ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/11332/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.,

за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,

представників учасників справи:

позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «ТРК Інжиніринг» - Старінський О.С., адвокат (довіреність від 19.10.2021),

відповідача- товариства з обмеженою відповідальністю «Планета Проджект» - Галас, адвокат (ордер АА № 121882),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Планета Проджект»

на рішення господарського суду міста Києва від 26.10.2021 (суддя Кирилюк Т.Ю.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2022 (головуючий суддя: Агрикова О.В., судді: Чорногуз М.Г., Мальченко А.О.)

у справі № 910/11332/21

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ТРК Інжиніринг» (далі - ТОВ «ТРК Інжиніринг», позивач)

до товариства з обмеженою відповідальністю «Планета Проджект» (далі - ТОВ «Планета Проджект», відповідач, скаржник)

про стягнення 1 920 570,69 грн.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ТОВ «ТРК Інжиніринг» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «Планета Проджект» про стягнення 1 920 570,69 грн неустойки, нарахованої на підставі пункту 8.2 договору підряду від 03.12.2019 № 01/12-19В.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач виконав підрядні роботи з порушенням строків, передбачених договором від 03.12.2019 № 01/12-19В, у зв`язку з чим позивачем, на підставі пункту 8.2 нараховані штрафні санкції (неустойку) у розмірі 1 920 570, 69 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.10.2021 у справі № 910/11332/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2022, позовні вимоги задоволено повністю; присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 1 920 570,69 грн. неустойки та 28 808,55 грн. судового збору.

Суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідач в порушення умов договору підряду від 03.12.2019 № 01/12-19В несвоєчасно (з порушенням строків) виконав підрядні роботи за договором, внаслідок чого позивач здійснив правомірне нарахування неустойки за період 02.02.2020 - 31.07.2020 у сумі 1 920 570,69 грн , яка підлягає до стягнення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ТОВ «Планета Проджект» просить суд касаційної інстанції скасувати судові рішення попередніх інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу, з посиланням на приписи пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), мотивовано тим, що під час ухвалення судових рішень у справі судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми статей 847 850 Цивільного кодексу України, без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16.01.2020 у справі № 910/12408/18, від 15.04.2021 у справі № 910/4517/14, від 24.11.2021 у справі № 910/18570/19.

Також із посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що місцевий та апеляційний господарські суди порушили норми процесуального права, зокрема, частини третьої статті 310 ГПК України, та зазначає, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для справи, не надали мотивованої оцінки доказам та не навели правового обґрунтування чому ці докази не взято судом до уваги (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України), що є підставою для скасування судових рішень.

Доводи інших учасників справи

Від ТОВ «ТРК Інжиніринг» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останній просив Суд поновити строк на його подання через військову агресію Російської Федерації проти України та введенням воєнного стану в Україні, а також просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх судових інстанцій - без змін, посилаючись, зокрема, на їх законність та обґрунтованість.

Протокольною ухвалою від 16.06.2022 вказане клопотання ТОВ «ТРК Інжиніринг» розглянуто, відзив долучено до матеріалів справи з мотивів наведених у протокольній ухвалі.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх судових інстанцій встановлено, що 03.12.2019 ТОВ «ТРК Інжиніринг» (Замовник) та ТОВ «Планета Проджект» (Підрядник) укладено договір № 01/12-19В (далі - Договір), за яким Підрядник зобов`язався виконати роботи по влаштуванню системи відеоспостереження, системи контролю доступу, охоронної системи та роботи по влаштуванню волоконно-оптичної лінії зв`язку в будівлі, що розташована за адресою: місто Львів, площа Міцкевича, 10, а Замовник - прийняти та оплатити їх вартість.

Відповідно до пункту 2.1 Договору загальна ціна договору є договірною, визначається на підставі кошторисів (додатки № 1 до Договору) та становить 3 900 003,39 грн. Ціна договору включає в себе вартість робіт та матеріалів і обладнання, які будуть використовуватися при виконанні робіт. Ціна договору тверда.

Згідно з пунктом 2.2 Договору позивач оплачує виконання робіт наступним чином:

- 2 626 029, 86 грн. сплачує як авансовий платіж на підставі виставленого відповідачем рахунку;

- остаточний розрахунок за фактично виконані відповідачем та прийняті позивачем роботи позивач здійснює протягом 5 робочих днів з моменту підписання акту приймання-передачі виконаних робіт.

Пунктом 4.2.4 Договору встановлено, що відповідач має право ініціювати внесення змін до Договору.

Відповідно до пункту 5.1 Договору строк виконання робіт становить 50 календарних днів з моменту отримання відповідачем авансового платежу згідно пункту 2.2 Договору, передачі документації, необхідної для виконання робіт, надання фронту робіт.

Судами встановлено, що позивач 13.12.2019 перерахував на рахунок відповідача аванс у розмірі 2 626 029, 86 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 13.12.2019 № 2101, копія якого є в матеріалах даної справи (аркуш справи 46).

Судами встановлено, що строк виконання підрядних робіт за Договором розпочинається з моменту здійснення авансового платежу, тобто з 13.12.2019 та закінчується - 01.02.2020. Таким чином, підрядні роботи повинні бути здійснені відповідачем до 01 лютого 2020 включно.

Водночас, відповідач виконав підрядні роботи з порушенням строку, встановленого пунктом 5.1 Договору, а саме 19.02.2021 (дата підписання останнього акту виконаних робіт).

Також пунктом 6.1 Договору встановлено, що виконані роботи відповідач передає, а позивач приймає шляхом підписання акта приймання-передачі виконаних робіт.

Так відповідач, протягом періоду часу 16.06.2020 - 19.02.2021 виконав підрядні роботи за Договором на загальну суму 3 795 232, 93 грн., що підтверджується актами виконаних робіт, копії яких містяться в матеріалах справи (аркуш справи 13-25).

Роботи за актами виконаних робіт за якістю та кількістю прийняті позивачем без заперечень, про що свідчать підписи та печатки сторін на актах виконаних робіт.

Пунктом 8.2 Договору передбачено, що за порушення строків виконання робіт відповідач зобов`язаний сплатити позивачу неустойку в розмірі 0, 3 % від вартості невиконаних робіт, за кожний календарний день прострочення виконання робіт.

Також пунктом 8.5 Договору встановлено, що для стягнення штрафних санкцій (неустойки, пені, штрафу) встановлюється позовна давність тривалістю 3 роки.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначав, що відповідач виконав підрядні роботи з порушенням строків, передбачених договором від 03.12.2019 № 01/12-19В, у зв`язку з чим позивачем, на підставі пункту 8.2, нараховані штрафні санкції (неустойку) у розмірі 1 920 570, 69 грн., які останній просив стягнути на його користь.

Відповідач, в свою чергу, проти позову заперечував, посилаючись на те, що прострочення строків виконання підрядних робіт за Договором зумовлено черговістю виконання робіт за договором від 20.06.2019 № 1-2006/19/ІНЖ. Крім того, відповідач також стверджує, що позивач, підписавши акти приймання - передачі виконаних робіт без жодних зауважень та заперечень, втратив можливість пред`являти відповідачу будь - які зауваження, зокрема, і щодо строків виконання робіт.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача, як Підрядника, штрафних санкцій (неустойки) за порушення строків виконання підрядних робіт за Договором.

Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник стверджує, що під час ухвалення судових рішень у справі судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми статей 847 850 Цивільного кодексу України, без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16.01.2020 у справі № 910/12408/18, від 15.04.2021 у справі № 910/4517/14, від 24.11.2021 у справі № 910/18570/19.

Стосовно наведеного Суд зазначає наступне.

Суд враховує, що 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Відповідно розгляд цієї скарги здійснюється з урахуванням положень ГПК України у редакції від 08.02.2020.

Згідно з приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

14.12.2021 у Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднено постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, якою конкретизовано запроваджене раніше тлумачення категорії «подібності правовідносин».

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 вказано, що процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Таким чином, конкретизація Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) касаційного суду, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 49), від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (пункт 43), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 43), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (пункт 31), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.20) тощо).

При цьому, слід враховувати, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Водночас, Верховний Суд в силу приписів статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові судів попередніх інстанцій чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Так, у справі № 910/4517/14, на яку здійснює своє посилання скаржник, судами розглядались вимоги позивача щодо усунення недоліків робіт, виконаних згідно з договором підряду, шляхом усунення місць пониженої міцності бетону плити дорожнього покриття механічним методом та відновлення дорожнього покриття бетоном міцністю В25 (М300) - упродовж 3 календарних місяців з моменту набрання рішенням господарського суду у цій справі законної сили. Тобто правовідносини у вказаній справі стосувалися якості підрядних робіт. Проте, у справі, що розглядається, предметом розгляду є стягнення неустойки за порушення строків виконання Підрядником робіт за Договором.

У справі № 910/12408/18, предметом первісного позову розглядалась вимога про невиконання відповідачем обов`язку повернути позивачу безпідставно отриману суму невикористаного авансу за договором підряду через одностороннє розірвання позивачем цього договору внаслідок невиконання відповідачем, у встановлений договором строк, робіт. Предметом зустрічного позову розглядалась вимога про стягнення суми за додаткові витрати підрядника (відповідача), що понесені ним у зв`язку з необхідністю проведення додаткових робіт та закупівлі додаткових матеріалів, що не передбачено умовами Договору та кошторисом. Верховним Судом здійснювався перегляд рішень попередніх судових інстанцій в частині зустрічного позову. При цьому Верховний Суд, залишаючи в силі судові рішення про задоволення зустрічного позову, погодився з висновками судів вказавши про дотримання відповідачем встановленого законом та визначеного Договором-126 порядку повідомлення відповідачем позивача про необхідність проведення додаткових робіт за Договром-126 та здійснення додаткових витрат попри погоджений сторонами в Договорі-126 твердий кошторис; про проведення відповідачем додаткових робіт у межах вжиття ним необхідних та прямо передбачених Договором-126 заходів щодо збереження майна позивача та вчинення відповідачем у зв`язку з цим дій згідно із загальними засадами цивільного законодавства - добросовісно і розумно; а також про фактичне прийняття позивачем виконаних відповідачем додаткових робіт та витрат на додаткові матеріали. Тобто правовідносини у вказаній справі стосувалися стягнення коштів за додаткові витрати підрядника (відповідача), що понесені ним у зв`язку з необхідністю проведення додаткових робіт та закупівлі додаткових матеріалів, що не передбачено умовами Договору та кошторисом. Водночас, у справі, що розглядається, є вимоги про стягнення неустойки за порушення строків виконання Підрядником робіт за Договором.

Отже, наведене свідчить про неподібність правовідносин у справах № 910/12408/18 та № 910/4517/14 та в справі, що розглядається.

При цьому з`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Крім того у справі № 910/18570/19, на яку також здійснює своє посилання скаржник у доводах касаційної скарги, судами розглядалися вимоги позивача про стягнення з відповідача пені та штрафу за порушення строку виконання проектно-вишукувальних та будівельних робіт, передбачених договором підряду № УБГ/849/013-18/1925/18 від 15.11.2018. При цьому, суди відхилили доводи відповідача про існування форс-мажорних обставин, які унеможливили виконання ним робіт у передбачені договором строки. Залишаючи в силі судові рішення попередніх судових інстанцій про задоволення позову, Верховний Суд зазначив про те, що підписання замовником актів приймання-передачі виконаних робіт без зауважень та заперечень свідчить лише про відсутність заперечень замовника щодо якості та кількості виконаних робіт, а не про відсутність зауважень замовника щодо своєчасності їх виконання та про відсутність претензій з боку позивача щодо строків виконання цих робіт.

Таких самих висновків дійшли суди попередніх судових інстанцій у справі, що розглядається, що свідчить про необґрунтованість аргументів скаржника.

За таких обставин, доводи скаржника про неврахування судами попередніх судових інстанцій у розгляді справи відповідних висновків Верховного Суду є безпідставним, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у зазначених постановах Верховного Суду стосується правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 910/11332/21.

За відсутності подібності правовідносин, суд касаційної інстанції згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «Планета Проджект» на судові рішення попередніх інстанцій зі справи в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Також скаржник, із посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України зазначає, що місцевий та апеляційний господарські суди порушили норми процесуального права, зокрема, частини третьої статті 310 ГПК України, та зазначає, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для справи, не надали мотивованої оцінки доказам та не навели правового обґрунтування чому ці докази не взято судом до уваги (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України), що є підставою для скасування судових рішень.

Верховний Суд зазначає, що за приписами пункту 4 частини другої статті 287 відсутні підстави для закриття касаційного провадження. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.03.2021 зі справи № 905/2137/19, від 22.04.2021 зі справи № 910/6322/20, від 01.07.2021 зі справи № 910/15635/20 .

З огляду на положення пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України Суд не бере до уваги аргументи скаржника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили зібрані у справі докази. Відповідно до зазначеної норми процесуального права наведені порушення (в разі їх наявності) є підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Однак у цій справі підстава, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, на яку посилався скаржник, не підтвердилася.

З огляду на викладене судом касаційної інстанції відхиляються як необґрунтовані доводи скаржника щодо ухвалення судових рішень у цій справі з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Водночас, касаційна інстанція згідно з частиною другою статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України»).

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі «Monnell and Morris v. the United Kingdom» (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».

У справі ЄСПЛ «Sunday Times v. United Kingdom» Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін «передбачено законом» передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін «передбачено законом» передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови «законний» та «згідно з процедурою, встановленою законом» зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі «Steel and others v. The United Kingdom»).

Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Разом з тим Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Верховний Суд зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, Суд відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у зазначеній частині.

Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи, викладені у касаційній скарзі з посиланням на приписи пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України, не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, у зв`язку з чим підстави для скасування судових рішень попередніх інстанцій - відсутні.

Судові витрати

У зв`язку з тим, що в частині підстави, передбаченої приписами пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України касаційна скарга залишається без задоволення, а в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційне провадження зі справи підлягає закриттю, судові витрати покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129 296 300 308 309 315 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити касаційне провадження у справі № 910/11332/21 за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Планета Проджект» в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Планета Проджект» в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 26.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2022 у справі № 910/11332/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Булгакова