ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 908/581/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної екологічної інспекції у Запорізькій області

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.11.2019 (головуючий - суддя Широбокова Л.П., судді Кощеєва І.М. і Орєшкіна Е.В.)

зі справи № 908/581/19

за позовом Державної екологічної інспекції у Запорізькій області (далі - Інспекція)

до фізичної особи-підприємця Сурядного Петра Олександровича (далі - Підприємець)

про стягнення шкоди у розмірі 445 257, 98 грн,

ВСТАНОВИВ:

Інспекція звернулась до господарського суду Запорізької області з позовною заявою про стягнення з Підприємця 445 257,98 грн шкоди, завданої державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства.

Позов мотивовано тим, що в період з 04.11.2016 до 23.03.2017 Підприємець здійснював забір води із свердловин та питне водопостачання населення без спеціального дозволу на водокористування, що є порушенням статті 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" (далі - Закон) та статей 46 49 Водного кодексу України.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 27.06.2019 (суддя Носівець В.В.) позов задоволено частково; стягнуто з Підприємця на користь держави шкоду, завдану державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства, в розмірі 441 655,00 грн та 6 624,83 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що водокористування з метою постачання води споживачам без отримання спеціального дозволу законом заборонено та є порушенням у сфері використання природних ресурсів, та відповідно до положень статті 69 Закону завдана порушенням природоохоронного законодавства шкода підлягає відшкодуванню державі в повному обсязі.

Центральним апеляційним господарським судом постановою від 06.11.2019 апеляційну скаргу Підприємця задоволено; рішення господарського суду Запорізької області від 27.06.2019 скасовано; прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено; стягнуто з Інспекції на користь Підприємця витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги у розмірі 10 018,30 грн.

Судове рішення обґрунтоване тим, що за відсутності у Підприємця такого елементу правопорушення, як вина завдавача шкоди, цивільно-правова відповідальність не настає, а тому відсутні і правові підстави для задоволення позову. При цьому апеляційний господарський суд посилається на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 908/999/17.

Інспекція вважає постанову суду апеляційної інстанції такою, що не відповідає вимогам процесуального права та нормам матеріального права, є необґрунтованою і незаконною та просить постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.11.2019 у справі № 908/581/19 скасувати та залишити в силі рішення господарського суду Запорізької області від 27.06.2019.

Водночас Інспекція зазначає, що судом апеляційної інстанції не взято до уваги те, що:

- саме на Підприємця як на особу, яка забезпечує споживачів питною водою для певних потреб, вимогами Закону покладено обов`язок отримати спеціальний дозвіл;

- розпочата Підприємцем процедура з отримання дозволу не може виключати його вину із здійснення самовільного водокористування за відсутності дозволу, а сама по собі процедура отримання дозволу не звільняє від відповідальності за самовільне користування, при цьому скаржник посилається на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 04.10.2018 у справі № 904/10536/16, від 20.02.2018 у справі № 910/5858/17, від 22.05.2018 у справі № 910/15305/17, від 10.07.2018 у справі № 904/12434/16, від 10.05.2018 у справі № 914/935/16, від 02.05.2018 у справі № 923/1178/16, від 12.09.2019 № 908/1092/18, від 09.11.18 № 908/1593/17;

- у діях Підприємця вбачається наявність всіх елементів складу правопорушення, необхідних для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди.

У відзиві на касаційну скаргу Підприємець заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх хибність; зазначає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена за наслідками всебічного та повного дослідження обставин справи і з додержанням норм матеріального та процесуального права; просить скаргу залишити без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду - без змін. Окрім того, відповідач зазначає, що дозвіл на спеціальне водокористування не був отриманий Підприємцем з підстав, які не залежали від його волевиявлення, оскільки дозвільний орган не виконав своїх обов`язків, покладених на нього відповідно до Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", що виключає відповідальність Підприємця за завдану шкоду.

Розгляд касаційної скарги Інспекції здійснено судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи, у відповідності до частини четвертої статті 301 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим і апеляційним господарськими судами у розгляді справи з`ясовано й зазначено, зокрема, таке.

Інспекцією у період з 19.06.2018 по 27.06.2018 було проведено планову перевірку дотримання Підприємцем вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами.

Перевіркою встановлено, що Підприємець здійснює з 17.06.2016 подачу води населенню ряду населених пунктів на підставі дозволу на спеціальне водокористування № 1105/Зап від 24.03.2017 терміном дії по 31.12.2018, ліцензії серія АІ № 292857 на централізоване водопостачання та водовідведення строком дії по 13.04.2020, розпорядження виконавчого комітету селищної ради Приазовського району Запорізької області від 17.06.2016 №63 та договору управління майном Приазовської селищної ради від 21.06.2016, договору оренди комерційної нерухомості (адмінприміщень) від 22.11.2016 №231 000 1075 16.

Згідно з довідкою від 21.06.2018 у період часу з 04.11.2016 по 23.03.2017 відповідачем самовільно здійснено відбір води з підземного водоносного горизонту - свердловинами №№: 14, 15, 15/8, 15/9, 15/46, 15/19, 19, 20, 21, 23 без наявності дозволу на спеціальне водокористування загальним об`ємом 95 775 куб. метрів води, що є порушенням вимог статей 44 49 Водного кодексу України. Акт підписано державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища та особисто Підприємцем .

За наслідками виявленого порушення природоохоронного законодавства інспектором Інспекції на підставі протоколу від 26.06.2018 №007864 про адміністративне правопорушення винесено постанову від 26.06.2018 №000050(01)06 про притягнення Підприємця до адміністративної відповідальності, передбаченої статтею 48 Кодексу України про адміністративні правопорушення у вигляді штрафу в розмірі 102,00 грн.

У подальшому відповідач надав до суду іншу довідку, від 10.04.2019, в якій вказав про обсяги водозабору по кожній свердловині та загальний обсяг 95 000 куб.м, яку суд першої інстанції прийняв як належний доказ та здійснив власний розрахунок шкоди, виходячи з вказаних даних, проти чого не заперечує позивач.

На підставі Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 № 389, позивачем визначено розмір завданої шкоди у сумі 445 257, 98 грн, про відшкодування якої останнім направлено претензією від 29.01.2019 №37/12 і оригінал розрахунку збитків.

У відповідь на претензію відповідач листом від 19.02.2019 вих. №56 встановлені актом порушення заперечив та зазначив, що під час перевірки представниками позивача порушено вимоги Закону України «Про основні заходи та засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

У матеріалах справи також наявне розпорядження виконавчого комітету селищної ради Приазовського району Запорізької області від 17.06.2016 №63, відповідно до якого для усунення штучно створеної надзвичайної ситуації та забезпечення мешканців селища безперебійною подачею води залучено ліцензовану особу - Підприємця для подачі води мешканцям смт Приазовське з 17.06.2016 та рішення ради від 21.06.2019 №1 щодо укладання з відповідачем договору управління майном у сфері водопостачання та водовідведення; розпорядження від 01.12.2016 №154 про продовження надання послуг.

Водночас встановлено судами і те, що в березні 2016 року Підприємець звернувся до Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної адміністрації із заявою про видачу дозволу, тобто завчасно, до часу надання спірних послуг з водопостачання населенню Приазовської селищної ради та спеціального водокористування, яке почав здійснювати з 17.06.2016, що визначено в акті перевірки позивача та підтверджується відповідними розпорядженнями Приазовської селищної ради.

Департамент екології та природних ресурсів Запорізької обласної адміністрації надав Підприємцю лист від 08.04.2016 за №312/02.1-24/04.2 «Про неможливість прийняття рішення про видачу дозволу на спеціальне водокористування», який обґрунтував тим, що на виконання вимог статті 49 Водного кодексу України Департаментом були надіслані завірені копії документів до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства в Запорізькій області та до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, для отримання відповідного висновку щодо можливості видачі дозволу на спеціальне водокористування, та в зв`язку з відсутністю висновку Державної служби геології та надр України Департамент не має правових підстав для прийняття рішення про видачу дозволу на спеціальне водокористування або відмову в його видачі. Рішення буде прийнято після отримання всіх передбачених законодавством висновків.

На підставі повторної заяви Підприємця від 25.01.2017 йому було надано дозвіл від 24.03.2017 строком дії до 31.12.2018, що встановлено в акті перевірки.

Втім, до повторного звернення відповідача із заявою від 25.01.2017 рішення щодо видачі дозволу чи відмову в його видачі так і не було прийнято.

Стягнення вказаної шкоди, завданої відповідачем навколишньому природному середовищу, і є предметом цього позову.

Згідно зі статтею 68 Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні, зокрема, у самовільному спеціальному використанні природних ресурсів. Законодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів.

За змістом частини першої статті 69 цього Закону шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відповідно до частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Наведена стаття унормовує загальні підстави для відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов`язань. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювача шкоди. Фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності є вчинення особою правопорушення. Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення. При цьому для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини.

За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Для застосування такого заходу відповідальності, як відшкодування шкоди слід встановити як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки), так і ступінь вини у розумінні статті 1193 Цивільного кодексу України.

Саме із такого розуміння положень наведеного законодавства виходив апеляційний господарський суд, ухвалюючи постанову у справі. Дослідивши усі обставини справи та надавши оцінку зібраним у справі доказам, апеляційний господарський суд визнав недоведеною наявність усіх складових цивільного правопорушення у діях відповідача. Суд установив, що Підприємець завчасно, у порядку, передбаченому законодавством, звертався до уповноважених органів для погодження документів, необхідних для отримання спеціального дозволу на користування надрами; затримка в оформленні спеціального дозволу на водокористування сталася не з вини відповідача, яка є обов`язковою умовою для покладення на останнього відповідальності у виді відшкодування збитків (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від12.06.2018 у справі № 908/999/17).

Посилання Інспекції на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду, не приймаються Судом, оскільки Центральний апеляційний господарський суд ухвалив постанову у справі № 908/581/19 щодо застосування норм Закону та Водного кодексу України, враховуючи встановлені судами фактичні обставини справи.

Однак у постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 910/5858/17, від 04.10.2018 у справі № 904/10536/16, від 22.05.2018 у справі № 910/15305/17, від 10.07.2018 у справі № 904/12434/16, від 10.05.2018 у справі № 914/935/16 судами встановлювались обставини щодо наявності або відсутності підстав для стягнення збитків, завданих викидом забруднюючих речовин в атмосферне повітря зі стаціонарних джерел без спеціального дозволу; у справі № 923/1178/16 судами було встановлено недоведеність відповідачем завчасного вжиття усіх можливих заходів щодо продовження строку дії дозволу на спеціальне водокористування; у справі № 908/1593/17 судами було встановлено отримання дозволу на спеціальне водокористування у період, коли строк попереднього дозволу вже закінчився, та з неповним пакетом документів; у справі 908/1092/18 судами було встановлено, що затримка в отриманні дозволу сталася у зв`язку із неодноразовим неналежним оформленням документів, необхідних для його отримання. Водночас у справі № 908/581/19 встановлено, що дозвіл своєчасно не було видано не з вини відповідача, а внаслідок невиконання передбачених законодавством обов`язків державними органами. Тобто висновки у цих справах були здійснені за різних обставин, встановлених судами у межах кожної справи. У зв`язку з наведеним вказані постанови не можна вважати підтвердженням невідповідності прийнятої у даній справі постанови суду касаційної інстанції висновкам, викладеним у них.

Водночас касаційна інстанція згідно з частиною другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент звернення з касаційною скаргою) не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення апеляційної інстанції - без змін як такого, що ухвалене з додержанням норм матеріального права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Доводи, які наведені Підприємцем у відзиві на касаційну скаргу, ґрунтуються на обставинах, встановлених у розгляді справи, та відповідають нормам матеріального і процесуального права.

У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129 308 309 315 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної екологічної інспекції у Запорізькій області залишити без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.11.2019 у справі № 908/581/19 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б.Львов

Суддя В. Селіваненко