ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2025 року

м. Київ

cправа № 908/691/24

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Антаріус" (далі - Компанія)

на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 27.05.2025 (головуючий суддя Кощеєв І.М., судді: Дармін М.О., Чус О.В.)

у межах розгляду заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Рейл Лоджистікс" (далі - Товариство)

про забезпечення позову

у справі № 908/691/24

за позовом Товариства

до Компанії

про стягнення 1 657 980 грн.

Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 08.07.2024 № 32.2-01/1431 у зв`язку з відпусткою судді Колос І.Б. призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 908/691/24, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакова І.В. (головуючий), Бенедисюк І.М. і Власов Ю.Л.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до суду з позовом до Компанії про стягнення 1 657 980 грн заборгованості за договором про організацію перевезень вантажів № 1-425/11-20 від 30.11.2020.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 18.03.2025 позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1 657 980 грн заборгованості та 19 895,76 грн судового збору.

Додатковим рішенням Господарського суду Запорізької області від 15.04.2025 заяву Товариства про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 12 000 витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині додаткового рішення відмовлено.

Не погодившись із рішенням і додатковим рішенням суду першої інстанції, Компанія оскаржила їх в апеляційному порядку.

20.05.2025 Товариством до суду апеляційної інстанції подано заяву про забезпечення позову, в якій заявник просив суд накласти арешт на грошові кошти, які належать Компанії та обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах в межах суми позову 1 657 980 грн та судового збору в розмірі 19 895,76 грн.

21.05.2025 Компанія подала заперечення проти задоволення заяви про забезпечення позову.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.05.2025 заяву Товариства про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на грошові кошти, що належать Компанії та обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах в межах суми позову у розмірі 1 657 980.

Розглянувши заяву про забезпечення позову на стадії апеляційного перегляду справи, а також заперечення відповідача, суд апеляційної інстанції виснував наявність підстав для забезпечення заявленого у справі позову. За висновком Суду, застосування заходу забезпечення позову, який просить вжити позивач, безпосередньо пов`язано із предметом позову, а виконання в майбутньому судового рішення у цій справі (у разі задоволення позовних вимог) безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів.

Не погоджуючись з ухвалою суду апеляційної інстанції, Компанія звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, зокрема, статей 13 15 74 136 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) просить скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у цій справі.

За позицією Компанії, Товариство не довело, а апеляційний суд не встановив обставин наявності протиправних дій відповідача, які б свідчили про те, що останній намагається відчужити або приховати належні йому грошові кошти чи інше майно.

Зазначені Товариством підстави необхідності вжиття заявлених заходів забезпечення позову Компанія вважає надуманими, а посилання лише на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви про забезпечення.

Компанія також стверджує, що вжиті заходи забезпечення позову призводять до блокування його господарської діяльності в умовах тривалого розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції, просить залишити її без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ним обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19 тощо.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до пункту 1 частини першої та частини четвертої статті 137 ГПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Під час вирішення питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

За загальним правилом достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. У спорах майнового характеру про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

При цьому обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на особу, яка клопоче про таке забезпечення та полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу або іншим особам вчиняти певні дії.

Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.

На обґрунтування заяви про забезпечення позову Товариство, зокрема, зазначило, що:

- рішенням Господарського суду Запорізької області від 18.03.2025 у цій справі позовні вимоги Товариства задоволено в повному обсязі, стягнено з Компанії на користь Товариства 1 657 980 грн заборгованості. При цьому, заборгованість Компанії існує більше ніж 3 роки, остання заходів щодо врегулювання заборгованості зі свого боку не вживає. Таким чином, на думку заявника, тривале невиконання зобов`язання зі сплати заборгованості, ухилення від виконання умов договору, ігнорування вимог про погашення заборгованості є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову, адже невжиття зазначених заходів може зробити неможливим ефективний захист порушених прав або інтересів позивача;

- з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 427654987 від 20.05.2025, вбачається, що у Компанії відсутнє будь-яке нерухоме майно. На думку заявника, в подальшому, позивач не зможе задовольнити свої позовні вимоги за рахунок такого майна відповідача, а лише грошовими коштами, які акумулюються на банківських рахунках Компанії. Виконання в майбутньому судового рішення у цій справі безпосередньо залежить від тієї обставини, чи буде наявною у відповідача необхідна сума грошових коштів. Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 02.07.2019 у справі № 910/16944/18 (пункт 31);

- відповідно до фінансової звітності (за даними Opendatabot) Компанії за 2024 рік чистий прибуток відповідача складає 161,20 тис. грн, що у 10 раз менше ніж заборгованість відповідача перед позивачем - 1 657 980,00 грн. З інформаційної довідки Opendatabot від 20.05.2025 вбачається, що Компанія активну господарську діяльність не веде, останні державні закупівлі, в яких вона брала участь завершені понад 7 років тому (2017-2018 роках). Крім того, в судах різних юрисдикцій відсутні будь-які судові провадження про стягнення заборгованості з контрагентів-боржників Компанії, що може свідчити як про низьку ділову активність останньої так і про відсутність потенційних надходжень грошових коштів від її боржників. Отже, на думку заявника, посилання на відсутність потенційних надходжень від господарської діяльності є цілком обґрунтованим.

Товариство також наголошує на тому, що заява про забезпечення позову подається заявником після розгляду справи у суді першої інстанції, тобто фактичні обставини, підстави позовних вимог, аргументи сторін були досліджені судом, їм була надана належна оцінка, а позовні вимоги Товариства визнані судом обґрунтованими та задоволені в повному обсязі.

Надаючи оцінку необхідності забезпечення позову у цій справі з наведених Товариством мотивів, апеляційний суд виснував наявність підстав для такого забезпечення, зазначивши, що заявлені заходи забезпечення безпосередньо пов`язані із предметом позову, а виконання в майбутньому судового рішення у цій справі (у разі задоволення позовних вимог) безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів.

При цьому, апеляційний суд врахував, що Товариство звернулося до суду з позовом до Компанії про стягнення 1 657 980 грн з підстав неналежного виконання відповідачем умов договору про організацію перевезень вантажів № 1-425/11-20 від 30.11.2020, що свідчить про наявність зв`язку між заявленим позивачем заходом забезпечення позову у виді накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах заявлених позовних вимог і предметом спору, про співмірність та адекватність заходів позовним вимогам. Застосування цього заходу забезпечення позову гарантуватиме у майбутньому виконання судового рішення у разі задоволення позову.

Верховний Суд вважає такі висновки апеляційного суду правомірними та належним чином обґрунтованими, а порушення норм процесуального права, про які стверджує скаржник, не знайшли свого підтвердження за результатами перегляду оскаржуваної ухвали апеляційного суду, зокрема, з огляду на таке.

Так, за доводами Компанії, Товариство не довело, а апеляційний суд не встановив обставин наявності протиправних дій відповідача, які б свідчили про те, що останній намагається відчужити або приховати належні йому грошові кошти чи інше майно. З огляду на це зазначені Товариством підстави необхідності вжиття заявлених заходів забезпечення позову є надуманими, а посилання лише на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви про забезпечення.

Однак, як зазначив Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Тобто, наведений у постанові підхід передбачає обґрунтування заявником відомих останньому обставин або тих обставин, про які він об`єктивно може дізнатися, які б свідчили про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову.

Зазначене відповідає як змісту статей 136 та 137 ГПК України щодо підстав та заходів для забезпечення позову, так і сталій практиці Верховного Суду щодо забезпечення позовів.

Так, на думку заявника, значно ускладнити або фактично залишити без виконання майбутнє рішення суду у цій справі може, зокрема, існування обставин відсутності у відповідача будь-якого майна крім грошових коштів, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах.

За висновком апеляційного суду, виконання в майбутньому судового рішення у цій справі (у разі задоволення позовних вимог) безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів.

За таких обставин суд апеляційної інстанції цілком правомірно, виснував, що заходи забезпечення позову, які просить вжити Товариство у цій справі, відповідають вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позову у цій справі, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Посилання скаржника на те, що накладення арешту на кошти Компанії матиме наслідком блокування його господарської діяльності, не підтвердженні жодними доказами, відтак відхиляються Верховним Судом як необґрунтовані.

Верховний Суд вважає також за необхідне звернутися до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22, такого змісту:

"43. Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.

44. У частині першій статті 150 ЦПК України наведено перелік видів забезпечення позову, серед яких у пункті 1 законодавець вирізняє накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

45. Жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить.

46. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

47. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

48. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії".

Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що прийняте судом апеляційної інстанції судове рішення не суперечить та узгоджується з актуальними правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у зазначеній постанові.

Отже, доводи, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку не отримали підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваної ухвали відсутні.

Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких у цій справі аргументовано не доведено.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки оскаржувану ухвалу прийнято судом апеляційної інстанції з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити її без змін.

Розподіл судових витрат учасників справи здійснюється Судом за результатами розгляду справи по суті.

Керуючись статтями 308 309 315 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Антаріус" залишити без задоволення, а ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 27.05.2025 у справі № 908/691/24- без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Ю. Власов