ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/11131/19

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду Васьковського О. В. - головуючого, Баранця О. М., Булгакової І. В., Дроботової Т. Б., Кібенко О. Р., Львова Б.Ю., Селіваненка В. П., Ткаченко Н. Г., Уркевича В. Ю.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Телесистеми України"

на постанову Північного апеляційного господарського суду (головуючий - Тищенко О. В., судді: Тарасенко К. В., Шаптала Є. Ю.) від 18.06.2020

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця"

до Приватного акціонерного товариства "Телесистеми України"

про стягнення 397 746 грн 25 коп.

1. Короткий зміст вимог

1.1. 15.08.2019 Акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - Позивач) подало позовну заяву про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Телесистеми України" (далі - Відповідач) 397 746 грн 25 коп, що становить 120 601 грн 58 коп заборгованість з орендної плати, 17 422 грн 13 коп пеня, 12 060 грн 16 коп штраф, 4 619 грн 64 коп інфляційні втрати, 1 839 грн 58 коп - 3 % річних та 241 203 грн 16 коп неустойка за неповернення майна з оренди.

1.2. Позовна заява мотивована заборгованістю Відповідача з орендної плати за укладеним між сторонами договором оренди майна (в редакції додаткового договору про заміну орендодавця), а також обов`язком Відповідача сплатити передбачені умовами договору оренди та нормами законодавства суми за несвоєчасне і неналежне виконання обов`язку щодо сплати орендної плати та обов`язку щодо повернення майна з оренди після припинення дії договору оренди.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

2.1. 10.12.2019 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення про часткове задоволення позову: стягнув з Відповідача на користь Позивача 241 203 грн 16 коп. неустойки за неповернення майна та відмовив в іншій частині позову, поклавши на Відповідача судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

2.2. Рішення суду, з посиланням на існуючу судову практику Верховного Суду зі спірного питання (у справах № 910/12949/16, № 906/1037/16), мотивовано відсутністю підстав для стягнення з Відповідача заборгованості з орендної плати (з урахуванням нарахованих на цю плату сум пені, штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат) одночасно із сумою неустойки за несвоєчасне повернення Відповідачем майна з оренди, нарахованої за період до його повернення Позивачу, оскільки всупереч положенням статті 61 Конституції України є подвійним притягненням Відповідача до відповідальності за одне й те саме правопорушення.

3. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

3.1. 18.06.2020 Північний апеляційний господарський суд постановив: задовольнити апеляційну скаргу Позивача, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2019 в частині відмови у стягненні з Відповідача на користь Позивача 120 601 грн 58 коп заборгованості з орендної плати, 17 422 грн 13 коп пені, 12 060 грн 16 коп штрафу, 4 619 грн 64 коп інфляційних втрат та 1 839 грн 58 коп - 3 % річних, прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову; в іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2019 залишити без змін; здійснити розподіл судових витрат за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій пропорційно розміру задоволених вимог.

3.2. Рішення суду мотивовано наявністю підстав як для стягнення з Відповідача заборгованості з орендної плати, нарахованих на цю плату сум пені, штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат, так і суми неустойки за несвоєчасне повернення Відповідачем майна з оренди, нарахованої за період до його повернення Позивачу, що не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки нарахування суми неустойки узгоджено сторонами в договорі оренди.

При цьому апеляційний суд виходив з того, що висновки Верховного Суду в постановах у справах № 910/12949/16, № 906/1037/16 не можуть бути враховані у спірних правовідносинах через відмінність обставин у цій справі від обставин, встановлених судами у справах № 910/12949/16, № 906/1037/16, у яких суди не встановили обставин узгодження сторонами договору оренди умов щодо стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, а відповідні вимоги були заявлені на підставі частини другої статті 785 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

4. Обставини справи

4.1. 01.10.2010 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернігівській області як орендодавцем та Відповідачем як орендарем укладено договір № 139-10 оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності (далі - Договір оренди).

Відповідно до умов Договору оренди орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування без права передачі в суборенду, приватизації та переходу права власності третім особам державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно - 1/8 частини вежі радіорелейного зв`язку, що обліковується на балансі Ніжинської дистанції сигналізації та зв`язку ДТГО "Південно-Західна залізниця" (балансоутримувач) та розміщене за адресою: Чернігівська область, м. Ніжин, провулок Урожайний, буд. 8-А (далі - Майно), вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку на 31.05.2010 і становить за незалежною оцінкою 142 089 грн 38 коп.

4.2. Згідно з пунктом 1.2 Договору оренди майно передається в оренду для розміщення антен стільникового мобільного зв`язку.

Відповідно до пункту 3.1 Договору оренди орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786, з урахуванням змін і доповнень до неї, і становить без податку на додану вартість (далі - ПДВ) за базовий місяць розрахунку - липень 2010 року 3 509 грн 61 коп.

Орендна плата за перший місяць оренди - жовтень 2010 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за серпень, вересень, жовтень 2010 року.

Пунктом 3.2 Договору оренди передбачено, що нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до пункту 3.3 Договору оренди орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Згідно з пунктом 3.5 Договору оренди розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із Сторін у разі зміни Методики її розрахунку, істотної зміни стану об`єкта оренди з незалежних від Сторін причин та в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

За пунктом 3.6 Договору оренди орендна плата перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні 70 % і 30 % щомісяця не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, встановлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Згідно з пунктом 3.7 Договору оренди орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, уключаючи день оплати.

У разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, Орендар також сплачує штраф у розмірі 10 % від суми заборгованості (пункт 3.8. Договору оренди).

За пунктом 3.11 Договору оренди У разі припинення (розірвання) Договору оренди Орендар сплачує орендну плату до дня повернення Майна за актом приймання-передачі включно. Закінчення строку дії Договору оренди не звільняє Орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо вона виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до державного бюджету та Балансоутримувачу.

Відповідно до пункту 10.1 Договору оренди цей договір укладено строком на 2 роки 364 дні, що діє з 01.10.2010 до 29.09.2013 включно.

Після закінчення терміну дії Договору оренди, питання про його продовження на новий строк вирішується відповідно до вимог чинного законодавства, діючого на момент закінчення договору, за умови належного виконання орендарем умов договору та обов`язкової наявності письмової згоди балансоутримувача і дозволу органу, уповноваженого управляти об`єктом оренди (пункт 10.4 Договору оренди).

Згідно з пунктами 10.9 - 10.10 Договору оренди у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох днів повертається орендарем балансоутримувачу. Майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі. Обов`язок щодо складання акту приймання-передачі про повернення майна покладається на орендаря.

Якщо орендар не виконує обов`язку щодо повернення майна, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за час прострочення (пункт 10.11 Договору оренди).

4.3. На виконання Договору оренди 01.10.2010 сторони склали та підписали акт приймання-передачі.

4.4. У подальшому сторони уклали низку додаткових угод до Договору оренди, якими внесено зміни та доповнення до нього, а саме угоди від 18.12.2012 (про внесення змін до пункту 3.1 Договору оренди щодо розміру орендної плати), від 04.12.2013 (про продовження строку дії Договору оренди до 29.09.2014, про зміну розміру орендної плати), від 12.11.2014 (про продовження строку дії Договору оренди до 01.04.2015), від 01.04.2015 (про продовження строку дії Договору оренди до 01.08.2015), від 28.09.2015 (про продовження строку дії Договору оренди до 31.12.2015).

4.5. 22.03.2016 між Позивачем як орендодавцем та Відповідачем як орендарем укладено додатковий договір до Договору оренди, відповідно до пунктів 1, 2 якого орендодавцем майна, визначеного Договором оренди, є Публічне акціонерне товариство "Укрзалізниця", яке набуває всіх прав та обов`язків за Договором оренди.

Згідно з пунктом 3 додаткового договору від 22.03.2016 до Договору оренди сторони дійшли згоди викласти відповідні пункти Договору оренди у новій редакції, зокрема:

"3.1. Орендна плата, визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786, за базовий місяць розрахунку - листопад 2015 року становить 8 572 грн 68 коп (без ПДВ). Орендна плата за перший місяць оренди - грудень 2015 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Відповідно до Закону України від 25.12.2015 "Про Державний бюджет України на 2016 рік" пунктом 9 Прикінцевих положень на 2016 рік призупинено дію норми статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" в частині індексації орендної плати, індексація орендної плати за цим договором у 2016 році призупиняється".

У додатковому договорі від 22.03.2016 сторони погодили пункт 10.1 Договору оренди викласти в такій редакції: "Цей договір діє з 01.12.2015 до 31.05.2016 включно".

Відповідно до додатка 1 до додаткового договору від 22.03.2016 до Договору оренди орендна плата за базовий місяць оренди (листопад 2015 року) становить 8 572 грн 68 коп (без ПДВ).

4.6. 22.03.2016 сторони склали акт приймання-передачі в оренду нерухомого майна, згідно з яким орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нерухоме Майно площею 12,5 кв. м, вартість якого згідно з висновком про вартість майна станом на 30.09.2013 становить 143 138 грн 97 коп

4.7. Додатковим договором від 29.07.2016 до Договору оренди сторони погодили, що строк дії Договору встановлений з 01.06.2016 до 31.07.2016.

Додатковим договором від 17.11.2016 до Договору оренди сторони погодили, що строк дії Договору оренди встановлений з 01.08.2016 до 31.12.2016.

4.8. 23.05.2016 Відповідач направив Позивачеві лист № 15/ЦТУ/80, в якому просив дозвіл на допуск на територію підприємства для своїх працівників, а також дозвіл на в`їзд автомобілів для вивезення обладнання у зв`язку з виробничою необхідністю.

У листі від 16.09.2016 Відповідач просив розглянути можливість внесення змін до Договору оренди або укладення нових договорів оренди на об`єкти оренди у зв`язку з зацікавленістю Відповідача у продовженні орендних правовідносин.

08.11.2016 листом № 16/ЦТУ/196 Відповідач просив Позивача прийняти рішення про укладення нового договору оренди та переглянути ціну оренди за Договором оренди.

12.12.2016 Позивач направив на адресу Відповідача лист-відповідь № НЗ-1-4/2583, в якому повідомив, що відповідно до чинного законодавства у Позивача відсутня можливість укласти новий договір оренди, а щодо зміни ціни оренди необхідно звернутися до ПАТ "Укрзалізниця" та, отримавши дозвіл, укласти додатковий договір.

У подальшому Відповідач неодноразово звертався з листами до Позивача про продовження дії Договору оренди.

4.9. Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.09.2017 у справі № 910/11067/17 за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" до Відповідача про стягнення 160 888 грн 96 коп. за період із червня 2016 року до травня 2017 року позовні вимоги задоволено повністю.

Місцевий суд у справі № 910/11067/17 дійшов висновку, що з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів наявності заперечень орендодавця про припинення дії Договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну його дії (31.12.2016) Договір оренди був продовжений на підставі частини першої статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

4.10. 25.06.2018 Позивач звернувся до Відповідача листом № 1326 з повідомленням про наявність заборгованості зі сплати оренди за Договором оренди.

Відповідно до цього листа плата за користування Майном не вносилася більше 3 місяців, у зв`язку з чим Позивач повідомив про розірвання Договору оренди та вимагав сплатити заборгованість за Договором оренди; демонтувати обладнання з об`єкту оренди; повернути об`єкт оренди Позивачеві та направити на адресу Позивача акт приймання-передачі майна з оренди.

Згідно з копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу, долученого до матеріалів справи, зазначений лист Відповідач отримав 02.07.2018.

4.11. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2018 у справі № 910/11490/18 позов Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" до Відповідача про стягнення заборгованості та санкцій в сумі 229 246 грн 66 коп. у зв`язку з неналежним здійсненням платежів за Договором оренди задоволено частково: зобов`язано Відповідача повернути Публічному акціонерному товариству "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" орендоване Майно з підписанням акта приймання-передачі про повернення майна; стягнуто з Відповідача на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" 165 263 грн 04 коп заборгованості, 10 943 грн 18 коп - пені, 16 526 грн 30 коп - штрафу, 6 271 грн 07 коп - інфляційних втрат, 2 681 грн 89 коп - трьох процентів річних, 20 470 грн 32 коп - неустойки, а також 5 094 грн 34 коп - судового збору.

У справі № 910/11490/18 суд встановив, що в спірний період (із червня 2017 року до грудня 2017 року та із січня 2018 року до липня 2018 року) Позивач нарахував Відповідачу до сплати 165 263 грн 04 коп орендної плати. У визначений строк Відповідач заборгованість не погасив, докази погашення цієї суми заборгованості на час винесення рішення у справі суду не надав. Суд перевірив розрахунок заборгованості та встановив, що його проведено Позивачем відповідно до умов укладеного між сторонами договору та чинного законодавства.

4.12. 11.05.2019 Позивач та Відповідач склали та підписали акт приймання-передачі (повернення) майна за Договором оренди, відповідно до якого орендар передав, а балансоутримувач прийняв зі строкового платного користування нерухоме Майно.

У пункті 2 цього акта сторони погодили, що в орендаря на дату підписання акта існує заборгованість перед орендодавцем з орендної плати за Договором оренди.

4.13. 31.05.2019 Позивач направив на адресу Відповідача претензію № НЮ-16-68/19п, в якій пропонував протягом 10 днів сплатити на розрахунковий рахунок регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" за користування об`єктом оренди до 11.05.2019 суму боргу з урахуванням пені та штрафу, що разом становить 366 919 грн 83 коп, та надати відповідь в установлений законодавством термін.

Згідно з копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу, долученого до матеріалів справи, зазначена претензія отримана Відповідачем 11.06.2019.

07.11.2019 виробничий підрозділ Ніжинської дистанції сигналізації та зв`язку регіональної філії "Південно-західної залізниці" Акціонерного товариства "Українська залізниця" направив на адресу Відповідача лист, в якому просив погасити за Договором оренди заборгованість станом на 30.09.2019 в сумі 285 864 грн 62 коп.

4.14. Позивач стверджує, що в результаті невиконання Відповідачем зобов`язань за Договором оренди утворилася заборгованість зі сплати орендної плати за серпень - грудень 2018 року та січень - травень 2019 року у сумі 120 601 грн 58 коп

На підставі пунктів 3.7., 3.8. Договору оренди Позивач нарахував пеню в сумі 17 422 грн 13 коп та 10 % штрафу в сумі 12 060 грн 16 коп і на підставі статті 625 ЦК України - 3% річних в сумі 1 839 грн 58 коп грн та інфляційні втрати в сумі 4 619 грн 64 коп.

Позивач також заявив до стягнення з Відповідача неустойку в сумі 241 203 грн 16 коп. на підставі частини другої статті 785 ЦК України.

5. Касаційна скарга

5.1. 20.07.2020 Відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2020 та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2019.

6. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6.1. Апеляційний суд, неправильно застосувавши положення частини другої статті 785 ЦК України, статті 230 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та не врахувавши висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, що викладені у постановах від 13.02.2018 у справі № 910/12949/16 та від 17.12.2018 у справі № 906/1037/16, допустив порушення статті 61 Конституції України. Стягнувши з Відповідача орендну плату та неустойку у розмірі подвійної орендної плати за один і той самий період, суд апеляційної інстанції всупереч наведеним приписам Конституції України фактично притягнув орендаря до подвійної відповідальності за одне й те саме порушення.

7. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

7.1. Аргументи Позивача у відзиві на касаційну скаргу загалом аналогічні мотивам, наведеним в оскаржуваній постанові апеляційного суду.

Крім того, Позивач у відзиві на касаційну скаргу доповнив свої аргументи. Пославшись на висновки Верховного Суду в постанові від 04.04.2018 у справі № 523/14713/15-ц, зроблені з посиланням на висновки Верховного Суду України в постановах від 06.11.2013 у справі № 6-116цс13, від 19.03.2014 у справі № 6-20цс14, від 23.11.2016 у справі № 6-2134цс16, Позивач вказав на відсутність заборони для подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення у разі узгодження сторонами в договорі різних видів цивільно-правової відповідальності за різні порушення.

8. Обґрунтування передання справи на розгляд об`єднаної палати

8.1. Ухвалою Верховного Суду від 09.12.2020 справу разом із касаційною скаргою Відповідача на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2020 передано на розгляд Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду на підставі частини другої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України), оскільки колегія суддів вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: в постановах від 13.02.2018 у справі № 910/12949/16 та від 17.12.2018 у справі № 906/1037/16, а також в постанові від 13.12.2019, ухваленій Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 910/20370/17, щодо застосування, зокрема, положень частини другої статті 785 ЦК України, відповідно до якого (висновку) "одночасне стягнення орендної плати та неустойки за прострочення повернення орендованого майна у вигляді подвійної орендної плати, нарахованих за один і той же період користування наймачем орендованим майном (за період з дня припинення дії договору оренди до дня повернення орендованого майна за актом) є неможливим, оскільки є притягненням відповідача до подвійної відповідальності за одне й те саме правопорушення, що суперечить положенням статті 61 Конституції України".

9. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права

Щодо правового режиму користування майном під час дії та у разі припинення договору найму (оренди)

9.1. Суди встановили, що спір виник за Договором оренди Майна (що належить до об`єктів державної власності) стосовно платежів з орендної плати та неустойки, які підлягають сплаті Відповідачем як орендарем через несвоєчасне виконання ним обов`язку повернути орендоване Майно Позивачу як орендодавцю після припинення Договору оренди.

9.2. За змістом пункту 3 частини першої статті 3 (свобода договору як засада цивільного законодавства), пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 509, частини першої статті 627 ЦК України укладення договору із погодженням сторонами його умов, що визначені на розсуд сторін з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, та становлять зміст договору, зобов`язує сторони виконувати зобов`язання за цим договором належним чином відповідно до його умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526, частина перша статті 628, стаття 629 ЦК України).

9.3. Правовідносини оренди (найму) врегульовані положеннями глави 58 "Найм (оренда)" розділу ІІІ "Окремі види зобов`язань" книги п`ятої "Зобов`язальне право" ЦК України та статей 283- 291 ГК України.

9.4. Згідно із частиною першою статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частинами першою та шостою статті 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У частині першій статті 284 ГК України законодавець як істотні умови договору оренди, визначив, зокрема, строк, на який укладається договір оренди; орендну плату з урахуванням її індексації; умови повернення орендованого майна або викупу.

За частиною першою статті 773 ЦК України на наймача покладений обов`язок користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору.

9.5. Частиною першою статті 763 ЦК України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Аналогічні за змістом положення містить частина четверта статті 284 ГК України, відповідно до якої строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

9.6. Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (частина четверта статті 291 ГК України).

Виняток з наведеного правила передбачено частиною першою статті 764 ЦК України, відповідно до якої в разі якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України.

Частиною першою статті 785 ЦК України передбачено, що в разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Аналогічні положення містив Закон України "Про оренду державного та комунального майна" в редакції Закону України від 10.04.1992 № 2269-XII (далі - Закон про оренду) до втрати ним чинності з 01.02.2020 (у зв`язку з введенням в дію з 01.02.2020 Закону України від 03.10.2019 № 157-IX "Про оренду державного та комунального майна"). Закон про оренду регламентував умови та порядок використання державного та комунального майна шляхом передачі його в оренду. Положення цього Закону застосовуються до спірних правовідносин з огляду на встановлені судами обставини припинення Договору та повернення 11.05.2019 Відповідачем Позивачу з оренди Майна, що належить до державної власності (пункти 4.1, 4.12).

9.7. За змістом наведених норм із закінченням строку договору найму (оренди) (далі - Договір), на який його було укладено, за наявності заперечень наймодавця щодо подальшого користування наймачем майном, Договір є припиненим, що означає припинення дії (чинності) для сторін всіх його умов, а їх невиконання (невиконання окремих його умов) протягом дії Договору є невиконанням зобов`язання за цим Договором, що має відповідні наслідки (настання відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов`язків під час дії договору тощо), однак не зумовлює продовження дії (чинність) Договору в цілому або тих його умов, що не були виконані (неналежно виконані) стороною (сторонами).

9.8. Частиною першою статті 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до частини першої статті 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

9.9. За змістом наведених норм, з урахуванням висновку, викладеного в пункті 9.7, Договір є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії Договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами Договору; а припинення Договору є підставою виникнення обов`язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в Договорі.

Користування майном за Договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного Договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин.

Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами Договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин.

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759 762 763 ЦК України, статей 283 284 286 ГК України. Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за Договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ.

9.10. Після спливу строку дії Договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

9.11. З урахуванням викладеного Суд доходить висновку, що користування майном після припинення Договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами Договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за Договором найму (оренди) та регулятивним нормам ЦК України та ГК України.

9.12. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 ЦК України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини другої статті 785 ЦК України ("Обов`язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.

9.13. Отже, положення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 ЦК України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 ЦК України).

9.14. Неврахування таких висновків щодо застосування положень цивільного та господарського законодавства на практиці призводить до того, що з орендаря, який після припинення строку дії Договору не повернув майно орендодавцю на його вимогу, фактично стягується потрійний розмір орендної плати, а саме: безпосередньо орендна плата, а також неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Такий підхід у регулюванні орендних правовідносин вочевидь не узгоджується з такими загальними засадами цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Щодо правової природи неустойки за невиконання (несвоєчасне виконання) наймачем обов`язку щодо поверненні речі з найму (оренди) у разі припинення договору найму (оренди)

9.15. За змістом статей 610 611 612 ЦК України невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку, що узгоджується з нормами статті 610 ЦК України та статті 216 ГК України.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Законодавець у частині першій статті 614 ЦК України визначив, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

9.16. Правові наслідки порушення умов договору оренди державного майна визначені відповідними нормами Закону про оренду ЦК України та ГК України.

У питанні відповідальності сторін за невиконання зобов`язань за Договором норми статті 29 Закону про оренду відсилають до інших законодавчих актів України та умов договору.

Невиконання наймачем передбаченого частиною першою статті 785 ЦК України обов`язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов Договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до частини другої статті 785 ЦК України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Отже, відповідно до статті 614 ЦК України, для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 цього Кодексу, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання. Тобто судам потрібно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.

У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду України у постанові від 02.09.2014 у справі № 3-85гс14, а також Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 11.04.2018 у справі № 914/4238/15, від 24.04.2018 у справі № 910/14032/17 та від 09.09.2019 у справі № 910/16362/18 (пункт 51), від якої Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду не відступив при розгляді справи № 910/20370/17 (пункт 24 постанови від 13.12.2019).

9.17. Положеннями статті 549 ЦК України та статті 230 ГК України визначено загальне поняття штрафних санкцій, яке у господарському судочинстві включає неустойку, штраф, пеню, яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил господарської діяльності, невиконання господарського зобов`язання.

За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною першою статті 230 ГК України визначено поняття штрафних санкцій. Ними визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

9.18. Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина перша статті 548 ЦК України).

Тобто неустойка згідно із частиною другої статті 785 ЦК України розглядається як законна неустойка і застосовується незалежно від погодження сторонами цієї форми відповідальності в договорі найму (оренди).

9.19. Водночас неустойка за частиною другою статті 785 ЦК України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії Договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

9.20. Узагальнюючи наведені висновки стосовно наслідків припинення Договору у разі, якщо орендар не повертає майно після припинення строку дії Договору, зокрема у вигляді подальшого неправомірного користування майном, та права орендодавця застосувати передбачений законом спосіб захисту порушеного права - стягнення з орендаря неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (частина друга статті 785 ЦК України), Суд, встановлюючи відмінності між орендною платою (платою за користування майном) та неустойкою, передбаченою частиною другою статті 785 ЦК України, зазначає про таке.

Обов`язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення Договору (до спливу строку дії Договору оренди), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об`єктом оренди на платній основі.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення Договору - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення Договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України.

9.21. Отже, яким би способом в Договорі не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов`язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення Договору, що відбулося у спірних правовідносинах (пункт 4.2 цієї постанови, пункт 3.11 Договору), проте ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною другою статті 785 ЦК України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов`язання, окрім того, що передбачений частиною другою статті 785 ЦК України).

9.22. Звідси здійснені Позивачем розрахунки позовних вимог: а саме сума неустойки у розмірі подвійної орендної плати за несвоєчасне повернення майна з оренди, сума заборгованості з орендної плати, а також нараховані на цю плату суми пені, штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат, не відповідають наведеній позиції та правовому регулюванню, встановленому частиною другою статті 785 ЦК України.

Тож задоволення апеляційним судом позовних вимог в повному обсязі суперечить положенням частини другої статті 785 ЦК України, тоді як суд першої інстанції дійшов правильного висновку, ухваливши рішення про задоволення позовних вимог в частині стягнення сум неустойки, правильність розрахунків якої сторонами не заперечується і перевірена судами першої та апеляційної інстанцій.

Дійшовши цього висновку, Суд частково погоджується з аргументами Відповідача у касаційній скарзі (пункт 6.1) та відхиляє аргументи Позивача у відзиві на касаційну скаргу (пункт 7.1).

9.23. У зв`язку з викладеними висновками Суд вбачає підстави для відступу від протилежної правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 14.11.2018 у справі № 924/195/16 та від 11.05.2018 у справі № 926/2119/17, відповідно до якої зобов`язання орендаря сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном, яке виникло з договору оренди, не припиняється зі спливом строку дії договору оренди, оскільки таке припинення пов`язане не із закінченням строку, на який було укладено договір, а з моментом підписання сторонами акта приймання-передачі об`єкта оренди.

9.24. Водночас, дійшовши висновків у пунктах 9.9, 9.11, 9.12, 9.19, 9.20, 9.21 цієї постанови, Суд не вбачає підстав для відступу як від правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах: від 13.02.2018 у справі № 910/12949/16 та від 17.12.2018 у справі № 906/1037/16, а також в постанові від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17, прийнятій Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, так і від правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах Касаційного господарського суду від 30.07.2020 у справі № 925/1223/17 та від 11.12.2019 у справі № 904/527/19, за наведеного у пунктах 9.9, 9.11, 9.12, 9.19, 9.20, 9.21 правового регулювання за наслідками, що настають для сторін у разі припинення Договору, якщо орендар не повертає майно після припинення строку дії Договору, та щодо способу захисту у цьому разі порушеного права орендодавця.

9.25. Враховуючи викладене, висновки в оскаржуваній постанові апеляційного суду про задоволення вимог Позивача та стягнення з Відповідача разом із сумою неустойки за несвоєчасне повернення Відповідачем Майна з оренди спірних сум заборгованості з орендної плати, а також нарахованих на цю плату сум пені, штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат, зроблені без врахування встановленого законом способу захисту порушеного права орендодавця, якщо після припинення договору найму наймач не виконує передбаченого диспозицією частини другої статті 785 ЦК України обов`язку щодо повернення речі.

Водночас, скасоване апеляційним судом рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2019 хоча і відповідає нормам матеріального та процесуального права і встановленим обставинам справи по суті вирішеного спору (про стягнення суми неустойки та про відмову у стягненні орендної плати та нарахованих на цю плату інших сум), однак мотиви місцевого суду, за яких прийняте це рішення, а саме з підстав недопущення згідно з положеннями статті 61 Конституції України подвійного притягнення Відповідача до відповідальності у спірних правовідносинах, не ґрунтуються на нормі Закону, оскільки відсутність підстав для стягнення з Відповідача орендної плати, а також нарахованих на цю плату сум пені, штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат зумовлено правовим регулюванням, за якого з орендаря, що не повертає майно після припинення строку дії Договору, стягується неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (частина друга статті 785 ЦК України), але не допускається стягнення за той самий період орендної плати за користування річчю (пункт 9.24 цієї постанови).

9.26. У контексті наведеного Суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 11 ГПК України.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах "C.G. та інші проти Болгарії" ("C. G. and Others v. Bulgaria", заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), "Олександр Волков проти України" ("Oleksandr Volkov v. Ukraine", заява № 21722/11, § 170)).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики, і роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах "Кантоні проти Франції" від 11.11.1996 ("Cantoni v. France", заява № 17862/91, § 31-32), "Вєренцов проти України" від 11.04.2013 ("Vyerentsov v. Ukraine", заява № 20372/11, § 65)).

9.27. Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Аналогічну норму містять положення частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Крім того господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у використанні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що з метою застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, судової палати й колегії суддів Касаційного господарського суду.

У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, в постановах від 25.06.2019 у справі № 911/1418/17, від 15.01.2020 у справі № 914/261/18, від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18.

9.28. Отже, незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої у цій справі відступив Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду.

9.29. Таким чином, зважаючи на правильність висновків суду першої інстанції у скасованому апеляційним судом рішенні про часткове задоволення позовних вимог (про стягнення суми неустойки та відмову в задоволенні решти позовних вимог), Суд вважає необхідним залишити в силі рішення суду першої інстанції з підстав, викладених в цій постанові, а оскаржувану постанову апеляційного суду - скасувати.

9.30. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Згідно з положеннями статті 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

У зв`язку з викладеним та з урахуванням положень пункту 4 частини 1 статті 308 та статті 312 ГПК України оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а скасоване нею рішення суду першої інстанції - залишенню в силі з підстав, викладених в цій постанові.

9.31. При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат за результатами розгляду справи касаційним судом враховуються:

- положення частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України (у разі якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд змінює розподіл судових витрат);

- положення частини першої статті 129 ГПК України (відповідно до яких судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог);

- висновок про скасування постанови апеляційного суду та зміну мотивувальної частини рішення суду першої інстанції і залишення без змін резолютивної частини цього рішення, яким позов задоволено частково, -

Суд дійшов висновку, що судові витрати, здійснені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на Позивача.

Керуючись статтями 129 300 301 308 312 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Телесистеми України" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2020 у справі № 910/11131/19 скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2019 у справі № 910/11131/19 залишити в силі.

3. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5, ідентифікаційний код 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства "Телесистеми України" (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, будинок 7, ідентифікаційний код 22599262) 4 696 (чотири тисячі шістсот дев`яносто шість) грн 30 коп. судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції.

Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Васьковський

Судді О. М. Баранець

І. В. Булгакова

Т. Б. Дроботова

О. Р. Кібенко

Б. Ю. Львов

В. П. Селіваненко

Н. Г. Ткаченко

В. Ю. Уркевич