ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2020 року

м. Київ

cправа № 910/11991/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.,

та представників

позивача: не з`явились,

відповідача: Прощенко Д.В.,

третьої особи: не з`явились,

прокуратури: не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Одеської області

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.03.2019

у справі № 910/11991/17

за позовом Заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

до Фізичної особи-підприємця Щепалова Вадима Федоровича

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Фізична особа-підприємець Підгорний Денис Ігорович

про розірвання договору,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2017 року Заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Щепалова Вадима Федоровича про розірвання договору оренди берегозахисної споруди №59-ор від 29.08.2006.

Позов мотивований порушенням відповідачем умов п.п. 4.1.1, 4.1.6, 4.1.7, 4.1.10, 4.1.11, 4.1.12 договору оренди берегозахисної споруди №59-ор від 29.08.2006 та п.п. 2.1.2.1, 3.6, 3.7, 3.11, 4.9 Правил устаткування та експлуатації пляжів м. Одеси, затверджених рішенням Одеської міської ради від 05.04.2007 №1133-V, що є підставою для дострокового його розірвання в судовому порядку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2017 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Фізичну особу-підприємця Підгорного Дениса Ігоровича.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.07.2018 (суддя Борисенко І.І.) позов задоволено повністю. Розірвано договір оренди берегозахисної споруди №59-ОР від 28.08.2006.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2019 замінено Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради на його правонаступника - Департамент комунальної власності Одеської міської ради.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.03.2019 (колегія суддів у складі: Власов Ю.Л. - головуючий, Пашкіна С.А., Буравльов С.І.) рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між Управлінням інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради (орендодавцем) та Фізичною особою-підприємцем Щепаловим Вадимом Федоровичем (орендарем) 29.08.2006 укладено договір оренди берегозахисної споруди №59-ор, згідно з яким орендодавець передає у строкове платне користування орендарю берегозахисну споруду у вигляді частини штучного піщаного пляжу, що розташована між траверсами (пірсами) №7-а і №8, загальною площею 1 753, 5 м2, в районі 12-ї станції Великого Фонтану на узбережжі Чорного моря в м. Одеса, відповідно до схеми, що є невід`ємною частиною даного договору.

Вказаний договір укладено на підставі розпорядження Одеського міського голови від 10.08.2006 №856-01р "Про передачу в оренду берегозахисної споруди СПД Щепалову В.Ф.".

Відповідно до п. 7.1 договору його укладено терміном на 25 років - з 17.08.2006 по 31.12.2031.

Згідно з п. 1.1 договору - цільове використання об`єкта оренди: надання громадянам платних послуг оздоровчо-пляжного сервісу.

Відповідно до п. 4.1.1 договору орендар зобов`язується використовувати орендоване майно відповідно до його призначення і умов даного договору, а також Правил устаткування та експлуатації пляжів м. Одеси.

Пунктом 4.1.6 договору, зокрема, визначено обов`язок орендаря не змінювати цільового використання орендованого майна, передбаченого п.1.1 даного договору.

У п. 4.1.7 договору передбачено обов`язок орендаря не встановлювати огородження або інші споруди, які перешкоджають вільному входові на пляж.

Відповідно до п. 4.1.10 визначено обов`язки орендаря: дотримуватися вимог законодавства, будівельних норм, рішень органів місцевого самоврядування щодо використання берегозахисних споруд та уникати дій, які можуть шкідливо вплинути на їх протизсувні можливості, що включає будівництво будь-яких капітальних споруд; не виконувати будь-які будівельні роботи до одержання і передачі орендодавцеві повністю оформленої та узгодженої проектної документації; не здійснювати на капітальних берегозахисних спорудах (траверсах, підпірних стінах, стабілізованих схилах, інших спорудах) та орендованої ділянці штучного пляжу, будівництво, реконструкцію або будь-які будівельні роботи, у тому числі підготовчі.

Згідно з п. 4.1.11 договору орендар має право встановлювати та розміщувати сезонні об`єкти торгівлі, відпочинку, розваг і побутового обслуговування після одержання згоди орендодавця та оформлення дозвільної документації у відповідних виконавчих органах Одеської міської ради.

За умовами п. 4.1.12 договору орендар зобов`язаний утримувати за рахунок власних коштів: організувати та обладнати сезонні (з 01 травня по 01 жовтня включно) пункти медичної допомоги та рятувальний пост, відповідно до розпорядження міського голови №1179-01р від 22.09.2003 "Про створення міської системи рятування людей на воді", включаючи навчання штату рятувальників відповідно до вимог Правил устаткування й експлуатації пляжів м. Одеси.

Пунктом 5.2.1 договору визначено право орендодавця контролювати наявність, стан, цільове використання й ефективність використання майна, переданого в оренду.

Згідно з п. 5.2.3. договору орендодавець має право вимагати дострокового розірвання договору у випадках: не перерахування орендарем орендної плати протягом 3 місяців, ухилення орендаря від виконання приписів орендодавця щодо утримання майна в належному стані; невиконання цілком або частково п.п. 4.1.1., 4.1.4., 4.1.5., 4.1.6., 4.1.7., 4.1.9., 4.1.10., 4.1.12., 4.1.14. договору; невикористання майна або його використання не за цільовим призначенням.

Пунктом 7.4 договору визначено, що з ініціативи однієї із сторін договір може бути розірваний за рішенням Господарського суду.

Між ФОП Щепаловим В.Ф. (орендарем) та ФОП Підгорним Д.І. (суборендарем) 15.04.2016 укладено договір №1-С/2016 суборенди берегозахисної споруди, згідно з умовами якого та на підставі акта приймання-передачі орендар передав, а суборендар прийняв у строкове платне користування захисну споруду у вигляді штучного піщаного пляжу між траверсами №7-а та №8 другої черги ПЗС загальною площею 1 753, 5 м2 на узбережжі Чорного моря в м. Одесі на території міського пляжу "Курортний", в районі 11-ої ст. Великого Фонтану.

Управлінням інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради 13.05.2016 відповідачу видано припис про усунення виявлених порушень: 1) проведення робіт, встановлення тимчасових споруд не у відповідності до затвердженої схеми позивачем; 2) не проведення робіт з поповнення пляжу піском; 3) не оформлення паспорту пляжу; 4) не встановлення рятівного поста та медичного пункту; 5) порушення умов договору оренди. Визначено термін усунення недоліків до 21.05.2016. Заборонено з 13.05.2016: експлуатацію зазначеної ділянки штучного та припинення робіт з встановлення споруд; виконання робіт з поповнення пляжу піском; виконання умов договору оренди; розірвання договору оренди.

Припис до виконання отримав Налімов Р.О., відповідно до виданої відповідачем довіреності, про що наявна відмітка на приписі.

Крім цього 18.05.2016 Управлінням інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради відповідачу видано припис про усунення виявлених порушень: 1) проведення робіт по встановленню тимчасових споруд з порушенням вимог узгодженої схеми, умов договору оренди, Правил устаткування та експлуатації пляжів м. Одеси; 2) не проведення робіт з поповнення (відновлення) пляжу піском; 3) не оформлення паспорту пляжу. Визначено термін усунення недоліків негайно до 21.05.2016. Заборонено з 18.05.2016: експлуатацію зазначеної ділянки штучного пляжу; проведення заходів з демонтажу металевих та дерев`яних конструкцій тимчасових споруд; виконання усіх умов договору; розірвання договору оренди.

Припис до виконання отримав Налімов Р.О., відповідно до виданої відповідачем довіреності, про що наявна відмітка на приписі.

Також 27.06.2016 Управлінням інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради відповідачу надано припис про усунення виявлених порушень: 1) встановлення тимчасових споруд (навіс, балкон) не у відповідності до узгодженої схеми-дислокації та без наявності відповідної дозвільної та проектної документації; 2) порушення умов договору оренди. Визначено термін усунення недоліків негайно до 10.06.2016. Заборонено з 27.05.2016: експлуатацію зазначеної берегозахисної споруди; проведення заходів з демонтажу балкону/навісу, виконання умов договору оренди; розірвання договору оренди.

У 2016 році начальником Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради Андрусишином В.В. затверджено відповідачу схему розміщення тимчасових спору і шезлонгів на орендованій ділянці пляжу за договором оренди, укладеним з відповідачем, що підтверджується листом позивача від 01.12.2017.

В подальшому Управлінням інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради 10.02.2017 складено акт контролю виконання умов договору оренди, у якому зазначено, що при обстеженні території ділянки пляжу, розташованої між траверсами №7-а та №8 другої черги ПОС (орендар - відповідач), переданої в оренду на підставі договору оренди берегозахисної споруди від 20.08.2006 №59-ор, виявлено незадовільний санітарно-технічний стан берегозахисної споруди, з розміщенням на пляжі металевих конструкцій, що створює загрозу отримання травм при відвідуванні пляжу, наявність сміття, скупчення будівельних матеріалів і конструкцій незрозумілого призначення. Виявлені недоліки є грубим порушенням умов договору берегозахисної споруди і правил устаткування та експлуатації пляжів м. Одеси, затверджених рішенням Одеської міської ради 05.04.2007 № 1133-V, що є підставою для ініціювання питання щодо подальших дій у відношенні орендаря.

Також у вказаному акті зазначено, що при проведенні обстеження на території пляжу був відсутній орендар берегозахисної споруди, а його місце на момент перевірки не було встановлено, прийняття оперативних заходів орендарем щодо усунення виявлених порушень в найкоротші терміни було неможливо.

Між ФОП Щепаловим В.Ф. та Аварійно-рятувальною службою-Комунальною установою "Рятувально-водолазна служба Одеської міської ради" 27.04.2017 укладено договір на обов`язкове обслуговування аварійно-рятувальними службами об`єктів та окремих територій місць масового відпочинку населення на водних об`єктах, за яким аварійно-рятувальна служба зобов`язалась здійснювати сезонне аварійно-рятувальне обслуговування пляжу, наданого відповідачу в оренду.

Між відповідачем та Комунальною установою "Рятувально-водолазна служба Одеської міської ради" 27.04.2017 складено акт перевірки встановлення та обладнання відповідачем рятувального посту на території пляжу, відповідно до якого при обстеженні території виявлено встановлений та обладнаний рятувальний пост, наявність на робочому місці матросів-рятувальників, а також розміщення та обладнання на території рятувального посту медичного пункту, що підтверджує виконання умов договору оренди, та є підставою для погодження паспорту пляжу на 2017 рік.

14.06.2017 відповідачу виданий паспорт пляжу №015/1, підписаний заступником керівника місцевого органу виконавчої влади - відповідального за введення місць масового відпочинку в експлуатацію Терещуком О.Д. та засвідчений печаткою Одеської обласної державної адміністрації.

До паспорту додане обстеження Держпродспоживслужби в м. Одесі, територіального органу ДСНС в Одеській області, Департаменту екології та природних ресурсів Одеської обласної державної адміністрації, аварійно-рятувальної служби.

В подальшому комісією за участю працівників позивача, управління ДАБК, департаменту екології та розвитку рекреаційних зон, ДСНС Україниу Одеській області 16.06.2017 складено акт обстеження берегозахисної споруди у вигляді ділянки штучного пляжу, яким встановлено: розміщення відповідачем металевих конструкцій каркасу з облаштуванням на ньому дерев`яного настилу, які на візуальний огляд мають ознаки капітальності; також на деревяншому настилі встановлені об`єкти: двохярусні конструкції для відпочинку з металевого каркасу, барна стійка, приміщення кухні та інші побутові приміщення, дерев`яні споруди відпочинку та шезлонги; на час проведення обстеження орендованої ділянки пляжу відсутній оформлений паспорт на відкриття та функціонування пляжу, в той же час пляж експлуатується; уздовж траверсу №8 та уздовж урізу моря відсутні проходи, що є порушенням розпорядження міського голови на 2017 рік; по периметру території встановлені огородження по траверсу та по підпірній стінці без дозволу, що є порушення п. 3.18. Правил устаткування та експлуатації пляжі міста Одеса; під час обстеження приміщення медичного пункту відсутнє; встановлений на пляжу рятувальний пост не обладнаний, рятувальники відсутні.

Враховуючи викладене Заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради (Департаменту комунальної власності Одеської міської ради) звернувся до суду з позовом у даній справі.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з їх доведеності та обґрунтованості. При цьому судом відхилено акт перевірки встановлення та обладнання відповідачем рятувального посту від 27.04.2017 та укладений відповідачем договір на обов`язкове обслуговування аварійно-рятувальними службами від 27.04.2017 і копії посвідчень плавця-рятувальника за №0117,0118,0119, оскільки вони підтверджують наявність рятувального посту лише станом на 27.04.2017, а не на момент оглядів переданого в оренду комунального майна, проведених позивачем 13.05.2016 та 16.06.2017. Місцевий суд також визнав необґрунтованими посилання відповідача на те, що узгодження схеми розміщення тимчасових споруд та затвердження паспортів пляжу щорічно не потребується. При цьому суд зазначив, що за інформацією позивача відповідачу погоджувалась схема дислокації лише у 2016 році, а паспорти за 2016- 2018 рр. та схеми за 2017-2018 рр. не погоджувались. Також судом відхилено доводи відповідача, що ним узгоджувалась схема розміщення тимчасових споруд, оскільки прокурор вказує на фактичну невідповідність розміщених споруд погодженій схемі, що є порушенням п. 4.1.11 договору, а не на відсутність такої схеми.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та постановляючи нове - про відмову в позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що прокурором та позивачем не подано суду доказів, які б підтверджували, що юрисконсульт позивача Ягупенко Д.Г. мав повноваження проводити перевірки, видавати обов`язкові для виконання приписи та забороняти експлуатацію пляжу відповідачу. Також, як вбачається з останнього припису від 27.05.2016, юрисконсультом позивача Ягупенко Д.Г. виявлено лише одне порушення, а саме встановлення відповідачем тимчасових споруд (навіс, балкон) не у відповідності до узгодженої схеми-дислокації та без наявності відповідної дозвільної та проектної документації. При цьому, прокурором та позивачем не подано суду доказів повідомлення позивача про дану перевірку від 27.05.2016 та направлення йому вказаного припису. З поданого прокурором списку згрупованих поштових відправлень від 07.06.2016 не вбачається, що відповідачу направлявся саме припис від 27.05.2016. Апеляційним судом також не прийнято до уваги акт контролю виконання умов договору оренди від 10.02.2017, складений працівниками позивача. Щодо акта обстеження комісії від 16.06.2017 апеляційний господарський суд зазначив, що він складений без участі або повідомлення відповідача і останньому не надсилався. Також, прокурором та позивачем не подано суду доказів, які б підтверджували, що вказана комісія мала повноваження проводити таке обстеження. Крім цього, у вказаному акті від 16.06.2017 встановлено, що відсутній оформлений паспорт на відкриття та функціонування пляжу, в той час, як 14.06.2017 відповідачу був виданий паспорт пляжу № 015/1, який підтверджує, що стан пляжу відповідав вимогам Правил устаткування та експлуатації пляжів м. Одеси, санітарним нормам і правилам України, та спростовує висновки комісії, вказані в акті обстеження, складеному через два дні (16.06.2017) після видачі паспорту.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, Заступник прокурора Одеської області звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового висновку про відмову у задоволенні позову. Так скаржник зазначає, що:

- законність дій орендодавця при складанні приписів не є предметом вказаного позову, а в матеріалах справи міститься підтвердження, яке відповідачем не спростовується, що вказані приписи останнім отримано та не оскаржено в судовому порядку, в тому числі з підстав наявності чи відсутності повноважень особи, яка їх склала;

- діючим законодавством не передбачено обов`язок орендодавця інформувати орендаря про проведення перевірки дотримання ним умов договору, а навпаки таке його право визначено п. 5.2.1 договору; в матеріалах справи міститься список згрупованих поштових відправлень від 07.06.2016, які підтверджують направлення зазначеного припису на адресу відповідача;

- фактичне не усунення відповідачем зафіксованих у вищевказаних актах порушень підтверджується актами перевірки від 10.02.2017 та 16.06.2017, які наявні в матеріалах справи разом із фотофіксацією виявлених порушень;

- надані копії паспортів пляжу не були подані до Управління та не погоджені належним чином. При цьому, наявність паспорту пляжу від 14.06.2017, не погодженого належним чином Управлінням та поданого вже коли курортний сезон 2017 року розпочато, не свідчать про дотримання відповідачем умов договору;

- порушення умов договору та Правил устаткування та експлуатації пляжів м. Одеси щодо відсутності на орендованій ділянці штучного пляжу рятувальних постів та медичного пункту управлінням зафіксовано двічі, а саме 13.05.2016 та 16.06.2017.

Крім цього, скаржник просить передати справу на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду з огляду на наявність різних висновків з питань застосування ст. 651 ЦК України, викладених у постановах від 18.04.2018 у справі № 916/917/17 та від 17.04.2018 у справі № 916/915/17.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.07.2019 відкрито провадження за касаційною скаргою, призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 30.07.2019 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 23.07.2019.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 29.07.2019 надійшов відзив на касаційну скаргу у встановлений в ухвалі від 03.07.2019 строк, у якому відповідач зазначає, що загалом усі письмові докази, якими прокурор та позивач обґрунтовують свої позовні вимоги, були складені без участі орендаря, без його повідомлення про перевірки, з позбавленням права бути присутнім під час проведення перевірок, без вручення їх орендарю. Так дії позивача направлені на порушення загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості і добросовісності, закріплені в ст. 3 ЦК України, та є неприпустимими, так як фактично в односторонньому порядку позивач може складати будь-які документи та викладати в них будь-які обставини, навіть якщо вони не відповідають дійсності. У зв`язку з викладеним, суд апеляційної інстанції правильно встановив відсутність істотних порушень умов договору з боку орендаря, відсутність підстав для його розірвання та правильно застосував положення ст.ст. 651 783 ЦК України.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.07.2019 зупинено провадження у справі № 910/11991/17 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 587/430/16-ц.

Ухвалою від 09.10.2019 поновлено провадження у справі та призначено касаційну скаргу до розгляду на 19.11.2019.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.11.2019 зупинено провадження у справі № 910/11991/17 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 912/2385/18.

Ухвалою від 07.09.2020 поновлено провадження у справі та призначено касаційну скаргу до розгляду на 06.10.2020.

Заслухавши доповідь головуючого судді Могил С.К. та пояснення представника відповідача, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

При цьому обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.

Частинами 1, 3 ст. 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Водночас, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 з`ясовуючи поняття "інтереси держави" визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 1311 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 1311 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та у постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Сама по собі обставина не звернення позивача/позивачів з позовом протягом певного періоду, без з`ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання таким органом/органами своїх функцій із захисту інтересів держави.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві права" передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

При цьому, на сьогодні однозначною є практика ЄСПЛ, яка відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав.

Отже, з урахуванням вище викладеного, у розумінні положень статей 73 76 77 ГПК України прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

Колегія суддів звертає увагу на те, що саме лише посилання прокурора у позовній заяві на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження захисту державних інтересів, не достатньо для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абз. 2 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (відповідний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наведено такі правові висновки:

"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

Колегія суддів звертає увагу, що місцевим господарським судом не встановлено обставин дотримання прокурором процедури, передбаченої ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", а лише зазначено, що звернення прокурора із позовом до суду в даному випадку обумовлене необхідністю захисту інтересів держави в особі Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради, які порушені відповідачем у зв`язку із неналежним виконанням останнім умов договору оренди комунального майна та бездіяльністю управління з цього приводу.

В свою чергу, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначав, що в порушення вимог ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор не надав суду допустимих доказів про те, що попередньо повідомив позивача про намір звернутись до суду в його інтересах.

Також, як вбачається з тексту апеляційної скарги, однією з підстав для скасування рішення місцевого господарського суду відповідач вказував на те, що прокурор не надав суду допустимих доказів про те, що попередньо повідомив позивача про намір звернутись до суду в його інтересах. В матеріалах справи міститься лише лист прокурора на адресу позивача, але відсутня будь-яка поштова квитанція про направлення відповідного повідомлення на адресу позивача або відмітка канцелярії позивача у випадку особистого вручення.

Верховний Суд констатує, що обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах.

При цьому з висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у підпунктах 76-81 постанови від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, слідує, що для підтвердження судом підстав для представництва прокурора інтересів держави в суді у випадку, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, достатнім є дотримання прокурором порядку повідомлення, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", та відсутність самостійного звернення компетентного органу до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання такого повідомлення.

Дотримання порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" надає можливість спростувати стверджуване порушення інтересів держави або самостійно звернутись до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання такого повідомлення.

Проте постанова суду апеляційної інстанції не містить жодних висновків ані про дотримання прокурором передбаченої ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури, а ні про доведеність прокурором підстав для виключного представництва інтересів держави в суді у даному випадку.

При цьому не є дослідженням відповідних обставин висновок суду першої інстанції, що звернення прокурора із позовом до суду в даному випадку обумовлене необхідністю захисту інтересів держави в особі Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради, які порушені відповідачем у зв`язку із неналежним виконанням останнім умов договору оренди комунального майна та бездіяльністю управління з цього приводу.

Відповідно до ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Так само і ч. 3 ст. 2 ГПК України до основних засад (принципів) господарського судочинства віднесено забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Вказані норми не є суто декларативними - їх необхідно розуміти не лише як положення законодавства, які надають особам безумовне право подавати апеляційну скаргу на рішення судів, які розглянули відповідну справу як суди першої інстанції, але і враховувати, що вони визначають принципи самого судочинства, які покладають на суд певні обов`язки з розгляду таких скарг і перегляду відповідних судових рішень (з урахуванням обмежень інстанційного перегляду).

Зокрема, ч. 1 ст. 269 ГПК України визначає, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При цьому законодавець у ст. 282 ГПК України закріпив, що постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з мотивувальної частини із зазначенням: а) встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; б) доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; в) мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; г) чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду.

Відповідно до положень ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на оцінці наданих учасниками справи доказів в підтвердження своїх вимог або заперечень, та на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Верховний Суд звертає увагу на те, що хоча поняття "обґрунтованого" рішення не можна тлумачити як таке, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент учасників справи, а міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення, проте суд у будь-якому випадку, навіть без відображення окремих аргументів у своєму рішенні (якщо він вважає їх такими, що не впливають на правильне рішення спору або не відносяться до суті справи), повинен, під час розгляду справи, надати оцінку всім аргументам учасників справи в силу імперативних приписів ст. 236 ГПК України, особливо тим, оцінка яких є необхідною для правильного вирішення спору.

Однак, по суті, усунувшись від виконання вказаних обов`язків, суди обох інстанцій взагалі не дослідили наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді у даному спорі.

Вказані порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж перегляду справи судом касаційної інстанції і взагалі унеможливлюють здійснення касаційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, однак оцінка викладених вище обставин та доводів є необхідною для правильного вирішення спору по суті, оскільки недотримання процедури, передбаченої ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті.

Враховуючи викладене та беручи до уваги передбачені ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене і встановити наявність або відсутність підстав для прокурорського представництва у цій справі, і в залежності від встановлених обставин, вирішити спір відповідно до норм матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Доводи скаржника про передачу справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду з огляду на наявність різних висновків з питань застосування ст. 651 ЦК України, викладених у постановах від 18.04.2018 у справі № 916/917/17 та від 17.04.2018 у справі № 916/915/17, в даному випадку не розглядаються, оскільки першочерговим по відношенню до вирішення спору по суті є встановлення обставин наявність або відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі позивача у цьому спорі.

Згідно з ч. 1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Оскільки постанова Північного апеляційного господарського суду від 07.03.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2018 у справі № 910/11991/17 підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, не здійснюється.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 300 301 308 310 314 315 317 ГПК України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Заступника прокурора Одеської області задовольнити частково.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.03.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2018 у справі № 910/11991/17 скасувати.

Справу № 910/11991/17 направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.