ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 910/11316/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

Органу самоорганізації населення «Вуличний комітет

«Воздвиженка» у Подільському районі м. Києва - Літвінова Є.В.,

Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптимум-Капітал» - Літвінова Є.В.,

Підприємства об`єднання громадян «Київське учбово-виробниче

підприємство № 3 Українського товариства сліпих» - Скока В.С.,

Київської міської ради - Пилипчук І.І. , Ільчик М.О.,

Товариства з обмеженою відповідальністю «Північно-український

будівельний альянс» - не з`явився,

Товариства з обмеженою відповідальністю «Мостицький 2» - Скока В.С.,

Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу

Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - Шляхової М.Р.,

ОСОБА_2 - Ширяєва Д.О.,

Товариства з обмеженою відповідальністю «Нове Місто!» - Соболь Ю.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Підприємства об`єднання громадян «Київське учбово-виробниче підприємство № 3 Українського товариства сліпих», Київської міської ради, ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Нове Місто!»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2021 (у складі колегії суддів: Разіна Т.І. (головуючий), Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.)

у справі № 910/11316/19

за позовом Органу самоорганізації населення «Вуличний комітет «Воздвиженка» у Подільському районі м. Києва, Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптимум-Капітал»

до Підприємства об`єднання громадян «Київське учбово-виробниче підприємство № 3 Українського товариства сліпих», Київської міської ради,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Північно-український будівельний альянс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Мостицький 2», Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),

про визнання протиправним і скасування рішення, визнання недійсним договору та скасування державного акта,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2019 року Орган самоорганізації населення «Вуличний комітет «Воздвиженка» у Подільському районі м. Києва (далі - Вуличний комітет «Воздвиженка»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Оптимум-Капітал» (далі - ТОВ «Оптимум-Капітал») звернулися до суду з позовом до Підприємства об`єднання громадян «Київське учбово-виробниче підприємство № 3 Українського товариства сліпих» (далі - ПОГ «Київське УВП № 3 УТОС»), Київської міської ради, у якому просили:

- визнати протиправним і скасувати рішення Київської міської ради «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» від 15.07.2004 №419-20/1829;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:85:381:0029, цільове призначення - для будівництва житлового комплексу, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради, запис у Книзі записів державної реєстрації договорів від 27.04.2005 № 85-6-00197;

- визнати протиправним і скасувати державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 385033 від 09.07.2012.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що передача земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:85:381:0029 за адресою: м. Київ, Вознесенський узвіз, 28-30, на підставі рішення ради від 15.07.2004 №419-20/1829 та договору в оренду, а в подальшому в постійне користування ПОГ «Київське УВП № 3 УТОС» для будівництва житлового комплексу, відбулася з порушенням вимог законодавства щодо розпорядження землями історико-культурного призначення, що призвело до порушення прав, гарантованих статтею 54 Конституції України, Законом України «Про охорону культурної спадщини», та завдають шкоди інтересам позивачів, призводять до загрози життю та здоров`ю громадян України, членів територіальної громади, які проживають на території вулиць Воздвиженська, Дегтярна, Кожум`яцька, Гончарна у Подільському районі м. Києва.

Київська міська рада, заперечуючи проти позову, заявила про застосування позовної давності.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 29.08.2019, 02.10.2019 до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «Північно-український будівельний альянс» (далі - ТОВ «Північно-український будівельний альянс»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Мостицький 2» (далі - ТОВ «Мостицький 2»), Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент земельних ресурсів).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.12.2019 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2019 у частині відмови Вуличному комітету «Воздвиженка» у задоволенні позову скасовано. У цій частині ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги Вуличного комітету «Воздвиженка» задоволено. Визнано протиправним і скасовано рішення Київської міської ради «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» від 15.07.2004 №419-20/1829; визнано недійсним договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером: 8000000000:85:381:0029; визнано протиправним і скасовано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №385033 від 09.07.2012. У решті (в частині відмови в задоволенні позовних вимог ТОВ «Оптимум-Капітал») рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у квітні 2021 року ПОГ «Київське УВП № 3 УТОС» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просило скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2021, а рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2019 залишити в силі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.04.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 910/11316/19 за касаційною скаргою ПОГ «Київське УВП № 3 УТОС» з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 23.06.2021.

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у квітні 2021 року Київська міська рада подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК, просила скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2021, а рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2019 залишити в силі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.04.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 910/11316/19 за касаційною скаргою Київської міської ради з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 23.06.2021.

Вуличний комітет «Воздвиженка» і ТОВ «Оптимум-Капітал» у відзиві на касаційні скарги зазначили про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні справи, тому просили залишити оскаржене судове рішення без змін, а касаційні скарги без задоволення.

Ухвалами Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.06.2021 та 07.07.2021 у судовому засіданні в цій справі оголошувалася перерва.

05.07.2021 ОСОБА_2 (особа, яка не брала участі у справі), користуючись правом, наданим пунктом 1 частини 1, частиною 4 статті 287 ГПК, подав безпосередньо до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2021 у справі № 910/11316/19, посилаючись на те, що цим судовим рішенням вирішено питання про його права та інтереси як власника майнових прав на квартиру як частку в спірному об`єкті незавершеного будівництва (договір купівлі-продажу майнових прав від 21.04.2016 № VZ-1-24/К; копія додається), і відповідно до пункту 8 частини 1 статті 310 ГПК просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.07.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 910/11316/19 за касаційною скаргою ОСОБА_2 з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 11.08.2021.

05.07.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «Нове Місто!» (особа, яка не брала участі у справі; далі - ТОВ «Нове Місто!»), користуючись правом, наданим пунктом 1 частини 1, частиною 4 статті 287 ГПК, подало безпосередньо до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2021 у справі № 910/11316/19, посилаючись на те, що цим судовим рішенням вирішено питання про його права, інтереси та обов`язки, оскільки товариство є замовником та інвестором незавершеного будівництва на спірній земельній ділянці (договір на проектування та будівництво житлового будинку з об`єктами соціально-культурного призначення та підземним паркінгом по вулиці Вознесенський узвіз, 28-30 в Подільському районі міста Києва від 02.12.2011 № 2/12; копія додається). Крім цього, ТОВ «Нове Місто!» передано в користування будівельний майданчик, а саме - спірну земельну ділянку, а частина незавершеного будівництва - житлового будинку належить ТОВ «Нове Місто!» на праві власності (на підтвердження зазначених доводів скаржником надано відповідні докази). У касаційній скарзі ТОВ «Нове Місто!» просило скасувати зазначену постанову суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.07.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 910/11316/19 за касаційною скаргою ТОВ «Нове Місто!» з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 11.08.2021.

Вуличний комітет «Воздвиженка» і ТОВ «Оптимум-Капітал» у відзиві на ці касаційні скарги зазначили, що постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2021 у справі № 910/11316/19 прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, та просили залишити касаційні скарги без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

ТОВ «Північно-український будівельний альянс» у судове засідання свого представника не направило, хоча було повідомлено про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявами до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки його представника в судове засідання або з клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до частини 4 статті 197 ГПК не зверталося.

Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі «В`ячеслав Корчагін проти Росії», те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційних скарг по суті за відсутності зазначеного представника.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Вуличного комітету «Воздвиженка», ТОВ «Оптимум-Капітал», ПОГ «Київське УВП № 3 УТОС», Київської міської ради, ТОВ «Мостицький 2», Департаменту земельних ресурсів, ОСОБА_2., ТОВ «Нове Місто!», дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи та заперечення проти них, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, земельна ділянка кадастровий номер 8000000000:85:381:0029, розташована на Вознесенському узвозі, 28-30 у Подільському районі м. Києва, відноситься до земель житлової та громадської забудови.

26.11.2002 Київське учбово-виробниче підприємство № 3 Українського товариства сліпих (найменування змінене на ПОГ «Київське УВП № 3 УТОС») звернулося до голови Державної адміністрації міста Києва, голови виконкому Київської міської ради народних депутатів Омельченка О.О. з листом від 20.11.2002 вих. № 1009, у якому порушувалося питання виділення підприємству додатково 0,1 га землі по вул. Вознесенський узвіз, 28, для будівництва житлового комплексу для робітників підприємства інвалідів по зору, інвалідів війни та інвалідів загального захворювання, яких на підприємстві працює 265 чоловік.

Це звернення відповідно до резолюції Київського міського голови та листа-доручення Постійної комісії з питань містобудування та землекористування Київської міської ради від 06.12.2002 вих. № 225-ПК2-2320 було передано начальнику Головного управління земельних ресурсів для складання проекту відведення земельної ділянки (попереднього погодження місця розташування об`єкта) відповідно до Земельного кодексу України та рішення Київської міської ради від 14.03.2002 № 313/1747.

Питання щодо відведення земельної ділянки Київському учбово-виробничому підприємству № 3 Українського товариства сліпих для будівництва житлового комплексу на Вознесенському узвозі, 28-30 у Подільському районі м. Києва було погоджено та отримано позитивні висновки: Подільської районної у м. Києві державної адміністрації (лист від 16.05.2003 № 1410-09); Інституту «Київгенплан» AT «Київпроект» (лист від 18.08.2003 № 06-1867/КГП); Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища Київської міської державної адміністрації (висновок щодо умов використання земельної ділянки та наявності містобудівних обмежень і обтяжень для відведення земельної ділянки від 12.09.2003 № 19-2061); Головного державного санітарного лікаря України (лист від 19.09.2003 № 6880); Державного управління екології та природних ресурсів в м. Києві Міністерства екології та природних ресурсів України (висновок № 1842 (позитивний з особливими вимогами) від 06.11.2003 № 08-8-20/7518); Головного управління охорони культурної спадщини та реставраційно-відновлювальних робіт (лист від 23.10.2003 № 6188); Комунального підприємства «Спеціалізоване управління протизсувних підземних робіт» (лист від 10.02.2004 № 8/1-157); Подільської районної у м. Києві державної адміністрації (лист від 17.05.2004 № 1796); Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації (висновок про передачу Київському учбово-виробничому підприємству № 3 Українського товариства сліпих земельної ділянки для будівництва житлового комплексу на Вознесенському узвозі, 28-30 у Подільському районі м. Києва від 09.07.2004 № 03-52/873).

У інформаційній довідці про стан використання земельної ділянки, яка розташована на вул. Вознесенський узвіз, 28-30 у Подільському районі м. Києва, виданій 23.06.2004 відділом землевпорядкування Подільського району м. Києва, зазначена земельна ділянка, яку передбачено передати Київському учбово-виробничому підприємству № 3 Українського товариства сліпих, відповідно до викопіювання з чергового кадастрового плану рахується як відведена під будівництво (будівництво не розпочато), її площа становить 5 873,66 кв. м, земельна ділянка розташована в зоні житлово-громадської забудови Подільського району, територія ділянки вільна від забудови (на ній знаходять навали піску та сміття).

Відповідно до технічного завдання та на підставі листа-доручення Київської міської ради від 06.12.2002 № 225-ПК2-2320 Комунальним підприємством «Київський міський центр земельного кадастру та приватизації землі» розроблено проект відведення земельної ділянки Київському учбово-виробничому підприємству № 3 Українського товариства сліпих для будівництва житлового комплексу на Вознесенському узвозі, 28-30 у Подільському районі м. Києва.

За змістом пояснювальної записки Комунального підприємства «Київський міський центр земельного кадастру та приватизації землі» до цього проекту, основна частина запроектованої земельної ділянки була відведена Українському товариству сліпих (рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 12.06.1964 № 598) та Управлінню капітального будівництва (рішення від 03.05.1960 № 751); рішенням Київської міської ради від 28.11.2002 № 118/278 «Про припинення управлінню капітального будівництва Київської міської державної адміністрації права користування земельними ділянками» землі, що надавались Управлінню капітального будівництва було віднесено до земель запасу міста відповідних категорій; відповідно до довідки госпрозрахункової організації «Центр містобудування та архітектури» Топографо-геодезичного департаменту Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 18.06.2004 № 03-1162 інша частина земельної ділянки площею 0,07 га раніше не надавалася.

Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації надано позитивний висновок державної землевпорядної експертизи № 6164 до проекту (технічної документації) відведення земельної ділянки Київському учбово-виробничому підприємству № 3 Українського товариства сліпих для будівництва житлового комплексу на Вознесенському узвозі, 28-30 у Подільському районі м. Києва.

Рішенням Київської міської ради від 15.07.2004 № 419-20/1829 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» затверджено проект відведення земельної ділянки Київському учбово-виробничому підприємству № 3 Українського товариства сліпих для будівництва житлового комплексу на Вознесенському узвозі, 28-30 у Подільському районі м. Києва; передано цьому підприємству (за умови виконання пункту 1.1 зазначеного рішення) в короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,57 га для будівництва житлового комплексу за наведеною адресою, у тому числі: площею 0,07 га - за рахунок земель міської забудови, площею 0,29 га - за рахунок земель, відведених відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 12.05.1964 № 598 «Про відвід земельної ділянки Українському товариству сліпих під будівництво виробничого корпусу», площею 0,21 га - за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови. Визнано таким, що втратило чинність рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 12.05.1964 № 598 «Про відвід земельної ділянки Українському товариству сліпих під будівництво виробничого корпусу».

01.12.2004 на виконання рішення Київської міської ради від 15.07.2004 № 419-20/1829 за участю представника землекористувача та начальника відділу землевпорядкування Подільського району Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Земля-майно» виконано геодезичні вишукувальні роботи та складено акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

25.03.2005 між Київською міською радою (орендодавець) і Київським учбово-виробничим підприємством № 3 Українського товариства сліпих (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендарю на підставі пункту 1 рішення Київської міської ради від 15.07.2004 № 419-20/1829, за актом приймання-передачі передано в оренду (строкове платне користування) на 5 років земельну ділянку розміром 5691 кв. м, кадастровий номер 8000000000:85:381:0029, цільове призначення - для будівництва житлового комплексу, місце розташування - Вознесенський узвіз, 28-30 у Подільському районі м. Києва. Цей договір посвідчено державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори Петровою Т.М., зареєстровано в реєстрі за № 17-729, а також зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 27.04.2005 за № 85-6-00197 у книзі записів державної реєстрації договорів.

Рішенням Київської міської ради від 13.12.2007 № 1439/4272 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 15.07.2004 № 419-20/1829 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею», зокрема, затверджено зміни в проекті відведення Київському учбово-виробничому підприємству № 3 Українського товариства сліпих земельної ділянки для будівництва житлового комплексу на Вознесенському узвозі, 28-30 у Подільському районі м. Києва, внесено зміни до пункту 1 рішення Київської міської ради від 15.07.2004 № 419-20/1829, а саме: слова «житлового комплексу» замінено на слова «житлового будинку з об`єктами соціально-культурного призначення та підземним паркінгом».

Рішенням Київської міської ради від 06.10.2011 № 341/6557 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 15.07.2004 № 419-20/1829 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» (із змінами, внесеними рішенням Київської міської ради від 13.12.2007 № 1439/4272), зокрема, внесено зміни до пункту 1 рішення Київської міської ради від 15.07.2004 № 419-20/1829, а саме: слово «передати» замінено словом «надати», слова та цифру «в короткострокову оренду на 5 років» замінено словами «в постійне користування».

На підставі рішень Київської міської ради від 15.07.2004 № 419-20/1829, від 13.12.2007 № 1439/4272 та від 06.10.2011 № 341/6557 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 09.07.2012 Київському учбово-виробничому підприємству № 3 Українського товариства сліпих видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 9385933, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 03-9-00064). Цим актом засвідчено право підприємства щодо постійного користування земельною ділянкою площею 5691 кв. м у межах згідно з планом на Вознесенському узвозі, 28-30 у Подільському районі м. Києва, цільове призначення (використання) земельної ділянки - будівництво житлового будинку з об`єктами соціально-культурного призначення та підземним паркінгом.

Також судами встановлено, що Державною службою охорони культурної спадщини у листі від 26.08.2004 № 22-1384/35 повідомлено про можливість проведення земляних робіт на спірній земельній ділянці лише за погодженням з Інститутом археології Національної академії наук України.

Міністерством культури України було погоджено проектну документацію об`єкта «Будівництво житлового будинку з об`єктами соціально-культурного призначення та підземним паркінгом по вул. Вознесенський узвіз, 28-30 в Подільському районі м. Києва» та у листі від 12.10.2018 № 994/10-2/61-18 зауважено про необхідність отримання дозволу на проведення земляних робіт у встановленому порядку в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

Інститут археології Національної академії наук України у листі від 23.10.2018 № 125/01-15-842 не заперечив проти початку циклу земляних та будівельних робіт на спірній земельній ділянці за умови проведення археологічних досліджень згідно з договором від 22.10.2018 № 121-А-18.

05.11.2018 Міністерством культури України надано дозвіл від 05.11.2018 № 22-070/18з на проведення земляних робіт на території пам`ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць. Цей дозвіл видано на проведення земляних робіт з метою виконання робіт з облаштування допоміжної супровідної інфраструктури об`єкта «Будівництво житлового будинку з об`єктами соціально-культурного призначення та підземним паркінгом по вул. Вознесенський узвіз, 28-30 в Подільському районі м. Києва». Термін проведення земляних робіт визначено до 31.12.2018. У дозволі зазначено, що земляні роботи проводяться відповідно до проектної документації, розробленої та погодженої в установленому законодавством порядку, в тому числі Міністерством культури України.

У листі від 19.12.2018 № 125/01-15-1037 Інститут археології Національної академії наук України повідомив про закінчення археологічних досліджень згідно з договором від 22.10.2018 121-А-18 на земельній ділянці «Будівництво житлового будинку з об`єктами соціально-культурного призначення та підземним паркінгом по вул. Вознесенський узвіз, 28-30 в Подільському районі м. Києва», про не виявлення археологічних об`єктів та/або археологічного шару та про відсутність заперечень проти продовження земляних та будівельних робіт на зазначеній ділянці.

04.02.2019 Міністерством культури України надано дозвіл від 04.02.2019 № 22-020/19з на проведення земляних робіт на території пам`ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць з метою виконання робіт з облаштування допоміжної супровідної інфраструктури зазначеного об`єкта з терміном проведення таких робіт до 31.12.2019. У цьому дозволі зазначено, що земляні роботи проводяться відповідно до проектної документації, розробленої та погодженої в установленому законодавством порядку.

Крім того, судами встановлено, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2018 у адміністративній справі № 826/5233/18 задоволено частково позов Київського учбово-виробничого підприємства № 3 Українського товариства сліпих до Державної архітектурно-будівельної інспекції України і визнано протиправними та скасовано: рішення Державної архітектурно-будівельної інспекції України «Про анулювання дозволу на виконання будівельних робіт» від 16.03.2018 № 21, наказ Державної архітектурно-будівельної інспекції України «Про анулювання дозволу на виконання будівельних робіт» від 16.03.2018 № 21-Д.

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 06.02.2019 у справі № 758/1483/19 про арешт майна у кримінальному провадженні № 42018000000002250 від 03.09.2018, розпочатого за заявою громадської організації «Громада Андріївський узвіз», накладено арешт на об`єкт незавершеного будівництва житлового комплексу «Подол Град Vintage», яке здійснюється на земельній ділянці з кадастровим номером 8 000 000 000:85:381:0029 площею 0,5691 га, за адресою: м. Київ, вул. Вознесенський узвіз, 28-30, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва житлового будинку з об`єктами соціально-культурного призначення та підземним паркінгом, із забороною розпоряджання, користування та проведення будь-яких будівельних робіт.

24.06.2019 Департаментом охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), у зв`язку із соціальною напругою навколо зазначеного об`єкта будівництва, винесено припис від 24.06.2019 № 75/П, у якому викладено вимогу не виконувати будь-які роботи за наведеною адресою та зобов`язано замовника будівництва Київське учбово-виробничого підприємство № 3 Українського товариства сліпих проінформувати Департамент про відповідність проведених робіт із роботами, заявленими в дозволі Міністерства культури України від 04.02.2019 № 22-020/19з.

Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога Вуличного комітету «Воздвиженка» і ТОВ «Оптимум-Капітал», заявлена до ПОГ «Київське УВП № 3 УТОС» та Київської міської ради, про визнання протиправним і скасування рішення Київської міської ради «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» від 15.07.2004 № 419-20/1829; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та визнання протиправним і скасування державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 385033 від 09.07.2012, обґрунтована, зокрема положеннями статей 13 19 54 Конституції України, статей 53 54 92 116 122 150 151 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ЗК), Закону України «Про охорону культурної спадщини», Закону України «Про органи самоорганізації населення» та обставинами знаходження спірної земельної ділянки в межах історико-культурних охоронюваних територій, щодо яких законодавством встановлено особливий режим використання, не дотримання відповідачами під час відведення спірної земельної ділянки вимог земельного законодавства та законодавства, що регулює відносини у сфері охорони культурної спадщини (щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, процедури виділу особливо цінних земель, обмежень щодо забудов земель історико-культурного призначення). Такими протиправними діями відповідачів завдається непоправна шкода землям історико-культурного призначення та порушуються права та інтереси громади, гарантовані Конституцією України, за захистом яких, зокрема орган самоорганізації населення звернувся до суду з відповідним позовом.

Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив і з огляду на положення Закону України «Про органи самоорганізації населення» мотивував таке рішення виключно тим, що діяльність Вуличного комітету «Воздвиженка» здійснює представництво лише жителів мікрорайону, які проживають на території діяльності цього органу самоорганізації населення, і не поширюється на територію - Вознесенській узвіз, 28-30, у Подільському районі м. Києва, на якій знаходиться спірна земельна ділянка, користувачем якої є ПОГ «Київське УВП № 3 УТОС», та відсутністю повноважень щодо здійснення в установленому порядку державного контролю у сфері охорони культурної спадщини, а також дотримання земельного законодавства. При цьому, за висновками суду, позивачами не доведено належними, допустимими та достовірними доказами у розумінні положень статей 76-78 ГПК, що відповідачами порушено їхні права та охоронювані законом інтереси внаслідок прийняття Київською міською радою оскаржуваного рішення, укладення оспорюваного договору оренди та оформлення державного акта про право постійного користування землю.

Апеляційний суд у частині відмови Вуличному комітету «Воздвиженка» у задоволенні позову скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив позов у цій частині, дійшовши висновку, що орган самоорганізації населення як юридична особа має право на позов не лише у власних інтересах, а і представляти інтереси жителів, які на законних підставах проживають на відповідній території. У цій справі Вуличний комітет «Воздвиженка» на законних підставах звернувся до суду за захистом прав і охоронюваних законом інтересів жителів території, що разом зі спірною земельною ділянкою знаходяться в межах історичного ареалу міста Києва, в архітектурній та археологічній охоронних зонах і належать до земель історико-культурного призначення національного та місцевого значення на підставі положень статті 53 ЗК, статті 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини», щодо яких діє обмеження в господарській діяльності. Об`єкти нерухомості, для будівництва яких ПОГ «Київське УВП № 3 УТОС» виділено спірну земельну ділянку, не відносяться до особливо важливих споруд, тому відведення земельної ділянки для будівництва житлового будинку з об`єктами соціально-громадського призначення є порушенням статей 53 54 ЗК і статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини». Водночас Київською міською радою не приймалося рішення щодо зміни цільового призначення спірної земельної ділянки із земель історико-культурного призначення на землі житлової та громадської забудови, при цьому відповідне посилання не містить і рішення ради від 15.07.2004 № 419-20/1829. З огляду на те, що Київська міська рада при розпорядженні землями, які відносяться до особливо цінних земель, порушила відповідну процедуру і вийшла за межі наданих їй повноважень, зважаючи на порушення охоронюваних законом інтересів жителів території історичного ареалу на охорону культурної спадщини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Вуличного комітету «Воздвиженка» у повному обсязі. Водночас апеляційний суд погодився з висновками місцевого господарського суду щодо не доведення ТОВ «Оптимум-Капітал» порушення його прав та охоронюваних законом інтересів, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог цього товариства.

ПОГ «Київське УВП № 3 УТОС» у поданій касаційній скарзі послалося, зокрема на те, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору неправильно застосовано норми матеріального права: пункт 1 частина 1 статті 14 Закону України «Про органи самоорганізації населення» щодо наявності у Вуличного комітету «Воздвиженка» права на представництво інтересів жителів відповідної території у спорі з Київською міською радою; статтю 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 318, стосовно того, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах історичного ареалу Києва, в архітектурній та археологічній охоронній зоні з огляду на відсутність доказів затвердження відповідних меж у встановленому порядку; статті 53 ЗК, статті 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» стосовно того, що спірна земельна ділянка відноситься до земель історико-культурного призначення національного та місцевого значення. При цьому на обґрунтування підстави оскарження постанови суду апеляційної інстанції відповідно до пункту 3 частини статті 287 ГПК скаржником зазначено про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах: статей 7, 14 Закону України «Про органи самоорганізації населення», статей 32, 34, 35 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та зазначеного Порядку, статті 53 ЗК.

Київська міська рада у касаційній скарзі зазначає, що судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні було застосовано положення статей 15 16 21 ЦК і здійснено посилання на практику Верховного Суду без врахування висновків, викладених в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 та Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, щодо подібності правовідносин; також скаржник послався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах стосовно визначення цільового призначення земель історико-культурного призначення; судом апеляційної інстанції не досліджено та не надано оцінки витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 24.06.2019 щодо відсутності зареєстрованих законодавчих обмежень у використанні спірної земельної ділянки. Разом із тим Київська міська рада послалася на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій при вирішенні спору положень Закону України «Про органи самоорганізації населення» щодо відсутності у Вуличного комітету «Воздвиженка» порушеного права та підстав для звернення до суду з відповідним позовом, а також положень Закону України «Про охорону культурної спадщини» щодо правового режиму спірної земельної ділянки.

У поданих касаційних скаргах ОСОБА_2 (власник майнових прав на квартиру як частку в спірному об`єкті незавершеного будівництва) і ТОВ «Нове Місто!» (замовник та інвестор незавершеного будівництва на спірній земельній ділянці), особи, які не брали участі у справі, послалися на те, що оскарженим судовим рішенням вирішено питання про їхні права та інтереси, що відповідно до пункту 8 частини 1 статті 310 ГПК є підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Київська міська рада у касаційній скарзі наявність підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, обґрунтувала висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 та ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19.

У цих судових рішеннях Верховний Суд, зокрема, надав правову кваліфікацію подібності правовідносин у контексті наявності/відсутності підстав для відступу від висновків щодо застосування певних норм матеріального права, викладених у ряді постанов Верховного Суду.

Разом із тим, враховуючи, що таку правову позицію було висловлено Верховним Судом у справах, в яких предмет і підстави позову суттєво відрізняються від предмета і підстав позову у цій справі, а також з огляду на універсальну, загальну спрямованість таких висновків, суд касаційної інстанції вважає необґрунтованим посилання скаржника на неврахування апеляційним господарським судом зазначених висновків як підстави для подання касаційної скарги, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, і не свідчить про незастосування чи неправильне застосування апеляційним судом цієї правової позиції.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 910/11316/19 на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК за касаційною скаргою Київської міської ради у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК.

Щодо решти доводів касаційних скарг Київської міської ради та ПОГ «Київське УВП № 3 УТОС», Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку оскаржене судове рішення суду апеляційної інстанції, враховуючи встановлені ГПК межі такого перегляду, не встановивши наявність відповідного висновку Верховного Суду щодо застосування наведених норм права саме у таких подібних правовідносинах, на що посилаються скаржники у касаційних скаргах, ураховуючи обставини того, що інші сторони у справі не заперечили щодо відсутності зазначеного висновку, виходить із такого.

У статті 19 Конституції України встановлено обов`язок органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією, а також законами України.

Згідно з приписами частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підстави набуття права на землю визначено у статті 116 ЗК, за змістом якої (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин - липень 2004) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, однієї із яких є землі історико-культурного призначення (стаття 19 ЗК).

За змістом статей 53 54 ЗК (тут і далі - у відповідній редакції) до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані: а) історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам`ятні місця, пов`язані з історичними подіями; б) городища, кургани, давні поховання, пам`ятні скульптури та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів; в) архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова.

Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель

Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини в суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього й майбутніх поколінь регулюються Законом України «Про охорону культурної спадщини».

За визначенням термінів, наведеним у статті 1 зазначеного Закону (тут і далі - у відповідній редакції), об`єкт культурної спадщини - це місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними території чи водні об`єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з антропологічного, археологічного, естетичного, етнографічного, історичного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність; пам`яткою визначено об`єкт культурної спадщини національного або місцевого значення, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України; зони охорони пам`ятки - встановлювані навколо пам`ятки охоронна зона, зона регулювання забудови, зона охоронюваного ландшафту, зона охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим; історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла старовинний вигляд, розпланування та форму забудови, типові для певних культур або періодів розвитку.

У частині 2 статті 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що за видами об`єкти культурної спадщини поділяються, зокрема на: археологічні - городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, мегаліти, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, рештки життєдіяльності людини, що містяться під водою; історичні -будинки, споруди, їхні комплекси (ансамблі), окремі поховання та некрополі, визначні місця, пов`язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів.

Відповідно до статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам`яток, комплексів (ансамблів) навколо них повинні встановлюватися зони охорони пам`яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару. Межі та режими використання зон охорони пам`яток визначаються відповідною науково-проектною документацією та затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини. Порядок визначення меж зон охорони пам`яток встановлюється центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини (частина 1). На охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини і без погодження з Інститутом археології Національної академії наук України (частина 3).

Згідно зі статтею 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» території пам`яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної документації (частина 1). Встановлення зон охорони пам`яток та затвердження меж історичних ареалів населених місць не може бути підставою для примусового вилучення з володіння (користування) земельних ділянок у юридичних та фізичних осіб за умов дотримання землевласниками та землекористувачам правил використання земель історико-культурного призначення (частина 2).

Відповідно до частини 1 статті 150 ЗК землі історико-культурного призначення відносяться до особливо цінних земель.

Виходячи з принципу використання земельних ділянок за цільовим призначенням (стаття 96 ЗК), на землях історико-культурного призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню.

Згідно зі статтею 20 ЗК віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень (частина 1). Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення (частина 2). Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина 3).

За змістом статті 21 ЗК порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

При вирішенні справи судом апеляційної інстанції установлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:85:381:0029 за адресою Вознесенський узвіз, 28-30 у Подільському районі м. Києва, розташована в історичній місцевості Києва на території державного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ» у Подільському районі м. Києва (постанова Ради Міністрів УРСР від 18.05.1987 № 183; рішення Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 № 979); на території пам`ятки ландшафту та історії місцевого значення «Історичний ландшафт Київських гір і долини р. Дніпра» (наказ Міністерства культури і туризму України від 03.02.2010 № 58/0/16-10 у редакції наказу Міністерства культури і туризму України від 16.06.2010 № 453/0/16-10); на території пам`ятки археології «Культурний шар Копирева кінця ХІ-ХІІІ ст.», «Культурний шар Подолу ІХ-ХVІІІ ст.ст.» та «Культурний шар ремісничих слобод Гончарі та Кожум`яки, ІХ-ХVІІ ст.ст.» (рішення виконавчого органу Київської міськради народних депутатів від 17.11.1987 № 1112, рішення виконавчого комітету Київської міськради народних депутатів від 27.01.1970 № 159). Також суд апеляційної інстанції на підтвердження висновків знаходження спірної земельної ділянки у межах історико-культурних охоронюваних територій послався на лист Державної служби охорони культурної спадщини від 26.08.2004 № 22-1384/35, лист Головного управлінням охорони культурної спадщини від 23.01.2007 № 369, лист Міністерства культури України від 12.10.2018 № 944/10-2/61/8, за змістом якого спірна земельна ділянка розташовується в Центральному історичному ареалі.

Отже, за встановлених судом апеляційної інстанцій обставин, що підтверджуються матеріалами справи, спірна земельна ділянка знаходиться в межах історичного ареалу міста Києва, а також розташовується в архітектурній та археологічній охоронній зонах, та належить до земель історико-культурного призначення національного та місцевого значення відповідно до положень статті 53 ЗК та статті 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Верховний Суд вважає за необхідне зауважити, що зважаючи на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК, питання визначення меж історичних ареалів міста Києва виходить за межі предмета спору у цій справі та має на меті переоцінку доказів, на підставі яких суд апеляційної інстанції дійшов висновків про правовий статус земельної ділянки, щодо якої виник спір, під конкретним об`єктом. При цьому норми права, на які посилаються Київська міська рада та ПОГ «Київське УВП № 3 УТОС» у касаційних скаргах, щодо меж історичних ареалів міста Києва було застосовано судом апеляційної інстанції з урахування встановлених фактичних обставин на підставі зібраних у справі доказів.

За змістом статті 236 ГПК рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 237 ГПК при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК, щодо відсутності у доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Судові рішення у справі, яка розглядається, не відповідають наведеним вимогам законодавства з огляду на наступне.

Що стосується доводів Київської міської ради та ПОГ «Київське УВП № 3 УТОС» відносно повноважень Вуличного комітету «Воздвиженка» на звернення до суду з відповідним позовом.

Відповідно до статті 4 ГПК право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Статтями 15 16 ЦК визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Наведені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Так, з огляду на норми Закону України «Про органи самоорганізації населення», Положення органу самоорганізації населення «Вуличний комітет «Воздвиженка» у Подільському районі м. Києва судом апеляційної інстанції установлено, що до повноважень останнього віднесено представництво інтересів жителів відповідної території в Київраді, Київській міській державній адміністрації, Подільській районній в місті Києві державній адміністрації, інших органах державної влади та місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях будь-якої форми власності, не залежно від їх організаційно-правової форми, підпорядкування та галузевої належності; сприяти додержанню Конституції та законів України, реалізації актів Президента України та органів виконавчої влади, рішень Київради ті Київської міської державної адміністрації, розпоряджень Київського міського голови тощо на території мікрорайону.

Отже, за висновками суду, орган самоорганізації населення як юридична особа має право на позов не лише у власних інтересах, але й як представник жителів відповідної території має право на позов в їх інтересах, тому Вуличний комітет «Воздвиженка» має право представляти інтереси жителів, які на законних підставах проживають на відповідній території, в суді, як органі державної влади, у спорі з Київською міською радою.

Водночас за змістом статті 21 ЦК та статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» підставами для визнання акта органу місцевого самоврядування недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Аналогічний за змістом висновок вже неодноразово надавався Верховним Судом у справах, предметом позову у яких була вимога про визнання рішення органу місцевого самоврядування незаконним та його скасування, зокрема, у постановах від 29.04.2020 у справі № 922/1363/19, від 14.05.2020 у справі № 927/580/19, від 12.12.2019 у справі № 924/817/16 (та інших).

Разом із тим, суд апеляційної інстанції, встановивши при вирішенні спору наявність у Вуличного комітету «Воздвиженка» права на звернення до суду з відповідним позовом, належним чином не встановив обставин, які мають значення для вирішення справи, а саме: чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце; при цьому встановлення під час розгляду справи по суті відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Крім того, поза увагою суду апеляційної інстанції залишилася та обставина, що засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» зазначено, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги Вуличного комітету «Воздвиженка» та визнаючи протиправним рішення Київської міської ради «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» від 15.07.2004 №419-20/1829, недійсним договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером: 8000000000:85:381:0029, протиправним державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №385033 від 09.07.2012, не надав належної правової оцінки обраному позивачем способу захисту порушеного права з огляду на те, що оспорюючи правомірність надання спірної земельної ділянки в оренду ПОГ «Київське УВП № 3 УТОС», позивачем взагалі не порушувалося питання правомірності подальшої передачі Київською міською радою цієї земельної ділянки в постійне користування відповідачу, а відтак не надано оцінки тому, як буде відновлено порушене право чи інтерес позивача за обставин чинності рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі спірної земельної ділянки в постійне користування підприємства, що було підставою для видачі відповідного державного акта.

Водночас суд першої інстанції, зосередившись на з`ясуванні обставин наявності/відсутності у Вуличного комітету «Воздвиженка» права на звернення до суду з відповідним позовом, не врахував наведені положення законодавства щодо законодавчо гарантованого права особи на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, справу по суті заявлених позовних вимог взагалі не вирішував і не досліджував обставини, які мають значення для її вирішення.

Разом із тим, заперечуючи проти позову, ПОГ «Київське УВП № 3 УТОС» послалося, зокрема на те, що спірна земельна ділянка площею 0,57 га складалась з площі земельної ділянки, яка вже знаходилася в користуванні підприємства на підставі рішення Київської міської ради депутатів трудящих від 12.05.1964 № 598 та додаткової площі земельної ділянки, яку підприємство просило надати в листі від 20.11.2002 № 1009.

У контексті чинності рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі спірної земельної ділянки в постійне користування ПОГ «Київське УВП № 3 УТОС» для будівництва житлового будинку з об`єктами соціально-культурного призначення та підземним паркінгом, судом апеляційної інстанції залишено поза увагою положення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави у право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи власності на майно.

Перший протокол Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, Закону України «Про міжнародні договори України» застосовується національними судами України як частина національного законодавства.

При цьому розуміння змісту норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Першого протоколу до цієї Конвенції, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини, яка згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

У практиці Європейського суду з прав людини (зокрема, у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», «Вєренцов проти України», «Щокін проти України», «Сєрков проти України», «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Булвес" АД проти Болгарії», «Трегубенко проти України») напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям одночасно.

Якщо хоча б одного критерію із перелічених не було додержано, то Європейський суд з прав людини констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

Одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації, питання про яку, як уже зазначалося, прокурор і позивачі взагалі не порушували.

Водночас Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права як майнові, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії», «Онер`їлдіз проти Туреччини», «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», «Москаль проти Польщі»). Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі»). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки»). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», «Ґаші проти Хорватії», «Трґо проти Хорватії»).

Судом апеляційної інстанції при вирішенні спору у цій справі не взято до уваги, що цей спір необхідно вирішувати з урахуванням наведених положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Першого протоколу до цієї Конвенції та практики Європейського суду з прав людини. При цьому судом взагалі не досліджувалося питання наявності всіх трьох критеріїв для відповідності втручання держави у право ПОГ «Київське УВП № 3 УТОС», а також третіх осіб на мирне володіння спірним майном, у тому числі об`єктом нерухомості, який будується на цій земельній ділянці, а відтак не встановлено і в судовому рішенні не наведено, чи не призведе зазначене (в разі задоволення позову) до порушення прав, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та Першого протоколу до цієї Конвенції.

Відповідно до частини 4 статті 287 ГПК особа, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, має право подати касаційну скаргу на судове рішення лише після його перегляду в апеляційному порядку за її апеляційною скаргою, крім випадку, коли судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи було ухвалено безпосередньо судом апеляційної інстанції. Після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи.

Так, звертаючись безпосередньо до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову суду апеляційної інстанції у цій справі, ТОВ «Нове Місто!» особа, яка не брала участі у справі, послалося на те, що оскарженим судовим рішенням вирішено питання про його права та інтереси, оскільки це товариство є замовником, інвестором та співвласником незавершеного будівництва на спірній земельній ділянці.

При цьому ТОВ «Нове Місто!» послалося на те, що відповідно до договору № 2/12 на проектування та будівництво житлового будинку з об`єктами соціально-культурного призначення та підземним паркінгом по вул. Вознесенський узвіз, 28-30 у Подільському районі м. Києва, укладеного 02.12.2011 між Київським учбово-виробничим підприємством № 3 Українського товариства сліпих (наразі ПОГ «Київське УВП № 3 УТОС») та ТОВ «Нове Місто!» (копію додано до матеріалів касаційної скарги), сторони здійснюють проектування та будівництво зазначеного об`єкта і після закінчення будівництва отримують обумовлені цим договором площі; за змістом пункту 3.1.2 цього договору ТОВ «Нове Місто!» отримує 100 % загальної площі квартир, вбудовано-прибудованих нежитлових приміщень та паркінг об`єкта. Також до касаційної скарги додано копію містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки за наведеною адресою, виданих Головним управлінням містобудування та архітектури, копію дозволу на виконання будівельних робіт.

У касаційній скарзі ТОВ «Нове Місто!» зауважило, що відповідно до умов зазначеного договору товариство фінансує будівництво грошовими коштами, матеріалами, обладнанням; також товариству делеговано функції замовника будівництва та передано в користування будівельний майданчик, а саме: земельна ділянка кадастровий номер 8000000000:85:381:0029 за адресою: м. Київ, Вознесенський узвіз, 28-30; водночас у встановленому законом порядку за ТОВ «Нове Місто!» і ПОГ «Київське УВП № 3 УТОС» зареєстровано право спільної часткової власності на незавершене будівництво. Крім того, товариством залучено інвестиції від фізичних осіб шляхом відчуження майнових прав, які належать товариству на квартири у об`єкті будівництва.

З огляду на копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 247350217, сформованого 09.03.2021 (доданого до касаційної скарги), за ТОВ «Нове Місто!» зареєстровано право власності (приватна, спільна часткова, розмір частки 96/100) на незавершене будівництво, багатоквартирний житловий будинок (готовність 41 %), розташований на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:85:381:0029 за адресою: м. Київ, Вознесенський узвіз, 28-30.

Посилаючись на зазначені обставини, ТОВ «Нове Місто!» наголосило, що оскарженим судовим рішенням порушуються права товариства щодо спірної земельної ділянки, у вимушеному зупиненню будівельних робіт, порушуються інтереси щодо отримання прибутку, виникають негативні наслідки у зв`язку з невиконанням зобов`язань перед третіми особами в частині отримання квартир.

З огляду на викладене суд касаційної інстанції дійшов висновку про порушення оскарженим судовим рішенням прав та законних інтересів ТОВ «Нове Місто!», не залученого до участі у справі.

Відповідно до частини 4 статті 300 ГПК суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 310 ГПК судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

За наведених обставин, відповідно до положень зазначених норм процесуального права постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відносно касаційної скарги ОСОБА_2 суд касаційної інстанції зазначає таке.

З огляду на зміст касаційної скарги ОСОБА_2 , останній вважає, що оскарженим судовим рішенням вирішено питання про його права та інтереси, оскільки відповідно до умов договору від 21.04.2016 № VZ-1-24/К купівлі-продажу майнових прав (копія якого додана до матеріалів касаційної скарги), укладеним між ним як покупцем і ТОВ «Нове Місто!» (продавець), останній зобов`язався передати у власність покупця майнові права на квартиру за наступним проектним номером: 24 згідно попередніх технічних характеристик, які зазначаються в додатку № 1 до договору, в складі проекту житлового будинку з об`єктами соціально-культурного призначення та підземним паркінгом по вул. Вознесенський узвіз, 28-30 в Подільському районі м. Києва , а покупець зобов`язався оплатити ціну таких прав в порядку та на умовах, визначених цим договором. У пункті 5.1 договору визначено, що ціна майнових прав еквівалентна 98 750 доларів США, що на дату укладення договору за курсом НБУ становить 2 626 750 грн. Також до касаційної скарги додано довідки від 21.04.2016 № 7а, 06.06.2016 № 10а, про виконання договірних зобов`язань на суму 30 000,00 доларів США та 3000,00 доларів США (відповідно).

Відповідно до статті 190 ЦК майном як особливим об`єктом вважаються окрема сукупність речей, а також майнові права й обов`язки. Такі права визнаються речовими правами.

Майнове право, яке можна визначити як право очікування, є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК).

Право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (частина 2 статті 331 ЦК).

Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК набуття права власності - це певний юридичний факт, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб особа набула право власності на спірний об`єкт.

Як убачається з доданих до касаційної скарги ОСОБА_2 копії договору та довідок, ОСОБА_2 отримав лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно, останній зобов`язання за договором від 21.04.2016 № VZ-1-24/К виконав частково, об`єкт капітального будівництва за адресою: Вознесенський узвіз, 28-30 в Подільському районі м. Києва в експлуатацію не введений, відповідне право власності на нерухоме майно (квартиру) ОСОБА_2 не зареєстровано. Разом із тим, до касаційної скарги ТОВ «Нове Місто!» додано копію повідомлення ОСОБА_2 від 30.06.2021, адресованого ТОВ «Нове Місто!», у якому порушується питання про розірвання договору від 21.04.2016 № VZ-1024/К та вчинення необхідних дій щодо повернення отриманого за договором у зв`язку з його розірванням.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 296 ГПК суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Оскільки ОСОБА_2 у встановленому порядку не доведено, що оскарженим судовим рішенням вирішено питання про його права та інтереси, тому касаційне провадження у справі, відкрите за його касаційною скаргою, підлягає закриттю.

Керуючись статтями 296 300 301 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити касаційне провадження у справі № 910/11316/19 за касаційною скаргою Київської міської ради у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2. Касаційну скаргу Київської міської ради у частині підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, задовольнити частково.

3. Касаційну скаргу Підприємства об`єднання громадян «Київське учбово-виробниче підприємство № 3 Українського товариства сліпих» задовольнити частково.

4. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нове Місто!» задовольнити.

5. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2019 у справі № 910/11316/19 скасувати.

6. Справу № 910/11316/19 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

7. Закрити касаційне провадження у справі № 910/11316/19 за касаційною скаргою ОСОБА_2 .

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

І.С. Міщенко