ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2022 року

м. Київ

cправа № 906/211/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Морозової Т. В. (адвокат, ордер),

відповідача - Бродецького М. А. (директор),

розглянув касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Антонюк Антоніни Олексіївни

на рішення Господарського суду Житомирської області від 03.09.2021 (суддя Вельмкіна Т. М.) та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.01.2022 (судді: Маціщук А. В. - головуючий, Бучинська Г. Б., Петухов М. Г.) у справі

за позовом фізичної особи-підприємця Антонюк Антоніни Олексіївни

до Товариства з додатковою відповідальністю "Кортекс"

про визнання недійсним договору на встановлення земельного сервітуту від 08.11.2011, визнання недійсним положення абзацу п.1.1. договору купівлі-продажу земельної ділянки та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У лютому 2021 року фізична особа підприємець Антонюк Антоніна Олексіївна (далі - ФОП Антонюк А. О.) звернулася до суду з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Кортекс" (далі - ТзДВ "Кортекс") про:

- визнання недійсним договору на встановлення земельного сервітуту, укладеного 08.11.2011 ТзДВ "Кортекс та ФОП Антонюк А. О., посвідченого приватним нотаріусом Коростишівського районного нотаріального округу Владикою І. В. (далі - приватний нотаріус Владика І. В.), реєстровий номер 7116;

- визнання недійсними положення абзацу другого пункту 1.1 договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 08.11.2011 ТзДВ "Кортекс" та ФОП Антонюк А. О., посвідченого приватним нотаріусом Владикою І. В., реєстровий номер 7114.

- зобов`язання ТзДВ "Кортекс" усунути перешкоди в користуванні ФОП Антонюк А. О. земельною ділянкою, кадастровий номер 1822510100:01:016:0237, розташованою за адресою: Житомирська обл., м. Коростишів, вул. Київська, 68, шляхом покладення обов`язку демонтувати частину електромережі, що живить розподільний пристрій РП№ 1 0,4 кВ (ЩР) та демонтувати розподільний пристрій РП№ 1 0,4 кВ (ЩР), які розміщені на земельній ділянці, кадастровий номер 1822510100:01:016:0237, на вул. Київській, 68 у місті Коростишеві.

2. Позовні вимоги мотивовано тим, що станом на день укладення спірного договору земельного сервітуту від 08.11.2011 власником та володільцем земельної ділянки, кадастровий номер 1822510100:01:016:0237, був відповідач, а позивачка набула право власності на дану земельну ділянку лише 30.12.2011, в силу імперативних вимог статті 100 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час укладення договору) позивачка не мала повноважень на встановлення земельного сервітуту для відповідача, а відповідач як власник не мав права вимагати встановлення такого земельного сервітуту.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 03.09.2021, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.01.2022, у задоволенні позову відмовлено повністю.

4. Судові рішення мотивовано тим, що договір на встановлення земельного сервітуту укладений та зареєстрований належним чином, відповідно до чинного на той час Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, а здійснення 30.12.2011 державної реєстрації права за договором купівлі-продажу земельної ділянки не впливає на дійсність договору сервітуту. Судом не встановлено обмеження волевиявлення сторін на укладання договору сервітуту, враховуючи, що на підставі статті 100 Земельного кодексу України та статті 402 Цивільного кодексу України, у редакціях, чинних на час укладання договору, і позивачка як володілець і відповідач як власник сусідньої земельної ділянки були правомочні на встановлення земельного сервітуту 08.11.2011.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. У касаційній скарзі ФОП Антонюк А. О. просить рішення суду першої інстанції і постанову апеляційного суду скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, постановах Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 911/1902/19, від 16.03.2021 та від 03.06.2020 у справі № 906/432/19 щодо застосування норм статей 203 215 377 Цивільного кодексу України, статей 100 120 125 126 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Скаржник також зазначає як підставу для касаційного оскарження згідно з пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України - відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 2, частини 6 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (16.03.2010)) та статей 203 215 Цивільного кодексу України.

Крім того, скаржник посилається на недослідження судами першої та апеляційної інстанцій зібраних у справі доказів, а саме:

- договору купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 1822510100:01:016:0237, від 08.11.2011, який у пункті 1.1 містить твердження про встановлення сервітуту на підставі договору, який вже підписаний сторонами до моменту укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, тобто як події, яка вже фактично відбулася, та що на момент його укладення договір сервітуту вже підписаний сторонами та посвідчений нотаріусом, а саме: "згідно договору від 08.11.2011 р., що посвідчений за реєстром - (номер відсутній) про встановлення земельного сервітуту, встановлено обмеження щодо вказаної ділянки". Проте фактично на цей момент щодо цієї земельної ділянки жодного обмеження не існувало, й це підтверджується як пунктом 44.4 цього договору, так і належними письмовими доказами, отриманими з Житомирського обласного державного нотаріального архіву: витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна Х232670698 від 08.11.2011;

- договору купівлі-продажу частини приміщення від 30.10.2008, за яким позивачка придбала у власність приміщення головного корпусу (літ. "Б": приміщення 1-17 площею 51,8 м2, 1-18 площею 5,1 м2, 1-19 площею 8,1 м2, 1-20 площею 3,4 м2, 1-21 площею 10,5 м2, 1-22 площею 6,2 м2, 1-23 площею 3,6 м2, 1-25 площею 1,1 м2, 1-26 площею 1,2 м2, 1-27 площею 1,4 м2, загальною площею 92,4 м2), що розташовані на АДРЕСА_1, проте який не містить жодних умов щодо земельної ділянки, на якій вони знаходяться.

Узагальнені доводи інших учасників справи

7. ТзДВ "Кортекс" у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити в її задоволенні з мотивів, викладених в оскаржуваних судових рішеннях.

Розгляд справи

8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.05.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП Антонюк А. О. на рішення Господарського суду Житомирської області від 03.09.2021 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.01.2022 у справі № 906/211/21; призначено розгляд справи у судовому засіданні на 30.06.2022.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

9. 30.10.2008 між ВАТ "Коростишівська прядильно-ткацька фабрика "Кортекс" (продавець) та Антонюк Антоніною Олексіївною (покупець) укладено договір купівлі-продажу частини приміщення, а саме: приміщення головного корпусу, що позначено літ. "Б": приміщення 1-17 площею 51,8 м2, 1-18 площею 5,1 м2, 1-19 площею 8,1 м2, 1-20 площею 3,4 м2, 1-21 площею 10,5 м2, 1-22 площею 6,2 м2, 1-23 площею 3,6 м2, 1-25 площею 1,1 м2, 1-26 площею 1,2 м2, 1-27 площею 1,4 м2, загальною площею 92,4 м2, розташованих на АДРЕСА_1.

10. 30.10.2008 сторонами було укладено договір про виділ майна в натурі, згідно з пунктами 2, 3 якого укладення цієї угоди припиняє часткову власність сторін на зазначене приміщення (з приміщення головного корпусу, що позначено літ. "Б": приміщення 1-17 площею 51,8 м2, 1-18 площею 5,1 м2, 1-19 площею 8,1 м2, 1-20 площею 3,4 м2, 1-21 площею 10,5 м2, 1-22 площею 6,2 м2, 1-23 площею 3,6 м2, 1-25 площею 1,1 м2, 1-26 площею 1,2 м2, 1-27 площею 1,4 м2, загальною площею 92,4 м2).

11. 08.11.2011 Публічне акціонерне товариство Коростишівське підприємство "Кортекс" (далі - ПАТ Коростишівське підприємство "Кортекс") та підприємцем Антонюк Антоніною Олексіївною було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, за змістом якого:

- ПАТ Коростишівське підприємство "Кортекс" передає у власність (продає), а ФОП Антонюк А. О. приймає у власність (купує) і сплачує ціну згідно з умовами цього договору нежитлові приміщення в будівлі літ. "Б", а саме: приміщення 1-16, площею 31,9 м2, 1-24, площею 6,60 м2, 1-28, площею 1,20 м2, 1-29, площею 1,20 частину приміщення головного корпусу, що позначене літ. Б, загальною площею 40,90 м2, розташованих на АДРЕСА_1. Сторони визначили, що на підставі статей 183 319 364 367 Цивільного кодексу України та відповідно до технічної характеристики об`єкта зазначені приміщення виділяються та становлять окремий об`єкт нерухомого майна без зміни цільового призначення приміщень та без встановлення спільної часткової власності (пункт 1.1);

- приміщення знаходяться на земельній ділянці площею 0,0333 га, кадастровий номер 1822510100:01:016:0237, що продається разом з приміщеннями (пункт 1.1).

12. 08.11.2011 між ПАТ Коростишівське підприємство "Кортекс" та ФОП Антонюк А. О. укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, за умовами якого:

- предметом є купівля-продаж земельної ділянки площею 0,0333 га, кадастровий номер 1822510100:01:016:0237, з цільовим призначенням: землі промисловості, розташовані за адресою: АДРЕСА_2. У договорі зазначено, що на цій земельній ділянці знаходяться нежитлові приміщення, що належать продавцю на праві власності та продаються ним покупцеві за окремим договором (абзац 1 пункту 1.1);

- договір містить застереження про обмеження щодо зазначеної ділянки сервітутом - згідно з договором від 08.11.2011, що посвідчений приватним нотаріусом Владикою І. В., про встановлення земельного сервітуту (абзац 2 пункту 1.1);

- нерухоме майно, що є предметом цього договору, належить продавцеві на праві власності згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 238298 (пункт 1.3);

- покупець зобов`язується зареєструвати право власності протягом 3 місяців з моменту нотаріального посвідчення цього договору (пункт 3.1);

- договір вважається укладеним з моменту його нотаріального посвідчення та державної реєстрації (пункт 9.1).

13. Зазначений договір підписано в присутності нотаріуса, посвідчено приватним нотаріусом Владикою І. В. за № 7114 та 30.12.2011 зареєстровано в Коростишівському районному земельному відділі, про що в книзі записів державної реєстрації зроблено запис за № 47, який засвідчено печаткою.

14. Відповідно до витягу з Державного реєстру правочинів зазначений договір купівлі-продажу земельної ділянки зареєстровано в реєстрі 08.11.2011.

15. 08.11.2011 між ПАТ Коростишівське підприємство "Кортекс" та ФОП Антонюк А. О. було укладено договір на встановлення земельного сервітуту, за умовами якого:

- ПАТ Коростишівське підприємство "Кортекс" встановлює земельний сервітут на земельній ділянці ФОП Антонюк А.О., а саме: сервітут на прохід загальною площею 0,0096 га, на використання цієї земельної ділянки для проходу до доріг загального користування, та сервітут на проходження інженерних мереж ПАТ Коростишівське підприємство "Кортекс", розташованих за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до плану земельного сервітуту, що є невід`ємною частиною цього договору (розділ 1);

- сервітут є безстроковим і вступає в силу з моменту його підписання (пункт 1 розділу 2);

- ФОП Антонюк А. О. в межах дії сервітут забороняється: розпочинати будівництво будинків і споруд без письмового узгодження з ПАТ Коростишівське підприємство "Кортекс"; проведення земельних робіт без погодження з ПАТ Коростишівське підприємство "Кортекс"; влаштування звалищ (пункт 2 розділу 2);

- ПАТ Коростишівське підприємство "Кортекс" зобов`язується: дотримуватися загальних правил використання відведеної земельної смуги; відшкодовувати ФОП Антонюк А.О. збитки в зв`язку з погіршенням якості земель у результаті господарської діяльності; не чинити дій, що можуть привести до погіршення якісних характеристик відведеної земельної смуги (пункт 4 розділу 2);

- ФОП Антонюк А. О. зобов`язується: виконувати в повному обсязі всі умови договору; не втручатись в господарську діяльність ПАТ Коростишівське підприємство "Кортекс"(пункт 6 розділу 2);

- зміна умов договору можлива за письмовою згодою сторін. Дострокове розірвання договору в односторонньому порядку можливе тільки за рішенням суду. За порушення умов договору сторони несуть відповідальність згідно з діючим законодавством України (пункт 8).

16. Договір підписано в присутності нотаріуса (про що зазначено у тексті договору) і посвідчено приватним нотаріусом Владикою І. В. за № 7116. Договір зареєстрований в Коростишівському районному земельному відділі, про що в книзі записів державної реєстрації зроблено запис № 03.02.2012, який засвідчено печаткою.

17. До зазначеного договору сторонами укладено додаток, що є невід`ємною частиною договору від 08.11.2011 № 7116, відповідно до якого сторонами погоджений план обмежень земельної ділянки при відчуженні.

18. Спір у справі стосується питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсними договору на встановлення земельного сервітуту.

Позиція Верховного Суду

19. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

20. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається з огляду на таке.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

21. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, постановах Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 911/1902/19, від 16.03.2021 та від 03.06.2020 у справі № 906/432/19 щодо застосування норм статей 203 215 377 Цивільного кодексу України, статей 100 120 125 126 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

22. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

23. При цьому на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

24. Предметом позову у справі, яка розглядається, є матеріально-правові вимоги про визнання недійсним договору на встановлення земельного сервітуту, визнання недійсним положення про встановлення сервітуту у договорі купівлі-продажу земельної ділянки та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою з підстав відсутності у позивачки як власника земельної ділянки необхідного обсягу дієздатності для укладання спірного договору, оскільки право власності на цю земельну ділянку у неї виникло після здійснення державну реєстрацію права власності на земельну ділянку.

25. Колегія суддів відхиляє твердження скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, постановах Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 911/1902/19, від 16.03.2021 та від 03.06.2020 у справі № 906/432/19, з огляду на таке.

26. У справі № 910/18560/16, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження, прокуратура звернулася до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління до Ради та Товариства про визнання незаконним та скасування рішення Ради; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки; визнання відсутнім права користування земельною ділянкою, з тих підстав, що Рада, приймаючи оскаржуване рішення, вийшла за межі наданих їй повноважень та передала в оренду Товариству земельну ділянку, яка відноситься до земель оборони та є державною власністю без зміни її цільового призначення, а також за відсутності відмови землекористувача від права користування спірною земельною ділянкою.

27. З викладеного вбачається, що посилання скаржника на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, є помилковим, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними, зважаючи на відсутність у справі № 906/211/21 правовідносин оренди землі, що належать до земель оборони, на яких розташоване військове майно.

28. Колегія суддів також вважає безпідставними посилання скаржника на висновок, наведений у постанові Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 911/1902/19, оскільки, наведений висновок касаційного суду стосується оцінки обставин конкретної справи за неподібних до справи № 906/211/21 предмета спору (скасування державної реєстрації права власності), підстав позову і змісту позовних вимог (спір про право власності на нерухоме майно). Аналіз висновків, зроблених у судових рішеннях у справі № 906/211/21, в якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведеній постанові Верховного Суду, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

29. У справі № 906/432/19 розглядалися вимоги, зокрема, про визнання недійсним договору на встановлення земельного сервітуту від 28.11.2006, за встановлених у справі обставин, що станом на 28.11.2006 ні позивачу, ні відповідачу-2 не належав титул власника земельної ділянки, яка є предметом спірного договору, на відміну від справи, яка розглядається (№ 906/211/21), тобто за іншої фактично-доказової бази, а також за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, та за іншими поданими сторонами та оцінених судами доказами, залежно від яких (обставин і доказів) й прийняті судові рішення, тобто зазначена справа і справа, що розглядається, є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про їх неподібність.

30. Отже, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

31. Підставою касаційного оскарження скаржник також визначив пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування положень статті 2, частини 6 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (16.03.2010)) та статей 203 215 Цивільного кодексу України.

32. При цьому скаржник наголошує, що на день укладення спірного договору земельного сервітуту власником та володільцем земельної ділянки, кадастровий номер 1822510100:01:016:0237, був відповідач, оскільки право власності на зазначену земельну ділянку виникло у позивачки лише 30.12.2011 при здійсненні державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

33. Згідно зі статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції від 16.03.2010) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

34. У межах суб`єктивного права власності доцільно виділити два конструктивних елементи: а) титул власності; б) правомочності власника. Правомочність власника - невід`ємний атрибут права власності та розглядається як динамічна категорія, як одна з основних можливостей власника щодо належного йому майна.

Титул власності є статичною категорією, до зміни власника не передається. Державна реєстрація договору купівлі-продажу нерухомості - адміністративний акт, який породжує титул власника.

Таким чином, висловивши свою волю на відчуження об`єкта нерухомого майна, власник у межах свого суб`єктивного права власності реалізовує свої правомочності. Державна реєстрація правочину завершує перехід права власності (право власності на об`єкт припиняється у продавця і відповідно виникає в покупця). Тобто покупець набуває не лише правомочності власника, а й сам титул.

35. Ураховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що особа, яка здійснила державну реєстрацію правочину відповідно до норм статей 334 657 Цивільного кодексу України, набула титул власника майна. У свою чергу необхідність реєстрації права на нерухоме майно (на момент виникнення спірних правовідносин - до 01.01.2013) не впливала на виникнення в покупця нерухомості прав власника на це майно.

36. Скаржник помилково ототожнив заволодіння громадянами та юридичними особами землями та перехід до них права володіння цими землями, оскільки володіння як фактичний стан слід відрізняти від права володіння. Володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може.

37. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 виклала правову позицію:"Особа, яка здійснила державну реєстрацію правочину відповідно до норм статей 334 657 ЦК України, набула титул власника майна. У свою чергу необхідність реєстрації права на нерухоме майно (на момент виникнення спірних правовідносин - до 01.01.2013) не впливала на виникнення в покупця нерухомості прав власника на це майно".

38. Відповідно до частини 2 статті 100 Земельного кодексу України земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду.

39. З огляду на викладене, помилковим є твердження скаржника про те, що оспорюваний договір сервітуту укладений особою, яка не набула у встановленому порядку повноважень власника земельної ділянки.

40. Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанції, що позивачка як власник земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу від 08.11.2011 і відповідач як власник сусідньої земельної ділянки були правомочні на встановлення земельного сервітуту 08.11.2011, а здійснення 30.12.2011 реєстрації договору купівлі-продажу від 08.11.2011 в Коростишівському районному земельному відділі не впливає на дійсність договору сервітуту.

41. За змістом касаційної скарги підставою оскарження рішень судів попередніх інстанцій є положення пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Водночас Верховний Суд вважає необґрунтованою наведену скаржником підставу касаційного оскарження судових рішень, оскільки ця норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі зазначеного пункту скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

При вирішенні спору у справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій у судових рішеннях не посилалися на положення частини 6 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (16.03.2010), про неправильне застосування судами яких зазначено скаржником у касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на предмет і підстави заявленого позову, встановлені у справі фактичні обставини та правові норми, які підлягають застосуванню та було застосовано судами попередніх інстанцій при вирішенні спору, висновок щодо застосування цих норм права, який формулює скаржник у касаційній скарзі, не впливає на правильність вирішення судами спору, у зв`язку із чим, Верховний Суд не формує висновок з приводу застосування цих статей у спірних правовідносинах.

При цьому необхідно зазначити, що формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Аргументи, наведені у касаційній скарзі, не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.

Будь-яких доводів, які б спростовували зазначені висновки судів попередніх інстанцій, окрім посилання лише на безпідставність таких висновків суду, скаржником у касаційній скарзі не наведено, отже, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права при вирішенні цієї справи, які відповідно до вимог процесуального законодавства є підставою для скасування постановлених у справі судових рішень.

Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що скаржником не наведено обґрунтованих доводів щодо неправильного застосування судами норм права за відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування таких норм права у подібних правовідносин, що є відповідно до положень статті 309 Господарського процесуального кодексу України підставою для залишення поданої прокурором касаційної скарги без задоволення, а прийнятих судами рішень - без змін.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

42. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

43. Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

44. Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

45. За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів за умови не підтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

46. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

47. З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору на встановлення земельного сервітуту від 08.11.2011, визнання недійсним положення абзацу другого п. 1.1 договору купівлі-продажу земельної ділянки та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Висновки Верховного Суду

48. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

49. Відповідно до статті 300 цього Кодексу суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

50. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

51. Відповідно до положень статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

52. Оскільки викладені у касаційній скарзі доводи про неправильне застосування норми матеріального (статей 203 215 377 Цивільного кодексу України, статей 100 120 125 126 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статті 2, частини 6 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (16.03.2010)) та порушення норм процесуального права щодо недослідження судами першої та апеляційної інстанцій зібраних у справі доказів, під час ухвалення оскаржуваних судових рішень не отримали підтвердження, Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції ухвалено із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

Розподіл судових витрат

53. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця Антонюк Антоніни Олексіївни у частині підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Антонюк Антоніни Олексіївни у частині підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Житомирської області від 03.09.2021 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.01.2022 у справі № 906/211/21 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай