ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/12499/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ємця А. А. - головуючого, Бенедисюка І. М., Булгакової І. В.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат»

на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2025 (колегія суддів: Гаврилюк О. М., Майданевич А. Г., Сулім В. В.) про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі за позовом Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» до Акціонерного товариства «Комерційний банк "ПриватБанк"» про визнання зобов`язань припиненими, визнання відсутнім права та припинення дії, яка порушує право,

УСТАНОВИВ:

У серпні 2021 року Акціонерне товариство «Запорізький завод феросплавів» (далі - позивач, Завод) звернулося до суду з позовом до Акціонерного товариства «Комерційний банк "ПриватБанк"» (далі - відповідач, Банк), в якому просило визнати припиненими усі зобов`язання Заводу перед Банком за кредитним договором від 02.12.2010 № 4З10341Д, укладеним між Заводом та Банком, у зв`язку з їх повним виконанням, проведеним належним чином.

У позові Завод зазначив, що йому стало відомо про звернення Банку з позовом (з урахуванням доповнення) до Суду Штату Делавер до низки фізичних та юридичних осіб за несправедливе збагачення, шахрайські перекази відповідно до законів штатів (включаючи Делавер та Огайо), порушення федерального закону штату Огайо «Про протидію рекету і корупції» і цивільну змову (далі - американський позов), в якому Банк, здійснюючи виклад фактичних обставин та описуючи підстави цього позову, серед іншого зазначив, що три українські компанії (ВАТ «ОГЗК», ВАТ «СЗФ» та ВАТ «ЗФЗ») у 2010 році отримали кредитні кошти, однак не повернули їх (пп. 114- 116), що не відповідає дійсності стосовно Заводу, який в повному обсязі та належним чином виконав взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, але свідчить про те, що Банк не визнає такого виконання ВАТ «ЗФЗ», правонаступником якого є АТ «Запорізький завод феросплавів» (не визначене відповідачем в американському позові).

В ухвалі від 27.09.2021 Господарський суд міста Києва об`єднав справи № 910/12499/21, № 910/12500/21, № 910/12736/21, № 910/12733/21, № 910/12732/21, № 910/14799/21 в одне провадження та присвоїв об`єднаній справі № 910/12499/21, а в ухвалі від 13.10.21 - об`єднав в одне провадження справи № 910/12499/21, № 910/15565/21, № 910/16068/21 та присвоїв об`єднаній справі № 910/12499/21.

Господарський суд міста Києва у рішенні від 15.02.2022 позов задовольнив повністю. Визнав припиненими усі зобов`язання Заводу перед Банком за кредитними договорами від 02.06.2008 № 4З1407Д, від 01.07.2008 № 4З1498Д, від 01.08.2008 № 4З1577Д, від 29.11.2010 № 4З10328Д, від 30.11.2010 № 4З10329Д та № 4З10330Д, від 01.12.2010 № 4З10340Д, від 02.12.2010 № 4З10341Д, укладеними між Заводом та Банком, у зв`язку з їх повним виконанням, проведеним належним чином. Зобов`язав Банк припинити дії, які порушують право Заводу перед Банком за кредитним договором від 29.11.2010 № 4З10328Д, укладеними між Заводом та Банком, у зв`язку з їх повним виконанням, проведеним належним чином. Стягнув з Банку на користь Заводу судовий збір у розмірі 20 430,00 грн.

Рішення мотивоване тим, що отримані в межах спірних кредитних договорів кошти Завод використовував відповідно до порядку та умов, а також на цілі, передбачені цими договорами, якими є фінансування поточної діяльності Заводу, крім того, Завод повернув Банку такі кошти та сплатив усі проценти, винагороди та виплати у строки та в порядку, встановлені договорами, як за рахунок коштів, отриманих позивачем від господарської діяльності, інших кредитних коштів, отриманих Заводом за іншими кредитними договором, так і за рахунок коштів поручителів, що спростовує доводи Банку в американському позові стосовно фактів відмивання Заводом коштів у зазначених правовідносинах. При цьому отримані Заводом кредитні кошти за іншими кредитними договорами, за рахунок яких позивач погашав кредити та сплачував проценти, винагороди та інші виплати за спірними кредитними договорами, в результаті також були повністю повернуті коштами Заводу, отриманими від здійснення господарської діяльності.

Описуючи встановлені обставини, суд першої інстанції у рішенні здійснив посилання на зміст американського позову (з урахуванням доповнення), зокрема, на п. 160, в якому Банк зазначав:

« 30 та 31 липня 2008 року НЗФ ВАТ, ОГЗК ВАТ, Марганецький ВАТ та ЗФЗ ВАТ, чотири українські юридичні особи, які перебували у власності або контролювались та/або були афілійованими з кінцевими бенефіціарними власниками, отримали разом 147,8 мільйонів доларів США кредитних коштів за рахунок дев`ятьох кредитів від ПриватБанку України. Ціллю усіх кредитів було вказано «фінансування поточної діяльності» компаній-позичальників, які перебували у власності чи були афілійовані з кінцевими бенефіціарними власниками. Кредитні кошти не були використані на вказані цілі».

У січні 2025 року Акціонерне товариство «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - Комбінат) як особа, яка не брала участі у справі, подало до апеляційного суду скаргу, в якій просило змінити рішення суду першої інстанції від 15.02.2022 шляхом доповнення її мотивувальної частини текстом такого змісту:

«Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Суб`єктивне цивільне право є мірою можливої поведінки у правовідносинах, в яких існує уповноважена та зобов`язана особа.

Суб`єктивні права встановлюються правовими нормами, їх особливістю є здатність вимагати від зобов`язаної сторони певної міри поведінки, у тому числі з використання примусу держави.

Поняття охоронюваного законом інтересу в логічно-смисловому зв`язку з поняттям суб`єктивного права визначено в Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Безпосереднє згадування в нормах права інтересів особи як об`єкта правового захисту в певній мірі прирівнює їх до суб`єктивних прав. Тобто законні інтереси, які не опосередковані правовими нормами, можна розглядати як доправову категорію, у якій інтерес передує правам та обов`язкам, тобто виступає як "суб`єктивне право, що може виникнути у майбутньому".

Розмежовуючи поняття прав та інтересів, Конституційний Суд України в Рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 зазначив, що і суб`єктивне право, і пов`язаний з ним інтерес є дозволами. Але перше є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: "Дозволено все, що передбачено у законі", а друге - простим дозволом, тобто дозволом, до якого можна застосовувати не менш відоме правило: "Дозволено все, що не забороняється законом". Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб`єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов`язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість. Це прагнення в межах сфери правового регулювання до користування якимсь конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб`єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.

Одним з таких законних інтересів є інтерес до правової визначеності у відносинах у суспільстві для знання та розуміння своїх прав й обов`язків, а також передбачуваності наслідків своїх дій чи бездіяльності.

Якщо дії або бездіяльність інших осіб створюють для особи правову невизначеність щодо її прав і обов`язків у відносинах із цими особами, така особа може звернутись до суду для захисту свого інтересу у правовій визначеності у відносинах із цими особами.

У цій справі позивач звернувся до суду за захистом свого законного інтересу у правовій визначеності щодо прав і обов`язків у відносинах з відповідачем за кредитними договорами».

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції, постановляючи рішення, вирішив питання про права, інтереси та (або) обов`язки Комбінату як особи, яка не брала участі у справі, з огляду на здійснення в мотивувальній частині посилання на зміст п. 160 американського позову (з урахуванням доповнення), а отже, Комбінат безпосередньо згадується в мотивувальній частині рішення, що надає йому право на звернення з апеляційною скаргою відповідно до ч. 1 ст. 254 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Так, за доводами апеляційної скарги у рішенні суд першої інстанції зазначив, що: «Разом з тим кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Тому, виходячи із загальних засад цивільного законодавства і господарського судочинства, у разі невизнання кредитором права боржника на припинення зобов`язання за договором, таке право підлягає захисту судом за позовом боржника шляхом його визнання на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України». Водночас поняття прав та законних інтересів слід розмежовувати, оскільки «законний інтерес» по суті є категорією, похідною від «права». З огляду на те що Комбінат є контрагентом Заводу, а їх договірні відносини згадуються в рішенні, для Комбінату важливо, щоб суд надав повну кваліфікацію правовідносинам між АТ «ЗЗФ» та Банком, а також порушенню, яке мало місце у цих правовідносинах. При цьому Комбінат погодився з резолютивною частиною й аргументами та доводами, з яких виходив суд, постановляючи рішення.

У запереченнях проти відзиву Банку на апеляційну скаргу, в якому висловлено прохання закрити апеляційне провадження, Комбінат вказав, що він згадується в рішенні суду першої інстанції в аспекті посилань на пункти американського позову, в яких Комбінат та позивач представлені в негативному контексті як українські юридичні особи, які нібито причетні до легалізації (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом, та незаконного привласнення коштів, а тому судове рішення стосується прав та інтересів Комбінату.

Північний апеляційний господарський суд в ухвалі від 18.02.2025 закрив апеляційне провадження з розгляду апеляційної скарги Комбінату на рішення суду першої інстанції від 15.02.2022 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що Комбінат не згадується у мотивувальній та резолютивних частинах рішення суду першої інстанції, в цих частинах рішення суд не робив висновків про його права, інтереси та обов`язки, а Комбінат зазначений судом виключено в контексті опису наявних в матеріалах справи доказів, що не дає підстав для висновку про вирішення місцевим господарським судом питання про права, інтереси та (або) обов`язки Комбінату.

У поданій касаційній скарзі Комбінат, посилаючись на порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції, просить скасувати ухвалу апеляційного суду від 18.02.2025, а справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційний суд порушив право Комбінату як особи, яка не брала участі у справі, на доступ до правосуддя, адже він згадується в мотивувальній частині рішення від 15.02.2022, де суд першої інстанцій описує зміст п. 160 американського позову (з урахуванням доповнення), а тому це рішення стосується прав та інтересів Комбінату, разом з тим апеляційний суд дійшов хибного висновку про відсутність зв`язку між рішення суду першої інстанції та правами / інтересам Комбінату, оскільки такий зв`язок, на думку скаржника, є очевидним та безумовним.

Верховний Суд в ухвалі від 17.03.2025 відкрив касаційне провадження у цій справі з підстави, передбаченої абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

27.03.2025 Банк надав Верховному Суду відзив на касаційну скаргу, в якому заперечив доводи Комбінату, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу апеляційного суду - без змін.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи Комбінату, врахувавши подані Банком заперечення у відзиві на касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

У ч. 1 ст. 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали апеляційного суду від 18.02.2025 про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Комбінату як особи, яка не брала участі у справі, на рішення суду першої інстанції від 15.02.2022 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України в межах доводів та вимог касаційної скарги Комбінату, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 17 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право, зокрема, на апеляційний перегляд справи.

Згідно з ч. 1 ст. 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Тобто у ч. 1 ст. 254 ГПК України визначено право особи подати апеляційну скаргу на рішення, яким, зокрема, розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або містяться судження про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи у відповідних правовідносинах, враховуючи предмет та підстави позову.

Водночас вказана стаття визначає коло осіб, наділених процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення прийнято щодо їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

При цьому на відміну від оскарження судового рішення учасником справи не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок; такий правовий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

У вирішенні цього питання суд має з`ясувати, чи буде у зв`язку з прийняттям судового рішення таку особу наділено новими правами або покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав та/або обов`язків у майбутньому тощо. Тобто суд має розглянути та вирішити спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або міститься судження про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

За таких обставин чинний ГПК України передбачає необхідність з`ясування апеляційним господарським судом наявності правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі; чи вирішив місцевий господарський суд питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням.

Якщо скаржник лише зазначає про те, що оскаржуване рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов`язки, або лише зазначає (констатує), що рішенням вирішено його права та/або обов`язки чи інтереси, то такі посилання з огляду на зазначене не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду апеляційної скарги.

Особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку ст.ст. 17 254 ГПК України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, тобто скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки та про які саме.

Рішення є таким, що прийняте про права / інтереси та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо:

- в мотивувальній частині рішення наявні висновки суду про права / інтереси та обов`язки цієї особи або

- у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права / інтереси та обов`язки цієї особи.

У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають зі сформульованого в п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд.

Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не береться до уваги.

Отже, суд апеляційної інстанції має насамперед з`ясувати, чи прийнято оскаржуване судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника, про які саме, в якій саме частині судового рішення прямо вказано про таке, та після встановлення цих обставин вирішити питання про скасування (зміну) судового рішення.

Якщо ж після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, у зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження.

Вказані правові висновки є усталеними в практиці Верховного Суду та викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 921/730/13-г/3, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі № 904/897/19, Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 5023/3214/11, від 25.10.2024 у справі № 910/6178/20, від 02.12.2024 у справі № 914/2070/23.

З`ясовуючи питання про те, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов`язків Комбінату як особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції встановив, що Комбінат прямо згадується Банком в американському позові (з урахуванням доповнення), на який суд першої інстанції у рішенні здійснив посилання, описуючи наявні в матеріалах справи докази, надані Заводом на підтвердження обставин, якими обґрунтовував свої вимоги до Банку. При цьому Комбінат не згадується в мотивувальній та резолютивній частинах оскаржуваного рішення.

У касаційній скарзі Комбінат не погодився з такими висновками апеляційного суду, зазначивши що посилання на нього суд першої інстанції здійснив, цитуючи в мотивувальній частині рішення п. 106 американського позову (з урахуванням доповнення) Банку, а тому рішення від 15.02.2022 стосується прав та інтересів Комбінату.

Водночас ч. 4 ст. 238 ГПК України встановлює, що у мотивувальній частині рішення зазначаються: 1) перелік обставин, які є предметом доказування у справі; 2) перелік доказів, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі; 3) висновок суду про те, яка обставина, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів; 4) мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі; 5) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику; 6) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку; 7) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; 8) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.

Отже, процесуальний закон визначає складові мотивувальної частини судового рішення.

Зі змісту рішення суду першої інстанції від 15.02.2022 дійсно вбачається, що суд процитував п. 106 американського позову (з урахуванням доповнення) Банку, в якому є покликання на обставини, пов`язані з Комбінатом, разом з тим решта висновків суду по суті спору зроблені в межах предмета та підстав позовів Заводу, об`єднаних в одне провадження, та стосуються саме прав, інтересів та обов`язків позивача у справі.

За таких обставин згадка судом першої інстанції Комбінату шляхом цитування п. 106 американського позову (з урахуванням доповнення) Банку в мотивувальній частині рішення, що стосується переліку обставин, які є предметом доказування у справі, та переліку доказів, якими позивач підтверджував наявність відповідної обставини, яка є предметом доказування у справі, за відсутності в решті цієї частини рішення мотивованих висновків про права та інтереси Комбінату або стосовно його правового зв`язку зі сторонами спору не означає, що мотивувальна частина судового рішення в цілому містить висновки суду про права та інтереси Комбінату як особи, яка не брала участі у справі, відповідно, що рішення стосується його прав та інтересів.

Ураховуючи наведене, Суд погоджується з висновками апеляційного суду про те, що Комбінат, звертаючись з апеляційною скаргою як особа, яка не брала участі у справі, не довів, що суд першої інстанції у рішенні від 15.02.2022 вирішив питання про права та інтереси Комбінату і це рішення очевидно та безпосередньо стосується його, оскільки місцевий господарський суд не вирішував спору про право у правовідносинах, учасником яких є Комбінат, а в мотивувальній та резолютивній частині цього рішення по суті спору між Заводом та Банком відсутні будь-які судження про права, інтереси та обов`язки Комбінату.

Відповідно, висновки апеляційного суду про наявність підстав для закриття апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою Комбінату на рішення місцевого господарського суду від 15.02.2022 є обґрунтованими та зроблені без порушень норм процесуального права - ст.ст. 17, 254, п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України, а протилежні доводи касаційної скарги не знайшли підтвердження під час касаційного провадження.

При цьому колегія суддів з огляду на ч. 4 ст. 300 ГПК України враховує висновки Верховного Суду у постанові від 03.04.2025 у справі № 910/12918/20, в якій суд касаційної інстанції не встановив підстав для скасування ухвали апеляційного суду про закриття відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України апеляційного провадження за апеляційною скаргою Комбінату як особи, яка не брала участі у справі за позовом Акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів» до Банку про визнання припиненими всіх зобов`язань за кредитними договорами.

Також з огляду на предмет, підстави та вимоги Заводу у позові до Банку необхідно звернути увагу скаржника на те, що Верховний Суд при вирішенні питання застосування ст.ст. 17 264 ГПК України у постанові від 07.02.2024 у справі № 5023/3214/11 з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду зазначав, що судове рішення, ухвалене у справі, ні за яких обставин не може бути протиставлене особі, яка не брала участі у цій справі. Зокрема, судове рішення про задоволення позову стосується особи, щодо якої ухвалено це рішення, і не визначає права чи обов`язки інших осіб. Судове рішення діє виключно між сторонами, тобто з правовими наслідками тільки для сторін у справі.

Що ж до доводів касаційної скарги про порушення апеляційним судом права Комбінату на доступ до правосуддя, то колегія суддів зазначає, що у ч. 2 ст. 6 та ч. 2 ст. 19 Конституції України вказано, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи, що кореспондується з приписами ч. 1 ст. 17 ГПК України.

Питання права апеляційного оскарження судового рішення особою, яка не брала участі у справі, врегульоване ст. 254 ГПК України, у ч. 1 якої встановлено, що таке право у цієї особи виникає у випадку, якщо суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки.

Отже, право Комбінату як особи, яка не брала участі у справі, на апеляційне оскарження рішення від 15.02.2022 не є безумовним та абсолютним і процесуально обмежується наявністю випадку прийняття судом рішення про його права, інтереси та (або) обов`язки, що з огляду на викладене в цій постанові не встановлено, а отже, доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом права Комбінату на доступ до правосуддя є необґрунтованими.

Наведене у сукупності виключає наявність підстав для задоволення касаційної скарги Комбінату та скасування ухвали апеляційного суду від 18.02.2025 з підстави касаційного оскарження за абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів, переглянувши оскаржувану ухвалу апеляційного суду у цій справі в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали суду апеляційної інстанції від 18.02.2025 про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, - без змін, у зв`язку з чим судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» залишити без задоволення.

2. Ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2025 у справі № 910/12499/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя А. А. Ємець

Судді: І. М. Бенедисюк

І. В. Булгакова