№ 910/12070/22 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/12070/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.,

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Українські перспективи»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 (головуючий суддя: Кропивна Л.В., судді: Пономаренко Є.Ю., Барсук М.А.),

у справі № 910/12070/22

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Українські перспективи» (далі - ТОВ «Українські перспективи», Товариство, позивач, скаржник)

до Львівської міської ради (далі - Рада, відповідач 1) та акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - Залізниця, відповідач 2)

про визнання протиправними дій та стягнення солідарно шкоди.

ВСТУП

Під час розгляду цієї касаційної скарги перед Верховним Судом постало питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, які полягають у забороні відповідачам та/або уповноваженим органам, особам, які діють від їх імені та/або на виконання рішень останніх, до набрання рішення суду законної сили, здійснювати демонтаж та/або вчиняти дії, що спрямовані на демонтаж рекламних конструкцій, які належать Товариству, що розміщені згідно договору від 06.01.2014 №Л/П - 14227п/НЮ.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст вимог заяви про забезпечення позову

08.11.2022 до господарського суду міста Києва надійшла заява Товариства про забезпечення позову до подачі позову, в якій Товариство просило вжити заходи забезпечення господарського позову до його пред`явлення Товариством шляхом заборони Залізниці та Раді та/або уповноваженим органам, особам, які діють від їх імені та/або на виконання рішень останніх, до набрання рішення суду законної сили, здійснювати демонтаж та/або вчиняти дії, що спрямовані на демонтаж рекламних конструкцій, які належать Товариству, що розміщені згідно договору від 06.01.2014 №Л/П - 14227п/НЮ.

У заяві про забезпечення позову Товариство вказувало, що має намір звернутись до суду з позовом про визнання протиправними дій Залізниці щодо демонтажу конструкцій зовнішньої реклами Товариства, розміщених у м. Львові на території Залізниці та стягнути солідарно з Залізниці та Ради на користь Товариства шкоди, завданої протиправними діями посадових осіб останніх щодо демонтажу рекламних конструкцій.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову Товариство посилалося на те, що останнє є власником конструкцій зовнішньої реклами, розташованих на території та об`єктах залізничного транспорту, відповідно до укладених з Залізницею договорів про надання рекламних послуг.

Як вказував заявник Регіональною філією «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», на підставі звернення Львівського міського голови, повідомлено Товариство про необхідність демонтажу конструкцій та передання останніх на потреби облаштування захисних споруд міста.

Не зважаючи на заперечення заявника, представниками Ради та Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» здійснено демонтаж 20 конструкцій зовнішньої реклами, які належать Товариству. Під ризиком демонтажу залишились ще 29 конструкцій зовнішньої реклами Товариства.

З метою недопущення отримання неефективного судового захисту у разі постановлення судом рішення у справі про задоволення вимог про визнання дій відповідачів протиправними, Товариство просило суд забезпечити позов.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.11.2022 (суддя Шкурдова Л.М.) заяву Товариства задоволено: вжито заходи забезпечення позову і заборонено Залізниці, Раді та/або уповноваженим органам, особам, які діють від їх імені та/або на виконання рішень останніх, до набрання рішення суду законної сили, здійснювати демонтаж та/або вчиняти дії, що спрямовані на демонтаж рекламних конструкцій, які належать Товариству та розміщені за адресами: м. Львів вул. Пластова - Богданівська біля залізничного переїзду (3 конструкції розміром 6м.х3м.) розміщені згідно договору №Л/П - 14227п/НЮ від 06.01.2014; м. Львів вул. Любінська (парна і непарна сторони на залізничному мості) (2 конструкції розміром 6м.хЗм.) розміщені згідно Договору №Л/П - 14227п/НЮ від 06.01.2014; м. Львів вул. Луганська непарна сторона (1 конструкція розміром 12м.х3м.) розміщена згідно договору №Л/П - 14227п/НЮ від 06.01.2014; м. Львів вул. Луганська непарна сторона (І конструкція розміром 6м.х3м ) у зоні залізничного переїзду розміщена згідно договору №Л/П - 14227п/НЮ від 06.01.2014; м. Львів вул. Луганська непарна сторона - (1 конструкція розміром 6м.х3м) розміщена згідно договору №Л/ДН-1 -14201 п/НЮ від 01.01.2014; м. Львів вул. Стрийська (парна сторона) в районі залізничного мосту (1 конструкція розміром 6м.х3м) розміщена згідно договору №Л/П - 14227п/НЮ від 06.01.2014; м. Львів вул. Дж. Вашингтона перед залізничним переїздом (1 конструкція розміром 6м.х3м) розміщена згідно договору №Л/П - 14227п/НЮ від 06.01.2014; м. Львів вул. Єрошенка - біля залізничного мосту (1 конструкція розміром 6м.х3м.) розміщена згідно договору №Л/П - 14227п/НЮ від 06.01.2014; м. Львів вул. Варшавська - Єрошенка - на залізничному мості (1 конструкція розміром 6м.х3м.) розмішена згідно договору №Л/П - 14227п/НЮ від 06.01.2014; м. Львів вул. Зелена - вул. Зубрівська біля залізничного переїзду (2 конструкції розміром 6м.х3м) розміщені згідно договору №Л/П - 14227п/НЮ від 06.01.2014; м. Львів вул. Сихівська парна сторона біля залізничного моста (1 конструкція розміром 6м.х3м) розміщена згідно договору №Л/П - 14227п/НЮ від 06.01.2014; м. Львів вул. Шевченка (станція Клепарів) - (3 конструкції розміром 6м.х3м.) розміщені згідно договору №Л/ДН-1-14201п/НЮ від 01.01.2014 р., (1 конструкція розміром 6м.х3м) розміщена згідно договору №Л/П - 14227п/НЮ від 06.01.2014; м. Львів вул. Шевченка, 158 - (1 конструкція розміром 6м.х3м.) розміщена згідно договору №48ТУ - 12БМЕС-18/10 від 27.02.2018; м. Львів вул. Винниця (вул. Омеляна Ковча) (2 конструкції розміром 6м.х3м) розміщені згідно договору №Л/ДН-1 -14201 п/НЮ від 01.01.2014; м. Львів вул. Левандівська парна та непарна сторона - (2 конструкції розміром 6м.х3м) розміщені згідно договору №ЛТ-14230п/НЮ від 06.01.2014; м. Львів вул. Левандівська шляхопровід парна сторона - (1 конструкція розміром 6м.х3м) розміщена згідно договору №Л/ДН -1-14201 п/НЮ від 01.01.2014; м. Львів вул. Городоцька,128 на фасаді будинку (4 конструкції розміром 6м.х3м) розміщені згідно договору №48ТУ - 12БМЕС-18/10 від 27.02.2018; м. Львів, вул. Хмельницького, 176 парна та непарна сторона, біля залізничного переїзду (2 конструкції розміром 6м.х3м.) розміщені згідно договору №Л/П - 14227п/НЮ від 06.01.2014, до набрання рішенням у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Українські перспективи» про визнання протиправними дій акціонерного товариства «Укрзалізниця» щодо демонтажу конструкцій зовнішньої реклами товариства з обмеженою відповідальністю «Українські перспективи», розміщених у м. Львові на території акціонерного товариства «Українська залізниця»; стягнення солідарно з Залізниці та Ради на користь Товариства шкоди, завданої протиправними діями посадових осіб останніх щодо демонтажу рекламних конструкцій.

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції погодився з доводами Заявника, що невжиття заходів забезпечення позову, в даному випадку, може призвести до унеможливлення ефективного захисту порушених прав та законних інтересів останнього, оскільки заява Товариства направлена на упередження подальших порушень прав останнього, як власника рекламних конструкцій і отримання у разі задоволення позову ефективного судового захисту.

Не погодившись із вказаною ухвалою, акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - Залізниця в особі Філії) звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою про скасування ухвали суду як незаконної та про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 ухвалу господарського суду міста Києва від 10.11.2022 зі справи № 910/12070/22 скасовано; у задоволенні заяви Товариства про вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви відмовлено.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано зокрема тим, що місцевий господарський суд не врахував, що заходи забезпечення позову у господарському процесі мають на меті гарантувати реальний захист порушеного права, чи законного інтересу, призначенням яких є вжиття судом таких заходів, які гарантують можливість реалізації позовних вимог у випадку задоволення позову, і коли невжиття таких заходів становитиме більший ризик для відновлення такого права чи охоронюваного законом інтересу, чим їх вжиття. В останньому випадку заходи забезпечення позову мають зафіксувати на час розгляд спору існуючий стан речей між сторонами спору. Разом з тим, інститут забезпечення у господарському процесі не передбачає захист прав, які ще не порушені, або їх порушення має ймовірний характер. Таким чином, заходи забезпечення, про які просив Заявник, не можна визнати адекватними тим вимогам, на забезпечення яких вони вживалися, адже відсутній зв`язок між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом самої позовної вимоги. У цьому зв`язку апеляційним судом зроблено висновок проте, що судом першої інстанції було здійснено неналежну оцінку такої відповідності та не враховано співвідношення прав, про захист яких просить заявник, з наслідками заборони відповідачам вчиняти певні дії. Отже суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вжиті заходи забезпечення позову не відповідають вимогам процесуального законодавства щодо розумності, адекватності, збалансованості інтересів сторін, доведеності обставин реальної загрози ефективному захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача у разі невжиття судом заявлених заходів забезпечення позову. При цьому апеляційний господарський суд відмовив Товариству у задоволенні поданого ним клопотання про повернення апеляційної скарги, посилаючись при цьому на приписи статті 262 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Товариство, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції постанову апеляційного господарського суду від 20.09.2023 зі справи скасувати, а ухвалу місцевого господарського суду від 10.11.2022 залишити в силі.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми процесуального права (в тому числі статті 260 262 136-137 ГПК України). Скаржник зазначає, що апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах щодо належного підтвердження повноважень представника сторони як адвоката, а також щодо самопредставництва юридичної особи викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 910/23346/16 та постанові Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 922/2246/19. Вважає, що до апеляційної скарги не подано доказів на підтвердження того, що Галас В.Я. (на якого видана довіреність) є посадовою особою заявника апеляційної скарги і уповноважений діяти від товариства через інститут самопредставництва або через інститут представництва та має право підпису. Крім того до апеляційної скарги також не надано доказів того, що відповідна особа (Галас В.Я.) має статус адвоката.

Також скаржник зазначає проте, що апеляційним судом не враховано висновки щодо застосування приписів частини четвертої статті 60 ГПК України та частини третьої статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», викладені в ухвалах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2018 у справі № 910/15163/17, від 21.05.2018 у справі № 908/1156/17, від 21.05.2018 у справі № 910/17213/17, від 25.05.2018 у справі № 922/3775/17, від 31.01.2018 у справі № 910/24418/16. Зазначає, що згідно з зазначеними правовими позиціями Верховного суду щодо належного підтвердження повноважень представника сторони як адвоката, який діє на підставі довіреності, у тексті такої довіреності має бути вказано , що представник уповноважується діяти на ведення справи саме як адвокат, зазначення у довіреності реквізитів свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та додатково зазначення реквізитів договору на правничу допомогу. Однак, на переконання скаржника, у довіреності від 29.12.2021, виданої на ім`я адвоката Надії Пантюшевої відсутня інформація про укладення договору на правничу допомогу останньої з Залізницею, не долучений такий документ до матеріалів справи. Також не долучений до апеляційної скарги документ, який би підтверджував повноваження Довірителя.

З огляду на викладені обставини, скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції повинен був повернути подану Залізницею в особі Філії апеляційну скаргу на підставі пункту 1 частини п`ятої статті 260 ГПК України.

Крім того, скаржник вважає, що ухвала суду першої інстанції про забезпечення позову є обґрунтованою та прийнятою з дотриманням норм як матеріального так і процесуального права, відтак вважає, що у апеляційного господарського суду були відсутні підстави для її скасування. Стверджує, що невжиття заходів до забезпечення позову спрямованих на унеможливлення демонтажу належних Товариству рекламних конструкцій шляхом заборони відповідачам та іншим особам за дорученням відповідачів вчиняти дії щодо їх демонтажу, може істотно ускладнити поновлення порушених прав позивача за захистом яких він звернувся до суду. Вжиття таких заходів забезпечення позову спрямовані лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті, оскільки, на переконання Товариства, відповідачі у будь-який час можуть демонтувати рекламні конструкції позивача, що залишилися та розміщені на території та об`єктах залізничного транспорту.

Доводи інших учасників справи

Від відповідача 2 надійшов відзив на касаційну скаргу Товариства, в якому останній просить Суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване Товариством судове рішення (постанову апеляційної інстанції) без змін.

Від відповідача 1 відзив на касаційну скаргу не надійшов.

3. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Ураховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувану постанову в межах вимог касаційної скарги.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що Товариство вважає, що подана Залізницею в особі Філії апеляційна скарга на ухвалу господарського суду міста Києва від 10.11.2022 зі справи підлягала поверненню апеляційним судом на підставі пункту 1 частини п`ятої статті 260 ГПК України, оскільки остання (апеляційна скарга) підписана заступником начальника юридичної служби регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» Володимиром Галасом та адвокатом АТ «Українська залізниця» Надією Пантюшевою без підтвердження повноважень на її підписання, тобто особами, які не мали права на її підписання.

При цьому скаржник зазначає, що апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах щодо належного підтвердження повноважень представника сторони як адвоката, а також щодо самопредставництва юридичної особи викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 910/23346/16 та постанові Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 922/2246/19.

Вважає, що до апеляційної скарги не подано доказів на підтвердження того, що Галас В.Я. (на якого видана довіреність) є посадовою особою заявника апеляційної скарги і уповноважений діяти від товариства через інститут самопредставництва або через інститут представництва та має право підпису. Крім того до апеляційної скарги також не надано доказів того, що відповідна особа (Галас В.Я.) має статус адвоката.

Стосовно наведених доводів касаційної скарги, Верховний Суд зазначає таке.

Частиною третьою статті 56 ГПК України визначено, що юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Згідно із частиною першою статті 58 ГПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (частиною другою статті16 ГПК України).

Положенням частини четвертої статті 56 ГПК України розмежовано такі юридичні категорії, як самопредставництво і представництво.

За загальним правилом самопредставництво юридичної особи - це право одноосібного виконавчого органу (керівника) чи голови (уповноваженого члена) колегіального виконавчого органу безпосередньо діяти від імені такої особи без довіреності, представляючи її інтереси в силу закону, статуту, положення.

Аналіз наведених вище законодавчих положень дає підстави для висновку, що визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (або суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності). Викладене відповідає висновкам Верховного Суду, наведеним у постанові від 17.06.2020 у справі №922/2246/19.

Як вбачається з матеріалів даної справи, подана Залізницею в особі Філії апеляційна скарга на ухвалу господарського суду міста Києва від 10.11.2022 зі справи підписана заступником начальника юридичної служби регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» Володимиром Галасом та адвокатом АТ «Українська залізниця» Надією Пантюшевою.

На підтвердження повноважень Володимира Галас до апеляційної скарги долучено копію довіреності від 07.07.2022 (аркуш справи 145-146), згідно якої АТ «Українська залізниця» в особі голови правління Камишіна О.М. та члена правління Черніцького Р.Р. уповноважують першого заступника виконавчого директора регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» Федака Я.А. та/ або заступника директора виконавчого регіональної філії з рухомого складу регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» Миклащука О.В. здійснювати дії в інтересах Довірителя, пов`язані з діяльністю регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця».

На підтвердження повноважень Галаса В.Я. на представництво інтересів АТ «Українська залізниця» до апеляційної скарги додано копію довіреності від 11.07.2022 року, виданої в порядку передоручення (аркуш справи 144).

Аналіз частини третьої статті 56 ГПК України дає підстави для висновку, що визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності). Така ж правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постанові Верховного Суду від 23.11.2020 у справі № 908/592/19.

Отже, довіреність не є належним доказом повноважень заступника начальника юридичної служби Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» Галаса В. Я. на представництво інтересів АТ «Українська залізниця» в порядку самопредставництва юридичної особи відповідно до частини третьої статті 56 ГПК України, тому в цій частині аргументи скаржника знайшли своє підтвердження.

Разом з тим, згідно з пунктом 1 частини першої та частин третьої, четвертої статті 60 ГПК України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи; довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами; повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Статтею 131-2 Конституції України передбачено, що обов`язковою вимогою для здійснення представництва іншої особи у суді є те, що таке представництво може здійснювати виключно адвокат (за винятком випадків, встановлених законом).

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні регулюються Законом «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Частиною першою статті 26 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» закріплено перелік документів, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Частиною третьою статті 26 вказаного Закону встановлено, що повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.

Закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не встановлює, що в довіреності, виданій на ім`я фізичної особи - адвоката, обов`язково зазначається про те, що такий представник є саме адвокатом. Такі вимоги також відсутні в ГПК та ЦК, яким врегульовано питання представництва за довіреністю. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 12.10.2018 у справі №908/1101/17.

Тобто, у зазначеному аспекті важливим є, щоб особа, яка здійснює представництво за довіреністю, мала статус адвоката та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Як вже зазначалося вище, подану Залізницею в особі Філії апеляційна скарга на ухвалу господарського суду міста Києва від 10.11.2022 зі справи підписала також адвокат АТ «Українська залізниця» Надія Пантюшева.

На підтвердження повноважень адвоката Надії Пантюшевої до апеляційної скарги долучена довіреність від 29.12.2021 (аркуш справи 147-148), зі змісту якої вбачається, що АТ «Українська залізниця» в особі голови правління Камишіна О.М. та члена правління Лященка Є.А. уповноважують адвоката Пантюшеву Надію Миколаївну, свідоцтво про право на заняття адвокатської діяльності серія ЛВ №000835 від 21.12.2017 року, на представництво інтересів АТ «Українська залізниця».

Так, відповідно до частин першої, третьої статті 237 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі (частини друга, третя статті 244 ЦК України ).

В даному випадку визначальним є те, що особа, яка здійснює представництво за довіреністю, має статус адвоката та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. При цьому довіреність визначає лише повноваження адвоката, межі наданих представникові прав та перелік дій, які він може вчиняти.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження своїх повноважень адвокат Надія Пантюшева долучила до апеляційної скарги, зокрема, свідоцтво про право на заняття адвокатської діяльності серія ЛВ №000835 від 21.12.2017 року, що підтверджує наявність у неї статусу адвоката, а також копію довіреності від 29.12.2021(яка була дійсна до 31.12.2022, а апеляційна скарга подана 30.11.2022).

Таким чином адвокат Надія Пантюшева мала права підписувати апеляційну скаргу, а отже підстав для повернення апеляційної скарги, на підставі пункту 1 частини п`ятої статті 260 ГПК України, у апеляційного суду були відсутні, тому в цій частині доводи скаржника не знайшли свого підтвердження.

Крім того Суд зазначає, що довіреність є підставою для представництва, ґрунтується на односторонньому волевиявленні особи, яку представляють і за своєю правовою природою є одностороннім правочином, на який поширюється презумпція його правомірності.

Довіреність від 29.12.2021, яка видана на підтвердження повноважень адвоката Надії Пантюшевої не визнавалась недійсною, не була скасована / відкликана, тому апеляційна скарга підписана повноваженим представником АТ «Українська залізниця» .

При цьому Верховний Суд враховує, що форма не може превалювати над змістом. З`ясовуючи зміст довіреності, суд має виходити з її (довіреності) буквального та логічного змісту, з намірів особи, яка таку довіреність видала.

Водночас саме представник несе кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу в суді (стаття 400-1 Кримінального кодексу України).

Доводи скаржника щодо неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування приписів частини четвертої статті 60 ГПК України та частини третьої статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», викладених в ухвалах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2018 у справі № 910/15163/17, від 21.05.2018 у справі № 908/1156/17, від 21.05.2018 у справі № 910/17213/17, від 25.05.2018 у справі № 922/3775/17, від 31.01.2018 у справі № 910/24418/16 не приймаються Судом до уваги, оскільки відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України обов`язковому врахуванню судами підлягають висновки Верховного Суду, наведені саме у постановах, а не ухвалах. При цьому неврахування висновків Верховного Суду, наведених в ухвалах, не є підставою касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Щодо доводів скаржника по суті самої заяви про забезпечення позову, Верховний Суд вважає вказати, що у доводах касаційної скарги взагалі не наведено жодної підстави та обґрунтувань незаконності висновків апеляційного господарського суду щодо відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову та, відповідно, підстав для скасування оскаржуваного Товариством судового рішення. Зі змісту касаційної скарги вбачається, що скаржник лише просить суд залишити ухвалу суду першої інстанції в силі посилаючись, що остання (ухвала суду першої інстанції) є обґрунтованою та прийнятою з дотриманням норм як матеріального так і процесуального права, відтак вважає, що у апеляційного господарського суду були відсутні підстави для її скасування.

Стосовно зазначених у скарзі доводів Товариства щодо адекватності та співмірності вжитого судом заходу забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, Суд вважає за необхідне вказати наступне.

У касаційній скарзі скаржник звертає увагу Суду на те, що ухвалою господарського суду м. Києва від 10.11.2022 у справі №910/12070/22 вжиті заходи забезпечення позову до пред'явлення позову. За позовами Товариства відкриті провадження у справах № 910/12363/22 (про визнання протиправними дій Ради та Залізниці та відшкодування завданої шкоди) та № 910/12744/22 (про визнання договорів продовженими), а тому невжиття заходів забезпечення позову спрямованих на унеможливлення демонтажу належних позивачу рекламних конструкцій шляхом заборони відповідачам та іншим особам за дорученням відповідача вчиняти дії щодо їх демонтажу може істотно ускладнити поновлення порушених прав позивача за захистом яких він звернувся до суду. Скаржник зазначає, що вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову є адекватними та співмірними заявленим ним позовним вимогам.

Проте, Суд відхиляє вказані доводи, оскільки відповідно до усталеної практики Верховного Суду при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням в тому числі наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 906/1162/22, від 29.06.2023 у справі № 925/1316/22, від 18.05.2023 у справі № 910/14989/22, від 24.06.2022 у справі № 904/8506/21.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії тощо.

Співмірність, зокрема, передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

Верховний Суд зазначає, що апеляційний господарський суд, переглядаючи ухвалу господарського суду першої інстанції в апеляційному порядку установив, що місцевий суд не врахував, що заходи забезпечення позову у господарському процесі мають на меті гарантувати реальний захист порушеного права, чи законного інтересу, призначенням яких є вжиття судом таких заходів, які гарантують можливість реалізації позовних вимог у випадку задоволення позову, і коли невжиття таких заходів становитиме більший ризик для відновлення такого права чи охоронюваного законом інтересу, чим їх вжиття. В останньому випадку заходи забезпечення позову мають зафіксувати на час розгляд спору існуючий стан речей між сторонами спору. Разом з тим, інститут забезпечення у господарському процесі не передбачає захист прав, які ще не порушені, або їх порушення має ймовірний характер. Таким чином, заходи забезпечення, про які просив заявник, не можна визнати адекватними тим вимогам, на забезпечення яких вони вживалися, адже відсутній зв`язок між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом самої позовної вимоги.

Крім того, апеляційний господарський суд констатував, що місцевий господарський суд здійснив неналежну оцінку такої відповідності, не врахував співвідношення прав, про захист яких просить заявник, з наслідками заборони відповідачам вчиняти певні дії.

Отже, на підставі викладеного Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку оскаржувану постанову апеляційного господарського суду в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, зазначає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та, з огляду на предмет та підставу поданих скаржником позовів, свідчать про правильність висновків апеляційного господарського суду про відсутність правового зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом самих позовних вимог та їх невідповідність меті реального захисту порушеного права.

З огляду на вищевикладене, Суд не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду з підстав наведених скаржником у доводах касаційної скарги.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 304 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції Суд вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстави для її скасування відсутні.

Судові витрати

Судовий збір з касаційної скарги покладається на Товариство, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 129 300 308 309 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ :

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 у справі № 910/12070/22 залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Українські перспективи» - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Булгакова