ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 листопада 2022 року
м. Київ
cправа № 909/937/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Білоуса В.В. - головуючого, Жукова С.В., Картере В.І.
за участю секретаря судового засідання - Кондратюк Л.М.;
за участю представників сторін:
скаржника - адвокат Півторак В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції через Господарський суд Тернопільської області касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Західного апеляційного господарського суду
від 14.09.2022
та на ухвалу господарського суду Івано-Франківської області
від 21.07.2022
у справі № 909/937/21
за заявою ОСОБА_1
про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність,-
ВСТАНОВИВ:
1. ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2. Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 21.07.2022 у справі № 909/937/21 відмовлено у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність.
3. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою місцевого господарського суду, ОСОБА_1 звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.
4. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.09.2022 відмовлено у задоволенні апеляційної скарги. Ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 21.07.2022 у справі № 909/937/21 залишено без змін.
Рух касаційної скарги
5. 30.09.2022 ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.09.2022 та на ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 21.07.2022.
6. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 у справі №909/937/21 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Жукова С. В., судді - Картере В. І., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.09.2022.
7. Ухвалою Верховного Суду від 18.10.2022 відкрито касаційне провадження у справі № 909/937/21 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.09.2022 та на ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 21.07.2022; призначено розгляд касаційної скарги на 08.11.2022 о 10:30 год.
Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими аргументами особи, яка подала касаційну скаргу.
8. Не погоджуючись з ухваленою постановою, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
9. Касаційну скаргу мотивовано наступним.
9.1 Судами попередніх інстанцій не враховано, що заявником виконано всі вимоги статті 116 Кодексу України з процедур банкрутства та надано суду першої інстанції відповідні документи.
9.2 Судами попередніх інстанцій залишено поза увагою те, що законодавцем чітко визначено підстави для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство, при цьому жодна із зазначених підстав заявником при поданні заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність не була порушена та судом таких підстав не встановлено.
9.3 Безпідставними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що кредитна історія УБКІ являється недопустимим та недостатнім доказом який би свідчив про наявність у заявника кредитної заборгованості.
10. Представник скаржника в судовому засіданні 08.11.2022 підтримав касаційну скаргу з підстав викладених у ній.
Позиція Верховного Суду
11. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника скаржника, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
12. Відповідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
13. Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
14. Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
14.1 Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 в обґрунтування наявності підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність вказував на те, що у нього наявні невиконані зобов`язання перед: ТОВ "Споживчий центр" на суму 12 740,00 грн за договором від 19.07.2021; ТОВ "Форза" на суму 10 470, 30 грн за договором від 26.05.2021; ТОВ "Качай гроші" на суму 5 785, 00 грн за договором від 13.05.2021; ТОВ "ЛІНЕУРА Україна" на суму 15 734,00 грн за договором від 10.05.2021; ТОВ "ЕКВІФІН Україна" на суму 7 647,36 грн за договором від 09.05.2021; ТОВ "СОС Кредит" на суму 29 850,80 грн за договором від 07.05.2021; ТОВ "МАНІФОЮ" на суму 13 362,00 грн за договором від 04.05.2021; ТОВ "Інфінанс" на суму 15 199,38 грн за договором від 04.05.2021; ТОВ "Кредитна установа Європейська кредитна" на суму 15 256,00 грн за договором від 04.05.2021; ТОВ "Авантус Україна" на суму 22 600,00 грн за договором від 04.05.2021; ТОВ "Міолан" на суму 31 854,74 за договором від 02.05.2021; ТОВ "ІНСТАФІНАНС" на суму 12 915,00 грн за договором від 28.04.2021; ТОВ "Фінансова компанія Інвеструм" на суму 24 000,00 грн за договором від 26.04.2021; ТОВ "ІНСТАФІНАНС" на суму 19 920,24 грн за договором від 16.04.2021; ТОВ "Укр Кредит Фінанс" на суму 840,00 грн за договором від 15.04.2021; ТОВ "1 безпечне агентство необхідних кредитів" на суму 11 470,00 грн за договором від 31.03.2021; ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" на суму 126 072,27 грн за договором від 12.06.2021; АТ КБ "Приват Банк" на суму 10,06 грн за договором від 17.12.2018.
14.2 За твердженням заявника загальна сума заборгованості за переліченими кредитними договорами станом на 15.09.2021 становила 383 287,15 грн.
14.3 В якості доказів заявник надав роздруківку кредитної історії із сайту Українського бюро кредитних історій про фінансові зобов`язання на 188 аркушах (а.с.114-208, том 1).
14.4 При цьому, вказана роздруківка не засвідчена жодним чином.
15. Згідно зі статтею 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
16. 21.10.2019 введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства, згідно пункту 4 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" якого втратив чинність Закон про банкрутство.
17. Частиною першою статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
18. Верховний Суд зауважує, що із введенням в дію 21.10.2019 Кодексу України з процедур банкрутства запроваджено новий правовий інститут, який застосовується щодо врегулювання питання неплатоспроможності фізичної особи, у тому числі фізичної особи-підприємця, та є відмінним (наділеним особливостями) за метою і механізмом реалізації від інституту банкрутства юридичних осіб.
19. З пояснювальної записки до проєкту Кодексу України з процедур банкрутства вбачається, що метою запровадження інституту неплатоспроможності фізичних осіб було визначено врегулювання відносин щодо відновлення платоспроможності боржників, які опинилися в скрутній фінансовій ситуації та потребують допомоги з боку держави.
20. Також у преамбулі Кодексу України з процедур банкрутства закріплено, що цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.
21. За цим підходом, на відміну від банкрутства юридичних осіб, у назві та за змістом положень Книги четвертої Кодексу України з процедур банкрутства - "Відновлення платоспроможності фізичних осіб" законодавець закцентував на пріоритеті реабілітаційної процедури щодо боржника, який залежно від власної волі та обставин справи може отримати звільнення від боргів за результатами судових процедур у справі про неплатоспроможність фізичних осіб.
22. Отже, застосовуючи ці норми, необхідно враховувати, що, на відміну від банкрутства юридичних осіб, задоволення вимог кредиторів як основна мета провадження про неплатоспроможність фізичних осіб Кодексу України з процедур банкрутства не встановлена.
23. З огляду на виключне право лише боржника- фізичної особи на ініціювання справи про свою неплатоспроможність (стаття 116 Кодексу України з процедур банкрутства), Верховний Суд зауважує, що цим Кодексом запроваджено "добровільне банкрутство" боржника - фізичної особи, що є правом, яким боржник, у разі дотримання певних вимог, може скористатися задля реструктуризації боргів, їх часткового чи повного прощення (списання), за результатом чого отримати звільнення від боргів і відновити свою платоспроможність.
24. Така правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладеним у пунктах 44-51 постанови від 26.05.2022 у справі № 903/806/20.
25. Особливості застосування процедури банкрутства до боржника - фізичної особи передбачено Книгою четвертою "Відновлення платоспроможності фізичної особи" Кодексу України з процедур банкрутства.
26. Відповідно до статті 113 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.
27. Підстави для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи визначені частиною другою статті 115 Кодексу України з процедур банкрутства, за якою боржник має право звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у такій справі у разі, якщо:
1) розмір прострочених зобов`язань боржника перед кредитором (кредиторами) становить не менше 30 розмірів мінімальної заробітної плати;
2) боржник припинив погашення кредитів чи здійснення інших планових платежів у розмірі більше 50 відсотків місячних платежів за кожним з кредитних та інших зобов`язань упродовж двох місяців;
3) ухвалено постанову у виконавчому провадженні про відсутність у фізичної особи майна, на яке може бути звернено стягнення;
4) існують інші обставини, які підтверджують, що найближчим часом боржник не зможе виконати грошові зобов`язання чи здійснювати звичайні поточні платежі (загроза неплатоспроможності).
28. Порядок та наслідки відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи визначені статтями 119 120 Кодексу України з процедур банкрутства.
29. Частиною першою статті 119 Кодексу України з процедур банкрутства регламентовано, що у підготовчому засіданні господарський суд розглядає подані документи, з`ясовує наявність підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, а також вирішує інші питання, пов`язані з розглядом заяви.
30. Отже, завданням підготовчого засідання господарського суду у розгляді заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи є перевірка підтвердження належними та допустимими доказами обставин, що вказані боржником як ознаки його неплатоспроможності чи її загрози.
31. Водночас при ініціюванні справи про неплатоспроможність фізичної особи наявність заборгованості чи можливість невиконання грошових зобов`язань найближчим часом має підтверджуватися доказами у відповідному обсязі, виходячи з правової природи правовідносин між боржником та кредитором/кредиторами. Такими доказами можуть бути, серед іншого, судові рішення, правочини, первинні бухгалтерські документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення (зокрема банківські виписки, платіжні доручення, видаткові накладні, довідки, листи, протоколи) та будь-які інші докази, що доводять факт невиконання боржником своїх зобов`язань, а у випадку загрози неплатоспроможності - потенційну можливість такого невиконання.
32. За наслідками підготовчого засідання господарський суд постановляє ухвалу про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність або про відмову у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність (частина третя статті 119 Кодексу України з процедур банкрутства).
33. Судом апеляційної інстанції зазначено, що інформація, яка розміщена на веб-сайті є електронним доказом, а роздруківка такої інформації паперовою копією електронного доказу.
34. Відповідно до частин першої, другої статті 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
35. Згідно вимог частини третьої статті 96 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
36. За змістом статті 3 Закону України "Про організацію формування та обігу кредитних історій" бюро кредитних історій - це юридична особа, виключною діяльністю якої є збір, зберігання, використання інформації, яка складає кредитну історію (надалі - бюро); ведення кредитної історії - це діяльність бюро із збирання, оброблення, зберігання, захисту, використання інформації, яка складає кредитну історію; "кредитна історія" - це сукупність інформації про юридичну або фізичну особу, що її ідентифікує, відомостей про виконання нею зобов`язань за кредитними правочинами, іншої відкритої інформації відповідно до Закону; користувач бюро - це юридична або фізична особа - суб`єкт господарської діяльності, яка укладає кредитні правочини та відповідно до договору надає та має право отримувати інформацію, що складає кредитну історію; кредитний звіт - це сукупність інформації про суб`єкта кредитної історії, яка є повним або частковим відображенням його кредитної історії; кредитний правочин - це правочин, за яким виникає, змінюється або припиняється зобов`язання фізичної або юридичної особи щодо сплати грошових коштів Користувачу протягом певного часу в майбутньому (в тому числі договір страхування або купівлі-продажу майна з відстроченням платежу).
37. Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про організацію формування та обігу кредитних історій" джерелами формування кредитних історій є відомості, що надаються Користувачем до Бюро за письмовою згодою суб`єкта кредитної історії відповідно до цього Закону; відомості державних реєстрів, інформація з інших баз даних публічного користування, відкритих для загального користування джерел за винятком відомостей (інформації), що становлять державну таємницю.
38. У статті 7 Закону України "Про організацію формування та обігу кредитних історій" визначено перелік інформації, що містить кредитна історія, а саме, - це, серед іншого, наступна інформація про грошове зобов`язання суб`єкта кредитної історії: відомості про кредитний правочин (номер і дата укладання правочину, сторони, вид правочину), суму зобов`язання за укладеним кредитним правочином, вид валюти зобов`язання, строк і порядок виконання кредитного правочину, відомості про розмір погашеної суми та остаточну суму зобов`язання за кредитним правочином, дату виникнення прострочення зобов`язання за кредитним правочином, його розмір та стадія погашення, відомості про припинення кредитного правочину та спосіб його припинення (у тому числі за згодою сторін, у судовому порядку, гарантом тощо), відомості про визнання кредитного правочину недійсним і підстави такого визнання.
39. У статті 11 Закону України "Про організацію формування та обігу кредитних історій" визначено підстави та порядок надання кредитного звіту, а саме: бюро надають інформацію з кредитних історій у формі кредитних звітів; кредитні звіти містять усю інформацію з кредитної історії, якщо інші обсяги інформації не передбачені Положенням бюро або договором (частина 1), бюро надають інформацію, яка складає кредитні історії, виключно користувачам та іншим бюро на підставах, передбачених цим Законом (частина 3), бюро надають кредитні звіти користувачам за їх запитами на паперовому або електронному носіях на умовах, передбачених цим Законом та договором (частина 4), кредитні звіти надаються користувачам без права передачі їх або інформації, що міститься в них, третім особам (частина 5).
40. Відповідно до статті 13 Закону України "Про організацію формування та обігу кредитних історій" суб`єкт кредитної історії має право ознайомитися з інформацією, що міститься у його кредитній історії, а саме: кредитним звітом та інформацією з реєстру запитів (частина 1); суб`єкт кредитної історії має право ознайомитися з інформацією, що передбачена частиною першою цієї статті, шляхом звернення до бюро у порядку, визначеному Положенням про бюро (частина 2); бюро зобов`язане надати суб`єкту кредитної історії інформацію протягом двох робочих днів з дня отримання від нього відповідного запиту (частина 4).
41. Разом з тим, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що норми Закону України "Про організацію формування та обігу кредитних історій" не містять положень щодо порядку формування, форми та обов`язкових реквізитів кредитного звіту, наявність яких надавала б можливість ідентифікувати особу, яка відповідальна за його формування та відповідність даних самій кредитній історії.
42. За загальним правилом оформлення документації в частині підтвердження відповідності інформації, яку містить певний (конкретний) документ, відомостям, на підставі яких такий документ складений, відповідним належним підтвердженням є підписання документа відповідальною посадовою особою.
43. Проте, судом апеляційної інстанції встановлено, що роздруківка кредитної історії, яка надана боржником в підтвердження наявності договірних зобов`язань, не підписана ані письмово, ані електронним цифровим підписом відповідною посадовою особою Кредитного бюро, а тому не може вважатися доказом у справі, який би підтверджував наявність кредитних зобов`язань, як про те стверджує боржник.
44. З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що кредитна історія боржника, складена Українським бюро кредитних історій, не може бути належним та допустимим доказом наявності грошових вимог в силу статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оскільки обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
45. У відповідності до положень статті 116 Кодексу України з процедур банкрутства обов`язок подання документів, на підставі яких виникла заборгованість заявника, покладений на заявника.
46. Звертаючись до господарського суду із заявою про відкриття справи про неплатоспроможність фізична особа - боржник повинна розкрити повну та вичерпну інформацію про загальну суму заборгованості та строк виконання зобов`язань, а також документально підтвердити таку інформацію належними та допустимими доказами у розумінні вимог статті 76-77 Господарського процесуального кодексу України, що також передбачено пунктами 3, 14 частини третьої статті 116 Кодексу України з процедур банкрутства.
47. Окрім того, положення Кодексу України з процедур банкрутства визначають обов`язок боржника у своїй заяві про відкриття справи навести всі обставини неплатоспроможності та документально їх підтвердити.
48. Враховуючи те, що у цьому випадку заявник не довів наявності зазначеної ним підстави для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, суди попередніх інстанцій в цьому випадку дійшли правильного висновку про відмову у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність.
49. Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
50. Відповідно до частини першої статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
51. Згідно статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
52. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
53. При цьому, аргументи скаржника (пункти 9.1, 9.2, 9.3 постанови) фактично зводяться до намагання здійснити переоцінку доказів та прохання надати нову оцінку доказам у справі, що в силу вимог статті 300 Господарського процесуального кодексу України виходить за межі повноважень Верховного Суду.
54. З огляду на викладене, аргументи скаржника (пункти 9.1, 9.2, 9.3 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими, а тому відхиляються Судом.
55. При цьому, колегія суддів зазначає, що скаржником не доведено відсутності у нього, чи неможливості отримання інших доказів (судові рішення, правочини, первинні бухгалтерські документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення (зокрема банківські виписки, платіжні доручення, видаткові накладні, довідки, листи, протоколи), інші належні докази) на підтвердження наявності у нього заборгованості, які б доводили факт невиконання ним своїх зобов`язань, а у випадку загрози неплатоспроможності - потенційну можливість такого невиконання.
56. Разом з тим, відмова у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність в цьому випадку жодним чином не порушує права заявника, оскільки, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, згідно частини сьомої статті 39 Кодексу України з процедур банкрутства відмова у відкритті провадження у справі про банкрутство не перешкоджає повторному зверненню до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство за наявності підстав, встановлених цим Кодексом.
57. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
58. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
59. У справі, що розглядається, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
60. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
61. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
62. Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції та ухвала суду першої інстанції таким вимогам закону відповідають.
63. Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.
64. Вказані вимоги судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних ухвали та постанови були дотримані.
65. Оскільки підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та ухвали суду першої інстанції немає, то судовий збір за подачу касаційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись статтями 240 300 301 304 308 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 15.01.2020 № 460-IX, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.09.2022 та на ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 21.07.2022 у справі № 909/937/21 залишити без задоволення.
2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.09.2022 та ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 21.07.2022 у справі № 909/937/21 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. В. Білоус
Судді С. В. Жуков
В. І. Картере