ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2020 року

м. Київ

Справа № 909/130/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

Катеринчук Л.Й. - головуючої, Банаська О.О., Васьковського О.В.

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Боксана"

відповідач - Калуська міська рада

розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Боксана"

на постанову Західного апеляційного господарського суду

від 05.11.2019

у складі колегії суддів: Кравчук Н.М. (головуючий), Желік М.Б., Скрипчук О.С.

у справі №909/130/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Боксана"

до Калуської міської ради Івано-Франківської області

про визнання права власності на земельну ділянку

ПРОЦЕДУРА КАСАЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ

1. 10.01.2020 поштовим відправленням Товариство з обмеженою відповідальністю "Боксана" звернулося безпосередньо до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою №52 від 10.01.2020 на постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.11.2019 у справі №909/130/19 в порядку статей 286-289 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та клопотало про поновлення строку на касаційне оскарження.

2. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №909/130/19 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі Катеринчук Л.Й. - головуючої, Банаська О.О., Пєскова В.Г., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.02.2020.

2.1. У зв`язку з відпусткою судді Пєскова В.Г. автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №909/130/19 визначено колегію суддів у складі Катеринчук Л.Й. - головуючої, Банаська О.О., Васьковського О.В., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.03.2020.

3. Ухвалою 26.02.2020 Верховний Суд поновив Товариству з обмеженою відповідальністю "Боксана" строк на касаційне оскарження постанови Західного апеляційного господарського суду від 05.11.2019 у справі №909/130/19, відкрив касаційне провадження у справі №909/130/19 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Боксана" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.11.2019, призначив розгляд касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Боксана" на 19.03.2020 о 10:15.

4. Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

4.1. 18.03.2020 на електронну адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Боксана" Ігнатіва О.Л. та Калуської міської ради надійшли заяви про здійснення розгляду справи за відсутності представників Товариства з обмеженою відповідальністю "Боксана" та Калуської міської ради у зв`язку з неможливістю забезпечити явку їх уповноважених представників у судове засідання 19.03.2020 внаслідок введення на усій території України карантину з 12 березня до 03 квітня 2020 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №215 від 16.03.2020 (зі змінами та доповненнями).

ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Короткий зміст позовних вимог

5. Товариство з обмеженою відповідальністю "Боксана" (далі - ТОВ "Боксана") звернулося до місцевого суду в межах справи про банкрутство №909/387/14 із заявою до Калуської міської ради Івано-Франківської області про визнання права власності на земельну ділянку згідно договору купівлі-продажу, укладеного 29.02.2008 між Калуською міською радою Івано-Франківської області та ТОВ "Боксана", предметом якого була земельна ділянка площею 1,2741 га, кадастровий номер 2610400000:09:002:008, що розташована за адресою: м. Калуш, вул. Чорновола (Шахтарська), земельна ділянка 60 , посвідченого приватним нотаріусом Тихан О.М. 29.02.2008, номер у реєстрі нотаріальних дій 1558.

5.1. Заява обґрунтована тим, що позивач набув права власності на спірну земельну ділянку внаслідок укладення договору купівлі-продажу з відповідачем у 2008 році, це визнавалось відповідачем, так як він двічі звертався до суду (про стягнення заборгованості по розрахунку за набуту землю та при зверненні у справу про банкрутство з грошовими вимогами до позивача на суму боргу за договором купівлі-продажу землі). Однак, після того, як державний реєстратор у 2018 році відмовив у державній реєстрації права на спірну земельну ділянку, відповідач почав заперечувати право власності позивача на землю. Зазначене стало підставою для звернення з позовом в порядку статей 15 386 392 Цивільного кодексу України (том 1, а.с. 5-6).

Короткий зміст рішення першої інстанції

6. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 14.06.2019 позов ТОВ "Боксана" до Калуської міської ради Івано-Франківської області про визнання права власності на земельну ділянку задовольнив; визнав за ТОВ "Боксана" (ідентифікаційний код 3269473) право власності на земельну ділянку згідно договору купівлі-продажу, укладеного 29.02.2008 між Калуською міською радою Івано-Франківської області та ТОВ "Боксана", предметом якого була земельна ділянка площею 1,2741 га, кадастровий номер 2610400000:09:002:008, що розташована за адресою: м. Калуш, вул. Чорновола (Шахтарська), земельна ділянка 60 , посвідчений приватним нотаріусом Тихан О.М. 29.02.2008, номер у реєстрі нотаріальних дій 1558; стягнув з Калуської міської ради Івано-Франківської області на користь ТОВ "Боксана" судовий збір на суму 5 044, 76 грн. (том 1, а.с. 116-124).

6.1. Місцевим судом встановлено, що між Калуською міською радою (продавець) та ТОВ "Боксана" (покупець) 29.02.2008 укладено договір купівлі-продажу, згідно з умовами якого продавець відповідно до рішення Калуської міської ради від 28.11.2007 №440 передає за плату, а покупець приймає у власність та оплачує земельну ділянку з усіма обтяженнями, обмеженнями та сервітутами по вул. Чорновола, 60 в місті Калуші Івано-Франківської області, площею 1,2741 га, згідно з планом земельної ділянки, кадастровий номер 2610400000:09:002. Державну реєстрацію договору Калуським міським відділом земельних ресурсів Держкомзему України проведено 14.05.2008 за №23/01-28.

6.2. Місцевим судом встановлено, що ціна земельної ділянки за цим договором становила 336 317 грн та повинна бути сплаченою покупцем протягом тридцяти календарних днів з моменту набуття чинності цим договором (пункти 2.1., 2.2 договору). Водночас, платежі за цим договором мають здійснюватися шляхом перерахування покупцем обумовлених сум на розрахунковий рахунок державного бюджету міста Калуша - 330 263, 29 грн. та на розрахунковий рахунок земельно-кадастрового бюро Калуської міської ради 6 053, 71 грн. (пункт 2.4. договору). Разом з тим, судом встановлено, що ТОВ "Боксана" 18.06.2008 проведено часткову оплату за придбання спірної земельної ділянки на суму 100 000 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 18.06.2008 за №404, однак, в подальшому позивач звертався до відповідача з листом про повернення коштів, сплачених ТОВ "Боксана" за договором купівлі-продажу від 29.02.2008. Крім того, судом встановлено, що Калуською міською радою доведено до відома ТОВ "Боксана" той факт, що спірний договір є чинним та повідомлено про необхідність здійснення оплати за придбану земельну ділянку з боку позивача в повному обсязі (лист №3370/2-09/20 від 14.09.2010).

6.3. Місцевий суд також встановив, що ліквідатор Ігнатів О.Л. (призначений Господарським судом Івано-Франківської області ухвалою 20.12.2017 у справі №909/387/14), як керівник товариства, звернувся до державного реєстратора із заявою про проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку, що розташована за адресою: Івано-Франківська область, м. Калуш , вул. Чорновола , земельна ділянка 60 (кадастровий номер: 2610400000:09:002:0008).

Разом з тим, рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Калуської міської ради Івано-Франківської області від 27.07.2018 за №42271263 відмовлено у державній реєстрації права власності на спірну земельну ділянку з тих підстав, що заявником не долучено до заяви оригіналу договору купівлі-продажу від 29.02.2008 та не проведено повної оплати вартості придбаної земельної ділянки.

6.4. Судом встановлено, що земельна ділянка передана ТОВ "Боксана" за договором оренди, який існував між сторонами до укладення договору купівлі-продажу на підставі акта про передачу земельної ділянки в натурі від 20.06.2007, підписаного та скріпленого печатками сторін, та акта про встановлення меж в натурі ТОВ "Боксана" для обслуговування виробничих приміщень на вул. Чорновола, 60 в місті Калуші від 20.06.2007 (про що зазначено у рішенні суду від 26.10.2010, у справі №Пз-8/65) та на даний час перебуває у володінні, користуванні та розпорядженні позивача.

6.5. Місцевий суд, з посиланням на статті 204 392 ЦК України, зазначив, що, досліджуючи матеріали справи, надані позивачем докази і документи в копіях, у суду не виникло сумнівів та заперечень щодо тих документів (копій документів), якими позивач доводить своє право власності на спірну земельну ділянку. Також, місцевий суд дійшов висновку, що відповідач своїми діями тільки підтверджує факт права власності позивача на спірну земельну ділянку, оскільки звертався до суду з позовом про примусове виконання договору купівлі-продажу від 29.02.2008, а також заявляв кредиторські вимоги у справі про банкрутство ТОВ "Боксана" на суму несплаченої вартості земельної ділянки. Суд встановив, що відповідачем до ТОВ "Боксана" заявлялись такі вимоги як до власника оспорюваної земельної ділянки.

6.6. Щодо заперечень відповідача про неповне виконання позивачем умов спірного договору в частині оплати за земельну ділянку на суму 6 053, 71 грн., місцевий суд зазначив, що відповідач не є розпорядником рахунку земельно-кадастрового бюро Калуської міської ради (про що зазначалось у судових рішеннях першої та апеляційної інстанцій у справі №Пз-8/65), тому не уповноважений ставити питання щодо виконання позивачем обов`язку сплати зазначеної суми по спірному договору. Крім того, питання сплати зазначеної суми коштів не оспорювалось та не ставилось під сумнів розпорядником рахунку земельно-кадастрового бюро Калуської міської ради. Водночас, місцевий суд зазначив, що вартість земельної ділянки, визначена пунктом 4.1. договору купівлі-продажу від 29.02.2008, частково сплачена добровільно (100 000 грн.), а частково підлягала стягненню в примусовому порядку на підставі рішення суду від 26.10.2010 у справі №Пз-8/65 (230 263, 29 грн.) та в подальшому включена до реєстру вимог кредиторів у справі №909/387/14 про банкрутство ТОВ "Боксана".

6.7. Місцевий суд визнав необґрунтованими доводи відповідача про погашення кредиторських вимог у справі №909/387/14 про банкрутство ТОВ "Боксана" за рахунок майна Калуської міської ради у випадку реалізації спірної земельної ділянки, оскільки відповідачем не надано доказів, які б підтвердили факт наявності майна на спірній земельній ділянці, яке б належало Калуській міській раді чи третім особам. Крім того, суд зазначив, що відповідач та позивач не повідомляли суд в підготовчому засіданні про такі факти та не зверталися з клопотаннями про витребування будь-яких доказів (у разі неможливості самостійно їх подати) для встановлення фактів наявності чи відсутності розміщення об`єктів нерухомості на спірній земельній ділянці та належності їх третім особам.

6.8. Місцевий суд, спростовуючи доводи відповідача про те, що Калуська міська рада не є належним відповідачем, зазначив, що позивачем доведено, що він не зміг реалізувати своє право на володіння, користування та розпорядження спірною земельною ділянкою у зв`язку з відсутністю відповідних документів, не мав змоги реалізувати це майно при здійсненні всіх заходів, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" для погашення вимог кредиторів у справі про банкрутство ТОВ "Боксана".

6.9. Доводи відповідача про необхідність звернення позивачем до нотаріуса про видачу дубліката договору купівлі-продажу від 28.02.2008, а не до суду та до державного реєстратора про здійснення відповідних реєстраційних дій, місцевий суд визнав необґрунтованими, оскільки позивач вправі самостійно обрати спосіб захисту своїх прав, а наявність дубліката договору не спростувала б невизнання відповідачем права власності позивача на спірну земельну ділянку.

6.10. Суд відмовив у задоволені клопотання відповідача про застосування строку позовної давності, оскільки положення про позовну давність відповідно до висновків суду до заявлених позовних вимог не застосовуються. Крім того, судом враховано момент відмови державним реєстратором у вчиненні реєстраційних дій стосовно спірної земельної ділянки ліквідатором ТОВ "Боксана", тому суд дійшов висновку, що в будь-якому випадку позивачем не пропущений строк на звернення до суду з вимогою, що є предметом даного спору.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

7. Постановою 05.11.2019 Західний апеляційний господарський суд апеляційну скаргу Калуської міської ради задовольнив частково, рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 14.06.2019 у справі №909/130/19 скасував, матеріали справи №909/130/19 передав до Господарського суду Івано-Франківської області для розгляду по суті в межах справи №909/387/14 про банкрутство ТОВ "Боксана".

7.1. Апеляційний суд, перевіряючи встановлені судом першої інстанції обставини та наявні матеріали справи, зазначив, що постановою Господарського суду Івано-Франківської області від 04.09.2019 у справі №909/387/14 ТОВ "Боксана" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Апеляційний суд зазначив, що звертаючись 04.02.2019 до Господарського суду Івано-Франківської області із заявою про майнові вимоги, арбітражний керуючий Ігнатів О.Л. обґрунтовував заяву тим, що ТОВ "Боксана" перебуває в процесі банкрутства на стадії ліквідації та, посилаючись на пункт 7 частини 1 статті 12 та частину 9 статті 16 ГПК України (в редакції до 15.12.2017), просив даний позов розглядати в процедурі банкрутства, без порушення нової справи.

За таких обставин, з врахуванням положень статті 4-1 ГПК України в редакції до 15.12.2017, статей 20 30 ГПК України в редакції з 15.12.2017, частини 4 статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", апеляційний суд дійшов висновку, що за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

7.2. Апеляційний суд не погодився з висновком місцевого суду, зазначеним в тексті ухвали Господарського суду Івано-Франківської області від 08.02.2019 у справі №909/130/19, про те, що даний спір підлягає розгляду в позовному провадженні, поза межами справи про банкрутство, оскільки визнання права власності на земельну ділянку є за своєю правовою природою майновим спором, що стосується формування активу позивача-боржника та можливостей погашення за рахунок таких активів вимог кредиторів у справі про банкрутство №909/387/14. Тому апеляційний суд дійшов висновку, що зазначене визначає спеціальний порядок розгляду даного спору в межах справи №909/387/14 про банкрутство ТОВ "Боксана".

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ В КАСАЦІЙНОМУ СУДІ

Доводи скаржника (позивача у справі)

8. Скаржник доводив, що апеляційним судом неправильно застосовано положеннями частини 4 статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", оскільки зазначеною нормою визначено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, а у даному випадку це майнова вимога до кредитора - Калуської міської ради. Також, на думку скаржника, апеляційний суд неправильно застосував правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2018 у справі №372/3584/16-ц, оскільки в такій позиції чітко зазначено, що окрім зазначених у статті 10 Закону №4212-VІ спорів, пов`язаних з майновими вимогами до боржника, слід відносити також спори про визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння.

8.1. Скаржник аргументував, що апеляційний суд неправильно застосував статтю 279 ГПК України, оскільки відповідно до зазначеної статті справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв`язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи. Водночас, Калуська міська рада в суді першої інстанції та в апеляційній скарзі не заявляла про непідсудність справи.

8.2. На думку скаржника, апеляційний суд безпідставно відкрив апеляційне провадження, за апеляційною скаргою, підписаною першим заступником міського голови Галиною Романко, оскільки, з урахуванням положень частини 2 статті 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", зазначена особа не мала права підписувати апеляційну скаргу. Водночас, на думку, скаржника таку скаргу повинен був підписати та подати секретар Калуської міської ради, який в день підписання апеляційної скарги перебував на робочому місці. За таких обставин, скаржник, з посиланням на пункт 2 частину 1 статті 264 ГПК України, зазначив, що апеляційний суд мав винести ухвалу про закриття апеляційного провадження.

НОРМИ ПРАВА, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ

9. Господарський процесуальний кодекс України (в редакції, чинній на момент відкриття провадження у справі)

Частина 1 статті 4 - право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Частина 2 статті 4 - юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частина 1 статті 12 - господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження або позовного провадження (загального або спрощеного).

Частина 6 статті 12 - господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Частина 1 статті 20 - господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною 2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України (пункт 8 частини 1 цієї статті).

Частина 1 статті 24 - усі справи, що підлягають вирішенню в порядку господарського судочинства, розглядаються місцевими господарськими судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті.

Частина 9 статті 30 - справи, передбачені пунктами 8 та 9 частини першої статті 20 цього Кодексу, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника.

10. Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції, чинній станом на 13.05.2014 (дата порушення щодо підприємства-відповідача справи про банкрутство)

Абзац 8 частини 1 статті 1 - кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

Частина 4 статті 10 - суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Абзац 1 частини 1 статті 42 - усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об`єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об`єктів комунальної інфраструктури, що належать юридичній особі - банкруту, які передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.

11. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні"

Частина 4 статті 42 - сільський, селищний, міський голова: 1) забезпечує здійснення у межах наданих законом повноважень органів виконавчої влади на відповідній території, додержання Конституції та законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади; 2) організує в межах, визначених цим Законом, роботу відповідної ради та її виконавчого комітету; 3) підписує рішення ради та її виконавчого комітету; 4) вносить на розгляд ради пропозицію щодо кандидатури на посаду секретаря ради; 5) вносить на розгляд ради пропозиції про кількісний і персональний склад виконавчого комітету відповідної ради; 6) вносить на розгляд ради пропозиції щодо структури виконавчих органів ради, апарату ради та її виконавчого комітету, їх штатів, встановлених відповідно до типових штатів, затверджених Кабінетом Міністрів України; 7) здійснює керівництво апаратом ради та її виконавчого комітету; 8) скликає сесії ради, вносить пропозиції та формує порядок денний сесій ради і головує на пленарних засіданнях ради; 9) забезпечує підготовку на розгляд ради проектів програм соціально-економічного та культурного розвитку, цільових програм з інших питань самоврядування, місцевого бюджету та звіту про його виконання, рішень ради з інших питань, що належать до її відання; оприлюднює затверджені радою програми, бюджет та звіти про їх виконання; 10) призначає на посади та звільняє з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, крім випадків, передбачених частиною другою статті 21 Закону України "Про культуру"; 11) скликає загальні збори громадян за місцем проживання; 11-1) вносить на розгляд ради пропозиції про утворення спеціалізованої установи з надання безоплатної первинної правової допомоги; 11-2) вносить на розгляд ради пропозиції щодо кандидатури на посаду керівника установи з надання безоплатної первинної правової допомоги; 12) забезпечує виконання рішень місцевого референдуму, відповідної ради, її виконавчого комітету; 13) є розпорядником бюджетних коштів, використовує їх лише за призначенням, визначеним радою; 14) представляє територіальну громаду, раду та її виконавчий комітет у відносинах з державними органами, іншими органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, громадянами, а також у міжнародних відносинах відповідно до законодавства; 15) звертається до суду щодо визнання незаконними актів інших органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права та інтереси територіальної громади, а також повноваження ради та її органів; 16) укладає від імені територіальної громади, ради та її виконавчого комітету договори відповідно до законодавства, а з питань, віднесених до виключної компетенції ради, подає їх на затвердження відповідної ради; 17) веде особистий прийом громадян; 18) забезпечує на відповідній території додержання законодавства щодо розгляду звернень громадян та їх об`єднань; 18-1) бере участь у здійсненні державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності в межах та у спосіб, встановлені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності"; 19) здійснює інші повноваження місцевого самоврядування, визначені цим та іншими законами, якщо вони не віднесені до виключних повноважень ради або не віднесені радою до відання її виконавчих органів; 20) видає розпорядження у межах своїх повноважень.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

А.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

12. З урахуванням повноважень касаційного суду відповідно до статті 300 ГПК України, Верховний Суд вважає прийнятною касаційну скаргу щодо доводів скаржника про неправильне застосування апеляційним судом положень частини 4 статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", пункту 2 частини 1 статті 264, статті 279 ГПК України.

А.2. Щодо застосування норм матеріального та процесуального права

13. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 125 Конституції України, судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Частиною 1 статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Водночас, важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Отже, здійснюючи судочинство, обов`язком суду є чітке визначення судової юрисдикції відповідно до суб`єктного складу та з врахуванням вимог закону з метою забезпечення законності, правової визначеності та забезпечення доступу до правосуддя.

14. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник доводив, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення частини 4 статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", оскільки зазначеною нормою визначено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, а в даному випадку -це майнова вимога боржника до кредитора - Калуської міської ради.

Разом з тим, Верховний Суд вважає зазначені доводи скаржника щодо порушення апеляційним судом частини 4 статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" необґрунтованими з огляду на таке.

Предметом розгляду у даній справі є визнання права власності на земельну ділянку згідно договору купівлі-продажу, укладеного 29.02.2008 між Калуською міською радою Івано-Франківської області та ТОВ "Боксана", предметом якого була земельна ділянка площею 1,2741 га (кадастровий номер 2610400000:09:002:008), що розташована за адресою: м. Калуш, вул. Чорновола (Шахтарська), 60, та який посвідчений 29.02.2008 приватним нотаріусом Тихан О.М. (номер у реєстрі нотаріальних дій 1558).

Водночас, зі змісту заяви ліквідатора боржника ТОВ "Боксана" Ігнатіва О.Л. вбачається, що ліквідатор звернувся для розгляду такої заяви в межах справи №909/387/14, яка перебуває на розгляді Господарського суду Івано-Франківської області (суддя - Рочняк О.), а також обґрунтовував необхідність розгляду такої заяви саме в межах справи про банкрутство з посиланням на практику Верховного Суду у справі №925/1874/13 (том 1, а.с. 5-6).

15. Приймаючи заяву про визнання права власності до провадження та розглядаючи її поза межами справи про банкрутство, Господарський суд Івано-Франківської області в ухвалі від 08.02.2019 зазначив, що в: "даному випадку має місце факт звернення до суду боржника з вимогами до кредитора" (том 1, а.с. 2-4).

Отже, майновий спір, що виник між сторонами у справі №909/130/19, одна з яких (позивач) перебуває в процедурі банкрутства на стадії ліквідації у справі №909/387/14, було прийнято до провадження іншим суддею Господарського суду Івано-Франківської області, ніж суддя, який розглядає справу про банкрутство відповідача №909/387/14 одноособово та діє як суд в розумінні статті 15 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та частини 1 статті 24 ГПК України.

16. За даними Єдиного державного реєстру судових рішень, доступ до якого є відкритим, вбачається, що постановою 04.09.2014 Господарський суд Івано-Франківської області визнав ТОВ "Боксана" банкрутом, відкрив ліквідаційну процедуру.

19.01.2013 набрав чинності Закон України від 22.12.2011 №4212-VI "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (за винятком окремих його положень) (далі - Закон №4212-VI), яким Закон №2343-XII викладено у новій редакції.

У пункті 1-1 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2343-XII (у редакції Закону №4212-VI) визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють продаж майна в провадженні у справі про банкрутство, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Частиною 4 статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Пунктом 8 частини 1 статті 20 ГПК України, чинним з 15.12.2017 в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Крім названих у зазначених нормативних приписах спорів, пов`язаних із майновими вимогами до боржника, до них також відносяться спори про визнання права власності, витребування майна із чужого незаконного володіння, спори, пов`язані з майновими вимогами учасників (акціонерів) до боржника.

Виходячи із системного аналізу частини 4 статті 10, абзацу 1 частини 1 статті 42 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", частини 1 статті 20 ГПК України, можна дійти висновку, що наслідком визнання права власності на майно за боржником є включення такого майна до ліквідаційної маси боржника та таке майно може бути використане з метою відновлення його платоспроможності та задоволення вимог кредиторів.

Відтак, справи у таких спорах належать до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство. Зазначені майнові спори розглядаються та вирішуються господарським судом за правилами позовного провадження, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, установлених Законом №2343-XII.

17. Верховний Суд звертає увагу на те, що після ухвалення судового рішення місцевим судом 14.06.2019, законодавство було змінено, зокрема 21.10.2019 набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 №2597-VIII, та діяв на момент прийняття постанови апеляційним судом 05.11.2019.

У пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону про банкрутство.

Відповідно до частини 1 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи (частина 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства).

Згідно з частиною 1 статті 3 ГПК України (у редакції, чинній на час касаційного перегляду), судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Отже законодавець вказав, що у Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" містяться процесуальні норми, які передбачають особливості розгляду справ зазначеної категорії. Разом з тим, з набранням чинності Кодексом України з процедур банкрутства, Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" №2343-XII з 21.10.2019 втратив чинність.

Відтак, можна зробити висновок, що зазначений Кодекс України з процедур банкрутства передбачає також особливості розгляду справ про банкрутство, що і підтверджено у статті 7 цього Кодексу.

18. Відповідно до частини 3 статті 3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Частина 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначає підсудність спорів одному господарському суду, який об`єднує усі майнові вимоги за участю боржника.

Таким чином, з огляду на положення законодавства України, чинного на момент розгляду справи апеляційним судом та Верховним Судом, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.

За таких обставин, Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги позивача про те, що спір у справі №909/130/19 підлягав розгляду в межах окремого позовного провадження, зважаючи на те, що на момент звернення позивача з позовними вимогами його було визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, оскільки за змістом частини 4 статті 10, абзацу 1 частини 1 статті 42 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", який діяв на момент розгляду справи місцевим судом, та частини 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, який набрав чинності на момент розгляду справи апеляційним судом, вбачається, що законодавець відніс такі спори до юрисдикції господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника, тобто на вирішення судді відповідного суду, який розглядає справу про банкрутство одноособово та діє як суд, за правилами позовного провадження без порушення нової справи.

Така правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у її постановах від 18.02.2020 у справі №918/335/17, 23.10.2019 у справі №752/4361/15, з якими погоджується колегія суддів Касаційного господарського суду.

19. Доводи позивача викладені в пункті 8.1. описової частини даної постанови, Верховний Суд вважає необґрунтованими, оскільки відповідно до пункту 4 частини 1 статті 277 ГПК України, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення. Водночас, місцевим судом порушено положення Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та ГПК України щодо визначення підсудності спору зазначеному складу суду.

Доводи скаржника, викладені у пункті 8.2. описової частини даної постанови, є необґрунтованими, оскільки з матеріалів справи вбачається, що до апеляційної скарги Калуської міської ради представником надано розпорядження міського голови №210-к/03 від 10.06.2019, відповідно до пунктів 1-2 якого на Романко Г.В . було покладено виконання обов`язків міського голови на час відпустки (з 29 червня по 12 липня 2019 року) міського голови Матвійчука І.В. (том 1, а.с. 149-154)

Водночас, апеляційний суд обґрунтовано не застосував положення пункту 2 частини 1 статті 264 ГПК України, оскільки з врахуванням положень пунктів 2, 14, 20 частини 4 статті 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та за наявності розпорядження міського голови №210-к/03 від 10.06.2019, Романко Г . В . мала законне право на підписання апеляційної скарги та її подання до апеляційного суду.

20. Право на справедливий розгляд судом, яке гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України" (Ponomaryov v. Ukraine) від 3 квітня 2008 року, заява №3236/03, § 40), зокрема з метою виправлення "суттєвих недоліків" або "судової помилки" ("Сутяжник проти Росії" (Sutyazhnik v. Russia) від 23 липня 2009 року, заява №8269/02, § 35).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у постанові апеляційного суду, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У справі, що розглядається, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованості висновків апеляційного суду та є намаганням скасувати правильне по суті рішення, що матиме наслідком порушення принципу правової визначеності.

А.3. Мотиви прийняття (відхилення) доводів касаційної скарги

21. Доводи скаржника, зазначені в пунктах 8-8.2. описової частини даної постанови, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає необґрунтованими з підстав, зазначених у пунктах 13-20 мотивувальної частини цієї постанови.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

22. З огляду на зазначене та відсутність порушень норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови судом апеляційної інстанції, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги позивача та залишення без змін постанови апеляційного суду.

В. Судові витрати

23. У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за її подання і розгляд залишаються за скаржником.

На підставі викладеного та керуючись статтями 301 308 309 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Боксана" залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.11.2019 у справі №909/130/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.Й. Катеринчук

Судді О.О. Банасько

О.В. Васьковський