ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 жовтня 2022 року
м. Київ
cправа № 909/13/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Банаська О.О., Жукова С.В.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області
на ухвалу Господарського суду Івано-Франківській області від 12.01.2022
та постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.04.2022
у справі № 909/13/22
за заявою Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області
до Житлово-експлуатаційної організації № 9
про визнання банкрутом
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заявлених вимог
До Господарського суду Івано-Франківської області звернулося Головне управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області (далі - Управління) із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Житлово-експлуатаційної організації № 9.
Короткий зміст ухвали та постанови судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 12.01.2022 у справі № 909/13/22 повернуто заяву Управління про відкриття провадження у справі про банкрутство Житлово-експлуатаційної організації № 9.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.04.2022 ухвалу місцевого господарського суду від 12.01.2022 у справі № 909/13/22 залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що Управління утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (далі - ДПС), не є самостійною юридичною особою, а входить до складу цієї служби, тому у силу приписів статей 4 44 45 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не має процесуальної дієздатності.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
Не погодившись з вищезазначеними судовими рішеннями, Управління (скаржник) подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просило оскаржувані ухвалу та постанову скасувати, справу направити на новий розгляд до Господарського суду Івано-Франківській області.
В обґрунтування доводів скаржник вказував на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, що полягало, серед іншого, у залишенні судами поза увагою обставин того, що Управління має всі повноваження бути самостійною стороною у справі, як окремий орган державної влади, в тому числі, звертатися до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство.
На виконання вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України скаржник зазначив, що підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій застосували положення частин першої-третьої статті 39 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладеного у постановах від 24.11.2021 у справі № 910/16246/18, від 08.06.2022 у справі №911/84/21.
Також у питанні права звернення до суду та процесуального статусу позивача посилався на правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 26.11.2019 у справі №905/386/18, від 25.06.2019 у справі №910/17792/17.
Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі
Іншим учасником справи відзиву на касаційну скаргу не подано, що відповідно до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду судових рішень.
Касаційне провадження
05.09.2022 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Управління.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 909/13/22 визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. (головуючий), Жуков С.В., Ткаченко Н.Г., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.09.2022.
06.09.2022 суддею касаційного суду Ткаченко Н.Г. подано заяву про самовідвід у справі № 909/13/22 в порядку пункту 1 частини першої статті 35 ГПК України.
Ухвалою Верховного Суду від 06.09.2022 заяву судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Ткаченко Н.Г. про самовідвід у справі № 909/13/22 задоволено; справу передано на повторний автоматизований розподіл між суддями.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. (головуючий), Жуков С.В., Пєсков В.Г., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.09.2022.
Ухвалою Верховного Суду від 26.09.2022, серед іншого, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Управління на ухвалу Господарського суду Івано-Франківській області від 12.01.2022 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.04.2022 у справі №909/13/22; ухвалено здійснити їх перегляд в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
У зв`язку з перебуванням у відпустці судді Пєскова В.Г., автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. -головуючий, Жуков С.В., Банасько О.О., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.10.2022.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржувані у справі судові рішення, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, та перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Предметом касаційного дослідження є питання правомірності повернення заяви відокремленого підрозділу ДПС про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника, ураховуючи встановлений судами факт відсутності у цього державного органу процесуальної дієздатності.
Як зазначено вище, повертаючи заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що Управління утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС, не є самостійною юридичною особою, входить до складу ДПС, а тому не може брати самостійно участь у справі як окремий самостійний суб`єкт господарювання.
Проте, суд касаційної інстанції не може погодитися з вказаними висновками, як такими, що зроблені за неповного встановлення фактичних обставин справи та невірного тлумачення правових норм, що полягає у такому.
Статтею 1 ГПК України визначено, що цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.
Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
21.10.2019 введено в дію КУзПБ від 18.10.2018 № 2597-VIII, згідно пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень якого з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон про банкрутство.
Частиною першою статті 2 КУзПБ передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом ГПК України, іншими законами України.
Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу (частина перша статті 45 ГПК України).
Частиною другою статті 4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Статтею 52 ГПК України (процесуальне правонаступництво) визначено, що у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив.
Публічним правонаступництвом є повне або часткове передання владних функцій від одного суб`єкта владних повноважень до іншого внаслідок припинення первісного суб`єкта або повного чи часткового припинення його владних функцій. Публічне правонаступництво передбачає також перехід у встановлених законодавством випадках прав і обов`язків одного суб`єкта владних повноважень іншому.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 11.10.2019 у справі № 812/1408/16 зазначив, що правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.
У такому разі також відбувається вибуття суб`єкта владних повноважень із публічних правовідносин.
Особливістю адміністративного (публічного) правонаступництва є те, що подія переходу прав та обов`язків, що відбувається із суб`єктами владних повноважень, сама собою повинна бути публічною та врегульованою нормами адміністративного права.
Законом України "Про центральні органи виконавчої влади" передбачено, що територіальні органи центрального органу виконавчої влади можуть утворюватись як юридичні особи та без статусу юридичної особи.
Так, згідно з положеннями частини другої статті 21-1 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" територіальні органи, зокрема, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, визначені частиною першою цієї статті, утворюються без статусу юридичної особи та є органами державної влади, можуть мати окремий баланс, рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, печатку та бланк зі своїм найменуванням та із зображенням Державного Герба України.
Відповідно до підпункту 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України (далі - ПК України) контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.
За змістом пункту 41.5 статті 41 ПК України повноваження і функції контролюючих органів, зокрема, податкових органів, визначаються цим Кодексом та законами України. Розмежування повноважень і функціональних обов`язків контролюючих органів визначається законодавством України.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 № 893 "Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби" (далі - Постанова № 893) ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи ДПС за переліком згідно з додатком, зокрема Управління (ідентифікаційний код 43142559).
Абзацом 4 пункту 2 Постанови № 893 установлено, що права та обов`язки територіальних органів ДПС, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, переходять ДПС та її територіальним органам у межах, визначених положеннями про ДПС та її територіальні органи.
У пункті 3 Постанови № 893 визначено Державній податковій службі забезпечити утворення територіальних органів ДПС відповідно до статті 21-1 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади".
Згідно частини першої статті 21-1 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади", територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, можуть утворюватися в межах граничної чисельності державних службовців та працівників відповідного центрального органу виконавчої влади і коштів, передбачених на утримання центрального органу виконавчої влади, ліквідовуватися, реорганізовуватися керівником відповідного центрального органу виконавчої влади як відокремлені підрозділи центрального органу виконавчої влади за погодженням з міністром, який спрямовує та координує діяльність такого центрального органу виконавчої влади.
Частиною третьою статті 21-1 цього Закону, серед іншого, визначено, що положення про територіальний орган як відокремлений підрозділ центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, затверджуються керівником відповідного центрального органу виконавчої влади за погодженням з міністром, який спрямовує та координує діяльність такого центрального органу виконавчої влади.
Відповідно до пункту 7 Положення про ДПС, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 № 227 (далі - Положення № 227), ДПС здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку її територіальні органи. ДПС та її територіальні органи є контролюючими органами (податковими органами, органами стягнення).
Наказом ДПС від 30.09.2020 № 529 "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" утворено як відокремлені підрозділи ДПС територіальні органи за переліком згідно з додатком, у тому числі Управління.
Наказом ДПС від 12.11.2020 № 643 "Про затвердження положень про територіальні органи" затверджено положення про Управління. За змістом пункту 1 цього Положення, вказане головне управління є територіальним органом, утвореним на правах відокремленого підрозділу ДПС. Управління є правонаступником майна, прав та обов`язків Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (ЄДРПОУ 43142559).
Згідно з даними, зазначеними в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Управління є відокремленим підрозділом, тип відокремленого підрозділу філія (інший відокремлений підрозділ), ідентифікаційний код 43968084. Повне найменування, ідентифікаційний код юридичної особи, до якої належить відокремлений підрозділ ДПС, 43005393.
Отже, із встановлених судами у цій справі обставин вбачається, що Управління є територіальним органом ДПС - центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.
Водночас, колегія суддів зауважує, що суди попередніх інстанцій у цій справі не врахували положень частини другої статті 21-1 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади", у якій визначено, що територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, утворюються без статусу юридичної особи та є органами державної влади. Також судами не взято до уваги норми пункту 7 Положення № 227, за якими ДПС здійснює повноваження, зокрема, через утворені в установленому порядку її територіальні органи, які є контролюючими органами (податковими органами, органами стягнення).
За змістом вищезазначених положень частини першої статті 45 та частини другої статті 4 ГПК України сторонами в судовому процесі, серед іншого, є державні органи.
У статті 1 КУзПБ визначено, що кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до ПК України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника.
Виходячи із системного аналізу положень частини другої статті 21-1 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади", частини першої статті 45 та частини другої статті 4 ГПК України, статті 1 КУзПБ, а також враховуючи вказані вище Положення про ДПС та Положення про Управління ДПС, останнє є відокремленим підрозділом ДПС, яке хоч і утворене без статусу юридичної особи, однак є органом державної влади (податковим органом, органом стягнення) та може бути стороною в судовому процесі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 921/574/20 (повний текст постанови оприлюднено 09.09.2022, а касаційна скарга у цій справі подана 02.09.2022), висновки у якій колегія суддів вважає за необхідне врахувати у розгляді цієї справи у порядку частини четвертої статті 300 ГПК України (суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги).
Таким чином, Верховний Суд вважає висновки судів попередніх інстанцій про повернення відповідної заяви (про відкриття провадження у справі про банкрутство) відокремленого підрозділу ДПС на підставі пункту 1 частини п`ятої статті 174 ГПК України (через відсутність в Управління процесуальної дієздатності) помилковими та такими, що не відповідають вимогам закону та правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 31.08.2022 у справі № 921/574/20.
З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів погоджується з тими доводами скаржника, які відповідають висновкам суду, наведеним у мотивувальній частині цієї постанови.
Інші аргументи скаржника про неправильне застосування статті 39 КУзПБ Верховний Суд відхиляє, оскільки оскаржуваними судовими рішеннями вирішувалось процесуальне питання прийнятності заяви Управління, а не врегульоване вказаною статтею питання відкриття провадження у справі про банкрутство у підготовчому засіданні суду. Наведеним спростовуються доводи Управління про застосування судами норм статті 39 КУзПБ без урахування висновку Верховного Суду щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постановах від 24.11.2021 у справі № 910/16246/18, від 08.06.2022 у справі № 911/84/21.
Крім того суд зауважує, що у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 905/386/18, від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17, на які також посилався скаржник, не з`ясовувалось питання процесуальної дієздатності податкового органу (відокремленого підрозділу ДПС), що, з огляду на нерелевантність зазначеної скаржником судової практики обставинам цієї справи, свідчить про необґрунтованість його доводів щодо не застосування судами в оскаржуваних рішеннях відповідних правових висновків Верховного Суду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Згідно частини шостої статті 310 ГПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Зважаючи на допущене судами порушення норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги боржника та скасування оскаржуваних судових рішень з направленням матеріалів цієї справи для продовження розгляду до суду першої інстанції та вирішення питання щодо прийняття заяви податкового органу про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника.
Розподіл судових витрат
Оскільки за результатами касаційного перегляду оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи для розгляду до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат відповідно до статті 129 ГПК України Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 240 300 301 308 310 314 315 317 ГПК України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ :
1. Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області задовольнити.
2. Ухвалу Господарського суду Івано-Франківській області від 12.01.2022 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.04.2022 у справі № 909/13/22 скасувати.
3. Справу № 909/13/22 передати на розгляд до Господарського суду Івано-Франківській області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.
Головуючий суддя К.М. Огороднік
Судді О.О. Банасько
С.В. Жуков