ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2022 року
м. Київ
cправа № 906/779/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.
за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,
за участю представників сторін:
офісу ГП - Бересток Б.П.,
позивача-1 - не з`явився,
позивача-2 - не з`явився,
відповідача-1 - не з`явився,
відповідача-2 - не з`явився,
відповідача-3 - не з`явився,
третьої особи - не з`явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.08.2022 (у складі колегії суддів: Грязнов В.В. (головуючий), Розізнана І.В., Бучинська Г.Б.)
та рішення Господарського суду Житомирської області від 23.02.2022 (суддя Шніт А.В.)
за позовом Керівника Бердичівської окружної прокуратури в інтересах держави, в особі: 1. Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Рівненській та Житомирській областях, 2. Міністерства освіти та науки України
до: 1. Червоненської селищної ради в особі виконавчого комітету Червоненської селищної ради,
2. Релігійної організації "Свято-Різдва Христового жіночий монастир Житомирської єпархії Української православної церкви",
3. Житомирської єпархії Української православної церкви
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Комунальне підприємство "Бердичівське міжміське бюро технічної інвентаризації" Житомирської обласної ради
про визнання недійсною угоди, визнання незаконними та скасування рішень виконавчого комітету, визнання недійсними та скасування свідоцтва про право приватної власності, скасування державної реєстрації та припинення права приватної власності, витребування майна,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст та підстави позовних вимог
1.1. Керівник Бердичівської окружної прокуратури Житомирської області (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом в інтересах держави, в особі Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Рівненській та Житомирській областях (далі - Фонд, Позивач-1) та Міністерства освіти та науки України (далі - Міносвіти, Позивач-2) до Червоненської селищної ради в особі Виконавчого комітету Червоненської селищної ради (далі - Виконком, Відповідач-1), Релігійної організації "Свято-Різдва Христового жіночий монастир Житомирської Єпархії Української Православної Церкви" ради (далі - Релігійна організація, Відповідач-2) та Житомирської Єпархії Української Православної Церкви (далі - Житомирська Єпархія, Відповідач-3) про:
- визнання недійсною угоди від 20.09.2000, укладеної між ВАТ "Червонський цукровик" та Житомирським єпархіальним управлінням про безкоштовну передачу маєтку колишнього власника Червонського цукрового заводу Терещенко;
- визнання незаконним та скасування рішення Виконкому від 23.08.2002 № 64 "Про оформлення права колективної власності з видачею свідоцтва Свято-Різдва Христового Червоненського жіночого монастиря Житомирської Єпархії Української православної церкви в смт.Червоне по вул.Котовського, 3";
- визнання недійсним та скасування свідоцтва серії САЕ № 355498 від 04.10.2012 про право приватної власності на будівлі за Релігійною організацією, що знаходиться за адресою: Житомирська область, Андрушівський район, смт.Червоне, вул.Котовського, 3, яке видане Виконавчим комітетом Червоненської селищної ради;
- скасування за Релігійною організацією державної реєстрації права приватної власності та припинення права приватної власності на нерухоме майно: нежитлову будівлю, будівлю монастиря літ.А-4, заг.пл. 2802,4 кв.м., господарську будівлю літ.Б-1, заг.пл. 1264,7 кв.м., господарську будівлю літ.В-1, заг.пл. 394,5 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомості 37795966), розташоване за адресою: Житомирська область, Андрушівський район, смт. Червоне, вул. Котовського, 3;
- витребування з володіння Релігійної організації на користь держави, в особі Міносвіти, нерухомого майна: нежитлової будівлі монастиря літ.А-4, заг.пл. 2802,4 кв.м., господарської будівлі літ.Б-1, заг.пл. 1264,7 кв.м., господарської будівлі літ.В-1, заг.пл. 394,5 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомості 37795966), яке розташоване за адресою: Житомирська область, Андрушівський район, смт.Червоне, вул.Котовського, 3.
1.2. В обґрунтування позовних вимог Прокурор посилався на порушення права державної власності на спірне майно внаслідок дій Відповідачів, зокрема, на відсутність повноважень у Виконкому щодо розпорядження вказаним майном.
2. Короткий зміст рішень господарських судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 23.02.2022, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.08.2022 у справі № 906/779/21, відмовлено у задоволенні позову у повному обсязі.
2.2. Місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, виходив з того, що органом, уповноваженим на управління спірним майном, яке має ознаки об`єкту культурної спадщини, є відповідний спеціально уповноважений орган охорони культурної спадщини Житомирська обласна державна адміністрація. Натомість, Фонд та Міносвіти, в інтересах яких звернувся Прокурор, є неналежними позивачами у даній справі.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників справи
3.1. У касаційній скарзі Прокурор просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
3.2. У якості підстави для подання вказаної скарги заявник посилається на неврахування господарськими судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 6-55цс15, постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 та постанові Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 921/403/17-г/6.
3.3. Обґрунтовуючи наявність підстав для подання касаційної скарги, Прокурор також посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме:
- статей 89 90 Цивільного кодексу Української РСР, статей 31, 33, 34 Закону Української РСР "Про власність" щодо належності до державної власності після проголошення незалежності України майна державних середніх спеціальних навчальних закладів, створених за часів існування Союзу Радянських Соціалістичних Республік;
- статті 388 Цивільного кодексу України стосовно витребування на користь держави з чужого незаконного володіння державного майна, що вибуло з державної власності шляхом укладення приватним суб`єктом господарювання угоди безоплатної передачі у приватну власність майна середнього спеціального навчального закладу, із одночасною зміною профілю при діючій забороні на відчуження майна закладів освіти, їх перепрофіліювання.
3.4. Крім того, у якості підстави для подання своєї касаційної скарги заявник посилається на те, що суди не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
4. Обставини встановлені судами попередніх інстанцій
4.1. Графом Адольфом Грохольським у селищі Червоне на Житомирщині був зведений у 1851 році палац, який в подальшому придбав відомий меценат і цукрозаводчик Микола Терещенко.
4.2. З 1948 року в приміщенні колишнього маєтку знаходилось фабрично-заводське училище, а з 1987 року - Червоненський філіал професійно-технічного училища № 32.
4.3. Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 29.05.1997 № 526 "Про вдосконалення мережі вищих та професійно-технічних навчальних закладів" Червоненський філіал професійно-технічного і училища № 32 ліквідовано.
4.4. Розпорядженням Житомирської обласної державної адміністрації від 11.08.1997 № 441 "Про взяття на облік та зняття з обліку пам`яток архітектури місцевого значення" взято на облік і охорону будинок-садибу Терещенка в смт. Червоне, Андрушівського району (охор. номер 148).
4.5. Згідно акта від 10.02.1998 комісією в складі представників від Житомирського обласного управління народної освіти та ВАТ "Червоненський цукровик" проведено приймання-передачу Червоненського філіалу професійно-технічного училища № 32 до ВАТ "Червоненський цукровик", зокрема, наступного майна: - будинок учбового корпусу 3-х поверховий загальною площею 3930 м.кв. кубатурою 13394 м куб. балансовою вартістю 816223 грн; - учбово-виробничі майстерні загальною площею 2016 м.кв. кубатурою 6653 м.куб. балансовою вартістю 261193 грн; - склад, погріб, гараж, балансовою вартістю 23275 грн; - матеріальний склад балансовою вартістю 2545 грн; - туалет балансовою вартістю 3029 грн; - мережа водопроводу балансовою вартістю 2144 грн.
4.6. 08.08.2000 голова правління ВАТ "Червонський цукровик" адресував Житомирському єпархіальному управлінню лист за вих. № 01/326, яким повідомив про згоду на передачу на баланс Житомирській єпархії у безкоштовне користування приміщення бувшого маєтку цукрозаводчика Терещенка і частину прилеглої до нього території.
4.7. 20.09.2000 між ВАТ "Червонський цукровик" та Житомирським єпархіальним управлінням укладено угоду, відповідно до якої ВАТ "Червонський цукровик" безкоштовно передає, а Житомирське єпархіальне управління приймає у власність маєток колишнього власника Червонського цукрового заводу Терещенко (п.1.1 угоди).
4.8. Додатком до угоди визначено перелік будівель, що передаються, а саме: основна будівля "3-2 поверх будинок"; будівля бувших майстерень ПТУ; гаражі; підсобні приміщення, що належали ПТУ.
4.9. Комісією в складі представників Житомирської єпархії та ВАТ "Червонський цукровик" 30.01.2001 проведено прийомку-передачу бувшого Червоненського філіалу професійного-технічного училища № 32, що зафіксовано актом від 30.01.2001, зокрема: - будинку учбового корпусу 3-х поверхового, загальною площею 3930 м.кв. кубатурою 13394 м.куб.; - приміщення майстерні загальною площею, 2016 м. кв. кубатурою 6653 м.куб.; - склад, погріб, гараж; - матеріальний склад; - туалет; - мережу водопроводу.
4.10. 24.04.2001 Державним комітетом України у справах релігій зареєстровано статут Релігійної організації, відповідно до відомостей якого адресою монастиря визначено смт. Червоне, Андрушівського району, Житомирської області, індекс 13234.
4.11. Рішенням Виконкому від 30.08.2002 № 64 "Про оформлення права власності на жіночий монастир" вирішено оформити право колективної власності з видачею свідоцтва Свято-Різдва Христового Червоненського жіночого монастиря Житомирської Єпархії Української Православної Церкви на нерухоме майно, що знаходиться в смт.Червоне, по вул. Котовського, 3.
4.12. На підставі вищезгаданого рішення, 29.12.2002 Виконкомом видано свідоцтво про право власності, відповідно до якого спірне майно в цілому належить Свято-Різдва Христового Червоненському жіночому монастирю Житомирської Єпархії УПЦ.
4.13. Надалі, у зв`язку з втратою свідоцтва про право власності, 04.10.2012 Виконкомом видано дублікат свідоцтва про право власності серії САЕ №355498 на нерухоме майно, що знаходиться по вул. Котовського, 3 в смт. Червоне Андрушівського району, Житомирської області в складі: нежитлової будівлі монастиря літ. А-4, загальною площею 2802,4 кв.м; господарської будівлі літ. Б-1, загальною площею 1264,7 кв.м; господарської будівлі літ. В-1, загальною площею 394,5 кв.м.
4.14. Згідно дублікату свідоцтва про право власності серії САЕ №355498 КП "Бердичівське міське бюро технічної інвентаризації" 29.10.2012 здійснено державну реєстрацію права приватної власності за Свято-Різдва Христового Червоненським жіночим монастирем Житомирської Єпархії Української Православної Церкви на нерухоме майно в наведеному вище складі (реєстраційний номер об`єкта нерухомості 37795966, запис № 685, в книзі 25) за адресою: Житомирська область, Андрушівський район, смт. Червоне, вул. Котовського, 3.
4.15. За результатами опрацювання інформаційного листа Житомирської обласної прокуратури щодо захисту інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини від 20.01.2021 № 15/2-73вих-20окв-21 та наступним ознайомленням з публікацією в мережі Інтернет стосовно об`єктів культурної спадщини регіону (Журнал Житомира від 21.01.2021 (zhzh.com.ua/news/2021-01-21-9060) щодо наміру Відповідача-2 продати палац Терещенка на Житомирщині, Бердичівська окружна прокуратура провела перевірку законності набуття права власності на спірне нерухоме майно.
4.16. За наслідками даної перевірки Прокурор в інтересах держави в особі Позивачів подав до суду відповідний позов з метою відновлення в судовому порядку права держави Україна на вищезгадане майно.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутнього у судовому засіданні Прокурора, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
5.2. На рівні національного законодавства гарантії захисту права власності закріплені у статті 41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
5.3. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 Цивільного кодексу України).
5.4. Згідно зі статтею 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
5.5. Відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
5.6. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).
5.7. Так, у постанові від 15.06.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. При цьому зазначені норми є загальними, стосуються майна в цілому, тобто регулюють правовідносини щодо і рухомого, і нерухомого майна.
5.8. Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 Цивільного кодексу України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 Цивільного кодекс України) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).
5.9. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна у власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів (постанова Верховного Суду від 15.02.2022 у справі № 911/3034/15 (911/3692/20).
5.10. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19).
5.11. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає законність і добросовісність такого набуття.
5.12. Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати.
5.13. Недобросовісний набувач навпаки на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права.
5.14. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках, а саме відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України.
5.15. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
5.16. Таким чином, у спорі між особою, яка вважає себе власником спірного майна, та особою, яка вважає себе законним володільцем (користувачем) спірного майна, сторонами спору є особи, які претендують на спірне майно, а суду для правильного вирішення спору слід з`ясувати та перевірити передусім правові підстави, відповідно до яких виникло та існує речове право на майно (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 у справі № 910/73/17).
5.17. За висновками судів попередніх інстанцій Прокурором не доведено, що держава в особі Фонду або Міносвіти є власниками спірного майна, або таке перебуває в оперативному управлінні Позивачів.
5.18. Водночас судова колегія з огляду на наявні у матеріалах справи докази та встановлені на їх підставі судами попередніх інстанцій обставини з такими висновками не погоджується з огляду на таке.
5.19. Звертаючись до суду з відповідним позовом, прокурор, як особа, яка користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу, самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах або відсутність такого.
5.20. Позов складається з двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача про захист порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
А правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності та характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.
5.21. Отже, визначення предмета, підстави позову, визначення позивача (тобто зазначення органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, органу місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або вказати на відсутність такого органу); відповідача у спорі, зазначення, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права - це право, яке належить прокурору, як особі, яка користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу, в даному випадку правами позивача.
5.22. Натомість саме на суд покладено обов`язок встановити належність позивача, належність відповідача, надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з оцінки доказів здійсненим за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України, ураховуючи принципи господарського судочинства, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, і має перевірити доводи, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб та чи є він ефективним.
5.23. Прокурор подавши позов та протягом розгляду справи обґрунтовував свою позицію щодо визначення позивачів посилаючись, зокрема, на приписи статей 87 89 Цивільного кодексу Української РСР та положення Закону Української РСР "Про власність" (в редакціях, що були чинними на час виникнення спірних правовідносин).
5.24. Так, відповідно до статті 87 Цивільного кодексу Української РСР соціалістичною власністю є: державна (загальнодержавна) власність; колгоспно-кооперативна власність; власність профспілкових та інших громадських організацій.
5.25. Згідно зі статтею 89 Цивільного кодексу Української РСР державна власність - спільне надбання всього радянського народу, основна форма соціалістичної власності. Держава є єдиним власником всього державного майна.
5.26. Відповідно до положень статті 34 Закону Української РСР "Про власність" загальнодержавну (республіканську) власність складають: майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради Української РСР та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об`єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв`язку та інформації, що мають загальнодержавне (республіканське) значення; кошти республіканського бюджету; республіканський національний банк, інші державні республіканські банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси; республіканські резервні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об`єкти соціально- культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток. У загальнодержавній (республіканській) власності може перебувати також інше майно, передане у власність Української РСР іншими державами, а також юридичними особами і громадянами.
5.27. Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності" від 15.12.1992 № 8-92, на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади покладено здійснення функцій щодо управління майном, яке знаходиться у загальнодержавній власності, у тому числі, здійснення контролю за ефективністю використання і збереження закріпленого за підприємствами державного майна.
5.28. За приписами статті 12 Закону України "Про освіту" від 23.05.1991 № 1060-ХІІ центральним органом державної виконавчої влади, який здійснює керівництво у сфері освіти є Міносвіти.
5.29. Відповідно до Положення про Міносвіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 384 від 08.07.1992 Міносвіти є центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів України.
5.30. Згідно з Положенням про Міносвіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1757 від 19.12.2006, Міносвіти відповідно до покладених на нього завдань здійснює відповідно до законодавства функції з управління об`єктами державної власності, що належать до сфери його управління.
5.31. Положенням про Міносвіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 13.10.2014 визначено, що Міносвіти є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Міносвіти є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.
5.32. Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що Філія професійно-технічного училища № 32 с. Червоне входила до мережі професійно-технічних закладів в Житомирській області.
5.33. Відповідно до Положення про професійний навчально-виховний заклад України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1993 № 715, до професійних навчально-виховних закладів належать професійно-технічні училища, училища-агрофірми, відомчі, міжвідомчі та регіональні центри підготовки й перепідготовки робітників і спеціалістів, інші типи навчально-виховних закладів, яким Міносвіти акредитувало функції професійного навчання.
Навчально-виробничі, побутові, культурно-освітні, оздоровчі, спортивні будівлі та споруди, житло, комунікації, обладнання, засоби навчання, транспортні засоби та інше майно державного професійного навчально-виховного закладу є загальнодержавною власністю перебуває у користуванні навчально-виховного закладу.
5.34. Наказом Міносвіти № 426 від 29.11.1993 затверджено типовий статут державного професійного навчально-виховного закладу України, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 03.12.1993 № 179, за змістом якого навчально-виробничі, побутові, культурно-освітні, оздоровчі, спортивні будівлі та споруди, житло, комунікації, обладнання, засоби навчання, транспортні засоби та інше майно училища є загальнодержавною власністю і перебуває у користуванні навчально-виховного закладу. Функції управління загальнодержавним майном, закріпленим за професійним навчально-виховним закладом, контроль за ефективністю його використання і збереження здійснює центральний орган державної виконавчої влади, який має у підпорядкуванні професійні навчально-виховні заклади.
5.35. Суди встановивши обставини перебування спірного майна у державній власності, не встановили його власника на момент відчуження цього майна, а отже, чи мала особа відповідні повноваження на його відчуження.
Водночас, суди попередніх інстанцій не перевірили та не спростували доводів Прокурора, що саме Міносвіти було органом управління об`єктами нерухомого майна, які перебували у користуванні філії професійно-технічного училища № 32 с. Червоне Андрушівського району, власником яких є держава.
Також інших обставин, у тому числі, пов`язаних з передачею майна іншим суб`єктам, зокрема, обласній державній адміністрації, судами попередніх інстанцій не встановлено.
5.36. У зв`язку з наведеним суди попередніх інстанцій при розгляді справи належним чином не з`ясували обставин і, відповідно, не дослідили доказів, пов`язаних з вибуттям спірного нерухомого майна з власності держави та наявності/відсутності волі власника на таке вибуття.
5.37. Крім того, пославшись на Закон України "Про охорону культурної спадщини" та зробивши висновок, що органом, уповноваженим на управління спірним майном є Житомирська обласна державна адміністрація, суди попередніх інстанцій не звернули уваги, що за змістом цього Закону власник об`єкту культурної спадщини та відповідний орган охорони культурної спадщини мають різний правовий статус.
Зазначене випливає, як із системного аналізу змісту цього Закону, так і окремих його норм, зокрема, статті 18 відповідно до якої об`єкти культурної спадщини, що є пам`ятками (за винятком пам`яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.
Подібні висновки випливають із інших норм цього Закону, зокрема, статті 44, якою визначено, що відповідний орган охорони культурної спадщини накладає на юридичну особу, яка є власником або уповноваженим ним органом чи замовником робіт фінансові санкції.
Отже наявність у спірного майна ознак об`єкту культурної спадщини без встановлення того, що саме відповідний орган охорони культурної спадщини є одночасно і власником такого об`єкту, не наділяє такий орган правом володіти, користуватися чи розпоряджатися таким майном.
5.38. В такий спосіб висновки судів попередніх інстанцій щодо того, що саме Житомирська обласна адміністрація є належним позивачем за вимогами Прокурора у цій справі, зокрема, щодо повернення такого майна, є передчасними.
5.39. Додатково, в контексті доводів Прокурора протягом судового процесу щодо приналежності спірного майна до державної власності, колегія суддів зазначає, що статтею 74 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Натомість у даній справі в умовах встановлення того, що спірне майно перебувало у державній власності, суди без дослідження обставин справи дійшли висновку про недоведеність Прокурором, що держава, в особі Фонду або Міносвіти є власниками спірного майна, фактично застосувавши концепцію негативного доказу, яка сама по собі порушує принцип змагальності, переклавши весь тягар доведення на позивача та ігноруючи обставини вибуття майна з державної власності, наявність компетенції щодо його відчуження, тобто самоусунулись від розгляду спору з формальних причин.
5.40. Зокрема, суди попередніх інстанцій не дослідили і не з`ясували обставин пов`язаних із наявністю/відсутністю повноважень у Обласного управління народної освіти Житомирської обласної державної адміністрації на передачу ВАТ "Червоненський цукровик" спірного майна, яке у подальшому було безвідплатно передано Житомирському єпархіальному управлінню.
5.41. З огляду на викладене висновки місцевого і апеляційного господарських судів про відсутність підстав для задоволення позову є передчасними та такими, що зроблені без встановлення всіх істотних обставин даної справи.
5.42. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
5.43. Разом з тим, як вбачається з оскаржуваних судових рішень, вони зазначеним критеріям не відповідають, а суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.44. Щодо доводів скаржника про відсутність висновку Верховного Суду з приводу застосування норм статей 89 90 Цивільного кодексу Української РСР, статей 31, 33, 34 Закону Української РСР "Про власність" судова колегія зазначає, що скаржник фактично намагається спонукати Верховний Суд щодо здійснення оцінки безпідставності відчуження спірного майна Житомирською обласною державною адміністрацією в умовах відсутності досліджених судами попередніх інстанцій відповідних доказів та обставин справи.
При цьому, зважаючи на те, що вищевказані норми не застосовувались судами попередніх інстанцій, обставини з їх застосування не встановлювались, то судова колегія вважає, що правові підстави для формування відповідних висновків Верховним Судом у спірних правовідносинах, що склались, є передчасними.
5.45. Твердження скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 388 Цивільного кодексу України є помилковими, оскільки правова позиція щодо застосування зазначеної норми законодавства вже викладалась у постановах Верховного Суду, про що зазначалось у пунктах 5.7. - 5.10. цієї постанови.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
6.2. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
6.3. За змістом частини третьої статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
6.4. Ураховуючи викладене та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.
6.5. Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, всебічно, повно, об`єктивно та безсторонньо дослідити наявні у справі докази і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.
7. Розподіл судових витрат
7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.
Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 316 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури задовольнити частково.
2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.08.2022 та рішення Господарського суду Житомирської області від 23.02.2022 у справі № 906/779/21 скасувати, а справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Зуєв Судді І. Берднік В. Суховий