ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2024 року

м. Київ

cправа № 906/470/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Миру 23Б"

на рішення Господарського суду Житомирської області

(суддя - Сікорська Н.А.)

від 23.10.2024

та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Олексюк Г.Є., судді: Петухов М.Г., Мельник О.В.)

від 14.02.2024

у справі № 906/470/23

за позовом ОСОБА_1

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Миру 23Б"

про зобов`язання не чинити перешкоди та про визнання недійсним пункт 2 рішення загальних зборів,

за участю представників учасників справи:

позивача - ОСОБА_1, Ляхов О.В.

відповідача - Соломонюк С.А.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернулася до Господарського суду Житомирської області з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Миру 23Б" (далі - ОСББ "Миру 23Б"), в якому просила суд:

- зобов`язати відповідача в особі голови правління не чинити перешкоди позивачу у користуванні підвальним приміщенням в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання голови правління надати дублікат ключа від замка до зазначеного підвального приміщення, або надати ключ від цього замка для виготовлення дубліката ключа до вказаного замка;

- визнати недійсним пункт 2 рішення загальних зборів ОСББ, оформленого протоколом від 14.12.2022 № 8 в частині зобов`язання власників "КС лікаря Колоса" звільнити незаконно зайняту площу підвального приміщення відповідача.

1.2. В якості підстави для визнання недійсним пункту 2 спірного рішення зазначено порушення вимог статей 6, 10 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" та вимог статуту відповідача щодо порядку скликання та проведення зборів, проведення голосування (письмового опитування), визначення кількості голосів, необхідної для прийняття відповідного рішення. Позивач звертає увагу на порушення її прав, як власника нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , внаслідок прийняття відповідачем спірного рішення та недопущення її до підвального приміщення.

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 23.10.2023 у справі № 906/470/23 позов задоволено. Зобов`язано ОСББ "Миру 23Б" не чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні належним йому майном - компресором QUATTRO з осушувачем повітря та аспіраційної установки Тyscor-VS2, шляхом надання вільного доступу до підвального приміщення в будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано недійсним пункт 2 рішення загальних зборів ОСББ "Миру 23Б", оформленого протоколом № 8 від 14.12.2022.

2.2. Суд першої інстанції, під час розгляду справи встановив порушення, які було допущено при проведенні загальних зборів ОСББ "Миру 23Б", а саме: порушення порядку проведення зборів, порядку голосування за питання порядку денного, оскільки члени ОСББ вписували результати голосування вже на етапі реєстрації присутніх на зборах; встановлено факт голосування осіб, які не мали відповідних повноважень на представлення інтересів співвласників будинку, що є підставою для скасування пункту 2 оскарженого рішення зборів.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що пункт 2 спірного рішення та дії щодо недопущення позивача до підвального приміщення будинку порушують його права як власника майна, що в ньому знаходиться, а тому дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача про визнання його недійсним та усунення перешкод у наданні доступу до підвального приміщення. Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача надати ключі від вхідних дверей підвального приміщення, то суд першої інстанції дійшов висновку про передчасність такої вимоги, оскільки сама вимога про усунення перешкод у користуванні майном тягне за собою наявність вільного доступу позивача до підвалу.

2.3. Додатковим рішенням Господарського суду Житомирської області від 09.11.2023 стягнуто з ОСББ "Миру 23Б" на користь ОСОБА_1 30 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 1 073,00 грн судового збору, сплаченого за подання заяви про забезпечення позову.

2.4. Суд першої інстанції дійшов висновку, що справедливими і співрозмірними є витрати ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн, які підлягають стягненню з ОСББ "Миру 23Б". В стягненні 62 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу суд відмовив.

2.5. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.02.2024 рішення Господарського суду Житомирської області від 23.10.2023 та додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 09.11.2023 у справі № 906/470/23 залишено без змін. Стягнуто з ОСББ "Миру 23Б" на користь ОСОБА_1 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

2.6. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог. Також суд апеляційної інстанції погодився із висновком місцевого господарського суду щодо відшкодування витрат ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Житомирської області від 23.10.2023 та постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.02.2024 у справі №906/470/23, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Миру 23Б" подало касаційну скаргу, якою просить оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

3.2. Підставами касаційного оскарження Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Миру 23Б" визначило пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

3.4. Обґрунтовуючи пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає наступне:

- судом апеляційної інстанції не враховано висновків щодо застосування пунктів 2, 3 частини першої статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" та пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", викладених у постановах Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 06.08.2019 у справі № 914/843/17, 18.07.2018 у справі № 916/2069/17, від 19.05.2019 у справі № 906/1169/17;

- судом апеляційної інстанції не враховано висновків щодо застосування частини другої статті 237 Господарського процесуального кодексу України, викладених у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 571/1306/16-ц, від 29.05.2019 у справі № 2-3632/11, від 15.07.2019 у справі № 235/499/17, від 17.07.2019 у справі № 523/3612/16-ц, від 24.07.2019 у справі № 760/23795/14-ц, від 25.09.2019 у справі № 642/6518/16-ц, від 30.10.2019 у справі № 390/131/18, від 06.11.2019 у справах № 464/4574/15-ц, № 756/17180/14-ц, від 13.11.2019 у справі № 697/2368/15-ц, від 04.12.2019 у справі № 635/8395/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 686/24003/18, від 01.07.2020 у справі № 287/575/16-ц, від 19.08.2020 у справі № 287/587/16-ц, від 19.02.2019 у справі № 824/399/17-а, від 13.02.2018 у справі № 264/4263/16-ц, від 29.05.2018 у справі № 800/341/17 (9991/944/12), від 12.11.2019 у справі № 9901/21/19, від 03.06.2020 у справі № 550/1114/17, від 13.11.2019 у справі № 1240/2611/18;

- судом апеляційної інстанції не враховано висновків щодо застосування статті 204 Цивільного кодексу України, викладених у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 та від 28.07.2021 у справі № 759/24061/19;

- судом апеляційної інстанції не враховано висновків щодо застосування пункту 2.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016 № 4 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних відносин", викладеного у постанові Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 397/1396/19;

- судом апеляційної інстанції не враховано висновків щодо застосування пункту 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, викладених у постановах Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 906/1308/19 та від 05.02.2020 у справі № 127/15798/19.

3.5. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

3.6. Обґрунтовуючи пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає наступне:

- відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування статей 4, 5 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" у поєднанні зі статтею 382 Цивільного кодексу України (можливість розподілу допоміжного (підвального) приміщення між співвласниками багатоквартирному будинку);

- відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування статей 6, 10 Закону України " Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" у поєднанні зі статтями 1268 1270 1296 Цивільного кодексу України (правильність підрахунку голосів співвласників, які фактично є такими, хто прийняв спадщину, але у встановленому законом порядку її не оформив).

3.7. У відзиві на касаційну скаргу позивачка проти її вимог та доводів заперечила, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, мотивуючи зазначене наступним: скаржник помилково вважає, що даний спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства, оскільки даний спір стосується прав та обов`язків щодо користування спільним майном як співвласника багатоквартирного будинку; зазначений судом спосіб захисту позивача не суперечить змісту порушеного права та цілком відповідає предмету позову у справі; наявність чи відсутність судової практики щодо розподілу допоміжних приміщень між співвласниками жодним чином не стосуються предмету цієї справи тощо .

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

ОСОБА_1 право власності на приміщення стоматологічного амбулаторно - поліклінічного закладу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 194,8 м2 набула за договором дарування від 27.02.2020. Згідно даних ЄДРПОУ в належному позивачу на праві власності приміщенні знаходиться ТОВ "Комфортна стоматологія лікаря Колоса".

В підвальному приміщенні будинку про АДРЕСА_1 , знаходиться майно, яке належить позивачу - стоматологічне обладнання (компресор з осушувачем та аспіраційна установка).

Із листа № 166 від 06.06.2016 вбачається, що Житлово - будівельний кооператив № 2 надав дозвіл власнику нежитлового вбудовано прибудованого приміщення за адресою АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 використовувати безстроково та на безоплатній основі у власних потребах приміщення площею 3 м2, яке знаходиться у підвалі будинку під нежитловим приміщенням, яке належить ОСОБА_3 у зв`язку з проведенням ОСОБА_3 за власний кошт ремонтних робіт у підвальному приміщенні багатоквартирного будинку за адресою АДРЕСА_1 , а саме: заміна труб ХВП; заміна труб водовідведення; заміна стояків опалення з встановленням шарових кранів, кооператив.

В 2016 році ПП "Галіт" було розроблено Робочий проект підведення комунікацій від стоматологічних установок до компресора з осушувачем повітря та аспіраційної установки.

Згідно із відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Миру 23Б" зареєстроване 06.07.2021, номер запису 1003051020000017888.

Зборами правління ОСББ "Миру 23Б" від 14.11.2022 прийнято рішення, оформлене протоколом № 8, про скликання загальних зборів співвласників ОСББ на 02.12.2022, затверджено порядок денний зборів, та винесено на вирішення зборів, зокрема, питання №2 про зобов`язання власника приміщення "Комфортна стоматологія лікаря Колос" звільнити незаконно зайняту площу підвального приміщення ОСББ "Миру 23Б".

Рішенням загальних зборів об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Миру 23Б", оформленим протоколом № 8 від 14.12.2022, за результатами голосування по питанню 2 порядку денного вирішено зобов`язати власника приміщення "Комфортна стоматологія лікаря Колос" звільнити незаконну зайняту площу підвального приміщення ОСББ "Миру 23Б".

У протоколі вказано, що у зборах взяли участь особисто або через представників 37 осіб, у письмовому опитуванні взяли участь особисто 41 особа; загальна площа всіх житлових та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку становить 8 561,31 кв.м; загальна кількість співвласників - 106 осіб.

До протоколу додано результати голосування співвласників житлового будинку, в яких зазначено прізвища власників квартир, номера квартир, результат голосування по кожному з питань та проставлені підписи співвласників.

Додатками до протоколу загальних зборів є листки письмового опитування співвласників, в яких зазначено дату опитування, прізвище власника, номер квартири, результат голосування по кожному з питань та проставлені підписи співвласників. Письмове опитування проводили ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Позивачка з метою вирішення питання доступу до підвального приміщення зверталась до голови правління ОСББ "Миру 23Б", до правління ОСББ "Миру 23Б" Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області, Житомирського міського голови.

Спір між сторонами виник з приводу надання позивачці доступу до підвального приміщення, в якому розміщено належне їй майно - компресор з осушувачем та аспіраційна установка.

ОСОБА_1 вважає, що недопущення її до приміщення підвалу та рішення зборів ОСББ "Миру 23Б" по питанню 2 порядку денного, оформлене протоколом № 8 від 14.12.2022, є незаконними та порушують її права як співвласника майна.

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд

5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Верховний Суд у постанові від 17.01.2023 у справі №910/20309/21 зазначив, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

5.3. ОСББ "Миру 23Б" підставою касаційного оскарження зазначило пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду.

5.4. Положення статті 287 Господарського процесуального кодексу України спрямовано на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства.

Для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України; пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України) та пункту 5 частини першої статті 396 Цивільного процесуального кодексу України (пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України; пункту 5 частини першої статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України) таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизувала:

- висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу правовідносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин) (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32), від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38), від 11.04.2018 у справі № 910/12294/16 (пункт 16), від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40), у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15, від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16, від 13.09.2017 у справі № 923/682/16 тощо);

- висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 373/1281/16-ц, від 16.05.2018 у справі № 760/21151/15-ц, від 29.05.2018 у справах № 305/1180/15-ц і № 369/238/15-ц (реєстровий номер 74842779), від 06.06.2018 у справах № 308/6914/16-ц, № 569/1651/16-ц та № 372/1387/13-ц, від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц, від 31.10.2018 у справі № 648/2419/13-ц, від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц тощо).

Здійснена Великою Палатою Верховного Суду конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

5.5. За доводами касаційної скарги судом апеляційної інстанції не враховано висновків щодо застосування пункту 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, викладених у постановах Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 906/1308/19 та від 05.02.2020 у справі № 127/15798/19.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Так, у справі, що переглядається, суди обох інстанцій, зазначаючи про юрисдикційну належність зазначеного спору господарським судам виходили з наступного.

Особливості правового режиму майна багатоквартирного будинку зумовлюють спеціальне правове регулювання порядку реалізації прав власниками нерухомого майна в такому будинку. Частиною другою статті 382 Цивільного кодексу України визначено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Статтею 385 Цивільного кодексу України передбачено, що з метою забезпечення експлуатації багатоквартирного будинку, користування квартирами та нежитловими приміщеннями, управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку".

Статтею 1 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" розкрито поняття ОСББ як юридичної особи, створеної власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна. Термін "співвласники багатоквартирного будинку" вживається законодавцем у розумінні власників квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.

Статтею 4 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" визначено статус ОСББ як непідприємницького товариства, що створюється для здійснення функцій, які забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання. ОСББ відповідає за своїми зобов`язаннями коштами і майном об`єднання, від свого імені набуває майнові і немайнові права та обов`язки, виступає позивачем і відповідачем у суді.

Відповідно до частини другої статті 22 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" питання самостійного забезпечення об`єднанням експлуатації та утримання багатоквартирного будинку та користування спільним майном у такому будинку регулюються Господарським кодексом України в частині господарчого забезпечення діяльності негосподарюючих суб`єктів. Отже, виходячи з такого матеріально-правового регулювання зазначених правовідносини вони є господарськими за своєю правовою природою.

Судами встановлено, що у цій справі ОСОБА_1 просить визнати недійсним пункт 2 рішення загальних зборів ОСББ "Миру 23Б", оформленого протоколом № 8 від 14.12.2022, що стосується обмеження її прав, як власника приміщення у багатоквартирному будинку та усунути перешкоди в користуванні майном. Тобто спірні правовідносини виникли між позивачем (власником приміщення у багатоквартирному будинку) та відповідачем (ОСББ "Миру 23Б") з приводу неправомірних, на думку позивача, дій щодо обмеження її у праві користування спільним майном власників багатоповерхового будинку, доступі до приміщень загального користування. При цьому позивачем заявлено вимогу про усунення перешкод в користуванні приміщенням загального користування.

Суди також виходили з того, що прийняття рішення установчими зборами щодо всіх питань, віднесених до їх компетенції та виключної компетенції загальних зборів ОСББ відповідно до статей 6, 10 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", стосується створення та управління ОСББ як юридичною особою, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України визначає предметну юрисдикцію спору про визнання недійсним рішення установчих зборів ОСББ судам господарської юрисдикції.

Проаналізувавши зазначені скаржником постанови Верховного Суду, які на його думку не враховані судами попередніх інстанцій, колегія суддів зазначає наступне.

Так, у справі № 906/1308/19, що переглядалась Великою Палатою Верховного Суду, предметом позову була вимога фізичної особи - співвласника багатоквартирного будинку до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку та господарюючого суб`єкта про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення про передачу будинку на обслуговування Фізичній особі-підприємцю Козловій Л.Б. загальні збори Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку не приймали, з умовами спірного договору мешканців будинку не ознайомлено, якість надання послуг погіршилась, вартість послуг безпідставно завищено, що порушує права позивача та мешканців будинку як споживачів послуг з обслуговування будинку, які мали надаватися за спірним договором. Велика Палата Верховного Суду, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, зазначила, що оскільки встановлено факт укладення оспорюваного договору з порушенням статей 10, 12 - 14 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" та статей 9 - 11 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", які підлягали застосуванню, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для визнання спірного договору недійсним.

У справі № 127/15798/19 позивачка звернулася до адміністративного суду з позовом до голови правління ОСББ про визнання протиправною її бездіяльність щодо ненадання обґрунтованої відповіді (відмови) на заяву щодо ремонту спільного майна будинку та зобов`язання відповідача вчинити дії щодо надання обґрунтованої відповіді на подану заяву. При цьому, позивачка зазначила про порушення головою ОСББ вимог законів України "Про звернення громадян", "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку". Суди обох інстанцій, висновки яких підтримала і Велика Палата Верховного Суду, ураховуючи суть та суб`єктний склад спірних правовідносин, дійшли висновку про те, що цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства та має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Таким чином, правовідносини, які склалися між сторонами у справі, яка розглядається, відрізняються від правовідносин у вказаних вище справах. При цьому справи відрізняються предметами та підставами позовів, змістом правовідносин, фактично - доказовою базою (обставинами справи та зібраними у них доказами).

5.6. Щодо посилання ОСББ на неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків стосовно застосування пунктів 2, 3 частини першої статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" та пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", викладених у постановах Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 06.08.2019 у справі № 914/843/17, від 19.05.2019 у справі № 906/1169/17, колегія суддів зазначає наступне.

Постанова Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 916/2069/17 стосується позову ОСББ "Райдужне сяйво вісімнадцять" до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, Фізичної-особи підприємця Наумової Наталії Леонідівни про стягнення 16 553,56 грн, визнання недійсними додаткових договорів та зобов`язання усунути перешкоди. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ФОП Наумова Н.Л. незаконно, на підставі укладеного з Департаментом договору від 25.01.2013 та додаткових угод до нього від 10.10.2013, 29.08.2016, користується приміщенням у будинку, який з 2013 року перебуває на балансі ОСББ та є спільною власністю власників квартир та нежитлових приміщень у відповідному багатоквартирному будинку, тобто зазначений відповідач незаконно користується спільним майном на підставі недійсних правочинів - зазначених додаткових угод, укладених не з власником майна, а Департамент незаконно отримує орендну плату.

Оскільки ФОП Наумова Н.Л. не була співвласником в ОСББ "Райдужне сяйво вісімнадцять", а орендувала нежитлове приміщення першого поверху, в той час, як у справі яка переглядається ОСОБА_1 є співвласником майна ОСББ "Миру 23Б", то в постанові Верховного Суду у справі № 916/2069/17 відсутній висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

У справі № 904/1040/18 ОСББ "Гоголя 14А" звернулося з позовом до Дніпровської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення в частині визнання об`єктом права комунальної власності, скасування запису про право власності. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку за адресою: АДРЕСА_2 є співвласниками підвалів цього багатоквартирного будинку на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Визнання права власності на приміщення підвалів, де розташоване технічне обладнання будинку (електрощитові, стояки теплопостачання та водопостачання, водовідведення, сходи до підвалу), унеможливлює належне технічне обслуговування та утримання багатоквартирного будинку ОСББ, порушує право спільної сумісної власності співвласників багатоквартирного будинку, їх законні інтереси та є незаконним з боку суб`єкта владних повноважень, а саме Дніпровської міської ради. Таким чином, приймаючи оспорюване рішення про визнання за територіальною громадою міста права власності на частину підвалу багатоквартирного будинку, Дніпропетровська міська рада перебрала на себе функції власника допоміжного приміщення житлового будинку, незважаючи на незаконність таких дій.

У справі № 914/843/17 Львівська міська рада звернулася з позовом до ОСББ "Надія-НЛ" і Головного територіального управління юстиції у Львівській області про скасування наказу, рішення та витребування майна з чужого незаконного володіння. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що будинок по АДРЕСА_3 належить на праві власності територіальній громаді міста Львова, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 30.12.2008, виданим як дублікат на реєстраційне посвідчення від 04.05.1988, та Інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Позивач стверджував, що відповідно до акта приймання-передачі житлового комплексу або його частини з балансу Львівського комунального підприємства "Затишне" на баланс ОСББ "Надія-НЛ" від 02.09.2008 спірні нежитлові приміщення (підвальні приміщення загальною площею 78,2 кв.м) залишилися у комунальній власності. Позивач стверджував, що спірні приміщення загальною площею 78,2 кв.м не відносяться до допоміжних і є нежитловими, що встановлено у рішенні Франківського районного суду м. Львова від 13.09.2011 у справі № 2-156/11.

У справі №906/1169/17 ОСББ "Леха Качинського, 14" заявлено позов до Житомирської міської ради, Виконавчого комітету Житомирської міської ради, Комунального підприємства "Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство №1" Житомирської міської ради, Департаменту реєстрації Житомирської міської ради про визнання недійсним та скасування рішення. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зареєстроване за відповідачем-1 на праві власності приміщення має статус допоміжного, через яке забезпечується доступ до підвальних приміщень житлового будинку. Отже, таке приміщення не може бути самостійним об`єктом права комунальної власності, а в силу статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та статті 382 Цивільного кодексу України набуто на праві спільної сумісної власності всіма співвласникам багатоквартирного будинку одночасно з набуттям ними права власності на житлові квартири без необхідності додаткового оформлення речового права на допоміжні приміщення. Реєстрація права комунальної власності на спірне приміщення унеможливлює належне технічне обслуговування та утримання багатоквартирного будинку ОСББ, порушує право спільної сумісної власності співвласників багатоквартирного будинку.

Проаналізувавши зміст наведених скаржником для порівняння постанов Верховного Суду за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, Верховний Суд дійшов висновку про очевидну неподібність зазначених відповідачем у касаційній скарзі справ за наведеними істотними правовими ознаками зі справою, що розглядається.

5.7. Стосовно доводів касаційної скарги, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків щодо застосування частини другої статті 237 Господарського процесуального кодексу України, викладених у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 571/1306/16-ц, від 29.05.2019 у справі № 2-3632/11, від 15.07.2019 у справі № 235/499/17, від 17.07.2019 у справі № 523/3612/16-ц, від 24.07.2019 року у справі № 760/23795/14-ц, від 25.09.2019 у справі № 642/6518/16-ц, від 30.10.2019 у справі № 390/131/18, від 06.11.2019 у справах № 464/4574/15-ц, № 756/17180/14-ц, від 13.11.2019 у справі № 697/2368/15-ц, від 04.12.2019 у справі № 635/8395/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 686/24003/18, від 01.07.2020 у справі № 287/575/16-ц, від 19.08.2020 у справі № 287/587/16-ц, від 19.02.2019 у справі № 824/399/17-а, від 13.02.2018 у справі № 264/4263/16-ц, від 29.05.2018 у справі № 800/341/17 (9991/944/12), від 12.11.2019 у справі № 9901/21/19, від 03.06.2020 у справі № 550/1114/17, від 13.11.2019 у справі № 1240/2611/18, колегія суддів звертає увагу, що жодна із зазначених скаржником справ, не розглядалася за правилами Господарського процесуального кодексу України.

5.8. Стосовно доводів скаржника, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків щодо застосування статті 204 Цивільного кодексу України, викладених у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010 (скаржником помилково зазначено № 2-383/2010) та від 28.07.2021 у справі № 759/24061/19.

У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій, встановлюючи обставини стосовно голосування по питанню 2 порядку денного, прийшли до висновків, що голоси ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не можуть братися до уваги під час підрахунку голосів на загальних зборах ОСББ "Миру 23Б", які відбулися 02.12.2022 та оформлені протоколом від 14.12.2022 у зв`язку із не підтвердженням у встановленому порядку їх повноважень на момент участі в загальних зборах.

Судами встановлено, що відповідно до додатку до протоколу № 8 від 14.12.2022 по спірному питанню 2 порядку денного було проголосовано "за" ОСОБА_7 як співвласником будинку кв. АДРЕСА_1 та ОСОБА_6 як співвласником будинку кв. АДРЕСА_4 . Однак, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 не є співвласниками будинку або ж членами ОСББ "Миру 23Б". Із додатку до протоколу № 8 від 14.12.2022 суди не встановили обставин того, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , на момент проведення спірних зборів, мали документи, що надають їм повноваження на голосування від імені співвласників - ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , оскільки в результатах голосування, які є додатком до протоколу зборів, проведених 02.12.2022 відсутні вказівки на договори доручення та довіреності, які б підтверджували правомірність участі у зборах ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , як представників співвласників - власників квартир АДРЕСА_5 . Окрім того, суди звернули увагу на те, що долучений до матеріалів справи договір доручення від 27.11.2022, укладений між ОСОБА_8 (довіритель) та ОСОБА_6 (повірений), за яким ОСОБА_6 зобов`язується взяти участь у загальних зборах ОСББ за адресою: АДРЕСА_1 , які відбудуться у дворі будинку 02.12.2022 о 17:00 год., не містить підпису сторін.

У справі № 2-1383/2010 про стягнення Банком солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором, Великою Палатою надавалася відповідь щодо можливості розгляду спору за правилами цивільного судочинства, ініційованого в суді на підставі процесуальних норм, що діяли до 15.12.2017 і в частині позовних вимог до боржника, який є ФОП.

У справі № 759/24061/19 про стягнення майнової шкоди, позивач, як страховик, здійснивши страхову виплату, звернувся до відповідача (завдавача шкоди) стосовно відшкодування збитків. Верховний Суд, скасовуючи рішення щодо задоволення позову та відмовляючи у його задоволенні, дійшов висновку, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, та зазначив при цьому, що позивач має право звернутися з позовом до страхової компанії (страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність).

Дослідивши зазначені скаржником постанови Верховного Суду, суд касаційної інстанції зазначає, що правовідносини у цих справах та у справі, що переглядається, не є подібними ні за предметом позову, ні за підставами позову, ні за змістом позовних вимог, ні за встановленими судом фактичними обставинами.

5.9. Крім того скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків щодо застосування пункту 2.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016 № 4 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних відносин", викладеного у постанові Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 397/1396/19.

У справі № 397/1396/19 заявлено позов про визнання недійсним заповіту. Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили із того, що положення Порядку та відповідні норми Цивільного кодексу України, зокрема, статті 1247 Цивільного кодексу України, при посвідченні заповіту були дотримані. А позивачем не доведено наявності підстав, які б мали наслідком недійсність заповіту, що в силу положень статей 12 81 Цивільного процесуального кодексу України є його процесуальним обов`язком.

Посилання скаржника на неправильне застосування приписів постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016 № 4 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних відносин", не можуть слугувати підставою для скасування постанови апеляційної інстанції.

5.10. Також скаржник обґрунтовував касаційну скаргу посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду, у подібних правовідносинах, щодо застосування статей 4, 5 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" у поєднанні зі статтею 382 Цивільного кодексу України (можливість розподілу допоміжного (підвального) приміщення між співвласниками багатоквартирному будинку).

Відповідно до частини другої статті 4 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку.

Частинами першою та другою статті 5 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" встановлено, що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

Згідно із частиною другою статті 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення) (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку").

Встановивши, що частина підвального приміщення є допоміжним, призначеним для забезпечення експлуатації житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 та становлять його невід`ємну частину, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про порушення прав та інтересів співвласника вказаного багатоквартирного будинку внаслідок відсутності доступу до приміщення допоміжного призначення, використання яких передбачено для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку.

До того ж, судами встановлено правомірність користування позивачем допоміжним приміщенням, а також те, що таке користування жодним чином не порушує прав інших співвласників.

Доводи касаційної скарги щодо можливості розподілу допоміжного приміщення між співвласниками та відсутність з цього приводу судової практики, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки позивач не заявляв вимог щодо встановлення порядку користування спірним приміщенням.

Враховуючи зазначене, а також предмет та підстави позову, колегія суддів зазначає, що наявність/відсутність судової практики щодо розподілу допоміжних приміщень між співвласниками жодним чином не стосується предмету даної справи та не може бути підставою для перегляду рішення касаційним судом з метою формування окремої судової практики з цього питання.

До того ж, колегія суддів враховує, що Верховним Судом у постанові від 30.01.2019 № 725/349/15-ц зроблено висновок, за яким співвласники житлових та нежитлових приміщень, незалежно від часу набуття у власність житлових та нежитлових приміщень у зазначеному будинку, мають рівні права на користування його допоміжними, у тому числі підвальними, приміщеннями, а тому мають право вимагати усунення перешкод у користуванні спільним майном, які чинять їм відповідачі.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає про відсутність підстав для формування висновку із зазначеного скаржником питання.

5.11. Крім того, скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду, у подібних правовідносинах, щодо застосування статей 6, 10 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" у поєднанні зі статтями 1268 1270 1296 Цивільного кодексу України (правильність підрахунку голосів співвласників, які фактично є такими, хто прийняв спадщину, але у встановленому законом порядку її не оформив).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_10 прийняла спадщину після смерті чоловіка - ОСОБА_10 та голосувала як один із співвласників житлового будинку, а ОСОБА_11 прийняла спадщину після смерті чоловіка - ОСОБА_12 .

Відповідно до відомостей із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на квартиру АДРЕСА_6 зареєстроване за ОСОБА_12 , а на квартиру АДРЕСА_7 за ОСОБА_10 .

Відповідно до частини третьої статті 1268 Цивільного кодексу України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Частиною першою статті 1296 Цивільного кодексу України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини, вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 1297 Цивільного кодексу України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 Цивільного кодексу України).

Отже, за висновком суду апеляційної інстанції, спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є власником із часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку. Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України "Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

Суд апеляційної інстанції, на відміну від місцевого господарського суду, врахував голоси ОСОБА_11 та ОСОБА_10 під час голосування на загальних зборах, проте дійшов висновку, що це не призвело до прийняття невірного по суті рішення в частині визнання недійсним пункту 2 рішення загальних зборів ОСББ "Миру 23Б", оформленого протоколом № 8 від 14.12.2022, оскільки навіть із урахуванням голосів вказаних співвласників по спірному питанню було проголосовано менше як дві третини загальної кількості усіх співвласників ОСББ "Миру 23Б".

Скаржник не навів належного обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, в розумінні положень цієї норми.

5.12. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційних скаргах доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

6.1. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, про те, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, зазначених скаржником, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, оскільки правовідносини у зазначених справах не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, колегія суддів дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Миру 23Б" в цій частині.

6.2. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3. Статтею 309 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.4. З огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини справи, виходячи із доводів та вимог касаційної скарги та враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваних рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції.

7. Судові витрати

7.1. Враховуючи те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 236 238 296 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Миру 23Б" в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2. Касаційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Миру 23Б" в іншій частині залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 23.10.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.02.2024 у справі № 906/470/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді С. Бакуліна

О. Кібенко