№ 908/802/20(908/2766/22) - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2023 року

м. Київ

cправа № 908/802/20(908/2766/22)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Огороднік К.М., Пєсков В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,

представників учасників справи:

позивач - Данілов А.І.,

відповідач-1 - Літинський О.П.,

відповідач-2 - Тесленко Т.В.,

третя особа - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.08.2023 (колегія суддів у складі: Коваль Л.А. - головуючий, Мороз В.Ф., Чередко А.Є.)

у справі №908/802/20(908/2766/22)

за позовом ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Квартал 5" Данілова Артема Івановича

до 1) ОСОБА_2 , 2) ОСОБА_1

за участю третьої особи: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Рудика Валерія Вікторовича

про визнання недійсними договорів та скасування рішень

у межах справи №908/802/20

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Тедіс Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Квартал 5"

про банкрутство,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позовних вимог

1. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 26.05.2020 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Квартал 5" (далі - ТОВ "Квартал 5").

2. Постановою господарського суду від 09.10.2020, зокрема, боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Данілова А.І.

3. У грудні 2022 року ліквідатор ТОВ "Квартал 5" Данілов А.І. (далі - ліквідатор боржника) звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , відповідно до якого позивач просить суд:

- визнати недійсним договір іпотеки, згідно з яким ОСОБА_2 було передано в іпотеку ОСОБА_1 таке нерухоме майно: трикімнатну квартиру номер АДРЕСА_1 , загальною площею 197,80 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 677605180000; земельну ділянку площею 0,049 га за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий №8000000000:79:004:0035; РНОНМ 834637980000); земельну ділянку площею 0,0523 га за адресою: АДРЕСА_3 (кадастровий №8000000000:79:004:0036; РНОНМ 834579380000); земельну ділянку площею 0,0487 га за адресою: АДРЕСА_4 (кадастровий №8000000000:79:004:0037; РНОНМ 805986380000) (далі - Іпотечне майно);

- визнати недійсним договір про задоволення вимог іпотекодержателя за іпотечним договором №2349, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рудиком В.В. від 08.12.2022, згідно з яким було звернено стягнення на Іпотечне майно;

- визнати недійсними та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексні номери 65718928; 65719048; 65719177; 65718679 від 08.12.202219:37:40.

4. Позов мотивовано тим, що сукупність обставин, за яких були укладені спірні договори, доводить той факт, що відповідачі діяли недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам кредитора, яким в цьому випадку є ТОВ "Квартал 5", оскільки відчуження належного ОСОБА_2 нерухомого майна відбулося після постановлення судом рішення у справі про стягнення з нього заборгованості, а тому такі дії вчинено з метою уникнення звернення стягнення кредитором на вказане майно. Укладення вказаних договорів з метою приховання цього майна від звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу свідчить, що ці правочини мають бути визнані судом недійсними.

5. Позивач зазначає, що відчуження належного ОСОБА_2 майна здійснювалось в один і той самий день - 08.12.2022, після ухвалення постанови Верховного Суду від 06.12.2022 у справі №908/802/20, яка є остаточною, на користь однієї і тієї ж особи - ОСОБА_1 .

6. На думку ліквідатора боржника, фізична особа ОСОБА_1 є пов`язаною особою з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки ОСОБА_1 є власником та єдиним учасником ТОВ "Етер Компані", в якій ОСОБА_2 є кінцевим бенефіціарним власником, а ОСОБА_3 був керівником у 2019 році, що підтверджується відомостями про вказане товариство з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Отже, спірні договори з переоформлення майна відповідачів є фраудаторними правочинами, здійсненими на шкоду інтересам кредиторів ТОВ "Квартал 5" та самого ТОВ "Квартал 5".

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

7. Ліквідатор боржника звернувся до Господарського суду Запорізької області із заявою про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника-банкрута.

8. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 05.10.2021 у справі №908/802/20 заяву про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника-банкрута задоволено; покладено субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями ТОВ "Квартал 5" перед кредиторами на осіб, винних в доведенні підприємства до банкрутства та стягнуто солідарно з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю Юридичної компанії "Ессеншал" (далі - ТОВ ЮК "Ессеншал") на користь ТОВ "Квартал 5" 80098014,39 грн.

9. Постановою Верховного Суду від 06.12.2022 у справі №908/802/20 постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.07.2022 в частині скасування ухвали Господарського суду Запорізької області від 05.10.2021 та в частині відмови у задоволенні заяви ліквідатора ТОВ "Квартал 5" арбітражного керуючого Данілова А.І. про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника-банкрута на ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ТОВ ЮК "Ессеншал" скасовано; а ухвалу Господарського суду Запорізької області від 05.10.2021 в частині покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями ТОВ "Квартал 5" перед кредиторами на осіб, винних в доведенні підприємства до банкрутства та стягнення солідарно з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ ЮК "Ессеншал" на користь ТОВ "Квартал 5" 80098014,39 грн залишено в силі.

10. 18.01.2021 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики та додаткова угода до нього, відповідно до умов яких відповідач-2 передав в позику відповідачеві-1 грошові кошти в розмірі 1650000,00 грн, які той, в свою чергу, обіцяв повернути до 20.05.2021.

11. 10.05.2022 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено інший договір позики, сума грошових зобов`язань відповідача-1 перед відповідачем-2 за цим договором склала 4500000,00 грн, а датою виконання зобов`язань визначено 01.07.2022.

12. 05.12.2022 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рудиком В.В. за реєстровим №2284 (далі - Іпотечний договір).

13. Згідно з п. 1.1.1 Іпотечного договору, "основне зобов`язання" - повернення ОСОБА_2 (іпотекодавцем) ОСОБА_1 (іпотекодержателю) грошових коштів у сумі 9514210,00 грн, переданих по договору позики від 18.01.2021.

14. Відповідно до п. 1.1.4 Іпотечного договору, "предмет іпотеки" - нерухоме майно, зазначене у п. 2.2 цього договору. Згідно з п. 2.2 Іпотечного договору, предметом іпотеки за договором є Іпотечне майно, зокрема, одна трикімнатна квартира та три земельні ділянки у місті Києві.

15. Згідно з п. 5.1 Іпотечного договору право іпотеки виникає у іпотекодержателя з моменту нотаріального посвідчення цього договору та проведення державної реєстрації права іпотеки за іпотекодержателем. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення його вимог за рахунок предмета іпотеки щодо вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки на нерухоме майно, зазначене в п. 2.2 договору, в порядку, передбаченому чинним законодавством України. Відповідно до положень п. 5.2 Іпотечного договору у випадку невиконання чи неналежного виконання іпотекодавцем зобов`язання в цілому чи тієї або іншої його частини, а також у інших випадках, передбачених цим договором, іпотекодержатель реалізує своє право шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку, визначеному цим договором.

16. В п. 7.6 Іпотечного договору міститься застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання. Так, відповідно до п. 7.6.1 Іпотечного договору, за цим договором іпотекодержатель має право від свого імені здійснити продаж предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу, або набути право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язань на підставі цього застереження в договорі. Згідно з п. 7.6.2.1 Іпотечного договору, іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки і задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або порушення іпотекодавцем строків виконання будь-яких грошових зобов`язань по основному зобов`язанню.

17. 08.12.2022 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду №1 до Іпотечного договору, якою було внесено зміни до п. 1.1.1 п. 1 Іпотечного договору та збільшено суму забезпеченого іпотекою основного зобов`язання до 20014210,00 грн переданих по договору позики від 18.01.2021, включаючи всі додаткові угоди, зміни та доповнення до нього, а також договору позики від 10.05.2022, включаючи всі додаткові угоди, зміни та доповнення до нього.

18. 08.12.2022 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя за Іпотечним договором від 05.12.2022, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рудиком В.В. та зареєстрований в реєстрі за №2284. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 08.12.2022, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рудиком В.В. та зареєстрований в реєстрі за №2349 (далі - Договір про задоволення вимог іпотекодержателя).

19. Відповідно до п. 1 Договору про задоволення вимог іпотекодержателя у зв`язку з невиконанням іпотекодавцем - ОСОБА_2 своїх зобов`язань щодо повернення іпотекодержателю - ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 20014210,00 грн, переданих по договору позики від 18.01.2021, включаючи всі додаткові угоди, зміни та доповнення до нього, а також договору позики від 10.05.2022, включаючи всі додаткові угоди, зміни та доповнення до нього, сторони цього договору вирішили здійснити, відповідно до ст.ст. 36, 37 Закону України "Про іпотеку" та п. 7.2 Іпотечного договору, укладеного 05.12.2022 між іпотекодержателем та іпотекодавцем, позасудове врегулювання, згідно з окремим договором між іпотекодержателем та іпотекодавцем про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язання за договором позики від 10.05.2022 за договором позики від 18.01.2021, включаючи всі додаткові угоди, зміни та доповнення до них.

20. За п. 2 Договору про задоволення вимог іпотекодержателя іпотекодавець передав у власність іпотекодержателю, а іпотекодержатель прийняв від іпотекодавця і набув право власності на Іпотечне майно.

21. Відповідно до п. 3 Договору про задоволення вимог іпотекодержателя вартість предмета іпотеки складає 12247307,20 грн та визначена виходячи з:

- звіту про незалежну оцінку об`єкта від 08.12.2022 щодо трикімнатної квартири загальною площею 197,8 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 , виготовленого ТОВ "Центр оцінки "Партнер" (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності №520/2022 від 28.10.2022, виданий ФДМУ), оціночна вартість об`єкта оцінки становить 10878837,00 грн;

- відомостей з Довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості унікальний реєстраційний номер 201-20221208-0004771377 щодо земельної ділянки, кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:79:004:0035, цільове призначення ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 та становить 447033,58 грн;

- відомостей з Довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості унікальний реєстраційний номер 201-20221208-0004771391 щодо земельної ділянки, кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:79:004:0036, цільове призначення ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 та становить 477139,93 грн;

- відомостей з Довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості унікальний реєстраційний номер 201-20221208-0004771403 щодо земельної ділянки, кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:79:004:0037, цільове призначення ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 та становить 444296,64 грн.

22. Відповідно до п. 6 Договору про задоволення вимог іпотекодержателя, сторони домовились, що підписання цього Договору є підставою для повного припинення основного зобов`язання за договором позики від 10.05.2022, включаючи всі додаткові угоди, зміни та доповнення до нього шляхом його повного виконання та часткового виконання зобов`язання за договором позики від 18.01.2021, включаючи всі додаткові угоди, зміни та доповнення до нього. Сторони домовились, що сума невиконаної частини заборгованості за договором позики від 18.01.2021, включаючи всі додаткові угоди, зміни та доповнення до нього, становить 7766902,85 грн.

Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

23. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 09.03.2023 відмовлено в задоволенні позовних вимог.

24. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарський суд зазначив, що надані сторонами докази, в їх сукупності свідчать про більшу вірогідність недоведеності вимог позивача, натомість аргументи відповідачів (з наданням підтверджувальних доказів) свідчать про відсутність підстав вважати Іпотечний договір та Договір про задоволення вимог іпотекодержателя фраудаторними правочинами, оскільки обставини за яких договори були укладені та умови правочинів відповідають вимогам добросовісності, законності та є цілком обґрунтованими і спрямовані на справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора - ОСОБА_1 за договором позики від 18.01.2021 та договором позики від 10.05.2022, які виникли цілком правомірно.

25. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 01.08.2023 рішення Господарського суду Запорізької області від 09.03.2023 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено в повному обсязі.

26. Господарський суд апеляційної інстанції виходив з того, що сукупність наведених обставин доводить той факт, що ОСОБА_2 діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам позивача, оскільки відчуження належного йому майна відбулося після виникнення заборгованості перед позивачем (боржником у справі про банкрутство), а тому обґрунтованим є висновок про те, що такі дії вчинено з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

27. При цьому, господарський суд апеляційної інстанції зазначив, що та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Стислий виклад вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

28. ОСОБА_1 (далі - скаржник) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги, просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.08.2023 та залишити в силі рішення Господарського суду Запорізької області від 09.03.2023.

29. Скаржник у касаційній скарзі та в заяві про усунення недоліків касаційної скарги як на підставу для касаційного оскарження судового рішення апеляційної інстанції посилається на п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

30. Так, скаржник вказує на те, що суд апеляційної інстанції при розгляді справи не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування ст. 234 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у подібних правовідносинах, викладені в постановах від 15.05.2020 у справі №904/3938/18, від 28.02.2018 у справі №909/330/16; а також висновки Верховного Суду щодо критеріїв фраудаторності правочину, викладені у постановах від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц, від 24.11.2021 у справі №905/2030/19(905/2445/19).

31. Скаржник вважає, що укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Іпотечний договір та Договір про задоволення вимог іпотекодержателя не відповідають критеріям фраудаторного правочину, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під час укладення Іпотечного договору не могли діяти з метою унеможливлення задоволення вимог кредиторів ТОВ "Квартал 5", оскільки на момент укладення цього договору законних вимог ТОВ "Квартал 5" до ОСОБА_2 ще не існувало.

32. Також скаржник зазначає, що сторони зазначених правочинів - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не є пов`язаними особами, оскільки саме скаржник є кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Етер Компані", якому належить 100% статутного капіталу цієї юридичної особи і саме він здійснює вирішальний вплив на її діяльність. В свою чергу, на момент подання ліквідатором боржника позовної заяви, а також відзиву на позов у справі, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Етер Компані" було зазначено попереднього учасника товариства - ОСОБА_2 .

33. Скаржник зауважує, що 31.01.2023 ним було подано до господарського суду клопотання про долучення доказів, зокрема витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ "Етер Компані" від 27.01.2023, який повністю спростовує твердження ліквідатора боржника про те, що ОСОБА_2 є кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Етер Компані", а отже і спростовує його твердження щодо пов`язаності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 через ТОВ "Етер Компані".

34. У цьому зв`язку скаржник зазначає, що твердження ліквідатора боржника про пов`язаність скаржника з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 через ТОВ "Етер Компані" були зроблені внаслідок неактуальних відомостей в графі кінцевого бенефіціарного власника, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ "Етер Компані", та потребували зміни в порядку, встановленому законодавством України.

35. Також скаржник вважає, що господарський суд апеляційної інстанції помилково ототожнює інститут фіктивних та фраудаторних правочинів, зазначаючи при цьому, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, хоча таке твердження не відповідає обставинам справи, оскільки за оскаржуваними ліквідатором договорами ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 було відчужене майно, а тому відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.05.2020 у справі №904/3938/18, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

36. Відзиви на касаційну скаргу від учасників справи до Верховного Суду не надійшли.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

37. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час розгляду позовних вимог щодо визнання недійним Іпотечного договору, Договору про задоволення вимог іпотекодержателя та визнання недійсними та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

38. Частинами 1, 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) визначено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує, зокрема, спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником.

39. Отже, законодавець у КУзПБ вкотре підкреслив, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і лише господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №607/6254/15-ц, від 18.02.2020 у справі №918/335/17, від 15.06.2021 у справі №916/585/18(916/1051/20), постанови Верховного Суду від 30.01.2020 у справі №921/557/15-г/10, від 06.02.2020 у справі №910/1116/18, від 12.01.2021 у справі №334/5073/19, від 23.09.2021 у справі №904/4455/19).

40. У постановах від 15.05.2019 у справі №289/2217/17, від 12.06.2019 у справі №289/233/18, від 19.06.2019 у справах №289/718/18 та №289/2210/17 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може за умови своєчасного звернення реалізувати свої права й отримати задоволення своїх вимог.

41. Отже, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, з дня введення в дію 21.10.2019 КУзПБ має здійснюватися господарським судом у межах справи про банкрутство, яку такий суд розглядає.

42. При цьому, вирішуючи питання про необхідність розгляду спору, стороною якого є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, суди мають виходити не лише з того, чи підлягають такі вимоги вартісній оцінці з урахуванням положень ст. 163 ГПК України, а й надати оцінку змісту заявлених вимог та порушеного права або інтересу, на захист якого такий позов подано (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №916/585/18(916/1051/20)).

43. У розвиток наведених правових позицій у постанові від 15.06.2021 у справі №916/585/18(916/1051/20) Велика Палата Верховного Суду сформулювала такий правовий висновок: якщо наслідком задоволення вимоги, заявленої у справі, стороною якої є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси боржника, таку справу слід розглядати у межах справи про банкрутство на підставі ст. 7 КУзПБ, а спір є майновим у розумінні положень цього Кодексу.

44. Відповідно до ч. 1 ст. 62 КУзПБ усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання, включаються до складу ліквідаційної маси.

45. Отже КУзПБ розширив юрисдикційність господарському суду спорів, які виникають у відносинах неплатоспроможності боржника та раніше розглядалися судами інших юрисдикцій, визначивши критерій впливу спору на майнові активи боржника вирішальним при з`ясуванні питання щодо необхідності його розгляду в межах справи про банкрутство однієї із сторін.

46. Системний аналіз змісту приписів ст. 7 КУзПБ у сукупності із нормами ГПК України щодо предметної та територіальної юрисдикції (підсудності) свідчить, що принцип концентрації в межах справи про банкрутство всіх спорів, у яких стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна є універсальним і норми ГПК України чи КУзПБ не встановлюють винятків із цього правила.

47. Цей підхід є дієвим механізмом забезпечення реалізації принципу конкурсного імунітету, а також судового контролю у відносинах неплатоспроможності та банкрутства, за яким усі рішення чи дії, що можуть вплинути на майнові активи боржника, мають бути підконтрольні суду, що здійснює провадження у справі про банкрутство.

48. Спірним питаннями у цій справі, з огляду на природу та характер правовідносин, зміст заявлених вимог та доводів сторін, є питання щодо наявності/відсутності підстав для визнання оспорюваних договорів іпотеки та про задоволення вимог іпотекодержателя недійсними.

49. Позовні вимоги ліквідатора боржника ґрунтуються на аргументах, зокрема, про укладення оспорюваних договорів щодо нерухомого майна задля уникнення ОСОБА_2 майнової відповідальності як особи, що відповідно до законодавства та судового рішення, яке набрало законної сили, разом з іншими особами, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства.

50. Позивач вважає, що сукупність обставин, за яких були укладені спірні договори, доводить той факт, що відповідачі діяли недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам кредиторів боржника (ТОВ "Квартал 5"), оскільки переоформлення ОСОБА_2 належного йому нерухомого майна відбулося після постановлення господарським судом рішення у справі про стягнення з нього заборгованості, а тому вважає, що такі дії вчинено з метою уникнення звернення стягнення кредиторами на вказане майно. Укладення вказаних договорів з метою приховання цього майна від звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що ці правочини мають бути визнані судом недійсними як фраудаторні, здійсненими на шкоду інтересам кредиторів ТОВ "Квартал 5".

51. Тобто вимоги ліквідатора боржника ґрунтуються на аргументах, які з-поміж іншого обґрунтовані з посиланням на приписи п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 13, ст. 215 ЦК України та недопустимості зловживання правом та наявності в оспорюваних договорах ознак фраудаторного правочину.

52. Відповідно до ст.ст. 16 203 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі №6-78цс13, від 11.05.2016 у справі №6-806цс16, постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 17.06.2020 у справі №910/12712/19, від 20.01.2021 у справі №910/8992/19(910/20867/17), від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 18.03.2021 у справі №916/325/20, від 19.02.2021 у справі N904/2979/20 тощо.

53. Отже, правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи".

54. Для вирішення питання про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, правове значення має встановлення впливу наслідків вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи. У такому випадку важливим є врахування того, що таке звернення заінтересованої особи до суду з позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних з вчиненням такого правочину (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, постанові Великої палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №910/23097/17).

55. У справі, яка переглядається, позов про визнання недійсним договору подала особа, яка не була стороною цього договору - заінтересована особа (боржник в особі ліквідатора).

56. Верховний Суд звертає увагу на те, що наразі вже сформована усталена судова практика про можливість оскарження правочину вчиненого боржником з метою завдання шкоди кредиторам (фраудаторного правочину) особою (не стороною правочину), чиї майнові інтереси порушує такий правочин, якщо ця особа доведе, що особа, яка уклала договір та відчужила за ним майно, свідомо погіршила свій майновий стан, з метою уникнення відповідальності перед кредитором.

57. Визнання правочину недійсним є одним з передбачених способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені ст. 215 ЦК України.

58. Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов`язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло").

59. За цих умов недійсність договору як приватно-правова категорія є інструментом, який покликаний не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

60. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсним правочину на підставі загальних засад цивільного законодавства є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

61. За загальним правилом, у спорі про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (висновки, сформовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17, від 02.10.2019 у справі №587/2331/16-ц, від 22.10.2019 у справі №911/2129/17, від 19.11.2019 у справі №918/204/18).

62. Інститут визнання недійсними правочинів у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

63. Водночас не виключається також визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України) (висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц).

64. Верховний Суд виходить з того, що відповідно до положень КУзПБ та ГПК України, ліквідатор боржника, здійснюючи повноваження керівника боржника у справі про банкрутство, має право на отримання задоволення вимог боржника за рахунок майна відповідача-1 у цій справі. В свою чергу легітимні (законні) очікування кредиторів ТОВ "Квартал 5" полягають у задоволенні їх вимог за рахунок майнових активів осіб, притягнутих в судовому порядку до субсидіарної відповідальності у зв`язку із доведенням ТОВ "Квартал 5" до банкрутства, в інтересах яких боржником в особі ліквідатора було подано позовну заяву, підлягають судовому захисту саме в межах справи про банкрутство, оскільки задоволення таких вимог безпосередньо впливає на склад і розмір ліквідаційної маси, за рахунок якої здійснюється задоволення вимог кредиторів.

65. В цьому випадку, ліквідатор боржника є тією зацікавленою особою у справі про банкрутство, який має право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України Господарського кодексу України чи інших законів, у межах справи про банкрутство і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника.

66. КУзПБ є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норм ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника (постанова судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16).

67. У разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/16579/20).

68. Верховний Суд звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

69. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

70. Частиною 3 ст. 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

71. Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

72. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

- особа (особи) "використовувала/використовували право на зло";

- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають);

- враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

73. Тож учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

74. Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.

75. Договір, який укладений з метою уникнути виконання наявного зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.

76. Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

77. Фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

78. Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі); контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи); щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися (висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16, від 24.11.2021 у справі №905/2030/19(905/2445/19)).

79. Боржник (в цьому випадку відповідач-1), який відчужує майно, вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності, після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

80. Такі дії боржника можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із контрагентами та спрямовані на завдання шкоди кредиторам.

81. Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів щодо його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам). При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства (висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 24.03.2020 у справі №704/1410/18, від 10.12.2021 у справі №370/3154/14, а також у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі №908/794/19(905/1646/17), від 02.06.2021 у справі №904/7905/16).

82. Верховний Суд звертає увагу, що метою доброчесного боржника повинне бути добросовісне виконання всіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надання своєчасного та справедливого задоволення (сатисфакції) прав і правомірних інтересів кредитора, зокрема у процедурі банкрутства.

83. Тобто, боржник має усвідомлювати повне виконання свого обов`язку перед кредитором. У зв`язку з цим можна розмежувати також критерії фраудаторності: об`єктивний - коли вчиняється правочин цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку за наявності існуючої вже заборгованості; суб`єктивний - усвідомлення боржником появи боргу в результаті укладення правочину, що повинно аналізуватися через призму економічної мети договору, сумлінність та добросовісність дій боржника, які мають бути спрямовані на погашення боргу, а не навпаки, на неможливість виконання зобов`язання.

84. Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

85. Правочини за участю боржника, які допомагають реалізувати таку мету, мають ознаки фраудаторності, незалежно від того, чи такий правочин є двостороннім (одностороннім) чи багатостороннім (у якому буде задіяно низку учасників, об`єднаних єдиною неправомірною метою).

86. Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсними оспорюваних правочинів, господарський суд апеляційної інстанції врахував, що: 1) ОСОБА_2 передав в іпотеку належне йому майно після ухвалення рішення господарського суду першої інстанції про покладання на нього субсидіарної відповідальності; 2) майно відчужене на підставі Договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який був укладений вже після залишення в силі Верховним Судом рішення суду першої інстанції щодо покладання субсидіарної відповідальності на ОСОБА_2 ; 3) майно відчужене на користь ОСОБА_1 , який є власником та єдиним учасником ТОВ "Етнер Компані", а ОСОБА_2 був керівником у 2019 році, що підтверджується відомостями про вказане товариство з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, тобто вказана особа є заінтересованою особою по відношенню до відповідача-1; 4) після відчуження спірного майна у ОСОБА_2 зменшився обсяг майна, за рахунок якого вона може відповідати за своїми зобов`язаннями перед боржником.

87. Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що сукупність наведених обставин доводить той факт, що ОСОБА_2 діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам боржника (який в даному випадку є його кредитором), оскільки відчуження належного йому майна відбулося після виникнення заборгованості перед позивачем, а тому обґрунтованим є висновок господарського суду про те, що такі дії вчинено з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

88. Наведене свідчить, що вимоги ліквідатора боржника про визнання Іпотечного договору та Договору про задоволення вимог іпотекодержателя недійсними, є обґрунтованими.

89. Верховний Суд не бере до уваги твердження скаржника про те, що оспорювані договори були укладені для забезпечення виконання між відповідачами договору позики від 18.01.2021, оскільки вказаний правочин позивачем не оскаржується, а заявлені позивачем позовні вимоги у справі ґрунтуються на інших обставинах та стосуються інших правочинів, зокрема, Іпотечного договору та Договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

90. Верховний Суд враховує, що як договори позики так і Іпотечний договір та Договір про задоволення вимог іпотекодержателя були укладені відповідачем-1 після відкриття 26.05.2020 провадження у справі про банкрутство ТОВ "Квартал 5".

91. Посилання скаржника на обставини відсутності будь-якого судового рішення, яке б набрало законної сили щодо покладання зобов`язань на відповідача-1 під час укладення спірних правочинів є безпідставними, оскільки як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, матеріалами справи підтверджується, що спірні Іпотечний договір (05.12.2022) та Договір задоволення вимог іпотекодержателя (08.12.2022) укладені вже під час існування спору про покладання субсидіарної відповідальності, у тому числі і на відповідача-1, так як заяву ліквідатором було подано до суду 05.04.2021, більш того, на той час судом вже було прийнято ухвалу Господарського суду Запорізької області від 05.10.2021 у цій справі про задоволення вимог щодо покладання субсидіарної відповідальності на відповідача-1, що беззаперечно свідчить про свідомий намір невиконання відповідачем-1 зобов`язань перед боржником. Твердження скаржника про те, що в апеляційному порядку ухвала Господарського суду Запорізької області від 05.10.2021 була скасована не спростовує той факт, що відповідач-1 діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам іншої особи, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

92. Щодо доводів скаржника про те, що ним було подано до господарського суду витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ "Етер Компані" від 27.01.2023, який повністю спростовує твердження ліквідатора боржника про те, що ОСОБА_2 є кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Етер Компані", а отже і спростовує його твердження щодо пов`язаності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 через ТОВ "Етер Компані", відхиляються Верховним Судом, оскільки ці твердження не спростовують того факту, що він став власником частки в статутному капіталі ТОВ "Етер Компані" у розмірі 100% статутного капіталу товариства лише з 12.12.2022.

93. Крім того, наведені доводи скаржника зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень ст. 300 ГПК України перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

94. Щодо доводів скаржника про те, що господарський суд апеляційної інстанції помилково ототожнює інститут фіктивних та фраудаторних правочинів з посиланням на висновки Верховного Суду, викладених в постановах від 15.05.2020 у справі №904/3938/18, від 28.02.2018 у справі №909/330/16; від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц, від 24.11.2021 у справі №905/2030/19(905/2445/19).

95. Так, у в постановах від 15.05.2020 у справі №904/3938/18, від 28.02.2018 у справі №909/330/16 викладено висновок, що для визнання зобов`язання таким, що вчинене фіктивно, закон вимагає наявність таких умов: вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором. Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов`язання вчинялося фіктивно. У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву.

96. При цьому, у постановах Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц, від 24.11.2021 у справі №905/2030/19(905/2445/19) викладено правові висновки, щодо критеріїв фраудаторності правочину, зокрема щодо підстав для його недійсності як укладення договору на шкоду кредитору всупереч принципу добросовісності та з підстав недопустимості зловживання правом.

97. Верховний Суд враховує, що господарський суд апеляційної інстанції під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції врахував висновки Верховного Суду як щодо визначення критеріїв фіктивних так і критеріїв фраудаторних правочинів та дійшов висновку про те, що укладені сторонами оспорювані правочини є недійсними.

98. Верховний Суд погоджується з наведеним висновком суду апеляційної інстанції. Водночас Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що укладені відповідачами правочини містять ознаки фраудаторних правочинів, тобто є такими, які укладені на шкоду кредиторам, з порушенням вимог п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та ч. 3, ч. 6 ст. 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом. Крім того, Верховний Суд враховує, що саме таку підставу недійсності договорів як укладення договору на шкоду кредитору всупереч принципу добросовісності та з підстав недопустимості зловживання правом заявлено ліквідатором під час подання позову.

99. Верховний Суд зауважує, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновком господарського суду апеляційної інстанції щодо оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

100. З огляду на викладене, доводи касаційної скарги про неправильне застосування та порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваної постанови, не знайшли свого підтвердження за під час касаційного перегляду справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

101. Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

102. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції, - без змін.

Судові витрати

103. У зв`язку з тим, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.08.2023 у справі №908/802/20(908/2766/22) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Картере

Судді К. Огороднік

В. Пєсков