншого, оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду справи №905/1965/19 (905/654/20) та ухвалено, що провадження у справі буде продовжено 09.12.2020 о 10:30 год. у приміщенні цього Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань №132 (пункт 1 резолютивної частини ухвали); доручено Солом`янському районному суду міста Києва (03113, м. Київ, вул. Полковника Шутова, 1) забезпечити проведення відеоконференції у справі №905/1965/19 (905/654/20), розгляд якої відбудеться 09.12.2020 року о 10:30 год. в приміщенні Східного апеляційного господарського суду в залі судового засідання №132 (пункт 4 резолютивної частини ухвали); ухвалено забезпечити участь адвоката Щербань Л.А. представника Акціонерного товариства "К.Енерго" у судовому засіданні у справі №905/1965/20 (905/654/20), призначеному на 09.12.2020 на 10:30 год., у режимі відеоконференції відповідно до Порядку роботи з технічними засобами відеоконференцзв`язку під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах за участі сторін поза межами приміщення суду, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 08.04.2020 року №169 (пункт 5 резолютивної частини ухвали).

З тексту ухвали апеляційного суду та протоколу судового засідання від 16.11.2020 також вбачається, що у судовому засіданні брали участь представники позивача (в режимі відеоконференції) Алавердян Т.О. (довіреність №366-Д від 23.12.2019) та Жекова Г.І. (довіреність №364-Д від 23.12.2019), а також представник відповідача (в режимі відеоконференції) Щербань Л.А. (довіреність від 25.09.2020).

З наведеного Верховний Суд зауважує, що очевидним є участь у судовому засіданні 16.11.2020 представника Товариства у режимі відеоконференції поза межами суду (з використанням програмного забезпечення відеоконференцзв`язку "EasyCon") та участь представників Концерну у режимі відеоконференції з Київським апеляційним судом.

При цьому, з резолютивної частини ухвали від 16.11.2020 слідує, що апеляційним судом ухвалено забезпечити участь представника Товариства у судовому засіданні у цій справі 09.12.2020 о 10:30 год. у режимі відеоконференції відповідно до Порядку, що регулює роботу з технічними засобами відеоконференцзв`язку під час судового засідання поза межами приміщення суду. Тому очевидним є те, що пунктом 4 резолютивної частини ухвали від 16.11.2020 апеляційний суд ухвалив доручити Солом`янському районному суду міста Києва забезпечити проведення відеоконференції у справі №905/1965/19 (905/654/20) 09.12.2020 року о 10:30 год. задля забезпечення права учасника справи на участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції саме представникам Концерну.

З матеріалів справи вбачається, що 09.12.2020 за результатом апеляційного розгляду справи по суті Східним апеляційним господарським судом ухвалено постанову, якою апеляційну скаргу Концерну (позивача у справі) залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції від 10.09.2020 залишено без змін. При цьому, згідно описової частини постанови апеляційним судом зазначено, що у судове засідання 09.12.2020 представник позивача не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Із протоколу судового засідання від 09.12.2020 встановлено, що розгляд справи №905/1965/19 (905/654/20) відбувався за участю представника Товариства (відповідача). Відомостей про неявку у судове засідання представника Концерну (позивача та заявника апеляційної скарги) вказаний протокол не містить. Крім цього, з протоколу вбачається, що розгляд справи почався о 12:07:43, а о 12:10:34 суддя Хачатрян В.С. проголосив вступну та резолютивну частини постанови.

Однак, одним із ключових доводів касаційної скарги є наступні обставини, про які стверджує скаржник. Для участі 09.12.2020 о 10:30 год. у судовому засіданні в режимі відеоконференції до Солом`янського районного суду міста Києва (03113, м.Київ, вул. Полковника Шутова, 1) прибули представники Концерну, адвокати: Жекова Ганна Іванівна та Алавердян Тетяна Олександрівна. Вказаний факт підтверджується відповіддю територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області від 30.12.2020 № 41/02-15/1827/20 на адвокатський запит Жекової Г.І. та копією витягу з Журналу відвідувачів Солом`янського районного суду міста Києва. Однак, проведення вищезазначеного судового засідання в режимі відеоконференції не було забезпечено Солом`янським районним судом міста Києва. Вказаний факт також підтверджується відповіддю Солом`янського районного суду міста Києва від 16.12.2020 № 1.4/959/2020. При цьому, з метою забезпечення участі представників позивача у судовому засіданні з розгляду апеляційної скарги у справі №905/1965/19 (905/654/20) працівник Солом`янського районного суду міста Києва, відповідальний за проведення судових засідань в режимі відеоконференції, повідомив секретаря Східного апеляційного господарського суду у справі №905/1965/19 (905/654/20) про незначну затримку у проведенні судових засідань в режимі відеоконференцзв`язку та проблеми з електропостачанням, які мали місце у Солом`янському районному суді міста Києва, а також про те, що для участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі № 905/1965/19 (905/654/20) до Солом`янського районного суду міста Києва прибули представники позивача, адвокати: Жекова Г.І. та Алавердян Т.О.

На підтвердження вказаних доводів скаржником додано до матеріалів касаційної скарги копію відповіді територіального управління Служби судової охорони у м.Києві та Київській області від 30.12.2020 № 41/02-15/1827/20 на адвокатський запит Жекової Г.І. та копією витягу з Журналу відвідувачів Солом`янського районного суду міста Києва (т.с.2, а.с. 122-126).

З урахуванням зазначеного, Верховний Суд вважає, що під час апеляційного розгляду справи 09.12.2020 за апеляційною скаргою Концерну, судом апеляційної інстанції до початку розгляду справи по суті не з`ясовано належним чином явку учасників справи в судове засідання, оскільки не перевірено можливість проведення відеоконференції із Солом`янським районним судом міста Києва (якому Східний апеляційний господарський суд ухвалою від 16.11.2020 доручив забезпечити проведення відеоконференції у цій справі 09.12.2020 о 10:30 год), а відтак не перевірено явку представників Концерну - заявника апеляційної скарги, враховуючи їх участь у попередньому судовому засіданні та відсутність клопотання про розгляд справи без участі представників Концерну.

Вказані процесуальні порушення, виходячи з визначеного пунктом 4 частини п`ятої статті 13 ГПК України обов`язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними процесуальних прав, позбавили Концерн (як позивача у справі та заявника апеляційної скарги) можливості скористатися процесуальними правами, передбаченими приписами статті 42 ГПК України.

У Рішенні "Мала проти України" у справі від 03.07.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що ключовим для концепції справедливого розгляду справи … є те, щоб скаржник не був позбавлений можливості ефективно представляти свою справу в суді та мав змогу нарівні із протилежною стороною користуватися правами, передбаченими принципом рівності сторін (Рішення ЄСПЛ у справі "Стіл та Морріс проти Сполученого Королівства"). Принцип рівності сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом (Рішення ЄСПЛ від 26.05.2009 у справі "Бацаніна проти Росії").

За таких обставин, суд вважає обґрунтованими доводи Концерну про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що полягало у не забезпеченні скаржнику реалізації права брати участь у судовому засіданні з розгляду його ж апеляційної скарги на рішення місцевого суду та, відповідно, брати участь у дослідженні доказів у справі, виступати у судових дебатах.

З наведеного колегія суддів дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції при прийнятті оскарженої постанови не було повною мірою дотримано принципів рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, відтак не забезпечено сторонам справедливий судовий розгляд, що не відповідає вимогам ГПК України, пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини та не узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини.

Щодо повноти дослідження наявних у справі доказів

Предметом спору у справі, як зазначено вище, є позовна вимога про стягнення заборгованості за договором доручення.

В основу оскаржуваних судових рішень покладено висновок про відсутність належних доказів на підтвердження виконання умов договору - представництва інтересів довірителя згідно договору доручення у спірному періоді - за січень 2020 року.

Проте, суд касаційної інстанції не може погодитися з вказаними висновками, як такими, що зроблені за неповно встановлених фактичних обставин справи, та визнає їх недостатньо обґрунтованими й передчасними.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог з підстав відсутності доказів надання послуг за Договором доручення у спірному періоді, суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з того, що Відповідач, як довіритель за договором доручення, на виконання п. 3.2.4. договору доручення, 01.07.2019 видав повіреному довіреність, строк дії якої скінчився 31.12.2019, тобто в січні місяці 2020 року позивач, як повірений за договором доручення, не міг вчиняти жодних дій від імені та в інтересах відповідача, як довірителя за договором доручення.

Однак, Верховний Суд зауважує, що поза увагою суду апеляційної інстанції залишились аргументи заявника апеляційної скарги щодо того, що з аналізу вказаної статті чітко вбачається, що норма статті 244 ЦК України встановлює, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю, однак не є виключенням, оскільки договір доручення сам по собі є самостійним документом, яким визначається як перелік прав так і перелік обов`язків, які бере на себе сторона щодо виду представництва.

Крім того, посилаючись на відсутність довіреності у спірному періоді та, як наслідок, зробивши висновок про неможливість надання послуг, суди попередніх інстанцій не надали правової оцінки умовам договору щодо того, чи вчинення всіх дій, визначених пунктом 2.1. Договору доручення від 25.05.2018 № 123-КЕ, передбачають виключну наявність такої довіреності та чи передбачено таку умову самим договором. При цьому, судами не досліджено пункт 3.2.4. договору доручення саме як передбаченого цим договором обов`язку довірителя щодо видачі повіреному довіреності на вчинення дій, визначених пунктом 2.1. Договору.

Також, суди попередніх інстанцій посилались на неможливість надання послуг у спірному періоді з підстав того, що довіритель обмежив права доступу повіреному до своїх баз даних/програмних продуктів щодо інформації про споживачів, які мають заборгованість/переплату за послуги довірителя, тому у січні 2020 року повірений не міг надати послугу, що передбачена пунктом 2.1. договору доручення, оскільки у повіреного не було доступу до відповідних баз даних/програмних продуктів довірителя. Судами встановлено, що своїм листом №02/78 від 08.01.2020 позивач повідомив відповідача про всі вищевказані обставини: про відсутність доступу до бази даних/програмних продуктів, про закінчення строку дії довіреності 31.12.2019, про відсутність у повіреного необхідних умов та повноважень для належного виконання умов договору доручення.

Водночас, колегія суддів вважає, що без належної юридичної оцінки апеляційного суду залишились доводи скаржника (позивача) про те, що пунктом 3.2.3 визначено надання інформації не виключно, а в тому числі, шляхом надання довірителем повіреному відповідних баз даних/програмних продуктів довірителя. Тобто, на переконання скаржника, що не спростовано судом, зазначені обставини лише частково обмежували позивача (повіреного) у виконанні умов договору.

Вказане свідчить про передчасність твердження суду апеляційної інстанції про обґрунтованість висновку місцевого господарського суду, що відповідач не міг отримати послуги, оскільки у позивача був відсутній доступ до баз даних/програмних продуктів відповідача щодо інформації про споживачів, які мають борг/переплату перед відповідачем.

Крім того, судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні також зазначено, що із акту наданих послуг №3 від 07.02.2020 (на підставі якого позивачем заявлена сума до стягнення у розмірі 500 000,00 грн як заборгованість відповідача за договором доручення №123-КЕ від 25.05.2018) неможливо встановити, які ж саме доручення виконував позивач, як повірений; цей акт не містить жодного виду послуг, передбачених п. 2.1. договору доручення, тобто відповідний акт не підтверджує надання послуг.

На спростування вказаного висновку місцевого господарського суду позивачем у поданій апеляційній скарзі зауважено, що акти надання послуг, які видавалися позивачем в жовтні, листопаді і грудні з вказаних підстав також мали б бути не прийняті відповідачем, однак між сторонами за час дії Договору №123-КЕ від 25.05.2018 в редакції Додаткової угоди №3 від 01.07.2019 були підписані без зауважень наступні акти, що наявні в матеріалах справи Акт №530 від 07.08.2019, Акт №531 від 07.08.2019, Акт №603 від 04.09.2019, Акт №650 від 01.10.2019, Акт №668 від 01.10.2019, Акт №740 від 31.10.2019.

Верховний Суд враховує, що копії вказаних актів надання послуг дійсно наявні у матеріалах справи (т.с.1, а.с. 124-134) та були подані позивачем як додатки до письмових пояснень у справі до її розгляду по суті, однак вказані документи, зокрема в графі "найменування робіт, послуг" апеляційним судом, як і судом першої інстанції, не досліджувались та не порівнювались (виходячи із аргументів позивача) із актом надання послуг №3 від 07.02.2020, на підставі якого суд першої інстанції дійшов висновку про неможливість встановлення обставин того, які саме доручення виконував позивач.

Вказане свідчить про неповноту дослідження наявних у справі доказів.

Крім викладеного, Верховний Суд вважає обґрунтованими доводи скаржника щодо того, що судом апеляційної інстанції помилково застосовано правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 18.03.2020 у справі №927/986/17, оскільки спірні правовідносини та їх правове регулювання не є подібними. Так, предметом позову у справі № 927/986/17 є вимоги про стягнення заборгованості з оплати наданих послуг за договором про надання юридичних послуг, а судами досліджувалось питання відображення факту надання таких послуг в господарській діяльності підприємства (господарських операціях). При цьому правові висновки Верховного Суду у справі № 927/986/17 зроблені щодо застосування норм статей 901 902 903 ЦК України та статей 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Водночас у цій справі, що розглядається, предметом позову є стягнення заборгованості за договором доручення, що регулюється як загальними нормами цивільного законодавства щодо правочинів та зобов`язань, так і окремими нормами цього права щодо правовідносин за договором доручення, а саме глави 68 "Доручення" ЦК України (статті 1000-1010 цього Кодексу). Отже, правовідносини у справі № 927/986/17 та в цій справі, що переглядається, мають частково різне нормативно-правове регулювання.

Ураховуючи правове регулювання спірних правовідносин, Верховний Суд дійшов наступних висновків: 1) даючи оцінку неможливості надання послуг у спірному періоді з підстав встановлених обставин щодо відсутності довіреності у повіреного, суди попередніх інстанцій не врахували та не дали належної правової оцінки вимогам статті 1007 ЦК України (яка повністю узгоджується із пунктом 3.2.4. Договору доручення від 25.05.2018 № 123-КЕ в його редакції згідно Додаткової угоди №3 від 01.07.2019), частиною першою якої визначено, що Довіритель зобов`язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення; 2) встановивши обставини того, що листом (у відповідь на лист Концерну №02/78 від 08.01.2020) Товариство зазначило причини обмеження доступу до баз даних, а також повідомило, зокрема, про відмову довірителя від договору доручення №123-КЕ від 25.05.2018 та його припинення на підставі пункту 1 частини першої статті 1008 ЦК України, судами попередніх інстанцій не надано належної юридичної оцінки щодо відповідності таких дій умовам Договору доручення та вимогам вказаної статті 1008 ЦК України, частина третя якої передбачає порядок відмови від договору доручення (якщо повірений діє як підприємець, сторона, яка відмовляється від договору, має повідомити другу сторону про відмову від договору не пізніш як за один місяць до його припинення, якщо триваліший строк не встановлений договором). Більш того, судами без належної правової оцінки залишено обставини укладення сторонами додаткової угоди № 6 від 20.01.2020 до Договору доручення, якою визначено припинення дії цього договору в частині виконання доручення з 01.02.2020.

Верховний Суд зазначає, що одним із ключових доводів Концерну, наведеному як у позовній заяві, так і в апеляційній скарзі, було твердження про те, що укладанням Додаткової угоди № 6 від 20.01.2020 до Договору доручення від 25.05.2018 № 123-КЕ, відповідач підтвердив, що немає жодних претензій до позивача (скаржника) стосовно виконаних робіт за Договором доручення по січень місяць 2020 року включно та взяв на себе зобов`язання здійснити розрахунок з позивачем за період виконання останнім взятих на себе зобов`язань за цим Договором.

При цьому, в апеляційній скарзі позивач зазначав, що вказані обставини проігноровані Господарським судом Донецької області при винесенні оскаржуваного рішення, що призвело до порушення процесуального права.

Як вбачається з оскаржуваних рішення та постанови, суди попередніх інстанцій встановили обставини того, що сторонами укладено Додаткову угоду № 6 від 20.01.2020 до Договору доручення від 25.05.2018 № 123-КЕ, однак у своїх рішеннях обмежились виключно цитуванням окремих її пунктів, в тому числі пункту 1 цієї Додаткової угоди.

Відтак, колегія суддів зазначає, що зазначені вище доводи скаржника (позивача) залишились без належної правової оцінки суду апеляційної інстанції.

Статтею 86 ГПК України унормовано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд апеляційної інстанції наведеного не врахував та безпідставно ухилився від розгляду та оцінки вказаних доводів Концерну, викладених у апеляційній скарзі.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ у справі "Олюджіч проти Хорватії").

Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").

Також, колегія суддів враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у пункті 40 постанови від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, що із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

За змістом статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 282 ГПК України у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції мають бути зазначені мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції неповно дослідив фактичні обставини справи та ухвалив оскаржувану постанову з порушенням принципів рівності та змагальності сторін у господарському процесі, не врахував та не надав оцінки всім аргументам Концерну як позивача у даному спорі, тому його висновки про залишення без змін рішення суду першої інстанції є передчасними.

З огляду на обмеження, вказані в статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції позбавлений можливості самостійно усунути допущені апеляційним судом процесуальні порушення, оскільки оцінка доказів та достовірне з`ясування усіх фактичних обставин виходить за межі повноважень касаційної інстанції, передбачених нормами вказаної статті процесуального закону.

Щодо доводів касаційної скарги

Доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, знайшли своє підтвердження під час касаційного провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статей 308 310 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є, зокрема, порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги Концерну, скасування постанови Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 у справі 905/1965/19 (905/654/20) та направлення матеріалів цієї справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції слід врахувати викладене, вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об`єктивного встановлення обставин справи, за результатом чого дати належну правову оцінку доказам, доводам та запереченням учасників судового процесу та здійснити розгляд спору про стягнення заборгованості за договором доручення відповідно до норм чинного законодавства.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 129 ГПК України у зв`язку із частковим задоволенням касаційної скарги та скасуванням постанови суду апеляційної інстанції, питання про розподіл судових витрат касаційним судом не вирішується, оскільки апеляційний перегляд оскаржуваного рішення суду першої інстанції не завершено.

Керуючись статтями 240 300 301 308 310 314 315 317 ГПК України, Верховний Суд,-

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу Комунального концерну "Центру комунального сервісу" задовольнити частково.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 у справі 905/1965/19 (905/654/20) скасувати.

3. Справу 905/1965/19 (905/654/20) в скасованій частині передати на новий апеляційний розгляд до Східного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К.М. Огороднік

Судді В.В. Білоус

Н.Г. Ткаченко