ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 квітня 2024 року
м. Київ
cправа № 905/197/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.,
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Подільський цемент"
на рішення Господарського суду Донецької області
(суддя - Фурсова С.М.)
від 14.03.2023
та постанову Східного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Фоміна В.О., судді: Крестьянінов О.О., Шевель О.В.)
від 06.06.2023
у справі №905/197/22
за позовом Акціонерного товариства "Подільський цемент"
до ОСОБА_1 ; ОСОБА_2 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Товариство з обмеженою відповідальністю "Деруа Трейд"; приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Левчук Ігор Олегович,
про визнання недійсним акта приймання-передачі частки в статутному капіталі,
за участю представників учасників справи:
позивача - Андрейко О.О.,
відповідача 1 - не з`явився,
відповідача 2 - не з`явився,
третьої особи 1 - не з`явився,
третьої особи 2 - не з`явився.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Акціонерне товариство «Подільський цемент» (далі АТ «Подільський цемент») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) та ОСОБА_2 про визнання недійсним акта приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Цем-Ресурс» (нова назва - Товариства з обмеженою відповідальністю «Деруа Трейд») від 28.01.2021 (підписи на якому засвідчені на нотаріальному бланку 29.01.2021), укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2.
1.2. В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує, що правочин з відчуження частки в статутному капіталі, в силу презумпції правомірності правочину, легалізує існування юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «Деруа Трейд» (далі - ТОВ «Деруа Трейд») з несплаченим статутним капіталом. Презумпція правомірності цього правочину юридично припиняє обов`язок учасника внести свій вклад у статутний капітал юридичної особи. При цьому обов`язок з внесення вкладу неправомірно припинився в попереднього учасника ( ОСОБА_1 ), оскільки він після відчуження частки вже більше не пов`язаний в корпоративному відношенні з підприємством, в якому був учасником. Так само, обов`язок з внесення вкладу протиправно припинився і в нового учасника (ОСОБА_2), оскільки в силу презумпції правомірності правочину, вважається, що він набув частку в статутному капіталі правомірно, тобто частка сплачена.
Тобто, внаслідок укладення оспорюваного правочину позивач втрачає свій законний інтерес розраховувати, що частка в статутному капіталі буде сплачена і спрямована на погашення кредиторської заборгованості. Крім того, у виконавчого органу ТОВ «Деруа Трейд» припиняються обов`язки, передбачені статтею 15 Закону України «Про товариства з обмеженою відповідальністю», щодо вжиття заходів для погашення заборгованості зі сплати простроченого вкладу. Відповідно, в позивача як кредитора ТОВ «Деруа Трейд» припиняється право вимагати виконання цього обов`язку в виконавчого органу ТОВ «Деруа Трейд».
Про фраудаторність правочину з відчуження частки в статутному капіталі свідчить те, що:
1) ОСОБА_1 відчужив частку в статутному капіталі відразу після пред`явлення позову до юридичної особи про стягнення заборгованості;
2) частка в статутному капіталі відчужена особі, на яку зареєстровано багато аналогічних підприємств, які мають проблеми з заборгованістю перед кредиторами;
3) новий власник частки в статутному капіталі ( ОСОБА_2 ) набував право власності на корпоративні права підприємств неодноразово; віднайти ці підприємства неможливо, або ускладнено; по контактних телефонах та даних ніхто не відповідає; немає достатніх відомостей, що ОСОБА_2 дійсно перетинала кордон України;
4) частка до статутного капіталу не внесена, у зв`язку з чим кредитори не можуть отримати задоволення своїх вимог з неї.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням Господарського суду Донецької області від 14.03.2023 у справі №905/197/22 у задоволені позовних вимог АТ "Подільський цемент" відмовлено.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, дійшов висновку, що позивачем не доведено яке саме право чи законній інтерес останнього порушено оспорюваним актом приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ Цем-Ресурс» від 28.01.2021. Не обґрунтовано й яким чином його право на задоволення грошових вимог за рішенням Господарського суду Хмельницької області від 30.03.2021 у справі №924/43/21 може бути поновлено внаслідок прийняття судового рішення про визнання недійсним оспорюваного правочину, за умови його фраудаторності.
2.2. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.06.2023 рішення Господарського суду Донецької області від 14.03.2023 у справі №905/197/22 залишено без змін.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, АТ "Подільський цемент" звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 14.03.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.06.2023 у справі №905/197/22, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
3.1.1. На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі АТ "Подільський цемент" із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказує, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування:
- статей 3, 14 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", частини першої статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);
- пункту 6 статті 3 та частини третьої статті 13 ЦК України;
- частини першої статті 216, статті 387, частини першої, третьої статті 1212 ЦК України.
3.1.2. Також підставою касаційного оскарження касатор зазначає пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, а саме: пункт 3 частини першої та пункт 3 частини третьої статті 310 ГПК України.
АТ "Подільський цемент" вважає, що суди попередніх інстанцій необґрунтовано відхилили клопотання позивача про витребування доказів у справі, які підтвердили б відсутність сплати частки до статутного капіталу засновником ТОВ «Київ Цем Ресурс». Дана обставина підлягала встановленню у справі.
Крім того, позивач вважає, що рішення суду першої інстанції не підписано електронно (кваліфікованим підписом на захищеному носії) у відповідності до частини восьмої статті 233 ГПК України.
3.2. Відзиви на касаційну скаргу до Суду не надходили.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, та мотиви, з яких виходили суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень
4.1. Згідно зі Статутом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Цем-Ресурс" (далі - ТОВ "Київ Цем-Ресурс"), затвердженого рішенням єдиного учасника №7 позачергових загальних зборів учасників ТОВ "Київ Цем-Ресурс" від 12.06.2019, учасниками товариства є громадянин України ОСОБА_1 (пункт 2.1 Статуту).
Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 Статуту ТОВ "Київ Цем-Ресурс" статутний капітал товариства визначає мінімальний розмір майна товариства, що гарантує інтереси його кредиторів. Розмір статутного капітулу складається з номінальної вартості часток його учасників. Для забезпечення діяльності товариства за рахунок вкладів учасників створюється статутний капітал товариства у розмірі 10 000 гривень, що розподіляється на частки наступним чином: ОСОБА_1 - 10 000 гривень, що становить 100% від розміру статутного капіталу товариства.
Пунктом 3.4. Статуту визначено, що учасники зобов`язані повністю внести свої вклади до Статутного капіталу протягом першого року з дати державної реєстрації Товариства.
Пунктами 8.1, 8.2, 8.3, 8.3.8, 8.4 Статуту ТОВ "Київ Цем-Ресурс" передбачено, що зміна складу учасників може відбуватися у зв`язку з вступом нового учасника до товариства, відчуженням учасником своєї частки у статутному капіталі, виходом з товариства, виключення з товариства, або внаслідок спадкування. Вступ до товариства нового учасника здійснюється в порядку передбаченому чинним законодавством України. Учасник товариства має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) іншим учасникам або третім особам. При передачі частки третій особі відбувається перехід до неї всіх прав та обов`язків учасника товариства. При передачі частини частки обсяг прав та обов`язків визначається пропорційно розміру частини частки. Учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі лише в тій частині, в якій вона є оплаченою.
Товариство зобов`язане протягом одного року з дня, коли воно дізналося чи мало дізнатись про вихід Учасника, виплатити колишньому учаснику вартість його частки (пункт 8.11.3 Статуту).
4.2. Між ОСОБА_1 (сторона 1) та ОСОБА_2 (сторона 2) 28.01.2021 підписано акт приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Цем-Ресурс" (код ЄДРПОУ 40171079), відповідно до якого у зв`язку з відчуженням частки у статутному капіталі сторона 1 ( ОСОБА_1 ) передав частку у розмірі 10 000,00 гривень, що становить 100 відсотків статутного капіталу товариства, а сторона 2 (ОСОБА_2) прийняла частку у розмірі 10 000,00 гривень, що становить 100 відсотків статутного капіталу товариства (далі - Акт).
З дати укладення Акта сторона 1 не є власником частки у розмірі десять тисяч гривень, що становить 100% статутного капіталу та учасником товариства на зазначений розмір частки, а право власності щодо частки у статутному капіталі зазначеного товариства у зазначеному розмірі, з усіма правами та обов`язками учасника, визначеними статутом товариства та чинним законодавством України, переходять до сторони 2 (пункт 2 Акта).
Акт в повному обсязі засвідчує волю та волевиявлення сторін з передачі часток у статутному капіталі товариства від сторони 1 до сторони 2. Акт не є окремим та самостійним договором або угодою (пункт 3 Акта).
Акт є підставою для подання необхідних документів для державної реєстрації змін у складі учасників товариства (пункт 4 Акта).
Частка в статутному капіталі товариства відчужена на підставі договору купівлі-продажу часток в статутному капіталі товариства (пункт 6 Акта).
Після підписання цього Акта від сторони 1 до сторони 2 перейшли всі корпоративні права, пов`язані з часткою у статутному капіталі товариства. Частка в статутному капіталі товариства, що відчужена за договором, не заставлена, у спорі не перебуває, обмежень, а також претензій третіх осіб щодо товариства немає (пункти 7, 8 Акта).
Акт приймання-передачі частки у статутному капіталі від 28.01.2021 ТОВ "Київ Цем-Ресурс" (код ЄДРПОУ 40171079) підписаний сторонами, що засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левчуком І.О., зареєстровано в реєстрі за №282,283.
4.3. Відповідно до рішення учасника №04/02/2021 ТОВ "Київ Цем-Ресурс" (ідентифікаційний код 40171079) від 04.02.2021 за участі учасника товариства ОСОБА_2 вирішено змінити найменування товариства на ТОВ "Деруа Трейд"; змінити місцезнаходження товариства на таке: 87526, Донецька область, місто Маріуполь, Лівобережний район, вулиця 130 Таганрозької дивізії, будинок 4 ; затверджено нову редакцію Статуту товариства; звільнено з посади директора товариства ОСОБА_4 ; призначено на посаду директора ОСОБА_2 з 06.02.2021. Вказане рішення учасника засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левчуком І.О., зареєстровано в реєстрі за №400.
Відповідно до Статуту ТОВ "Деруа Трейд" (ідентифікаційний код 40171079) у редакції, затвердженій рішенням учасника ТОВ "Київ Цем-Ресурс" №04/02/2021 від 04.02.2021, ТОВ "Деруа Трейд" створене шляхом зміни повного найменування ТОВ "Київ Цем-Ресурс".
Пунктом 3.7 Статуту в даній редакції також визначено, що Товариство зобов`язане протягом одного року з дня, коли воно дізналося чи мало дізнатись про вихід Учасника, виплатити колишньому учаснику вартість його частки.
4.4. Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо юридичної особи код ЄДРПОУ 40171079 найменування юридичної особи: ТОВ "Деруа Трейд"; перелік засновників (учасників) юридичної особи: ОСОБА_2 , розмір внеску до статутного фонду 10 000,00 грн; інформація про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) юридичної особи, у тому числі відомості про юридичних осіб, через яких здійснюється опосередкований вплив на юридичну особу: ОСОБА_2, прямий вирішальний вплив, відсоток частки статутного капіталу в юридичній особі або відсоток права голосу в юридичній особі - 100; ОСОБА_2 - керівник.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 05.08.2021 щодо юридичної особи код ЄДРПОУ 40171079 внесено такі дані за хронологією реєстраційних дій, зокрема:
- державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, 03.02.2021 08:09:03, 1006731070005015007, зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи, ОСОБА_6 , Виконавчий комітет Хмельницької міської ради Хмельницької області;
- державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, 10.02.2021 16:19:20, 1006731070006015007, зміна кінцевого бенефіціарного власника (контролера) або зміна відомостей про кінцевого бенефіціарного власника (контролера). Зміна керівника або відомостей про керівника юридичної особи. Зміна місцезнаходження юридичної особи. Зміна найменування юридичної особи (повного та/або скороченого). Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи. Зміни до установчих документів, які не пов`язані з внесенням змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_6 , Виконавчий комітет Хмельницької міської ради Хмельницької області.
4.5. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 30.03.2021 у справі №924/43/21 стягнуто з ТОВ "ДЕРУА ТРЕЙД" (87526, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. 130 Таганрозької дивізії, буд. 4, код ЄДРПОУ 40171079) на користь АТ "Подільський цемент" 2 669 075,32 грн основного боргу, 53 381,50 грн штрафу, 106 048,81 грн інфляційних втрат, 69 007,12 грн 3% річних, 192 113,96 грн пені.
На виконання даного рішення Господарським судом Хмельницької області видано наказ від 28.04.2021 №924/23/21.
За результатами вжиття заходів щодо виявлення майна боржника 01.06.2021 старшим державним виконавцем Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Бутузовою Катериною Вікторівною винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання наказу Господарського суду Хмельницької області від 28.04.2021 №924/23/21.
Згідно з актом державного виконавця від 04.06.2021 виїздом за адресою: вул. 130 Таганрозької дивізії, м. Маріуполь, встановлено, що дане підприємство (ТОВ "ДЕРУА ТРЕЙД") за вказаною адресою не розташоване та будинок 4 по вул. 130 Таганрозької дивізії відсутній.
27.07.2021 старшим державним виконавцем Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Бутузовою Катериною Вікторівною винесено постанову у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_1 про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 5 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" (зокрема, неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи тощо).
4.6. Ухвалюючи рішення про відмову у позові, суди попередніх інстанцій виходили з такого:
- оскарження правочину, оформленого Актом (у розумінні статті 202 ЦК України), в цьому випадку є належним способом захисту цивільних прав та обов`язків в розумінні статті 16 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України);
- позивач не є стороною оспорюваного правочину (Акта), а сторони оспорюваного правочину не ставлять під сумнів його дійсність;
- ані Статутом, ані чинним законодавством не визначено право виконавчого органу товариства, як вказує позивач у позові, вимагати від учасника цього товариства внесення частки до статутного капіталу;
- у позивача відсутнє право вимагати від виконавчого органу товариства (ТОВ «Деруа Трейд») чи безпосередньо від учасника товариства, що в даному випадку збігається з огляду на єдиного учасника, - внесення коштів до статутного капіталу;
- твердження позивача про те, що презумпція правомірності цього правочину юридично припиняє обов`язок учасника внести свій вклад у статутний капітал юридичної особи відхиляється, адже виключення зі Статуту положення про строк внесення вкладу до Статутного капіталу, не припиняє такого зобов`язання учасника з огляду на законодавче закріплення такого обов`язку у частині першій статті 14 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»;
- в межах господарської справи №924/43/21 вирішувався спір щодо стягнення з ТОВ "ДЕРУА ТРЕЙД" на користь АТ "Подільський цемент" заборгованості за договором поставки, за наслідками розгляду якого ухвалено судове рішення про задоволення позову. Боржником визначено саме юридичну особу ТОВ "ДЕРУА ТРЕЙД". Водночас, звертаючись з даним позовом до суду позивач оспорює укладений фізичною особою - попереднім учасником (засновником) товариства, правочин щодо розпорядження своєю часткою в статутному капіталі ТОВ "ДЕРУА ТРЕЙД". Тобто, заявлений позов не направлений на захист корпоративних прав позивача, а направлений на захист його прав як стягувача у виконавчому провадженні, боржником за яким є юридична особа ТОВ "ДЕРУА ТРЕЙД";
- цивільно-правова відповідальність ТОВ "ДЕРУА ТРЕЙД" (попередня назва - ТОВ "Київ Цем-Ресурс") у будь-яких майнових відносинах обмежується його майном та не залежить від обставин зміни складу його учасників (засновників) чи будь-яких інших обставин, що складають зміст корпоративних відносин;
- не можна ототожнювати право на частку у статутному капіталі товариства (щодо якої в даному випадку ініційовано спір позивачем) і номінальну вартість такої частки, з якої складається розмір статутного капіталу товариства;
- доказів зміни розміру статутного капіталу новим учасником (ОСОБА_2) матеріали справи не містять, зокрема, його зменшення за відсутності повідомлення кредитора, про вказані обставини також не зазначається позивачем, тоді як відомості з ЄДР свідчать про незмінність розміру статутного фонду (10 000 грн) після вчинення оспорюваного правочину з відчуження частки у статутному капіталі та внесення відповідних змін до складу учасників товариства;
- позивачем не доведено, яке саме право чи законній інтерес позивача порушено оспорюваним Актом;
- позивачем не обґрунтовано й яким чином його право на задоволення грошових вимог за рішенням у справі №924/43/21 може бути поновлено внаслідок прийняття судового рішення про визнання недійсними оспорюваного правочину, за умови його фраудаторності;
- сама по собі незгода з прийнятими рішеннями нового учасника товариства, як-то зміна місцезнаходження юридичної особи, керівника, затвердження нової редакції Статуту тощо, не є підставою вважати укладений між сторонами правочин фраудаторним;
- відсутність порушення оспорюваним правочином прав та інтересів є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові;
- відхилено клопотання позивача про витребування доказів, адже наявні в матеріалах справи докази є достатніми для прийняття законного і обґрунтованого рішення у справі відповідно до вимог статті 236 ГПК України.
5. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань
5.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.07.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №905/197/22 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Баранець О.М., Кібенко О.Р.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.07.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №905/197/22 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Баранець О.М., Кондратова І.Д.
Ухвалою Верховного Суду від 18.07.2023 відкрито касаційне провадження у справі №905/197/22 за касаційною скаргою АТ "Подільський цемент" на рішення Господарського суду Донецької області від 14.03.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.06.2023 у справі №905/197/22 та зупинено провадження у справі.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.01.2024 для розгляду касаційної скарги у справі №905/197/22 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Баранець О.М., Кібенко О.Р.
Ухвалою Верховного Суду від 10.01.2024 поновлено провадження у справі №905/197/22 за касаційною скаргою АТ "Подільський цемент" на рішення Господарського суду Донецької області від 14.03.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.06.2023 у справі №905/197/22.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.01.2024 для розгляду касаційної скарги у справі №905/197/22 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Бакуліна С.В., Баранець О.М.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.02.2024 для розгляду касаційної скарги у справі №905/197/22 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.
5.2. Об`єктом касаційного оскарження є рішення Господарського суду Донецької області від 14.03.2023 та постанова Східного апеляційного господарського суду від 06.06.2023 у справі №905/197/22, якими відмовлено у задоволенні позовних вимог.
5.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд
6.1. Дослідивши наведене у касаційній скарзі, у межах доводів та підстав касаційного оскарження, Верховний Суд відзначає таке.
6.2. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
6.3. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Так, скаржник вказує, що на даний час відсутні висновки Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах норм права, а саме:
- статей 3, 14 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", частини першої статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);
- пункту 6 статті 3 та частини третьої статті 13 ЦК України;
- частини першої статті 216, статті 387, частини першої, третьої статті 1212 ЦК України.
З огляду на відсутність таких висновків у контексті спірних правовідносин колегія суддів відзначає таке.
6.4. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статті 15 16 ЦК України визнають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Одним із загальних способів захисту цивільного права або інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, є визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої статті 16 ЦК України).
Частина друга статті 20 ГК України встановлює, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються, зокрема, шляхом визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.
Згідно із частинами першою-четвертою статті 202 ЦК України правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину.
Отже, правочин - це вольові, правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Так, предметом спору у справі, що переглядається, є матеріально-правова вимога позивача до відповідачів про визнання недійсним Акта прийому-передачі частки в статутному капіталі, вчиненого 28.01.2021 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2.
Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 11.08.2022 у справі № 916/546/21 зазначила, що залежно від встановлених судами обставин конкретної справи, документ, який сторони справи іменують як "акт приймання-передачі", може як підтверджувати певні факти та бути документом первинного бухгалтерського обліку, так і мати ознаки правочину, тобто бути спрямованим на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Встановлення правової природи акта приймання-передачі - це питання дослідження як змісту такого акта приймання-передачі, так і інших доказів, наявних у матеріалах справи. Таким чином, суд досліджує акт в кожному конкретному випадку та надає йому оцінку в залежності від того, чи підтверджує він волевиявлення сторін, а також чи має він юридичні наслідки, в залежності від чого суд робить висновок щодо того, чи є акт правочином та щодо ефективного способу захисту.
Із аналізу пункту 3 частини п`ятої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" вбачається можливість внесення змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, на підставі подання лише акта приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства.
Отже, чинним законодавством передбачена можливість реєстрації змін у складі учасників, розмірі часток у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю на підставі лише акта приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства.
Надаючи належну оцінку Акта приймання приймання-передачі частки в статутному капіталі ТОВ "Київ Цем-Ресурс", господарські суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що Акт приймання-передачі майна є правочином, який підтверджує волевиявлення сторін, має юридичні наслідки - набуття та припинення права власності на корпоративні права.
Відтак такий двосторонній Акт у цих правовідносинах свідчить про погоджену дію шляхом волевиявлення обох сторін цього двостороннього правочину на набуття певних цивільних прав та обов`язків. Оскарження правочину, оформленого актом (у розумінні статті 202 ЦК України) в цьому випадку є належним способом захисту цивільних прав та обов`язків у розумінні статті 16 ЦК України, статті 20 ГК України.
Схожі правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11.09.2018 у справі № 918/1377/16, від 12.06.2019 у справі №927/352/18, від 10.09.2019 у справі № 918/370/18, від 25.02.2020 у справі №915/1299/18 тощо.
6.5. Так, звертаючись з даним позовом до суду, позивач - АТ «Подільський цемент» просило суд визнати спірний Акт прийому-передачі частки в статутному капіталі недійсним з підстав порушення вимог статей 3 13 203 ЦК України, частини третьої статті 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", статей 52, 53 Закону України "Про господарські товариства", оскільки, як стверджує позивач, купівля-продаж частки в статутному капіталі ТОВ "Київ Цем-Ресурс" відбулась без фактичного внесення зазначеної частки до статутного капіталу товариства її учасником.
Окрім того, позивач відзначає, що метою укладення даного Акта є ухилення товариства від погашення заборгованості перед АТ "Подільський цемент", що свідчить про фраудаторність такого правочину.
У розгляді даного питання колегія суддів враховує, що позивач оспорює правочин, укладений попереднім учасником (засновником) товариства щодо розпорядження своєю часткою в статутному капіталі ТОВ "ДЕРУА ТРЕЙД". При цьому позивач - АТ «Подільський цемент» не є стороною оспорюваного правочину (Акта), а сторони такого правочину не ставлять під сумнів його дійсність.
Колегія суддів відзначає, що відповідно до статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Таким чином, правом оспорювати правочин законодавець наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, які не є сторонами правочину, визначаючи статус цих осіб як «заінтересовані особи».
Також у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі №904/2979/20 зазначено, що вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.
За змістом статті 203 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.
Невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/5425/18).
При вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3 15 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права особи чи інтересу. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи чи інтерес, за захистом якого позивач звернувся до суду; яке саме право порушено чи інтерес та в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права чи інтересу, якщо воно мало місце.
Зі змісту статей 16 203 215 ЦК України вбачається, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці (подібні висновки містяться у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16).
Ухвалюючи оскаржувані судові рішення про відмову у позові, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не доведено порушення права чи законного інтересу, за захистом якого позивач звернувся до суду, оспорюваним правочином, що укладений між відповідачами. Тобто позивачем не доведено як визнання недійсним Акта приймання-передання частки в статутному капіталі учасником товариства третій особі вплинула/впливає на можливість стягнення заборгованості з товариства як боржника.
Так, статтею 96-1 ЦК України передбачено, що права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства.
Учасники (засновники, акціонери, пайовики) юридичної особи мають право у порядку, встановленому установчим документом та законом, зокрема, здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, паїв та інших об`єктів цивільних прав, що засвідчують участь у юридичній особі, у порядку, встановленому законом.
Тобто, корпоративними відносинами є відносини між учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) юридичних осіб, у тому числі які виникають між ними до державної реєстрації юридичної особи, а також відносини між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) щодо виникнення, здійснення, зміни і припинення корпоративних прав.
Колегія суддів наголошує, що частка в статутному капіталі товариства за своєю правовою природою є сукупністю корпоративних прав та обов`язків, пов`язаних з участю особи в товаристві, серед яких: право на управління товариством, право на отримання частини прибутку від діяльності товариства, а також право на отримання частини майна товариства у разі виходу з нього учасника або у випадку розподілу майна товариства в процесі його ліквідації.
Отже, спори щодо внесення/невнесення внесків до статутного капіталу його учасником/учасниками, визначення частки в статутному капіталі тощо відносяться до корпоративних.
Відтак, ураховуючи вищенаведене, а також встановлені господарськими судами обставини справи, зокрема те, що позивач не пов`язаний будь-якими корпоративними правами щодо ТОВ «ДЕРУА ТРЕЙД», колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що заявлений позов направлений не на захист корпоративних прав позивача, а спрямований на захист його прав як стягувача у виконавчому провадженні, боржником за яким є саме юридична особа ТОВ "ДЕРУА ТРЕЙД".
Суд відзначає, що цивільно-правова відповідальність ТОВ "ДЕРУА ТРЕЙД" (ТОВ "Київ Цем-Ресурс") у будь-яких майнових відносинах, зокрема і у правовідносинах за спірним договором поставки, за яким в подальшому стягнуто заборгованість на підставі рішення суду, обмежується його майном та не залежить від обставин зміни складу його учасників (засновників) чи будь-яких інших обставин, що складають зміст корпоративних відносин.
При цьому колегія суддів наголошує, що обставини зміни складу учасників (засновників) ТОВ "ДЕРУА ТРЕЙД" (ТОВ "Київ Цем-Ресурс") не звільняє товариство від обов`язку виконання своїх зобов`язань перед кредиторами, зокрема і перед АТ «Подільський цемент» за спірним договором поставки, та не скасовує/не виключає відповідальність за невиконання цього обов`язку.
Ураховуючи, що позов у даній справі стосується саме корпоративних відносин, якими позивач не пов`язаний з ТОВ «ДЕРУА ТРЕЙД», колегія суддів доходить висновку про відсутність правових підстав для визнання спірного Акта приймання-передачі недійсним.
Разом з тим, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, колегія суддів вважає, що позивач у даному випадку як кредитор боржника (ТОВ «ДЕРУА ТРЕЙД») може мати похідний інтерес, зокрема у сплаті статутного внеску до товариства його учасником, на яке у подальшому може бути звернено стягнення як в межах виконавчого провадження, так і в межах справи про банкрутство (у разі визнання відповідача такого) тощо.
З огляду на конкретні обставини справи, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу позивача на інститут солідарної відповідальності у здійсненні процедури банкрутства юридичної особи, де відповідно судом можуть бути оцінені дії відповідачів на предмет того, чи призвели такі до неможливості виконання грошових зобов`язань боржника в повному обсязі перед кредиторами (загроза неплатоспроможності) або ж призвели до банкрутства товариства. Саме у межах такого спору мають бути судом оцінені і спірний Акт, а також дії щодо зміни відомостей про юридичну особу (зміна назви, місця знаходження, внесення змін до статуту товариства) на предмет їх фраудаторності.
Так, відповідно у межах провадження у справі про банкрутство ліквідатор згідно з частиною другою статті 61 КУПБ має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства (а саме, засновників (учасників, акціонерів), керівників боржника, інших осіб, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії). Стягнені у такому випадку кошти будуть включені до складу ліквідаційної маси Товариства і використані для задоволення вимог кредиторів.
У зв`язку з цим Верховний Суд вважає, що саме спеціальні норми законодавства про банкрутство передбачають ефективні способи захисту інтересів кредитора шляхом покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Товариства на осіб, з вини яких, Товариство не може виконати свої зобов`язання.
Отже, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позову у даному випадку, водночас з мотивів, наведених у даній Постанові. Суд вважає за необхідне оскаржувані судові рішення змінити, виклавши їх мотивувальну частину щодо позовних вимог АТ «Подільський цемент» у редакції даної постанови Верховного Суду, в решті рішення першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін.
Відтак наведені мотиви касаційного оскарження, з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, що виключає можливість скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.
6.6. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України.
6.6.1. Стосовно наявності/відсутності порушень, визначених пункт 3 частини першої статті 310 ГПК України, слід зазначити таке.
В силу приписів пункту 3 частини першої статті 310 ГПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні.
Так, як стверджує касатор рішення суду першої інстанції не підписано електронно (кваліфікованим підписом на захищеному носії).
Колегія суддів відзначає, що згідно з частинами, першою, другою, восьмою статті 233 ГПК України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу. Усі судові рішення викладаються письмово у паперовій та електронній формах. Судові рішення в електронній формі викладаються з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, оприлюднюються в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), та підписуються електронним підписом судді (у разі колегіального розгляду - електронними підписами всіх суддів, які входять до складу колегії).
З приписів статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» вбачається, що рішення суду проголошується прилюдно, крім випадків, коли розгляд справи проводився у закритому судовому засіданні. Кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.
Зі змісту підпункту 5 розділу І Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 19.04.2018 №1200/0/15-18 із подальшими змінами (далі - Порядок) слідує, що електронний примірник судового рішення - створений в АСДС електронний документ, підписаний кваліфікованим електронним підписом судді, що ухвалив таке судове рішення, в разі колегіального розгляду - кваліфікованими електронними підписами всіх суддів, що входять до складу колегії, або іншої особи, визначеної згідно з пунктом 2 розділу III цього Порядку. Такий документ має бути ідентичним за документарною інформацією та реквізитами оригіналу судового рішення в паперовій формі.
Використання особистих ключів користувачами, а також створення ними кваліфікованого електронного підпису здійснюються в порядку, визначеному Законом України «Про електронні довірчі послуги», з особливостями, встановленими Положенням про ЄСІТС.
Варто зазначити, що електронний підпис - це унікальний набір криптографічно зашифрованих електронних даних, які ідентифікують особу. Він може бути удосконаленим (УЕП) та кваліфікованим (КЕП). Відрізняються ці види підпису рівнем захисту.
Відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги» кваліфікований електронний підпис - удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа. Удосконалений електронний підпис - електронний підпис, створений за результатом криптографічного перетворення електронних даних, з якими пов`язаний цей електронний підпис, з використанням засобу удосконаленого електронного підпису та особистого ключа, однозначно пов`язаного з підписувачем, і який дає змогу здійснити електронну ідентифікацію підписувача та виявити порушення цілісності електронних даних, з якими пов`язаний цей електронний підпис.
Таким чином, КЕП - більш захищений, оскільки базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа і зберігається на захищеному носії. УЕП - менш захищений, оскільки зберігається на незахищеному носії, водночас дає змогу здійснити ідентифікацію підписувача та виявити порушення цілісності електронних даних, з якими пов`язаний цей підпис.
Отже, використання удосконаленого електронного підпису передбачено Законом України «Про електронні довірчі послуги», а також постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2020 року № 193 «Про реалізацію експериментального проекту щодо забезпечення можливості використання удосконалених електронних підписів і печаток, які базуються на кваліфікованих сертифікатах відкритих ключів».
Як встановлено Судом згідно з інформацією, наявною у Єдиному державному реєстрі судових рішень, у справі №905/197/22 відображається рішення Господарського суду Донецької області від 14.03.2023 в електронному вигляді за електронним підписом судді Фурсової С.М.
Крім того, як убачається з наданого позивачем протоколу створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису, зокрема:
- результат перевірки підпису: Підпис створено та перевірено успішно. Цілісність даних підтверджено;
- підписувач: Фурсова Світлана Миколаївна;
- тип носія особистого ключа: Незахищений;
- тип підпису: Удосконалений;
- сертифікат: Кваліфікований.
Отже, вказаний підпис дає змогу здійснити електронну ідентифікацію підписувача (судді Фурсової С.М.) та виявити цілісність електронних даних, з якими пов`язаний цей електронний підпис.
Відтак Верховний Суд вважає, що доводи скаржника з посиланням на пункт 3 частини першої статті 310 ГПК України щодо необхідності скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави не знайшли свого підтвердження.
6.6.2. Стосовно наявності/відсутності порушень, визначених пунктом 3 частини третьої статті 310 ГПК України, слід зазначити таке.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, якщо, зокрема, суд необґрунтовано відхилив клопотання учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Так, за покликаннями скаржника суди попередніх інстанцій необґрунтовано відмовили позивачу в задоволенні клопотання про витребування доказів на підтвердження обставин несплати учасником ТОВ «ДЕРУА ТРЕЙД» внеску до статутного капіталу.
Як свідчить зміст оскаржуваних судових рішень господарськими судами у встановленому законом порядку розглянуто клопотання позивача про витребування доказів та відмовлено у їх задоволенні з огляду на достатність доказів у матеріалах справи для вирішення спору у даній справі.
Колегія суддів не вбачає порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права у цій частині, адже суди попередніх інстанцій у межах наданих їм повноважень та вимог чинного ГПК України розглянули подане відповідачем клопотання.
6.6.3. Відтак доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права відхиляються Судом, підстави для скасування оскаржуваних судових рішень з наведених міркувань відсутні.
6.7. Верховний Суд неодноразово вказував та наголошував, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для відмови у позові.
При цьому колегія суддів звертається до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц, де відзначено, якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
6.8. Отже, наведені скаржником доводи не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, що виключає можливість скасування оскаржуваного судового рішення з цих підстав.
Разом з тим, оскільки суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків у частині відсутності у позивача похідного інтересу у сплаті статутного внеску до товариства його учасником, на яке у подальшому може бути звернено стягнення як в межах виконавчого провадження, так і в межах справи про банкрутство (у разі визнання відповідача такого), колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів по суті спору (резолютивні частини) підлягають залишенню без змін, водночас з викладенням їх мотивувальних частин в редакції цієї постанови.
Враховуючи спірний характер правовідносин сторін наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
6.9. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини №41984/98 від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", №24465/04 від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", №3236/03 від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
7.1. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 6 цієї Постанови.
7.2. Відповідно до частини першої статті 311 ГПК України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини другої статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
7.3. Оскільки встановлена під час касаційного провадження часткова невідповідність висновків судів попередніх інстанцій не призвела до прийняття невірних по суті рішень, Верховний Суд, користуючись наданими процесуальним законом повноваженнями, вважає за необхідне змінити мотивувальну частину оскаржуваних судових рішень.
Враховуючи вищенаведене, оскаржувані рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів по суті спору (резолютивні частини) підлягають залишенню без змін з викладенням їх мотивувальних частин в редакції цієї постанови.
8. Судові витрати
8.1. Судовий збір, сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Суд касаційну скаргу залишає без задоволення.
Керуючись статтями 129 300 301 308 311 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Подільський цемент" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Донецької області від 14.03.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.06.2023 у справі №905/197/22 змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
3. В решті рішення Господарського суду Донецької області від 14.03.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.06.2023 у справі №905/197/22 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Студенець
Судді С. Бакуліна
О. Кібенко