ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/1274/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Губенко Н.М.,
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.,
розглянувши касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
на рішення Господарського суду міста Києва
(суддя - Турчин С.О.)
від 18.05.2023
та постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Гончаров С.А., судді: Шаптала Є.Ю., Яковлєв М.Л.)
від 27.09.2023
у справі №910/1274/23
за позовом Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
до Приватного акціонерного товариства "Астра Люкс"
про стягнення 1 383 651, 60 грн,
за участю представників учасників справи:
позивача - Куниця В.Ю.,
відповідача - Щербатюк Н.В.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - Війська частина, позивач) звернулася до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Астра Люкс" (далі - ПрАТ "Астра Люкс", відповідач) про стягнення пені у сумі 703 461,60 грн та штрафу у сумі 680 190,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором, в частині своєчасної поставки товару.
2. Короткий зміст ухвалених судових рішень за результатами розгляду справи по суті спору
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.05.2023 позов задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ "Астра Люкс" на користь Військової частини пеню у сумі 351 730, 80 грн та штраф у сумі 340 095, 00 грн. В іншій частині позову відмовлено.
2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2023 у справі №910/1274/23 апеляційні скарги Військової частини та ПрАТ "Астра Люкс" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2023 - без змін.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, Військова частина звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2023 у справі №910/1274/23 у частині відмови у задоволенні позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
На обґрунтування своєї правової позиції скаржник із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відзначає, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права, а саме статтю 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтю 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 14.03.2023 у справі №910/16969/20.
3.2. ПрАТ "Астра Люкс" 16.11.2023 (згідно з поштовими відмітками на конверті) подало до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
При цьому ПрАТ "Астра Люкс" зауважило, що відповідно до двох інших договорів, що були укладені між скаржником і відповідачем у той же період часу, Військовій частині вже сплачено 1 667 610, 00 грн штрафних санкцій. Розмір заявлених штрафних санкцій скаржником становить надмірний тягар для відповідача і отримана компенсація скаржником збитків унаслідок невчасного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором у цій справі, так і у справах №910/1272/23 та №910/1273/23, становить справедливу сатисфакцію.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, та мотиви, з яких виходили суди при ухваленні судових рішень
4.1. Між Військовою частиною (замовник) та ПрАТ "АСТРА ЛЮКС" (учасник) 11.05.2022 укладено договір №187/ВЗЗ-2022 (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого учасник зобов`язується поставити замовнику якісні товари, зазначені у специфікації, яка є невід`ємною частиною цього Договору (додаток № 1), а замовник - прийняти і оплатити такі товари.
Згідно з пунктом 1.2 Договору найменування (номенклатура, асортимент, кількість) товару зазначена в додатку № 1 до цього Договору (код ДК 021:2015 - 18110000-3-Формений одяг).
Ціна договору складає 19 680 000, у тому числі ПДВ 20% - 3 280 000,00 грн (пункт 3.1 Договору).
Дата та місце поставки товару зазначається у письмовій заявці замовника, сканкопія якої надсилається замовником з його офіційної електронної пошти 3078@ngu.gov.ua на електронну пошту учасника tenderastralux@gmail.com, вказану у розділі 13 цього договору. Учасник зобов`язаний засобами телефонного зв`язку підтвердити замовнику (його уповноваженій особі) отримання заявки. У заявці зазначається найменування товару, місце поставки товару, кількість товару та інша необхідна інформація для поставки товару (пункт 5.1 Договору).
Передача (приймання-здача) товару здійснюється в пункті відвантаження за адресою: м. Київ, вул. Нижньоюрківська, 8-А, м. Львів, м. Одеса, м. Дніпро та інші міста згідно із заявок замовника (пункт 5.2 Договору).
Учасник зобов`язаний забезпечити поставку якісного товару у строки, встановлені цим договором (підпункт 6.3.1 пункту 6.3 Договору).
За невиконання або неналежне виконання своїх обов`язків за договором сторони несуть відповідальність, передбачену відповідно до Цивільного та Господарського кодексів України, а також іншими чинними нормативно-правовими актами України та цим договором (пункт 7.1 Договору).
За порушення строку поставки товару, зазначеного у письмовій заявці замовника, учасник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% вартості товару, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення. За прострочення поставки понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вартості непоставленого товару. У випадку порушення строку поставки понад 30 календарних днів чи ненадання товарно-супровідних документів у термін, визначений у пункті 5.7 замовник залишає за собою право на одностороннє розірвання цього договору (пункт 7.3 Договору).
Сторони звільняються від відповідальності на невиконання або неналежне виконання зобов`язань за договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладення договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна, інша небезпечна подія) (пункт 8.1 Договору).
Сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 3 (трьох) днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі (пункт 8.2 Договору).
Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є сертифікат, який видається Торгово-промисловою палатою України або регіональними торгово-промисловими палатами (пункт 8.3 Договору).
Усі повідомлення, будь-яке листування тощо за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином, якщо вони письмово оформлені та надіслані відповідним листом (рекомендований лист, цінний лист з описом вкладення, передача листа посильним, засобами електронного поштового зв`язку на адреси, вказані у розділі 13 цього договору). У будь-якому разі замовник вважається повідомленим з моменту фактичного отримання листа, а учасник з моменту направлення замовником відповідного листа (на електронну пошту учасника, вказану у розділі 13 цього договору; передання до поштового відділення зв`язку та отримання фіскального чеку; поставлення на копії документа будь-якої відмітки, що свідчить про його отримання учасником) (пункт 11.8 Договору).
4.2. У додатку № 1 до Договору (специфікації) погоджено: найменування товару (асортимент): куртка вітровологозахисна (Технічна специфікація від 26.07.2021 №3 та відповідність зразку-еталону), кількість товару - 8 000 штук.
4.3. Засобами електронного поштового зв`язку з офіційної електронної пошти позивача 3078@ngu.gov.ua на електронну пошту відповідача tenderastralux@gmail.com 13.06.2022 надіслана сканкопія заявки позивача від 09.06.2022 №78/8/2-694 про необхідність поставки товару, а саме:
- в кількості 4 000 штук у строк до 31.08.2022;
- в кількості 4 000 штук у строк до 30.09 .2022.
Відповідач 13.06.2022 засобами телефонного зв`язку підтвердив уповноваженій особі позивача отримання засобами електронного поштового зв`язку заявки від 09.06.2022 №78/8/2-694.
4.4. Відповідач листом від 14.06.2022 повідомив позивача про те, що не отримав необхідної тканини, а на ринку України існує дефіцит текстильних застібок, тканини на підкладку, мікрофлісу та інших матеріалів та просив збільшити строки поставки товару по Договору.
В подальшому листами 18.07.2022 та від 12.08.2022 відповідач повідомляв позивача про неможливість виконання ним Договору в строк через неспроможність постачальників тканини виконати свої зобов`язання.
На підтвердження існування форс-мажорних обставин відповідачем надано: довідку про витрати у виробництві ПрАТ "Астра Люкс", Інформаційну довідку щодо поставки сировини ТОВ "ЧШК" в період червня-жовтня 2022 року, рахунки-фактури та видаткові накладні з контрагентом - ПрАт "Черкаський шовковий комбінат", Акти зупинки виробництва ПрАТ "Астра Люкс" від 02.06.2022, 04.07.2022, 01.08.2022, 02.09.2022, 03.10.2022 та Сертифікат ТПП № 3200-23-0691 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 15.02.2023 вих № 109/03.23.
У вказаному Сертифікаті ТПП засвідчено ПрАТ "Астра Люкс" форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військова агресія російської федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану, щодо обов`язку постачання товару у термін до 31.08.2022, 30.09.2022; період дії форс-мажорних обставин: 01.06.2022 - тривають станом на 15.02.2023.
4.5. Відповідач здійснив поставку товару, вказаного в заявці від 09.06.2022 №78/8/2-694, що підтверджується наступними видатковими накладними:
- від 21.09.2022 № 98 на суму 2 386 200,00 грн у кількості 970 комплектів;
- від 23.09.2022 № 99 на суму 762600,00 грн у кількості 310 комплектів;
- від 30.09.2022 № 115 на суму 1968000,00 грн у кількості 800 комплектів;
- від 06.10.2022 № 116 на суму 2460000,00 грн у кількості 1000 комплектів;
- від 17.10.2022 № 121 на суму 2 460 000,00 грн у кількості 1000 комплектів;
- від 19.10.2022 № 126 на суму 2460000,00 грн у кількості 1000 комплектів;
- від 25.10.2022 № 129 на суму 2189400,00 грн у кількості 890 комплектів;
- від 14.11.2022 № 154 на суму 1968000,00 грн у кількості 800 комплектів;
- від 23.11.2022 № 157 на суму 1230000,00 грн у кількості 500 комплектів;
- від 06.12.2022 № 177 на суму 369000,00 грн у кількості 150 комплектів;
- від 21.12.2022 № 188 на суму 1426800,00 грн у кількості 580 комплектів.
4.6. Термін прострочення поставки товару становить:
- 970 комплектів - з 01.09.2022 по 20.09.2022;
- 310 комплектів - з 01.09.2022 по 22.09.2022;
- 800 комплектів - з 01.09.2022 по 29.09.2022;
- 1000 комплектів з 01.09.2022 по 05.10.2022;
- 920 комплектів з 01.09.2022 по 16.10.2022;
- 80 комплектів з 01.10.2022 по 16.10.2022;
- 1000 комплектів з 01.10.2022 по 18.10.2022;
- 890 комплектів з 01.10.2022 по 24.10.2022;
- 800 комплектів з 01.10.2022 по 13.11.2022;
- 500 комплектів з 01.10.2022 по 22.11.2022;
- 150 комплектів з 01.10.2022 по 05.12.2022;
- 580 комплектів з 01.10.2022 по 20.12.2022.
4.7. Посилаючись на порушення відповідачем встановлених у договорі строків поставки товару, позивач на підставі пункту 7.3 Договору нарахував пеню в сумі 703 461,60 грн та штраф у сумі 680 190,00 грн.
Позивач 10.01.2023 направив на адресу відповідача претензію від 05.01.2023 вих. №78/8/2-30, у якій вимагав сплатити нараховані у зв`язку із простроченням виконання зобов`язання пеню та штраф.
Відповідач претензію не задовольнив, з огляду на що позивач звернувся з даним позовом до суду.
4.8. Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій виходили з такого:
- введення воєнного стану не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань; особою, яка посилається на такі обставини, має бути підтверджено не факт настання цих обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання;
- позивач та відповідач укладали спірний Договір, коли воєнний стан уже був введений, а тому відповідач міг та повинен був передбачити негативні наслідки, які можуть виникнути, пов`язані з цим, зокрема й можливі повітряні тривоги, логістичні затримки, відключення електроенергії;
- Акти про зупинку виробництва, складені відповідачем, не можуть вважатися доказами форс-мажорних обставин, оскільки це рішення ухвалив сам відповідач, воно не залежало від зовнішніх обставин, які були б невідомими на момент укладення договору;
- умовами спірного договору сторони не погоджували, що товар має бути вироблений з тканин конкретного постачальника. Відповідачем не надано доказів того, що він намагався придбати тканину для виготовлення товару у іншого постачальника;
- відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76 77 ГПК України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем, а причини несвоєчасного виконання договору не були викликані форс-мажорними обставинами;
- відповідач повідомив позивача з порушенням 3-денного строку, встановленого договором;
- позивачем правомірно заявлено штрафні санкції;
- щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій до 10%, судами відзначено, що, враховуючи, що зобов`язання з поставки товару відповідачем виконано (хоч і з простроченням), з урахуванням інтересів обох сторін, зазначених відповідачем причин та обставин прострочення виконання ним договірних зобов`язань з поставки, зважаючи на відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження факту понесення позивачем збитків внаслідок допущеного відповідачем прострочення, а також, враховуючи значний розмір та невідповідність, на переконання суду, такого розміру стягуваних штрафних санкцій наслідкам порушення відповідачем зобов`язання, з урахуванням загальних засад цивільного законодавства (справедливість, добросовісність, розумність), суд дійшов висновку про те, що в даному конкретному випадку є можливим зменшення розміру нарахованих позивачем штрафних санкцій на 50 %. Таке зменшення суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
5. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань
5.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.10.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №910/1274/23 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Бакуліна С.В., Губенко Н.М.
Ухвалою Верховного Суду від 06.11.2023 відкрито касаційне провадження у справі №910/1274/23 за касаційною скаргою Військової частини на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2023 у справі №910/1274/23.
5.2. Об`єктом касаційного оскарження є рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2023 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2023 у справі №910/1274/23 в частині відмови у задоволенні позовних вимог.
При цьому Суд враховує, що рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2023 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2023 у справі №910/1274/23 в частині задоволених позовних вимог жодною із сторін до суду касаційної інстанції не оскаржується, а відтак Судом у цій частині не переглядається.
5.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд
6.1. Дослідивши наведене у касаційній скарзі, у межах доводів та підстав касаційного оскарження, Верховний Суд відзначає таке.
6.2. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
6.3. Так, Військова частина, посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішення не враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 14.03.2023 у справі №910/16969/20 (щодо застосування статті 551 ЦК України та статтю 233 ГК України).
Так, касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, відповідно до положень норм ГПК України (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
6.4. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.
6.5. Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
6.6. Так, у постанові Верховного Суду від 14.03.2023 у справі №910/16969/20 (на яку вказує скаржник), де предметом спору було стягнення штрафних санкцій за неналежне виконання умов договору, Верховний Суд залишив в силі оскаржувані судові рішення, якими задоволено позовні вимоги у повному обсязі.
Зі змісту вказаної постанови (розділ 6 «Стислий виклад обставин, встановлених судами попередніх інстанцій») вбачається, що прокурором в обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем прострочено кінцевий термін постачання 1 711,675 т продукції до визначених військових частин від 29 до 45 діб, а також не здійснено постачання 8 630,598 т продукції у визначені Договором терміни постачання, у зв`язку із чим нараховані та заявлені до стягнення штрафні санкції, що складаються із нарахувань пені та штрафу на обсяги продукції, постачання якої не здійснено.
Розглядаючи клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, ураховуючи встановлені судами обставини справи, доводи сторін, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій на підставі положень статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України та відповідно про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій.
При цьому судами враховано, що на обґрунтування наявності підстав для зменшення штрафних санкцій відповідач посилався лише на введення на території України воєнного стану, що зумовило утруднення виконання товариством господарських договорів і відповідно отримання останнім очікуваного прибутку. Разом з тим, доказів на підтвердження вищенаведених обставин відповідачем не надано.
6.7. Отже, у вказаній справі (№910/16969/20) суди з огляду на те, що питання про зменшення розміру пені у кожній конкретній справі віднесено на розсуд суду і його вирішення залежить від обставин кожної справи, а також наданих сторонами доказів і наведених аргументів, дійшли висновку про відсутність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, ураховуючи, що відповідачем не доведено належними, допустимими та достовірними доказами наявності обставин утруднення виконання умов спірного договору.
При цьому судами також враховано, що зобов`язання за договором відповідач виконав лише частково (більшість поставки так і не була здійснена відповідачем).
6.8. Натомість у справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій, розглядаючи клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, керуючись приписами статей 551 ЦК України та 233 ГК України, дійшли висновку, що в даному конкретному випадку є можливим зменшення розміру нарахованих позивачем штрафних санкцій на 50 %.
При цьому господарські суди врахували:
- інтереси обох сторін;
- факт виконання зобов`язання відповідачем (хоч і з простроченням);
- причини та обставини прострочення виконання договірного зобов`язання;
- відсутність будь-яких доказів на підтвердження факту понесення позивачем збитків внаслідок допущеного відповідачем прострочення;
- значний розмір штрафних санкцій;
- невідповідність їх наслідкам порушення відповідачем зобов`язання;
- справедливість, добросовісність та розумність цивільного судочинства.
Крім того, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, вказав, що таке зменшення є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
6.9. Тобто господарські суди у даній конкретній справі, враховуючи економічні та правові інтереси обох сторін, а також встановлені обставини справи, з огляду на передбачене законом право суду, зменшили розмір пені та штрафу на 50%, вказавши, що це є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника.
Такі висновки узгоджуються з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання штрафних санкцій ані як інструменту для отримання надмірних/необґрунтованих доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.
Водночас Суд враховує, що у силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями здійснювати переоцінку доказів, встановлювати обставини справи, досліджувати докази та надавати правову оцінку цим доказам.
6.10. Отже, ураховуючи наведене, а також встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, колегія суддів доходить висновку, що справа №910/16969/20 ухвалена за схожого правового регулювання (зокрема, щодо можливості застосування статей 551 ЦК України та 233 ГК України) зі справою, що переглядається, при цьому оскаржувані судові рішення не суперечать наведеним вище правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у справі №910/16969/20.
Відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими юридично значущими фактами та обставинами, які складають предмет та підставу позову, які, визначають фактично-доказовий склад у справі, що формується, виходячи з підстав, вимог та заперечень сторін.
Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення у справі, що переглядається, ухвалено судами без урахування висновків щодо застосування норм права (статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України) у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 14.03.2023 у справі №910/16969/20.
8.20. Відтак, наведена ТОВ «Нафтогаз України» підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала свого підтвердження під час касаційного провадження, що виключає можливість скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.
Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги Військової частини.
6.11. При цьому Верховний Суд відзначає таке.
За змістом положень статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Відповідно до статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги:
- ступінь виконання зобов`язання боржником;
- майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні;
- не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
За змістом зазначеної норми, вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної суми штрафних санкцій таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тобто, частиною третьою статті 551 ЦК України передбачено умови як підстави для зменшення пені і ця норма не передбачає вимог щодо обов`язкової їх наявності у поєднанні, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них, зокрема наявність інших обставин, які мають істотне значення (див. постанову Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 501/2862/15-ц, тощо).
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання за положенням частини першої статті 550 Цивільного кодексу України.
Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 та послідовно у низці постанов Верховного Суду.
Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства(в) мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити з того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.
Верховний Суд відзначає, що цивільне законодавство поряд із засадою свобода договору (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України) також містить таку засаду як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6).
Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена у постанові об`єднаної плати Верховного Суду Касаційного господарського суду від 06.12.2019 у справі №910/353/19).
Колегія суддів наголошує, що зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86 210 ГПК України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Тобто право суду на зменшення розміру штрафних санкцій у кожному конкретному випадку залежить від встановлених судом обставин, зокрема, але не виключно:
- розміру неустойки перед розміром збитків;
- винятковості випадку;
- ступеню виконання зобов`язань;
- причин неналежного невиконання зобов`язання;
- характеру прострочення;
- поведінки винної особи (вжиття/невжиття заходів до виконання зобов`язання, добровільне усунення порушення) тощо, та від поданих на їх підтвердження/спростування сторонами доказів.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86 210 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Подібна за змістом правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, але не виключно, у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 03.06.2019 у справі №914/1517/18, від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 27.01.2020 у справі №916/469/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 тощо.
З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що застосування судами попередніх інстанцій норм права (зокрема, статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України) засноване на законі. При цьому застосування судами положень статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України у цій справі залежало виключно від встановлених та доведених обставин конкретної справи, а також оцінки наданих до суду доказів, що входило до предмета доказування. Доводи касаційної скарги вказаних висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
6.12. Отже, враховуючи вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, а відтак відсутні правові підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.
При цьому Верховний Суд відзначає, що зміст касаційної скарги переважно стосується заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, та зводиться до їх переоцінки, що, у свою чергу, не може бути предметом розгляду в касаційному порядку в силу приписів частини другої статті 300 ГПК України. Судами попередніх інстанцій надано оцінку всім поданим сторонами доказам, до переоцінки яких, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80 86 300 ГПК України.
У свою чергу, якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).
Верховний Суд підкреслює, що в силу принципів диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, колегія суддів констатує, що в межах усіх доводів касаційної скарги і зазначених скаржником підстав касаційного оскарження, а також з урахуванням установлених судами у справі конкретних обставин, оцінила аргументи касаційної скарги щодо підтвердження наявної доказової бази у даній справі, однак зазначає, що не наділена повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
6.13. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
6.14. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.
Верховний Суд вважає частково прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу у тій частині, в якій вони не суперечать мотивам даної Постанови.
7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
7.1. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 6 цієї Постанови.
7.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
7.3. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційних скаргах доводів, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін, як таких, що ухвалені із додержанням норм права.
8. Судові витрати
8.1. Судовий збір сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 129 300 308 309 315 ГПК України, Верховний Суд,
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2023 у справі №910/1274/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Студенець
Судді С. Бакуліна
Н. Губенко