ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2022 року

м. Київ

cправа № 908/2902/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Сухового В. Г.,

секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод підйомно-транспортних машин» - не з`явився,

Приватного підприємства «Аверс-Трейд» - не з`явився,

Акціонерного товариства «Альфа Банк» - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод підйомно-транспортних машин»

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.08.2022 (у складі колегії суддів: Чус О. В. (головуючий), Дармін М. О., Кощеєв І. М.)

та рішення Господарського суду Запорізької області від 09.02.2022 (суддя Колодій Н. А.)

у справі № 908/2902/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод підйомно-транспортних машин»

до Приватного підприємства «Аверс-Трейд», Акціонерного товариства «Альфа Банк»

про скасування державної реєстрації права приватної власності на нерухоме майно, припинення права приватної власності на нерухоме майно, визнання недійсним договору іпотеки, припинення іпотеки, предметом якої є об`єкт нерухомого майна, припинення обтяження, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2021 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод підйомно-транспортних машин» (далі - ТОВ «Завод підйомно-транспортних машин») звернулось з позовом до Господарського суду Запорізької області до Приватного підприємства «Аверс-Трейд» (далі - ПП «Аверс-Трейд») та Акціонерного товариства «Альфа Банк» (далі - АТ «Альфа Банк»), у якому просить суд:

1) скасувати державну реєстрацію права приватної власності (частка власності: 1/1; підстава виникнення права власності: договір міни, 3, 21.06.2000) ПП «Аверс-Трейд», зареєстрованого в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 13.08.2008 на об`єкт нерухомого майна: інв. № 54, що знаходиться за адресою: Запорізька область, місто Запоріжжя, вул. Олексія Поради (до перейменування - Димитрова), 54, та реєстраційний номер в Реєстрі прав власності на нерухоме майно якого 24340391;

2) припинити право приватної власності (частка власності: 1/1; підстава виникнення права власності: договір міни, 3, 21.06.2000) ПП «Аверс-Трейд», зареєстроване в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 13.08.2008 на об`єкт нерухомого майна: інв.№54, що знаходиться за адресою: Запорізька область, місто Запоріжжя, вул. Олексія Поради (до перейменування - Димитрова), 54, та реєстраційний номер в Реєстрі прав власності на нерухоме майно якого 24340391;

3) визнати недійсним іпотечний договір № 108/08/1і від 20.08.2008, укладений між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ПП «Аверс-Трейд», посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бургазли І. І. 20.08.2008 та зареєстрований в реєстрі за № 11047, із змінами до нього, які оформлені Додатковим договором № 1 від 27.11.2009, укладеним між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ПП «Аверс-Трейд», посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бургазли І. І. 27.11.2009 та зареєстрованим в реєстрі за № 10805, та Додатковим договором № 2 від 31.08.2010, укладеним між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» та ПП «Аверс-Трейд», посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вовк І. І. 31.08.2010 та зареєстрованим в реєстрі за № 9438.

4) припинити іпотеку, зареєстровану в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером запису 34430677 (спеціальний розділ), предметом якої є об`єкт нерухомого майна: інв. № 54, що знаходиться за адресою: Запорізька область, місто Запоріжжя, вул. Олексія Поради (до перейменування - Димитрова), 54, та реєстраційний номер в Реєстрі прав власності на нерухоме майно якого 243403 91.

5) припинити обтяження, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером запису 34430817 (спеціальний розділ), у вигляді заборони на об`єкт нерухомого майна: інв. № 54, що знаходиться за адресою: Запорізька область, місто Запоріжжя, вул. Олексія Поради (до перейменування - Димитрова), 54, та реєстраційний номер в Реєстрі прав власності на нерухоме майно якого 24340391.

Позов обґрунтовано тим, що спірний об`єкт нерухомого майна належить позивачу та ПП «Аверс-Трейд» на праві спільної сумісної власності на підставі Договору про спільну діяльність № 02/04 від 21.01.2004 та закону (частина 1 статті 1134 Цивільного кодексу України), отже станом на 13.08.2008 ПП «Аверс-Трейд» не мало права приватної власності на спірний об`єкт нерухомого майна, а тому державна реєстрація права приватної власності на це майно є безпідставною та перешкоджає позивачу як співвласнику цього майна ним розпоряджатися. Крім того, у зв`язку з відсутністю нотаріально посвідченої згоди позивача, як співвласника спірного нерухомого майна, на укладання іпотечного договору та внесення змін до нього, такий договір підлягає визнанню недійсним, а зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно іпотека та обтяження підлягають припиненню, оскільки порушують право позивача на розпорядження нерухомим майном.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 09.02.2022, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 11.08.2022, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у вересні 2022 року ТОВ «Завод підйомно-транспортних машин» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України), просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.08.2022, рішення Господарського суду Запорізької області від 09.02.2022 та в частині відмови у задоволення позовних вимог до ПП «Аверс-Трейд» про скасування державної реєстрації та припинення права приватної власності на нерухоме майно, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині, а в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору іпотеки, припинення іпотеки та припинення обтяження на нерухоме майно, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.09.2022 відкрито касаційне провадження у справі № 908/2902/21 за касаційною скаргою ТОВ «Завод підйомно-транспортних машин» на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.08.2022, рішення Господарського суду Запорізької області від 09.02.2022 з підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засідання на 02.11.2022.

АТ «Альфа Банк» у відзиві на касаційну скаргу зазначає про безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі, та про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

ТОВ «Завод підйомно-транспортних машин», ПП «Аверс-Трейд», АТ «Альфа Банк» в судове засідання своїх представників не направили.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.

Так, за змістом частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення зазначеним учасникам справи ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, висновки Європейського суду з прав людини у справі «В`ячеслав Корчагін проти Росії», також те, що зазначені учасники справи не зверталися до суду з будь-якими заявами щодо розгляду справи, явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників зазначених учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

За змістом касаційної скарги, однією із підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій є приписи пункту 3 частини 2статті 287 ГПК України, згідно з якими підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Положення пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі щодо наявності підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Як установлено судами попередніх інстанцій, 21.01.2004 між ТОВ «Завод підйомно-транспортних машин» та ПП «Аверс-Трейд» було укладено договір про спільну діяльність (простого товариства) № 02/04, за умовами якого сторони за цим договором зобов`язуються на основі об`єднання вкладів сторін, здійснювати без створення юридичної особи спільну діяльність з метою одержання прибутку, розвитку виробництва, участі у формуванні ринку, створення нових робочих місць, яка полягає в наступному: виробництво, ремонт вантажопідйомних механізмів та їх компонентів, а також устаткування, металевих виробів (металоконструкцій) промислового, гірничо шахтного призначення (пункт 1.1).

Пункти 2.1 та 2.2 договору містять перелік майна, яке сторони вносять у спільну діяльність (спільне майно), зокрема, «цех арматури та металу-склад» інв. № 54 літ. В, В1, загальною площею 1076,0 кв. м, розташований за адресою: вул. Димитрова, 54, м. Запоріжжя, який належить ПП «Аверс-Трейд» на праві власності на підставі договору міни № 3 від 21.06.2000, реєстраційне посвідчення серії БД № 012000, видане ОП Запорізького міжміського Бюро технічної інвентаризації 29.06.2000.

Пунктом 2.3 договору передбачено, що сторони зобов`язані внести свої вклади, зазначені в пунктах 2.1, 2.2 договору, не пізніше двох календарних днів, наступних за днем підписання договору, шляхом підписання акту про внесення вкладів сторін, який є невід`ємною частиною даного договору.

Відповідно до пунктів 2.6, 2.7 договору вклад у спільну діяльність (спільне майно) кожної сторони є фактично внесеним в момент підписання сторонами акту про внесення вкладів сторін. Сторони визначили, що акт про внесення вкладів сторін, підписаний уповноваженими представниками сторін, є необхідним і достатнім документом, що підтверджує факт здійснення внесення кожною стороною вкладу, в кількості та за грошовою вартістю, зазначених в такому акті про внесення вкладів сторін. Фактичною датою внесення стороною вкладу у спільну діяльність (спільне майно) є дата такого акту про внесення вкладів сторін.

Пунктами 3.1, 3.2 договору передбачено, що внесене сторонами майно, яким вони володіли на праві власності, в тому числі нерухоме, вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи, а також інше майно, створене або придбане сторонами в результаті спільної діяльності, є спільною сумісною власністю сторін. Сторони є співвласниками майна, що є у їх спільній сумісній власності. Право спільної сумісної власності на майно, в тому числі нерухоме, яке є вкладами сторін у спільну діяльність (спільне майно) за цим договором, виникає у сторін з моменту підписання обома сторонами акту про внесення вкладів сторін.

Згідно з актом про внесення вкладів сторін від 22.01.2004 (додаток № 1 до договору) на виконання умов договору, для досягнення мети, зазначеної в пункті 1.1 договору, ПП «Аверс-Трейд» внесено у спільну діяльність (спільне майно), зокрема, «цех арматури та металу-склад» інв. № 54 літ. В, В1, загальною площею 1076,0 кв. м, розташований за адресою: вул. Димитрова, 54, м. Запоріжжя (пункт 2 Акту).

Відповідно до пунктів 3, 4 цього акту підписами в цьому акті сторони підтверджують, що внесене майно, зазначене у пункті 1, 2 , стало спільною сумісною власністю. Цей акт є невід`ємною частиною договору.

Акт підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками підприємств.

Разом з тим, відповідно до відомостей з Реєстру прав власності на нерухоме майно, 13.08.2008 за ПП «Аверс-Трейд» за його заявою, на підставі договору міни № 3 від 21.06.200, здійснено державну реєстрацію права приватної власності (частка власності: 1/1) на майно інв. № 54, розташоване за адресою: вул. Димитрова, 54, м. Запоріжжя, Запорізька область, (реєстраційного номеру 24340391).

Судами установлено, що 20.08.2008 між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - Банк, правонаступником якого є АТ «Альфа Банк») (кредитор) та ТОВ «Завод підйомно-транспортних машин» (позичальник) укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 108/08, відповідно до умов якого позичальнику було надано кредит в сумі 1 000 000 грн зі сплатою 21% річних за кредитом.

За змістом пунктів 13, 1.3.1 цього договору, в якості забезпечення виконання позичальником зобов`язань за договором, кредитор укладає іпотечний договір з майновим поручителем ПП «Аверс-Трейд», за умовами якого майновий поручитель передає кредитору наступне нерухоме майно: інв. № 54 у складі літ. В. В1 (цех арматури та металу - склад інв. № 54), що знаходиться за адресою: вул. Димитрова, 54, м. Запоріжжя, заставною вартістю 2 083 136,00 грн.

Відповідно до пунктів 1.4, 1.5 договору позичальник гарантує, що на момент укладання договору не існує подій, що створюють загрозу належному виконанню цього договору (судові спори, майнові вимоги третіх осіб), про які він не повідомив кредитора. Позичальник гарантує, що для укладання договору є всі належні повноваження керівника та дозволи інших органів управління позичальника.

В подальшому між цими ж сторонами було укладено додаткові угоди до договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 108/08 від 20.08.2008, а саме: № 1 від 27.11.2009 та № 2 від 31.08.2010.

20.08.2008 між Банком (іпотекодержатель) та ПП «Аверс-Трейд» (іпотекодавець) укладено іпотечний договір № 108/08/1і, відповідно до умов якого іпотекодавєць передав в іпотеку іпотекодержателю в якості забезпечення виконання позивальником основного зобов`язання наступне нерухоме майно: інв. № 54 у складі літ. В, В1 (цех арматури та металу - склад інв. 54), що знаходиться за адресою: вул. Димитрова, 54, м. Запоріжжя, та належить іпотекодержателю на праві приватної власності на підставі договору міни №3 від 21.06.2000, що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно № 19877654 від 13.08.2008, виданим ОП Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації (пункт 1.1). Вартість предмету іпотеки за згодою сторін становить 2 083 136, 00 грн (пункт 1.3).

На передачу предмету іпотеки в іпотеку є всі належні повноваження представника, дозволи органів управління іпотекодавця та інших органів управління (пункт 1.7 договору).

Пункту 1.8 договору передбачено, що іпотекодавєць гарантує, що на предмет іпотеки не існує прав та вимог інших осіб, в тому числі й тих що зареєстровані у встановленому законом порядку.

Згідно з пунктом 2.1.4 договору іпотекодавєць зобов`язаний без письмової згоди іпотекодержателя, що оформляється додатковою угодою до цього договору не відчужувати предмет іпотеки, а також не передавати його в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.

У подальшому у зв`язку з внесенням змін до договору про надання відновлюваної кредитної лінії між Банком та ПП «Аверс-Трейд» щодо строку виконання основного зобов`язання було укладено додаткові угоди до іпотечного договору: № 1 від 27.11.2009 та № 2 від 31.08.2010.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації та припинення права приватної власності, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що договір міни, на підставі якого ПП «Аверс-Трейд» набуло права приватної власності на спірне нерухоме майно, не визнано у судовому порядку недійсним, а проведення державної реєстрації права власності на це майно не порушує прав позивача щодо користування та розпорядження цим майном, оскільки позивач не здійснив державну реєстрацію такого права та не набув права спільної сумісної власності на спірне нерухоме майно. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, також відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним іпотечного договору, припинення іпотеки та обтяження у зв`язку з недоведеністю належними та допустимими доказами порушення прав позивача.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 статті 4 ГПК України встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі статтею 328 ЦК України (у редакції, чинній на час укладення договору про спільну діяльність) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною 1 статті 334 ЦК України передбачено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно (статті 355 ЦК України).

Відповідно до статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю (частина 1). Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом (частина 2).

За змістом статті 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Згідно зі статтею 1131 ЦК України договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв`язки. Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками (статті 1133 ЦК України).

Частиною 1 статті 1134 ЦК України передбачено, що внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 21.01.2004 між ТОВ «Завод підйомно-транспортних машин» та ПП «Аверс-Трейд» було укладено договір про спільну діяльність (простого товариства) № 02/04.

Відповідно до акту про внесення вкладів сторін від 22.01.2004 (додаток № 1 до договору) на виконання умов договору ПП «Аверс-Трейд» внесено у спільну діяльність (спільне майно), зокрема, «цех арматури та металу-склад» інв. № 54 літ. В, В1, загальною площею 1076,0 кв. м, розташований за адресою: вул. Димитрова, 54, м. Запоріжжя (пункт 2 Акту).

Відповідно до статті 182 ЦК України (у редакції, чинній на час укладення договору про спільну діяльність) право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частини 1).

Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом (частина 2).

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом (частина 4).

Згідно зі статтею 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (абзац 3 частини 2).

Отже, відповідно до норм чинного на час укладення договору про спільну діяльність законодавство перехід права власності на нерухоме майно пов`язувало саме з моментом державної реєстрації права власності на це майно.

Як установлено судами попередніх інстанцій, державна реєстрація права спільної сумісної власності на спірне нерухоме майно за сторонами договору про спільну діяльність від 21.01.2004, відповідно до вимог законодавства, проведена не була.

Враховуючи наведене та встановлені фактичні обставини, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що позивач в установленому законом порядку не набув права спільної сумісної власності на спірне нерухоме майно.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Завод підйомно-транспортних машин» про скасування державної реєстрації та припинення права приватної власності на нерухоме майно.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом.

Підставою недійсності правочину, відповідно до статті 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина 3 статті 215 ЦК України).

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі у редакції, чинній на час укладення спірного іпотечного договору) встановлено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до положень статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі, зокрема, договору. Взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту його нотаріального посвідчення.

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про іпотеку» майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників.

Іпотекодавець зобов`язаний до укладення іпотечного договору попередити іпотекодержателя про всі відомі йому права та вимоги інших осіб на предмет іпотеки, в тому числі ті, що не зареєстровані у встановленому законом порядку. У разі порушення цього обов`язку іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання та відшкодування іпотекодавцем завданих збитків.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень) та не є стороною цього договору, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Такий правовий висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17.

Як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3 15 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Подібні за змістом висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 15.08.2019 у справі № 1340/4630/18, від 28.11.2019 у справі № 918/150/19, від 26.01.2022 у справі № 921/787/20 від 14.06.2022 у справі № 904/3870/21, від 13.09.2022 у справі № 918/1222/21.

Як установлено судами попередніх інстанцій, умовами договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 108/08, укладеного між Банком (кредитор) та позивачем (позичальник), було передбачено, що в якості забезпечення виконання позичальником зобов`язань за договором, кредитор укладає іпотечний договір з майновим поручителем ПП «Аверс-Трейд», за умовами якого майновий поручитель передає кредитору наступне нерухоме майно: інв. № 54 у складі літ. В. В1 (цех арматури та металу - склад інв. № 54), що знаходиться за адресою: вул. Димитрова, 54, м. Запоріжжя, заставною вартістю 2 083 136,00 грн.

20.08.2008 між Банком (іпотекодержатель) та ПП «Аверс-Трейд» (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір № 108/08/1і, за умовами якого іпотекодавєць передав в іпотеку іпотекодержателю в якості забезпечення виконання позивальником основного зобов`язання наступне нерухоме майно: інв. № 54 у складі літ. В, В1 (цех арматури та металу - склад інв. 54), що знаходиться за адресою: вул. Димитрова, 54, м. Запоріжжя.

Судами також установлено, що під час укладення оспорюваного договору ПП «Авер-Трейд» було надано Банку докази того, що предмет іпотеки належить йому на праві приватної власності.

Враховуючи, що позивач у встановленому законом порядку не набув права спільної сумісної власності на спірне нерухоме майно, суди попередніх інстанцій правомірно визнали доводи позивача щодо відсутності його згоди на укладання оспорюваного іпотечного договору безпідставними, та обґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним іпотечного договору, припинення іпотеки та обтяження у зв`язку з недоведеність позивачем порушення оспорюваним договором його прав.

Крім того, колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій, відхиливши доводи скаржника про преюдиціальне значення обставин, встановлених у рішенні Господарського суду Запорізької області від 26.11.2020 у справі № 98/2326/20 за позовом ТОВ «Завод підйомно-транспортних машин» до ПП «Аверс-Трейд» про визнання права спільної сумісної власності на нерухоме майно, правомірно виходили з того, що у розумінні частини 4 статті 75 ГПК України зазначені обставини не можуть вважатися преюдиціальними.

Разом з цим, Верховний Суд зауважує, що помилковий висновок судів попередніх інстанцій про те, що відсутність даних про визнання недійсним в судовому порядку договору міни № 3 від 21.06.2000, на підставі якого ПП «Авер-Трейд» набуло право власності на спірне нерухоме майно, не призвело до прийняття неправильного по суті судового рішення та, як наслідок, не може бути достатньою підставою для його скасування, оскільки згідно з частиною 2 статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Також підставою касаційного оскарження судових рішень у справі, що розглядається, прокурор зазначає пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України з огляду на наявність підстави, передбаченої пунктом 4 частини 3 статті 310 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 4 частини 2статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 ГПК України.

Зокрема, згідно з пунктом 4 частини 3 статті 310 ГПК України, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що подані АТ «Альфа Банк» документи (заява на отримання кредиту; запит на перегляд умов кредиту клієнту; довідка від 07.11.2008 № 624; довідка від 23.07.2008 № 405; договір про надання відновлюваної кредитної лінії від 20.08.2008 № 108/08 та додатки до нього, додаткові угоди до цього договору від 27.11.2009 № 1, від 31.08.2010 № 2 та додатки до них; згода юридичної особи - суб`єкта кредитної історії від 20.08.2008; іпотечний договір № 108/08і та додаткові угоди до нього від 27.11.2009 № 1, від 31.08.2010 № 2) не засвідчені у встановленому законом порядку, а тому є недопустимими доказами, на підставі яких судами попередніх інстанцій було встановлено обставини, які мають суттєве значення у справі.

Розглянувши доводи скаржника щодо неналежності поданих АТ «Альфа Банк» доказів, Верховний Суд зазначає про таке.

Частиною першою статті 74 ГПК України передбачено обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються засобами доказування, передбаченими у частині другій цієї статті, зокрема, письмовими доказами.

За змістом частин першої, другої статті 91 ГПК України вбачається, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, які подаються в оригіналі або належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Частиною четвертою статті 91 ГПК України передбачено, що копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу.

Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина 6 статті 91 ГПК України).

Отже, неналежно засвідчені копії документів, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, при ненаданні оригіналів таких доказів до суду та запереченні учасника справи щодо існування оригіналів таких доказів, не можуть бути прийняті судом в якості письмових доказів.

Проте, колегія суддів зазначає, що обставини, встановлені судами попередніх інстанцій на підставі поданих АТ «Альфа Банк» копій документів, доданих до відзиву на позовну заяву, не впливають на правильність прийнятих судами попередніх інстанцій судових рішень у справі, що розглядається, оскільки не спростовують висновок судів попередніх інстанцій щодо ненабуття позивачем права спільної сумісної власності на спірне нерухоме майно, а тому і відсутність порушення його права.

Зважаючи на викладене, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод підйомно-транспортних машин» залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.08.2022 та рішення Господарського суду Запорізької області від 09.02.2022 у справі № 908/2902/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: В. А. Зуєв

В. Г. Суховий