ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2021 року

м. Київ

Справа № 908/3359/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В. А. - головуючого, Багай Н. О., Дроботової Т. Б.,

секретар судового засідання - Дерлі І. І.,

за участю представників сторін:

позивача - Каракуша К. В. (адвокат),

відповідача - не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецмашпром-2000"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.08.2020 (судді: Орєшкіна Е. В. - головуючий, Кузнецова І. Л., Кощеєв І. М.)

та рішення Господарського суду Запорізької області від 13.03.2020 (суддя Топчій О. А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецмашпром-2000"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТ-Трейд-ЛТД"

про усунення перешкод в користуванні майном,

ВСТАНОВИВ:

1.Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецмашпром-2000" (далі - ТОВ "Спецмашпром-2000", Позивач) звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТ-Трейд-ЛТД" (далі - ТОВ "СТ-Трейд-ЛТД", Відповідач) про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном та земельною ділянкою кадастровий номер 2310100000:07:045:0027, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом зобов`язання ТОВ "СТ-Трейд-ЛТД" надати вільний доступ та не чинити перешкод у проїзді/проході до вказаних земельної ділянки та об`єктів нерухомості.

1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ "Спецмашпром-2000" зазначив, що на підставі договору оренди від 28.11.2014, укладеного з громадянином ОСОБА_1 , він є орендарем нерухомого майна, а саме: інв. №420100020 (літ. Н), інв. №42100030, склад удобрення (літ. М), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1 110,8 кв.м.

Одночасно Позивач за договором оренди землі від 19.05.2015 №201507000100134, укладеним із Запорізькою міською радою, є орендарем земельної ділянки площею 1.1425 га, що розташована за вказаною адресою та на якій розташовані зазначені будівлі і споруди.

Орендоване Позивачем майно є частиною колишнього цілісного майнового комплексу тепличного комбінату, власниками/користувачами якого також є ОСОБА_2 та ТОВ "СТ-Трейд-ЛТД". Позивач посилається на те, що з боку Відповідача чиняться перешкоди в користуванні орендованим ТОВ "Спецмашпром-2000" майном, що підтверджується, зокрема постановами судів справах про адміністративні правопорушення.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 13.03.2020 у справі №908/3359/19, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12.08.2020, у задоволенні позову ТОВ "Спецмашпром-2000" до ТОВ "СТ-Трейд-ЛТД" про усунення перешкод в користуванні майном відмовлено.

Зазначені судові рішення мотивовано тим, що Позивач не надав належних доказів вчинення Відповідачем перешкод у користуванні ТОВ "Спецмашпром-2000" земельною ділянкою та нерухомим майном, розташованим на ній.

2.2. Крім того, за висновком судів, обраний ТОВ "Спецмашпром-2000" спосіб захисту порушеного права шляхом зобов`язання ТОВ "СТ-Трейд-ЛТД" надавати безперешкодний доступ до земельної ділянки та об`єктів нерухомості, розташованих на ній, не відповідає змісту суб`єктивного права Позивача, з метою захисту якого він звернувся до суду, тобто є неефективним, оскільки він (спосіб) фактично полягає у наданні ТОВ "Спецмашпром-2000" права безперешкодно користуватися земельною ділянкою, яка перебуває у користуванні ТОВ "СТ-Трейд-ЛТД". Надання такого доступу передбачає користування Позивачем щонайменше земельною ділянкою Відповідача для проходу та (або) проїзду через цю ділянку до спірного приміщення, тобто встановлення сервітуту.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі ТОВ "Спецмашпром-2000" просить скасувати зазначену постанову апеляційного господарського суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

3.2. У вказаній скарзі заявник зазначає, що підставою її подання є неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду щодо застосування положень статті 55 Конституції України у аналогічних правовідносинах, викладених у постанові від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16; щодо застосування норм статей 3 15 16 Цивільного кодексу України у аналогічних правовідносинах, викладених в постановах від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19, від 28.01.2020 у справі №905/1513/16; щодо застосування норм частин четвертої та п`ятої статті 75 Господарського процесуального кодексу України, викладених в постанові від 28.01.2020 у справі № 905/1513/16.

3.3. Крім того, заявник, як на підставу подання касаційної скарги, посилається на те, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили зібрані у справі докази, і апеляційний суд безпідставно відхилив клопотання про долучення доказів.

3.4. У відзиві на касаційну скаргу Відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

4. Розгляд справи Верховним Судом

4.1. Ухвалою Верховного Суду від 04.11.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецмашпром-2000" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.08.2020 та рішення Господарського суду Запорізької області від 13.03.2020 у справі № 908/3359/19.

4.2. Ухвалою Верховного Суду від 03.12.2020 оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецмашпром-2000" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.08.2020 та рішення Господарського суду Запорізької області від 13.03.2020 у справі № 908/3359/19 до 17.12.2020.

4.3. З огляду на те, що судове засідання, призначене на 17.12.2020, не відбулося у зв`язку з перебуванням судді-доповідача Зуєва В. А. на лікарняному, ухвалою Верховного Суду від 24.12.2020 визначено дату наступного судового засідання з розгляду касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецмашпром-2000" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.08.2020 та рішення Господарського суду Запорізької області від 13.03.2020 у справі № 908/3359/19 на 21.01.2021.

4.4. Отже, у зв`язку з перебуванням судді-доповідача Зуєва В. А. на лікарняному з 07.12.2020 по 24.12.2020 справа розглядається у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.

5. Обставини встановлені судами

5.1. Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 28.11.2014 між громадянином України ОСОБА_1 (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецмашпром-2000" (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, за умовами якого орендар прийняв у строкове платне користування нерухоме майно, а саме: інв. №420100020 (літ. Н), інв. №42100030, склад удобрення (літ. М), яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1 110,8 кв. м.

5.2. 19.05.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецмашпром-2000" (орендар) та Запорізькою міською радою (орендодавець) укладено договір оренди землі №201507000100134, за умовами якого Позивачу в оренду передано земельну ділянку площею 1,1425 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, та на якій розташовані вказані будівлі і споруди.

5.3. Посилаючись на вчинення перешкод з боку Відповідача щодо користування вищезазначеним майном, ТОВ "Спецмашпром-2000" звернулося до суду з цим позовом.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника сторони, дослідивши доводи наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

6.2. Відповідно до частини першої статті 15 та частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

6.3. Наведені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

6.4. Позивачем обрано такий спосіб судового захисту як усунення перешкод у користуванні нерухомим майном та земельною ділянкою, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом зобов`язання ТОВ "СТ-Трейд-ЛТД" надати вільний доступ та не чинити перешкод у проїзді/проході до вказаних земельної ділянки і об`єктів нерухомості.

6.5. При цьому господарськими судами встановлено, що ТОВ "Спецмашпром-2000" є орендарем вказаних нерухомого майна та земельної ділянки.

6.6. Відповідно до статті 396 Цивільного кодексу України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 "Захист права власності" цього Кодексу.

За змістом статті 395 Цивільного кодексу України видами речових прав на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Водночас згідно зі статтею 27 Закону України "Про оренду землі" орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

6.7. Частиною другою статті 386 глави 29 "Захист права власності" Цивільного кодексу України передбачено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

6.8. Крім того, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України).

6.9. У розумінні наведеної норми право власності може бути порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17.

6.10. Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий та апеляційний господарські суди, зокрема, виходили з того, що обраний ТОВ "Спецмашпром-2000" спосіб захисту порушеного права шляхом зобов`язання ТОВ "СТ-Трейд-ЛТД" надавати безперешкодний доступ до земельної ділянки та об`єктів нерухомості, розташованих на ній, фактично полягає у наданні Позивачу права безперешкодно користуватися земельною ділянкою, яка перебуває у користуванні Відповідача, а відтак не відповідає змісту суб`єктивного права Позивача, з метою захисту якого він звернувся до суду.

6.11. Однак, вказані висновки судів попередніх інстанцій колегія суддів вважає передчасними, виходячи з наступного.

6.12. Згідно з частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

При цьому за змістом статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

6.13. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

При цьому, вирішуючи господарський спір, суд повинен дотримуватися певного алгоритму дій, а саме з`ясувати, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18.

6.14. Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.

6.15. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

6.16. Так, аналізуючи обраний Позивачем спосіб захисту на відповідність змісту права за захистом якого він звернувся, місцевий та апеляційний господарські суди зазначили, що вказаний спосіб захисту (усунення перешкод в користуванні майном шляхом зобов`язання Відповідача надавати безперешкодний доступ до земельної ділянки та об`єктів нерухомості, розташованих на ній) фактично передбачає встановлення сервітуту щодо земельної ділянки ТОВ "СТ-Трейд-ЛТД".

6.17. Відповідно до частини першої статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

6.18. У статті 402 Цивільного кодексу України передбачено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

6.19. Згідно зі статтею 404 цього Кодексу право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

6.20. З викладеного убачається, що за своїм змістом встановлення земельного сервітуту за рішенням суду полягає у задоволенні потреби позивача щодо ефективного використання його майна (яку неможливо задовольнити у будь-який інший спосіб) шляхом надання йому права користування саме чужою земельною ділянкою. Іншими словами, встановлення земельного сервітуту полягає в отриманні позивачем права користуватися чужим майном (земельною ділянкою) для задоволення власних потреб.

При цьому сервітут може бути встановлений лише між особою, яка позбавлена можливості ефективно використовувати своє майно, та власником (володільцем) земельної ділянки.

6.21. Однак, господарські суди попередніх інстанцій викладеного не врахували та помилково ототожнили вимогу Позивача (усунення перешкод в користуванні майном, яке він орендує) з таким способом захисту, як встановлення сервітуту (що полягає в отриманні права користування чужим майном), у зв`язку з чим фактично констатували необхідність використання Позивачем іншого способу судового захисту його прав, не дослідивши при цьому, чи відповідає він вимогам чинного законодавства.

Так, місцевий та апеляційний суди не врахували, що можливість реалізації визначеного ними способу захисту (встановлення земельного сервітуту) безпосередньо залежить від обставин пов`язаних із встановленням особи титульного власника (користувача) чужої земельної ділянки.

За змістом статей 78 92 93 102-1 Земельного кодексу України здійснення права власності (користування) земельною ділянкою можливе лише на підставі таких юридичних титулів як право власності, право постійного користування, оренда, емфітевзис, суперфіцій тощо.

При цьому відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно зі статтею 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до статті 4 вказаного Закону державній реєстрації прав підлягають:1) право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов`язання на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва; 2) речові права на нерухоме майно, похідні від права власності: право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки; право довірчої власності (крім права довірчої власності як способу забезпечення виконання зобов`язань); інші речові права відповідно до закону;

У такий спосіб, зробивши вищевказаний висновок, місцевий та апеляційний суди залишили поза увагою доводи Позивача щодо відсутності у ТОВ "СТ-Трейд-ЛТД" (який, за твердженням ТОВ "Спецмашпром-2000", чинить йому перешкоди в користуванні майном) будь-яких прав на використовувану ним земельну ділянку, не дослідили відповідні обставини справи, у зв`язку з чим фактично визначили спосіб захисту прав, який не може бути реалізовано.

6.22. Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) в кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії - забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства", рішення від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України").

6.23. Крім того, відмовляючи у задоволенні позову, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що надані ТОВ "Спецмашпром-2000" докази не підтверджують вчинення Відповідачем перешкод (як зазначав Позивач - шляхом встановлення шлагбаум на в`їзді на територію колишнього тепличного комбінату та вчиненням наїзду на його працівника) у здійсненні ТОВ "Спецмашпром-2000" права користування земельною ділянкою та нерухомим майном, розташованим на ній.

6.24. Однак, колегія суддів вважає вказані висновки також передчасними, виходячи з такого.

6.25. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами, ТОВ "Спецмашпром-2000" за договором оренди від 28.11.2014 є орендарем нерухомого майна, а саме: інв. №420100020 (літ. Н), інв. №42100030, склад удобрення (літ. М), яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1 110,8 кв. м.

Крім того, 19.05.2015 між ТОВ "Спецмашпром-2000" та Запорізькою міською радою було укладений договір оренди землі № 201507000100134, предметом якого є земельна ділянка площею 1,1425 га за вищевказаною адресою, на якій розташовані зазначені будівлі і споруди.

6.26. За доводами Позивача, ТОВ "СТ-Трейд-ЛТД" чинить йому перешкоди щодо проїзду/проходу шляхами, наявними на вказаній земельній ділянці, шляхом встановлення шлагбауму на виїзді з території колишнього тепличного комбінату за адресою АДРЕСА_1, а також здійснив наїзд автомобілем на одного з працівників Позивача.

6.27. На підтвердження наведених обставин Позивач посилався на: постанову Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21.06.2019 у справі №336/2144/19 щодо розгляду протоколу про адміністративне правопорушення від 27.03.2019 відносно керівника ТОВ "СТ-Трейд-Лтд" - ОСОБА_3 за встановлення перешкоди для руху транспортних засобів - шлагбауму без погодження з органами Національної поліції; постанову Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28.02.2020 у справі №334/8343/19 щодо вчинення наїзду водієм ОСОБА_4 на громадянина ОСОБА_5 , який, за твердженнями Позивача, є працівником ТОВ "Спецмашпром-2000".

Крім того, Позивачем було подано до суду: заяви свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 (в яких зазначено, що ці особи є працівниками ТОВ "Спецмашпром-2000"); заяву свідка ОСОБА_8 ; листи Фізичної особи-підприємця ОСОБА_8 про зменшення розміру орендної плати; листи Фізичної особи-підприємця Анісенко О. О. про припинення договору суборенду; акти про неможливість потрапити до об`єкту оренди, які підписані Фізичними особами-підприємцями ОСОБА_8 , Анісенко О. О. , Крєтовим Д. В .

6.28. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ у справі "Олюджіч проти Хорватії").

Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").

Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" та у справі "Руїз Матеос проти Іспанії").

6.29. Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий та апеляційним суди виходили з того, що постановою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21.06.2019 у справі № 336/2144/19 (на яку посилався Позивач) за результатами розгляду протоколу про адміністративне правопорушення від 27.03.2019 за встановлення перешкоди для руху транспортних засобів - шлагбауму без погодження з органами Національної поліції, ОСОБА_3 - керівника ТОВ "СТ-Трейд-Лтд" звільнено від відповідальності за частиною першою статті 139 Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв`язку з відсутністю в його діях ознак складу правопорушення.

Суди зазначили, що відповідно до Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань (номер кримінального провадження 12019080050003674) наїзд на громадянина ОСОБА_5 здійснив водій ОСОБА_4 . У той же час, за висновком судів, постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28.02.2020 у справі № 334/8343/19 (на яку також посилався Позивач) встановлено факт вчинення адміністративного правопорушення за статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення ОСОБА_4 , проте провадження у справі закрито за закінченням строків давності притягнення до адміністративної відповідальності. При цьому із зазначеної постанови не вбачається, що діями винної особи чинилися перешкоди ТОВ "Спецмашпром-2000" у проїзді/проході територією земельної ділянки, яка розташована в АДРЕСА_1. Крім того, Позивачем не надано доказів того, що ОСОБА_5 , на якого було здійснено наїзд на території колишнього тепличного комбінату, є працівником ТОВ "Спецмашпром-2000".

Також місцевим та апеляційним господарськими судами не прийнято надані ТОВ "Спецмашпром-2000" заяви свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 (оскільки Позивачем не подано належних та допустимих доказів на підтвердження перебування зазначених осіб в трудових відносинах з ТОВ "Спецмашпром-2000"); а також не прийнято заяву свідка ОСОБА_8 , листи Фізичної особи-підприємця ОСОБА_8 про зменшення розміру орендної плати, лист Фізичної особи-підприємця Анісенко О. О. про припинення договору суборенду, акти про неможливість потрапити до об`єкту оренди, які підписані Фізичними особами-підприємцями ОСОБА_8 , Анісенко О. О. , Крєтовим Д. В. (оскільки Позивачем не доведено, яке відношення зазначені особи мають до предмету спору, враховуючи, що предметом дослідження в цій справі є вчинення Відповідачем перешкод в доступі до земельної ділянки та нерухомого майна саме Позивачеві).

6.30. З огляду на викладене та враховуючи пояснення представників сторін, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що ні на час звернення з цим позовом, ні на момент розгляду позовних вимог в суді жодних перешкод у доступі до земельної ділянки та до нерухомого майна Відповідачем Позивачу не чинилося.

6.31. Колегія суддів звертає увагу, що, виходячи з підходу ЄСПЛ до тлумачення поняття "спір про право" (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) "юридичний спір" має тлумачитися широко.

Водночас суд повинен ухвалювати рішення, яким вичерпувати конфлікт між сторонами, а не давати одній зі сторін за відсутності для цього юридичних підстав сподівання на те, що вона в майбутньому отримає бажане для неї рішення (подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду 13.10.2020 у справі №369/10789/14-ц).

6.32. При цьому господарські суди, розглядаючи спір, повинні оцінювати доводи сторін та подані на їх підтвердження докази з урахуванням вимог Глави 5 Господарського процесуального кодексу України, в тому числі щодо їх достовірності та вірогідності.

6.33. Стандарт доказування "вірогідності доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Іншими словами тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 01.10.2020 у справі № 910/16586/18.

6.34. Вирішуючи спір у цій справі, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновку про наявність підстав для відмови у позові, у тому числі з тих підстав, що на момент вирішення цього спору відсутнє порушення прав Позивача з боку Відповідача.

6.35. Разом з тим, судами не було надано оцінки діям учасників спірних правовідносин у контексті поданих сторонами доказів, зокрема щодо системності та періодичності дій ТОВ "СТ-Трейд-ЛТД" (спрямованих, як зазначало ТОВ "Спецмашпром-2000", на перешкоджання (обмеження) доступу до майна, що ним використовувалося) та наявності чи відсутності правових підстав для вчинення вказаних дій.

6.36. Таким чином, колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій, виходячи з предмета та підстав позову, не дослідили наявність/відсутність обставин справи щодо порушення прав чи охоронюваних законом інтересів Позивача з огляду на їх зміст та сутнісне значення спору між сторонами, у зв`язку з чим допустили виникнення ситуації, за якої у них може виникнути необхідність повторного звернення до суду в межах спірних правовідносин для вжиття додаткових засобів захисту.

6.37. Отже, для правильного вирішення спору господарським судами попередніх інстанцій необхідно було з`ясувати, чи має місце порушення, невизнання або оспорювання Відповідачем прав Позивача з огляду на подані сторонами докази у системному зв`язку з предметом та підставами позову, а також чи буде захист таких прав ефективний за допомогою обраного Позивачем способу.

6.38. За таких обставин доводи скаржника про те, що місцевий та апеляційний господарські суди, приймаючи оскаржувані судові рішення, не врахували висновків Верховного Суду щодо застосування норм статей 3 15 16 Цивільного кодексу України у аналогічних правовідносинах, а також належним чином не дослідили зібрані у справі докази, знайшли своє часткове підтвердження.

6.39. Що стосується посилання в касаційній скарзі на безпідставне відхилення апеляційним судом клопотання про долучення доказів, які підтверджували обставин, що виникли вже після розгляду спору в суді першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

6.40. Згідно з частиною другою статті 80 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (частини четверта, п`ята вказаної статті).

6.41. Отже, за змістом вказаних норм всі докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані позивачем одночасно з позовною заявою, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем до суду та належним чином обґрунтована.

6.42. У свою чергу статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

6.43. Системний аналіз статей 80 269 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.

6.44. Проте, у касаційній скарзі Позивач зазначає про порушення судом апеляційної інстанції норм статті 258 Господарського процесуального кодексу України, посилаючись на неприйняття доказів, які, як зазначає сам скаржник, підтверджують обставини, що виникли вже після ухвалення рішення місцевим судом, тобто докази, яких взагалі не існувало на момент розгляду спору по суті судом першої інстанції.

6.45. Така обставина (відсутність доказів як таких на момент розгляду спору судом першої інстанції) взагалі виключає можливість прийняття апеляційної господарським судом додаткових доказів у порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України незалежно від причин їх неподання. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

6.46. З урахуванням вищенаведеного, Суд відхиляє як безпідставні доводи касаційної скарги про порушення апеляційний судом норм статті 258 Господарського процесуального кодексу України, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17.

6.47. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо їх застосування, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.48. Разом з тим, як вбачається з оскаржуваних судових рішень вони зазначеним критеріям не відповідають, а суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

7. Висновки Верховного Суду.

7.1. Положеннями статті 300 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

7.2. За змістом частини третьої статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

7.3. Ураховуючи викладене та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду з урахуванням висновків суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення.

8. Розподіл судових витрат

8.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300 301 308 310 314 - 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецмашпром-2000" задовольнити.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.08.2020 та рішення Господарського суду Запорізької області від 13.03.2020 у справі № 908/3359/19 скасувати.

3. Справу № 908/3359/19 передати до Господарського суду Запорізької області на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв

Судді Н. О. Багай

Т. Б. Дроботова