ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 листопада 2024 року
м. Київ
cправа № 909/252/16 (909/385/23)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Картере В.І. - головуючий, Жуков С.В., Огороднік К.М.,
за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,
представників учасників справи:
боржника: ліквідатор Куліченко М.В.,
Івано-Франківської районної ради: Устінський А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ліквідатора Комунального підприємства "Дирекція теплопостачання" арбітражного керуючого Куліченка М.В.
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.03.2024 (колегія суддів у складі: Гриців В.М. - головуючий, Зварич О.В., Малех І.Б.)
у справі № 909/252/16 (909/385/23)
за заявою ліквідатора Комунального підприємства "Дирекція теплопостачання" арбітражного керуючого Куліченка М.В.
про покладення на засновника КП "Дирекція теплопостачання" - Івано-Франківську районну раду Івано-Франківської області субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями КП "Дирекція теплопостачання" та стягнення 1901563,65 грн
у справі №909/252/16
за заявою Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
про банкрутство Комунального підприємства "Дирекція теплопостачання"
ВСТАНОВИВ:
Хід розгляду справи
1. Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 22.07.2016 порушено провадження у справі про банкрутство Комунального підприємства "Дирекція теплопостачання" (далі - Боржник).
2. Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 19.10.2016 затверджено реєстр вимог кредиторів Боржника, визнано грошові вимоги: ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в сумі 1609340,88 грн основного боргу - четверта черга, в сумі 27055,24 грн неустойки - шоста черга, 2756,00 грн судових витрат - перша черга; Тисменицької об`єднаної державної податкової інспекції ГУДФС в Івано-Франківській області в сумі 14335,56 грн (ЄСВ) - друга черга, в сумі 90321,34 грн податкового боргу - третя черга, в сумі 2819,96 грн неустойки - шоста черга, 2756,00 грн судових витрат - перша черга; ОСОБА_2 в сумі 11573,04 грн боргу із заробітної плати - перша черга; ОСОБА_1 в сумі 7069,24 грн боргу із заробітної плати - перша черга.
3. Постановою Господарського суду Івано-Франківської області від 06.03.2018 визнано Боржника банкрутом, відкрито щодо нього ліквідаційну процедуру.
4. Надалі ухвалами Господарського суду Івано-Франківської області від 16.01.2019 і від 12.01.2022 визнано грошові вимоги до Боржника, відповідно, Тисменицької об`єднаної державної податкової інспекції ГУДФС в Івано-Франківській області з вимогами до КП "Дирекція теплопостачання" на суму 100329,05 грн - шоста черга, 3524 грн судового збору - перша черга; та Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області в сумі 53837,62 грн (в тому числі 49297,62 грн заборгованості по відшкодуванню витрат на виплату та доставку пільгових пенсій та 4540 грн судового збору).
Стислий зміст заяви
5. У межах зазначеної справи ліквідатор Боржника 20.04.2023 подав заяву про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Боржника на його засновника - Івано-Франківську районну раду Івано-Франківської області та стягнення 1901563,65 грн (далі - Заява).
6. Заяву мотивовано тим, що Тлумацька районна рада (правонаступником якої є Івано-Франківська районна рада, далі - Рада) вчинила дії з вилучення у Боржника майна вартістю понад два мільйони гривень, за рахунок якого повинна була здійснюватися його статутна господарська діяльність, що призвело до неможливості отримувати прибуток і здійснювати розрахунки з кредиторами та, як наслідок, банкрутства Боржника. Також ліквідатор вказав на обов`язок Ради як засновника Боржника вживати заходів для запобігання його банкрутству.
7. Рада 28.12.2023 подала заяву про застосування позовної давності до вимог ліквідатора Боржника у зв`язку з тим, що з моменту визнання Боржника банкрутом та призначення ліквідатора і до подання Заяви минуло 5 років.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
8. Відповідно до положень статуту Боржника, затвердженого рішенням Тлумацької районної ради №400-28/10 від 21.10.2010 (зі змінами, затвердженими рішеннями Тлумацької районної ради №223-13/12 від 21.06.2012 і №475-26/14 від 03.02.2014) Боржник є комунальним самостійним господарюючим суб`єктом, утвореним районною радою на майні спільної власності територіальних громад сіл, селища, міста району, який має право юридичної особи та здійснює виробничу, комерційну та інші види діяльності з метою одержання відповідного прибутку, головним завданням підприємства є виробництво та реалізація теплової енергії. (пункти 1.1, 1.2 статуту).
9. Боржник має самосійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банку, печатку і штамп зі своїм найменуванням, належить до спільної власності територіальних громад району і підпорядковане районній раді (пункт 1.4 статуту).
10. Майно Боржника є спільною власністю територіальних громад сіл, селища, міста району і закріплене за ним на праві господарського відання, правовий режим цього майна регулюється чинним законодавством, України, Положенням про управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селища, міста району та іншими нормативними документами районної ради (пункт 2.1 статуту).
11. Джерелами формування майна підприємства є: майно, що передане йому в користування засновником; доходи від цінних паперів; кошти та інше майно, одержані від реалізації продукції, робіт, послуг; кредити банків та інших кредиторів; капітальні вкладення та дотації з бюджетів; прибуток, що залишається підприємству, установі в розмірі визначеному рішенням районної ради; безоплатні або благодійні внески юридичних осіб та громадян; кошти, набуті за рахунок реалізації спеціальних інвестиційних програм, місцевих позик, а також за рахунок використання реклами; майно, придбане в інших суб`єктів господарювання, організацій та громадян в установленому законодавством порядку; інші джерела, не заборонені чинним законодавством України. Після ліквідації підприємства його майно передається на баланс користувача, якого визначає районна рада (пункт 2.2 статуту).
12. Статутний фонд підприємства становить 707000,00 грн (пункт 2.3 статуту).
13. Для здійснення Боржником статутної господарської діяльності - виробництва реалізації теплової енергії Тлумацька районна рада Івано-Франківської області прийняла рішення від 04.06.2009 №290-20/09 про передачу Боржнику майна загальною балансовою вартістю 2876466,22 грн.
14. 15.07.2010 укладено договір про закріплення (передачу) майна спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Тлумацького району Івано-Франківської області на праві господарського відання (далі - Договір).
15. Отже, Боржник створений за рішенням Тлумацької районної ради Івано-Франківської області міськради (засновника), є комунальним унітарним комерційним підприємством та здійснює свою діяльність з метою одержання прибутку, а закріплене за Боржником майно належить йому на праві господарського відання.
16. Рішенням засновника Тлумацькою районною радою Івано-Франківської області від 10.10.2013 №418-21/13 "Про передачу котельні" ухвалено передати в оперативне управління Тлумацькій центральній районній лікарні будівлю котельні загальною площею 251,8 м2 за адресою: Івано-Франківська область, м. Тлумач, вул. Винниченка, 80а, та наявне в ній обладнання загальною балансовою вартістю 628536,78грн, вилучивши з користування Боржника.
17. На виконання зазначеного рішення Тлумацька районна рада Івано-Франківської області та Боржник 16.10.2013 уклали договір про внесення змін до Договору, яким вилучено відповідне майно з господарського відання Боржника.
18. Рішенням Тлумацької районної ради Івано-Франківської області від 10.05.2016 №091-05/16 "Про передачу майна спільної власності територіальних громад сіл, селища, міста району на праві господарського відання" ухвалено вилучити з господарського відання Боржника: будівлю котельні загальною площею 795,0 м2 та ряд інших об`єктів нерухомого та рухомого майна за адресою: Івано-Франківська область, м. Тлумач, вул. Шевченка, 3а, загальною балансовою вартістю 564596,12 грн; будівлю котельні загальною площею 97,9 м2 за адресою: Івано-Франківська область, м. Тлумач, вул. Поповича, 6а, балансовою вартістю 99709,96 грн; інше майно балансовою вартістю 1315467,77 грн, а загалом - майно балансовою вартістю 1979773,85 грн.
19. Рішенням Тлумацької районної ради Івано-Франківської області від 02.06.2017 №225-14/17 "Про передачу майна спільної власності територіальних громад сіл, селища, міста району на праві господарського відання" вилучено із користування на праві господарського відання у Боржника майно на суму 132172,74 грн.
20. Внаслідок реорганізації Івано-Франківська районна рада Івано-Франківської області, зареєстрована як юридична особа орган місцевого самоврядування 11.12.2020 (код ЄДРПОУ 44153116), є правонаступником майна, активів та зобов`язань Тлумацької районної ради Івано-Франківської області.
Стислий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
21. Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 04.01.2024 Заяву задоволено, стягнуто з Ради на користь Боржника 1901563,65 грн.
22. Ухвалу мотивовано тим, що Заява є обґрунтованою з огляду на встановлення обставин прийняття Радою ряду рішень, які мали наслідком передачу майна і подальшу ліквідацію Боржника. Водночас місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування позовної давності до спірних правовідносин з огляду на продовження визначених статтею 257 Цивільного кодексу України строків на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19, та на період дії воєнного стану в Україні.
23. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.03.2024 ухвалу місцевого господарського суду скасовано, у задоволенні Заяви відмовлено.
24. Постанову мотивовано відсутністю належних і допустимих доказів щодо доведення Боржника до банкрутства з вини Ради, зокрема, висновку ліквідатора Боржника про наявність ознак доведення до банкрутства Боржника, звіту ліквідатора про фінансово-майновий стан Боржника, виконаних за Методичними рекомендаціями щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затвердженими наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006 №14. Водночас апеляційний господарський суд не визнав належним і допустимим доказом наданий ліквідатором Боржника звіт за результатами проведення аналізу фінансово-господарської діяльності неплатоспроможного підприємства Боржника за 2013-2015 роки, виконаний аудитором Ягелло А.В., оскільки він не є учасником справи про банкрутство Боржника та не наділений компетенцією арбітражного керуючого (ліквідатора).
Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника
25. Ліквідатор Боржника подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду та залишити в силі ухвалу місцевого господарського суду.
26. Касаційну скаргу подано з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
27. Ліквідатор Боржника вважає, що оскаржувана постанова є незаконною, необґрунтованою та не відповідає положенням статей 7 86 236 269 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного та об`єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності. Господарський суд апеляційної інстанції не надав юридичної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, не здійснив їх правових аналіз, а також не врахував висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 12.11.2020 у справі №916/1105/16, від 10.08.2023 у справі №904/8850/14, від 19.09.2024 у справі №904/9411/21, від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 10.12.2020 у справі №922/1067/17, щодо застосування приписів статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) у подібних правовідносинах.
28. Ліквідатор Боржника наголошує, зокрема, що відсутність у матеріалах справи висновку про доведення боржника до банкрутства не може бути беззаперечною підставою для звільнення винних осіб від субсидіарної відповідальності; віднесення до дій або бездіяльності, що призвели до відсутності у нього майнових активів для задоволення вимог кредиторів та складають об`єктивну сторону відповідного правопорушення, прийняття суб`єктами відповідальності рішення про виведення активів боржника, внаслідок чого настала неплатоспроможність боржника по його інших зобов`язаннях; тоді як будь-яка господарська операція, дія (бездіяльність) суб`єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети та мотивів її здійснення.
29. Ліквідатор Боржника стверджує, що він належно обґрунтував (із посиланням на залучені докази, які містяться в матеріалах справи) існування підстав для покладення на Раду субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Боржника та неможливість погашення вимог кредиторів внаслідок її дій та бездіяльності.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
30. Рада подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.
31. Рада вважає, що господарський суд апеляційної інстанції обґрунтовано констатував відсутність у матеріалах справи висновку арбітражного керуючого про наявність ознак доведення до банкрутства Боржника та звіту арбітражного керуючого про фінансово-майновий стан Боржника і такий підхід відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 19.06.2024 у справі №906/1155/20 (906/1113/21).
32. Рада стверджує, що до банкрутства Боржника призвели не рішення Ради, прийняті у 2016-2017 роках, а наявність у нього дебіторської заборгованості в сукупності з критичною неплатоспроможністю у 2013-2015 роках.
33. Також Рада посилається на те, що згідно з положеннями частини 13 статті 41 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та статті 61 КУзПБ у випадку ліквідації банкрута передача об`єктів комунальної інфраструктури територіальній громаді відбувається в обов`язковому та безумовному порядку. А за змістом відповідних рішень ради відповідне майно вилучено у Боржника не з метою доведення його до банкрутства, а з метою забезпечення жителів міста теплопостачанням.
34. Крім того, посилаючись на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 19.06.2024 у справі №906/1155/20 (906/1113/21) і від 12.09.2024 у справі №909/203/20 (909/1009/22), Рада зазначає про відсутність доказів, які б підтверджували дотримання ліквідатором вимог Положення про інвентаризацію активів та зобов`язань, затвердженого наказом №89 від 02.09.2014 Міністерства фінансів України, а також стягнення чи списання наявної у Боржника дебіторської заборгованості.
Позиція Верховного Суду
35. Керуючись вимогами статей 14 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги та виходить з такого.
36. Предметом касаційного перегляду є судові рішення, ухвалені за наслідком розгляду Заяви ліквідатора Боржника про покладення субсидіарної відповідальності за його зобов`язаннями в сумі 1901563,65 грн на Раду як засновника Боржника.
37. Відповідно до частини 1 статті 215 Господарського кодексу України у випадках, передбачених законом, суб`єкт підприємництва - боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства.
38. Умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб`єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб`єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом (частина 3 статті 215 Господарського кодексу України).
39. Згідно з частиною 1 статті 619 Цивільного кодексу України договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.
40. Застосування такої відповідальності передбачено частиною 2 статті 61 КУзПБ, згідно з якою у разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями (абзац 2).
41. Під час здійснення своїх повноважень ліквідатор, кредитор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом (абзаци 1, 3 частини 2 статті 61 КУзПБ).
42. Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 19.06.2024 у справі №906/1155/20(906/1113/21) (на яку посилається Рада у відзиві на касаційну скаргу) дійшов висновку, що у справі про банкрутство субсидіарна відповідальність має деліктну природу та узгоджується із частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України, згідно з якою майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
43. Тобто недостатність майна юридичної особи, яка перебуває в судовій процедурі ліквідації, за умови доведення боржника до банкрутства, поповнюється за рахунок задоволення права вимоги про відшкодування шкоди до осіб, дії / бездіяльність яких кваліфікуються судом як доведення до банкрутства.
44. Потерпілою особою в такому випадку є банкрут, щодо якого відкрито ліквідаційну процедуру. Саме банкрут, від імені якого діє ліквідатор (арбітражний керуючий), у порядку, визначеному статтею 61 КУзПБ, звертається з вимогою до третіх осіб, з вини яких настало банкрутство боржника.
45. Визначене нормами частини 2 статті 61 КУзПБ правопорушення, за вчинення якого покладається такий вид цивільної відповідальності як субсидіарна, має співвідноситися із наявністю відповідно до закону необхідних умов (елементів), які є підставою для застосування цього виду відповідальності. Такими елементами є об`єкт та суб`єкт правопорушення, а також об`єктивна та суб`єктивна сторони правопорушення.
46. Об`єктом правопорушення є ті майнові права боржника та кредиторів, вимоги яких визнані у справі про банкрутство, що порушені у зв`язку з доведенням боржника до банкрутства, та відновлення яких відбувається відшкодуванням шкоди у межах покладення субсидіарної відповідальності за правилами частини 2 статті 61 КУзПБ.
47. Об`єктивну сторону правопорушення становлять дії / бездіяльність відповідних суб`єктів, прийняття ними рішень, надання вказівок на вчинення дій або на утримання від них, що призвели до відсутності у боржника майнових активів для задоволення вимог кредиторів або до відсутності інформації про такі активи, що виключає можливість дослідження активу та його оцінки, тобто які окремо або у своїй сукупності спричинили неплатоспроможність боржника та, відповідно, вказують (свідчать) про доведення конкретними особами боржника до банкрутства.
48. Зокрема, доведення до банкрутства можуть спричинити дії з відчуження майна за заниженими цінами, придбання майна за завищеними цінами, надання послуг за цінами, нижчими за ринкові, здійснення невиправдано ризикових чи невигідних операцій тощо. Неправомірні дії чи бездіяльність, завдання ними шкоди боржнику та виявлення її розміру можуть не збігатися у часі. Наприклад, окремі неправомірні дії чи бездіяльність або сукупність таких дій чи бездіяльності можуть мати наслідком втрату ліквідності юридичною особою в майбутньому (див. також mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц, від 25.05.2021 у справі №910/11027/18).
49. Верховний Суд неодноразово зазначав (зокрема у постанові від 12.11.2020 у справі №916/1105/16, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі), що законодавцем не конкретизовано, які саме дії чи бездіяльність складають об`єктивну сторону відповідного правопорушення. Тому при вирішенні питання щодо кола обставин, які мають бути доведені суб`єктом звернення (ліквідатором) та, відповідно, підлягають встановленню судом для покладення субсидіарної відповідальності, мають прийматися до уваги також положення частини 1 статті 215 Господарського кодексу України та підстави для порушення справи про банкрутство, з огляду на які такими діями можуть бути, зокрема: 1) вчинення суб`єктами відповідальності будь-яких дій, направлених на набуття майна, за відсутності активів для розрахунку за набуте майно чи збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її погашення; 2) прийняття суб`єктами відповідальності рішення про виведення активів боржника, внаслідок чого настала неплатоспроможність боржника по його інших зобов`язаннях; 3) прийняття суб`єктами відповідальності рішення, вказівок на вчинення майнових дій чи бездіяльності боржника щодо захисту власних майнових інтересів юридичної особи боржника на користь інших юридичних осіб, що мало наслідком настання неплатоспроможності боржника тощо. Наведений перелік обставин, які мають братися до уваги під час розгляду питання застосування субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, не є вичерпним.
50. Необхідно зауважити, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
51. Будь-яка господарська операція, дія суб`єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети та мотивів її здійснення, які мають відповідати інтересам цієї юридичної особи (зокрема такий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 10.08.2023 у справі №904/8850/14, на яку посилається скаржник).
52. Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. Між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема директором чи генеральним директором) у процесі діяльності складаються відносини довірчого характеру, у зв`язку з чим протиправна поведінка зазначеної особи може виражатись не лише у невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному чи недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень.
53. Недодержання принципу добросовісності перетворюється на винну поведінку, оскільки протиправне порушення суб`єктивних цивільних прав особи є прямим наслідком дій зобов`язаної особи, яка, виходячи з конкретних обставин, могла усвідомлювати характер своїх дій як таких, що можуть завдати шкоди.
54. Водночас визначальним для застосування субсидіарної відповідальності є доведення відповідно до частини 2 статті 61 КУзПБ та з урахуванням положень статті 74 76 77 Господарського процесуального кодексу України причинно-наслідкового зв`язку між винними діями / бездіяльністю суб`єкта відповідальності та настанням негативних для боржника наслідків (неплатоспроможності боржника та відсутності у боржника активів для задоволення вимог, визнаних у процедурі банкрутства вимог кредиторів), обов`язок чого покладається на ліквідатора. Встановлення такого причинно-наслідкового зв`язку також належить до об`єктивної сторони цього правопорушення.
55. Тобто зміст відповідного делікту становлять умисні і цілеспрямовані дії / бездіяльність, результатом яких є банкрутство юридичної особи та шкода, завдана приватним і суспільним інтересам.
56. За змістом частини 2 статті 61 КзПБ вказані умисні дії / бездіяльність та їх результат узагальнено іменуються доведенням до банкрутства, що і дає назву цьому делікту. При цьому винні особи хоча і не є стороною боргових зобов`язань, але їх поведінка перебуває в причинно-наслідковому зв`язку зі шкодою у вигляді непогашених вимог кредиторів.
57. Суб`єкт (суб`єкти) правопорушення визначені законом, зокрема ними є засновники (учасники, акціонери) або інші особи, у тому числі керівник боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, за умови існування вини цих осіб у банкрутстві боржника.
58. Притягнення до субсидіарної відповідальності винних у доведенні до банкрутства осіб є не лише механізмом відновлення порушених прав кредиторів, а також стимулюванням добросовісної поведінки засновників, керівників та інших осіб пов`язаних з боржником і як наслідок недопущення здійснення права власності на шкоду інших осіб.
59. Щодо суб`єктивної сторони правопорушення, то її становить ставлення особи до вчинюваних нею дій чи бездіяльності (вини суб`єкта правопорушення).
60. Статтею 61 КУзПБ закріплено правову презумпцію субсидіарної відповідальності осіб, що притягуються до неї, складовими якої є недостатність майна ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів та наявність ознак доведення боржника до банкрутства.
61. Однак зазначена презумпція є спростовною, оскільки передбачає можливість відповідних осіб довести відсутність своєї вини у банкрутстві боржника та уникнути відповідальності. Спростовуючи названу презумпцію, особа, яка притягується до відповідальності має право довести свою добросовісність, підтвердивши, зокрема, оплатне придбання активу боржника на умовах, на яких за порівняних обставин зазвичай укладаються аналогічні правочини, та довівши, що вчинені за її участі (впливу) операції приносять дохід, відображені у відповідності з їх дійсним економічним змістом, а отримана боржником вигода обумовлена розумними економічними чинниками.
62. Водночас Верховний Суд у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 19.06.2024 у справі №906/1155/20(906/1113/21) наголосив, що однією з обов`язкових передумов субсидіарної відповідальності є її розмір, що визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. Саме наявність цієї негативної різниці (перевищення суми кредиторських вимог над вартістю ліквідаційної маси) і обумовлює підстави для покладення субсидіарної відповідальності.
63. Якщо є підтвердженим доказами у справі факт доведення до банкрутства боржника, однак за відсутності зазначеної різниці (недостатності майна боржника для задоволення вимог кредиторів) немає підстав для стягнення відповідних сум з винних осіб у межах покладення субсидіарної відповідальності, то у ліквідатора немає підстав порушувати відповідний спір у справі про банкрутство.
64. В умовах, коли є підтвердженим доказами у справі факт доведення до банкрутства боржника, але його майна / активів у складі ліквідаційної маси виявилося достатньо для задоволення визнаних у справі вимог кредиторів, досягається виконання одного із основних завдань провадження у справі про банкрутство - задоволення вимог кредиторів неплатоспроможного боржника (положення преамбули КУзПБ).
65. Отже, навіть за виявлених арбітражним керуючим фактів доведення боржника до банкрутства достатність майна боржника, що включається до складу ліквідаційної маси і спрямовується на задоволення вимог кредиторів боржника, виключає застосування субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство за правилами частини 2 статті 61 КУзПБ.
66. Ураховуючи, що ліквідаційна маса (її вартість) є одним із визначальних показників для обчислення розміру субсидіарної відповідальності, Верховний Суд у вказаній постанові, з огляду на регламентований КУзПБ порядок та етапи формування ліквідаційної маси, зміни, яких вона зазнає під час ліквідаційної процедури, зазначив, що передумови для покладення субсидіарної відповідальності встановлюються насамперед на підставі фінансово-економічних показників боржника, порядок аналізу, дослідження та оцінки яких прямо визначений КУзПБ.
67. Цей порядок передбачає, що:
- арбітражний керуючий зобов`язаний проводити аналіз фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності боржника, та становища на ринках боржника і подавати результати такого аналізу до господарського суду разом з документами, що підтверджують відповідну інформацію (пункт 3 частини 2 статті 12 КУзПБ);
- господарський суд в ухвалі про відкриття провадження у справі може зобов`язати боржника провести аудит; якщо боржник не має для цього коштів, господарський суд може призначити проведення аудиту за рахунок кредитора (кредиторів) за його (їхньою) згодою (частина 10 статті 39 цього Кодексу)
- розпорядник майна зобов`язаний проводити аналіз фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності боржника, становища на ринках боржника; виявляти (за наявності) ознаки фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства (частина 3 статті 44 КУзПБ);
- ліквідатор з дня свого призначення проводить інвентаризацію та визначає початкову вартість майна банкрута, аналізує фінансовий стан банкрута, формує ліквідаційну масу (а відповідно до змін, внесених Законом України від 13.07.2023 №3249-IX, також складає висновок про наявність або відсутність ознак доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій під час провадження у справі про банкрутство за результатом його проведення).
68. При цьому аналіз фінансового стану банкрута має відповідати вимогам Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджених наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006 №14 (далі - Методичні рекомендації), оскільки ці рекомендації розроблено з метою визначення однозначних підходів під час аналізу фінансово-господарського стану підприємств щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства; своєчасного виявлення формування незадовільної структури балансу для вжиття заходів щодо запобігання банкрутству підприємств, а також виявлення резервів підвищення ефективності виробництва та відновлення платоспроможності підприємств шляхом їх санації.
69. Звідси, керуючись наведеними положеннями КУзПБ щодо обов`язків арбітражного керуючого під час проведення процедури банкрутства та щодо етапів, умов та підстав для здійснення оцінки фінансово-господарського стану боржника, Верховний Суд дійшов висновку, що відповідні дії арбітражного керуючого (розпорядника майна, ліквідатора) є передумовами у дослідженні та виявленні підстав для порушення питання про покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство.
70. Тобто відповідна діяльність з виявлення передумов для субсидіарної відповідальності розпочинається з введенням процедури розпорядження майном боржника у справі про банкрутство. Тому відповідний звіт / висновок арбітражного керуючого, яким зафіксоване правопорушення (з доведення до банкрутства) та який складений з урахуванням вимог Методичних рекомендацій, є доказом та підставою для вимог про покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, а отже, складовою доказової бази (джерелом) на підтвердження об`єктивної сторони відповідного правопорушення.
71. Висновок щодо передумов для субсидіарної відповідальності формується у звіті ліквідатора за результатами здійснення ним аналізу фінансового стану банкрута, а згідно зі змінами, внесеними Законом від 13.07.2023 №3249-IX, у складеному відповідно до Методичних рекомендацій висновку за результатами здійснення аналізу фінансового стану банкрута (про наявність чи відсутність ознак доведення до банкрутства; абзац п`ятий частини 1 статті 61 КУзПБ).
72. У зв`язку з наведеним Верховний Суд у постанові від 19.06.2024 у справі №906/1155/20(906/1113/21) також наголосив, що право ліквідатора подати заяву про покладення субсидіарної відповідальності виникає не раніше ніж після завершення реалізації об`єктів, включених до ліквідаційної маси банкрута, та розрахунків з кредиторами на підставі проведення такої реалізації у ліквідаційній процедурі. Такий підхід у покладенні субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у справі про банкрутство узгоджується як з повноваженнями ліквідатора, порядком проведення відповідних дій у ліквідаційній процедурі, так і з правами суб`єктів субсидіарної відповідальності відповідати за зобов`язаннями боржника у межах об`єктивного розміру цієї відповідальності, що відповідає правовій природі субсидіарної відповідальності саме як додаткової.
73. Враховуючи викладені правові висновки щодо правильного застосування норм права при вирішенні спорів про притягнення до субсидіарної відповідальності осіб, винних у доведенні до банкрутства боржника, Верховний Суд вважає слушним висновок апеляційного господарського суду в цій справі про те, що неплатоспроможність боржника сама по собі не означає, що боржник доведений до банкрутства, та не доводить автоматично вину засновника боржника.
74. Необхідна сукупність обставин, що утворюють склад відповідного правопорушення, зокрема доведення боржника до банкрутства його засновником (учасником, керівником тощо), недостатність майна / активів у складі ліквідаційної маси для задоволення визнаних у справі вимог кредиторів та розмір субсидіарної відповідальності, повинна бути підтверджена доказами, які відповідають засадам належності, допустимості, достовірності та вірогідності, передбаченим статтями 76-79 Господарського процесуального кодексу України.
75. Господарський суд під час розгляду відповідної заяви оцінює подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів у їх сукупності та взаємозв`язку, зокрема, з точки зору відповідності їх наведеним у критеріям.
76. До таких доказів належать, зокрема, звіт за результатами проведеного аналізу фінансово-господарського стану боржника, висновок про наявність або відсутність ознак доведення боржника до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій під час провадження у справі про банкрутство за результатом його проведення, складені відповідно до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності, тощо. КУзПБ не містить вичерпного переліку доказів, які підтверджують факт доведення боржника до банкрутства та / або спростовують такий факт.
77. Щодо наведеного скаржник слушно послався на усталену правову позицію Верховного Суду (зокрема викладену в постановах від 12.11.2020 у справі №916/1105/16, від 10.12.2020 у справі №922/1067/17, від 10.08.2023 у справі №904/8850/14, від 19.09.2024 у справі №904/9411/21), згідно з якою відсутність у матеріалах справи висновку про доведення до банкрутства боржника не може бути беззаперечною підставою для звільнення винних осіб від субсидіарної відповідальності. Господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (близький за змістом висновок щодо можливості суду самостійно встановлювати наявність складу правопорушення сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі №920/715/17).
78. Водночас, Верховний Суд у постанові від 19.06.2024 у справі №906/1155/20(906/1113/21) у контексті визначеного КУзПБ порядку аналізу, дослідження та оцінки фінансово-економічних показників боржника як передумов для покладення субсидіарної відповідальності зауважив, зокрема, що господарський суд може зобов`язати боржника провести аудит відповідно до положень частини 10 статті 39 КУзПБ.
79. З огляду на таке не можна визнати обґрунтованим висновок апеляційного господарського суду в цій справі про визнання неналежним і недопустимим доказом наданого ліквідатором Боржника звіту за результатами проведення аналізу фінансово-господарської діяльності неплатоспроможного підприємства Боржника за 2013-2015 роки, виконаного аудитором, виключно через відсутність у нього компетенції арбітражного керуючого (ліквідатора) у цій справі.
80. Попри те, що складений аудитором звіт за результатами аналізу фінансово-господарської діяльності Боржника не можна ототожнювати з відповідним звітом / висновком ліквідатора Боржника, такий звіт аудитора підлягає належній оцінці господарського суду в сукупності та взаємозв`язку з іншими доказами, за наслідками якої може бути прийнятий до уваги чи відхилений за наявності конкретних ознак невідповідності його форми чи змісту вимогам статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України.
81. Однак апеляційний господарський суд передчасно відхилив наданий ліквідатором звіт аудитора з наведених мотивів, зокрема, не навівши норму закону, яка передбачає підтвердження відповідних обставин у цій справі певними засобами доказування, що виключають можливість їх підтвердження висновком аудитора.
82. Зазначивши про відсутність у справі, зокрема, звіту арбітражного керуючого Куліченка М.В. про фінансово-майновий стан Боржника, апеляційний господарський суд не прийняв до уваги без належного обґрунтування звіт про проведення аналізу фінансово-господарської діяльності Боржника та висновок про фінансове становище Боржника станом на 16.01.2018, з урахуванням яких ухвалено постанову Господарського суду Івано-Франківської області від 06.03.2018 про визнання Боржника банкрутом.
83. З огляду на таке передчасним є також висновок господарського суду апеляційної інстанції про недоведення ліквідатором наявності ознак доведення до банкрутства Боржника, вини Ради, адже такий висновок не ґрунтується на належному дослідженні наданих учасниками справи доказів, якими вони підтверджують свої доводи щодо наявності / відсутності притягнення Ради до субсидіарної відповідальності Боржника, зокрема, щодо мети, мотивів і наслідків вилучення Радою у Боржника відповідного майна, пов`язаності такого вилучення з виникненням ознак неплатоспроможності Боржника тощо. Наведені доводи і докази не отримали також належної правової оцінки під час розгляду справи господарським судом першої інстанції, який не навів належного обґрунтування їх прийняття чи відхилення в своїй ухвалі про задоволення Заяви.
84. Разом з тим Верховний Суд наголошує, що необхідною передумовою розгляду, дослідження, оцінки та встановлення осіб, винних у правопорушенні з доведення боржника до банкрутства є встановлення факту недостатності майна боржника для задоволення вимог кредиторів за рахунок коштів, отриманих за наслідками реалізації всіх виявлених у боржника активів. Адже відсутність наведеного факту виключає визначення суб`єктів і суб`єктивної сторони відповідного правопорушення, а отже, й задоволення відповідної заяви.
85. Однак з судових рішень у справі вбачається, що ані місцевий господарський суд, задовольняючи Заяву, ані апеляційний господарський суд, відмовляючи в її задоволенні, не з`ясували обставин щодо своєчасності подання ліквідатором Заяви з точки зору виникнення у нього права подати заяву про покладення субсидіарної відповідальності на осіб, передбачених частиною 2 статті 61 КУзПБ, саме за наслідками формування ліквідаційної маси, остаточного визначення її вартості, проведення розрахунків із кредиторами, що дозволяє визначити суму, яка залишилась непогашеною в процедурі банкрутства та, відповідно, розмір можливої субсидіарної відповідальності.
86. Рада у відзиві на касаційну скаргу зазначає про наявність у Боржника дебіторської заборгованості, яку не було стягнуто чи списано. Проте Верховний Суд не може прийняти до уваги чи відхилити наведені доводи, оскільки виходячи з встановлених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України меж розгляду справи, суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями щодо дослідження наданих учасниками справи доказів та встановлення на їх підставі певних обставин, які не були встановлені господарськими судами попередніх інстанцій.
87. Отже, господарські суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду цієї справи не дотримались вимог статей 74 86 236 269 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, із належним дослідженням зібраних у справі доказів, а також застосуванням усіх наданих їм процесуальним законом повноважень, у зв`язку з чим неправильно застосували норми матеріального права, не врахувавши висновки щодо їх застосування, викладені у постановах Верховного Суду. Вказані порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу встановлених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України меж розгляду справи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
88. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити частково.
89. Відповідно до положень статей 300 310 Господарського процесуального кодексу України оскаржувані постанову апеляційного господарського суду та ухвалу місцевого господарського суду необхідно скасувати з переданням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
90. Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене, повно та всебічно перевірити фактичні обставини справи, надати належну оцінку наявним у справі доказам, доводам та запереченням сторін, і в залежності від установленого та вимог закону прийняти законне та обґрунтоване рішення.
Розподіл судових витрат
91. Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат судом не здійснюється.
Керуючись статтями 300 301 308 310 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ліквідатора Комунального підприємства "Дирекція теплопостачання" арбітражного керуючого Куліченка М.В. задовольнити частково.
2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.03.2024 та ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 04.01.2024 у справі №909/252/16 (909/385/23) скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Картере
Судді С. Жуков
К. Огороднік