?
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 січня 2022 року
м. Київ
cправа № 906/622/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Уркевича В. Ю. - головуючого, Чумака Ю. Я., Краснова Є. В.,
за участю секретаря судового засідання Брінцової А. М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги заступника керівника Житомирської обласної прокуратури та Товариства з додатковою відповідальністю «Житомирське обласне сільськогосподарсько-рибоводне підприємство»
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.10.2020 (головуючий суддя Розізнана І. В., судді Грязнов В. В., Мельник О. В.) і рішення Господарського суду Житомирської області від 25.10.2019 (суддя Кудряшова Ю. В.) у справі
за позовом керівника Бердичівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі: 1) Житомирської обласної державної адміністрації та 2) Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області
до Товариства з додатковою відповідальністю «Житомирське обласне сільскогосподарсько-рибоводне підприємство»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державне підприємство «Укрриба»
про припинення права постійного користування земельною ділянкою, скасування державного акта на право постійного користування землею, скасування запису про реєстрацію державного акта на право постійного користування землею та зобов`язання повернути земельну ділянку,
за участю представників:
прокурора - Шекшеєвої В. С.,
позивача-1- не з`явився,
позивача-2 - не з`явився,
відповідача - не з`явився,
третьої особи - не з`явився.
СУТЬ СПОРУ:
1. У Житомирського обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства (далі - Житомирське обласне ДП) на праві постійного користування перебувала земельна ділянка із земель державної власності.
2. У процесі реорганізації та приватизації права та обов`язки Житомирського обласного ДП перейшли до Товариства з додатковою відповідальністю «Житомирське обласне сільськогосподарсько-рибоводне підприємство» (далі - ТДВ «Житомиррибгосп»).
3. Керівник Бердичівської місцевої прокуратури, вважаючи, що ТДВ «Житомиррибгосп» втратило право постійного користування земельною ділянкою одночасно з припиненням діяльності державного підприємства, оскільки таке право в порядку правонаступництва до нього не перейшло, звернувся до суду з позовом про припинення права постійного користування земельною ділянкою, скасування державного акта на право постійного користування землею та його реєстрації, а також зобов`язання повернути земельну ділянку.
4. Рішенням Господарського суду Житомирської області позов задоволено повністю. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду рішення суду першої інстанції скасоване в частині припинення права постійного користування землею та зобов`язання повернути землю і прийнято нове рішення - про відмову в позові у цій частині. В іншій частині рішення суду місцевого господарського суду залишено без змін.
5. Не погодившись із вказаними судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, заступник керівника Житомирської обласної прокуратури (далі - прокурор) та ТДВ «Житомиррибгосп» звернулися до Верховного Суду з касаційними скаргами.
6. Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу прокурора та задовольнив касаційну скаргу ТДВ «Житомиррибгосп», виходячи з такого.
ІСТОРІЯ СПРАВИ:
Короткий зміст позовних вимог
7. У червні 2019 року керівник Бердичівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Житомирської обласної державної адміністрації (далі - Житомирська ОДА) та Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (далі - ГУ Держгеокадастру) пред`явив позов до ТДВ «Житомиррибгосп» про:
- припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 116,6 га, розташованою на території Плосківської сільської ради Ружинського району Житомирської області (далі - Плосківська сільрада), з цільовим призначенням для риборозведення на промисловій основі ТДВ «Житомиррибгосп», яке здійснюється на підставі державного акта на право постійного користування землею серія ЖТ 05-28 № 000015, виданого 22.12.1994 Житомирському обласному ДП (далі - державний акт);
- скасування державного акта;
- скасування запису про реєстрацію державного акта, зареєстрованого в Книзі записів (реєстрації) державних актів на право постійного користування землею на території Ружинської районної ради народних депутатів (далі - Ружинська райрада) за № 15;
- зобов`язання ТДВ «Житомиррибгосп» повернути Житомирській ОДА земельну ділянку водного фонду загальною площею 116,6 га, розташовану на території Плосківської сільради, що фактично використовується ТДВ «Житомиррибгосп», до земель державної власності шляхом складання акта прийому-передачі.
8. На обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на безпідставне фактичне користування відповідачем земельною ділянкою площею 116,6 га, розташованою на території Плосківської сільради, з цільовим призначенням для риборозведення на промисловій основі ТДВ «Житомиррибгосп».
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
9. Рішенням Ружинської райради від 16.12.1996 в постійне користування Житомирському обласному ДП передано земельну ділянку водного фонду, зокрема площею 116,6 га на території Плосківської сільради (державний акт, зареєстрований в Книзі записів (реєстрації) державних актів на право постійного користувачі землею на території Ружинської райради від 22.12.1994 за № 15).
10. Наказом регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області (далі - РВ ФДМУ) від 15.02.1996 № 32-ДП прийнято рішення про приватизацію Житомирського обласного ДП.
11. Відповідно до законів України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі», «Про приватизацію державного майна» і наказу РВ ФДМУ від 30.07.1999 № 70-ВАТ в ході проведення приватизації на базі Житомирського обласного ДП створено Сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство «Житомирське обласне сільськогосподарське-рибоводне підприємство» (далі - СВАТ «Житомиррибгосп»).
12. СВАТ «Житомиррибгосп» згідно з даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) зареєстровано 30.07.1999 на підставі розпорядження голови Ружинської районної державної адміністрації (далі - Ружинська РДА) від 30.07.1999 № 283.
13. Згідно з інформацією РВ ФДМУ, викладеною у листі від 31.05.2019 № 03/1347, з дати реєстрації СВАТ «Житомиррибгосп» 30.07.1999 Житомирське обласне ДП припинене.
14. Відповідно до акта оцінки вартості цілісного майнового комплексу Житомирського обласного ДП від 30.03.1999 до статутного капіталу СВАТ «Житомиррибгосп» не увійшло державне майно - об`єкти, які не підлягають приватизації, зокрема, ставки та гідротехнічні споруди. Підтвердженням цього є акт оцінки цілісного майнового комплексу, затверджений заступником начальника РВ ФДМУ від 30.03.1999, та план приватизації Житомирського обласного ДП, затверджений заступником начальника РВ ФДМУ від 28.11.1999.
15. Як вбачається з інформації РВ ФДМУ від 30.06.2000 № 1568, у переліку нерухомого майна, яке передане у власність СВАТ «Житомиррибгосп», відсутні земельні ділянки, водні об`єкти (ставки) та гідротехнічні споруди.
16. Гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди, які в процесі приватизації не увійшли до статутного капіталу СВАТ «Житомиррибгосп», відповідно до спільного наказу Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України від 06.05.2003 № 126/752, передані до сфери управління Міністерства аграрної політики України.
17. На виконання вказаного наказу 22.08.2003 гідротехнічні споруди СВАТ «Житомиррибгосп» та ставки передано Державному підприємству «Укрриба» (далі - ДП «Укрриба»), на підтвердження чого в матеріалах справи міститься акт приймання-передачі гідротехнічних споруд, які не увійшли до статутного фонду господарського товариства СВАТ «Житомиррибгосп» від 22.08.2003 з додатком.
18. У подальшому ДП «Укрриба» вказані гідротехнічні споруди та ставки передало в оренду СВАТ «Житомиррибгосп» на підставі укладеного договору.
19. Відповідно до наказу РВ ФДМУ від 15.05.2003 № 289 була завершена процедура приватизації СВАТ «Житомиррибгосп».
20. Згідно з даними Єдиного державного реєстру ТДВ «Житомиррибгосп» зареєстроване 23.01.2012.
21. 23.01.2012 СВАТ «Житомиррибгосп» реорганізоване шляхом перетворення в ТДВ «Житомиррибгосп».
22. Однак СВАТ «Житомиррибгосп», а в подальшому ТДВ «Житомиррибгосп», до цього часу використовує земельну ділянку водного фонду на території Ружинського району на підставі державного акта.
23. Також зі статуту ТДВ «Житомиррибгосп» вбачається, що вказане товариство створене у формі товариства з додатковою відповідальністю шляхом перетворення СВАТ «Житомиррибгосп» та є правонаступником всіх прав та обов`язків останнього.
24. За інформацією Бердичівського управління Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області згідно з базою даних за кодом ЄДРПОУ 00476843 обліковується СВАТ «Житомиррибгосп» та його правонаступник ТДВ «Житомиррибгосп».
25. Виходячи з вищенаведеного, Житомирське обласне ДП припинено в результаті реорганізації (шляхом перетворення) у СВАТ «Житомиррибгосп», на підтвердження чого в матеріалах справи міститься наказ РВ ФДМУ № 70-ВА «Про створення акціонерного товариства» та розпорядження голови Ружинської РДА від 30.07.1999 № 283.
26. Бердичівською місцевою прокуратурою 13.03.2019 на адресу Житомирської ОДА та 11.06.2019 на адресу ГУ Держгеокадастру направлено лист для вжиття відповідних заходів реагування на усунення порушень вимог земельного законодавства щодо використання земельної ділянки ТДВ «Житомиррибгосп» на підставі державного акта.
27. 10.05.2019 від Житомирської ОДА надійшла відповідь, з якої вбачається, що адміністрацією доведено до відома ТДВ «Житомиррибгосп» умови користування земельними ділянками водного фонду державної власності згідно з вимогами чинного законодавства, та рекомендовано укласти договори оренди на земельні ділянки водного фонду.
28. Листом від 19.06.2019 ГУ Держгеокадастру повідомило Бердичівську місцеву прокуратуру, що у Відділі контролю за використанням та охоронною земель в Андрушівському, Бердичівському, Любарському, Ружинському та Чуднівському районах Управління з контролю за використанням та охоронною земель ГУ Держгеокадастру відсутня інформація стосовно вказаних фактів порушень ТДВ «Житомиррибгосп» вимог земельного законодавства при використанні на території Ружинського району земельних ділянок водного фонду на підставі, зокрема, державного акта. Заходи державного контролю з використанням та охоронною земель не проводились, акти реагування не вносились.
29. З огляду на зазначене керівник Бердичівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Житомирської ОДА та ГУ Держгеокадастру звернувся з позовом до ТДВ «Житомиррибгосп».
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
30. Господарський суд Житомирської області рішенням від 25.10.2019 позов задовольнив повністю.
31. Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що ТДВ «Житомиррибгосп» не є підприємством державної або комунальної власності, а тому на нього не поширюється дія статті 92 Земельного кодексу України щодо права постійного користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності. Спірна земельна ділянка є землею державної власності, тому підлягає поверненню Житомирській ОДА. Інші позовні вимоги є похідними, тому також підлягають задоволенню.
32. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.10.2020 рішення суду першої інстанції скасоване в частині задоволення позовних вимог про припинення права постійного користування та про зобов`язання ТДВ «Житомиррибгосп» повернути земельну ділянку Житомирській ОДА і в цій частині прийнято нове рішення про відмову в позові. В іншій частині рішення місцевого господарського суду залишено без змін.
33. Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що з припиненням діяльності державного підприємства припинилось і належне йому право користування земельною ділянкою, яке до відповідача в порядку правонаступництва не перейшло. Оскільки державний акт був виданий державному підприємству, яке припинило свою діяльність 30.07.1999, то такий акт підлягає скасуванню разом із записом про його державну реєстрацію. Позовна вимога про припинення права користування земельною ділянкою задоволенню не підлягає, оскільки пред`явлена до ТДВ «Житомиррибгосп», яке за висновком суду не набувало права постійного користування земельною ділянкою. Вимога про зобов`язання відповідача повернути спірну земельну ділянку також задоволенню не підлягає, оскільки на підставі відповідного договору оренди відповідач набув право користування розташованими на земельній ділянці гідротехнічними спорудами, у тому числі ставками, які є водними об`єктами і користування якими відповідно до статей 1, 14 Закону України «Про аквакультуру», статей 1 4 51 Водного кодексу України неможливе без використання земельної ділянки.
Короткий зміст вимог касаційних скарг прокурора та ТДВ «Житомиррибгосп»
34. У листопаді 2020 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга прокурора, в якій він просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови в позові та ухвалити в цій частині нове рішення - про задоволення позову.
35. В листопаді 2020 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду також надійшла касаційна скарга ТДВ «Житомиррибгосп», в якій воно просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення вимог про скасування державного акта та скасування запису про реєстрацію цього акта і ухвалити нове рішення - про відмову у задоволенні позову.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи касаційної скарги прокурора та заперечень на неї
36. Підставою звернення з касаційною скаргою є пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
37. На обґрунтування підстави касаційного оскарження прокурор посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішення неправильно застосував норми матеріального права, зокрема, статтю 120 Земельного кодексу України, статті 377 792 796 Цивільного кодексу України, порушив норми статті 76 Господарського процесуального кодексу України та не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 12.08.2014 у справі № 904/9175/13 та у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 925/278/16 та від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16.
38. У судовому засіданні прокурор касаційну скаргу підтримала та просила її задовольнити.
39. Крім того, прокурор надав до суду два клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду від 10.02.2021 та від 26.01.2022.
40. Клопотання від 10.02.2021 обґрунтоване тим, що з висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 31.10.2018 у справі № 916/1776/17, від 18.11.2019 у справі № 825/3812/13-а та від 21.11.2019 у справі № 918/194/19, вбачається різна позиція суду касаційної інстанції у питанні застосування норм статей 92 141 Земельного кодексу України у правовідносинах щодо переходу права постійного користування від однієї юридичної особи до іншої шляхом правонаступництва (у тому числі в разі зміни організаційно-правової форми), що створює виключну правову проблему.
41. На обґрунтування підстав передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду прокурор в клопотанні від 26.01.2022 зазначає про існування виключної правової проблеми щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою з припиненням державного підприємства шляхом його реорганізації та набуття права постійного користування землею юридичною особою приватного права у порядку правонаступництва.
42. Учасники справи правом на подання відзиву на касаційну скаргу прокурора, передбаченого статтею 295 Господарського процесуального кодексу України, не скористалися.
43. Касаційна скарга прокурора розглядається судом касаційної інстанції у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.
Доводи касаційної скарги ТДВ «Житомиррибгосп» та заперечень на неї
44. Підставами звернення з касаційною скаргою є пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
45. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, ТДВ «Житомиррибгосп» посилається на застосування судом апеляційної інстанції норми права, а саме статті 141 Земельного кодексу України без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц та у постанові Верховного Суду від 02.09.2020 у справі № 918/194/19.
46. ТДВ «Житомиррибгосп» додатково посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права, а саме статті 37 Цивільного кодексу УРСР, статті 108 Цивільного кодексу України та частини сьомої статті 34 Закону України «Про підприємства в Україні» у подібних правовідносинах.
47. Крім того, ТДВ «Житомиррибгосп» подало до суду клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду через існування виключної правової проблеми у застосуванні судами частини першої статті 141 Земельного кодексу України щодо підстав припинення права користування земельною ділянкою.
48. 28.01.2021 керівник Бердичівської місцевої прокуратури з порушенням встановленого ухвалою Верховного Суду від 16.01.2021 строку до 25.01.2021 направив відзив до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, в якому просить касаційну скаргу ТДВ «Житомиррибгосп» залишити без задоволення.
49. При цьому керівник Бердичівської місцевої прокуратури просить визнати поважними причини пропуску строку для подання відзиву на касаційну скаргу, оскільки ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТДВ «Житомиррибгосп» він отримав лише 26.01.2021.
50. Отримання керівником Бердичівської місцевої прокуратури 26.01.2021 ухвали Верховного Суду від 16.01.2021, якою відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТДВ «Житомиррибгосп», підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу (т. 4, а. с. 162).
51. У зв`язку з цим колегія суддів суду касаційної інстанції визнає поважними причини пропуску керівником Бердичівської місцевої прокуратури строку на подання відзиву на касаційну скаргу.
52. У судовому засіданні прокурор заперечував проти касаційної скарги ТДВ «Житомиррибгосп» та просив відмовити в її задоволенні.
53. Інші учасники справи правом на подання письмового відзиву на касаційну скаргу ТДВ «Житомиррибгосп», передбаченого статтею 295 Господарського процесуального кодексу України, не скористалися.
54. Ухвалою Верховного Суду від 24.02.2021 провадження у справі № 906/622/19 зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку справи № 906/620/19 палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
55. Ухвалою Верховного Суду від 10.01.2022 провадження у справі № 906/622/19 поновлено та призначено касаційні скарги до розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
56. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
57. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення прокурора, дослідив наведені у касаційних скаргах доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірив на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та вважає, що касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає, а касаційну скаргу ТДВ «Житомиррибгосп» необхідно задовольнити з огляду на таке.
Щодо переходу права постійного користування земельною ділянкою
58. Суди попередніх інстанцій при розгляді даної справи встановили, що ТДВ «Житомиррибгосп» є правонаступником СВАТ «Житомиррибгосп», а отже, і Житомирського обласного ДП.
59. Проте суди попередніх інстанцій зазначили, що ТДВ «Житомиррибгосп» не набуло право землекористування на підставі виданого державному підприємству державного акта, мотивуючи свою позицію змістом статті 37 Цивільного кодексу УРСР (у редакції станом на 1999 рік), згідно з якою реорганізація юридичної особи є формою припинення цієї юридичної особи, та статті 27 Земельного кодексу України від 1990 року, відповідно до якої право користування земельною ділянкою припиняється внаслідок припинення діяльності підприємства.
60. Іншим аргументом судів першої та апеляційної інстанцій також було те, що земельні ділянки не включені до переліку майна, яке підлягало приватизації у складі цілісного майнового комплексу Житомирського обласного ДП згідно з актом оцінки вартості цілісного майнового комплексу від 30.03.1999 та планом приватизації.
61. Колегія суддів суду касаційної інстанції не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій та вважає, що набуте Житомирським обласним ДП право постійного користування земельною ділянкою не припинилося внаслідок перетворення останнього в акціонерне товариство за результатами приватизації та перейшло до його правонаступника - ТДВ «Житомиррибгосп».
62. З огляду на це Верховний Суд погоджується з аргументами касаційної скарги відповідача та зазначає таке.
63. Частинами першою, другою статті 7 Земельного кодексу України від 1990 року визначалося, що користування землею може бути постійним або тимчасовим; постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.
64. Статтею 92 Земельного кодексу України від 2001 року визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
65. Отже, за своєю правовою природою право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України від 2001 року. Як статтею 27 Земельного кодексу України від 1990 року, чинною на момент створення СВАТ «Житомиррибгосп», так і статтею 141 Земельного кодексу України від 2001 року наведено вичерпний перелік таких підстав, зокрема, припинення діяльності підприємства, установи, організації.
66. Наведені у пункті 3 частини першої статті 27 Земельного кодексу України від 1990 року та пункті «в» частини першої статті 141 Земельного кодексу України від 2001 року приписи необхідно розуміти таким чином, що припинення права користування земельною ділянкою з підстав припинення підприємства, установи, організації допускається лише у випадку, коли припинення останніх виключає правонаступництво.
67. Тобто наведені положення Земельного кодексу України потрібно застосовувати таким чином, що коли відбувається припинення особи без правонаступництва, то у такому випадку виникають підстави для припинення права користування земельною ділянкою. У разі ж реорганізації особи, зміни її організаційно-правової форми чи назви, підстави для припинення права користування земельною ділянкою не виникають.
68. Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 906/706/19.
69. Судова колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з таким висновком та зазначає, що набуте Житомирським обласним ДП право постійного користування земельною ділянкою не припинилось, а перейшло до його правонаступника - ТДВ «Житомиррибгосп», утвореного внаслідок зміни організаційно-правової форми державного підприємства за наслідками приватизації.
70. Стаття 37 Цивільного кодексу УРСР 1963 року (чинного на час приватизації Житомирського обласного ДП) як одну з форм припинення юридичної особи визначала реорганізацію шляхом: злиття, поділу або приєднання (частина перша). При злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов`язки) переходить до новостворених юридичних осіб. При приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов`язки) переходить до останньої. Майно переходить в день підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію (частина друга).
71. Водночас стаття 34 Закону України «Про підприємства в Україні» (чинного на час приватизації Житомирського обласного ДП) додатково визначала одним із способів реорганізації юридичної особи також перетворення та одночасно передбачала, що у разі реорганізації шляхом перетворення до підприємства, яке виникло, переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства. Також за змістом цієї норми підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України.
72. Зі змісту статті 8 Закону України «Про підприємництво» (в редакції, чинній на час приватизації Житомирського обласного ДП) вбачається, що у разі зміни організаційно-правової форми підприємства, а також форми власності здійснюється перереєстрація підприємства, тоді як у разі ліквідації проводиться скасування державної реєстрації підприємства шляхом виключення його з державного реєстру.
73. Прокурором не надано належних та допустимих доказів щодо внесення до державного реєстру запису про припинення Житомирського обласного ДП шляхом ліквідації з одночасним виключенням його з державного реєстру, а встановлено тільки обставину здійснення 30.07.1999 реєстрації СВАТ «Житомиррибгосп» з тотожним кодом ЄДРПОУ, який зберігся і за ТДВ «Житомиррибгосп». Таким чином, мала місце саме перереєстрація юридичної особи внаслідок зміни форми власності та організаційно-правової форми підприємства у зв`язку з приватизацією його цілісного майнового комплексу.
74. Отже, зміна організаційно-правової форми державного підприємства у процедурі приватизації не мала наслідком припинення його діяльності, а мала таким наслідком його реорганізацію (з перереєстрацією) з набуттям правонаступником - СВАТ «Житомиррибгосп» прав та обов`язків приватизованого державного підприємства.
75. Натомість положення пункту 3 частини першої статті 27 Земельного кодексу України від 1990 року та пункту «в» частини першої статті 141 Земельного кодексу України від 2001 року пов`язують припинення права постійного користування земельною ділянкою виключно з припиненням діяльності державного підприємства, що не відбулося у даному випадку.
76. Враховуючи викладене, відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин встановлених наведеними нормами земельного законодавства правових наслідків у вигляді припинення правомірно набутого ТДВ «Житомиррибгосп» (в порядку правонаступництва в результаті приватизації) права постійного користування земельною ділянкою.
77. Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 15.11.2021 у справі № 906/620/19.
78. У зв`язку з такими висновками, враховуючи встановлені судами обставини набуття Житомирським обласним ДП права постійного користування спірною земельною ділянкою на підставі державного акта, подальшого правонаступництва ТДВ «Житомиррибгосп» після Житомирського обласного ДП, яке відбулось внаслідок реорганізації (перереєстрації) цієї особи без ліквідації юридичної особи Житомирського обласного ДП та набуття ТДВ «Житомиррибгосп» за наслідками приватизаційної процедури всіх прав та обов`язків Житомирського обласного ДП, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про відсутність підстав для припинення права постійного користування земельною ділянкою.
79. З огляду на наведене помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що ТДВ «Житомиррибгосп» не набуло право користування земельною ділянкою при приватизації цілісного майнового комплексу Житомирського обласного ДП фактично тільки тому, що майнове право на землю не було зазначено в переліку майна державного підприємства, яке підлягало приватизації. До вказаного переліку цілком логічно було включено тільки те майно, яке підлягало приватизації в розумінні положень частини першої статті 5 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» (у редакції станом на початок процедури приватизації) та, відповідно, набувалось ТДВ «Житомиррибгосп» у власність. Натомість право користування земельною ділянкою слідувало за приватизованим відповідачем майном в силу законодавчо визначених особливостей приватизації цілісного майнового комплексу державного підприємства.
80. Інше тлумачення прокурором результатів приватизації об`єкта, господарська діяльність якого полягає в риборозведенні, яке, по суті, зводиться до позбавлення особи основної частини цілісного майнового комплексу - земельної ділянки водного фонду (якою ТДВ «Житомиррибгосп» користується правомірно), без якого всі обслуговуючі споруди втрачають економічну цінність, призводить до перегляду результатів приватизації через 20 років після її проведення у спосіб, що не встановлений законом.
81. Верховний Суд зазначає, що принцип диспозитивності, сутність якого викладено в статті 14 Господарського процесуального кодексу України, визначає межі здійснення господарським судом та учасниками справи їхніх процесуальних прав та обов`язків, надає учасникам справи можливість вільно розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору та визначає обов`язок суду здійснювати провадження у справі виключно за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Реалізація принципу диспозитивності у процесі здійснення правосуддя спрямована на досягнення справедливого балансу між суб`єктами судового процесу і визначає межі процесуальних дій суду у розгляді справи.
82. Пункт 5 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України покладає на позивача обов`язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, які підтверджують вказані обставини, а також навести правові підстави позову, а суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість при розгляді справи, повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, і вирішити спір відповідно до норм матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню у конкретному випадку, з урахуванням принципів господарського судочинства, закріплених у статті 2 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, диспозитивності, змагальності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом та судом.
83. Так, основним істотним аргументом, яким мотивований позов керівника Бердичівської місцевої прокуратури у даній справі, є обставина припинення права постійного користування земельною ділянкою державного підприємства одночасно з припиненням його діяльності в результаті приватизації. Саме на цій обставині була побудована позиція щодо незаконності використання ТДВ «Житомиррибгосп» земельної ділянки, речове право на яку не перейшло до останнього в порядку правонаступництва.
84. Саме цей істотний аргумент та відповідні обставини справи були предметом дослідження судів попередніх інстанцій, які погодилися з доводами позовної заяви про те, що право постійного користування земельною ділянкою до ТДВ «Житомиррибгосп» в порядку правонаступництва не перейшло.
85. Однак на відміну від суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про правомірність користування ТДВ «Житомиррибгосп» земельною ділянкою, надавши оцінку укладеному між ним та ДП «Укрриба» договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 31.12.2003. Суд установив, що за умовами вказаного договору, який є чинним на момент вирішення даного спору, ТДВ «Житомиррибгосп» передано в користування гідротехнічні споруди та ставки, використання яких неможливе без використання земельної ділянки, з якою вони нерозривно пов`язані.
86. На запереченні цих висновків апеляційного суду щодо правомірності користування відповідачем земельною ділянкою побудовані доводи прокурора, викладені у касаційній скарзі. Сутність заперечень прокурора полягає в тому, що ТДВ «Житомиррибгосп» не набуло право користування земельною ділянкою разом з укладенням договору оренди гідротехнічних споруд, оскільки речове право на землю підлягає оформленню окремо від права користування гідротехнічними спорудами.
87. Разом з тим суд касаційної інстанції зазначає, що суд апеляційної інстанції, обґрунтовуючи правомірність користування відповідачем спірною земельною ділянкою, помилково вдався до аналізу правового режиму орендованих відповідачем гідротехнічних споруд з посиланням на положення Водного кодексу України у редакції, яка не була чинною на момент приватизації Житомирського обласного ДП, та Закону України «Про аквакультуру», якого на той момент взагалі не існувало. Питання щодо правового режиму розташованих на спірній земельній ділянці гідротехнічних споруд та правових підстав користування ними ТДВ «Житомиррибгосп» не входять до предмета доказування при вирішенні даного спору, який стосується виключно питання переходу в порядку правонаступництва права користування земельною ділянкою за наслідками приватизації Житомирського обласного ДП, що відбулося до укладення договору оренди від 31.12.2003.
88. З огляду на наведене колегія суддів суду касаційної інстанції відхиляє доводи касаційної скарги прокурора щодо неможливості переходу до ТДВ «Житомиррибгосп» права постійного користування землею під гідроспорудами як такі, що не були визначені як підстави заявленого позову.
89. Частиною першою статті 23 Земельного кодексу України від 1990 року визначено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
90. Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України від 2001 року право власності на земельну ділянку, а також і право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
91. Статтею 126 Земельного кодексу України від 2001 року передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон про державну реєстрацію прав).
92. Згідно з положеннями пункту 1 частини першої статті 2 Закону про державну реєстрацію прав державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
93. У частині третій статті 3 Закону про державну реєстрацію прав встановлено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.
94. Суди попередніх інстанцій встановили, що державний акт виданий Житомирському обласному ДП відповідно до законодавства, що діяло на момент його видачі.
95. Пунктом 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України від 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2005 переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.
96. Разом з цим обов`язок переоформлення права користування земельною ділянкою, який міститься у пункті 6 Перехідних положень Земельного кодексу України від 2001 року, визнаний неконституційним на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005.
97. Так, Конституційний Суд України Рішенням від 22.09.2005 № 5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками) визнав неконституційним положення пункту 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України від 2001 року щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди юридичних осіб, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але відповідно до норм Земельного кодексу України від 2001 року не можуть мати їх на такому праві - без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.
98. При цьому Конституційний Суд України вказав на наступне: пункт 6 Перехідних положень Кодексу зобов`язує громадян та юридичних осіб переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на земельні ділянки. При переоформленні права постійного користування у довгострокову оренду її строк визначається «відповідно до закону», що є неконкретним у зв`язку з невизначеністю цього закону, як і закону, який встановив би порядок переоформлення; Конституційний Суд України вважає, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди, до 01.01.2008 потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини другої статті 14, частини другої статті 41 Конституції України; у зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку; громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.
99. Конституційний Суд України дійшов висновку, що пункт 6 Перехідних положень Земельного кодексу України від 2001 року через відсутність встановленого порядку переоформлення права власності або оренди та унеможливлення безоплатного проведення робіт із землеустрою і виготовлення технічних матеріалів та документів для переоформлення права постійного користування земельною ділянкою на право власності або оренди в строки, визначені цим Кодексом, суперечить положенням частини четвертої статті 13, частини другої статті 14, частини третьої статті 22, частини першої статті 24, частин першої, другої, четвертої статті 41 Конституції України.
100. При цьому Конституційний Суд України вказав на те, що юридичні особи на цій підставі не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою. Таким чином, документ, яким посвідчено право постійного користування земельною ділянкою (державний акт на право постійного користування землею), виданий відповідно до законодавства, яке діяло раніше, є дійсним та залишається чинним.
101. Згідно зі статтею 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
102. У зв`язку із викладеним Верховний Суд вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги ТДВ «Житомиррибгосп» та дійшов висновку, що право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не припиняється навіть у тому разі, якщо особа, яка за чинним законом не може набути таке право, не здійснить переоформлення цього права в інший правовий титул. Право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду.
103. Колегія суддів суду касаційної інстанції бере до уваги правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц, на які посилається ТДВ «Житомиррибгосп» в своїй касаційній скарзі, та у постановах Верховного Суду від 31.01.2019 у справі № 914/839/18, від 10.10.2018 у справі № 907/916/17, від 02.04.2019 у справі № 921/710/17-г/6 та від 02.09.2020 у справі № 918/194/19, на яку також міститься посилання в касаційній скарзі ТДВ «Житомиррибгосп».
104. Звідси суд касаційної інстанції також дійшов висновку, що право постійного користування землею, яке виникло в суб`єкта господарювання до набрання чинності Земельного кодексу України від 2001 року - 01.01.2002, продовжує зберігатися у подальшому, а отже, може переходити від підприємства до його правонаступника навіть якщо чинне законодавство вже не передбачає підстав для набуття права постійного користування землею для такої особи.
105. Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 15.11.2021 у справі № 906/620/19, в якій брали участь ті самі учасники, що і в даній справі № 906/622/19.
106. З огляду на викладене виданий Житомирському обласному ДП державний акт є чинним і посвідчує набуте відповідачем право постійного користування земельною ділянкою до приведення прав та обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду.
Щодо інших підстав касаційного оскарження
107. У касаційній скарзі ТДВ «Житомиррибгосп» також стверджує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права, а саме статті 37 Цивільного кодексу УРСР, статті 108 Цивільного кодексу України та частини сьомої статті 34 Закону України «Про підприємства в Україні» у подібних правовідносинах.
108. Однак колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що Верховним Судом вже викладався висновок про застосування вказаних норм у подібних правовідносинах.
109. Так, у постановах від 02.04.2019 у справі № 921/710/17-г/6, від 31.07.2019 у справі № 911/2910/17, від 31.08.2021 у справі № 925/1179/20, від 21.09.2021 у справі № 925/1176/20, від 15.11.2021 у справі № 906/620/19 зі спорів, що виникли з правовідносин постійного користування землею, викладалися висновки щодо застосування, в тому числі, статті 37 Цивільного кодексу УРСР, статті 108 Цивільного кодексу України та частини сьомої статті 34 Закону України «Про підприємства в Україні». Відповідно до вказаних висновків припинення права користування земельною ділянкою з підстав припинення підприємства, установи, організації допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво, тобто положення Земельного кодексу України потрібно застосовувати таким чином, що коли відбувається припинення особи без правонаступництва, то у такому випадку виникають підстави для припинення права користування земельною ділянкою. У разі реорганізації особи, зміни її організаційно-правової форми чи назви, підстави для припинення права користування земельною ділянкою не виникають.
110. З огляду на викладене суд касаційної інстанції не вбачає підстав для викладення висновку щодо застосування норм статті 37 Цивільного кодексу УРСР, статті 108 Цивільного кодексу України та частини сьомої статті 34 Закону України «Про підприємства в Україні».
Щодо клопотань про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
111. ТДВ «Житомиррибгосп» та прокурором подані клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
112. Вказані клопотання обґрунтовані існуванням виключної правової проблеми щодо застосування норм статей 92 141 Земельного кодексу України у правовідносинах щодо переходу права постійного користування від однієї юридичної особи до іншої шляхом правонаступництва (у тому числі в разі зміни організаційно-правової форми), що створює виключну правову проблему.
113. Відповідно до положень частини п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
114. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що при передачі на її розгляд справ як таких, що містять виключну правову проблему, касаційним судам належить обґрунтовувати відсутність, суперечливість, неповноту, невизначеність (неясність, нечіткість) або неефективність правового регулювання охоронюваних прав, свобод й інтересів та неефективність існуючого їх правового захисту, в тому числі внаслідок неоднакової судової практики.
115. Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний засвідчує той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. Щодо якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права (ухвали Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2019 у справі №757/21639/15-ц, від 28.10.2020 у справі №906/677/19).
116. Однак заявлені прокурором та ТДВ «Житомиррибгосп» клопотання не містять належного обґрунтування виключної правової проблеми за кількісним та якісним критерієм, а обставини, наведені у клопотаннях, не дають підстав для висновку про існування виключної правової проблеми та про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики Великою Палатою Верховного Суду.
117. З огляду на викладене колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку, що зазначені в клопотаннях прокурора та ТДВ «Житомиррибгосп» питання можуть бути вирішені під час розгляду цієї справи колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відповідно до її повноважень залежно від встановлених обставин справи та з урахуванням правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 15.11.2021 у справі № 906/620/19.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
118. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
119. Відповідно до частин першої, третьої статті 311 Господарського процесуального кодексу України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
120. Зважаючи на викладене, касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає, натомість касаційна скарга ТДВ «Житомиррибгосп» підлягає задоволенню, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову в позові.
Щодо судових витрат
121. За змістом пункту 1 частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови в позові судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
122. З огляду на висновок Верховного Суду про залишення касаційної скарги прокурора без задоволення судові витрати, понесені ним у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на прокурора.
123. У зв`язку з тим, що касаційна скарга ТДВ «Житомиррибгосп» підлягає задоволенню з ухваленням нового рішення про відмову в позові, то судові витрати за подання апеляційної та касаційної скарг підлягають розподілу, а саме підлягає стягненню з Житомирської ОДА на користь ТДВ «Житомиррибгосп» судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 5763,00 грн та за подання касаційної скарги в сумі 7684,00 грн.
Керуючись статтями 300 301 308 311 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури залишити без задоволення.
2. Касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Житомирське обласне сільськогосподарсько-рибоводне підприємство» задовольнити.
3. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.10.2020 і рішення Господарського суду Житомирської області від 25.10.2019 у справі № 906/622/19 скасувати.
4. Прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.
5. Стягнути з Житомирської обласної державної адміністрації (10014, м. Житомир, майдан С. П. Корольова, 1; ідентифікаційний код 00022489) на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Житомирське обласне сільськогосподарсько-рибоводне підприємство» (13600, Житомирська область, Ружинський район, смт Ружин, вул. Київська, 60; ідентифікаційний код 00476843) 5 763,00 грн за подання апеляційної скарги та 7 684,00 грн за подання касаційної скарги.
6. Доручити Господарському суду Житомирської області видати наказ.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. Ю. Уркевич
Судді: Ю. Я. Чумак
Є. В. Краснов