ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/1246/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Огороднік К.М., Пєсков В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,

представників учасників справи:

АТ "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської": Віценко А.Т.,

ТОВ "Патера Україна": не з`явився,

Корпорації "Альтіс-Холдінг": Казаренко Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Корпорації "Альтіс-Холдинг"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.05.2023 (колегія суддів у складі: Поляков Б.М. - головуючий, Грек Б.М., Отрюх Б.В.)

та ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.11.2022 (суддя Пасько М.В.) в частині в частині розгляду грошових вимог Корпорації "Альтіс-Холдинг"

у справі № 910/1246/21

за заявою Акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Патера Україна"

про банкрутство,

ВСТАНОВИВ:

Стислий зміст заяви

1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2021 відкрито провадження у справі за заявою Акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської" про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Патера України" (далі - Боржник), введено процедуру розпорядження майном Боржника.

2. У межах зазначеної справи 12.03.2021 Корпорація "Альтіс-Холдинг" (далі - Кредитор) подала заяву з грошовими вимогами до Боржника на суму 45870292,93 грн (далі - Заява).

3. Заяву мотивовано наявністю заборгованості Боржника перед Кредитором за договором підряду №ТРЦХ-01-АХ від 30.04.2013 (далі - Договір-1) у розмірі 3845409,48 грн; за договором субпідряду №ТД-29 від 27.12.2013 (далі - Договір-2) у розмірі 5791509,64 грн; за договором підряду №ДЛМ-14 від 27.07.2009 (далі - Договір-2), з урахуванням договору про переведення боргу №АХ/А від 31.05.2013 (далі - Договір переведення боргу), у розмірі 36233373,81 грн.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

4. Датою останнього платежу за Договором-1 є 15.10.2014.

5. На підтвердження наявності боргу за Договором-1 Кредитор надав акт звіряння взаємних розрахунків станом на 31.12.2019. Проміжні акти звіряння взаєморозрахунків чи первинні документи на підтвердження факту наявності заборгованості станом на дату відкриття справи про банкрутство Боржника не надано.

6. Натомість згідно з актом звіряння взаєморозрахунків станом на 31.12.2020 заборгованість Боржника перед Кредитором погашена повністю.

7. Датою останнього платежу за Договором-2 є 18.12.2014.

8. На підтвердження наявності боргу за Договором-2 Кредитор надав акт звіряння взаємних розрахунків станом на 31.12.2019. Проміжні акти звіряння взаєморозрахунків чи первинні документи на підтвердження факту наявності заборгованості станом на дату відкриття справи про банкрутство Боржника не надано.

9. Договором про переведення боргу встановлена позовна давність у 15 років.

10. На підтвердження наявності боргу за Договором-3 Кредитор надав акт звіряння взаєморозрахунків станом на 31.12.2019. Інформація щодо наявності боргу станом на дату відкриття провадження у справі про банкрутство Боржника відсутня.

11. Відповідно до пункту 3.1 Договору-3 договірна вартість робіт є твердою (обумовлена незмінною вартістю етапів робіт відповідно до зведеного кошторису (додаток №1)) і становить 3647202,72 грн, крім того ПДВ (20%) - 729440,56 грн. Усього з ПДВ - 40376643,26 грн згідно з переліком робіт за зведеним кошторисом.

12. Зведеного кошторису Кредитор не надав. Водночас сума всього з ПДВ, вказана у Договорі-3, є помилковою та не відповідає результату математичного додавання вартості робіт і ПДВ (3647202,72 + 729440,54 = 4376643,26 (грн)).

13. Відповідно до банківських виписок Кредитор перерахував грошові кошти на поточний рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтіс" на загальну суму 36959536,33 грн.

14. У додатках до договору переведення боргу зазначено, що станом на 01.05.2013 заборгованість ТОВ "Альтіс" перед кредитором за договором підряду №ДЛМ-14 від 27.07.2009 складає 38944082,30 грн. 31.05.2013 проведено операцію переведення боргу на загальну суму 2710708,49 грн. Заборгованість ТОВ "Альтіс" перед Кредитором станом на 31.05.2013 складає 36233373,81 грн.

15. Також до Договору-3 додано довідку про вартість виконаних робіт за жовтень 2009 року на загальну суму 1399759,81 грн.

Стислий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

16. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.11.2022, яка залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.05.2023, зокрема, визнано кредитором Боржника Корпорацію "Альтіс-Холдинг" на суму 270714,96 грн, з яких 4540,00 грн - вимоги першої черги, 266174,96 грн - вимоги четвертої черги; відмовлено Корпорації "Альтіс-Холдинг" у визнанні кредитором Боржника на суму 45604117,97 грн.

17. Судові рішення мотивовано тим, що за вимогами в сумі 9636919,12 грн, заявленими на підставі Договору-1 і Договору-2, спливла позовна давність, тому вони відхилені на підставі статей 256 257 Цивільного кодексу України. А грошові вимоги в сумі 35967198,85,85 грн за Договором-3 відхилені через відсутність документів на їх підтвердження.

Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

18. Кредитор подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу суду першої інстанції про відмову у визнанні вимог Кредитора в сумі 45604117,97 грн, направити справу на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

19. Касаційна скарга мотивована наявністю підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 04.12.2018 у справі №910/18560/16(12-143гс18), від 18.12.2018 у справі №522/1029/18, від 12.05.2020 у справі №5023/10616/11 щодо застосування положень статей 256 261 267 530 Цивільного кодексу України.

20. Кредитор зазначає, що позовна давність за вимогами, які ґрунтуються на Договорі-1 і Договорі-2 не спливла, адже у них відсутні посилання на початок перебігу позовної давності з дати останнього платежу, а строк повернення авансу не встановлений, тобто визначений моментом пред`явлення вимоги.

21. Кредитор вважає безпідставним посилання судів на акт звіряння розрахунків від 31.12.2020, який не підписаний сторонами, та зазначає про ненадання правової оцінки доданим до Заяви доказам виконання умов Договору-3 на суму 40376643,26 грн.

22. Крім того, на думку Кредитора, в порушення статті 266 Цивільного кодексу України суди застосували позовну давність за заявою не сторони спору, а також застосували дві взаємовиключні умови відхилення кредиторських вимог за Договором-3 - необґрунтованість вимог Кредитора та застосування позовної давності.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

23. Інші учасники справи у встановлений судом термін відзиви на касаційну скаргу не надали.

Позиція Верховного Суду

24. Керуючись вимогами статей 14 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги.

25. Предметом касаційного оскарження в цій справі є судові рішення в частині відмови у визнанні грошових вимог Кредитора до Боржника.

26. Згідно з усталеною практикою Верховного Суду щодо порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство, ролі та обов`язків суду на цій стадії провадження у справі про банкрутство під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №908/710/18, 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 24.10.2019 у справі №910/10542/18, від 07.11.2019 у справі №904/9024/16).

27. У справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов`язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №908/710/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17).

28. Згідно зі статтею 1 КУзПБ грошове зобов`язання (борг) - зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України.

29. Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).

30. Зокрема, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу (частина 1 статті 837 Цивільного кодексу України). У разі залучення підрядником до виконання роботи інших осіб (субпідрядників) він виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник (частина 1 статті 838 Цивільного кодексу України).

31. Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту (стаття 846 Цивільного кодексу України).

32. При цьому положеннями статті 849 Цивільного кодексу України передбачено право замовника відмовитися від договору підряду у будь-який час до закінчення роботи (із виплатою підрядникові плати за виконану частину роботи та відшкодуванням йому збитків, завданих розірванням договору) (частина 4); відмовитися від договору підряду та вимагати, зокрема, відшкодування збитків, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу, або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим (частина 2), або якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином (частина 3). Статтями 848 878 879 Цивільного кодексу України також передбачено право та обов`язок підрядника відмовитися від договору підряду у відповідних випадках.

33. Згідно з положеннями статті 854 Цивільного кодексу України договором підряду може бути передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів.

34. Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося. Подібний за змістом висновок викладений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19.

35. Тобто як замовнику, так і підряднику законом надано право відмовитися в односторонньому порядку від договору підряду. Вчинення відповідною стороною такого одностороннього правочину тягне припинення зобов`язань сторін та, водночас, виникнення у них згідно з вимогами закону та/або договору нових зобов`язань, зокрема, щодо повернення невикористаної частини авансу, відшкодування збитків тощо.

36. Разом з тим главою 19 Цивільного кодексу України передбачено застосування позовної давності як строку, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

37. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", рішення від 20.09.2011 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"), що застосовується як джерело права при розгляді справ судами згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

38. Пред`явлення позову як форма захисту суб`єктивного права є одним з етапів здійснення матеріального права. І хоча позовна форма захисту цивільних прав є основною формою їх захисту в суді, а в Цивільному кодексі України йдеться саме про позовну давність, проте встановлені законом строки застосовуються і до цивільно-правових вимог, які не оформляються у вигляді позову, зокрема у справах про банкрутство.

39. КУзПБ та Господарський кодекс України не встановлюють спеціальних норм, які регулюють застосування позовної давності у справах про банкрутство, в тому числі її застосування при розгляді кредиторських вимог до боржника. Однак частиною 6 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство в порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

40. Провадження у справах про банкрутство є однією з форм господарського процесу, тому в його межах повинні виконуватися завдання господарського судочинства та досягатися його мета - ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

41. Цивільний кодекс України як основний акт цивільного законодавства не містить вичерпного переліку вимог, на які позовна давність не поширюється. Водночас оскільки позовна давність є інститутом цивільного права, вона може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 Цивільного кодексу України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України).

42. За змістом частини 2 статті 9 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов`язань, визначених статтею 175 Господарського кодексу України (подібний за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі №910/10116/18 та від 01.10.2019 у справі №910/12604/18).

43. Отже, з огляду на викладене згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду (зокрема викладеною в постановах від 23.04.2019 у справі №Б-19/207-09, від 11.02.2020 у справі №10/5026/995/2012, від 05.03.2020 у справі №14/325"б", від 09.09.2021 у справі №916/4644/15) положення про позовну давність поширюються на майнові вимоги кредиторів, заявлені до боржника у справі про його банкрутство, тому при розгляді грошових вимог кредитора до боржника у справі про банкрутство застосовуються загальні норми цивільного законодавства про позовну давність, визначені у главі 19 Цивільного кодексу України.

44. Відповідно до положень статей 257 261 267 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, її перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Сплив позовної давності є підставою для відмови у позові, але за умови, що про її застосування заявлено стороною у спорі до ухвалення судом рішення.

45. Верховний Суд відхиляє доводи Кредитора про відсутність підстав для застосування передбачених частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України наслідків пропуску позовної давності у зв`язку з поданням відповідної заяви про її застосування не Боржником, а Акціонерним товариством "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської".

46. Верховний Суд зауважує, що відповідно до положень статті 1 КУзПБ сторонами у справі про банкрутство (неплатоспроможність) є конкурсні кредитори (голова комітету кредиторів), забезпечені кредитори, боржник (банкрут).

47. При цьому згідно з частиною 6 статті 45 КУзПБ кредитор має право отримувати від розпорядника майна інформацію щодо вимог інших кредиторів. Такий кредитор може подати розпоряднику майна, боржнику та суду заперечення щодо визнання вимог інших кредиторів.

48. Тобто особа, яка набуває статусу кредитора у справі про банкрутство є стороною у справі і має всі процесуальні права сторони під час провадження у такій справі, у тому числі, реалізуючи своє право, передбачене частиною 6 статті 45 КУзПБ, заявляти про застосування позовної давності.

49. Отже, заявлення Акціонерним товариством "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської", яке є ініціюючим кредитором у справі про банкрутство Боржника, про застосування позовної давності щодо заявлених до Боржника грошових вимог зумовлює необхідність застосування наслідків, передбачених частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України, в разі наявності для цього правових підстав.

50. Водночас Верховний Суд вважає слушними аргументи касаційної скарги про передчасне відхилення судами першої та апеляційної інстанцій частини грошових вимог Кредитора з підстав пропуску позовної давності без належного встановлення моменту початку її перебігу.

51. Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску. Подібні за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/18560/16, від 18.12.2018 у справі №522/1029/18, на які посилається Кредитор у своїй касаційній скарзі.

52. Водночас необхідно зауважити, що з огляду на встановлений статтею 261 Цивільного кодексу України початок перебігу позовної давності, необхідною передумовою для висновку про її закінчення є з`ясування того, яке саме право позивача є порушеним, адже без встановлення факту порушення конкретного права неможливо з`ясувати, коли позивач довідався або міг довідатися про таке порушення або про особу, яка його порушило.

53. Як вбачається зі змісту оскаржуваних ухвали та постанови у цій справі, відхиляючи грошові вимоги Кредитора, обґрунтовані наявністю заборгованості за Договором-1 і Договором-2, суди першої та апеляційної інстанцій виснували, що позовна давність за ними спливла, відповідно, 16.10.2017 і 19.12.2017. При цьому суди виходили виключно з того, що останньою датою платежів за Договором-1 є 15.10.2014, а за Договором-2 - 18.12.2014. Однак суди попередніх інстанцій не зазначили будь-яких обставин, які б свідчили про порушення прав певних прав Кредитора саме з 15.10.2014 за Договором-1 і з 18.12.2014 за Договором-2 та виникнення у нього з того часу права на позов до Боржника внаслідок таких порушень.

54. Під час розгляду грошових вимог Кредитора в зазначеній частині суди першої та апеляційної інстанції не дослідили, які конкретно зобов`язання виникли у Кредитора і Боржника за Договором-1 і Договором-2, ступінь їх виконання, наслідки такого виконання або неналежного виконання сторонами чи однією зі сторін, вчинення у зв`язку з цим сторонами певних правочинів тощо. Зокрема, суди не встановили обставини щодо виникнення у Боржника обов`язків з повернення попередньої оплати (її частини), отриманої за Договором-1 і Договором-2, згідно з вимогами законодавства, що регулює відповідні правовідносини, та умовами договорів. Відповідно, суди не з`ясували строк, у який зазначені зобов`язання Боржника мали бути виконані (в разі їх виникнення), не встановили факт їх невиконання у такий строк як підстави для виникнення у Кредитора права на позов для захисту свого цивільного права або інтересу.

55. За висновком Верховного Суду, суди як першої, так і апеляційної інстанцій під час розгляду грошових вимог Кредитора, обґрунтованих наявністю заборгованості за Договором-1 і Договором-2, не дотримались вимог статей 74 86 236 269 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, із належним дослідженням зібраних у справі доказів, а також застосуванням усіх наданих їм процесуальним законом повноважень, у зв`язку з чим неправильно застосували норми матеріального права, зокрема, статей 256 261 267 Цивільного кодексу України, не врахувавши висновки Верховного Суду щодо їх застосування, викладі в постановах від 04.12.2018 у справі №910/18560/16, від 18.12.2018 у справі №522/1029/18.

56. Вказані порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу встановлених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України меж розгляду справи. Однак без належного встановлення перелічених обставин передчасними є будь-які висновки щодо наявності чи відсутності підстав для визнання, зокрема часткового, грошових вимог Кредитора до Боржника у цій частині.

57. Водночас Верховний Суд вважає безпідставним твердження Кредитора про застосування судами першої та апеляційної інстанцій взаємовиключних умов відхилення його грошових вимог за Договором-3. За змістом оскаржуваних судових рішень, грошові вимоги в сумі 35967198,85 грн відхилено саме у зв`язку з відсутністю документів на їх підтвердження. У зазначеній частині господарські суди виходили з того, що визначена у Договорі про переведення боргу та у Заяві сума заборгованості не відповідає дійсності, в зв`язку з чим не може бути визнана. При цьому суди не застосували позовну давність до зазначених грошових вимог, зазначивши натомість, що у Договорі про переведення боргу встановлено позовну давність 15 років.

58. З огляду на таке щодо зазначених грошових вимог Кредитора відсутні підстави для висновку про неправильне застосування положень статей 256 261 267 Цивільного кодексу України через неврахування відповідних висновків Верховного Суду. А отже підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, визначена Кредитором при зверненні з касаційною скаргою, в зазначеній частині не знайшла свого підтвердження.

59. Разом з тим інші заперечення Кредитора проти часткового відхилення його грошових вимог за Договором-3 по суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів, встановлення інших обставин у тому контексті, який, на думку Кредитора, свідчить про наявність підстав для визнання його грошових вимог у повному обсязі. Такі доводи підлягають відхиленню, оскільки переоцінка доказів, вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими не входять до меж розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

60. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

61. Відповідно до положень статей 300 310 Господарського процесуального кодексу України рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню в частині відхилення грошових вимог Кредитора до Боржника в сумі 9636919,12 грн за Договором-1 і Договором-2 з переданням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

62. Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене, повно та всебічно перевірити фактичні обставини справи, надати належну оцінку наявним у справі доказам, доводам та запереченням сторін, і в залежності від установленого та вимог закону прийняти законне та обґрунтоване рішення.

63. В іншій частині оскаржувані судові рішення слід залишити без змін.

Розподіл судових витрат

64. Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Керуючись статтями 300 301 308 310 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Корпорації "Альтіс-Холдинг" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.05.2023 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.11.2022 у справі №910/1246/21 скасувати в частині відмови Корпорації "Альтіс-Холдинг" у визнанні кредитором до боржника на суму 9636919,12 грн. Справу в зазначеній частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. В іншій частині постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.05.2023 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.11.2022 у справі №910/1246/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Картере

Судді К. Огороднік

В. Пєсков